«Світ дитинства»



Сторінка2/4
Дата конвертації09.03.2016
Розмір0.55 Mb.
1   2   3   4

Психолог. Не тільки звірята люблять гратися разом, але і малята. Тому давайте створимо картину про наш садочок. Ця картина буде називатися колажем, тому що ми приклеїмо на великий чистий аркуш різні ілюстрації, на яких діти граються і навчаються.

Час нам з вами прощатися, але мені цікаво знати, що вам сьогодні найбільше сподобалося?



Емоційно – ціннісний розвиток

Розділ ІІ. «Я у світі емоцій»

Заняття 4.

Мета: навчання дітей розпізнавати емоції радості і суму, створення сприятливого емоційного комфорту на занятті.

Матеріали та обладнання: демонстраційний матеріал, психокорекційна казка, іграшки гномиків, фарби, штампи, вирізані у формі серця, аркуш паперу А – 3.

Хід заняття.

Психолог. Доброго дня, малята. Давайте привітаємося один з одним і побажаємо гарного настрою:

Дня вам доброго усім:

І великим, і малим.

Всіх довкола любимо

І цьомчик даруємо!

(Діти стоять у колі і посилають один одному «солодкий цьомчик»).



Психолог. Ми сьогодні познайомимося з маленькими чарівними людьми, їх звуть гномиками.

Вони такі ж маленькі, як і ви. Покажіть мені, які вони маленькі (діти показують рукою висоту від підлоги). Ось такі гномики маленькі.

Ще у них є довга борода, покажіть, яка. (Діти показують на собі, яка в них довга борода).

На ногах у гномиків є чобітки, які гучно стукають. Як стукають чобітки у гномиків, покажіть (діти тупають ніжками).

А на головах у гномиків кумедні ковпачки із дзвіночками, які дзвенять «дзінь – дзінь». У мене також є такий ковпачок.

До нас у гості завітали два гномики: Веселусик і Сумусик. Як ви думаєте, чому їх так називають?.. Вони принесли мені картинки. Вам цікаво, що на них зображено?.. (Додатки 9 і 10). Чому дівчинка сумна?.. А коли ви сумуєте?.. Який цей хлопчик: сумний чи веселий?.. А коли ви буваєте веселими?..



Психолог. Наші гості дуже люблять слухати різні історії та оповідання і просять мене розказати їм казочку. А ви хочете почути нову казку?.. Тоді уважно слухайте.

Психокорекційна казка «Як хороше жити на світі!» (Автор Т.Іванова)

Зайченя солодко потягнулося й вистрибнуло з ліжечка. Сьогодні вони з Білочкою змагатимуться: хто швидше добіжить від галявини до старого дуба.

Вчора перемогла Білочка. Це Зайчика трохи засмутило, але він згадав слова їжачка Чох – Чоха:

- Кожна поразка чи помилка – це крок уперед.

Білочка із Зайчиком дуже здивувались, коли почули таке:

- Що це ти таке кажеш? Як це поразка чи помилка можуть бути кроком уперед?

Чох – Чох пояснив:

- Бо кожна поразка чи помилка чогось вчить. Коли ти розумієш, у чому ти помилився, то стаєш розумнішим. Тому й не треба дуже сумувати, якщо ти програв.

Зайчик ретельно готувався до сьогоднішнього змагання. Він і справді став розумнішим, ніж учора, бо тепер знав, чому програв Білочці. Програв тому, що увесь час тільки про те й думав, як би йому не програти, хвилювався, переживав. А такі почуття завжди заважають справі, ось і маєш…

Ні, сьогодні все буде по – іншому. Вийшов він з хатки… і не впізнав лісу. Ще вчора було сонячно, тепло, пташки співали і раптом!.. Хмари закрили небо, сонечка наче й не було. Холодний вітер непривітно дмухнув на Зайчика і почав зривати з дерев пожовклі листочки. Накрапав дощик. Настрій Зайчика був зіпсований. Йому стало дуже – дуже сумно.

Аж раптом у лісі почулася пісенька.

Я їжачок – колючий бочок.

Як хороше жити на світі,

Навіть якщо сонце не світить!

- Чох – Чох, це ти? – впізнав його Зайчик. – Невже ти сам склав собі цю пісеньку?

- Так, сам. Хочеш, заспіваємо разом?



  • Ні, коли сумно, не співається.

  • Так неправильно казати, - не погодився з ним Чох – Чох. Навпаки, треба заспівати, і сум зникне.

І вони разом заспівали:

Як хороше жити на світі,

Навіть якщо сонце не світить!

А потім гралися у гру, яка називається «Мені приємно, що…» Хто більше придумає, чому йому приємно. Чого вони тільки не навигадували!

Їжачок каже:

- Мені приємно дивитись, як кружляє жовте листя.

А Зайчик йому:

- А мені приємно, що я вже більше не боюся холодного вітру!

Зненацька почувся ще чийсь голос:

- А мені приємно, що я вас зустріла! – це була Білочка.

І на увесь ліс знову залунала пісня, яку співали Їжачок, Зайчик і Білочка:

Як хороше жити на світі,

Навіть якщо сонце не світить!

Обговорення:


  • Який настрій був у Зайчика, коди він вийшов з хатки і побачив, що надворі погана погода?

  • Хто допоміг Зайчикові розвеселитися? Як?

Психолог. У нашого Зайчика був справжній друг їжачок Чох – Чох, який йому завжди допомагав. Але ми ж також можемо бути справжніми друзями. Я пропоную розвеселити нашого гостя – гномика Сумусика. Давайте подаруємо гномикам на згадку про нас маленькі сердечка.

(Діти наносять на штампи, вирізані у формі серця, фарбу і прикладають їх до аркушу паперу, роблячи відбиток серця).



Психолог. Молодці, малята. Гномикам дуже сподобався ваш подарунок. А що вам сьогодні найбільше запам’яталося?

Заняття 5.

Мета: навчання дітей розпізнавати зображення злого, сердитого персонажу, формування навичок безконфліктного спілкування, створення сприятливого емоційного комфорту на занятті.

Матеріали та обладнання: демонстраційний матеріал, психокорекційна казка, іграшка гномика, кольоровий папір, вирізаний у формі кола, клей, аркуші паперу.

Хід заняття.

Психолог. Доброго здоров’ячка зичу усім. А хто це в нас такий насуплений? Ну ж бо, встали всі в коло. Повторюйте за мною слова і жести.

Щічки й губки в нас надулись,

Посварились, відвернулись.

Ви у коло поверніться,

Привітайтесь й усміхніться.

(Діти здороваються за руку один з одним).



Психолог. Ой, хтось стукає у двері. Ви когось чекаєте у гості?.. Подивимося, хто там прийшов. Та це ж гномик Буркусик. Діти, як ви думаєте, чому його так кличуть?.. Гномик приніс з собою картинку. Глянемо, що на ній? (Додаток 11). Чи правильно чинить цей хлопчик?.. Яке у нього личко?.. Як його можна зупинити?..

Психолог. Малята, Буркусик мені тільки – но поскаржився, що з ним ніхто не дружить. І він не знає, що треба зробити, щоб у нього з’явилися справжні друзі. Я пропоную йому, і вам послухати одну казкову історію, в якій мова піде про дуже сердите левеня.

Психокорекційна казка «Сердите Левеня». (Автор Ірина Маргулян).

Жило собі на світі Левеня, не велике й не ма­ле, руде. Мало гарні жовті очі, жорсткі ву­са, сильні лапи й довгий хвіст. Але було воно ду­же дуже сердите: рідко посміхалося, нікого ніколи не жаліло, бо вважало, що для того, щоб вирости справжнім Левом цього роби­ти не можна.

Одного разу гуляло Левеня лісом і поба­чило, як звірята грають у м'яч. М'ячик ве­село стрибав від Жирафчика до Кабанчика, від Кабанчика до Жабеняти, від Жабеняти до Зебри.

Левеня спритно вистрибнуло в коло та схопило гарний м'яч лапами. Всі звірята завмерли на місці від несподіванки.

— Віддай, будь ласка, нашу іграшку,— попросило Жабеня.

— Не віддам,— прогарчало у відповідь Левеня.

- Віддай, — попросила Зебра.

Левеня лише похитало головою й гаркнуло ще го­лосніше.

— Якщо так, — сказав Кабанчик, — то ми самі заберемо м'яч у тебе!

— Тільки спробуй,— гаркнуло Левеня й випустило великі й гострі пазурі.

— Ось і спробую, — відповів Кабанчик та й став підходити до Левеняти, роздуваючи ніздрі на своєму п'ятачку.


  • Стій, Кабанчику, стій,— квакнуло Жабеня,— не треба.

Але він того не чув. Підбігши до Левеняти, Кабанчик спробував відібрати м'яч. Та тільки нашкодив ще більше... Звичайно, Левенятко було спритнішим і високо підстрибнувши, пере­скочило через Кабанчика ще міцніше стис­нувши пазурами м'яч. І раптом: ба-бах!!! — щось так голосно грюкнуло, що всі малята злякалися, навіть Левеня. Коли все стих­ло, й звірята розплющили очі, то побачи­ли, що м'ячик тріснув, і з нього виходить по­вітря: ш-ш-ш!!! Звірята дуже засмутилися, а Жабенятко навіть заплакало. Левеня ж за­доволено гаркнуло:

— Це вам за те, що гралися без мене! І вигнувши спину зникло в гущавині лісу.

На жаль, Левеня чинило так не вперше. Воно часто ображало інших звірят, тому його не кликали до веселих ігор, бо боялися, що він когось образить чи ще гірше — вдарить го­стрими пазурами.

Але й Левеня не було задоволене, з ча­сом йому стало сумно самому й захотілося з кимось пострибати через струмок, побіга­ти навипередки, але нікого не було видно й чутно.

Раптом перед ним з'явився яскравий Метелик. Він змахував крильцями, ніби запрошував із собою на прогулянку. Леве­ня підстрибнуло від задоволення:

—А-а-а, ось кого я зараз упіймаю — ви­гукнуло воно й спробувало вхопити Метелика. Та дарма, Метелик змахнув крила­ми і сів на іншу квітку.

—Р-р-р! — заревіло Левеня, — не жартуй зі мною! Дожену, впіймаю та з'їм!!!

І погна­лося за Метеликом. А той, легко змахуючи крильцями, полетів до лісу, сідаючи то на одну квітку, то на іншу. Левеня остаточно розсердилося і, голосно рикаючи, стриба­ло через кущі, намагаючись упіймати пруд­кого Метелика. Та ось раптом чомусь стало дуже темно, і Левеня заревіло від болю. Ви запитаєте, що сталося? Просто наш малий злюка впав у величезну мисливську яму та поранив лапу.

— Ой-ой-ой!!! Як боляче! Як темно! — злякано плакало Левеня. — Що ж мені те­пер робити? Яма така глибока, я не зможу з хворою лапою вистрибнути з неї...

Воно підняло вгору свою велику голову з жовти­ми очима, повними сліз. Високо в небі плив­ли білі-білі хмаринки, сяяло яскраве сонеч­ко, було чутно як співають птахи. Левеня сіло на дні ями й голосно-голосно заплака­ло.

— Гей! Ти чого плачеш? — почулося рап­том згори.

Левеня підняло свої великі жовті очі, які світилися в темряві, й побачило того само­го Метелика, через якого опинилося в такій скруті.

— Чого тобі, — буркнуло Левеня Метели­кові, — посміятися з мене прилетів?

— Дуже боляче? — співчутливо запитав Метелик.

— Дуже!!! Можеш радіти, — ображено відповіло Левеня.

Метелик сидів мовчки, лише складав та розгортав свої веселкові крила.

— Я допоможу тобі, — раптом вигукнув він. — Я вже придумав як!

— Та що ти можеш, адже ти такий ма­ленький і слабкий,— сумно зітхнуло Леве­ня.

— Зачекай, я зараз! — і Метелик зник у синьому небі.

— Ну, ось... І цей мене кинув! Всі мене кидають. Мене ніхто не любить, друзів у ме­не немає. Цікаво, а як це мати друзів? Доб­ре це, чи погано — я ж не знаю, - розмір­ковувало вголос Левеня.

— Ось він! — знову почувся чийсь голос згори.

— Ти повернувся! — з полегшенням зітхнуло Левеня, й підняло до неба очі.

Зверху на нього дивилися Жирафчик, Ка­банчик, Жабеня, Зебра й маленький Мете­лик.

— Що, поглузувати з мене прийшли, — ображено мовило Левеня.

— Еге ж, яка глибоченна, моєї шиї не вистачить,— сказав Жирафик, — що ж робитимемо?

Левеня здивовано спостерігало за тим, що відбувалося нагорі.

— Ква-ква, он невелике деревце. Якщо його зігнути, то воно може дістати до дна ями, — вигукнуло Жабенятко, — тільки я не зможу один цього зробити.

— Ми зараз, — крикнув Кабанчик і підморгнув Зебрі.

Нагорі все стихло, лише Метелик лагід­но дивився на нещасливе Левеня.

— На, тримай, — і наш маленький герой побачив, як до ями почало опускатися то­неньке деревце, — чіпляйся мерщій, — за­кричав Метелик.

Левеня, не розуміючи, що відбувається обома великими лапами й гострими пазу­рами щосили вхопилося за гілки та листя. А потім йому здалося, що він уміє літати, як Метелик: синє небо й сонце стали на­ближатися так швидко, що Левеня й нез­чулося, як опинилося нагорі, — бумс! — і воно гепнулося у траву серед квітів. Тут було тепло, а не так, як у ямі — сиро й холодно, до того ж ще й страшно.

Навколо стояли всі звірята й розгублено дивилися на нього.

— Чому ви на мене так дивитеся? — тихо запитало Левеня.

— А ти не будеш гарчати? — запитала Зебра.

— І дряпатися своїми пазурами? — зля­кано перепитав Жирафчик.

— І хапати великими лапами? — тихень­ко проквакало Жабеня.

— Ні, не буду,… правда... — винувато мо­вило Левеня.

— Тоді є пропозиція погратися в доганялки! — закричав радісно Кабанчик.

— І мене візьмете? — здивовано перепи­тало Левеня.

— Так!!! —відповіли всі хором.

І всі разом побігли до прозорого струм­ка. Звірята довго ще гралися та веселили­ся, й дружно сміялися, коли всі перегони завжди вигравав маленький Метелик, а у грі в хованки ніколи не вдавалося відшу­кати зелене Жабе­ня в зеленій траві. Всі так стомилися, що відпочивати під велике дерево вже ледь добрели, а Левеня йшло й дума­ло, що воно тепер точно знає: друзі — це добре, й тепер вони в нього є!!!

Обговорення:


  • Чому у Левенята не було друзів?

  • Як ви думаєте, що відчувало Левеня, коли впало у яму?

  • А що відчувало Левеня, коли гралося з новими друзями?

Психолог. Наш Буркусик зрозумів, що треба зробити, щоб мати справжніх друзів. Він також вирішив розказати іншим гномикам казочку про Левеня і подарувати їм метеликів, дивлячись на яких він буде згадувати казочку (символ казки). Але він один, а гномиків багато. Давайте допоможемо Буркусику зробити метеликів. Згідні?..

(Психолог роздає малюкам вирізані кружечки різних розмірів, а діти роблять об’ємну аплікацію «Метелик». Додаток 12).



Психолог. Гномик дякує нам і каже до побачення.

Милі мої малюки, а що вам сьогодні найбільше запам’яталося?




Заняття 6.

Мета: навчання дітей розпізнавати емоцію страху, формування навички боротьби із страхом, створення сприятливого емоційного настрою на занятті.

Матеріали та обладнання: демонстраційний матеріал, психокорекційна казка, іграшка гномика, аркуші паперу із намальованими контурами динозаврів та привидів.

Хід заняття.

Психолог. Добрий день, дорогі хлопчики і дівчата. Сьогодні такий чудовий день, що так і хочеться говорити один одному компліменти. Давайте спробуємо? Сідайте у коло, я називаю ім’я дитини і характеристику, а ви доповнюєте її. Отже:

  • Марійка приємна як…

  • Андрій розумний як…

  • Оксана красива як…

  • Максим сильний як…

  • Тетяна лагідна як…

  • Михайлик добрий як…

  • Сашко швидкий як…

Психолог. Сьогодні до нас завітав у гості ще один гномик, звуть його Боюсик. Як ви думаєте, чому?.. Правильно, наш гномик усього на світі боїться, лякається навіть власної тіні. Боюсик товаришує із зайчиком. І ось одного дня довговухий прибіг до гномика дуже наляканий. Як ви думаєте, чого злякався Зайчик?.. А тепер погляньте на картинку. (Додаток 13). Що сталося на лісовій галявині?.. Який хлопчик: веселий, сумний чи зляканий?.. Хто кого більше злякався?..

Гномик Боюсик почув від своїх друзів: Буркусика, Сумусика і Веселусика, що кожного дня у садочку діти зустрічаються із казкою. Він також хоче послухати чергову казкову історію.



Психокорекційна казка «Твій найбільший приз знаходиться за дверима страху». (Автор Т. Іванова)

У великому – великому темному лісі жило Зайченя. Воно було ще маленьким і так мало знало про навколишній світ. Воно знало, що коли поруч мама — це добре. Коли воно гризе капустяний лис­точок — це чудово! А коли хтось пригостить морквинкою — це майже щастя. Коли по­руч і мама, і друзі, і морквинка – це велике щастя!

Але багато було й неприємного. Щось за­ворушиться в кущах або почне стукати там — страшно! Мерщій звідти!

За струмком росте така соковита смач­на травичка, а перестрибнути страшно: а раптом не зможе, впаде у струмочок і намокне така чудова зайчикова шуб­ка?

А сьогодні до Зайчика прийшли друзі – Лисеня з Ведмедиком.

- Ходи з нами гратися, - сказав Ведмедик.

- Нумо, влаштуємо змагання: хто швидше добіжить до струмка, - запропонувало Лисеня.

- Ні, я не можу, у мене лапка болить, - зітхнуло Зайченя.

«Що, як я добіжу останнім? І всі сміятимуться з мене? Ні, краще просто посидіти й подиви­тися, хто переможе», - так думало Зайченя.

Ось і доводиться сидіти!

Чому я не народився їжачком? — жалкує Зайченя, — я б тоді нікого і нічого не боявся, як їжачок Чох-Чох.

А тут і сам Чох-Чох, легкий на згадку і, як завжди, бадьорий:

— Привіт, довговухий, знову щось не так?

Розповів йому Зайчик про свою печаль.

— Та це ж нескладно, — відповідає Чох-Чох, — запам'­ятай: твій найбільший приз знаходиться за дверима страху. Поміркуй над цим!

І Їжачок по­котився далі. А Зайченя за­мислилося:

— Що таке Їжачок сказав мені? Який це мій найбіль­ший приз? Мабуть, це велика соковита хрумка морквинка! Ну, що ж, заради та­кого призу вар­то й ризикну­ти.

І зайченя негайно приступило до справи.

— По-перше, хто там часом стукає в ку­щах?

Страшно! Але воно уявило, як смачно вгризтися в морквинку, і почало потихень­ку, обережно просуватися до страшного місця...

І як же воно здивувалося! То сту­кала суха гілочка, коли дмухав вітерець. Зайчик аж посміхнувся. В грудях у нього щось розширило­ся, і стало вільно дихати. І хоча морквинки там не було, ця мить була дуже схожа на щастя.

- Я зміг! Я подолав свій страх! Це й справді є найбільшим при­зом, коли почуваєш себе вільним і сміливим, - вигукнуло Зайченя.

Чох-Чох був правий: найбільший приз чекає нас за дверима страху.

Обговорення:


  • Чого боявся Зайчик?

  • Як Зайчикові вдалося подолати свій страх?

Психолог. Бачиш, Боюсику, треба спробувати подолати свій страх. І тоді світ навколо тебе засяє яскравими кольорами. Діти, Боюсик не знає, як йому боротися із страхом, він каже, що боїться привидів і динозаврів. Давайте, допоможемо йому перемогти свій страх. Сідайте за столи, я роздаю кожному з вас контур динозавра або привида, а ви розмалюйте їх найяскравіше, щоб ці страшні персонажі перетворилися на милих і симпатичних істот. Спробуємо? (Додаток 14).

Бравісімо! Такі чудові малюнки у вас вийшли. Боюсик візьме їх з собою і коли знову чогось налякається – подивиться на ваші роботи і буде боротися зі своїм страхом. Боюсикові час вже йти додому, він дякує вам і каже, що йому найбільше сьогодні сподобалося… Як ви думаєте, що сподобалося Боюсикові?..



Заняття 7.

Мета: створення в групі атмосфери довіри, яка сприятиме виявленню у дітей почуттів та допоможе говорити про них; введення наочних образів, які символізують різні настрої; виявлення вміння та одночасно навчання дітей диференціювати експресивні ознаки емоцій, які подані схематично.

Матеріали та обладнання: іграшки та ковпачок гномів, чарівна паличка, 2 склянки з водою, склянка із желе, блискітки, чорнило, сіль, схематичні зображення емоцій, психокорекційна казка, магнітофон, диск з релаксаційною музикою.

Хід заняття.

Психолог. Любі малята, ми знову зустрілися. Давайте станемо у коло і привітаємося один з одним та побажаємо гарного настрою:

Доброго ранку, сонце привітне,

Доброго ранку, небо блакитне,

Доброго ранку, небесні пташки,

Доброго ранку, маленькі дубки,

Я вас вітаю, люблю, поважаю,

Бо живемо ми у ріднім краю,

Доброго ранку усім:

І дорослим, і малим!

Психолог. Малята, познайомимося із нашим гостем – гномиком Умчиком.

Умчик дуже любить навчатись! Він багато чого знає, багато про що думає. А ще Умчик помітив, що його настрій буває різний, залежно від обставин.

Інколи Умчик почувається дуже погано, йому сумно. Те, що відбувається з ним, нагадує щось неприємне і похмуре. Йому тоді хочеться плакати, а його сльози немов солена водичка. (Демонструється склянка води, психолог просить дитину насипати до склянки з водою трохи солі і розмішати її. Потім пропонує дітям покуштувати воду і визначити що вона солена). Діти, що вам нагадує солена водичка? Вона схожа на сльози.

Бувають такі хвилинки, коли Умчик сердиться. Тоді його думки схожі на каламутну воду в негоду. (Демонструється 2 склянка, психолог просить дитину допомогти – капнути краплю чорнила у склянку з водою). Ось таким буває інколи настрій в Умчика, коли він сердиться.

Трапляється і так, що наш Умчик чогось або когось лякається. Тоді його внутрішній стан нагадує желе. (Психолог просить дитину взяти в руки склянку із желе, щоб побачити, як воно труситься).

Але часто думки Умчика схожі на святковий феєрверк — яскраві, швидкі, вони блищать, грають, летять. І світ навкруги здається для Умчика таким різнокольоровим! У його голові з'являються прекрасні ідеї — і тоді у нього і настрій чудовий, веселий. Гномик мріє, щоб ці хвилини ніколи не закінчувалися. (Демонструється 3 склянка з водою, психолог просить дитину допомогти - всипати блискітки у воду і розмішати їх). Ось такими веселими бувають думки Умчика.



Психолог. А до нас у гості завітали ще два гномика. Цих гномиків звати Дру і Жба. Послухайте про них казочку. (Дітям психолог роздає схематичні зображення різних емоційних станів. Додатки 15, 16, 17, 18).

Психокорекційна казка «Маленьке містечко». (Автор Применко Н.)

На краю землі було собі чарівне містечко, в якому всі будиночки були дуже маленькі. Запитаєте, чому? Бо мешкали у містечку маленькі гноми. Зрештою, там усе було маленьким: дерева, квіти, будиночки, жителі.

Тільки – но сонечко встане над містом – першими надворі з’являються два гномики – Дру і Жба. Коли вони були разом – у місті панувала дружба.

Одного дня гномик Дру у крамниці іграшок купив гарного м’яча. Радісний, одразу побіг до гномика Жби, щоб погратися разом.

(Діти, покажіть радісного, веселого гномика).

- Доброго дня! – привітався Дру, - давай разом пограємося цим гарним м’ячем.

- Давай, - погодився гномик Жба.

- Але я кидаю першим, - сказав Дру.

- Чому це ти перший? Я теж хочу кидати першим! – заперечив Жба.

- Бо м’ячик мій. Я його купив.

І почалася сварка мід Дру і Жбою. Довго сварилися, доки Жба сказав:

- Тоді грайся сам.



Розсердився Жба і пішов від гномика Дру.

(Діти, покажіть гномика, який розсердився).

- Буду гратися сам. Мені вже не потрібен ти, бо в мене є м’яч, - крикнув йому навздогін Дру.

Після сварки цих гномиків у місті запанував безлад, усі жителі почали кричати, ображати один одного.

Прийшов Дру на гарну галявину, уквітчану лісовими квітами, і почав гратися у м’яча. Але гра тривала недовго, бо неслухняний м’ячик котився зі схилу, коли Дру його кидав.

- Чому ти не повертаєшся? Куди ти котишся? Мені вже набридло за тобою бігати, - сварився Дру.

- Нецікаво гратися одному з м’ячем. Як мені не вистачає гномика Жба!..

Сів Дру на пеньок і заплакав.

(Діти, покажіть сумного гномика).

Але раптом гномик Дру почув чийсь голос:

- Чого нахнюпився?.. Сам винен, бо думав, що найкраща іграшка замінить тобі друга. А так не буває!..

Дру злякався. Хто ж це говорить, адже він нікого не бачить.

(Діти покажіть зляканого гномика).

Дру протер очі від сліз, оглянувся довкола – нікого, подивився вгору… А там на гілці сидить Сорока – Білобока. І каже до гномика:

- Подивися лише на місто, що ви накоїли? Ви посварилися, і там тепер панує безлад, - застрекотіла Сорока – Білобока.

- А що мені тепер робити? – запитав гномик Дру.

- Що, що? Попроси пробачення у гномика Жба.

- А він мені пробачить?

- Пробачить, бо справжні друзі вміють пробачати, - підтвердила Сорока – Білобока.

Після слів Сороки гномик Дру, схопивши м’яча, побіг до хатинки, де мешкав гномик Жба.

- Жба, пробач мені, будь – ласка. Хочеш, я віднесу м’яча назад у крамницю?.. Я хочу гратися тільки з тобою.

- Навіщо? – визирнувши з вікна, промовив гномик Жба. – Ми будемо гратися утрьох – ти, я і м’ячик.

Тільки – но гномики Дру і Жба помирилися – у маленькому містечку знову запанувала Дружба.

Обговорення:


  • Малята, назвіть ігри, у які можна гратися разом з друзями?

  • А в які ігри ви граєтеся, коли самі?

  • Як веселіше і цікавіше: гратися самому чи з друзями?

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка