Святі місця… Як виникає святість ця?



Скачати 454.26 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір454.26 Kb.


1.jpg

Святі місця… Як виникає

святість ця?

10а богородиця. церква св. духа в рогатині.jpg 40 зарваницька ікона матері божої.jpg 89 гошівська чудотворна ікона пресвятої богородиці (перша пол. хvііі ст.).jpg

УНІКАЛЬНІ ПАМ’ЯТКИ САКРАЛЬНОї АРХІТЕКТУРИ

ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

Д О В І Д Н И К

УНІКАЛЬНІ ПАМ’ЯТКИ САКРАЛЬНОЇ АРХІТЕКТУРИ

ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

ДОВІДНИК


ЗМІСТ

Проща до святих місць………………………………………………………. 4

Ікона в житті церкви і християнина………………………………….. 9

Іконографія Богоматері………………………………………………………15

Зображення Богоматері………………………………………………………17

Зображення Христа-Еммануїла………………………………………….19

Церква Благовіщення Діви Марії у Коломиї……………………..21

Манявський скит………………………………………………………………….22

Церква Св. Духа в Рогатині…………………………………………………24

Церква Пресвятої Трійці в Космачі…………………………………… 26

Монастир і церква Вознесіння Господнього в Золочеві……28

Церква Успіння Пресвятої Богородиці в Глинянах…………….31

Монастир Благовіщення Пречистої Діви Марії в Підгірцях.33

Монастир Святоуспенської унівської лаври……….……………..36

Катедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої

Богородиці у Тернополі……………………………………………………….39

Церква Преображення Господнього у Зборові…………………..43

Свято-Почаївська лавра……………………………………………………….46

Монастирський комплекс з церквою Св. Миколая в Мукачевому…………………………………………………………………………..48

Монастир Преображення Господнього в Гошеві………………..52

Література……………………………………………………………………………..58

Творча група………………………………………………………………………….59



Знайди час на молитву…

Вона є наймогутнішою силою на землі.

Знайди час на любов до інших, на те, щоб тебе любили

Вона є Богом даний привілей.

Знайди час на милосердя…

Воно є ключем до неба.

Знайди час на пожертву…

День бо короткий, щоб бути самолюбом.

Знайди час на працю…

Вона є ціною успіху.

Знайди час на читання…

Воно є джерелом мудрості.

Знайди час на приязнь…

Вона є дорогою до щастя.

Знайди час на усмішку…

Вона є музикою душі.

Знайди час на призадуму…

Вона є джерелом сили.

Знайди час на розвагу…

Вона є таємницею вічної мудрості.

Молюсь за тебе, Україно,

Молюсь за тебе кожен час,

Бо ти у нас одна – єдина, -

Писав у своїх віршах Тарас.

Г.П. Литовець

Народе мій, калинова сопілка,

На дереві життя родюча гілка!

Пісні твої дивують здавна світ.

І душу всіх бентежить Заповіт.

Чому ж сини твої, пригожі і здорові,

Цураються пісень своїх і мови.

Пошли нам, Боже, Духа того й сили,

Щоб діти Україну, як себе любили!

Щоб у містах і селах дзвеніло наше слово,

Яке разити ворога було б завжди готове!

Майбутність наша! Ждем тебе, як весну,

Ти збережи нам мову і пісні чудесні!

Могутньої нам єдності і надай,

Щоб врятувати нам народ і рідний край.

Молитва” В.Пачовський



Святі місця…

Як виникає святість ця?

Як притаманні їм дива

Вплітаються в прості слова

Й легендами живуть віки.

Ганна Чубуч

З найдавніших часів люди вшановували місця пов’язані з об’явленням Бога. Його особливою присутністю, важливими подіями священної історії, життям визначних людей, їх смертю чи місцем погребіння. Часто такі місця асоціюються з літургійним богопочитанням (як єрусалимський храм), природними феноменами чи творами мистецтва, наділеними чудотворною силою (цілющі джерела чи купелі, могили з мощами святих, ікони). Тут можна згадати древні святині Ізраїлю (гора Синай), особливі місця богоявлень старозавітним патріархам і Мойсеєві, криницю Якова, біля якої Ісус розмовляв зі самарянкою, гору Сіон, овечу купіль в Єрусалимі та багато інших.

15 травня 2012 р. в Мединській ЗОШ І-ІІІст. стартував проект “Україно, земле колоскова, обійму молитвою тебе!”. Над проектом працювала творча група учнів 5-11 класів цілий рік. Даний проект ми присвятили визначній події – 1025 річчю хрещення Київської Русі. Було відвідано близько 20-ти святинь.

Християнство за своєю суттю є історичною релігією, його осердя – не в ідеях, вченнях чи принципах, а в реальних подіях життя та смерті Господа і відтак Його послідовників (апостолів, мучеників і подвижників). Святі місця і предмети (ікони, мощі та реліквії), які вшановують християни, пов’язані саме з церковною пам’яттю про Господа і святих, любов’ю до них і до всього, що пов’язане з їхнім життям на землі. Ця пам’ять не просто згадування минулого. Церковне розуміння пам’яті та поминання, що лежить в основі всіх літургійних святкувань (наприклад празників і паломництв), передбачає постійну присутність священної події, її непроминаюче “тут і тепер”. Воно передає вірним усіх часів ту саму благодать, причасниками якої були свідки оригінальних подій (як-от різдва чи воскресіння).

Масштабне відродження святих місць і їх вшанування почалося в ІV ст., коли Церква отримала свободу і можливість виявляти своє богопочитання у зовнішніх формах. Саме тоді віднаходять місця євангельських подій у Святій Землі, будують на них величні храми, розкопують Хрест Господній та інші реліквії, встановлюють свята, пов’язані з подіями земного життя Ісуса Христа. Це відкрило цілу епоху християнського паломництва до святих місць. Пізніше ця практика поширилася і на інші землі, де з’явилися свої святині, пов’язані насамперед із мучеництвом християн і місцями погребіння святих мучеників, а пізніше також – з життям і похованням преподобних монахів та інших святих, різними чудами чи об’явленнями.

Відколи існують святі місця, існує практика прощ або паломництв до них. Слово “проща” зберігає у собі покаянний вимір цієї практики – отримання прощення гріхів через молитовне відвідання святих місць. Слово “паломництво” несе на собі відбиток середньовічної практики, коли прочани приносили додому зі Святої Землі пальмові гілки, за що їх називали “паломниками”.

Паломництво має глибокий людський і духовний сенс. Все життя людини і саме існування Церкви є дорогою, постійною мандрівкою до сповнення у Царстві Божому.

Основа віри Церкви в тому, що у воплоченні Христа все творіння, весь світ стали освяченими. Це відбулося через прийняття Ісусом людського тіла, через освячення Ним вод Йордану, через осяяння людського тіла в преображенні, і врешті – через воскресіння з мертвих.

Для того, щоб наші паломництва мали духовний зміст і користь, слід усвідомити декілька простих основоположних істин. Вони допоможуть нам уникнути найбільш поширених помилок і виробити справді християнське ставлення до паломництв.

Насамперед потрібно підкреслити, що Бог однаково присутній у всьому творінні і не обов’язково долати сотні кілометрів і платити великі гроші, щоб зустрітися з Ним. Навпаки, запорукою цієї зустрічі є щире прагнення зустрітися, смиренна любов, віра, молитовна тиша і входження в себе.



Варто памятати:

  • потрібно уважно молитися;

  • брати участь у церковних Богослужіннях;

  • з вірою та любов’ю причащатися.

Важливо не забувати, що першим святим місцем, до якого треба паломничати, є Царство Боже, яке “між нами”.

Отже, служіння справжнім потребам тих, хто біля нас, є священним обов’язком поряд із молитвою Богові. Однак Бог творить чудеса у відповідь на прагнення нашого серця і ревність нашої волі, а не за наші діла.



ІКОНА В ЖИТТІ ЦЕРКВИ І ХРИСТИЯНИНА

Ікона (від грецького “ікон” – образ, зображення) – це живописне представлення Господа Ісуса Христа, Богоматері чи святих, створене для молитовного звернення та для повчання вірних про правди віри. Такі зображення не просто змальовують особи чи події, а уприсутнюють їх, роблять доступними для наших молитов і духовного спілкування. Можна сказати, що людина-митець створює видимий образ, тоді як благодать Святого Духа наділяє цей образ присутністю і дією зображеної особи. Ікона стає немовби дверима в інший світ, через які до нас сходить Божа благодать і через які ми можемо ввійти в особливо близьке спілкування з Богом.

У цій зустрічі Бога і людини ікона є лише засобом, хоча й священним та благодатним. Тому важливо розуміти, що християнська молитва спрямована не до ікони, а до самого Бога перед іконою і через ікону як Його видиме представлення із Творцем. Крім цього, вони дозволяють відчути благодатну і таїнств енну присутність осіб, які давно фізично відійшли з цього світу – самого Ісуса Христа, Богородиці та всіх святих. У цьому розумінні ікони схожі до мощів святих. Божа благодать, що оселилася в тілах святих за життя, продовжує перебувати в них і по смерті та діяти на добро людям. Так само благодать може діяти через ікону – благословенне Церквою зображення святої особи.

Таким чином ікони стають місцем особливої зустрічі людини з Богом, місцем благодаті й чудесних дарів. Бог роздає ці дари як безпосередньо, так і за посередництвом Пресвятої Богородиці чи святих. Особливо благодатні ікони перед якими відбувалися чуда, називають чудотворними.Почитання чудотворних ікон Гошівська чудотворна тісно пов’язане з практикою паломництв.89 гошівська чудотворна ікона пресвятої богородиці (перша пол. хvііі ст.).jpg

ікона Богородиці

Коли ми стоїмо перед чудотворною іконою і звертаємось до Бога з молитвою подяки або з проханням про допомогу, то повинні пам’ятати, що Його образ не амулет чи талісман, а наша віра і надія на Його допомогу – не забобони і не марновірство. Передумовою спілкування із Всевишнім (зокрема і через ікону) є щира віра, покаяння, смирення і прагнення Бога. Молитва перед іконою (чи і без неї) буде прийнята або відкинута, зважаючи на нашу внутрішню позицію і завдяки Божій милості, а не “автоматично”, через наш фізичний контакт з іконою (предстояння, дотики, поклоніння і цілування). Ікона представляє нам Бога в людській подобі (волоченого Сина Божого) і відкриває нас до спілкування з Ним, “унаочнює” нам Боже Царство і самого Бога, допомагаючи ввійти в діалог із Ним. Однак центр таїнства зустрічі з Богом – у нашому серці, а не зовні нас.

Везучи з прощі ікону-копію чи носячи на грудях медальйон зі святим зображенням, ми повинні це робити з любові до нашого Творця і Спасителя чи Його Пречистої Матері, а не зі страху, що без цього зображення ми нібито менш захищені, чи з інших забобонних причин. Зображення Господа, Богоматері та святих на образах чи медальйонах допомагають нам пригадувати їх, чудесні випадки їхньої допомоги християнам, і тим зміцнюють нашу ревність і віру. Святе Євангеліє говорить: “Все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите” (Мт. 21, 22).

За віки історії християнської Церкви з’явилася велика кількість чудотворних ікон. Кожна з них має своє характерне зображення (немов різні фотографії” тієї самої людини) і свою цікаву історію. Особливо вражають у цій історії факти чуд, тобто тих випадків, коли молитва до Бога (а не до самої ікони як фізичного об’єкта) перед тим чи іншим образом була вислухана. Найбільш чисельними є чудотворні ікони Богородиці, заступництво якої надзвичайно сильне перед Богом.

Читаючи про випадки чуд, слід пам’ятати, що різні наші прохання (про одужання, навернення, щасливу смерть) ми можемо висловлювати перед будь-якою іконою чи без неї, аби лиш із вірою і щирим серцем. Історії чудотворних ікон повинні зміцнювати нашу віру і любов (так як спогади про наших рідних). Ми можемо вибирати, куди піти на прощу, але не можемо обмежувати Божої благодаті хибною думкою про більш святе чи менш святе місце.

Нарешті, слід пам’ятати, що єдиним Джерелом благодаті, чудес і допомоги є сам Бог, а Пресвята Богородиця і святі мають особливу силу заступництва, молитви до Нього. Їх моління має бути підсилене нашою вірою, щирістю перед Богом і нашим намаганням жити справжнім християнським життям. Тоді будь-яка, навіть найкоротша, проща до найменш відомого місця стане для нас нагодою зустріти Бога і освятити наше життя Його присутністю.

Ікона за своєю суттю є “богослов’ям у барвах”, унаочненим вченням Церкви. Оскільки людина, будучи духовно-матеріальною істотою, потребує конкретних і наглядних представлень духовних істин, то Церква виробила певну символічну мову для візуального представлення християнської віри. Ця мова своїми знаками і символами вказує на духовну реальність. Вона дозволяє представити не просто фізичні образи осіб чи подій, а їх Божественну сутність і присутність Царства Небесного посеред нас. Розуміння особливостей мови іконопису допоможе нам у пізнанні глибинної суті ікони.

Святий Василій Великий писав, що молячись перед іконою, ми не писаному ликові поклоняємося, а до первообразу піднімаємося. Ікона – це візуально виражена молитва і її можна зрозуміти насамперед через молитву. Вона розрахована лише на молитовне предстояння віруючого, а її головне призначення – спів діяти молитві. Богословське значення ікони полягає в тому, що вона живописною мовою говорить про ті догматичні істини, які містяться у Святому Письмі та Переданні. Святі отці називали ікону “Євангеліє для неписьменних”. У християнському храмі ікона відіграє катехитичну роль – ілюстрування та роз’яснення змісту біблійних подій і правд віри.

Проте ікону не можна сприймати лише як ілюстрацію до Святого Письма. Її головне завдання не просто зображати, а являти і уприсутнювати осіб і події священної історії. Передусім вона представляє людям невидимого Бога, якого, за словами євангеліста Івана, ніхто ніколи не бачив, однак Він прийшов до людства в особі Ісуса Христа. Тому ікона являє не просто людину Ісуса, А Христа-Богочоловіка, що поєднав у собі Божество і людськість. Завдяки дії благодаті Святого Духа ікона сокровенно містить у собі присутність зображеної особи, - присутність, відкриту до молитовного звернення людини і спрямовану до серця молільника.

Ікона являє людину в її пре ображеному та обожествленому стані. Вона передає не повсякденний образ обличчя людини, а її лик у вічності, той внутрішній стан особи, коли її обличчя сяє благодатним світлом, “наче сонце”. Цей найвищий стан духовного піднесення настільки важко передати, що святі отці лише вказують на його повну непередаваність, невимовність. Однак іконопис завжди намагається хоча б якось вказати на цей стан, це обожествлене життя святих осіб.

Водночас в іконі відсутня яскрава емоційність, оскільки вона не має на меті чуттєвий вплив на глядача. Її мета – спрямувати всі почуття, розум і волю людини до Бога і до поступового преображення “від слави у славу”.

Оскільки з усього творіння лише людина є образом-іконою живого Бога, то людська постать найважливіша в іконному зображенні, вона є центром композиції. Головним вираженням життя особи є лик, духовним осередком лику – очі, погляд яких спрямований на нас, щоб встановити контакт з нами, зав’язати спілкування і допомогти нам у молитві. Іншими важливими “елементами”, зображеної на іконі, є руки, ноги й положення тіла. В деяких іконах по-особливому виразні руки. Інколи іконописець свідомо зображає руки та ноги святого більш тонкими, ніж в реальному житті, надає рисам його обличчя особливої витонченості й видовженості, змінює пропорції тіла. За допомогою таких засобів представляється та духовна зміна, яка відбулася з людською плоттю завдяки дії Святого Духа, духовному преображальному досвідові та фізичній аскезі. Доволі часто в стародавніх іконах ці форми виглядають незвичними, іноді навіть неприйнятними для сучасної людини. Тут слід розуміти, що кожна епоха мала свою художню естетику і свої уявлення про те, як через видимі образи передати певний духовний настрій чи якісь внутрішні реалії.



ІКОНОГРАФІЯ БОГОМАТЕРІ

Образ Пресвятої Богородиці у християнському мистецтві посідає особливе місце, оскільки виражає основоположну християнську догму – Боговоплочення. Через образ Богородиці розкривається глибина боголюських стосунків. Марія, яка дала життя Богові у його людській природі, стає Матір’ю Бога, Богородицею. У цьому незбагненному таїнстві не лише відбувається поєднання Божества з людськістю, але й проявляється сходження Творця до свого творіння.

Церковна традиція приписує створення перших ікон Богородиці євангелістові Луці. Він єдиний з авторів Нового Завіту був греком, а не юдеєм, тобто належав до народу, який, на відміну від ізраїльтян, мав багату образотворчу традицію. Крім того, св. Лука найбільше згадує про Богородицю у своїх текстах, тобто творить словесний образ Пречистої. Приписування євангелістові першої ікони Богородиці вказує на надзвичайну авторитетність іконних зображень Богоматері та певною мірою прирівнює їх до Святого Письма.

Представлені у нашому Довіднику чудотворних ікони Пресвятої Богородиці належать до кількох головних іконографічних типів зображення Богоматері – Провідниці, Милостивості, Знамення, а також числа їх різновидів.

Формування кожного іконографічного типу було складним і тривалим мистецько-богословським процесом, на який вплинули різні чинники. Часто їх зародження було пов’язане із певним богословським осмисленням таїнства спасіння, а також із чудесними об’явленнями або чудотворністю якоїсь ікони Пресвятої Богородиці. Така ікона відразу чи з часом ставала об’єктом особливого почитання і паломництва. Її брали за іконографічний зразок, з якого робили велику кількість різноманітних повторень в списків (копій). Поступово формувався “тип”, конкретні зразки якого були схожі у головному, а відмінні у другорядних деталях.

Наявний поділ усього розмаїття богородичних ікон на іконографічні типи є дещо умовним, але необхіднимм для кращого розуміння богословського значення цих ікон. Кожний тип розкриває одну з граней образу Богоматері чи представляє один із аспектів. Її служіння та ролі в історії спасіння. Щодо назв типів, то вони пов’язуються або з якоюсь місцевістю чи храмом або є поширеним іменуванням Богородиці.

Коли йдеться про іконографічні типи богородичних ікон у східнохристиянському сакральному мистецтві, то тут важливим є все:


  • постать зображуваної на іконі Богородиці;

  • характерні риси Її лику;

  • одяг та інші атрибути;

  • жести;

  • написи.

Кожен елемент особливої мови ікони наділений багатою символікою, що виражає глибокі поняття духовної реальності у простих на перший погляд візуальних формах.

ЗОБРАЖЕННЯ БОГОМАТЕРІ

На богородичних іконах великий силует Божої Матері подібний до дзвону або храму. Великі очі Богородиці – символ багатого духовного життя, ознака Її глибокого молитовного споглядання Божих таїнств; малі уста виявляють схильність до мовчання, “бо Марія… пильно зберігала все, роздумуючи в своїм серці”; тонкі губи вказують, що Пресвята Богородиця підпорядкувала плоть духу; довгий, рівний ніс, мов місток між душею і тілом, є знаком гармонійної єдності особи; вольова шия – символ Її внутрішньої, духовної сили; нахилена голова – ознака смиренності, лагідності.

Сучасна людина часто намагається описати, якою бачить Богородицю на іконі. А це зробити нелегко, бо що давніша ікона, то менше в ній елементів земної краси і більше намагання відтворити в лику Богоматері:


  • чесноту гармонії всіх тілесних;

  • душевних;

  • духовних сил;

  • у виразі Її обличчя передається поєднання радості та остраху Божого;

  • гідності й покори;

  • любові та згоди на страждання.

Богородицю традиційно зображають в одязі трьох кольорів:

  • вишневому мафорії (чотирикутне покривало типу плаща) заміжньої жінки, яке накладене на голову і спадає на плечі;

  • синій туніці (сукня);

  • в білому чи голубому очіпку (хустина на голові).

Мафорій накладався на очіпок, тому контури голови мають кулясту форму.

Кольори одягу Пресвятої Богородиці мають символічне значення. Через поєднання синього і вишневого кольорів у ризах, які покривають тіло мова іконопису засвідчує незбагненне таїнство поєднання Богоматір’ю дівоцтва і материнства, а також людської природи й обожнення. Спершу діва і людина (синя туніка), а тоді матір і обожена (вишневий мафорій). Але в найдавніші часи багряний колір мафорію свідчив також про її благородне, царське (з дому Давида) походження, а у пізньому середньовіччі – також про її земні страждання. Інколи мафорій може бути синього кольору (так було і у Візантії, і на Балканах, а згодом стало нормою у західному мистецтві). Такий колір плаща Богоматері у східнохристиянському мистецтві наголошує на її Приснодівстві.

Є і інші типові знаки-символи Приснодівства Марії. Три зірки, що зображуються на мафорії – над чолом та на раменах, - символізують Її дівоцтво перед, під час і після народження Христа. Окрім того, деякі автори зазначають, що ці зірочки (вони можуть мати різну форму) часто трактують як знак Пресвятої Трійці.

У візантійській іконі мафорій майже повністю покриває тіло. Мафорій, хоч і скромний, але оздоблений: торочка є знаком гідності й прослави. Під ногами фігури Богоматері, яка стоїть або сидить, знаходиться підніжок (частина царського трону) або орлиць (круглий чи овальний килимок), які є символом царської та священичої гідності й влади.



ЗОБРАЖЕННЯ ХРИСТА-ЕММАНУЇЛА

Якщо в іконі Богородиці є також зображення Ісуса, то Він представлений в іконографічному типі Еммануїла – Дитини, в якій бачимо Бога і Спасителя. Назва походить із давньоєврейської і перекладається “з нами Бог”. Вона передає богословський зміст зображення. Давні іконописці, бажаючи вказати на те, що і немовлям Христос був Богом, зображали Його з високим широким чолом, серйозним недитячим виразом обличчя, владним поглядом, сповненою гідності й величі поставою. Його риз (золотий, срібний, білий, червоний чи пурпуровий) також вказує на Божество Христа. Він благословляє правицею, а у лівиці тримає сувій (одна з визначальних ознак типу, адже дорослий Христос тримає книгу). Інколи в руках Еммануїла може бути і книга (наприклад, у Гошівській іконі) або держава (куля з хрестом) та скіпетр. Останні два атрибути запозичені з західної, латинської іконографії, яка мала вплив на східнохристиянське мистецтво від доби ренесансу і бароко; вони свідчать про постійний культурний обмін між двома гілками християнства.

Зображення Дитятка, у якому бачимо Бога, було відповіддю на єресь несторіанства (перша третина V ст.), що заперечувала повноту поєднання у Христі Божої та людської природ. Вважається, що іконографічним прототипом міг бути римсько-еліністичний, ідеалістичний образ безбородого Христа з катакомб, саркофагів та мозаїк Рима, в яких юність Ісуса була знаком його вічного, позачасового існування.

Важливо зазначити, що частина чудотворних ікон, написана у ХVІ-ХІХ ст., має дещо інші образи Богородиці й Дитятка. У них Марія та Ісус зображені більш реалістично: Діва-Марія як ідеал земної жінки, а Дитя як миле хлоп’я. Іноді ми бачимо комбінацію “іконних” елементів зображення і тих, які типові для мистецтва ренесансу, бароко, романтизму чи академічного історизму. Останнє трапляється навіть частіше. Це є свідченням згаданого вище культурного обміну між Сходом та західних впливів останніх століть.



ЦЕРКВА БЛАГОВІЩЕННЯ ДІВИ МАРІЇ У КОЛОМИ

Найдавнішою пам’яткою Коломиї є дерев’яна церква Благовіщення, побудована у 1587 р. Вона має ще іншу назву – Монастирок, тому що колись входила у комплекс монастирських Церква Благовіщення Діви Марії споруд. У 1589 р. під час татарського 3 церква благовіщення діви марії у коломиї.jpg

нападу і церкву, і монастир, і всю Коломию було зруйновано та спалено, а мешканців, за висловом хроніста, “витято в пень”. Монастир уже не відбудували, бо ченці розійшлися, але церкву таки підняли з руїн. Храм спочатку мав прямокутну форму. Аж 1709 р. зі сходу та заходу до неї добудували два крила, а в 1845-1846 рр. – центральні вхідні двері.

НАЙСЛАВЕТНІША ХРИСТИЯНСЬКА ОБИТЕЛЬ УКРАЇНИ –

МАНЯВСЬКИЙ СКИТ

Скит розташований біля села у лісі понад річкою. Варто трішки піднятись вгору крутою дорогою, як із лісової гущавини раптом виринають фортечні вежі й церковні бані монастиря.

В ХVІІ столітті Манявський скит був чи не єдиним православним монастирем на землі католиків! Його історія почалася з печерного грота – Блаженного каменя, в якому в 1606 році влаштувалися афонські ченці Іов Княгинецький та Іван Вишенський. Через 10 років до них приєдналися й інші, відбудувавши тут Воздвиженську церкву і розписавши її в самобутній манері. Тут зберігалася велика бібліотека, складена зі стародавніх книг. А трохи пізніше Іов Кондзелевич створив унікальний іконостастас, 13х11 м, що складається зі ста ікон! Період занепаду почався в ХVІІІ ст., коли авсрійський король закрив скит, розігнав ченців, а потім відвіз до Відня чудовий іконостас.

Назва Манявського монастиря тісно пов’язана з легендарним гетьманом Іваном Виговським. За однією з версій, саме на території скиту він має бути похоронений разом із своєю дружиною Оленою. Місце знаходження поховання нині намагаються Монастир у Маняві встановити фахівці.6 монастир у маняві.jpg

Манявський монастир неодноразово зазнав нападів різних ворогів. Через це у 1620-1621 рр. його обнесли оборонним муром з трьома вежами і численними бійницями. Головна триповерхова монастирська вежа, відома як “скарбниця” (висота 22,7 м), височіла над усіма будівлями і могла оборонятись самостійно. Всі монастирські споруди з’єднувалися між собою численними підземними ходами.

Тривалий час Манявський скит перебував у руїні. Перші реставраційні роботи тут розпочалися в 1970-1980 рр., коли скит став історико-архітектурним заповідником. Найбільша відбудова монастиря почалася після здобуття Україною незалежності. У 1998 р. скит було повернено ченцям Київського патріархату. Від того часу напівстерта мармурова надгробна дошка перших ігуменів монастиря з старослов’янськими письменами замироточила… Ченці вважають таке явище свідченням наявності у цьому місці Божої благодаті.

Побувавши в Маняві, ми здійснили також мандрівку до Манявських водоспадів, які вважають одним з наймальовничіших в усіх Українських Карпатах. Розташовані вони близько 10 км вище від монастиря. Дорога до водоспадів здебільшого лише піша, тому ми врахували час на зворотній шлях. Манявський водоспад, а точніше каскад з трьох водоспадів, вирує під височенною прямовисною скелею, на висоті 713 м над рівнем моря. Нижній з Манявських водоспадів є найвищим водоспадом Українських Карпат – 18 м.

ЦЕРКВА СВ.ДУХА В РОГАТИНІ

На жвавій автостраді Івано-Франківськ – Львів знаходиться старовинне українське місто Рогатин, вік якого сягає майже восьми століть.

У Рогатині збереглись дві дерев’яні сакральні пам’ятки архітектури. У колишньому передмісті Бабинцях – церква Св. Миколая (1729). А на невеликому пагорбку, у затишному куточку Рогатина, розташована одна з найстаріших дерев’яних церков України – церква Св. Духа 1598 р. Храм тридільний, з однією пірамідальною банею, яка своїми обрисами нагадує оборонні башти. Нині у церкві знаходяться Музей народної архітектури і живопису.

В інтер’єрі храму розміщений іконостас – шедевр українського мистецтва ХVІІ ст. Про його високу мистецьку цінність свідчить те, що бічні врата з іконами “Архангел Михаїл” та “Мелхиседек” у 20-тих рр.. ХІХ ст. експонувались на виставці у Відні. Іконостас було створено 10 церква св. духа в рогатині.jpg



Церква Св. Духа в Рогатині у 1648-1650 рр. коштом рогатинських братчиків. Витончене різьблення іконостаса в гармонії з живописом наповнюють простір храму божественною красою. Його барвистість і пишність підсилюються розташованими на цокольних площинах під намісними іконами яскравими орнаментальними композиціями, які за стилем нагадують розкішні венеційські тканини того часу.

Як зазначає відомий український мистецтвознавець В. Овсійчук, “Живопис іконостаса наскрізь сповнений ідеями гуманізму… Сповнена експресії фігура Архангела Михаїла символізує оборонця рідної землі, з мечем і щитом в руках він готовий до бою з ворогом. Автора чарують краса молодості, лицарська відвага й чистота помислів юнацтва, які він захоплено відтворює. Його архангел Михаїл – втілення юнацької грації, високих моральних якостей і поривань”.

Колись рогатинську муровану церкву Різдва Богородиці прикрашав ще більш величавий іконостас, від якого вціліли лише дві намісні ікони, що сьогодні зберігаються у Національному музеї у Львові. Зважаючи на розміри цих ікон, іконостас мав би бути найбільшим з усіх відомих ренесансових українських іконостасів.

Неподалік на східному боці Ринкової площі домінує сакральна споруда, у якій органічно поєднуються принципи оборонної і культурної архітектури – Костел Св. Миколая. Цю величну святиню з 30-метровою чотирикутною мурова-9костел св. миколая в рогатині.jpg

Костел Св. Миколая в мурованою вежею, згідно з архівними докумен

Рогатині тами, було збудовано в 1666 р. Проте архітек-

турні прийоми свідчать про більш раннє походження цієї пам’ятки, якій властиві елементи готики і ренесансу. Вежа костелу використовувалась не лише як дзвіниця, а й спостережний пункт.

ЦЕРКВА ПРЕСВЯТОЇ ТРІЙЦІ В КОСМАЧІ

Село Космач, що на Косівщині, є батьківщиною блаженного священномученика УГКЦ Омеляна Ковча.11б- церква пресвятої трійці в космачі.jpg

Єдиним греко-католицьким космацьким храмом є збудована у 1988 р. церква Пресвя

Церква Пресвятої Трійці тої Трійці. Споруджена греко-католиками в 1905 р. церква Святих Петра і Павла після псевдо собору 1946 р. стала парафією Російської Православної Церкви, а на початку 90-х рр. перейшла до Української Автокефальної Православної Церкви. Цій громаді належить вона й сьогодні.

Церква Пресвятої Трійці хоч має недовгу історію, проте встигла перегорнути її важливу сторінку: у листопаді 2009 р. єпископ Коломийсько-Чернівецький Микола (Сімкайло) передав до храму духовну реліквію – мощівницю з прахом блаженного священномученика Омеляна Ковча. Для підкреслення винятковості цієї події слід подати кілька штрихів із біографії цього блаженного.

Блаженний Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 р. у Космачі. У 1911 р., після закінчення римської Колегії святих Сергія і Вакха, прийняв священичі свячення. Спершу служив у парафії Підволочиськ Скалатського повіту. З 1912 р. провадив місійну діяльність серед українців-католиків у Югославії. В 1919 р. пішов добровольцем до лав Української Галицької Армії – став польовим духівником січових стрільців. Понад 20 років душпастирював у Перемишлянах (Львівська область). У 1939 р. більшовики переслідували отця Омеляна Ковча як небезпечного українського націоналіста. Але тоді священика сховала єврейська громада, яка вважала його великим гуманістом.12.jpg

30 грудня 1942 р. був заарештований гітлерівцями за масове хрещення євреїв. Спочатку перебував у тюрмі на колишній вулиці Лонцького у Львові, а потім – у концентраційному таборі в Майданеку (Польща). Рідні та знайомі (великих старань доклав і Митрополит Андрей Шептицький) робили все можливе, щоб визволити отця. Проте в листах він просив родину, щоб не клопотали про його звільнення, оскільки серед в’язнів він був єдиним священиком. Омелян Ковч відправляв Богослужіння, сповідав і причащав в’язнів шматочками чорного хліба.

Загинув 25 березня 1944 р. Своє перебування в концтаборі сприймав як Божий дар. Єврейська рада України надала о.Ковчу звання “Праведник України”. В 2001 р. у Львові беатифікований Папою Римським Іваном Павлом ІІ. Восени 2008 р. Синод Єпископів УГКЦ проголосив блаженного священномученика Омеляна покровителем душ пастирів УГКЦ.

Подія перенесення праху блаженного мученика з концтабору до космацького храму важлива не тільки для космачан, а й для всіх нас, хто відвідав рідну землю блаженного Омеляна Ковча і проситиме його заступництва.



МОНАСТИР І ЦЕРКВА

ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО В ЗОЛОЧЕВІ

14церква вознесіння господнього в золочеві.jpg

Золочівський василіанський монастир бере свій початок від чернечої обителі Святої Трійці, заснованої ще у 1546 р., яка знаходилася неподалік на схід від Золочева, в місцевості Межигір’я.



Церква Вознесіння Монастир був зруйнований татарськими ордами, Господнього а згодом, у 1665 р., відновлений. Від свого нового місця розташування він отримав назву “Бучинський”.

У 1708 р. родина Яворських подарувала Бучинському монастирю свої землі у передмісті Золочева. Там було засновано нову обитель із церквою Вознесіння Господнього. У 50-х рр. ХVІІІ ст. ці два монастирі було об’єднано в один.

У дальшій розбудові монастиря велику роль відіграли пожертвування графині Лукії Комарницької, графа Миколи Потоцького, шляхтичів Гедеона Гульського, Томи і Теодосія Турянських, завдяки яким у 1840-1860-х рр. збудували нову кам’яну церкву Вознесіння, а в 70-х – монастир. Із дерев’яної церкви до нового храму була перенесена ікона Богородиці.

У радянський час у монастирі був розміщений протитуберкульозний диспансер.

У 1989 р. церкву і монастир повернули отцям василіанам. Через рік було відреставровано монастирську церкву. А в 1990-1993 рр. споруджено нове приміщення монастиря.

Реліквією Вознесенської церкви є копія Голубицької чудотворної ікониБогородиці. Її намалював у листопаді 1724 р. золочівський художник Федір Бурковський, один із призабутих українських митців. Після ліквідації Золочівського василіанського монастиря в 1946 р. ікону було передано до церкви Святого Миколая у Золочеві. Вона повернулася у Вознесенську церкву Золочівського василіанського монастиря після реставрації у 1997 р.23 костел св.йосифа у підгірцях львівської обл..jpg

Ще одна чудова пам’ятка розташована навпроти палацу у Підгірцях, становлячи з ним композиційну єдність, - це костел Св. Йосифа (1752-1756), який міг би без перебільшення стати однією з окрас будь-якого європейського міста.

КостелСв.Йосифа у
Ефективний бароковий костел збудований у формі високої ротонди, яку завершує великий купол з латарнею. Композиційним акцентом святині слугує могутній чотирнадцятиколонний класичний коринфський портик, аттик якого завершують скульптурні постаті святих авторства Себастіана Фесінгера. Аттик костелу прикрашає напис латиною, що перекладається як “Господу Богу в знак пошани присвячується”.

Перед фасадом на високих колонах кам’яні фігури Матері Божої та Св. Йосифа (1754 р.). Цікаво, що відтоді, як у храмі після довгих років запустіння відновили богослужіння, верхня частина скульптури Св. Йосифа з маленьким Ісусиком на руках само відновилася. Пояснити це явище з точки зору науки неможливо.

Всередині цього величного храму, який сьогодні належить греко-католицькій громаді і носить назву Св. Миколая Чарнецького та 29 українських мучеників, збереглися розписи на стінах і барабані купола, виконані у 1765-1766 рр. відомим майстром Лукою Смуглевичем.

Перебуваючи у Підгірцях, ми також оглянули фортифікаційні вали найбільшого городища періоду Київської Русі, у присілку Пліснесько. Про них згадується ще в літописах 1188 і 1233 рр., а також у “Слові о полку Ігоревім”. Надзвичайно складна й потужна оборонна система Пліснеського городища (Х-ХІІІ ст.) викликає подив не лише у звичайних мандрівників, а й у визнаних фахівців. Так, з археологічних даних відомо, що давнє городище займало площу близько 160 гектарів та було укріплене сімома рядами валів, які ще й досі добре помітні. За складністю і потужністю пліснеська оборонна система не має рівних і перевищує всі відомі пам’ятки середньовіччя. О. Мацюк вважає: “Сама прогулянка городищем, де ще й сьогодні вражають своїми величезними масштабами 700-800 літні вали і глибокі рови, здатна викликати у дослідника старовини дивне відчуття піднесення…”

У ХVІІІ ст. поряд літописнимПліснеськом було розбудовано монастир, який за легендою, заснувала тут іще 1180 р. дочка Белзького князя Всеволода – Олена. Про це свідчить латинський напис на кам’яній плиті в монастирській церкві Св. Онуфрія. Нинішнього вигляду монастирська церква, з характерним для барокового будівництва фасадом, набула у 1726-1750 рр. Її цінна мистецька пам’ятка – рококо вий іконостас оригінальної форми (унікальний приклад поєднання східного іконостаса із західним вівтарем), виготовлений кременецьким сницарем Степаном за проектом єзуїта Павла Гіжицького в 1756-1758 рр. Всередині також знаходиться високомистецькі бокові вівтарі та амвон, виконані в той же час, що й іконостас.

Перебуваючи на території монастиря, ми також оглянули сонячний годинник, встановлений на стіні церкви.



ЦЕРКВА УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ В ГЛИНЯНАХ

Церква Успіння Пресвятої Богородиці в Глинянах належить до найвиразніших і добре збережених дерев’яних пам’яток ХVІІІ ст. Ця церква пережила не одну реконструкцію та перебудову.17.jpg



Церква Успіння Пресвя-

тої Богородиці

Однак незважаючи на усі лихоліття і природні катаклізми,

ніколи не була знищеною. Так, 1886 р. у Глинянах була велика пожежа, всі будівлі обабіч храму згоріли, дерев’яна ж церква залишилася неушкодженою. За переказами людей,над храмом бачили постать Богородиці, яка тримала над церквою широко розведені руки аж до того часу, коли полум’я зникло.

У 30-х рр. минулого століття храм перебував у незадовільному стані. Було вирішено, що у ньому не можна проводити Богослужінь. Церква мала бути розібрана. Однак, немов на знак протесту проти знищення храму, 1936 р. надприродним способом само відновився почорнілий від часу запрестольний образ Розп’яття Ісуса Христа. Із темного став яскравим і продовжував випромінювати світло ще протягом трьох тижнів.

Святіший Отець Папа Пій ХІ 18 травня 1938 р. надав церкві Успіння Пресвятої Богородиці право проведення відпустів у свята Вознесіння Христового, Пресвятої Євхаристії, Різдва Івана Хрестителя, Успіння Пресвятої Богородиці та Воздвиження Чесного Хреста. Згодом Митрополит Андрій (Шептицький) надав церкві право проводити 12 відпустів на рік, кожної першої п’ятниці місяця.

Чудесне відновлення ікони потверджене не лише церковною владою, а й безліччю чудодійних оздоровлень, що відбувалися як у довоєнний період, так і починаючи з 90-х рр.. минулого століття, коли відродилася молитва у храмі.

На хресті Ісус Христос приніс нам спасіння. Хрест став символом перемоги над смертю і знаряддям знищення зла. Тому хрест удостоєний найбільшої шани. Цим знаменом прикрашаємо наші святині, будинки, цвинтарі, дороги, прапори, самих себе. Знак хреста став невід’ємним від християнства і від духовного життя людини. Свята Церква рукою священика знаменує хресним знаменням вірних, а при освяченні й благословенні вживає його для вимолення Божої благодаті для особи, за яку молимось, чи для речі, яку освячуємо. Усі церковні священнодійства виконують з використанням хреста, що є найкращим доказом того, як глибоко вкорінилось його шанування у християнському світі.

Власне тому для кожного християнина хрест – невичерпна скарбниця Божої ласки і Божої благодаті, яка зцілює нас духовними силами в житті.

Отож, 22 травня 2012 р. ми мали змогу побачити глинянський чудотворний образ та осягнути Божу ласку через свої молитви.

МОНАСТИР БЛАГОВІЩЕННЯ

МАРІЇ В ПІДГІРЦЯХ22 монастир благовіщення пречистої діви марії в підгірцях.jpg

Доля цієї давньої чернечої обителі, її заснування і початки діяльності пов’язані із

стародавнім містом Пліснеськ,яке згадується

Монастир Благовіщення у “Слові о полку Ігоревім” та у відомих дав-

Пречистої Діви Марії ньоруських літописах: Київському і Галицько-Волинському. Першу монастирську церкву Преображення Господнього і Пліснеський монастир (тепер – Підгорецький) було збудовано 1180 р. коштом княжни Єлени, доньки князя Всеволода. Внаслідок нападу Батия місто Пліснеськ, а разом із ним і чернеча обитель були знищені. Неушкодженою залишилася тільки монастирська церква, що знаходилася в лісі. Саме тут, у лісі, 1659 р. і поселилися монахи з Манявського Скиту. Монастир розбудували, та під час турецько-польської війни він знову постраждав. Храм, на диво людям і на Божу славу, стояв аж до 1706 р.

Впродовж 1726-1750 рр. було споруджено сучасну монастирську церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці, відтак збудовано монастир – двоповерховий будинок із келіями (пам’ятка барокової архітектури галицької школи ХVІІІ ст.).

До новозбудованого храму було урочисто перенесено із старої церкви Преображення Господнього Підгорецьку (Пліснеську, Голубицьку) чудотворну ікону Матері Божої, яка належить до давніх плакучих ікон.

У 1754 р. , за понтифікату Святішого Отця Венедикта ХІV, її було короновано. Разом із тим Апостольська Столиця видала Декрет, відповідно до якого головному престолу монастирського храму Благовіщення Пречистої Діви Марії було надано привілей повного повсякчасного відпусту. Це засвідчує відповідний напис, що виведений золотими літерами на вишукано оздобленій декоративній рамці, яка знаходиться над іконою.

Майже протягом всього ХVІІІ ст. монастир у Підгірцях був одним із провідних осередків Василіанського чину: провінційних капітулах і мав право голосу на них. У 70-80-х рр.. у монастирі діяла філософсько-богословська чернеча школа. Довший час тут викладав відомий василіанський філософ і богослов о.Іларіон Тарасівський. Крім того, монастир мав велику бібліотеку.

З часом обитель стала і осередком духовного та культурного життя краю. У першій половині ХХ ст. тут щороку відбувалися багатолюдні відпусти, проводилися різноманітні патріотично-релігійні заходи, зокрема святкування 950-річчя хрещення Русі; 900-го ювілею проголошення Пресвятої Богородиці Покровителькою українського народу, Царицею України; 750-річчя написання найвидатнішого історико-літературного твору княжої доби слово о полку Ігоревім.

3 березня 1946 р., після ліквідації Підгорецького монастиря, келії використовували як палати для туберкульозного санаторію, а церкву Благовіщення перетворили на господарський склад. У каплиці тривалий час знаходилася дизельна електростанція, перший поверх дзвіниці переобладнали на лазню, а другий – на житлові приміщення для медперсоналу. Підгорецьку чудотворну ікону Пресвятої Богородиці переховували мешканці Пліснецька і Підгорець.

Василіанська чернеча обитель повернулася у стіни свого монастиря 1989-1991 рр. Упродовж кількох років було відновлено монастирський комплекс, збудовано браму-дзвіницю і реколекційний будинок.



МОНАСТИР СВЯТОУСПЕНСЬКОЇ УНІВСЬКОЇ ЛАВРИ

За 12 км від районного центру Перемешляни розташувалось село Унів, де зберігся архітектурний комплекс оборонного монастиря27.jpg

Святоуспенської унівської лаври. Унікальна історична пам’ятка східного чернецтва.

Монастир в Уневі

Унівська обитель греко-католицької церкви є одним з найдавніших монастирських комплексів України. Найновіші археологічні матеріали підтверджують наявність тут монастиря вже з кінця ХІІІ ст. Упродовж всього існування монастир переживав часи як розквіту, так і занепаду, який спричинили, зокрема, грабіжницькі напади татарських військ на українські землі. Наявні письмові відомості, що 1549 р. “монастир татари спалили”. Після того місцевий шляхтич Ванько Лагодовський розпочав будівництво оборонної церкви на цілющому джерелі. За легендою, шляхтич Ванько Ладовський колись був у цих місцях на полюванні, впав з коня і зламав ногу. І приснився йому сон, що він умивається водою, яка витікає з-під вівтаря монастирської церкви, і одужує. Він справді вмився тією водою і ви здоровів. А за своє зцілення звів на місці джерела храм на честь Богородиці. За переказом, до джерела почали ходити хворі і немічні, а зцілюючись, стали поширювати звістку про місце “Унів”.

Найціннішою пам’яткою архітектурного ансамблю монастиря став храм Успення Пресвятої Богородиці (1549-1574) – пам’ятка перехідного періоду від пізньої готики до ренесансу. Бійниці у фризі, що тягнеться попід самим дахом, свідчать про оборонний характер споруди, її належність до типу церков-твердинь.

Наприкінці ХVІ ст. у монастирі почали зводити чотири наріжні вежі та мури між ними. Таким чином, храм опинився всередині оборонного чотирикутника, попід мурованими стінами якого розташувалося 12 дерев’яних келій. Монастир також був оточений оборонним земляним валом та ровом. Відтоді обитель здобула славу фортеці з потужними захисними можливостями. Сюди звозили на сховок речі.

Свого часу в монастирі перебували Йов Княгинецький (засновник Скиту Манявського), Йов Почаївський (ігумен монастиря у Почаєві). До 1700 р. монастир залишався православним, а унію прийняв разом зі всією Львівською архідієцезією.

Період розквіту та розбудови монастиря тісно пов’язаний із давнім українським шляхетським родом Шептицьких. У другій половині ХVІІ ст. – першій половині ХVІІІ ст. архімандритами монастиря були Варлам (з 1668 р.) та Атанасій (з 1713 р.). А чернече життя у монастирі у дусі християнського Сходу та Київської Русі, яке отримало назву “студитського”, відновив Андрей Шептицький. Ідею митрополита продовжив його брат – Климентій (беатифікований Папою Іваном Павлом ІІ). За підтримки цього блаженномученика під час ІІ Світової війни у монастирі вдалося врятувати близько 150 євреїв.

Найбільших руйнувань монастир зазнав у радянські часи. У 1950 р. монастир був закритий, монахи вигнані, а 80-річний отець Климентій арештований. Спочатку в Уневі було створено концентраційний табір для католицького духовенства, згодом – притулок для людей літнього віку, перепрофільований під психоневрологічний інтернат. З 1991 р. монастир повернуто ченцям Студитського Уставу.

ДОРОГА ДО НЕБЕС

Усе – до певних меж…

Любов лише безмежна!

Так думаю, і все ж,

Чому так обережно

Всі літери в піснях

Душа фільтрує строго?!

Бо знає: кожний знак

У Слові – прояв Бога.

А музику – сприйму

Як до небес дорогу,

І душу всю мою –

Розкрию тільки Богу…

Промінчик, вітерець,

Травинку, дуб розлогий,

Мелодії сердець –

Сприйму дарунком Бога.

І думку, й відчуття

Зі словом поєднаю.

Від радості буття

Знов пісня оживає.

Засяє й задзвенить,

Мов посмішкою Бога:

Любові вічність-мить,

І до небес дорога.

Ганна Чубуч



КАТЕДРАЛЬНИЙ СОБОР НЕПОРОЧНОГО ЗАЧАТТЯ

ПРЕСВЯТОЇ БОРОДИЦІ У ТЕРНОПОЛІ

40 зарваницька ікона матері божої.jpg39б вшанування мощів.jpg39 а катедральний собор непорочного зачаття пресвятої богородиці.jpg

Катедральний собор Непо- Зарваницька ікона Вшанування мощів

Порочного Зачаття Пресвя- Матері Божої

тої Богородиці

Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці – кафедральний собор Тернопільсько-Зборівської єпархії Української Греко-Католицької Церкви, колишній домініканський костел – пам’ятка сакральної архітектури.

У 1749 р. на розі міських валів на місці знищеної татарами української церкви на честь Пресвятої Богородиці гетьман Потоцький фундував будівництво костелу. Автором проекту вважають Августа Мощинського. Розпис інтер’єру здійснив Станіслав Строїнський. Храм вважається однією з кращих пам’яток пізнього східноєвропейського відродження. Побудований з тесаного каменю у стилі бароко, оздоблений різьбою та кам’яними скульптурами. До костелу примикали монастирські приміщення, які утворюють єдиний архітектурний комплекс. Всередині цього комплексу – італійський дворик.

У 1908-1910 рр. проводилася електрифікація та реставрація будівлі: відновлено старі фрески і домальовано нові. Під час реставрації, здійсненої за проектом архітектор, а Садловського, споруджено новий купол. Церква зазнала значної шкоди під час “визвольного походу” Червоної армії у 1939 р. Тоді вона горіла розплавилися прикраси із золота і срібла, завдано шкоди фрескам та покрівлі, частину високомистецьких робіт було вивезено у Росію та Польщу. Під час штурму Тернополя, наприкінці березня 1944 р., храм знову зазнав руйнувань – його штурмували 7 днів. Було завдано великої шкоди бані і вежам храму.

Після війни велася реставрація, та не було відновлено багатьох скульптурних елементів оздоблення, не зроблено спроби врятувати розпис інтер’єру. У храмі розмістили склад, фрески були остаточно знищені. Собор до періоду відродження стояв пусткою.

З відродженням духовності в Україні святиня наповнилася акордом Літургій та молитвами вірних. Від 1989 р. церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці УГКЦ є кафедральним собором Тернопільсько-Зборівської єпархії. Відновлений храм став окрасою міста. Розпис храму виконували українські митці у різних стилях.

Головний храм Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ є місцем постійного паломництва вірних, адже тут знаходяться мощі святого Миколая Мирлікійського, святого священномученика Йосафата (Кунцевича), блаженного священномученика Миколая (Чарнецького), блаженного священномученика Омеляна Ковча, святого Юди Тадея та камінь зі Святої Землі, місця, де Ісус Христос виголошував Нагірну проповідь.



ЦЕРКВА ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО

У ЗБОРОВІ

43 церква преображення господнього у зборові.jpg

44 ікона розп\'ятого христа (поч. хvііі ст.).jpg

Ікона Розптого Христа Церква Преображення Гос-

(поч. ХVІІІ ст.) поднього

Історики припускають, що церква Преображення Господнього існувала у Зборові практично від часу заснування міста (перша письмова згадка про поселення датується 1624 р.). На карті-схемі Зборівської битви, складеної в 1649 р., вона знаходиться саме на тому місці, де стоїть зараз. Поряд із церквою одразу ж проходив міський вал зі стіною,коло неї була і західна міська брама.

У 1710 р. коштом зборівських міщан церква була перебудована. Дерев’яна церква стояла на дубових підвалинах, мала три бані. При ній була дзвіниця із чотирма дзвонами. В 1757 р. до храму Преображення Господнього урочисто перенесли Зборівську чудотворну ікону Розп’ятого Христа.

До того ця ікона зберігалася в домі о. Олексія Липинського. У 1755 р., на свято Архистратига Михаїла, на зображенні Христа з’явилися краплі крові. 10 січня 1757 р., спираючись на висновки Духовно-світських комісій, Львівський єпископ Лев (Шептицький) проголосив Грамотою ікону Розп’ятого Христа чудотворною і розпорядився перенести її до храму Преображення Господнього. У тому самому документі було встановлено відпусти на такі свята: Різдво Івана Хрестителя, Святих апостолів Петра й Павла, Преображення Господнє, Різдво Пресвятої Богородиці, Успіння Пресвятої Богородиці, Воздвиження Чесного Хреста.

У 1794 р. на місці старої дерев’яної церкви старанням о.Стефана Зарудського був споруджений новий однойменний храм. Освятив його Львівський єпископ Микола (Скородинський), який був родом зі Зборова. Церква пережила разом з містом усі лихоліття – і пожежі, і війни, ніколи не закривалася й завжди була центром духовного життя української громади. Поряд із церквою була дзвіниця Святого Стефана, але за радянської влади її знищили місцеві партактивісти. Фігуру святого вдалося зберегти: сьогодні вона знаходиться в музеї “Зборівська битва”. На церковному подвір’ї стоять хрест на честь скасування панщини 1848 р., хрест Святої Тверезості, пам’ятний знак на честь 500-річчя Берестейської церковної унії, каплиця Пресвятої Богородиці, Чудотворна ікона Розп’ятого Христа зберігалася у храмі до Першої світової війни. Під час відступу її вивезли із собою російські офіцери. Сьогодні у церкві Преображення встановлена її копія.

СВЯТО-ПОЧАЇВСЬКА ЛАВРА

49.jpg
Свято-Почаївська лавра46.jpg

ПІД ОПІКОЮ БОГОРОДИЦІ.

Місцям, де залишила слід

І невичерпність благодаті,

Дасть оберіг на сотні літ

Своїм Покровом Божа Матір.

Серцям іноків простих

Молитву творять величальну

Та у Життєписах Святих

Черпають міць свою моральну.

У Богородиці цей спів,

Із прадавен і вже довіку,

Для вірних християн молив

Її заступництво й опіку.

Обителі. Як і всіх нас,

Й допоки цього Світу стане,

Перевіряти має час

Крутою зміною обставин…

Довічний православний храм

Служити правомірним має –

Спів уніатів-василіан

Тепер в монастирі лунає…

Сто десять років, понад вік,

Поляки вже, а не русини.

Час з-під напружених повік

Дивився, чи живі святині…

А потім ніби знов свої,

Але від варварів не кращі.

Відкриті й тіньові бої,

Жахливі політичні хащі…

Випробувань нема числа,

В столітті кожнім свій екзамен.

Почаїв завжди берегла

Пречиста, що зійшла на камінь.

Вовік, без краю і кінця.

Рокам в століття укладатись,

Утаємниченим серцям –

Святині дивом надихатись.

Г.П. Литовець

1240 р. – (за легендою) у печерах Волинських лісів оселилися ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татар. Першими приміщеннями ченців були печери в товщі гір, а першою будівлею – невелика дерев’яна церква Успіння, яку звели на терасі північного схилу пагорба. Саме тоді було явлення Богоматері у вогняному стовпі над Почаївською горою, після чого на одній зі скель залишився відбиток її стопи.

Перша письмова згадка про Успенську церкву датується 1527 р.

1597 р. – місцева поміщиця Анна Гойська передала монахам чудотворну ікону Божої Матері, яку їй подарував болгарський митрополит Неофіт ще у 1559 р. А також надала землі й кошти для утворення довічного православного монастиря. До 1651 р. ігуменом був Іов Залізо (бл. 1550-1651). У 1649 р. на пожертви місцевих поміщиків було збудовано Троїцьку церкву. До комплексу монастиря входили кам’яні і дерев’яні споруди.

Монастир за свою історію витримав не одну облогу. 1675 р. – облога монастиря турецько-татарським військом під проводом султана Нурредіна. Про події збереглося чимало літописних легенд та усних переказів серед нащадків турецьких вояків, які були налякані грізним виглядом цариці Небесної та стрілами, що летіли на них з неба.

1721 – 1831 рр. – монастир належить уніатському чернечому ордену Василіян. Саме в цей період набуває великої популярності, монастир взяв на себе функції банка, надаючи кредити населенню, діяла школа, де навчалися монахи, активно велося будівництво мурованих споруд, у 1770-1780 були побудовані келії. Величний Успенський собор, зведений (на місці розібраної Троїцької церкви) у 1771-1783 рр. архітектором Готфрідом Гофманом, російський цар Микола І назвав “витвором зухвалої архітектури”.

З монастирської друкарні тільки впродовж століття вийшло близько 200 книжок. Про одну з них хочеться сказати окремо. Це “Богогласник” – збірник побожних пісень, серед них одна написана Г. Сковородою “Ах ушли ж мои літа, як вихор с круга світа”, що була уже популярною в ті часи. Видано збірник у 1790 р. Тим не менше серед дослідників сковородознавців поширеною є думка, що за життя не було надруковано жодного з творів мандрівного старчика.

У 1825 р. побудовано архієрейський дім. Саме в цьому будинку в жовтні 1846 р. зупинявся і працював Тарас Шевченко, залишивши для нащадків акварелі з видами Почаєва.

СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР У МУКАЧЕВІ

57 монастирський комплекс з церквою св. миколая в мукачевому.jpg

62 свято-миколаївський монастир у мукачеві.jpg59 костел св. мартина в мукачевому.jpg Монастирський Свято-Миколаївський монастир Костел Св. Мартина в

комплекс з церквому Мукачевому

Св. Миколая в Мукаче-

вому

Добою християнізації українського Закарпаття вважають ХІ-ХІІ ст. Від початків релігійним та культурним осередком Закарпаття став Свято-Миколаївський монастир отців василіан на Чернечій горі біля Мукачева. Існує версія, що ченці поселилися тут ще за мадярського короля Андрія І, а відновив його після нашестя татар подільський князь Федір Корятович. Відомий історик о. Анатолій Кралицький зафіксував легенду: на князя Корятовича напав змій, той поклав на допомогу святого Миколая з обіцянкою побудувати на його честь храм, змія було переможено; згодом, ходячи вздовж річки Латориці, Корятович побачив серед води ангела, який і вказав йому на Чернечу гору. Князь побудував там монастирську дерев’яну церкву, будиночок для монахів, дав грамоту, якою забезпечив монахів виноградником, млином, а також заповів, щоб його на горі й поховали. У 1537 р. Мукачівський монастир було зруйновано у війні між Габсбургами і Семигородськими князями, і коли у 1550-му його відбудували, монастир став резиденцією єпископа, притулком для мандрівних монахів і центром просвіти. Була заснована школа, яка зазнала безпосереднього впливу Острозької школи: граматика Мелетія Смотрицького мала вплив на закарпатську граматику Арсенія Коцака, який жив і помер у монастирі. У 1657 р. монастир став руїною під час погромницького нападу польського гетьмана Любомирського, а у 1659-1661 рр. волоський господар Кость Басраб збудував нову монастирську церкву, перебудував і збільшив господарські споруди. Велику роль у будівництві відіграв Дмитро Рац – у другій половині ХVІІІ ст., він домігся, щоб єпископську резиденцію перенесли до Ужгорода, повністю перебудував у стилі бароко, залишив значну суму для перебудови церкви. Будівництво її було закінчено 1804 р., сюди й було перенесено останки Дмитра Раца. З ХVІІІ ст. при монастирі існувала школа для монахів, які залишили велику духовно-літературну спадщину. У 1920-х рр.. монастир прийняв велику кількість чернечої молоді, і за досягнення у розбудові духовного життя у 1926 р. Пій ХІ обдарував Чернечу гору старовинною іконою Богоматері. Відродилися і славні колись відпусти на Чернечій горі від Благовіщення до Покрови, а також започаткувалися свято-успенські прощі, які щороку налічували 20-30 тисяч прочан.

Закриття монастиря на Чернечій горі та передання його православним 24 березня 1947 р. стало початком насильницької ліквідації Греко-Католицької Церкви в Закарпатті, зазнав мученицької смерті владика Теодор (Ромжа), було арештовано багато священників та мирян. У 90-тих роках ХХ ст. вдалося частково відновити Боронявський, Імстичівський та Малоберезнянський монастирі. Ужгородський монастир і донині знаходиться в користуванні Ужгородського національного університету.

Давню історію має також Мукачівський монастир з церквою Св. Миколая. Перші письмові згадки про нього відносяться до ХІV ст. За однією з версій, монастир було засновано дочкою Ярослава Мудрого – Анастасією (неподалік у лісі збереглися печери на зразок київських, які зруйнували монголи). За іншими даними, обитель заснував литовсько-руський князь Федір Корятович, який прийшов у Мукачево з Кам’янця-Подільського у 1393 році. Монастир на Чернечій горі здавна був центром духовного життя Закарпаття. Сучасного виду він набув у ХVІІІ ст., коли тут добудували церкву та келії у класичному стилі з елементами бароко. До ансамблю монастиря входять також оборонні стіни з вежами і старовинна винокурня.

Трагічна сторінка в житті чернечої обителі настала після початку ІІ світової війни. У 1947 р. після відмови усіх 32 монахів перейти у православ’я їм виділили одну годину на збір і в ніч з 21 на 22 березня 1947 р. депортували на схід, де їх сліди загубилися. В той час як монахів садили у вантажівки, під стінами монастиря уже чорніли постаті інших монахів, які мали замінити вивезених. Радянська влада передала греко-католицький монастир московському патріархату, якому він належить і донині.

З інших культурних споруд міста заслуговують на увагу греко-католицька церква Успення Пресвятої Богородиці та римо-католицький костел Св. Мартина, споруджений у 1904 р. на місці готичної будівлі. Костел є однією з найголовніших святинь міста, хоча б тому, що Св. Мартин є покровителем міста.



МОНАСТИР ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО

У ГОШЕВІ

89 гошівська чудотворна ікона пресвятої богородиці (перша пол. хvііі ст.).jpg 80.jpg

Чудотворна ікона Гошівський монастир

Гошівської Божої

Матері

Перша історична згадка про Гошівський монастир датована 1509 роком, коли його було внесено до реєстру Київської митрополії. Спочатку монастир був розташований в урочищі Чорний Ділок. Наприкінці 70-х – на початку 80-х років ХVІІ ст. монастир із Чорного Ділка перенесено на Ясну Гору.

У “Пом’янику монастиря”, який започатковано 1662 р., коли ігуменом був о. Йосиф Ліщинський, збереглися записи про щедрі дари впливових осіб із Східної України. В 1665 році вагомі пожертви для Гошівського монастиря склали:


  • гетьман Іван Виговський;

  • Констянтин Туркула;

  • носівський староста Григорій Гуляницький.

Серед жертводавців монастиря були молдавський князь Іван Маркович, жидачівський староста Станіслав Старинський та багато інших. Найбільшими жертводавцями монастиря були його квестори: родини Шумлянських, а згодом – Гошовських.

У 1833 р., коли прийшов ігумен о. Юліан Мокрицький, у монастирі відбулися великі зміни: за проектом архітектора Мозера розпочали будівництво монастиря на 16 келій, мурованої церкви у вигляді рівностороннього хреста з ротондою в середині та двоповерхової восьмигранної дзвіниці. Монастир звели 1837 р., а церкву 1842 р., того ж року 19 серпня її посвятили.

19 серпня 1937 р. до 28 серпня 1938 р. на Ясній Горі відбувалися ювілейні святкування з нагоди 200-річчя перенесення чудотворної ікони Матері Божої до монастирської церкви. Святкуванню передувала копітка праця, пов’язана з капітальним ремонтом і добудовою монастиря та церкви, було також відреставровано чудотворну ікону.

Найважчі часи для Гошівського монастиря були тоді, коли на Західну Україну прийшла Радянська армія, потім під час Другої світової війни та в період тоталітарного режиму.

Після псевдо собору 1946 р. УГКЦ була змушена перейти у підпілля. Монастир на Ясній Горі закрили 27 березня 1950 р., а монахів заарештували. Приміщення монастиря передали дитячому будинку, який діяв тут до 1978 р., а впродовж 1978-1988 років у монастирських приміщеннях була база відпочинку Івано-Франківського підприємства “Позитрон”.

У лютому 1990 р. обитель на Ясній Горі повернули законним власникам – монахам чину Святого Василія Великого.

Ясна Гора в Гошеві стала відома в Україні та за її межами завдяки чудотворній іконі Божої Матері, яка є в монастирському храмі. Історія цієї ікони сягає в далеке минуле, а саме бере свій початок від 1704-1705 рр., коли шляхтич Андрій Шугай перебував у м. Олаві (Польща) і купив там дві копії чудотворної ікони Ченстоховської Матері Божої. Одну копію він подарував своякові Журавлевичу, а другу – залишив собі. Одного разу, коли горів будинок Шугаїв, згоріло все, окрім ікони та стіни на якій вона висіла.

Потім ікона потрапила в родину шляхтича Миколи Марковича Гошовського. І тут також сталося чудо – ікона засяяла неземним світлом, з очей Матері Божої крапали сльози. Про побачене очевидці склали свідчення перед Львівським єпископом Атанасієм Шептицьким, який після докладного розгляду справи грамотно від 11 липня 1737 р. визнав ікону чудотворною і наказав Гошовському перенести її до монастирської церкви оо. Василіян, що на ясній Горі в Гошеві.

Ікону урочисто перенесли до церкви 5 серпня 1737 р. Тільки до кінця ХVІІІ ст., у літописі монастиря вже було зафіксовано 117 чудес через заступництво Гошівської Матері Божої.

1 червня 1950 р. ікону конфіскували співробітники Станіславського УМДБ. Відтоді нема відомостей про місце перебування оригіналу чудотворної ікони.

Сьогодні в монастирі – копія, датована кінцем ХІХ ст. Віднайшов цю ікону пан Володимир і 12 липня 2001 р. передав її оо. Василіянам у м. Івано-Франківськ. Урочисте перенесення ікони на Ясну Гору відбулося в празник Покрову Пресвятої Богородиці 14 жовтня 2001 року.

Гошівська Божа Мати й надалі роздає щедрі Божі ласки. Підтвердження цього – численні зцілення та вислухані молитви. А як видимий знак чудотворності на радість усього Божого люду – золоті корони та шати для Гошівської Божої Матері, які поблагословив Святіший Вселенський Архієрей Бенедикт ХVІ, Папа Римський, 1 липня 2009 року.

Святкування з нагоди встановлення золотих шат і корони відбулося в празник Успіння Пресвятої Богородиці 28 серпня 2009 р. Для Гошівської святині 2009-й рік справді став роком великої Божої благодаті. Окрім коронації ікони, 7 квітня, у празник Благовіщення Пресвятої Богородиці, відбулося посвячення каплиці на відпустовій площі, а 4 червня Гошівський Марійський Центр приєднано до зв’язку духовного споріднення з Папською Базилікою Святої Марії Великої, що стало підставою для того, що Апостольська Пенітенціарія своїми Протоколами № 354/09/І та № 355/09/І від 4 червня 2009 р. Б. надала повний відпуст, який можуть отримати вірні у святині на Ясній Горі в Гошеві з числа тих, якими втішається Папська Базиліка Святої Марії Великої:

На звичайних умовах (сакраментальна сповідь, Святе Причастя і молитва в намір енні Святішого Отця), вірні, які, щиро розкаявшись у своїх гріхах, візьмуть побожну участь у Богослужінні, або принаймні прокажуть Господню Молитву і Символ Віри:

а) храмове свято Базиліки Святої Марії Великої (5 серпня);

б) у храмове свято цього Санктуарію;

в) у будь-яке Богородичне свято;

г) в один день у році, який довільно вибере для себе кожний вірний;

д) щоразу, коли святиню побожно відвідує група прочан;

за умови, якщо вірні, по-справжньому покаявшись, висповідавшись і прийнявши Святе Причастя, побожно відвідають Марійський Санктуарій, що при монастирі (у Гошеві), і перед старовинною, прославленою чудесами іконою Пречистої Діви Марії впродовж якогось часу засилатимуть до Бога через Марію молитви за поширення Святої віри та в намір енні Святішого Отця, додавши Господню Молитву та Символ Віри:

а) щонеділі;

б) у празник Покрови Пресвятої Богородиці;

в) у празник Посвячення Санктуарію і Преображення Господа Нашого Ісуса Христа.

Назавжди залишається в історії п’ятниця 18 березня 2011 року. З вічного міста Риму, де знаходиться Апостольський Престіл, передано в дар Гошівському монастирю неоціненний скарб – частинку Чесного і Животворящого Хреста Господнього, який зберігається на постійно у каплиці Гробу Господнього.






ЛІТЕРАТУРА

1.Гіщинський В.Б. Опис Синопсису Підгорецького (Пліснеського монастиря// Київська Церква. – Львів-Київ, 2012. - №4(15).

2. Гіщинський В. Духовні святині Галичини. Чудотворні ікони Пресвятої Богородиці в Галичині (науково-популярні нариси)// Діти Непорочної. Журнал християнської родини. – Львів. 2003-2011, № 1-12.

3. Дерев’яні церкви Львівщини. – Червень 2010. – Доступний з: http://decerkva.org.ua/index.html.

4. Замки та храми України. - Травень 2010.- Доступний з: http://www.castles.com.ua.

5. Креховецький Я. Богослов’я та духовність ікони. – Львів: Свічадо, 2008.

6. Лужницький Г. Словник Богородичних ікон України//народна творчість та етнографія. – 1998. - №5-6. – с. 99-104.

7. Тимо С. Проща до святих місць. Ікона в житті Церкви і християнина. – Львів, 2011.

8. Щурат В. Маріинський культ на українських землях давньої польської держави. – Львів, 1910.




ТВОРЧА ГРУПА

1. Гамуляк Михайло.

2. Коцюлим Мар’яна.

3. Мисів Христина.



Керівник: вчитель історії – Бойчук Оксана Федорівна.

60.jpg







База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка