Тарас Шевченко і Миколаївщина



Скачати 149.59 Kb.
Дата конвертації09.03.2016
Розмір149.59 Kb.
Тарас Шевченко і Миколаївщина

Щербак В.Ф., учитель української мови і літератури Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Братської районної ради, старший учитель

На Миколаївщині завжди шанували великого поета. Миколаївські дослідники В. Бойченко, Л. Старовойт, Є. Авербух, В. Марцинковський, Д. Кремень висловлюють припущення, що Т.Г. Шевченко бував на Півдні України. Є дані про перебування поета в селі Голосково Кривоозерського району Миколаївської області. Переїжджаючи від села до села, поет дістався до Голосково, де зупинився в хаті мельника Франца Яшовского. На Миколаївській землі поет перебував три дні і незабаром у супроводі пристава був доставлений у Київ.

Територіальні ознаки Миколаївщини проглядаються в ранніх творах Шевченка: поемах «Гамалія» та «Іван Підкова», «Москалева криниця». «Заступила чорна хмара та білую хмару, виступили з-за лиману з турками татари» – ці рядки є в першому виданні «Кобзаря». Там же згадується і отаман Чорноморського війська Антон Головатий. Чотири рази згадує Шевченко Миколаїв (повість «Художник» та в листах до друзів); Миколаївську морську астрономічну обсерваторію (поема «Кавказ»); тричі – Вознесенськ (повісті «Несчастный», «Музыкант»), двічі пише про поселення Очаків у поемі «Москалева криниця», кілька разів описує у поезіях Бузький лиман, один раз річку Інгул, скіфські та грецькі поселення на наших землях, згадує Чорне море, оспівує і морські походи запорожців і гайдамаків.

Відомо, що в нашому краї служили найближчі друзі Шевченка: письменник і отаман Чорноморців Яків Кухаренко, письменник Яків де Бальмен, якому Шевченко присвятив поему «Кавказ», морський офіцер А. І. Бутаков, а також письменник, етнограф, лексикограф В.І. Даль.

Наш земляк, відомий історик і композитор М.М. Аркас створив оперу «Катерина» за поемою Т.Г.Шевченка і присвятив її В.А. Жуковському, який безпосередньо приймав участь у викупі поета з кріпацтва. Вперше уривки з опери «Катерина» прозвучали в Миколаєві в залі Зимового Морського зібрання (нині Будинок офіцерів флоту). Прем'єру цієї опери поставила відома трупа українського театру корифеїв під керівництвом Марка Кропивницького. На сцені миколаївського театру йшли вистави за п'єсою Шевченка «Назар Стодоля» та поеми «Невольник», в яких брали участь наші земляки Панас Саксаганський, Микола

Садовський, Іван Карпенко-Карий, Марко Кропивницький, Марія Заньковецька.

Одним з перших перекладачів поеми «Гайдамаки» на російську мову став уродженець Миколаєва А. Гайдебуров. Поема «Гайдамаки» має без посередній стосунок до нашого краю. У ній знаходимо образи та події , характерні або пов’язані з Нижнім Побужжям, з легендарною Мигією, відомою Орликівською слободою , Запорожським Гардом . Виходець з Вознесенська

С. Южаков став автором першої енциклопедичної статті про великого поета.

У дореволюційні часи миколаївці традиційно влаштовували вечори пам'яті поета, незважаючи на численні заборони. Багато сил віддавав таким вечорам Микола Аркас. Він же став першим головою миколаївської «Просвіти» імені Т.Г. Шевченка.

У Миколаївському обласному архіві є повідомлення від 1 лютого 1914 року про те, що група громадян міста звернулася до міського голови з проханням винести на обговорення в Думу пропозицію щодо створення комітету з увічнення пам'яті Т.Г. Шевченка з нагоди 100-річчя із дня народження поета. Однак у резолюції голови було сказано: «Немає законних підстав».

У березні 1924 року у товаристві «Просвіта» ім. Тараса Шевченка відбувся останній вечір пам'яті Тараса, після чого воно було ліквідовано як буржуазно-націоналістичне.

Миколаївські художники також зробили свій внесок у Шевченкіану.

Скульптор А.О. Ковальська безкоштовно подарувала місту Миколаєву скульптуру для пам'ятника Т.Г.Шевченка у Шевченківському сквері. Художник А.Антонюк створив десятки творів за шевченківськими мотивами. Пропагували творчість Кобзаря Прибузький народний хор, хор «Веснянка», хор імені

С. Фоміних, співачка В. Антонюк та інші колективи і виконавці.

У Миколаєві є вулиця і сквер імені Шевченка. Вулиця Шевченка – поз-довжня вулиця в центральній частині старого Миколаєва. В даний час вона з заходу обмежена сквером імені Тараса Шевченка та Терасною вулицею, а зі сходу - вулицею Громадянською. Має протяжність близько 2-х кілометрів. На початку вулиці Шевченка розбитий однойменний сквер.

Є на Миколаївщині і 17 населених пунктів, які носять ім'я Кобзаря, кілька пам'ятників поету.

У 1958 році в центрі скверу імені Т.Шевченка скульптор І.Диба створив пам'ятник Кобзарю. 5 жовтня 1985 пам'ятник був реставрований і відкритий знов. Скульптор А.А. Ковальчук, архітектор В.В. Щедров, художник Пахомов, робочі Ю.І. Гайда і В.Т. Бережний створили з довговічного матеріалу чудовий образ мислителя і борця. Стоїть Кобзар на високому постаменті, звідки відкривається прекрасний панорамний вид на Південний Буг - такий же могутній і красивий , як і Дніпро, який так любив Тарас.

У селі Голосково Кривооозерського району встановлено бюст Кобзаря. З покоління в покоління передається легенда про те, що влітку 1859 р. поет, подорожуючи півднем України, побував у їх мальовничому надбузькому селі. І ось 9 березня 2004 року на честь 190-й річниці із дня народження Т.Г.Шевченка він знову «повернувся» сюди. Народний художник України, член спілки художників Миколаївщини Наталія Дерегуста з дочкою увічнили поета в бронзі.

У с.м.т. Баштанка і Єланці, в селі Вісунськ також встановлені бюсти великого Кобзаря, їх автор – скульптор Щукач.


Краєзнавців Миколаївщини давно приваблює тема зв’язків Тараса Шевченка з півднем України. Окремі грані цієї проблеми висвітлювалися у різних періодичних виданнях. Це публіцистичні виступи В. Бойченка, Д. Кременя, П. Панянчука, А. Ситченка, Л. Старовойт, Л. Цимбал та інших, наукові праці І. Берези, І. Даниленко, М. Майстренко. До 200-літнього ювілею письменника заплановано видати серію книжок, серед яких найсолідніша праця — шевченківський енциклопедичний словник Миколаївщини. Кілька років тому побачило світ видання статей В. Бойченка, присвячених зв’язкам Т. Г. Шевченка з Миколаївщиною.

У квітні 2013 року презентували перевидане унікальне дослідження “Словничок Шевченкової мови” Нестора Малечі (перша праця з дослідження лексики творів Т. Шевченка), що вийшло у Миколаєві 1916 року.


І ось відомий шевченкознавець Миколаївщини, , доцент Гуманітарного інституту Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова, голова Миколаївського відділення Всеукраїнського товариства “Просвіта” Ігор Марцінковський видав збірку своїх статей “Дещиця до Шевченкіани Миколаївщини”. До книжки увійшло 36 статей дослідника. Із них читач довідається про маловідомі сторінки в біографіях людей, які були друзями чи знайомими Шевченка і мешкали чи перебували на Миколаївщині: О. Навроцький і Я. Кухаренко, Я. де Бальмен і В. Даль, брати О. та І. Бутакови та багато інших.
В одній зі статей автор досліджує вірогідність версії про перебування Т. Шевченка на Миколаївщині 1859 року (село Голоскове), висловлену у спогадах Михайла Яшовського, і переконливо вказує на їхній міфологічний характер, малоаргументованість, відсутність доказової бази. Проте у краєзнавчих публікаціях версія про перебування Тараса Шевченка в селі Голосковому живе й понині . Сучасники вже озвучують спогади М.Яшовського як перекази чи легенди. Народні перекази, легенди бережуть пам'ять про Тараса Шевченка. Люди показують стару вербу, під якою сидів Шевченко , Шевченківську скелю. Є тут і прикріплена до старого дерева дошка: « За переказами старожилів с. Голоскове , на цьому острові в 1859 р. побував Т.Шевченко. Цілком вірогідно, що саме в цих місцях рядки з безсмертних творів Великого Кобзаря."

Нас цікавить, як же зявилися Шевченкові родичі в наших краях. Авторові-досліднику Сергію Чаніну пощастило знайти в Державному архіві Черкаської області важливий документ . У 1820 році поміщик В. Енгельгардт завербував серед кріпаків села Кирилівки бажаючих переселитися в його степові маєтності над Інгулом. Згодився рідний брат Тарасового батька Омелян Іванович з чотирма дітьми. Їх спочатку поселили в село Піски , потім переїхали в село Улянівку (нині село Новобузького району). Так на Миколаївщині вкорінилася одна з гілок Шевченкового роду. Про це знав і молодий Шевченко .

У 1845 році молодий випускник Петербурзької академії мистецтв за завданням Археографічнної комісії змальовував історичні пам’ятки України. У селі Баратівка зустрівся з сестрою з Єфросинією, в Улянівці- братом Дем’яном.

А от стаття про перебування на гастролях у Миколаєві двоюрідного внука поета Василя Кузьмовича Шевченка у серпні 1908 року містить багато цікавих подробиць із життя тогочасного міста. Автор переглянув місцеву періодику за останню чверть ХІХ та першу чверть ХХ століття та ввів у науковий обіг чимало раніше невивчених фактів. Він простежив, як миколаївські реалії відобразилися у творах Т. Г. Шевченка, натрапив на слід невідомого списку Шевченкової поеми “Сон”, що був зафіксований у кримінальній справі про вбивство та пограбування відомого краєзнавця Ф. Т. Камінського.


Вражає широта охоплення матеріалу дослідником. А ще нагадав сучасникам про те, що один із перших перекладачів поеми “Гайдамаки” російською мовою — уродженець Миколаєва П. Гайдебура, а виходець із Вознесенська С. Южаков став автором першої енциклопедичної статті про Великого Поета.
Ігор Марцінковський вивчив не лише матеріали літературних та архівних джерел, а й експонати музейних і приватних колекцій миколаївців. Це дало змогу підготувати статті про медалі та грошові знаки із зображенням Т. Шевченка, що зберігаються у колекціонерів Миколаївщини. Але на найбільшу увагу заслуговує історія жетона із зображенням Т. Шевченка, який випустило Миколаївське об’єднання “Просвіта” до своєї річниці 1908 року. Тут автор став першовідкривачем, оприлюд-

нивши матеріали Миколаївського державного архіву. Книга містить низку фотодокументів, багато з яких опубліковані вперше. Видання є ко-рисним для широкого кола шанувальників і дослідників української літератури, збагатить історичну пам’ять сучасного покоління, скероване на піднесення його національної свідомості, є гідним внеском у пошанування постаті Т. Г. Шевченка.

Відомо, що Т.Шевченко цікавився півднем України, землями, які відіграли значну роль в історії українського народу. Тут, на півдні, постійно чи тимчасово мешкали його знайомі й друзі. Зокрема, з Миколаївщиною пов'язані імена М.Щепкіна, В.Даля, Я.Кухаренка, Я. де Бальмена, О.Бутакова, У.Петрова, К.Новицького, Г.Муравського, С.Незабитовського, Ф.Чельцова. Проїздом через Миколаїв тут побували В.Рєпніна, А.Лизогуб, О.Рудиковський, М.Башилов, А.Марцінковський (Новосельський) та багато інших, що мандрували до Одеси і в Крим. Більше того, О.Афанасьєв-Чужбинський у своїх "Споминах про Т.Г.Шевченка" писав про зустріч у 1845 році з поетом-художником: "Потім ми мріяли про подорож по Дніпру дубом на Запоріжжя, потім до Лиману пошукати залишків старовини, що зникають вже для дослідників, а що в обох нас не вистачало коштів, то ми й відкладали це до кращого часу". Повертаючись із заслання, Т.Шевченко у листі писав, як раніше мріяв разом з О.Афанасьєвим-Чужбинським відвідати південь України.

Незвважаючи на офіційну думку шевченкознавців, є припущення, що малий Тарас міг побувати на півдні України разом із батьком-чумаком.

Дослідник Мечислав Гаск у книжці "Пошуки і знахідки" висловив припущення, що поет-художник міг бути в Одесі протягом грудня 1840 - січня 1841 років. А отже, виходячи із доріг того часу, Т.Шевченко в такому разі мав би проїздити через Миколаїв. Це надихає на подальші пошуки і детальне дослідження біографії Т.Шевченка.

Та як би там не було, у творах Т. Шевченка згадуються топоніми Микола-ївщини. Якщо брати в історичному хронологічному порядку, то найдавнішою, мабуть, буде Скіфія у поемі "Неофіти":

А [ти], прескорбная, не знаєш, ,
Де він конає, пропадає!

Ідеш шукать його в Сибір

Чи теє, в Скіфію...

А трохи нижче читаємо й про скіфів:

...А скіфи сіроокі,

Погоничі, рабов раби,

Подумали - сестра Морока

Із пекла вийшла провожать

У пекло римлян. Поскидали

У воду трупи та й назад

З возами скіфи повертали.

Т.Шевченко згадує скіфів також, пишучи 25-26 вересня 1855 року з Новопетровського укріплення листа до Бр. Зелеського, а також у листі до М. Осипова від 20 травня 1856 р. Згадку про скіфів знаходимо у записі "Щоденника" від 13 серпня 1857 р.

У поемі "Єретик" згадано Аттілу - вождя військового союзу гунів, які кочували в наших степах, а в V ст. спустошували Європу.

Поряд із топонімом Скіфія Т.Шевченко, як визначення території, згадує Чорноморію і Степ. Чорноморія - територія, основу населення якої складали недавні запорозькі козаки, які в 1788 році об'єдналися у військо, назване Чорноморським.

Більшість нинішньої території Миколаївщини входила до Запорозьких земель, західним кордоном яких була річка Південний Буг. У поемі "Гайдамаки" Тарас Шевченко згадує річку Інгул:

Інгул що зиму замерзає —

Богун не встане загатить

Шляхетським трупом.

Згадана битва, правда, відбулася біля Вінниці на Південному Бузі. Інгул же є лівою притокою Південного Бугу. Обидві річки протікають Миколаївщиною.

Т.Шевченко у поемі "Гайдамаки" згадує Чорний шлях ("Йде Залізняк Чорним шляхом, За ним гайдамаки", "...йде Залізняк Чорним шляхом з гайдамаками, щоб ляхів, бачиш, різати...", "Горить Корсунь, горить Канів, Чигирин, Черкаси, Чорним шляхом запалало І кров полилася Аж у Волинь"), який проходив пів-нічною територією Миколаївської області.

Степами Миколаївщини пролягали й чумацькі шляхи. Т.Шевченко добре знав чумацьке життя. Чумакував батько поета-художника (возив панську пшеницю до Одеси, Києва та інших міст), беручи із собою синів Микиту і Тараса. Про чумацькі подорожі Т.Шевченко згадав у повісті "Наймичка", назвавши ті міста і села, що залишили слід в його пам'яті. В повісті "Княгиня" згаданий епізод з дитинства, коли заблукалого допитливого малого Тараса з його мандрівок за село привезли додому чумаки. У квітні 1846 року в Седневі Т.Шевченко виконав малюнок "Чумаки серед могил" (папір, олівець, акварель). Про завезену з Одеси чуму зображено Т. Шевченком у поезії "Ой не п'ються пива-меди..." В своїх творах Т. Шевченко використовував українські народні чумацькі пісні.

Починаючи з "Причинної"", у поезії Т. Шевченка на сторінках "Кобзаря" понад 30 разів згадується "синє море". Цей вираз не можна віднести до усталених географічних назв (топонімів), скоріше це народна назва Чорного моря. Водночас, перечитуючи поезію Т. Шевченка, упевнюєшся, що поет-художник пише саме про Чорне море, яке було то лагідним, то вирувало чорними хвилями-горами, то було синім, то червоним від крові козацької і ворожої.

В одній із перших поезій Т. Шевченка, а саме, у поемі "Тарасова ніч" згадано Лиман:

Встає хмара з-за Лиману,

А другая з поля;

Зажурилась Україна —

Така її доля!

Із населених пунктів Миколаївщини Т. Шевченко в своїх творах згадує Миколаїв, Вознесенськ, Очаків.


Т.Шевченко згадав місто Миколаїв чотири рази. Тричі місто згадано у російськомовній повісті "Художник": "До самого его выезда в Николаев (он переведен в Черноморский флот) я его каждый вечер, возвращаясь из класса, встречал или в коридоре, или на лестнице, или у ворот". "Молодец мичман! Накуралесил, да и уехал себе в Николаев, как ни в чем не бывало". "В один из этих дней встретился мне Михайлов. После рассказа о том, как он провожал вчера мичмана в Николаев и как они кутнули на Средней рогатке..."

У "Коментарях до "Кобзаря'' Шевченка" Ю. Івакін зазначає, що у поемі

«Кавказ» згадано саме Миколаївську обсерваторію:

У нас! чого то ми не вмієм?

І зорі лічим, гречку сієм,

Французів лаєм.

Поетові слова "зорі лічим" шевченкознавці пов'язують із заміткою у «Северной пчеле» під назвою "Николаевская обсерватория":

В епістолярній спадщині поета-художника знаходимо ще одну згадку про місто Миколаїв. У листі до В. Рєпніної із Оренбурга від 14 листопада 1849 року Т. Шевченко писав: "Проживая в Одессе, быть может, встретитесь с Алексеем Ивановичем Бутаковым, - это флотский офицер и иногда бывает в Одессе, у него в Николаеве родственики и родные. Сойдитесь с ним. Благодарите его за его доброе братское со мною обращение, он, ежели встретитесь с ним, сообщит все подробности о мне".

Вознесенськ у творчості Т. Шевченка згадується тричі. Двічі у повісті "Несчастный" та один раз у "Музыканте". "Войска в то время начали стягиваться к Вознесенску. На последней дневке перед Вознесенском молодая жена прапорщика разрешилась от бремени дочерью - Марией". У повісті "Музыкант" читаємо: "Елисавета Павловна бросила его (Арновського, одного із героїв повісті. - І.М.) в Києве на попечение сестрицы, а сама уехала с каким-то гусаром на маневры в Вознесенск, да и не возвратилась".

У поетичних творах, а саме, в "Москалевій криниці" Т.Шевченко двічі згадав місто Очаків. Поема згадана у листі Т.Шевченка до Я.Кухаренка від
5 червня 1857 року, де він просить дати порівняльну оцінку його попередніх поезій із поемою "Москалева криниця".

У Т.Шевченка в поемі "Невольник", яка дуже близька до "Москалевої криниці" як за подіями, так і за топонімами, і де згадані Дніпрове гирло і двічі - близьку до Кінбурна й Очакова піщану косу, або острів Тендер, є такі рядки:

І розказують, і плачуть,

Як Січ руйнували,

Як москалі срібло, злото

І свічі забрали

У Покрові.

І як степи запорозькі

Тоді поділили

І ланам на Україні

Люд закріпостили.

Нагадаємо собі хоча б декілька цитат з Шевченкових творів про наш край.

«Інгул щозиму замерзає – / Богун не встане загатить / Шляхетським трупом». Тарас Шевченко. Поема «Гайдамаки». 1839 – 1841 рр.

 «Ідеш шукать його в Сибір, / Чи теє, в Скіфію…». Тарас Шевченко. Поема «Неофіти». 8 грудня 1857 р.

«Вітер повіє, / Степ чорніє, і могила / З вітром розмовляє» і «Аж до моря запорожці / Степ широкий вкрили». Тарас Шевченко. Поема «Гайдамаки». 1839 – 1841 рр.

«Синє море звірюкою / То стогне, то виє. / Дніпра гирло затопило. / «Ануте, хлоп’ята, / На байдаки! Море грає – / Ходім погуляти!» / Висипали запорожці – / Лиман човни вкрили». Тарас Шевченко. Вірш «Іван Підкова». 1839 р.

«У нас! чого то ми не вмієм? / І зорі лічим, гречку сієм…». Тарас Шевченко. Поема «Кавказ». 18 листопада 1845 р.

Слова «зорі лічим» шевченкознавці пов’язують із заміткою у «Северной пчеле» (1844, № 87) під назвою «Николаевская обсерватория»: «Одним из главных трудов, совершённых на Николаевской обсерватории, должно считать пя-
тый лист небесного атласа, издаваемого Берлинской академией наук…» та «…Нынче же первый (пятий, за Ю. Івакіним) лист этого атласа составляется в Николаеве». Зазначена карта тепер знаходиться у музеї Науково-дослідного інституту «Миколаївська астрономічна обсерваторія».

«Проживая в Одессе, быть может, встретитесь с Алексеем Ивановичем Бутаковым, – это флотский офицер и иногда бывает в Одессе, у него в Николаеве родственики и родные; Сойдитесь с ним. Благодарите его за его доброе братское со мною обращение, он, ежели встретитесь с ним, сообщит все подробности о мне». Тарас Шевченко. Лист до Варвари Рєпніної від 14 листопопада 1849 р.

«Войска в то время начали стягиваться к Вознесенску. На последней днёвке перед Вознесенском молодая жена прапорщика разрешилась от бремени дочерью – Мариею». Тарас Шевченко. Повість«Несчатный». 24 січня – 20 лютого 1855 р. 

«І Очаков брали / Москалі. А Запорожжя / Перше руйнували» та «Під Очаков / Погнали й Максима». Тарас Шевченко. Поема «Москалева криниця». 16 травня 1857 р.

Присутність Шевченкового духу на Миколаївщині можна підтвердити словами з його ж містерії «Великий льох» (21 жовтня 1845 р.), де згадані й наші козацькі степи: «А я над ярами / І степами козацькими / І досі літаю».

Постать Т. Шевченка безпосередньо та невідривно пов’язана з Миколаївщиною. Згідно досліджень С. Чаніна (“Великий рід великої людини”. – Київ, 2008) у 1845 році Т. Шевченко відвідував двоюрідних родичів у селі Улянівка та Баратівка (Новобузький район), а його родичі у подальшому мешкали у Миколаєві та інших населених пунктах області.

На Миколаївщині мешкали чи перебували особи, які безпосередньо були знайомі з поетом-художником. Серед них діячі культури: В. Даль, М. Щепкін,

К. Соленик, В. Жуковський, А. Марченко, М. Микешин, М. Башилов, В. Ковальов, І. Айвазовський; флотські офіцери: О. Бутаков, І. Бутаков, У. Петров, В. Кошкуль, М. Сімонов, М. Брилкін, В. Кишкін, Я. Возніцин, І. Грасс, М. А. Аркас; військові: Я. де Бальмен, С. де Бальмен, Я. Кухаренко, Козачинський, С. Волконський, О. Муравйов; військові і флотські лікарі: О. Рудиковський, Г. Муравський, К. Новицький, С. Незабитовський, Ф. Чельцов, а ще В. Рєпніна, Н. де Бальмен, М.-Є.-І.-Н. Ліхтенберзький та ін.

Саме у Миколаєві Н. Малечею, який тут мешкав та працював, виданий

перший у шевченкознавстві «Словничок Шевченкової мови» (1916).

Ім’я Шевченка у різні роки носили чисельні культурно-освітні, промислові та сільськогосподарські підприємства. Його ім’я носять й сьогодні населені

пункти, вулиці, сквери, бібліотеки, сільськогосподарські підприємства. Цим самим мешканці Миколаївщини показали, що вони є невід’ємною частиною

культурного та політичного життя України. 

Т. Шевченко високими нотами свого поетичного таланту звертає увагу як своїх сучасників, так і нас, українців XXI століття, на трагічно-повчальні історичні події минулого. Поет-патріот закликає думати про свою історію і славу, славу України.

Список використаних джерел:

1.В.Бойченко. «Три зошита». Миколаїв, «Можливості Кіммерії», 2011.

2.М.Коломійченко.»У колі друзів». Київ, «Дніпро», 1982.

3.П.М.Федченко. «Тарас Григорович Шевченко». Київ, «Наукова думка"

4. «Кобзар»

5.Ж.Ляхова , « За рядками листів Тараса Шевченка», Київ,»Дніпро» , 1984.



http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/5/5b/%d0%9f%d0%b0%d0%bc%27%d1%8f%d1%82%d0%bd%d0%b8%d0%ba_%d0%a8%d0%b5%d0%b2%d1%87%d0%b5%d0%bd%d0%ba%d1%83_%d0%b2_%d0%9c%d0%b8%d0%ba%d0%be%d0%bb%d0%b0%d1%94%d0%b2%d1%96.gif

Пам’ятник Т.Шевченка в Миколаєві


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка