Таврійський вісник освіти



Сторінка12/19
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.14 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19

Список рослин – об′єктів осінньої шкільної екскурсії.


  1. Робінія псевдоакація Robinia pseudoacacia L.

  2. Клен звичайний Acer platanoides L.

  3. Клен явір Acer pseudoplatanus L.

  4. Клен татарський Acer tataricum L.

  5. Клен ясенолистий Acer negundo L.

  6. Ясен звичайний Fraxinus excelsior L.

  7. Липа серцелиста Tilia cordata Mill.

  8. Липа широколиста Tilia plathyphyllos Scop.

  9. Липа срібляста Tilia argentea Desf.ex DC.

  10. Катальпа Catalpa Scop.

  11. Шипшина Rosa L.

  12. Глід Crataegus L.

  13. Жимолость татарська Zonicera tatarica L.

  14. Бірючина звичайна Ligustrum vulgare L

  15. Спориш звичайний Polygonum aviculare L.

  16. Злинка канадська Erigeron canadensis L.

  17. Галінсога дрібноквіткова Galinsoga parviflora Cav.

  18. Льонок звичайний Linaria vulgaris Mill.

  19. Дворядник муровий Diplotaxis muralis (L.) DC.

  20. Свинорій пальчастий Cynodon dactylon (L.) Pers.

Послідовність видів у списку відповідає згадуванню у тексті.

1. Котик Т.С. Біологія. 6 клас. Матеріали до уроків. – Харків: Торсінг, 2000. – 320с.

2. Исаева Р.Я., Маслова В. Р. Ботанические экскурсии. Пособие для учителей биологии. – Луганск, 1999. – 34 с.

3. Определитель высших растений Украины /Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н. и др. – К.: Наукова думка, 1987. – 548 с.

4. Веселовский І.В., Лисенко А.К., Манько Ю.П. Атлас – визначник бур′янів. – К.: Урожай, 1988, 72 с.

Юрженко В.В.

Про дуальну технологію навчання

Дане дослідження розглядає індивідуальний підхід у тісному зв'язку із самостійною роботою студента та конкретним засобом активізації пізнавальної діяльності майбутнього вчителя, звідси визначення умов їх впровадження:



  • подання навчальної інформації в індивідуальному для студента темпі сприймання;

  • варіативність завдань завдяки існуванню комп'ютерної функції випадкового вибору (теми рефератів, похідні дані практичних занять тощо);

  • диференціація рівнів завдань за їх складністю вико­нання ;

  • наявність допоміжної для студента інформації.

Наступним підходом до реалізації педагогічних умов організації фахового навчання вчителя трудового навчання є впровадження нових інноваційних технологій навчання. Технологія навчання - це в загальному розумінні системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань, з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти [1]. Прокопенко І.Ф., Євдокимов В. І. технологію навчання називають "мистецтвом учіння" [2]. Тализіна Н.Ф.[3] сутність технології навчання вбачає у раціональних способах досягнення поставлених навчальних цілей, що головне у педагогічній технології - це проектування процесу формування особистості учня, яке гарантує педагогічний успіх незалежно від майстерності вчителя. Для всіх визначень щодо технології навчання характерним є системний підхід, урахування досягнень науки, педагогіки, психології, соціології, теорії управління і менеджменту. Під технологією навчання, слід розуміти вивчення, розробку і системне використання методів, (форм) організації навчального процесу, управління ним на рівні сучасних досягнень науки, техніки з урахуванням вимог виробництва. У цьому розумінні технологія постає як педагогічна система, в якій використання різних методів, засобів навчання, форм його організації підвищує ефективність навчального процесу в закладах освіти.

На основі результатів вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду безперервної освіти, можна зробити висновок, що особлива увага приділяється організації політехнічного навчання з метою удосконалення навчально-виробничої праці майбутніх фахівців. Зроблено висновки, що необхідно ввести в процес фахової підготовки нову технологію організації навчання з наповненням її відповідним змістом. Суть цієї технології навчання полягає, перш за все, у самій організації навчання, де найтісніше поєднується теорія, практика і вдало сформована структура самостійної роботи студентів з впровадженням навчально-виробничої праці студентів.

Подібні технології навчання існують у Франції, Великобританії, США, Німеччині. У Німеччині цю технологію навчання називають дуальною. Дуальність означає подвійність. В основі дуальної системи навчання закладено принцип "подвійності": при організації навчального процесу теорія і навчально-виробнича праця студентів на рівні трудової діяльності за майбутньою спеціальністю на виробництві постійно чергується з самостійною роботою. Періодичність такого чергування може бути різною, залежно від цілі, яку ми ставимо перед собою, навчально-матеріальної бази навчального закладу ( школи або вузу)[4].

Дуальну систему в педагогічній літературі ще називають дуальним методом навчання, дуальною технологією навчання. У цій роботі використовуються всі ці назви, як синоніми. Обов'язковою умовою дуального методу є наявність єдиної адаптованої програми, яка забезпечує цілісність підготовки. Ця програма повинна бути скоординована з навчально-тематичними планами теоретичного навчання і враховує характер роботи під час практичної діяльності вчителя трудового навчання у школі. Особливість такого методу полягає й у тому, що послідовне ускладнення трудових операцій у процесі навчально-виробничої праці в школах чи інших навчальних закладах здійснюється відповідно до теоретичної підготовки тих, хто навчається, і сприяє закріпленню і поглибленню отриманих ним теоретичних знань на практиці та отриманих знань в процесі самостійної роботи. Теоретичне навчання та знання отримані в процесі самостійної роботи в навчальному закладі, спирається, свою чергу, на досвід діяльності студентів отримані під час практик, на знання отримані в процесі практичної діяльності під час лабораторних та практичних робіт.

За такого підходу до організації навчання забезпечується цілісна структура майбутньої професійної діяльності. При цьому розв'язуються такі важливі проблеми:


  • знання з теорії засвоюються в єдності з досвідом практичної діяльності студентів;

  • період адаптації фахівця до умов професійної діяльності значно скорочується;

  • по закінченні навчального закладу фахівець може самостійно у процесі професійної виробничої діяльності поєднувати виробничі, менеджерські, економічні і інші функції за рахунок політехнічної підготовки вчителя трудового навчання.

Трансформування навчально-пізнавальної діяльності в діяльність професійну набуває такої форми, яка за своїм технологічним змістом відповідає трудовій діяльності вчителя у школі.

Отже, одним із суттєвих шляхів удосконалення підготовки фахівців до умов праці в сучасній школі є організація навчання за дуальним методом. Аналізуючи досвід зарубіжних країн та результати наших досліджень, приходимо до висновку, що дуальну систему доцільно застосовувати при навчанні педагогічних кадрів для школи у вищих навчальних закладах. Технологія навчання за дуальною системою дає можливість реалізовувати виявлені нами педагогічні умови, забезпечуючи належну якість різнобічної підготовки фахівців.

Н

а рис. 1 схематично зображено умови та результат поєднання традиційного навчання на факультеті підготовки вчителів трудового навчання і політехнічної самоосвіти.

Таблиця 1



Порівняння дуальної та традиційної систем навчання
Принципові підходи

Сучасне (традиційне) навчання на факультеті підготовки вчителів трудового навчання

Навчання за дуальною системою на факультеті підготовки вчителів трудового навчання

Політехнічна самоосвіта

ІНТЕРЕСИ

Суспільства

Збалансованість суспільства і людини

Людини

МІСЦЕ НАВЧАННЯ

Навчальний заклад

Навчальний заклад + інформаційні джерела

Інформаційні джерела

СТАТУС
ПІД ЧАС НАВЧАННЯ

Студент

Студент, що вміє використовувати інформаційні джерела

Громадянин, що займа-ється самоосвітою для власних потреб

НАВЧАЮТЬ

Викладач + навчальний майстер, старший лаборант тощо

Викладач + навчальний майстер, старший лабо-рант тощо + працівник бібліотеки, комп‘ютерного центру тощо

Працівник бібліотеки, комп‘ютерного центру тощо

ЗАЛЕЖНІСТЬ НАВЧАННЯ ВІД ВИРОБНИЦТВА

Не залежить від виробництва

Орієнтовано на вимоги виробництва у продовж великого проміжку часу + мобільність фахівця

Безпосередньо орієнтовано на сьогоденну ситуацію у виробництві

НАВЧАННЯ ПРОХОДИТЬ

Систематично – за навчальним планом

Систематично: за навчальним планом + за планом (складеним викладачем, керівником) спеціалізованих інтересів студента

Не систематично – під впливом власного бачення і уподобань, не завжди маючи реальне значення і перспективу

КВАЛІФІКАЦІЯ

Широка фахова освіта вчителя трудового навчання

Професійно-спеціалізована освіта вчителя трудового навчання + фахова мобільність на майбутнє

Вузькопрофільна спеціалізація; не має професійного підгрунтя

ФІНАНСУВАННЯ

Державний бюджет (кошти фізичних та юридичних осіб)

Державний бюджет + кошти юридичних (фізичних) осіб + підприємства зацікавлені у хорошій політехнічній підготовці своїх майбутніх працівників у певному регіоні

Кошти фізичних та юридичних осіб

КОНТРОЛЬ

Державний за навчанням

Державний за навчанням + самого студента, зацікавленого у своїй професійній мобільності

Громадянин або організація, що планує використовувати ці знання



  1. Гончаренко С. Український педагогічний словник – К.: Либідь, 1997. – 373 с.

  2. Прокопенко І.Ф., Євдокимов В. І. Педагогічна технологія: Посібник. – Харків, 1995. – 105 с.

  3. Талызина Н.Ф. Влияние идей А.Н. Леонтьева на развитие педагогической психологии. – М.: Изд-во МГУ, 1983. – С. 78-87.

  4. Ткачев Е. Глосарий по професиональному образованию // Профессионал. – 1995. - № 5-6.


Грицай Ю.О.

Формування особистості спеціаліста через навчальний процес у вищій школі

Успіх працівника вузу залежить від багатьох факторів, і в тому числі від того, наскільки глибокі і різносторонні його знання про психологію студентів, яких він покликаний навчати і виховувати. Цим пояснюється той підсилений інтерес до проблеми студентства, який проявляють представники різних галузей наукового знання.

В якому стані знаходиться розробка проблеми студентства ? Дослідження та літературу з даного питання можна поділити на три аспекти: педагогічний, психологічний і соціальний.

Педагогічна література – велика за об’ємом. Більшість робіт носить емпіричний характер, дуже мало експериментальних і таких, де б використовувались дані досліджень у галузі суміжних наук. Більшість робіт носить чітко настановчий характер. Тим самим педагогічна література вміщує в собі багатий фактичний матеріал, який може послужити основою для подальших досліджень.

Робіт, присвячених психології юнацтва, небагато, і всі вони розкривають своєрідність його раннього періоду. Між тим, студентський вік – це новий етап в розвитку юнацтва, і вивчення його набуває особливого значення в зв’язку з розвитком педагогіки вищої школи.

ґрунтовно вивчають студентство соціологи. Соціологічні дослідження проблем студентства на даний час проводить більшість наукових центрів України і Росії. Створюються координаційні центри з вивчення конкретних проблем студентства. Вийшла монографія Б.Рубана і Ю.Колеснікова “Студент очима соціолога”. Але вся ця велика робота щодо вивчення студентської молоді насправді тільки починається.

Автор даної статті веде дослідження на тему: “Формування особистості спеціаліста через навчальний процес у вищій школі”.

Формувати особистість студента, навчати та виховувати з високим коефіцієнтом корисної дії, не знаючи її психології, її відношення до процесу навчання у вузі, до лекції і до нас, лекторів, не можливо. Студентство також не влаштовує наше незнання їх внутрішнього світу, про це свідчить проведене нами дослідження. Ми, викладачі, йдемо на лекцію зі своєю установкою – як найбільш переконливо, всебічно і цікаво викласти суть свого предмета. Зі своїми думками і бажаннями, зі своєю установкою приходить на лекцію і студент. Що шукає він в нашій лекції, що чекає від неї і від нас? Які ж ціннісні орієнтації студентів у сфері пізнавальної діяльності, в сфері особистісних взаємовідносин викладача і студента? На всі ці питання потрібно було отримати відповіді. Ми не схильні зводити до абсурду все, що пишуть студенти, з багатьох причин: і тому, що вони мають невеликий життєвий досвід, а молодості властива категоричність суджень, і тому, що позиція студента буває інколи дуже утилітарна (встигаю конспектувати лекцію, значить вона хороша) і оцінки дуже суб’єктивні. Але при всьому цьому ми не можемо ігнорувати позицію студента, його установку на нас і нашу лекцію. Ми для нього не тільки джерело інформації, але й вихователі, особистісні особливості яких впливають на позитивну або негативну сторону.

Конкретне дослідження теми: “Питання вдосконалення самостійної роботи студентів на лекціях” ми провели на третіх і четвертих курсах трьох факультетів Миколаївського державного педагогічного університету. Ним було охоплено 302 студенти. Вибір студентів старших курсів був визначений тим, що за їх плечима великий досвід студентського життя і вони можуть висловити свідомі і цілком об’єктивні судження.

Основний метод дослідження – анкетування. Але ми використали не звичайні анкети, які ставили перед необхідністю вибору однієї з поданих відповідей, а твори анкетного типу. Студенти повинні були відповісти на три запитання: Яке значення має для вас лекція? Які вимоги ви висуваєте до лекції? Які вимоги ви висуваєте до лектора?

Чим же ми керувалися при виборі методики дослідження?

Твори анкетного типу давали студенту можливість вільно написати свої думки, дати розгорнуті і цілком аргументовані відповіді. Студенти писали твори на лекціях, у присутності дослідника. Цим ми намагалися не дати можливості колективним обговоренням і впливу чужої думки, оскільки студенти хоч і в меншій мірі ніж школярі, але конфліктні. Робота носила анонімний характер, студенти вказували тільки свій вік, рід, факультет, курс. Твору передувала настановча бесіда, в ході якої ми знайомили їх з метою і завданнями дослідження і попереджали, що отримані матеріали будуть використовуватись лише в наукових цілях.

Ми намагались дотримуватись і наступної важливої умови, без якої не можна сподіватися на щирі висловлювання, а відповідно, й достовірність результатів – встановлення доброзичливого контакту між студентами і дослідником.

Отримані результати ми піддали лише якісному аналізу. Наше дослідження – це попереднє зондування з метою викликати студентів на відверту розмову, і підняти завісу над тим, що ми називаємо їх внутрішнім світом. Потім ми піддамо отриманий матеріал статистичній обробці, бо розуміємо, що “до предмета науки можна відносити тільки ті явища, які на тільки якісно описані, але й кількісно виражені й зрозумілі на рівні закономірних співвідношень” ( Є.С.Кузьмин. Основи соціальної психології. – М.- 1987 ).

В нашому розпорядженні знаходяться також 660 опитувальних аркушів, отриманих в результаті дослідження в Одеському державному педагогічному університеті, матеріали досліджень, проведених в Харківському педагогічному університеті. Все це надає широкі можливості для співставлення, порівняння отриманих результатів та висновків.

Які ж результати нашого дослідження? Відповіді студентів на перше питання: “Яке значення має для вас лекція?” – свідчать про те, що вони по достоїнству оцінюють роль лекції в системі професійної підготовки і сприймають її у всій різноманітності функцій, які вона виконує.

Які ж функції виконує лекція, на думку студентів, яке її значення?

Лекція є одним з основних джерел знань, тому що вміщує в собі новітню форму в узагальненому та закінченому вигляді, і в цьому її колосальне пізнавальне значення. Воно забезпечує первинне освоєння матеріалу. Лекція стимулює самостійну роботу студента, бажання знайти нові джерела, відповісти на запитання, які ставить викладач. Вона сприяє розвитку пізнавальних інтересів, формує погляди і переконання студентів, озброює їх також методичною роботою над тим чи іншим курсом, книгою. Лекція приводить знання з данного предмета в струнку систему, допомагає засвоювати складний матеріал і підготуватися до екзамену, так як знайомить з установками і вимогами викладача-екзаменатора. Лекція добра як засіб, який дає можливості раціонально використовувати свій час. Вона один із факторів, що сприяють науковій організації праці студентів, оскільки допомагає їм розподіляти свої сили, студент ставиться до лекції як до засобу отримання оперативної комплексної інформації. Відвідування лекцій дисциплінує, а це на думку деяких, не так вже й погано. Та обставина, що на лекції одночасно працюють декілька аналізаторів – студент слухає, дивиться, пише, також сприяє кращому засвоєнню предмета. І нарешті, конспекти лекцій “будуть просто необхідні, коли студент розпочне свою педагогічну діяльність”.

Більшість студентів відмічають різноманітні функції, які виконує лекція. Наведемо для прикладу деякі висловлювання студентів: “Найбільш цінні ті лекції, які зацікавлюють і націлюють на пошук матеріалів, вчать працювати самостійно”. “Лекція повинна направляти мене по лабіринту знань. Визначати оптимальні шляхи їх засвоєння, вчити творчо підходити до того предмета, який вивчаєш”. “Лекція є одним з основних джерел наукової інформації. Від неї залежить якість знань, а кількість доповнюється книгами.” “Лекція повинна бути інструментом для прискорення та інтенсифікації розумового процесу, а не вміщувати в собі лише певний матеріал.” “Лекція дуже допомагає студенту в підготовці до екзаменів, бо вона є не простим викладом матеріалу, який можна знайти в підручнику, а розкриття точок зору різних авторів з даної проблеми, результати останніх досліджень, в тому числі і результати досліджень самого лектора”.

Зустрічаються й глузливі записи, які вміщують в собі раціональне зерно, яке не завжди, однак, говорить на користь викладача: “Лекція – хороший конспект, хороший конспект – зданий екзамен, не вивчиш зайвого”. Часто ходиш на лекції і конспектуєш не тому, що подобається предмет, а тому що про викладача ходить слава “страшного екзаменатора”.

Як ми і сподівалися, у творах ми зіткнулись з протирічними оцінками значення лекції, з полярними та категоричними судженнями. Частина студентів – за обов’язкове відвідування лекцій, оскільки вони, на їх думку, є одним з найважливіших засобів пізнання і тому “пропуск лекції – це пропуск в знаннях, який потім дуже важко поповнити читанням підручника і спеціальної літератури.

Друга частина – прибічники вільного, вибіркового відвідування лекцій, бо основним засобом пізнання вважають самостійну роботу, і інколи це виливається в критику університетської системи навчання: “Лекції мають велике значення для студента, але це не головне. Головне – самостійна робота! Лекція ніяк не повинна посідати основне місце в знаннях студентів. Тому потрібно зменшувати їх кількість на користь самостійних занять, які можна контролювати заліками потягом семестру”. “Вважаю доцільним надати студентам можливість вільно відвідувати лекції, якщо не всім та найбільш підготовленим і сильним.”

Студенти у своїх творах не тільки висловлюють свою думку по суті значення лекції, але й дають методичні рекомендації: видати курси лекцій з основних предметів, щоб приходити на них в деякій мірі підготовленими; частину лекцій замінити теоретичними семінарами, тоді буде забезпечена велика самостійність і глибина при вивченні матеріалу; змінити співвідношення годин з різних дисциплін, і т.д. Побажання студентів обговорювались на засіданнях кафедр, і деякі корективи було внесено в систему методичної роботи.

За нашими данними з 302 студентів приблизно 60% віддають перевагу лекції, не заперечуючи значення самостійної роботи, 40% ставлять на перше місце самостійну роботу.

Аналізуючи відповіді студентів по другому питанню “Які вимоги ви висуваєте до лекції?”, ми розподілили їх на п’ять груп: вимоги до змісту, форм, методики і характеру викладання лекції; думки про сприйняття лекції.

Які ж вимоги студентів до змісту лекції? Вона повинна давати найновішу інформацію, знайомить зі станом науки і як саме розроблена і висвітлена проблема на даному етапі. Матеріал в ній повинен бути викладений компактно; студенти повинні розуміти її цільове призначення. Необхідно, щоб лекція носила розвиваючий характер і стимулювала до самостійної роботи думки, була багатою за змістом. Потрібно те тільки висвітлювати встановлені факти, правильні точки зору, в лекції завжди повинен бути елемент новизни. Деякі студенти вважають, що в лекціях потрібно висвітлювати весь програмний матеріал, інші – що потрібно висвітлювати тільки складні або не вирішені до кінця питання, знайомити з розвитком теоретичних поглядів на проблеми тієї чи іншої області науки, розкривати її механізм. Але все зводиться до того, що в лекції повинно бути чітко визначено методологічні позиції лектора. Студенти різко виступають проти паралелізму в навчанні. “В лекціях не повинно бути того, що ми вже не раз чули, викладачам потрібно суворо контролювати свої дії”. “В лекціях не повинно бути прописних істин, не потрібно викладати фактів, які усім відомі. В лекції повинно бути багато наочності, прикладів, і дуже добре, коли вони відображають нагальні проблеми і потреби сучасного життя”. Зв’язок лекційного матеріалу з життям, оцінка фактів, подій, явищ, закономірностей з точки зору сучасної людини – наполеглива вимога студентів.” Що б хотілось в лекції, - пишуть вони, якомога менше академічної сухості, її чомусь багато у молодих лекторів”.

Щодо форм лекції, то студенти хочуть бачити її живою, захоплюючою, вміщувати цікаве тлумачення тих чи інших фактів, проблем, подій, творів. Лекція повинна викликати в аудиторії естетичну насолоду. Менше загальних фраз і цитат, але більш конкретного матеріалу і особистих думок! Потрібна ясність викладу, але не шкільна, як пишуть студенти, “коли розжовують те, що й так зрозуміло”.

Студенти пред’являють серйозні вимоги до методики читання лекцій: доступність та послідовність викладу, виділення головного, зв’язок нового матеріалу з раніше вивченим і тим, який будуть ще вивчати. “Лекція повинна бути схожа на струнку наукову систему” – пишуть вони. В лекції потрібно зупинитися на тонкощах, які можуть не привернути увагу студента під час роботи з підручником. Вона повинна мати чітку структуру: різке виділення кола питань, виділення підтем, визначень, законів. “Можна повторити два рази те, що складне, і виключити елементарне.”

“Читати лекцію потрібно в нормальному темпі, спокійно, і вона повинна бути розрахована не на середнього студента, якого придумали, - пишуть студенти-фізики. Лекція повина читатися на відповідному рівні ( мається на увазі рівень підготовки сучасного сильного студента)”. Студент не повинен бути пасивним. Потрібно залучати його до обговорення поставлених в лекції проблем. Необхідно більше посилатись на літературу, в якій розкривається даний матеріал. Студенти хочуть знати, яке місце в науці займає виучуваний матеріал і яка його практична значимість. Вони не люблять поверхового викладу матеріалу, коли широта охопленої проблеми здійснюється за рахунок глибини викладу. Не люблять, коли викладач “диктує”, а не говорить. І в той же час деякі незадоволені, коли не встигають за викладачем і від цього потерпає якість конспекту. Студенти за те, щоб у лекціях були розрядки. Не можна тримати їх завжди в напруженому стані. Вони хочуть, щоб викладач не обмежувався рамками свого предмета, а широко використовував данні інших наук, встановлював міжпредметні зв’язки.

Є суттєві відмінності у вимогах до читання лекції з боку студентів гуманітарних та фізико-математичних дисциплін. Філологи та історики хочуть більшої емоційності, у них більше вимог до мови лектора. Студенти-математики і фізики хочуть щоб в лекції було більше послідовності, чіткості, логічності, доказовості. Але й вони пишуть, що лектор повинен бути не сухим інформатором, а живою людиною.

Більшості студентів імпонує, коли викладач вільно викладає матеріал, не користується конспектом. Вони обгрунтовують в своїх творах переваги такого читання і для себе і для викладача: цікавіше слухати, легше засвоювати і краще конспектувати; викладач може краще реагувати на виявлення зацікавленості до своєї лекції – щось може більше розвивати і тим підтримувати інтерес студентів, робити більше відступів, порівнюючи ті чи інші події, і це допоможе краще засвоїти і запам’ятати матеріл. Звертають студенти увагу і на етичну сторону питання: якщо ж сам викладач, який багато років читає даний курс, не може самостійно викладати свої думки, то що вимагати від них, студентів. І лише незначній частині студентів не важливо, з листочка чи без нього читається лекція. Важливо, щоб вона була прочитана добре.

Розділились думки студентів і з приводу того, чи потрібно вести конспекти лекцій. Деякі вважають, що конспектувати необхідно, інакше губиться будь-який зміст відвідування лекцій. Інші, категорично проти цього: “Перетворюєшся в автомат, який записує все, що говорить викладач. Не встигаєш подумати, осмислити”… Третя група студентів дотримується проміжних позицій: лекції потрібно конспектувати, але не з усіх предметів, а лише з профілюючих; відвідування лекції, навіть якщо не конспектуєш, безсумнівно приносить користь.

Наведемо для прикладу деякі висловлювання студентів, які характеризують їх відношення до читання лекцій: “На лекції необхідно зіткнення різних точок зору”, “Те що вона говорить, не знайдеш у підручнику, це її думки, і це зацікавлює.” “Ось хто не повторює і не пояснює прописні істини” – пише студент про іншого викладача університету.

І ось цікаве висловлювання студентки 4 курсу факультету української філології: “Кожна лекція повинна бути відвертою, відкриттям для мене. Тільки тоді, я вважаю, що час витрачений на неї не пройшов дарма. Хороша лекція подібна до прекрасної музики, яка пробуджує в душі нові відчуття, нові почуття. Я ніколи не забуду лекцій Л.В. про Т.Г.Шевченка. У Л.В.С. приємний тембр голосу, прекрасна дикція, і читає вона без конспекту, з захопленням, завзято, і її захоплення передається студентам. І Шевченко, стільки разів читаний і перечитаний, знайомий з самого дитинства, враз предстає перед нами зовсім новим, незвичайним. І ось це вміння, не переказувати підручник, а розкривати перед аудиторією нове, яке йде від серця – ось та головна вимога, яку я пред’являю до лекції і до лектора. Лев Толстой сказав: “Самі великі думки - ті, які народжуються в серці”. Перефразовуючи цей вислів Толстого, можна сказати, що сама прекрасна, сама талановита лекція – та, яка йде від серця лектора”.

Відповіді студентів на третє питання – “Які вимоги ви висуваєте до лектора?” – ми розділили на дві групи: відповіді, які вміщують вимоги до викладача як до лектора-педагога, і відповіді, в яких розкрито зміст вимог до особистості викладача.

В педагогіці студенти цінують перш за все розум, ерудицію, “безперечне знання свого предмета”. З їх точки зору викладач повинен володіти “енциклопедичними знаннями не тільки зі свого предмета, але й з інших”. “Якщо викладач не має хоча б мінімальних відомостей про сучасні відкриття та дослідження з різних галузей науки, він не може працювати у вузі”.

“Лектору не обов’язково бути великим вченим, але працювати над собою він повинен постійно. Він повинен відповідати своєму призначенню, і кожної секунди доводити свою компетентність без посилань на звання та попередні заслуги”. Викладач повинен любити свій предмет і не відноситись до нього “як до повсякденної, набридливої роботи”. “Студенти повинні відчувати особисту зацікавленість викладача в тому, щоб лекція його була зрозумілою і цікавою”.

Педагог “повинен володіти лекторськими якостями” – добре поставленим голосом, відмінною дикцією, багатством інтонацій, міміки і жестів, безперечною і гарною мовою, відповідним ритмом і темпом викладу, вмінням відчувати аудиторію, винахідливістю. Лектор повинен, на думку студентів, “володіти артистизмом, вміти захоплюватися і захоплювати студентів, читати лекцію з азартом, легко, вільно, дохідливо”. І при тому “у кожного лектора повинен бути свій стиль”.

Студенти дуже люблять тих викладачів, які не нав’язують їм свою точку зору, а переконують в правильності того, що викладають. Студенти відстоюють право на своє відношення і свої оцінки, і це наполегливо звучить у багатьох творах. “Хороший Т., не примушує нічого приймати на віру”. “Своєї думки не нав’язує, - пишуть студенти про іншого викладача, з задоволенням вступає зі студентами у дискусію.” Педагог повинен примушувати студентів більше мислити. І ця думка пронизує червоною ниткою усі твори студентів.

Лектор повинен слідкувати за сприйняттям аудиторії і, “якщо бачить, що його не розуміють, намагатися ясніше пояснити, а не обв’язково прочитати те, що намітив,” – пишуть студенти. Студенти відмічають, що лектор повинен вміти правильно дозувати завдання. “Важливо, коли викладач дає завдання в об’ємі, з яким студент може впоратись, приділяючи час і увагу іншим дисциплінам. Якщо ж об’єм завдань дуже великий, то студенти часто знайомляться з масою другорядних питань проблеми, її деталями, а важливі вузлову моменти губляться”. “Лектор повинен іноді виходити за рамки теми. Життя, у всій його складності, повинно бути у полі його зору. Він не повинен відставати від ХХ1 століття”. “Викладачеві не слід забувати, що те, яке для нього є легким і давно відомим, для нас студентів, інколи буває відкриттям.”

Ряд зауважень студентів торкається педагогічного такту. Відсутність його студенти гостро відчувають і не пробачають. І нарешті, знання психології студентів, на думку самих же студентів, знання психологічних закономірностей процесу навчання обов’язкове для усіх педагогів.

Усіх викладачів студенти поділяють на три категорії: 1) вчені; 2) популяризатори; 3) і ті, хто на їх думку “ллє воду в своїх лекціях”. До педагогів перших двох категорій у них однакове поважне ставлення, якщо їх достоїнства підкріплюються лекторською майстерністю.

Студенти висувають серйозні вимоги й до особистості викладача. “Лектор, – пише студент-математик, – цікавить в першу чергу як особистість в науковому, моральному і естетичному відношенні”. “Інколи буває так, що викладач говорить з кафедри дуже гарні фрази, а ми знаємо, що сам він в житті не такий вже й хороший, інший – дуже скромний, але йому можна позаздрити”. Уважність, тактовність, повага до студентів – ось що приваблює студентів-філологів у викладачеві. “Н.В. – мій ідеал, і я намагаюсь бути схожим на нього хоча б трішки”.

Велика культура, інтелігентність, людяність – ось що характеризує працівника вузу, на думку студентів. Викладач повинен розуміти, чітко реагувати на запити студентів і поважати їх. “Погано, коли викладач і студент не знають один одного”. “Дуже шкода, що деякі викладачі мало спілкуються зі студентами у вільний від лекцій час. А як багато дає нам спілкування з ними, - пишуть студенти. – Бачиш їх у повсякденному житті і поволі починаєш поважати їх за ту колосальну працю, Яку вони вкладають в свою справу. І тоді, під час лекції, дивишся на них зовсім по іншому”.

Педагог, на думку студентів, “повинен поважати аудиторію; якщо він часто влаштовує перевірки, і повторює що відвідування лекцій обов’язкове, то цим він втрачає повагу аудиторії”. “Викладач не повинен дивитись на студентів зверхньо. На те він і викладач, щоб знати більше нас, студентів. Його переваги у тому, що студент може попросити у нього пораду, інколи дружньо”. “Я за те, - пише студент-фізик, - щоб була дружба між студентами і викладачами”. “Дуже не імпонують студентам викладачі, які на екзаменах вимагають відповіді по конспекту своїх лекцій. Це неправильно з точки зору студентів, бо “думка викладача з того чи іншого питання може бути часто суб’ктивною і недостатньою”. Байдужі студенти й до зовнішнього вигляду викладача, його манер, поведінки. “Викладач повинен приходити на лекцію зібраний, акуратно одягнений, щоб на нього було приємно дивитись.” “Його зовнішній вигляд повинен радувати очі”. “Потрібно щоб лектор не забував що він півтори години знаходиться перед очима студентів, і його неприємний вигляд викликає незадоволення, навіть неповагу, а інколи думаєш, що він і тебе не поважає."

Лектор повинен бути в міру суворим, і вміти тримати в певних рамках аудиторію, бути пунктуальним, спокійним і врівноваженим, не виходити з себе, коли, скажемо, на практичних заняттях щось не вдається студенту (так як “це нервує і втрачається повага до педагога”); на екзаменах бути суворим, але справедливим; мати хороші манери, бути гарним (“але це від Бога”, - глузують студенти), пам’ятати, що “викладач – це настрій студента на дві години”.

“Лектор повинен відчувати аудиторію, її життя, ритм. Тільки у тому випадку, коли лектор знає чим живе основна маса студентів, він зможе зацікавити їх, і його лекція буде самою вдалою, самою цікавою”.

Ось такі вимоги до нас, педагогів. Порівнюючи наші данні з тими, які були отримані в Одеському державному університеті та Харківському педагогічному університеті ми прийшли до висновку, що вони співпадають. Анкетування свідчить про те, що свої успіхи і невдачі, цікавість чи нелюбов до предмета студенти пов’язують з лекторською майстерністю викладача.

Як видно з нашого дослідження, у студентів існує яскраво виражена тенденція до гармонійного сприйняття як змісту, так і форми лекції як засобу пізнання, до гармонійного сприйняття лекції і лектора як виразника основних соціальних функцій, як особи, яка сприяє формуванню особистості студента і змістом своїх лекцій, і особливостями своєї особистості.

Все це зобов’язує педагога пам’ятати про три основні функції лекції ( навчальну, виховну і розвиваючу в різних модифікаціях), і намагається реалізувати їх в практичній роботі. Якщо про перші дві викладачі вузу пам’ятають, то третя часто випадає з їх поля зору. Під час читання лекції педагог повинен пам’ятати про те місце, яке займає вона в системі професійної підготовки і сприйняття студентами того чи іншого курсу і факультету.

До функцій викладача вузу входить не тільки навчання і виховання студентів, але й вивчення студентів, але й вивчення особливостей іх психології. Тому, на наш погляд, необхідно періодично вивчати суспільну думку та потреби студентів, щоб будувати навчально-виховний процес з врахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей.


Титаренко В.П.

РОЛЬ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ

В умовах становлення державності, відродження національної культури зростає роль і значення естетичного виховання як засобу формування духовного світу та моральних ідеалів особистості [3].

Полтавщина багата і щедра своїми звичаями, обрядами, ремеслами, різними видами мистецтва [6,7]. Усі ці духовні перлини повинні стати основою програм естетичного виховання молоді, тому що естетичне виховання – це шлях, який веде людину у світ прекрасного. Основним завданням естетичної освіти є здатність повноцінного сприйняття і правильного розуміння прекрасного як у мистецтві, так і в реальному житті. Формування системи художніх уявлень, поглядів і переконань забезпечує задоволення від того, що є дійсно естетично цінним. Одночасно з цим естетичне виховання створює необхідні передумови для формування у студентів готовності та вміння вносити елементи прекрасного в усі ланки життя, дає можливість розуміти красу і створювати її, а також протистояти потворному. Антон Макаренко зазначає, що потяг до краси міцно закладений природою в кожній людині, є найкращий важіль, який може повернути людину до культури.

Естетичне освоєння дійсності людиною не обмежується лише діяльністю в галузі мистецтва: у різних формах воно присутнє в будь-якій діяльності.

Відбиваючи цілісний характер формування особистості, естетичне виховання перебуває у тісних і різноманітних зв’язках з усіма іншими складовими гармонійного виховання, зокрема, трудового. Якщо людина здатна відчувати красу, поезію творчої праці – це свідчить про високий рівень естетичного розвитку. Людина, так чи інакше, прагне вносити у своє життя красу.

Естетичний початок закладений і в людській праці, і в діяльності, спрямованій на перетворення оточуючого життя і самої людини. Затверджуючи справжню красу реального буття людей, естетика як наука про мистецтво і художню творчість не заводить людину у світ фантазій та видуманих ідеалів. Прекрасне в мистецтві – це відбиток прекрасного в реальному житті. Це дійсно так, і треба зробити все можливе, щоб життя, праця і побут людини будувались за законами краси, творчості, мудрого співвідношення, чіткої гармонійності, глибокої і всебічної людяності. Адже це і складає фундамент естетичного виховання.

Є своя неповторна естетика в побуті студентського життя. Тому дуже важливо навчити студентів правильно оцінювати і використовувати елементи естетичного оформлення та побуту. Покращення житлових умов, підвищення матеріального добробуту, збільшення обсягу й асортименту товарів широкого вжитку змінюють предметний світ і оточення речей, які беруть участь у формуванні характеру і підвищенні рівня побутової культури студентської молоді. На жаль, іноді мода, престиж речей зовсім не сприяє вихованню естетичного смаку нашої молоді. Будь-які речі, можуть покращити або погіршити предметне середовище. Все залежить від нашого ставлення до них, від гармонійного сполучення і співвідношення їх з іншими предметами в інтер’єрі, а також від того, чи виконують вони своє пряме функціональне призначення в оточуючому побуті, чи забезпечують його естетичне оформлення. В естетичному вихованні студентів значною мірою повинна приділятися увага тому, як пробудити в них бажання створювати красу в житлових кімнатах і побутових приміщеннях гуртожитку, вдома, в навчальних аудиторіях, на студентських ярмарках та виставках творчих робіт декоративно-вжиткової і технічної творчості – всюди, де вони проводять час: навчаються чи відпочивають.

Доцільне в цьому плані ознайомлення з досвідом А.С.Макаренка. У навчально-виховних закладах, якими він керував (Полтавська колонія імені М.Горького, дитяча трудова комуна імені Ф.Е.Дзержинського в Харкові), очевидці відмічали масу квітів, натертий до блиску паркет, дзеркала, білосніжні скатерті, ідеальну чистоту.

Сам А.С. Макаренко згадував: “Ми старалися, як тільки могли, зробити їх життя в колонії заповненим і прекрасним. Вони мали свій театр, свій оркестр, у колонії завжди було багато квітів, молодь була красиво одягнена. Вони стали найпередовішими людьми в усій окрузі і дуже благотворно впливали на навколишнє населення, яке поважало їх за товариськість, винахідливість, за веселу вдачу і ввічливе поводження”

У процесі вивчення дисциплін циклу обслуговуючої праці на педагогічно-індустріальному факультеті Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка естетичне виховання здійснюється за багатогранним змістом і різноманітними методичними прийомами, планомірно і послідовно в усіх формах спілкування студентів зі світом прекрасного.

Оновлені завдання естетичного виховання – навчити: 1) пізнавати і бачити красиве у житті, відрізняти прекрасне від потворного, тим самим пов’язуючи естетику з пізнанням; 2) створювати і оберігати все красиве навколо себе – у природі, праці, побуті (особистому і громадському), пов’язуючи естетику із культурою праці і побуту; 3) красиво себе поводити, пов’язуючи естетику з етикою.

У зв’язку з цим в програму університетського курсу входять питання, пов’язані з формуванням у студентів естетичних якостей. Так, на заняттях з курсу “Обладнання і технологія приготування страв”, крім основних знань, студенти повинні засвоїти естетичні вимоги до оформлення і подавання страв до столу, правила сервірування столу, етикет прийому різних страв. Відповідно до цього вони повинні вміти здійснювати з урахуванням естетичних вимог сервірування столу, а також художньо оформляти приготовлені страви, кулінарні і кондитерські вироби та подавати їх до столу, дотримуючись етикету прийому їжі. Рекомендовані до виконання лабораторно-практичні заняття передбачають розвиток творчих здібностей студентів засобами кулінарії, формування і розвиток у них естетичного смаку, тобто сприяють естетичному вихованню в процесі освоєння теоретичних знань і набуття практичних умінь і навичок з технології приготування страв. Ефективність естетичного виховання зростає в умовах формування гармонійно розвинутої особистості з високим рівнем культурного потенціалу, естетичного і художнього смаку, готовністю до творчої професійної діяльності, здатністю використовувати естетичні принципи в побуті й житті.

Всі роботи, які виконуються на заняттях з технології приготування страв, обов’язково повинні відповідати науковим основам і вимогам естетичного оформлення. Студенти практично закріплюють поняття естетики як науки про елементи, умови і закони прекрасного. Естетичне виховання при цьому спрямоване на розвиток почуття прекрасного, позитивних емоцій, художнього смаку. Естетика викликає бажання створювати красиве в праці, навколишньому середовищі і формує відповідальне ставлення до природи, науки, праці, оточуючого життя, а також зацікавлює і дає поштовх до їх пізнання.

Практикою доведено, що всі складові елементи виховання пов’язані з його естетичним аспектом і здійснюються одночасно з ним. Такий взаємозв’язок елементів виховання в процесі трудового навчання можна привести до логічної системи. Виховання світогляду тісно пов’язано з розвитком самостійного мислення і правильного ставлення до оточуючого світу. У свою чергу виховання мислення невід’ємне від знань у праці і житті. Виховання культури праці зумовлено використанням знань і естетики. Естетичне виховання продовжує ланцюжок зв’язку з пізнанням і етикою, з дійовим ставленням до природи, праці і побуту. Нарешті, етичне виховання завершує складний зв’язок з світоглядом, культурою праці, пізнавальною роботою в колективі, природі, родині. Такий взаємозв’язок усіх елементів виховання забезпечує його успішність.

Узагальнити запропоновану систему і зробити висновки можна у вигляді схеми, наведеної на рисунку 1.




Рис. 1. Взаємозв’язок естетичного аспекту виховання з іншими елементами в процесі трудового навчання




Естетичні переживання повинна викликати вся навчально-трудова діяльність студентів. Естетика, наголошуючи на провідній ролі творчого уявлення в емоційному житті і пізнавальній діяльності людини, демонструє простоту, в основі якої лежить вища доцільність і гармонія. У процесі творчого пошуку, усвідомлюючи єдність абстрактності, логічності і висновків, студенти починають повніше відчувати красу і радість пізнання та праці. Багато естетичних вражень дає колективна праця, якщо вона визначається високою суспільною значимістю, несе в собі творчий початок, приносить задоволення і почуття успіху, увінчується корисним позитивним результатом. Для того, щоб праця приносила естетичну насолоду, вона повинна бути відзначена красою і точністю рухів, економією часу, натхненням, захопленістю, святковою радістю і приємною втомою від гри фізичних і розумових сил [1].

Дуже велику роль в естетичному вихованні відіграють засоби мистецтва. Створене працею людини мистецтво на певному історичному етапі було відокремлено від матеріального виробництва й уособлено в специфічний вид діяльності як одну з форм суспільної свідомості. Мистецтво втілює в собі всі особливості естетичного ставлення людини до оточуючої дійсності. Воно задовольняє духовні запити людини, піднімає їх на більш високий рівень і цим сприяє естетичному розвитку, який необхідний не лише для сприйняття мистецтва, але й для прогресу загальнолюдської культури – культури емоцій, культури побуту, культури праці. Ніякі бесіди і лекції про художню красу не можуть здійснити такого естетичного впливу, як безпосереднє сприйняття цієї краси. Мистецтво, його живий матеріал – це не розкіш та комфорт, а необхідний елемент виховання.

Естетичне виховання засобами мистецтва в педагогіці прийнято називати художнім вихованням. Звертаючись безпосередньо до творів мистецтва, воно вимагає розвитку в студентів уміння правильно сприймати красу. Крім знань художніх творів, студенти повинні набути деякий обсяг відомостей у галузі теорії та історії того чи іншого виду декоративно-вжиткової творчості. Таке збагачення безпосередніх художніх вражень знанням законів мистецтва і майстерності сприяють покращенню емоційності сприйняття. Емоційність при цьому посилюється, поглиблюється, а сприйняття стає більш усвідомленим. Таким чином відбувається формування витонченого художнього смаку. Інакше студенти не зможуть правильно розуміти і оцінювати художню красу, що може призвести до поширення популярних, але не високохудожніх творів мистецтв.

Естетичне виховання студентів засобами декоративно-вжиткової творчості здійснюється різними шляхами, які відповідають природі, особливостям кожного з її видів (наприклад, українська народна вишивка, килимарство, плетіння) [4].

При цьому доцільно виділити загальні основні або методи виховання художнього смаку студентів у процесі їх навчання різним видам декоративної творчості.



  1. Демонстрація, показ або виконання об’єктів, виробів художніх творів. Без прямих контактів з мистецтвом, звукового чи зорового його сприйняття важко розраховувати на успіх естетичного виховання. Тому необхідно намагатися максимально розширити сферу безпосереднього спілкування молоді з творами декоративного мистецтва і об’єктами декоративно-вжиткової творчості.

  2. Аналіз, обговорення й оцінка художніх творів. Художній смак не зводиться до здатності знаходити задоволення від творів мистецтва високої художньої якості. Необхідно формувати критичне ставлення до явищ краси і вміння об’єктивно їх оцінювати, розробляти систему критеріїв оцінки й обґрунтованих естетичних суджень.

  3. Повідомлення знань з мистецтвознавчих дисциплін. Студенти повинні отримати певні запас відомості, які характеризують виразні засоби, історію й теорію різних видів мистецтва і декоративно-вжиткової творчості.

  4. Організація творчої і виконавчої діяльності студентів. Вправи в різноманітних формах художньої діяльності розвивають у студентів творчі здібності, уміння і навички для самостійного відтворення предметів і явищ реальної дійсності засобами мистецтва і декоративно-вжиткової творчості.

У процесі естетичного виховання і розвитку важливі функції виконують рідна мова, співи і музика, образотворче мистецтво. На заняттях з декоративно-вжиткової творчості студенти вчаться сприймати мистецтво слова, відтворювати художні образи у своїй уяві, тонко підмічати якості і властивості речей і предметів, створених засобами художньої праці. Студенти вчаться аналізувати і мотивувати виразність художніх засобів автора, за допомогою яких у душі людини можна викликати психологічні переживання, глибокі і яскраві враження від художнього задоволення.

Виховання художнього смаку спонукає людину до естетичної діяльності, яка характеризується певними результатами і передбачає, що під час занять студенти втілюють доступні їм елементи прекрасного у вигляді творчих робіт (килим, писанка, жіноча або чоловіча сорочка, рушник) [5].

Виконуючи навчальні завдання, вони наче заново відтворюють запропоновані зразки, оживляючи їх за допомогою власних почуттів, думок і асоціацій, передаючи при цьому свій емоційний стан, збагачений особистим художнім досвідом. І яким би малим і обмеженим не був цей досвід, він все-таки допомагає студентам надавати своїм виробам характеру індивідуальної неповторності і своєрідності. Перші кроки і результати художньої діяльності студента естетично збагачують його особистість. Водночас у процесі творчої діяльності важливо застерігати їх від механічного копіювання, наслідування і штампу, спонукати їх до уважного спостерігання життєвої дійсності, стимулювати знаходження власної чіткої і виразної художньої форми.

Таким чином, художня праця забезпечує розвиток творчих здібностей особистості, естетичного і художнього смаку, пам’яті, гармонії почуттів, трудових навичок і умінь давати естетичну оцінку декоративно-вжитковим виробам. У процесі естетичної освіти студенти отримують узагальнені, ключові знання про різні види декоративно-вжиткового мистецтва. Ці знання допомагають орієнтуватись у розмаїтті світу мистецтв і рукомесел. Відповідно до знань формується і система вмінь творчої діяльності. Навчальними програмами з різних дисциплін циклу “Декоративно-вжиткова творчість” передбачається розвиток естетичного смаку і формування художньої культури як невід’ємної частини духовного багатства особистості. Мета їх – виявити творчий потенціал декоративно-прикладної діяльності студентів, зробити очевидним для них реальний, життєвий зміст художньої творчості – її ідейну, моральну, естетичну спрямованість. Студенти повинні усвідомити, що художня діяльність є цінним джерелом пізнання мистецтва, яке в образній формі відображує красу життя, природи і суспільства, збагачує духовний світ, ідейні, естетичні і моральні ідеали особистості.



  1. Васильева Л. Красу сприймаємо серцем // Педагогічна газета АПН України – 2000. - №3 (69), березень. – С.3.

  2. Макаренко А.С. Твори в семи томах. – К.: Рад. школа. – т.7. – с. 112.

  3. Національна доктрина розвитку освіти: Затверджено Указом Президента №347 / 2002// Освіта України. – 2002. – 23 квітня. – С. 4-6.

  4. Титаренко В.П. Полтавська традиційна вишивка: минуле і сучасне /виховний аспект/. - Навчально-методичний посібник. - Полтава: Верстка, 2000. - 136 с.

  5. Титаренко В.П. Об’єкти праці з українських народних ремесел. Навчально-методичний посібник. - Полтава: Верстка, 2001. – 148с.

  6. Українці: Історико-етнографічна монографія у двох книгах. Книга 1. – Опішне: Українське народознавство, 1999. – С. 289-339.

  7. Українці: Історико-етнографічна монографія у двох книгах. Книга 2. – Опішне: Українське народознавство, 1999. – С. 191-253.


Зайцева Т.Г., Новіков М.М.

Центр правової допомоги як чинник правового виховання молоді

Поступове перетворення незалежної України в правову державу та розбудова на її території демократії високого рівня неможливе позазначним підвищенням рівня громадянської правосвідомості та правової культури населення.

Загальновідомо, що правова культура представляє собою систему правових матеріальних та духовних цінностей, яка в процесі навчання, виховання та суспільної практики сприяє відтворенню свідомовольової суспільно-корисної поведінки людини з метою забезпечення стабільності і порядку у взаємовідносинах в соціально-економічній та політико-правовій сферах життєдіяльності суспільства [3, 140].

Процес правової соціалізації людини у країні, формування у неї правової культури, тісно пов’язаний із надбанням юридичних знань, умінь та навичок користування законодавчими документами як інформативними джерелами, засвоєнням правових норм, цінностей, установок, що реально забезпечують конституційні права і свободи людини, які гарантовані державою. Саме ці фактори дозволяють, наприклад, в країнах розвинутої демократії досягати необхідного балансу інтересів у механізмі взаємодії людини з державними структурами, упорядковувати відносини на основі легітимно створеного законодавства на принципах пріоритету загальнолюдських цінностей.

Юридичними стимулами щодо вирішення проблеми правової культури громадян є низка існуючих законодавчих актів, основними з яких є Конституція України, де у ст.ст. 35, 45, 54, 59 визначені основні принципи формування загальнолюдської та правової культури населення, закони України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, “Про молодіжні та дитячі громадські організації”, що торкаються проблеми правового виховання населення, спрямовані на повноцінний процес соціалізації юнацтва та молоді при здійсненні в модельованих формах цивільно-правового захисту своїх інтересів.

Фундаментальним документом програмного характеру щодо вирішення проблем поширення серед населення України правових знань є Указ Президента України від 18.10.2001 р. “Про Національну програму правової освіти населення”. Цей документ чітко визначає значення, мету, завдання, напрямки, основні заходи та засоби реалізації програми всеохоплюючої правової освіти населення нашої країни, спрямовує поєднання зусиль середньої загальної освіти з вищою. Тобто актуальною проблемою освітянської діяльності становиться кропітка робота з правового навчання та виховання молоді і старшокласників.

Чи є це необхідним? Ми вважаємо формування правосвідомості і правової культури молоді, безумовно, найбільш значущим напрямком освітянської роботи, оскільки у сучасній Україні вона, молодь, знаходиться у важкому стані з її нереалізованим потенціалом, незадоволеним рівнем потреб, і яка, в окремій її частині, останнім часом примушена поповнювати ланки кримінальних структур, попираючи свої громадянські обов’язки та права інших співвітчизників.

Саме незадоволення потреб молоді різного рівня, відсутність знань своїх особистих прав громадянина, умінь цивілізовано, грамотно добиватися визначених Конституцією прав суттєво сприяє підвищенню психологічної напруги у суспільстві, прояву агресії та деяких елементів непокори. Тобто спрацьовує закономірність, яка пояснюється інформаційною теорією В.П. Симонова7, зокрема: відсутність інформованості особистості щодо шляхів задоволення її потреб веде до появи у неї негативних емоцій. А негативні емоції, як відомо, викликають маргінальну поведінку, яка є підставою формування правового нігілізму. Тому, правова освіта молоді – це також і шлях до стійкого зниження психологічної напруги в країні, вирівнювання процесу соціалізації юнацтва, сприйняття ним нових правових вимог з боку соціально-правового середовища, що веде до поліпшення будь - яких відносин і поступового соціально-економічного прогресу суспільства. Саме тому справедлива думка О.М.Данилова: “Тільки ті реформи мають перспективи, які можуть бути закріплені психологічною перебудовою” 2, 376-377.

Національна програма правової освіти населення рекомендує створення молодіжних правових клубів, обов’язкове викладання основ правознавства у загальноосвітніх навчальних закладах, розробку спеціальних методичних посібників з проблем правової освіти старшокласників, належну правову агітацію та пропаганду серед молоді . І все це - для активізації в межах правового поля України правосвідомості та правової культури юнацтва.

Практика переконує в тому, що невичерпним потенціалом розповсюдження правових знань, вмінь та навичок по застосуванню молоддю законодавства, є студентська громада вищих юридичних навчальних закладів.

Студентська громада представляє собою самоврядну автономну організацію, що об’єднує студентів за колом потреб і інтересів. Природні потреби витікають з необхідності збереження життя, здоров’я, честі, гідності, продовження роду. Звідси студентська колективна праця, студентські громадські фонди, своєрідний студентський гуртожиток, студентські сім’ї, студентські спортивні організації, студентські формування з охорони громадського порядку тощо. Науково-професійні потреби спрямовані на реалізацію творчої наснаги, пошук об’єктивної істини, одержання повноти знань, вмінь та навичок за фахом, і, як наслідок, - студентські наукові та фахові гуртки, конференції, дослідні групи. На реалізацію юридичних наукових та професійних потреб та впровадження відповідних правових програм, в тому числі Національної програми правової освіти населення, спрямована стратегія створення клубів, центрів, об’єднань студентів. В даному випадку, громадські студентські організації функціонують на принципах самоврядності, а саме: законності, демократизму, гласності, колегіальності прийняття рішень, поєднання колективних та державних інтересів, фінансовій самостійності в межах повноважень громадської організації. Все це створює особливу цінність даної студентської громади.

Значному і швидкому підвищенню рівня правової культури громадян України може сприяти, як ми вважаємо, масове відкриття Центрів правової допомоги населенню, які можуть бути найпростішою формою добровільних студентських громад правозахисного напрямку. Ці центри доцільно відкривати на базі вищих навчальних закладів юридичного профілю незалежно від форм їх власності. Поряд із підвищенням рівня правової культури молоді їх функціонування допоможе і збагаченню професійного досвіду майбутніх фахівців-юристів, оскільки працювати у центрах на громадських засадах повинні самі студенти під керівництвом професорсько-викладацького складу вузу. Таку роботу студенти можуть виконувати у рамках навчального навантаження професійної практики згідно із затвердженим навчальним планом, у позаурочні години, під час стажування. Види діяльності, які можуть виконуватись студентами у центрах з метою підвищення правової культури населення, є різноманітними:

1) практична консультативна правова допомога молоді по захисту її прав і свобод;

2) просвітницька діяльність у галузі права серед різних верств населення;

3) складання окремих видів документів (позивів, скарг тощо);

4) роз’яснення старшокласникам їх основних прав, обов’язків, а також прав і обов’язків державних структур;

5) знайомство старшокласників з основами законодавства та їх загальна орієнтація стосовно правових шляхів вирішення проблем у ситуації порушення прав і свобод.

Відкриття Центрів на матеріально-технічній базі як державних, так і недержавних вузів, що діють на безкоштовній основі для молоді, доцільне через такі об’єктивно існуючи в Україні обставини:

1) дефіцит фінансування систем, які б сприяли підвищенню рівня правової культури молоді;

2) низька платоспроможність значної частини населення України, права і свободи якої порушуються;

3) висока ціна на послуги професійних адвокатів і юристів, висока ціна юридичної літератури;

4) відсутність систематичної роботи по профілактиці правопорушень з боку неповнолітніх;

5) значна кількість юридичних вузів і факультетів в Україні.

Позитивний приклад надає студентська громада Національного університету внутрішніх справ під керівництвом викладачів, яка на громадських засадах здійснює правову безкоштовну допомогу старшокласникам у двадцяти юридичних класах Харківської та Сумської областей. Також курсантами й студентами здійснюється юридична допомога громадянам у громадських приймальнях депутата Верховної Ради України О.М. Бандурки.

Цікавий аналогійний досвід має і Херсонщина. Так, відкриваються студент­ські Центри правової допомоги громадянам на базі її юридичних вузів та інших установ. Прикладом створення громади такого типу може бути Центр громадського правозахисту, основу якого складає Херсонський фонд милосердя та здоров’я.

Відстоювати права громадянам у Центрі допомагають на безкоштовній основі студенти старших курсів юридичних факультетів Херсонського державного університету і приватного вищого навчального закладу – Міжрегіонального університету бізнесу і права. У рамках цього центру студенти – майбутні юристи – безкоштовно консультують клієнтів з різноманітних юридичних питань, пишуть позовні заяви до суду та багато заяв у різні інстанції. Студенти навчаються представляючи інтереси незаможних громадян. Функціонування таких центрів правового захисту надає можливість майбутнім юристам набувати досвід професійної роботи, праці з людьми та сприяти упорядкуванню правовідносин у суспільстві.

Ми вважаємо доцільним відкриття Центрів правової освіти та правової допомоги для різних верств населення, особливо для молоді. Їх модифікацією є суспільні приймальні, юридичні клініки, кімнати прийому неповнолітніх. Такі форми роботи використовуються в багатьох областях України, а саме: у Львівській, Івано-Франківській, Сумській, Харківській та інших областях.

На Херсонщині прикладом створення студентської громади є Центр правової допомоги населення, який працює на громадських засадах і діє на базі Херсонського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ. Завдання Центру широкі, а саме: поновлення обсягу знань старшокласників у галузі права; удосконалення уявлень молоді щодо їх основних прав та обов’язків; збільшення обсягу знань про існуючу систему правового захисту громадян; підвищення рівня правосвідомості та громадянської активності старшокласників тощо.

По формі цей Центр правової допомоги населенню представляє собою різновид добровільного об’єднання громадян, студентів і курсантів інституту, що діють на громадських засадах безкоштовно у межах державного вузу. Основними принципами створення Центру Херсонського юридичного інституту НУВС є:

1) студентське самоврядування;

2) єдність та добровільність ;

3) безкоштовність;

4) правова активність.

Принципи студентського самоврядування спрямовані на забезпечення відповідальності майбутніх юристів за наслідки своїх професійних дій на основі опанування юридичним менеджментом, вміння приймати юридично правильне рішення тощо. Реалізація цього принципу в практичній діяльності Центру забезпечена створенням ініціативної студентської групи, яка виконує керівні функції студентської громади.

Принцип єдності та добровільності допомагає підвищувати зацікавленість студентів своєю майбутньою професією юриста, активізувати їх на спільну професійну діяльність, яка адекватна сучасному законодавству України. Для реалізації цих принципів до роботи у Центрів притягуються студенти, які мають високі показники у навчанні, належний рівень загальної та правової культури.

Обраний принцип безкоштовності в умовах економічної кризи в Україні сприяє формуванню у майбутніх юристів громадянської зрілості, співчуття своїм громадянам, які мають проблеми з порушенням їх прав, надає можливість проявити реальний патріотизм та громадянськість.

Принцип правової активності забезпечує концентрацію професійних зусиль на розв’язанні суттєвих проблем громадян юридичного характеру на основі реалізації діючих законів та інших нормативно-правових актів України, гарантування студентам – майбутнім юристам - професійну самореалізацію (на конкурсній основі) у консультативній сфері по питаннях юриспруденції.

Напрямки діяльності студентського Центру передбачають письмові відповіді на питання молоді щодо їх прав і свобод, проведення просвітницької роботи шляхом виступів перед населенням – у школах, трудових колективах, по тлумаченню основних положень діючих законів; по роз’ясненню старшокласникам сутності кодексів, законів, актів, як джерел юридичної інформації для вирішення правових проблем; створення юридичних документів – заяв, позовів, скарг тощо; прийняття участі у радіо та телепередачах з метою пропаганди законів України щодо захисту основних прав та свобод громадян; випуск інформаційно – правових листів для Інтернет сайту “Херсонський юридичний інститут НУВС”; доведення до різних верств населення правил попередження і захисту від злочинних посягань та інших правопорушень тощо.

Керівництво Херсонським юридичним інститутом НУВС здійснює загальне керівництво студентською громадою, а саме: організує зв’язок студентів з населенням за допомогою засобів масової інформації, сплачує за це кошти; допомагає у організації консультативної роботи зі студентами з боку професорсько-викладацького складу, надає доступ до Інтернет-сайту тощо.

Але суто координаційну функцію щодо змісту, форм та методів роботи Центру правової допомоги населенню при ХЮІ НУВС взяв на себе Дніпровський відділ юстиції під керівництвом В.С. Голодюка. Співпраця охоплює поширену програму роботи Центру, що надає студентам - майбутнім юристам - можливість стажування та проходження практики в структурах юстиції, а в майбутньому для перспективних випускників буде надаватися і місце роботи. Фактично це співробітництво є проявом принципово нових форм соціального партнерства та професійної взаємодії, що співзвучно Указу Президента України № 143 від 18.10.2001 р.

Саме тому тільки за період з вересня по грудень 2002 р. студентською громадою з метою правової освіти і підвищення рівня правової культури старшокласників шкіл Дніпровського району м. Херсона було проведено 23 бесіди на різноманітну правову тематику. Так, було проведено 7 бесід на тему “Прийняття на роботу неповнолітніх. Пільги, які встановлюються для неповнолітніх працівників”. Шість бесід було проведено на актуальну тему “Шлюб та сім’я. За яких умов шлюб вважається недійсним. Як скласти шлюбну угоду”. Підвищення рівня юридичної грамотності відносно майнових угод при вступі до шлюбу дозволить старшокласникам в майбутньому позбавити себе від багатьох майнових негараздів, бути більш відповідальними при вступі в шлюб, зберігати своє фізичне здоров’я та психологічний стан.

Проблемі “Кримінальна та адміністративна відповідальність неповнолітніх” було присвячено 7 бесід, що сприяло знайомству з новим Кримінальним кодексом України та збільшенню обсягу знань молоді у галузі юридичної відповідальності.

Проблемі захисту прав споживачів, правам дитини, які втратили батьків, було присвячено 3 лекції, що збагатили уявлення юнацтва про механізми захисту своїх прав.

Крім того, за вказаний період телерадіокомпанія в Херсонській області за ініціативою В.С. Голодюка організувала у межах передачі “Юридична клініка” виступи членів студентської громади та викладачів, що спрямовані на профілактику правопорушень, тлумачення окремих законодавчих актів по реалізації правового статусу громадянина, використанню необхідної оборони, крайньої необхідності тощо. На сьогодні студентами проводиться робота з підготовки майбутньої правової передачі на актуальну тему “Шахрайство”, у якій планується розповісти молоді та іншим верствам населення про найпоширеніші способи вчинення цього злочину з наданням рекомендацій щодо уникнення віктимної поведінки.

Цілеспрямоване формування правової культури у старшокласників, збагачення їх правових знань, розвиток умінь користуватися правом як легітимним інструментом для захисту своїх прав та свобод, - може бути ефективним при активному розповсюдженні та дії студентських громад. Це забезпечить поєднання зусиль представників середньої і вищої освіти, державних та недержавних структур в контексті нових партнерських взаємовідносин.

1. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення /Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення/ Автори: В.Ф. Сіренко, В.І. Тимошенко, Т.І. Ковальчук та інші. – К.: “Логос”, 1997. – 122 с..

2. Данилов А.Н. Переходное общество: Проблемы системной трансформации. – Мн.: ООО «Харвест», 1998. –432 с.

3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. В.В. Копейчикова. – К., Юрінком Інтер, 1998. – 320 с.

4. Задорожній В.В. Мораль: теорія, практика, соціологія: Навчальний посібник. – Херсон: ХФ ЗЮІ МВС України, 2000. – 92 с.

5. Закони України / Під ред. Опришка В.Ф. (голова), Горьового Л.Є., Мацюка А.Р., Осауленка А.І. та ін. – Т. 1.- 18 –Київ: Офіційне видання Верховної Ради України, Інститут законодавства, 1996.-2002.

6. Іщук В. Україна: проблема престижності та ідентичності (масова свідомість і культура як суб’єкти формування громадської та національної свідомості). – К.: Смолоскип, 2000. – 92 с.

7. Симонов В.П. Что такое эмоции? –М. : Наука, 1966. – 87с.



1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка