Таврійський вісник освіти



Сторінка13/19
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.14 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19

Окуневич Т.Г.


ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ СТУДЕНТІВ-ФІЛОЛОГІВ В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОМУ МОВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
Активізація розробки питань культури українського мовлення у викладанні рідної (української) мови в загальноосвітній школі обумовлена перш за все суспільною функцією мови, розширенням кола носіїв української мови в її літературній формі, зміцненням її комунікативної функції.

Оскільки українська мова є не лише засобом спілкування корінного населення – українців, але й державною мовою, перед загальноосвітньою школою та вищими закладами освіти постає важливе завдання “домагатися високої культури мовлення… З огляду на це, слід уникати… змішування лексики, граматичних форм, вимови звуків, уживання так званого “суржику”. Треба постійно дбати про культуру усного і письмового мовлення, правописну грамотність…”1:73.

Мовленнєва культура у нашій державі розглядається як складова національної культури, тому необхідно шукати шляхи для того, щоб мова, зрозуміла для всіх членів суспільства, могла здійснювати свої завдання як знаряддя спілкування, знаряддя розвитку суспільства.

Навчання рідної (української) мови в південно-східному регіоні України відбувається в умовах українсько-російської двомовності, що має великий вплив на оволодіння українською літературною мовою в цілому. Однак не дивлячись на ці особливості, єдиною формою існування мови як засобу спілкування повинна виступати літературна мова, тому вимоги до культури мовлення учнів (студентів) повинні бути однаковими.

Під культурою мови, стосовно двомовності, необхідно розуміти “дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети, обставин спілкування 2: 263. Знання й оволодіння нормами української літературної мови обов’язкове для всіх її носіїв. Звичайно, розмовна форма мовлення двомовного населення має свої особливості: для неї характерний вільний перехід від однієї системи до іншої. Але ми не маємо право заперечувати, за словами О.Пєшковського, “існування мовного ідеалу у мовців … їх бажання … нормувати своє мовлення…” 3: 115.

Основне завдання національної школи – формування мовленнєвої особистості, яка вміє комунікативно виправдано спілкуватися у будь-якій ситуації, дотримуючись норм української літературної мови. Важливість ї актуальність такого завдання визначається тим, що в роботі над підвищенням культури мовлення в першу чергу необхідно орієнтуватися на тих носіїв української мови, які безпосередньо пов’язані з літературною мовою, тобто використовують рідну мову як знаряддя спілкування і тому можуть впливати на мовленнєву культуру всього суспільства. На першому місці серед таких носіїв стоять учителі рідної (української) мови. Тому основним об’єктом нашого дослідження є культура мовлення студентів-філологів – майбутніх учителів-словесників – в українсько-російському мовному середовищі.

Вивчаючи українську літературну мову, студенти одночасно засвоюють її закони і звичаї, вирішують завдання, що стоять перед ними: засвоєння норм української літературної мови у безпосередньому і нерозривному зв’язку з формуванням мовленнєвої культури у двомовному середовищі. На шляху успішного виконання цього завдання перед викладачами філологічних факультетів вищих закладів освіти (ВЗО) постають великі труднощі як теоретичного, так і практичного характеру. Серед них можна виділити такі:


  1. немає цілісної, єдиної програми, спрямованої на формування культури мовлення студентів-філологів, що пов’язує всі фахові дисципліни: практичний курс української мови, культуру мови, сучасну українську літературну мови, стилістику тощо;

  2. немає орієнтації на самоосвіту; самостійна пізнавальна діяльність не розвивається належним чином засобами мови. Але, як відомо, критеріями успішності у роботі ВЗО є здатність випускника до самовдосконалення, до прийняття самостійних рішень, що забезпечить у подальшому його успішне функціонування в новій системі – “роботі”;

  3. не дотримуються психофізіологічні особливості людини, принцип ієрархії завдань (від реконструктивних до креативних) тощо;

  4. текстові, інформаційні та інші матеріали займають невелику частку у посібника і підручниках з культури мови та практичного курсу української мови.

Звідси можна зробити висновок, що культура мовлення студентів-філологів в українсько-російському мовному середовищі знаходиться не на досить високому рівні, у той час як їй призначено бути мистецтвом удосконалення особистості засобами мови.

Будь-яке мистецтво має міцні наукові підвалини, період пошуків й науково обґрунтованих експериментів, довготривалу практику, що приводить до досконалості. Усі ці етапи і пройшла культура мови як наукова дисципліна. Тому головними ідеями, основними правилами, основними принципами формування мовленнєвої культури студентів-філологів повинні стати:



  • принцип комунікативної спрямованості;

  • принцип комунікативно-педагогічної ситуативності;

  • принцип врахування психофізіологічних та інших особливостей індивіда;

  • принцип дотримання ієрархічності у подачі як мовних засобів, так і видів мовленнєвої діяльності;

  • принцип оптимального поєднання групових та індивідуальних форм роботи з врахуванням рівня підготовки та індивідуальних особливостей студентів-філологів;

  • принцип комунікативної спрямованості дій учителя;

  • принцип професійної спрямованості у підготовці молодого спеціаліста.

Розглядаючи принципи формування й удосконалення культури мовлення студентів-філологів, ми будемо спиратися на п’ять основних компонентів: мета, об’єкт, інформація, методи, суб’єкт.

Мета – це соціальне замовлення держави, зорієнтоване на формування висококваліфікованого спеціаліста, вчителя-словесника. Об’єкт навчання – це студент, якого навчають спеціальним дисциплінам, формують необхідні уміння й навички, які забезпечать йому самостійність у подальшій діяльності. Інформація – це зміст навчання, знання, якими повинен оволодіти студент, що закладені в плани, програми, підручники, і які забезпечать досконале володіння нормами української літературної мови. Усе це реалізується через конкретні методи, прийоми, форми навчання, що забезпечуватиме формування мовленнєвих умінь і навичок, спрямованих на дотримання норм літературної мови, попередження й подолання інтерференції у мовленні студентів-філологів. Це здійснюється суб’єктом – викладачем, який озброєний найновішими досягненнями з питань культури мови, психології, сучасної української літературної мови, стилістики тощо, з метою формування висококваліфікованого спеціаліста. Кінцева мета для викладача – перетворити об’єкт навчання у суб’єкт навчання, тобто сформувати у майбутнього вчителя-словесника навички самоосвіти, самовдосконалення, які будуть йому необхідні у подальшій трудовій діяльності.

Повертаючись до питання принципів удосконалення мовленнєвої культури студентів-філологів, треба зазначити, що принцип професійної спрямованості повинен стати основоположним, оскільки він нерозривно пов’язаний з проблемою професійної підготовки спеціаліста як процесом і результатом оволодіння певними професійними уміннями й навичками.

Професійна спрямованість у формуванні мовленнєвої культури майбутніх учителів-словесників спирається на основні дидактичні принципи, що дозволяють моделювати найважливіші сторони діяльності вчителя, і які сприяють успішному оволодінню професійними уміннями, забезпечуючи виконання основних функцій учителя.

Беручи до уваги практичну мету - формування культури мовлення, провідним методичним принципом треба назвати принцип комунікативної спрямованості. Цей принцип передбачає оволодіння дидактико-комунікативними діями й уміннями професійного володіння рідною (українською) мовою, коли моделюється професійно-діяльнісна структура комунікації, спрямована на удосконалення культуромовних умінь і навичок студентів-філологів в українсько-російському мовному середовищі.

Принцип комунікативної спрямованості повинен пронизувати весь навчальний процес. На нього необхідно спиратися під час викладу нового матеріалу, щоб студенти бачили його комунікативну функцію, тобто знали, що можна з допомогою даної мовної одиниці повідомити, про що дізнатися, що висловити, під час виконання вправ, при застосуванні його в завданнях комунікативного характеру.

Принцип врахування основних психофізіологічних особливостей індивіда включає основні параметри пам’яті, уваги, сприйняття, мислення, типи вищої нервової діяльності і враховує основні закономірності цих параметрів для досягнення максимального результату формуванні культури мовлення студентів і в розвитку особистості.

Принцип ієрархічності й послідовності у подачі як мовних засобів, так і видів мовленнєвої діяльності передбачає певну ієрархію і послідовність уведення мовних засобів (орфоепії, фонетики, лексики, граматики) і видів мовленнєвої діяльності (говоріння, слухання, читання, письмо) Дотримуючись цього принципу, необхідно розглядати новий матеріал від 1) “простого – до складного”, враховуючи у його подачі елементи складності і новизни; 2)формуючи мовленнєву культуру студентів-філологів, необхідно надавати перевагу тим помилкам, які найчастіше зустрічаються у мовленні студентів. Цим помилкам треба приділяти більше часу й уваги при формуванні автоматичних навичок (наприклад, тверда вимова шиплячих приголосних; правильна вимова сполучень приголосних /дж/, /дз/; особливості відмінювання складних числівників тощо); 3) як у мовному матеріалі, так і у виборі видів мовленнєвої діяльності перевагу необхідно віддавати тому видові, який потребує більше уваги під час вивчення конкретної теми (наприклад, підчас розгляду тем з фонетики, орфоепії необхідно віддавати перевагу усним видам мовленнєвої діяльності – говорінню і слуханню; під час розгляду тем з граматики – читанню, письму).

В основі принципу комунікативно-педагогічної ситуативності лежить сукупність мовленнєвих і лінгвометодичних умов, що визначають динаміку навчального процесу, його особистісний і функціональний характер, його евристичність. Опора на цей принцип передбачає формування культури мовлення студентів-філологів, спираючись на моделі мовленнєвих ситуацій.

Основними критеріями відбору мовленнєвих ситуацій є той факт, що вони повинні відбивати у своїх моделях ті мовні питання, що заплановані для розгляду на практичних заняттях з культури мова та практикуму з української мови.

Принцип колективного характеру навчання та врахування індивідуальних особливостей тісно пов’язаний з принципом комунікативної спрямованості. Цей принцип реалізується перш за все в організації колективної роботи всіх студентів академічної групи, у зацікавлення кожного із студентів включатися у мовленнєву діяльність у різних її проявах. Особливо чітко він виявляється при виконання вправ, пов’язаних з творами образотворчого мистецтва (наприклад, написати (скласти усно) твір-опис за поданою ілюстрацією; висловити свої думки щодо того, які враження викликають у вас події, змальовані на полотні художника), ситуативні парні діалоги (наприклад, вибір студента, що веде діалог) тощо. Врахування індивідуальних особливостей кожного із студентів полягає у доборі партнерів діалогу, у тому, що сміливішим, ініціативним студентам доручається роль ведучого (вони пропонують репліки-стимули), студенти несміливі, безініціативні подають репліки-відповіді, а з часом навчаються перехоплювати ініціативу.

Цілеспрямованість – це основа педагогічного спілкування на занятті. Взаємодія завдань, що ставляться перед студентами, визначає динаміку педагогічного спілкування. Звідси випливає, що управління процесом педагогічного спілкування здійснюється за допомогою принципу дидактико-комунікативної спрямованості дій викладача. В основі цього принципу лежать 1) дії, що спонукають студентів до мовленнєвої діяльності; 2) дії, спрямовані на забезпечення мовленнєвої діяльності; 3) дії, що забезпечують оцінку висловлювання. Формуючи мовленнєву культуру студентів-філологів, реалізація цього принципу буде виявлятися в оволодінні студентами усіма професійно важливими діями, які характеризують у першу чергу дидактико-комунікативну спрямованість дій учителя.

Значне місце у формуванні культури мовлення майбутнього вчителя-словесника у двомовному середовищі відіграє принцип врахування другої (російської) мови. Друга мова повинна враховуватися 1) при доборі навчального матеріалі і його організації під час навчального процесу; 2) для прогнозування труднощів під час розгляду орфоепічних, лексичних, граматичних норм української літературної мови, 3) для визначення структури мовленнєвих дій, які дії і скільки треба здійснити. щоб виробити необхідні мовленнєві навички; де можливий переніс мовних явищ, де корекція, а де необхідне формування умінь і навичок заново. Усе це безперечно відбивається на кількості і характері вправ.

Отже, запропоновані нами принципи професійної підготовки вчителя-словесника, спрямованих на формування культури українського мовлення, не можна вважати остаточно визначеними, оскільки 1) розробка дидактичних принципів навчання і досі залишається актуальною і незавершеною; 2) деякі, запропоновані нами принципи у подальшому, можливо, будуть потребувати уточнення й конкретизації.




  1. Біляєв О.М., Вашуленко М.С., Плахотник В.М. Концепція мовної освіти // Дивослово. – 1994. - №9. – С.71 – 73.

  2. Українська мова. Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – 752 с.

  3. Пєшковський А.М. Методика родного языка, лингвистика, стилистика, поэтика: Сб. статей. – М., 1925. – С.115.

  4. Пути оптимизации обучения иностранному языку в вузе: Метод разработки. – М., 1984.



1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка