Техногенний парк



Скачати 115.1 Kb.
Дата конвертації26.02.2016
Розмір115.1 Kb.

ЕКОЛОГІЯ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, 2002, Випуск 4


УДК 577.456

Техногенний парк –

елемент екологічної

мережі

1А.Г. Шапар,

О.О. Скрипник

Інститут проблем природокористування та екології НАН України, Дніпропетровськ


Техногенний парк визначений в якості техногенної території, що призначається для створення умов збереження біорізноманіття та відтворення деградованих ґрунтів. Обґрунтовані шляхи створення техногенного парку. Розроблені ландшафтно-гідрографічні підходи інтеграції техногенного парку до екологічної мережі.


Техногенный парк определен в качестве техногенной территории, которая предназначена для создания условий сохранения биоразнообразия и восстановления деградированных почв. Обоснованы пути создания техногенного парка. Разработаны ландшафтно-гидрографические подходы интеграции техногенного парка в экологическую сеть



Глобальні проблеми втрати біорізноманіття та деградації земель продовжують загострюватись в усьому світі. Вони майже завжди крокують поруч і вирішення однієї неможливо без вирішення другої. Екологічна мережа – єдина територіальна система охорони природи – може і повинна сприяти відновленню природних об’єктів, вирішенню екологічних проблем.

На основі створеної природоохоронної законодавчої бази прийнятий Закон України “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” №1989-ІІІ [1]. Виходячи з того, що національна екологічна мережа України є частиною загальноєвропейської екологічної мережі, розробка повинна здійснюватись у відповідності з екологічними мережами сусідів. В Європі вже існують програми формування європейської екологічної мережі NECONET, NATURA 2000, PEEN, EMERALD [2]. Національна екологічна мережа (NECONET) визначається як мережа, що просторово та функціонально складається з ядер та екологічних коридорів, оточених буферною зоною. Мережа NECONET включає території природного розвитку, що обіймають деградовані землі, які можуть бути відновлені. Вони навіть можуть входити до складу ядра за умов спеціальних заходів господарювання для відновлення втрачених якостей та підвищення біорізноманіття. Аналогічні принципи задекларовані в українській програмі, в якій, як складові екологічної мережі, розглядаються деградовані землі.



Обґрунтування необхідності використання техногенних об’єктів для формування екологічної мережі. Назрілою проблемою для техногенно навантажених регіонів є розвиток заповідного фонду за рахунок створення високорангових багатофункціональних заповідних територій типу національних парків, заповідників, регіональних ландшафтних парків [6]. За показником заповідності, наприклад, Дніпропетровщина (0,5 %) поступається майже всім своїм сусідам - Польщі, Чехії, Словаччині (8-10%), Рівненській (7%), Івано-Франківській (13%), Тернопільській (8,5%), Волинській (7%), Закарпатській (10,2%) областям. Це суперечить екологічній політиці держави.

Перспективними об’єктами природно-заповідного фонду можуть стати землі, що використовувались в процесі гірничо-видобувної діяльності. Заростання порушених земель супроводжується, майже завжди, “вибухом” біологічного різноманіття. Дослідження на відвалах залізорудних кар’єрів Дніпропетровської області свідчать про наявність тут червонокнижних видів рослин: ковили волосистої (Stipa capillata), к. Лесінга (S. Lessingiana), гіацінтика білуватого (Hyacintella leucophea), цибулі подільської (Allium podolicum) та інших [4,5].В піщаних кар’єрах звичайною стала рідкісна орхідея – коручка болотяна (Epipactis polustris). Теоретично таке біорізноманіття має нестійкий характер і є реалізацією стратегії видів. Воно може зникати в процесі вторинних сукцесій або за катастрофічних обставин. Але, практично у зв’язку з різноманітністю умов, біорізноманіття території залишається на досить великий проміжок часу.

Визначення техногенного парку. Потенційна можливість використання об’єктів гірничо-видобувного комплексу при формуванні екологічної мережі не означає наявність елементів екологічної мережі. Особливості таких об’єктів потребують нормативного обґрунтування, здійснення додаткових спеціальних заходів до набуття нової якості.

Для відображення нової якості пропонуємо застосувати термін “техногенний парк”.



Техногенний парк – техногенна територія, яка призначена для створення умов збереження біорізноманіття та відновлення деградованих ґрунтів з використанням в рекреаційній, просвітницькій, природоохоронній діяльності.

Для створення техногенного парку необхідно здійснити:



  • організацію екологічного моніторингу території;

  • нейтралізацію джерел мутагенного, токсичного, деградаційного та інших шкідливих впливів;

  • формування штучних ландшафтів в залежності від мети використання;

  • створення умов для відновлення біорізноманіття та штучних біогеоценозів;

  • зонування території за змістом використання;

  • створення системи наукових досліджень відновлювальних процесів;

Елементи екологічної мережі контролюються з особливою прискіпливістю, від цього залежить ефективність функціонування всієї мережі. Особливо уважного моніторингу потребують території техногенних парків, які за походженням несуть техногенні ризики та приховують екологічну небезпеку. Тут створюється спеціальна система, яка враховує можливість проявлення шкідливих впливів. Останні прогнозуються теоретично. Для сірчаних родовищ Львівщини це може бути вплив мінералізованих сульфатних поверхневих та підгрунтових вод, підвищений вміст сірководню в атмосфері тощо.

Система екологічного моніторингу техногенних парків повинна відображати та контролювати хід відновлювальних процесів території. Формування ґрунтів, вторинні рослинні сукцесії, відновлення біорізноманіття являють собою динамічні процеси, відображення яких можливе тільки засобами моніторингу. Моніторингові бази даних набувають не тільки наукової цінності, а і слугують інформаційним матеріалом для прийняття практичних рішень, удосконалення режиму використання земель.

Якщо моніторингові дослідження дозволили виявити джерела мутагенного, токсичного, деградаційного або іншого шкідливого впливу, територія не може використовуватись як елемент екологічної мережі.

Мутагенний вплив (забруднення радіонуклідами, хімічними мутагенами) буде змінювати природний хід формування біорізноманіття, може впливати на хід еволюції, змінювати неконтрольованим чином генетичне біорізноманіття, постачати в популяції дефектний генетичний матеріал.

Токсичний вплив (важкі метали, сірководень, феноли, фтор тощо) не дозволить використовувати рекреаційний потенціал техногенного парку. Він буде постійно ініціювати загибель живих організмів, деформувати хід їх онтогенетичного розвитку. Життя та здоров’я людей, що мешкають тут та на сусідніх територіях, весь час буде під загрозою.

Деградаційний вплив можуть здійснювати водна ерозія, карстоутворення. Вони не дозволять сформуватися стабільним біогеоценозам, які регулярно будуть руйнуватися. В перманентно деградованому стані техногенні парки не зможуть діяти в системі відновлення біогеоценозів та підтримання біологічного різноманіття.

Техногенні ландшафти відрізняються від природних одноманітністю, що складає тяжке враження на людину. Вони формувалися за певних умов і з певною метою. Коли мета використання їх змінилася дуже різко, як наслідок, повинна змінитися їх форма. Прикладом застосування рекультивованих земель для рекреації населення може бути територія Олександрівського марганцевого кар’єра, запаси якого були вичерпані. Кар’єр, розташований поблизу м. Орджонікідзе Нікопольського району Дніпропетровської області, було перетворено в рекреаційну зону, що включає лісопаркову ділянку (76 га), водойму з проточною водою, піщані пляжі, зоологічний парк, ділянку спокою для місцевих птахів та ссавців, тераси зі спортивними та дитячими майданчиками та іншими об’єктами культурного ландшафту.

Кар’єри надають великі можливості використання вертикального планування території. Штучні ландшафти можуть виглядати як унікальні для рівнинних територій. Великі можливості відкриваються із застосуванням методів фітодизайну. Тут може створюватись штучне видове біорізноманіття, здійснюватись інтродукція рідкісних та екзотичних рослин і тварин.

Спеціальні заходи необхідно здійснити для створення умов для відновлення біорізноманіття та ґрунтів. Схили з кутами стрімкості схилів більшими ніж 10 без рослинного покриву або з фрагментарним рослинним покривом будуть знаходитись під впливом водної ерозії. Водна ерозія не дасть змоги стабілізувати ґрунтовий та рослинний покрив.

Штучний характер техногенного парку дозволяє створити на території окремі ділянки самозаростання, агроекосистем (багаторічних трав, садів, ягідників), лісових екосистем, екзотичної рослинності, придатної для зростання в існуючих умовах (за досвідом ботанічних садів). Наведений підхід вже давно реалізується на рекультивованих землях гірничо-видобувних підприємств Західного Донбасу в Дніпропетровській області. Таким чином, буде створено техногенний парк, що матиме наукове та пізнавальне значення. Штучне біорізноманіття сприятиме виникненню інтересу у відвідувачів, результати досліджень дозволять більш точно здійснювати заходи відновлення порушених земель.

У відповідності до умов зростання може здійснюватись реінтродукція рідкісних, занесених в Червону книгу України рослин, що розповсюджені на сусідніх територіях або знаходяться тут на межі ареалу. Успішне функціонування техногенного парку забезпечується зонуванням території. У відповідності з метою використання тут необхідно реалізувати поліконцентричну планістичну модель просторового взаєморозташування функціональних зон [3]. Кругом заповідної створюється рекреаційна зона. (Рис. 1) Вона виконує функції буферної, через неї проходять екологічні коридори відносного спокою. Зона оснащується шляхами пересування, майданчиками для відпочинку, необхідними будівлями тощо.

Кругом перших двох зон створюється господарська зона, в якій розташовані адміністративні споруди, кемпінги, готелі. Територія забезпечується водо- та теплопостачанням, автомобільними шляхами тощо. Планування їх узгоджується з необхідністю виділення екологічних коридорів, які здійснюють зв’язок заповідної зони з елементами зовнішньої екологічної мережі.

В умовах реального зонування техногенного парку не завжди вдається витримати поліконцентричну модель. Інколи заповідні ядра треба виділити на периферії, або господарські об’єкти, що наслідуються від кар’єру, розташовані в рекреаційні зоні. Тут застосовується біоцентрична сітьова модель. З заповідних ядер та екологічних коридорів складається внутрішня екологічна мережа, яка допомагає підтримувати екологічну збалансованість території.

Зовнішні межі техногенного парку визначаються за існуючими штучними утвореннями шляхами, дамбами тощо.

У відповідності з метою техногенного парку, системою моніторингу, зонуванням території створюється система наукових досліджень.

Ґрунтознавчий блок вивчає структуру техногенного покрову морфологічними, фізичними, хімічними методами. Найбільша увага приділяється процесам відтворення ґрунтів на розкривних породах.

Геоботанічний блок присвячує свою діяльність вивченню та відображенню структури рослинного покрову, формування вторинних екосистем, розвитку штучних насаджень, стратегії рослинних видів, фітоіндикації, типізації рослинних умов.

Созологічні дослідження вивчають фауну і флору рідкісних видів та угруповань, склад і динаміку популяцій, засоби розмноження та стабілізації кількості в ценопопуляціях. Здійснюється аналіз віталітету рідкісних видів.

Зоологічні дослідження виявляють особливості біології, гніздування, розмноження тварин різних класифікаційних підрозділів в техногенних умовах.

Особливе значення надається геологічним, гідрогеологічним, геоморфологічним, технологічним дослідженням (Рис. 2).



Інтеграція техногенного парку до екологічної мережі. Єдиною природною мережею території є гідрографічна сітка. Гідрографічна сітка – це сукупність постійних та тимчасових водотоків (річок, озер, боліт, а також водосховищ та каналів). Філологічна спорідненість термінів “мережа” та “сітка” відображає їх глибинну єдність. Територіальний перерозподіл речовини та енергії концентрується в гідрографічній сітці. Вода може бути ефективним агентом розповсюдження діаспор, особливо у пристосованих для цього видів. Водоохоронні зони, що виділяються за вимогами Водного та Земельного Кодексів України, автоматично стають природними коридорами екологічної мережі. Територіальні утворення навколо гідрографічної сітки давно стали резерваціями для біорізноманіття. Гідрографічна сітка розглядається нами як каркас або “кістяк” екологічної мережі.

Для утворення мережі необхідно до гідрографічної сітки, яка є деревною структурою, додати ландшафтні елементи: вододіли, долини річок, схили. Техногенні парки, розташовані в долинах річок, дозволяють їм інтегруватися в єдину територіальну систему відновлення територій.






Рис. 1. Зонування території техногенного парку. А - поліконцентрична планістична модель. Б - біоцентрична сітьова модель. 1– заповідна зона; 2 – рекреаційна зона; 3 – господарська зона; 4 – екологічні коридори.
Рис.2. Ієрархічна система наукових досліджень на території техногенного парку.


При таких підходах, можливо суттєво зменшити витрати на рекультивацію земель територій, які порушені гірничими роботами. При цьому основну увагу треба приділити урізноманітненню ландшафтів. Зменшення витрат, у порівнянні з традиційною рекультивацією для сільськогосподарського виробництва, буде стимулювати гірничо-видобувні підприємства на створення техногенних парків. Наслідками практичної реалізації проектів створення техногенних парків буде розблокування розвитку системи екологічної мережі, що сьогодні складається в ринкових умовах.

Висновки.

  1. Землі гірничо-видобувних підприємств, що ліквідуються, є потенційними елементами екологічної мережі.

  2. Для адаптації цих об’єктів до нових вимог збереження біорізноманіття та відтворення деградованих земель необхідно перетворити їх на техногенні парки.

  3. Інтеграція техногенних парків в екологічну мережу регіону здійснюється за ландшафтно-гідрографічними принципами.


Перелік посилань

  1. Закон Украины №1989 –III “Об общегосударственной программе формирования национальной экологической сети Украины на 2001-2015 годы” // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №47.- С. 954-976.

  2. Чорнобай Ю.М., Тасенкевич Л.О. Лісові біотопи Розточчя – Опілля та проблеми їх інтеграції до Пан-Європейської екологічної мережі // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми та перспективи розвитку природоохоронних об’єктів на Розточчі.” – Львів: Логос, 2000.-С. 68-72.

  3. Хомин Б. Структура ландшафтно-екологічного менеджменту національного парку // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Розточанський збір 2000”, Книга 2. – Львів: Меркатор, 2001. – С. 88-91.

  4. Булахов В.Л., Романенко В.Н., Шпак М. В., Лебединець М.М., Півень В. Д., Постоловский В.В. Природне формування фізико-хімічних особливостей і біологічного режиму на техногенних ландшафтах гірничо-рудних розробок та шляхи їх прискорення. // Збірник № 3 наукових праць ІППЕ НАН України, Дніпропетровськ. - 2001. С. 106-114.

  5. Булахов В.Л., Романенко В.Н., Тарасов В.В. Організація заповідних територій у вторинних екосистемах – шлях до відновлення екологічно стійкого розвитку // Збірник № 2 наукових праць ІППЕ НАН України, Дніпропетровськ. - 2000. - С.161-170.

  6. Методические подходы к выбору стратегии устойчивого развития территории / Под ред. А.Г. Шапаря в 2-х томах. – Днепропетровск, 1996. Т 1. – 162 с., Т2. – 170 с.


Представлено членом редколегії д.м.н., проф. Е.А. Деркачовим


A.G. Shapar,

O.A. Skripnik

TECHNOGENIC PARK – THE ELEMENT OF ECOLOGICAL NET

Institute of Problems on Nature Management & Ecology of the NAS of Ukraine,

Dniepropetrovsk, Ukraine




Received October 10, 2002




1© Шапар А.Г., Скрипник О.О., 2002





База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка