Технологія організації суб’єкт-субєктної взаємодії педагога-виховника та вихованця у плануванні роботи „Школи особистісного самостановлення”



Скачати 151.36 Kb.
Дата конвертації16.03.2016
Розмір151.36 Kb.
Савінова Наталія Степанівна,

кандидат педагогічних наук, доцент,

директор Птицької загальноосвітньої

школи І-ІІ ступенів

Дубенського району Рівненської області
Технологія організації суб’єкт-субєктної взаємодії педагога-виховника та вихованця у плануванні роботи „Школи особистісного самостановлення”
Принципова новизна організації особистісно орієнтованого виховного процесу полягає насамперед у тому, щоб створити соціокультурне середовище, яке забезпечило б оптимальні можливості для самовираження, самоствердження і самореалізації вихованця, що є необхідними передумовами його особистісного самостановлення. Найхарактерніші риси такого середовища – визнання особистості учня соціальною цінністю, послідовну орієнтацію на його інтелектуально-моральний розвиток, утвердження індивідуального і творчого начала в молодій людині, гармонізацію її відносин з суспільством. Такий підхід дозволяє розглядати організацію особистісно орієнтованого виховного процесу як побудову повноцінної емоційно збагаченої та суспільно значущої, спільної творчої життєдіяльності педагога-виховника (педагога-організатора, класного керівника, вчителя на уроці, т.п.) і вихованців, що найбільш відповідає їхнім „соціогенним” потребам та інтересам.

Спираючись на дослідження І. Д. Беха, С.І.Подмазіна, В. В. Рибалки, Г.К.Селевка, І.С.Якиманської, доцільно виділити основні вимоги до організації процесу особистісно орієнтованого виховання, серед яких - створення гуманного соціокультурного середовища для самовираження, самоактуалізації, самоствердження та самореалізації учня, його повноцінного інтелектуально-морального розвитку і становлення.

Організований таким чином виховний процес переживається вихованцем як спосіб життєдіяльності, спрямований на досягнення особистісно значущої мети, реалізацію особистих потреб та інтересів. Цьому сприяє послідовна орієнтація педагога-виховника у сфері управління інтелектуально-моральним розвитком особистості дитини на перспективу; „програмно-цільовий педагогічний вплив на вихованців згідно з їхніми новими особистісними утвореннями”; забезпечення творчої самодіяльності кожного учня; орієнтація педагога-виховника на виховання успіхом [1, 25-26]. Водночас необхідно створити ситуацію довірливого, доброзичливого „інтимно-особистісного” спілкування в суб’єкт-суб’єктній взаємодії педагога-виховника з вихованцем. Таке спілкування найбільш сприяє перетворенню змісту, мети і завдань виховного процесу на особистісні цінності вихованця, внутрішні мотиви його поведінки і діяльності.

Ефективною є розробка та апробація організаційно-функціональної структури процесу особистісно орієнтованого виховання у загальноосвітньому навчальному закладі. Її впровадження в практику дозволяє чітко окреслити особливості побудови суб’єкт-суб’єктної виховної взаємодії, місце і роль у ній педагога-виховника і вихованця, виходячи з таких усталених і незмінних наукових вимог, як інваріанти особистісно орієнтованого підходу до виховання.

Мета „Школи особистісного самостановлення” полягає у створенні умов, необхідних для становлення і розвитку особистості учня, набуття нею досвіду самопізнання, самовизначення, самотворчості, самореалізації, саморозвитку і самовиховання. Водночас вона передбачає формування ціннісного ставлення особистості до себе, інших людей, свого життя і діяльності на основі реалізації виховних інваріантів, а також шляхом пізнання власних життєвих цінностей, особистісних якостей, творчих можливостей, індивідуально-психологічних особливостей тощо.

Концептуальними в діяльності „Школи особистісного самостановлення” є положення: а)визнання кожного учня неповторною, унікальною особистістю, самобутньою соціальною цінністю із складним внутрішнім світом; б) віра в потенційні можливості його інтелектуально-морального розвитку та самовдосконалення; в) опора у розв’язанні виховних проблем на суб’єктний морально-духовний досвід не тільки педагога-виховника, а й вихованця; г) ставлення до нього як до самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку, самотворчості й самовдосконалення; ґ) забезпечення йому свободи вибору в різних життєвих ситуаціях; д) створення умов для суб’єкт-суб’єктної особистісної взаємодії та „інтимно-особистісного” довірливого спілкування всіх учасників особистісно орієнтованого виховання.

Їх практична реалізація дає можливість забезпечити співуправління та суб’єкт-суб’єктну взаємодію в єдиному творчому колективі педагогів та вихованців. Співуправління – це спільна діяльність всіх членів творчого колективу, що здійснюється на основі співдружності, співробітництва, партнерства, співтворчості, співучасті у суспільно значущій справі.

Таке педагогічне співробітництво є необхідною умовою переходу від управління до самоуправління (управління → співуправління → самоуправління). Спираючись на психолого-педагогічні дослідження І.Д.Беха, Л.С.Виготського, І.С.Кона, Г.С.Костюка, О.М.Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна, ін., самоуправління доцільно розглядати як середовище, необхідне для самовираження, розкриття особистісного „Я” вихованця, самовизначення, самотворчості, самореалізації і самовдосконалення.

До спільної участі в роботі „Школи особистісного самостановлення” учні залучаються за схемою особистісно орієнтованої суб’єкт-суб’єктної взаємодії педагога-виховника і вихованця (див рис.1). В основі побудови схеми – концепція О.В.Бондаревської [2-3].

Рис.1. Схема особистісно орієнтованої суб'єкт-суб'єктної взаємодії педагога-виховника та вихованця у плануванні роботи „Школи особистісного самостановлення”
Як видно із схеми, суб’єкт-суб’єктна особистісна взаємодія педагога-виховника та вихованця у плануванні роботи „Школи особистісного самостановлення” будується поетапно.

На І-му етапі розкриваються потенційні можливості інтелектуально-морального розвитку, самовдосконалення, особистісного становлення кожного вихованця. Пріоритетними тут є етичне запитання „Чи можеш ти?” і твердження „Так, ти можеш!” („Ти можеш пізнати і вдосконалити себе”, „Ти можеш визначити і покращити свій характер”, „Ти можеш стати кращим, добрішим, милосерднішим, людянішим до себе і до інших”, „Ти можеш досягти успіху в житті” тощо). Основне завдання І-го етапу полягає в тому, щоб переконати учнів у їх власних можливостях, розкрити перед ними результативність того чи іншого виду діяльності. Кожен вихованець ставиться перед моральним вибором: „Ти можеш, якщо хочеш” (ІІ етап). У результаті кожен учень свідомо включається в спільну діяльність, яка переживається ним як особистісно значуща, спрямована на вирішення його життєво важливих проблем (ІІІ етап).

Така суб’єкт-суб’єктна особистісна взаємодія педагога-виховника і вихованця дозволяє організувати процес особистісно орієнтованого виховання у роботі „Школи особистісного самостановлення” на основі співробітництва, партнерства, вільного вибору, співтворчості, спів- і самоуправління. У ній успішно реалізується так звана „ідея трьох „С”. (Сам визначаю власну діяльність. Сам планую, організовую, здійснюю її. Сам підводжу підсумки і окреслюю плани на майбутнє.). Беззаперечно, що емоційно переживши такі положення, учень повноцінно включається в суспільно значущу діяльність, сприймає її як важливу особисто для себе.

„Школа особистісного самостановлення” координує роботу спецкурсів „Я пізнаю себе”, „Я – ХІД (хочу і дію)”, „Створи себе сам”, факультативу „Я – особистість” .

Кожен спецкурс логічно доповнює попередній в процесі озброєння учнів основами науки і практики особистісного самостановлення. Їх робота здійснюється за принципом: „Від самопізнання через самовиховання та самовдосконалення – до самореалізації та особистісного самостановлення” („Я себе пізнаю, самовиховую, самовдосконалюю.” „Я себе реалізую, шукаю своє місце в житті.”).

По-перше, учні знайомляться з структурою особистості, щоб уявити собі можливості людського мислення, пам’яті, уяви, уваги, волі, характеру, здібностей; вчилися пізнавати самих себе, свою індивідуальність, психологічні особливості, ціннісні орієнтації, моральні якості з метою усвідомлення потенційних можливостей своєї особистості (спецкурс „Я пізнаю себе”). По-друге, кожен вчиться визначати своє місце в житті, плани на майбутнє, життєві цілі шляхом усвідомлення власних потреб, бажань та інтересів, співставлення їх із своїми потенційними можливостями, особистісними якостями (спецкурс „Я – ХІД (хочу і дію)”). По-третє, на основі одержаних знань учні складають програму свого самовдосконалення і вчаться реалізувати її, використовуючи ряд науково обґрунтованих методик (спецкурс „Створи себе сам”). І, нарешті, у них формуються здібності та бажання усвідомлювати себе як незалежну особистість, приймати особистісні рішення, будувати відповідальні глибоко гуманні суб’єкт-суб’єктні стосунки з іншими людьми (факультативний курс „Я – особистість”).

Будуючи суб’єкт-суб’єктну особистісну взаємодію за описаною вище схемою, доцільно залучати вихованців саме до тієї діяльність, яка є найбільш актуальною на даному етапі їхнього особистісного самостановлення.

Спостерігаючи за собою, аналізуючи свій стан, індивідуальні особливості, зіставляючи свою поведінку з вимогами „Я-концепції”, особистість виробляє ряд стійких самооцінок – важливого компоненту самопізнання, а отже, і самовизначення. Правильна самооцінка лежить в основі самовиховання як цілеспрямованого розвитку особистості. Вона дозволяє учневі насамперед критично поставитися до самої себе, обрати реальну мету і відмовитися від необґрунтованих домагань, виробити вміння змінювати свою поведінку і уявлення про власне „Я”, свою особистісну цінність.

Організація роботи кожного вихованця над пізнанням свого внутрішнього світу, розкриттям своїх потенційних можливостей та індивідуально-психологічних особливостей відбувається на заняттях курсу „Я пізнаю себе”. Вони передбачають формування у молодої людини прагнення пізнати та зрозуміти себе, свій внутрішній світ, особистісні якості з метою саморозвитку, самовдосконалення і самореалізації, творення самої себе.

Водночас метою курсу є духовно-моральне удосконалення вихованців у процесі набуття ними індивідуального досвіду самопізнання, самовизначення та самореалізації, розвиток у них вмінь та навичок самоспостереження, самоаналізу, самооцінки, розкриття свого власного „Я”.

Чітке визначення мети і завдань сприяє активній участі учнів у роботі курсу „Я пізнаю себе”, тематичний план якого включає три модулі: І. Себе зрозуміти – себе змінити – себе покращити (допомагає учням визначити мету і завдання самопізнання, його значення у процесі особистісного самостановлення; підібрати оптимальні для цього засоби, методи і прийоми; ознайомлює їх із сутністю і структурою особистості людини, свого власного „Я”); ІІ.Пізнай самого себе (сприяє вивченню індивідуально-типологічних особливостей (характеру, темпераменту, нахилів і здібностей), пізнавальної (когнітивної) сфери (мислення, пам’яті, уваги, уяви, творчості), емоційно-вольової (емоцій, почуттів, волі) та поведінково-діяльнісної сфери особистості (потреби, цілі і мотиви діяльності, спрямованість, ціннісні орієнтації, т.п.); ІІІ. „Я” – реальне і „Я” – ідеальне (дозволяє відповісти на запитання „Що означає знайти самого себе?”, „Який я є?” („Я” – реальне ) і „Яким я хотів би стати?” („Я” – ідеальне), усвідомити свою „Я-концепцію” і на основі цього скласти самохарактеристику, окреслити свій “ідеал” тощо).

На заняттях курсу „Я пізнаю себе” вихованці розглядають „Я-концепцію” особистості як „відносно стійку, ... усвідомлену і опосередковану неповторними переживаннями систему уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свої стосунки з іншими людьми і ставиться до себе” [181, 190]. Водночас доцільно акцентувати їхню увагу на необхідності пізнання когнітивного, оціночного та поведінкового аспектів власної „Я-концепції” як системи уявлень особистості про саму себе. На основі цього класні керівники спільно з вихованцями визначають схему, що дозволяє особистості охарактеризувати власну „Я-концепцію”, усвідомити її основні компоненти.

Отже, визначаючи власну „Я-концепцію”, вихованці звертають увагу на процес саморозуміння (знання про „Я” фізичне, соціальне, розумове, емоційне, реальне, ідеальне та очима інших), самооцінку (ставлення до самого себе), а також мотивацію власної поведінки в різних життєвих ситуаціях. Таким чином у них формується чітке уявлення про себе як особистість, що лягло в основу самовизначення, саморозвитку і самовдосконалення.

Результативними щодо особистісного самовизначення вихованців є заняття курсу „Я – ХІД (хочу і дію)”, програма і тематичний план якого включає чотири модулі, спрямовані на допомогу в розв’язанні життєво важливих проблем. Серед них: І. Чого б мені хотілося досягнути в житті (сприяє визначенню життєвих планів, цілей, інтересів вихованців та можливостей їх задоволення; вчить будувати плани на майбутнє на основі гуманізмі, позитивного ставлення до себе і до інших); ІІ. Хочу бути освіченою людиною (розкриває роль освіти і виховання у життєвому самовизначенні людини, значення природи як основного простору для життя і діяльності особистості); ІІІ. Хочу мати добре здоров’я (дозволяє замислитись над своїм психічним і фізичним здоров’ям, впливом шкідливих звичок на здоров’я людини; сприяє вивченню шляхів здорового способу життя, розвитку фізичних можливостей особистості); ІV. Шлях до щастя і успіху (сприяє професійному самовизначенню особистості, формуванню в неї стійкої життєвої позиції тощо). При цьому учні вчаться долати життєві кризи і труднощі, усвідомлюють сутність людського щастя та успіху, шляхи їх досягнення.

Звичайно, жодній людині не під силу з цілковитою точністю пізнати свої можливості і визначити власне майбутнє. Проте, кожен може накреслити шляхи свого розвитку і самовдосконалення, що є основним завданням самовиховання особистості.

Організація роботи вихованців над саморозвитком і самовдосконаленням успішно здійснюється на заняттях курсу „Створи себе сам”, програма і тематичний план якого складається із таких модулів: І. Самовиховання особистості (розкриває значення, методи і прийоми процесу самовдосконалення; дозволяє визначити індивідуальну програму самовиховання особистості); ІІ. Створи себе сам (сприяє визначенню шляхів розвитку індивідуально-психологічних особливостей особистості, вдосконалення її пізнавальних процесів, розвитку „позитивного” у емоційно-вольовій сфері); ІІІ. Мистецтво бути Людиною (сприяє розв’язанню таких важливих проблем, як розвиток мистецтва спілкування, вмінь і навичок „інтимно-особистісного” діалогу, формування культури та етикету молодої людини; дає відповіді на запитання „Як стати товариською людиною?”, „Як завоювати друзів і мати вплив на людей?”, „Що означає створити самого себе?”, „Чи є межі самовдосконалення?” тощо).

Як свідчить аналіз практичної діяльності, значною популярністю серед старшокласників користується факультатив „Я – особистість”, діяльність якого спрямовується на формування в кожного учня готовності до самоствердження та самореалізації, здібності і бажання усвідомлювати і відстоювати себе як особистість; на культивування у нього досвіду свободи приймати особисті рішення; утвердження у свідомості кожного вихованця цінності іншої людини, образу „хорошого іншого”, високих духовно-моральних цінностей та ідеалів; на розвиток моральних почуттів і переконань, бажання творити себе, жити і діяти за принципами високої моральності.

Водночас на заняттях факультативу формується ціннісне ставлення старшокласника до себе і до інших шляхом взаєморозуміння, співробітництва, інтимно-особистісного спілкування. Завдяки їм учні більше уваги приділяють самоаналізу, критично відносяться до своїх дій і вчинків, ставляться один до одного згідно загальнолюдських цінностей, визнають право кожного на свободу і незалежність.

Заняття за модулем „Я і моє майбутнє” передбачає участь старшокласників у процесі формування навичок самостійного аналізу життєвого шляху і розробки особистих життєвих планів, концепції життя та активної життєвої позиції; у вихованні здатності критичного аналізу і корекції життєвих цілей; розвитку впевненості в собі; у формуванні досвіду свободи приймати особистісні рішення у процесі розв’язання важливих проблем життєтворчості і самореалізації.

Таким чином, факультативний курс „Я – особистість” задовольняє потреби молодої людини у самовираженні, самотворчості і самоствердженні в процесі становлення високоморальної творчої особистості.

Кожен спецкурс „Школи особистісного самостановлення” включає теоретичні та практичні заняття. Торетичні заняття доцільно проводити у формі проблемних лекцій, „взаємолекцій”, „співлекцій”, та „самосемінарів”.

Проблемні лекції проводяться, як правило, самими педагогами-виховниками. При цьому, виховник не тільки системно й послідовно викладає навчальний матеріал, а й створює проблемні ситуації; вносить елементи творчого пошуку, евристичної бесіди, дискусії, „мозкового штурму”, „галереї ідей”, визначає проблемно-пошукові завдання, спільно з учнями опрацьовує літературу тощо. Такий підхід дозволяє учням включитися у процес лекційного викладу матеріалу, зрозуміти ключові поняття теми, позицію педагога, хід його думок у розв’язанні проблеми; активізує пізнавальну діяльність вихованців.

Розвитку пізнавальної активності учнів сприяє проведення „співлекцій”, які попередньо готуються і педагогом, і вихованцями. Напередодні кожної „співлекції” учні знайомляться з темою, спільно з педагогом визначають ключові поняття, проблемні запитання, складають план заняття, обговорюють рекомендовану літературу. Часто в процесі підготовки використовуються такі форми роботи, як „аукціони ідей”, або „конверти творчих пропозицій”. У такий спосіб учні висловлюють свої думки щодо необхідності обговорення тих чи інших проблемних запитань, процесу проведення „співлекції”, використання рекомендованої літератури тощо. Після чого вихованці готують за бажанням питання „співлекції”, опрацьовують першоджерела, навчальні посібники, шукають цікаву інформацію, проводять теоретичні дослідження.

В ході проведення „співлекції” кожен учень може у будь-який момент включитися у виклад лекційного матеріалу, або доповнити вчителя. Для цього йому достатньо підняти вгору картку, що символізує підготовленість до даного питання. Підсумки „співлекції” підводяться усіма учасниками заняття у процесі спільного обговорення.

Знання вікових особливостей вихованців дозволяють організувати такі форми роботи, як „взаємолекції”. Вони готуються і проводяться самими учнями для своїх ровесників. Педагог-виховник при цьому виступає у ролі консультанта, який дає поради, рекомендації. Спільно з учнями обирається тема лекції. Учень, бажаючий підготувати і провести заняття, узгоджує з учителем проблемні запитання, рекомендовану літературу, план, короткий виклад навчального матеріалу, можливі підсумки лекції, включення в неї елементів бесіди, дискусії, створення проблемних ситуацій тощо. В процесі підготовки до „спів-” та „взаємолекцій” доцільно ознайомити учнів з основними вимогами до проведення лекції, серед яких насамперед: доступність і науковість, переконливість доказів та аргументів, повнота, точність викладу, насиченість інформацією, емоційність.

Іншим видом теоретичних занять із спецкурсів є „самосемінари”. Виходячи із особистісної цінності самостійно здобутих знань, виховникам необхідно спільно з вихованцями обирати теми „самосемінарів”, найбільш цікаві та доступні для самостійного вивчення. Водночас рекомендується проводити „самосемінари” після лекційного викладу відповідної теми, що значно активізує самостійну пізнавальну діяльність учнів. Особливість „самосемінарів” полягає і в тому, що учні самі складають план, визначають перелік проблемних запитань, які хотіли б обговорити, індивідуальних та групових завдань, доручень. В структурі кожного „самосемінару” учням пропонується виділити такі частини: 1)постановка проблемних запитань і власні роздуми над ними (під рубрикою „Подумай сам!”); 2) дискурсивне обговорення поглядів однолітків щодо розв’язання поставлених завдань („Поміркуємо разом!”); 3) аналіз афоризмів, поглядів відомих людей, прислів’їв, приказок, уривків з творів художньої літератури („Із думок мудрих”); 4)вивчення наукової літератури, навчальних посібників, словників, довідників, результатів наукових досліджень, поглядів вчених на розв’язання проблемних завдань, самостійна робота з енциклопедичною, психологічною літературою („Перевір себе”); 5)формулювання висновків, узагальнень.

В залежності від теми, „самосемінари” включають елементи дискусій, проблемних „круглих столів”, відвертих розмов, годин спілкування, складання та захист творчих проектів, доповідей, експрес-повідомлень тощо.

Під час практичних занять із спецкурсів активізуються та узагальнюються теоретичні знання учнів про себе та соціальну дійсність, приводяться у певну систему, формулюються і закріплюються відповідні вміння і навички застосовувати їх у практичній діяльності. Тому практичні заняття педагоги-виховники проводять у формі соціально-психологічних тренінгів, особистісно-рольових, ділових ігор, „мозкових штурмів”, відвертих розмов, розмов із собою, творчих монологів, годин моральності, „філософських” та „круглих столів”, сократівських бесід тощо. Такі активні форми проведення практичних занять формують активну життєву позицію вихованця у процесі самопізнання, саморозвитку і самовдосконалення.

Отже, технологія організації суб’єкт-субєктної взаємодії педагога-виховника та вихованця у плануванні роботи „Школи особистісного самостановлення” передбачає модифікацію цілей, форм та методів організації позакласної роботи. Такий підхід вимагає використання нових, прогресивних концепцій, запровадження елементів інноваційних технологій, науково-методичних розробок шляхом гуманізації середовища, в якому перебуває вихованець.

На перший план при цьому висувається проблема людини-творця, особистості, здатної до саморозвитку, самореалізації і самовиховання. Зміст особистісно орієнтованого виховання згідно інноваційних процесів розглядається у зв’язку з такими поняттями, як права людини, демократія, свобода, рівність, соціальна відповідальність та інші.

Основою змісту є формування гуманістичного світогляду особистості, її самовизначення, становлення свідомості і самосвідомості, інтелектуальної, духовно-моральної, емоційно-вольової сфери.

Кінцева мета оновлення змісту та організації виховного процесу в школі – виховання творчої особистості з високим рівнем інтелектуального і духовного розвитку, здатної забезпечити поступ нації. Підпорядкована їй діяльність забезпечує становлення особистості, її самовираження і самореалізації на основі засвоєння загальнолюдських цінностей.



Таку особистість характеризують високий рівень інтелектуального, художньо-естетичного, духовно-морального розвитку, розумні потреби та інтереси, прагнення до реалізації творчих здібностей і талантів, самовираження, самоствердження, самореалізації, активної діяльності, спрямованої на участь в суспільному житті, орієнтація на демократичні й гуманістичні стосунки з людьми тощо.

Використана література

  1. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. – К.: Либідь, 2003. – 344с.

  2. Бондаревская Е.В. Вариативность стратегии личностно ориентированного воспитания // Лучшие страницы педагогической прессы. – 2001. – №1. – №1. – С. 63-71.

  3. Бондаревская Е.В. Смыслы и стратегии личностно ориентированного воспитания // Педагогика. – 2001. – №1. – С. 17-24.

  4. Бондаревская Е.В. Теория и практика личностно ориентированного образования // Педагогика. – 1996. – №5. – с. 72-90.

  5. Бондаревская Е.В. Ценностные основания личностно ориентированного воспитания // Педагогика. – 1995. – №4. – С. 17-21.

  6. Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М.: Педагогіка – Пресс, 1999. – 532с.

  7. Подмазин С. И. Личностно-ориентированное образование: Соціально-философское исследование. – Запорожье: Просвита, 2000. – 250с.

  8. Савінова Н.С. Особистісно орієнтоване виховання учнівської молоді: теорія і методика. – Рівне: РДГУ, 2007. – 346 с.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка