Тема: Інтерактивні технології розвитку мовлення дітей дошкільного віку



Сторінка2/5
Дата конвертації08.03.2016
Розмір0.77 Mb.
1   2   3   4   5

Метод розв'язання проблем або «дерево рішень» містить декілька етапів. Спочатку ми обираємо проблему, яка не має однозначного розв'язання (ситуації з життя, епізоди казок), скажімо: «Що потрібно дереву для щастя?». Потім розглядаємо схему— «дерево рішень», у якій стовбур «дерева» — квадрат — позначає цю проблему, «гілки» — прямі лінії — шляхи її розв'язання, а «листочки» — кружечки — її рішення. Пропонуємо дітям, розбившись на підгрупи і спілкуючись між собою, знайти рішення обраної проблеми. Діти, досягнувши взаємної домовленості шляхом обговорення, знаходять своє рішення і малюють його на аркуші паперу: гніздо, метелика, пташку, дощик тощо. Після цього кожна підгрупа розміщує свій малюнок на «дереві рішень» і презентує його.

Ми вчимо дітей вислуховувати кожного, хто хоче висловитись. Оцінюємо діяльність дітей лише позитивно. При оцінюванні ми не вживаємо слово «правильно», а кажемо: «цікаво», «незвичайно», «добре», «чудово», «оригінально», що стимулює дітей до подальших висловлювань.



Метод «мікрофон» — це різновид групового обговорення певної проблеми, що дає можливість кожній дитині висловитися у порядку черги, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку з приводу того, як, скажімо, привітати маму зі святом 8 Березня.

Часто ми використовуємо метод «мікрофон» у дидактичних іграх «Закінчи слово/речення», «Ланцюжок», «Коло компліментів» тощо. Учимо дітей дотримуватися певних правил:



  • говорити лише тоді, коли отримуєш уявний мікрофон;

  • говорити швидко і стисло;

  • не оцінювати висловлювання товаришів.

Застосовуючи цей метод у роботі з дітьми середнього дошкільного віку, на початку навчального року ми використовуємо іграшковий мікрофон, а вже з кінця року та з дітьми старшого дошкільного віку можна використовувати й уявний мікрофон.

Для того щоб розкрити потенційні можливості кожної дитини, ми використовуємо метод багатоканальної діяльності. Багатоканальне сприймання світу за допомогою всіх органів чуття, отримання глибоких вражень на емоційно-чуттєвій основі сприяє міцному засвоєнню знань дітьми. Тому, організовуючи будь-яку діяльність, ми намагаємося викликати у дітей інтерес до неї, подив і обов'язково задіяти різні аналізатори. Зокрема ми використовуємо методику сприймання зображеного на картині різними органами чуття. Методику побудовано на принципах теорії розв'язання винахідницьких завдань (ТРВЗ).

Розглядання картини ми проводимо у такій послідовності:


  • виокремлення об'єктів, зображених на картині;

  • уявлення об'єктів через уявне сприймання їх різними аналізаторами.

Вихователь пропонує дітям:

Діти, уявіть себе справжніми дослідниками, яким подобається все вивчати, розглядати, слухати. Ваша рука легко може перетворитися на зорову (або слухову) трубу. Її треба лише скласти так, щоб утворилася труба. Давайте спробуємо побачити крізь цю трубу та назвати тільки один предмет із зображених на картині.

Після того, як діти розглянули всі об'єкти, зображені на картині, ми пропонуємо низку творчих завдань, як-от:


  • «прослухати» звуки картини через спеціальні уявні навушники;

  • вести віртуальні діалоги від імені зображених персонажів;

  • уявно «торкнутися» до картини, визначаючи тепло чи холодно, яка поверхня різних об'єктів (гладенька, шорстка тощо);

  • «відчути аромати» картини;

  • «вийти за межі зображеного» тощо.

Виконання цих творчих завдань забезпечує високий рівень інтелектуальної, емоційної, мовленнєвої активності, дає змогу вихователю протягом усього заняття підтримувати у дітей гарний настрій та інтерес до процесу сприймання.

У результаті використанням елементів ТРВЗ, які є основою розвивального навчання, у дошкільників зникає відчуття скутості, невпевненості, розвивається логічне мислення, пізнавальна активність, мовленнєва та загальна ініціатива.

Загальновідомо, що ігри допомагають дітям упоратися з величезним потоком інформації, яка необхідна для уміння орієнтуватися у навколишньому світі. Особливу увагу ми приділяємо іграм, які спрямовано на розвиток зв'язного мовлення, формування вмінь комунікативної діяльності у цілому та за допомогою невербальних засобів зокрема (додаток 3). Такі ігри розвивають кмітливість, учать дітей висловлювати будь-які, навіть найнесподіваніші, припущення, щоб знайти компромісний варіант розв'язання проблеми, як, скажімо, у грі «А що було б, коли б... ? ». Вихователь пропонує дітям поміркувати і висловити свої припущення: «А що було б, коли б зникли всі дерева на Землі?», «А що було б, коли б хижі тварини у казках стали вегетаріанцями?» тощо.

Ми широко використовуємо у своїй роботі такі ігри, як «Що й навіщо?», «Що можна робити... (виделкою, гребінцем, піском)?».

Наприклад:

«Уявіть, як ще можна використати олівець (листок, точка, грибок)! я — як указку, диригентську паличку, термометр, жезл тощо. Разом з усвідомленням поліфункціональності предмета у дітей розвивається уява, а уява, за висловлюванням Альберта Ейнштейна, важливіша за знання, тому що знання обмежені, уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес, є джерелом еволюції.

Ми завжди спостерігаємо за нашими вихованцями і радіємо тим змінам, якіпомічаємо в них: діти розкуті, допитливі, активні, вільно спілкуються одне з одним та з дорослими. А головне — люблять українську мову й залюбки вживають у активному мовленні образні вирази, пестливі слова, крилаті вислови, в яких багатогранно віддзеркалюється милозвучність і поетична краса рідної мови.

Дуже важливо зробити процес оволодіння мовленням цікавим і доступним для дітей. Особливо це стосується молодших дошкільників. Адже у них ще немає достатнього життєвого досвіду, активного словника для вираження думок, складання розповідей, не сформовано комунікативні навички. Тому роль педагога у формуванні мовлення малюків досить значна.

Одним з основних завдань у дошкільному дитинстві є розвиток зв'язного мовлення, за допомогою якого реалізується головна функція мовлення — комунікативна. Розвиваючи зв'язне мовлення у дітей, ми використовуємо різні прийоми, зокрема:


  • коментоване малювання;

  • суміжне мовлення;

  • переказ літературного твору та складання розповіді за опорними предметами,

  • іграшками, малюнками; складання розповіді за схемою.

Для того щоб активізувати мовлення дитини, педагог має створити таку ситуацію, в якій вона прагнутиме висловлюватися, ділитися враженнями. Тому ми намагаємося забезпечувати динамічність оточення дітей, звертаємо їхню увагу на зміни в довкіллі, появу чогось нового. Цікавим прийомом активізації мовлення дітей, який ми використовуємо у своїй роботі, є коментоване малювання (додаток 4). Його суть полягає у тому, що вихователь бере великий аркуш паперу, фломастери і разом з дітьми починає фантазувати і замальовувати:

Був собі на білому світі...(Вихователь малює круг.) Що це? (Діти називають: круг, сонечко, колобок...) Ні, це не сонечко, і не колобок, і не круг. (Домальовує навколо крга вісім прямих паличок, невеличку голову.) Жив на світі ось такий ... Хто? Правильно, павучок. Одного разу він вирушив у подорож. Ішов, ішов, бачить... (Малює кілька вертикальних ліній різної довжини.) Що це? (Діти висловлюють припущення, вихователь домальовує дерева.) Першою виросла ялинка. (Малює ялинку.) Яка вона? Чи є у неї листочки? На що схожі голки? Яка ялинка взимку? Скільки ялинок у лісі? Намалюємо ще. Чим вони відрізняються? (Розміром, є більші й менші.) Скільки великих ялинок? Скільки маленьких? А ще на сонячній галявині росло одне гарне дерево. Я почну малювати, а ви — здогадайтеся, що це за дерево. (Берізка.) Яка вона? Куди тягнуться гілочки? (Діти описують.) Що ще росте у лісі? (Кущики, гриби, квіти, травичка — діти називають, вихователь малює.) А чим кущик відрізняється від дерева?

Діти захоплюються цікавою колективною діяльністю, результати якої з'являються у них на очах. Ця ситуація спонукає їх до висловлювань. Не напружуючись і не докладаючи великих зусиль, діти легко описують предмети чи явища, виділяють їхні істотні ознаки, висловлюють свої думки, припущення. Коментоване малювання допомагає не лише розвивати мовлення дошкільників, але й закріплювати знання, набуті під час роботи над іншими розділами програми. Діти вчаться малювати, повторюють назви кольорів, геометричних фігур, рахують, закріплюють знання про назви об'єктів та явищ природи тощо. При цьому розвиваються мислення, уява, фантазія. Діти залюбки беруть участь не лише у спільній розмові, але й у малюванні вигаданих образів. Молодші дошкільники можуть допомогти домалювати промінчики у сонечка, ягідки на кущику, травичку у лісі, хвилі на морі тощо. Результатом такої діяльності є колективно складена розповідь, яку її творці ще й проілюстрували у процесі

спільної діяльності.

Цікавих сюжетів з різними героями можна вигадати багато, разом з дошкільниками урізноманітнюючи зміст оповідок, розвиваючи уяву, фантазію дітей, спонукаючи їх до мовленнєвої діяльності. Це можуть бути різні сюжети,

наприклад:



  • Пригоди маленького курчати (додаток 4);

  • Як зайчик потрапив у калюжу;

  • Мандрівка золотого листочка;

  • У країні геометричних фігур

Весна пробуджує природу. Колективне складання ілюстрованих розповідей має дуже велике значення для становлення особистості молодших дошкільників.

Адже під час такої роботи діти:



  • не почуваються самотніми;

  • постійно відчувають підтримку дорослого;

  • не бояться висловлювати свою думку;

  • беруть активну участь у спільній діяльності на рівні з усіма.

Розповідь складають спільно усі вихованці групи або їх невелика підгрупа, тому власна участь кожної конкретної дитини менша, а отже посильна навіть для найбоязкіших. Діти є не споглядачами, а безпосередніми учасниками всіх дій, тому у них виробляється активна позиція, прагнення зробити свій внесок у загальну справу.

Маленькі діти ще не впевнені у своїх силах, тому їм важливо відчувати підтримку дорослого. Для цього ми використовуємо такий спосіб підтримки активного мовлення, як суміжне мовлення. Складаючи розповідь чи описуючи предмет, вихователь починає речення і дає можливість дитині його закінчити, допомагає навідними запитаннями. Наприклад:

По стежинці лісом біг їжачок. Раптом на стежинку вистрибнув...(Вихователь виставляє зображення вовка. Діти кажуть: «Вовк».) Він був... (Злий, страшний, зубатий.) Які у нього пазурі? (Діти зображують злого вовка.) Що він хоче зробити? (Накинутися і з'їсти їжачка.) Але щойно він стрибнув на їжачка, то... (Уколовся, завив, утік.)

Хоч би яким був рівень підготовки малюка в цілому та його зв'язного мовлення зокрема, результат складання розповіді завжди буде позитивним, адже у дитини виникає почуття успішності та з'являється бажання вигадувати ще. Педагогу важливо підтримувати ініціативу дітей, спонукати їх до самостійності і не забувати, що його мовлення є лише фоном, ланцюжком, який допомагає дитині поєднати окремі слова у зв'язні речення, судження.

Складати розповіді простіше, якщо усі дії буде проілюстровано малюнками, предметами або іграшками, щоб діти могли їх бачити, діяти з ними. Часто такий прийом активізації мовлення називають інсценівками з іграшками, театром картинок тощо. Діючи з іграшками, предметами чи картинками, вихователь може складати розповідь спільно з дітьми, або діти самостійно складають розповідь під його керівництвом. Близькі і зрозумілі малюкам іграшки рухаються у них на очах, розмовляють, переживають різні пригоди. Це дуже схоже на ляльковий театр, але творцями фантастичних історій і цікавих оповідань є самі малюки. Успішність цього способу багато у чому залежить від яскравих атрибутів, нових цікавих іграшок, які збуджують інтерес дітей.

Формування вміння описувати іграшки, предмети теж потребує допомоги вихователя. Саме вихователь повинен допомогти дітям уважно обстежити предмет чи іграшку, що буде описуватися, звернути увагу на певні деталі, характерні ознаки. Діти молодшого дошкільного віку ще не можуть утримати у пам'яті план опису. їм потрібно нагадувати послідовність опису, допомагати навідними запитаннями.

Мислення дітей молодшого дошкільного віку наочно-образне. Тому щоб полегшити малюкам складання описових розповідей, ми використовуємо структурно-синтаксичні схеми, що складаються з окремих схематичних малюнків, які є для дитини зоровою опорою (додаток 4). Такі схеми визначають обсяг розповіді, її послідовність і застосовуються на початковому етапі навчання.

Якщо умовні позначення/схематичні малюнки створено разом з дітьми, вони їх чудово розуміють. Наприклад, для того, щоб навчити описувати овочі та фрукти, доречна така схема (рис. 1).



Якщо дитина, складаючи описову розповідь за схемою, стикається з труднощами, ми використовуємо допоміжні слова: «Це — ...», «Він — ...», «У нього є ...», які дитина доповнює за власною ініціативою, користуючись зоровими опорами, зображеними на схемі. Однією з важливих умов результативності такої роботи є відповідність іграшок чи предметів, що описуються, віковим та індивідуальним особливостям дітей — вони мають бути їм добре знайомі.

Великого значення вправам на описування іграшок надавала один з основоположників методики розвитку мовлення дошкільників Єлизавета Тихеєва. Вона зазначала, що такі вправи збагачують словник, сприяють розвитку зв'язного мовлення, вчать логічно мислити, розширюють кругозір дітей. Описуючи предмети, іграшки, діти вчаться виділяти їхні характерні ознаки, знаходити для опису точні слова, вирази, визначати відмінне і схоже.

Схеми доцільно використовувати і під час навчання дітей складання творчих розповідей. Наприклад, дивлячись на схему, зображену на рис. 2, діти складають приблизно таку розповідь:

«Настала осінь. Небо вкрите хмарами. Часто іде дощ. Дме сильний вітер. З дерев опадає листя. Птахи відлітають у теплі краї»













А схема, зображена на рис.3, дає дітям змогу скласти таку розповідь: «Прийшла весна. Яскраво світить сонечко. Тануть бурульки. Зявляються перші квіточки».











Навчаючи дітей переказувати літературні твори, ми також використовуємо зорові опори. Розвиток подій фіксуємо у малюнках чи за допомогою умовних позначень. Спираючись на них, малюки легко відтворюють хід подій. Найпростіше їм переказувати казки за допомогою ілюстрацій.

Ми пам'ятаємо, що такі схеми є лише орієнтиром, і тому намагаємося завжди давати волю дитячій уяві, фантазії, у жодному разі не обмежуючи творчість дитини лише одним зразком чи варіантом. З набуттям дітьми мовленнєвого досвіду необхідність використання схем та ілюстрацій відпадає сама собою, і головним у роботі вихователя стає розвиток мовленнєвої творчості вихованців.

Для того щоб збагатити мовлення дітей, зробити його більш яскравим, ми вчимо дітей будувати поширені речення, добираючи епітети, однорідні слова. «Прийшла тепла весна. Яскраво світить золоте сонечко. Тануть прозорі льодяні бурульки. З'являються перші квіточки: проліски, підсніжники, крокуси.»

Для розширення і уточнення словникового запасу ми застосовуємо такий прийом: незнайоме слово діти проспівують, кричать, промовляють весело, сумно, здивовано. Це цікаво дітям, підвищує емоційність сприймання ними матеріалу, сприяє ліпшому запам'ятовуванню. Наприклад, ознайомлюючи дітей зі звірятком, яке мешкає у наших лісах, але про нього рідко розповідають малюкам, — борсучком, застосовуємо цей

прийом так:

Діти, як ви вважаєте, це звірятко добре чи зле? (Добре, бо воно усміхається.) Це — борсучок. Давайте промовимо лагідно — бор-сучок. (Діти промовляють слово лагідно.) Прошепочемо його назву. (Шепочуть.) Скажемо радісно, здивовано, сумно. (Діти промовляють слово з різними емоціями.) Скажемо так, щоб слово застрибало. (Діти промовляють по складах.) А тепер прокричіть його. (Кричать.) То що це за звірятко?

Загальновідомо, що розвиток мовлення відбувається не стільки під час спеціально організованих занять, скільки у повсякденній діяльності. Отже, щоб активізувати мовленнєву діяльність дітей на занятті, більшість з них ми проводимо інтегрованими. Адже щоб «полилося мовлення», потрібно збагатити душу дитини враженнями. Інтегровані заняття сприяють високій пізнавальній активності дітей. Розширення кола знань про навколишній світ, людей, їхню діяльність спонукає дітей не лише наслідувати дії дорослих, але й висловлювати з приводу них власну думку.

Найдоцільніше віддавати перевагу міні-заняттям, що дає змогу врахувати міру зацікавленості, інтересу дітей, дозування інформації чи завдань, розведення в часі того змістовного наповнення, яке за умов традиційності мало означені часові рамки. Не вносячи поки що істотних змін у планування, розкладаємо традиційне заняття на кілька частин (їх кількість вихователь може визначити самостійно, залежно від обсягу програмового матеріалу, зацікавленості дітей, наявності обладнання, посібників тощо). Тривалість кожного фрагмента не повинна перевищувати меж виникнення й утримання інтересу дітей.

Кількість таких занять, змістове їх наповнення зумовлюються віковими особливостями. Протягом дня можна проводити 5, 10 чи й більш індивідуальних, групових і колективних міні-занять або, іншими словами, фрагментів розвивально-виховної зайнятості дітей, під час яких розкриватиметься запланована тема.

Зауважу: міні-заняття не піднімають та не перекривають інші види, форми педагогічного впливу, не збільшують тривалість організованого пізнавального процесу. Навпаки, вони вивільняють час для самостійного пізнання, дослідження, вибору часу й місця виконання завдання-пропозиції, надають можливість самодозування інформації, самостійного вибору діяльності, партнерів. Зміст міні-занять проникає в усі сфери життєдіяльності, змістові лінії, відбивається в усіх видах активної особистості.

Завдання до кожного міні-заняття можна пропонувати різні: прокоментувати малювання, закінчити речення, скласти речення за схемою (додаток 4). При цьому не варто очікувати від миттєвих відповідей усіх одночасно, як це практикується на традиційному занятті.

По-перше, не кожний малюк здатен оформити словесно свою думку відразу – хтось соромиться публічного мовлення, комусь бракує самостійності. По-друге, той, хто не може відразу відповісти, описати, пригадати, розповісти, повторюватиме почуте від інших, репродуктуватиме чужі думки.

Мін-заняття може бути:



  • спланованим, спонтанним (не запланованим заздалегідь, без попередньої підготовки), ситуативним;

  • фіксованим у часі або ж його тривалість може визначатися інтересами і бажаннями дітей;

  • індивідуальним, груповим, фронтальним;

  • ініційованим дітьми чи педагогом;

  • синтезованим за видами (розповідання казок, розігрування сюжетів фольклорних форм, описування емоційного змісту ситуації спілкування дійових осіб, характеру персонажів);

  • варійованим у змістовності видів діяльності: ігрової, пізнавальної, музичної, театральної, спілкування тощо.

Міні-заняття має відповідати таким вимогам:

  • давати дітям емоційне задоволення, що досягається створенням комфортних умов життєдіяльності та розвивального мовленнєвого середовища з використанням жартів, гумору, прислів’їв, приказок (настрій вихователя, його доброзичливість, щирість дуже позитивно впливають на дітей);

  • оцінюватися, виходячи з основного критерію – зусиль, вкладених дитиною для досягнення результату;

  • ретельно готуватися (чіткість завдань, добір цікавого та ефективного матеріалу);

  • відповідати оптимальній інтенсивності навантаження (варто добирати такі завдання, які були б доступними, і потребували водночас певних інтелектуальних зусиль);

  • мати виховний характер (процес індивідуального засвоєння рідної мови, її мелодійності, яскравості виховує інтерес, повагу та любов до рідних і близьких людей, свого краю, своєї культури);

  • уникати змагальності в мовленнєвій діяльності (на зразок: хто більше назве…, швидше пригадає…, виразніше розкаже, краще перекаже… тощо), бо порівнювати дитину можна тільки з нею самою, виявляючи динаміку її мовленнєвого розвитку;

  • сприяти активізації мовленнєвих дій у різних варіантах (роздуми, слухання, порівнювання, зіставлення, переконання, доведення, аргументування, агітування). Так формуються навички суспільної мовленнєвої поведінки. Активність проявляється не лише в тому, що дитина відповідає на запитання, а й тому, що вона готова проговорювати, відстоювати свою думку. Цьому сприяють запитання різної складності, конструкції, змістовного наповнення, що спонукають до відповіді-роздуму, відповіді-заперечення, відповіді-переконання, відповіді-пояснення, відповіді-відмови, відповіді-протесту тощо;

  • не зловживати зауваженнями дисциплінарного порядку, позаяк виникнення необхідності в них – сигнал про втрату чи зниження інтересу дітей. Такий підхід потребує від педагога знання психології кожної дитини, розуміння меж її розвитку на даному етапі, комплексного охоплення всього змістового матеріалу Програми та вміння цінувати кожну хвилину, щоб наповнити її тим змістом, який працюватиме на розвиток мовленнєвої компетентності дошкільника.

Не менш важливим у розвитку мовлення молодших дошкільників є спілкування вихователя з дітьми у повсякденні. Дуже важливо, щоб педагог завжди розмовляв з дітьми про побачене й почуте, про улюблені іграшки, про братиків і сестричок, про допомогу батькам, про цікаві вихідні тощо. Малюки залюбки діляться враженнями, переживаннями, відповідають на запитання. Такі розмови збагачують словниковий запас дітей, вчать їх зв'язно, логічно висловлюватися, уважно слухати співрозмовника, вести діалог. Набуття власного досвіду, розширення активного словника дає змогу дітям цікаво розповідати не лише історії з власного досвіду, але й складати творчі розповіді, фантазувати. Нехай у малюків вони ще зовсім прості й короткі, але систематична робота з розвитку зв'язного мовлення дає хороші результати. Величезну роль у розвитку мовлення дітей відіграє сім'я. Ми радимо батькам постійно спілкуватися з дитиною, завжди вислуховувати її, відповідати на всі її запитання, тим самим збагачуючи мовленнєвий досвід дитини. А ще закликаємо батьків говорити з дітьми лише правильною української мовою, без надмірної кількості пестливих слів та слів-паразитів. Адже діти, наслідуючи дорослих, засвоюють ті мовленнєві зразки, які чують.

Та, мабуть, найголовніше, про що слід пам'ятати дорослим, працюючи і спілкуючись з дітьми, це те, що кожна дитина — неповторна особистість зі своїми потребами, інтересами і здібностями. І завдання дорослих — підтримати своїх малюків у всіх проявах і починаннях, зростити їх впевненими і щасливими.

Багато розповідати і показувати дитині, читати пізнавальну літературу, водити на екскурсії проводити спостереження. Уважно розглядати окремі об’єкти і предмети. При цьому бажано враховувати пізнавальні переваги ( інтереси) своєї дитини.

Розповідати дитині про родичів ( де вони живуть, ким працюють, які вони чудові люди, ким вони доводяться дитині); про свою роботу або навчання, про тих людей, які вас оточують. Дуже привабливі для дітей спогади близьких про їхнє дитинство; про ігри, в які вони грали. При цьому можна запропонувати дитині пограти в ці ігри.

Слід попросити малюка описати ігри, і які він грає зі своїми друзями в дитячому садку. Дуже цікаві і приємні для дитини і дорослих моменти, коли виявляється, щодеякі ігри пройшли через роки; в них в дитинстві грали батьки, вони як і раніше цікаві їхнім дітям.

Продовжувати сімейну традицію щоденних бесід про прожитий день. (Чим тебе порадував сьогоднішній день? Чим засмутив? Чим здивував? І т.д.). Обговорювати і планувати всі спільні заходи разом з дитиною.

За рекомендацією педагогів проводити спеціальні мовні ігри з метою збагачення вдосконалення лексичної сторони мовлення дитини.

Продовжувати сімейну традицію щоденного враження про прожитий день, про сімейні і дитсадкові заходи і ін.., де питання не тільки дорослий дитині, але і дитина дорослому. Обговорювати з дитиною спільні заходи.

Закріплювати отримані у дитячому садку навички щодо складання зв’язних монологічних висловлювань через:


  • складання розповідей за сімейними фотографіями, які охоплюють певний часовий відрізок ( зростання малюка, літній відпочинок і т.п.);

  • розповіді за серіями картинок ( оповідання за картинками художників, комікси з доступним дитині змістом і т.п.);

  • роботу з ілюстраціями до непрочитаних книг ( за картинками в книзі визначити, про що вона ( її головну ідею); хто головні герої; з чого починаються пригоди героїв; які події в ній описані ( середня частина), чим закінчиться ця історія).

Вправляти в складанні елементарних описів ( перерахування предметів, ознак і т.д.) через ігрові вправи типу « Наряди для Попелюшки» ( опис фасонів одягу), «Машини майбутнього» ( опис моделей та їх функцій), «Кімнати різних героїв» ( опис інтер’єрів – кімнати Мальвіни, та ін..).

Читати дітям художні твори українських класиків літератури та сучасних українських письменників, твори зарубіжних письменників, які відображають правдиву дійсність та не суперечать морально-етичним нормам. Читаю дитячі художні журнали.

Разом з дітьми переглядати та обговорювати дитячі телевізійні передачі, мультфільми.

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка