Тема. Історія як навчальний предмет і наука. Мета



Сторінка11/16
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.46 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16
Тема. Гетьманська Україна. Гетьман Іван Мазепа.

Мета: охарактеризувати становище Української держави по смер­ті Б. Хмельницького; з'ясувати причини Руїни, розкрити ді­яльність гетьмана І. Мазепи у боротьбі за збереження Укра­їнської держави; закріпити навички аналізу й зіставлення історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах; сприяти осмисленню ролі людини в історії, відповідальності за власні дії. Тип уроку: комбінований. Обладнання: підручник, стінна карта «Українська козацька держа­ва у другій половині XVII — на початку XVIII ст.», портрет І. Мазепи.

Основні поняття і терміни: Руїна, еліта, Полтавська битва. Основні дати: 1667 р, — Андрусівський договір; 1709 р. — Полтавська битва; 1710 р. — Конституція П. Орлика.

Структура уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Перевірка домашнього завдання

III. Вивчення нового матеріалу

1. Руїна.

2. Гетьман Іван Мазепа.

3. Повстання проти Москви та його поразка.

IV. Закріплення нових знань учнів

V. Підсумки уроку

VI. Домашнє завдання

ХІД УРОКУ



I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Запитання та завдання.

1) Коли почалась Національно-визвольна війна?

2) Хто її очолив?

3) Які прошарки українського суспільства брали в ній участь?



4) Назвіть найбільші битви Національно-визвольної війни.

5) Коли відбулась Берестейська битва? Які її результати?

6) Кому можна завдячити за врятування українського війська від повної поразки під Берестечком?

7) Чим було зумовлено укладення україно-московського договору 1654 р.?

8) Якими сумнівами переймався Б. Хмельницький щодо союзу з Москвою?

9) Чи виправдалися вони?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ Ж-ffi:*>T'?>*^^-4nW§l Ш 1. Руїна.

Розповідь учителя.

Виникнення української держави, яка самостійно вела боротьбу з однією з наймогутніших держав тодішньої Європи — Річчю По­сполитою, непокоїло сусідів, які прагнули або знищити, або під­порядкувати собі Україну. У цей відповідальний момент історії, коли Україні потрібен був єдиний авторитетний провідник, помирає Б. Хмельницький. По смерті гетьмана загострилися розбіжності як серед його прибічників, так і в суспільстві загалом. Підбурювана сусідніми державами (підкупи, змови, безпосередні воєнні втручан­ня), козацька старшина розгорнула боротьбу за владу. До того ж

135

конфлікт виник між старшиною, з одного боку, і простими Козака­ми, селянами, міщанами — з іншого. Козацька старшина, відчув­ши себе господарем у власній державі, стала поводитися з власним народом так само, як і колись польські пани. Усе це врешті-решт призвело до жорстокої братовбивчої (громадянської) війни. Україна розкололася на Лівобережну й Правобережну Гетьманщину, кожна зі своїм гетьманом. Цей поділ було закріплено Андрусівською угодою між Польщею й Московською державою 1667р. Поділивши між со­бою Україну, загарбники почали нищити здобутки Національно-ви­звольної війни. У боротьбу за поділ українських земель вступила також Туреччина, яка прибрала до рук значну територію Право­бережжя. Ці події супроводжувалися пограбуванням українського населення і жертвами. Свідок цих часів С. Величко у своєму літописі писав: «Багато міст і замків опустілих, зруйнованих... Поля спусто­шені, ліси, озера та очерети вкриває мох... На всіх дорогах біліють купи висушених людських черепів...»

Таким чином, на початок 80-х років XVII ст. українські землі були спустошені й поділені між сусідніми державами: Польщею, Москов­ською державою і Туреччиною. Цей період в історії України дістав назву Руїна.

Після тривалої виснажливої боротьби право на Лівобережну Геть­манщину закріпив за собою московський цар. Вважаючи цю терито­рію раз і назавжди приєднаною до Московської держави, царі намага­лися знищити українську державність і давні козацькі права. Кожен новий договір гетьманів із московськими царями додавав нових обме­жень: зростала кількість царських військ, що перебували в Гетьман­щині та утримувалися коштом українців; гетьманам заборонялося підтримувати дипломатичні стосунки з іншими державами, а вод­ночас вони мусили, за наказом царя, споряджати козацькі полки на війни, що вела Московська держава, а також посилати українців на виснажливі будівельні роботи.

Так крок за кроком Гетьманщина з незалежної держави перетво­рювалася на область впливу московських царів, Де московські чинов­ники поводились як у себе вдома, не рахуючись із владою гетьмана.

Звичайно, українці не могли залишатись осторонь цих подій.

Запитання.

1) Чому період історії України другої половини XVII ст. отримав назву Руїна?

2) Яку політику проводили московські царі щодо українських зе­мель?

3) Які наслідки Руїни для України?

Ш 2. Гетьман Іван Мазепа. Розповідь учителя.

Нову спробу здобути волю й відновити державну самостійність Укра­їни було здійснено за гетьманування Івана Мазепи (1687—1709). • Ось яким постає гетьман зі сторінок документа.

... Він [І. Мазепа] дуже любить оздоблювати свою розмову латин­ськими цитатами, а щодо перфектного і досконалого знання цієї мови, може змагатися з найкращими нашими отцями єзуїтами. Його мова взагалі добірна й чепурна; щоправда, коли розмовляє, то біль­ше любить мовчати та слухати інших. При його дворі — два лікарі-німці, із якими Мазепа розмовляє їхньою мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька у гетьманській резиденції, говорив іта­лійською мовою. Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовами, бо він запевняв мене, що не добре володіє фран­цузькою, хоч за молодих літ відвідав Париж і південну Францію, був на прийомі вЛуврі, коли святкували Піренейський мир (1695). Не знаю тільки, чи в цьому твердженні немає якоїсь особливої причи­ни, бо сам бачив у нього газети французькі й голландські.

Принц Мазепа вже поважного віку... Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоча тіло міцніше, ніж тіло німецького рейтара, вершник з нього знаменитий. Він дуже поваж­ний у козацькій-країні, де народ загалом свободолюбивий і гордий, мало шанує тих, хто ним володіють. Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною відвагою та розкішними прийомами у своїй резиденції для козацької старшини...

Розмова з цим принцом дуже приємна: має він великий досвід у політиці; на противагу москвинам, слідкує й знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки.

Кілька разів я дуже обережно навертав розмову про сучасну полі­тичну кон'юнктуру, але мушу зізнатися, що нічого певного від цього принца не міг витягнути. Належить він до тих людей, які воліють або зовсім мовчати, або говорити й не казати» [21, с. 205—206]. (*Лист французького посла у МосковйШана де Балюза»)

Бесіда за запитаннями.

1) На яких рисах гетьмана наголошує французький посол?

2) Складіть словесний портрет гетьмана.

Ш 3. Повстання проти Москви та його поразка. Розповідь учителя.

Для визволення України Мазепа вирішив скористатися війною, що спалахнула між Швецією та Московською державою (Північна

137

війна 1700—1721 рр.). У цій війні Мазепа вирішив стати на бік швед­ського короля Карла XII, який обіцяв цілковиту свободу Україні. За­для об'єднання всіх українських земель під своєю владою гетьман також намагався скористатися негараздами, що їх переживала Річь Посполита у зв'язку з Північною війною, й повстанням козаків на Правобережжі під керівництвом С. Палія.

Закликаючи козаків до виступу проти Московської держави, геть­ман звернувся до них зі словами присяги: «Не задля себе, а лише для вас усіх, для жінок і дітей ваших, для користі матері моєї Батьківщи­ни — бідної України, всього війська Запорозького та народу україн­ського хочу те з Допомогою Божою чинити, щоб ви від московської, так і від шведської сторони не загинули» [26, с. 502].

Готуючи виступ проти Москви, Мазепа всіляко приховував свої плани. Як наслідок його виступ проти царя був досить несподіваним, як, до речі, і реакція російського царя — швидкою й жорстокою, тому більшість українців виявилася лише стороннім спостерігачем битви за їхнє майбутнє.

Колективна робота за підручником.

Прочитати матеріал підручника § 13 [1, с. 113—114].

Бесіда за запитаннями.

1) До яких заходів удавався московський цар Петро І, щоб усуну­ти загрозу повстання українців?

2) Чому заходи Петра І були такими жорстокими?

1709 р. шведсько-українські війська зійшлися з московськими військами у вирішальній битві під Полтавою. Петро І, маючи кіль­кісну перевагу, завдав поразки шведам і українцям. Отож, намірам Мазепи не судилося здійснитися. Гетьман змушений був покинути рідну землю. На чужині того ж року він помер.

Додаткова інформація

Пилип Орлик — гетьман у вигнанні

Після смерті Мазепи гетьманом у вигнанні було обрано його найближчого сподвижника Пилипа Орлика. Під час його обрання (5 квітня 1710 р.)-було схвалено документ, який увійшов в історію як «Конституція прав і свобод Війська Запорозького». Це була пер­ша Конституція — Основний Закон держави, у сучасному розумін­ні, прийнятий у світі. Конституція складалася зі вступу і 16 статей. У вступі історично доводилось право українського народу на неза­лежність і власну державність. Статті визначали державний статус України, її внутрішній лад, міжнародне становище. За цією Кон­ституцією Україна засновувалась на демократичних засадах: ви­борності й поділу влади на законодавчу (та, що приймає закони),

виконавчу (та, що виконує закони, здійснює управління державою) і судову. Гетьманська влада обмежувалась представницьким орга­ном, що обирався козаками. Таким чином, ще з козацьких часів був закріплений демократичний вибір України.

. закріплення нових знань учнів ^ч*1*"*:*** ^r^.ejts**»te«»*% Бесіда за запитаннями.

1) Якою подією в історії Московської держави вирішив скориста­тися І. Мазепа для звільнення від влади царя? і 2) Яка битва вирішила долю України? < 3) Чому плани І. Мазепи зазнали поразки?

,,·. підсумки уроку І8ЖІМЯШЯШІІІ»ШШ!1ИКІ

Заключне слово вчителя. і Після смерті Б. Хмельницького його наступники не змогли укрі­пити й зберегти незалежність та єдність України. Вона була втягнута у вир громадянської війни, яка посилювалася іноземним втручанням. Зрештою, зазнавши страшного спустошення (особливо Правобережна Україна) і значних людських втрат, Україна була поділена між сусід­німи державами: Польщею, Московською державою та Туреччиною. Цей період увійшов в історію під назвою Руїна. Сама назва розкриває 'вміст подій, що відбувалися: руйнувалися українська держава і саме життя людей.

Причин, чому саме так сталося, — багато. Головні з них: недале­коглядність української еліти й втручання могутніх сусідніх держав у перебіг подій в Україні.

Здавалося, Росії вдалося приборкати Україну, поступово знищу­ючи її державність. Проте українці не полишали надії на здобуття незалежності.

Правління І. Мазепи завершилось невдалою спробою звільнитися від московського панування. Жорстокість, із якою було придушено виступ українців, і заходи царя щодо знищення української держав­ності свідчили про те, що московські володарі не збираються дбати про долю українського народу.

vi. домашнє завдання ^mm^f/^i^w^v^^,- ^-жте?



1) Опрацювати матеріал підручника «Храм гетьмана Мазепи» [1,с. 116—118].

2) Підготувати письмову відповідь на запитання. Чому І. Мазе­па докладав великих зусиль для розвитку української науки, освіти, мистецтва, книгодрукування?

І 39

Тема. Ліквідація Українсько? козацької держави. Мета: ознайомити учнів із боротьбою частини козацької стар­шини за відновлення прав України, розкритисуть політи­ки царської Росії щодо українських земель, показати про­цес нищення української державності; виховувати в учнів інтерес і повагу до історичного минулого своєї країни, до борців за незалежність України. Тип уроку: комбінований. Обладнання: підручник, карта «Ліквідація Гетьманства й знищення За­порозької Січі».

Основні поняття і терміни: Гетьманщина, кріпацтво, Нова Січ, імперія. Основні дати: 1764 р. — ліквідація Гетьманщини; 1775 р. — знищення Запорозької Січі.

Структура уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Перевірка домашнього завдання

III. Вивчення нового матеріалу

1. Боротьба козацької старшини за .відновлення державних прав України.

2. Останній гетьман України. Ліквідація Гетьманщини.

3. Зруйнування Січі. Кошовий отаман Петро Калнишевський.

IV. Закріплення нових знань учнів

V. Підсумки уроку

VI. Домашнє завдання

ХІД УРОКУ

і. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВвШШІШІШШШШк

Учитель повідомляє тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ ЕЖШЮНЯШШі Фронтальне опитування.

2) Які особисті рисй'характеру гетьмана І. Мазепи ви можете на­звати?

3) Доведіть твердження, що гетьман І. Мазепа турбувався про ду­ховне життя українців.

4) Чому спроба гетьмана І. Мазепи звільнитися від московського панування була невдалою?

5) Хто такий П. Орлик? Чим він уславився?

140

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ . . .... · . , .^,.^^>і

Цей етап уроку можна провести за одним із двох варіантів.

I ВАРІАНТ

Виклад нового матеріалу можна розпочати розповіддю про про-ес поступової ліквідації залишків української держави у XVIII ст. Іотому вчитель організовує роботу з підручником. Учні шляхом ко-сентованого читання опрацьовують розповідь «Зруйноване гніздо» {1,с. 171—174].

II ВАРІАНТ

При вивченні нового матеріалу спочатку учні самостійно чита­ють текст параграфа «Ліквідація Української козацької держави» {1, с. 119—120]. Потім учитель розповідає про останнього гетьмана Ж. Розумовського і кошового П. Калнишевського.

'№ 1. Боротьба козацької старшини за відновлення державних прав України.



Розповідь учителя.

Після Полтавської битви російський цар Петро І намагається яко­мога швидше приборкати Україну, ліквідувавши в ній прагнення до волі. По смерті гетьмана Івана Скоропадського (1722) було видано на­каз не обирати нового гетьмана. Управління Україною було передано ■спеціальній установі із шести російських офіцерів — Малоросійській колегії. Таке рішення царя викликало обурення навіть у тієї частини козацької старшини, що вірою й правдою служила царю. Обраний козацькою старшиною наказний гетьман Павло Полуботок звернувся до царя з проханням поліпшити становище українців та відновити гетьманство. Та ці клопотання перед царем коштували наказному гетьману життя. Його було ув'язнено, піддано жорстоким тортурам, від яких він невдовзі помер. Після смерті царя Петра І гетьманство було відновлено, але ненадовго. Сім років гетьманства Данила Апос­тола (1727—1734) швидко промайнули.

По його смерті було знову заборонено вибирати нового гетьмана України, а вся влада в Гетьманщині була передана правлінню геть­манського уряду, який всіляко обмежував права козаків. Серед на­селення Гетьманщини зріло невдоволення.

Надії на покращення становища були пов'язані зі сходженням на імператорський престол доньки Петра І Єлизавети, у листопаді 1741 р. у результаті двірцевого перевороту. Такі сподівання базува­лися на тому, що серед оточення імператриці було чимало українців, а Олексій Розумовський був її фаворитом.

Вже скоро сподівання стали справджуватися. Зміни, що торкну­лися Гетьманщини, Слобідської України, були зумовлені не лише особливими відносинами імператриці зі своїми наближеними. До цього штовхали як зовнішні обставини (загроза війн з Османською імперією, Пруссією, а українські землі були значним джерелом люд­ських і матеріальних ресурсів), так і наростання загрози селянського виступу проти зловживань панів.

Під час перебування імператриці в Києві (1744) старшина зверну­лась до неї з проханням дозволити обрати гетьмана. Імператриця не заперечувала, проте конкретних обіцянок не дала. У травні 1747 р. з'явилось відповідне розпорядження, згідно з яким у березні 1750 р. у Глухові розширена старшинська рада обрала гетьманом брата Олек­сія Розумовського Кирила (1728—1803).

Бесіда за запитаннями.

1) Коли вперше російський цар заборонив обирати нового гетьма­на України?

2) Що таке Малоросійська колегія?

3) Чим уславився наказний гетьман П. Полуботок?

4) Коли вдруге було заборонено обирати1 гетьмана?



■ 2. Останній гетьман України. Ліквідація Гетьманщини. Розповідь учителя.

Братам Розумовським, можна сказати, усміхнулася доля. їх жит­тя складалося неначе в казці. Вони походили з родини простого ко­зака Григорія Розума з Чернігівщини. Потрапивши до Петербурга і опинившись серед найближчого оточення імператриці Єлизавети, вони чимало зробили для того, щоб полегшити становище тогочасної України, відродити в ній козацький дух, поновити гетьманат, а От­же — повернути вітчизні втрачену державність.

Додаткова інформація

Олексій Розумовський був старшим братом гетьмана України Кирила Розумовського. Дитинство і юність його минали на хуторі Лемеші. Він займався звичними для сільського юнака справами. Маючи чудовий голос і від Бога даний музичний слух, час від часу Олексій співав у церковному хорі сусіднього села. Улітку 1731 р. до цих міст завітав полковник Федір Вишневський, який мав набрати хлопчиків для придворного хору імператриці Анни. Зачарований співом Олексія, полковник забирає 22-річного козака до Петербур­га. Там сталося несподіване: у вродливого юнака закохалася його однолітка, донька Петра І, Єлизавета. Звичайно, про офіційний шлюб між ними не могло бути й мови. (Є свідчення, що імператриця

142

і Олексій, який уже став Розумовським, восени 1742 р. взяли таєм­ний шлюб, повінчавшись в одній з церков.) Роман між закоханими тривав. Олексій брав найактивнішу участь в організації двірцевого перевороту, у результаті якого на престол зійшла Єлизавета. Здо­бувши владу, імператриця не забула про коханого. За її наказом Олексію Розумовському був присвоєний чин генерал-поручика, обер-єгермейстера Імператорського двору. Імператриця нагородила • його орденом Андрія Первозванного і призначила управителем усіх своїх маєтностей. Через деякий час Розумовський отримав титул графа Римського, а згодом — Російської, імперії.

За часів перебування Олексія Розумовського при імператорсько­му дворі було модне все українське: грали бандуристи, на бенке­тах подавались українські страви. Дедалі більше українців стало з'являтися на різних адміністративних посадах. Не забув Олексій про свого брата, Кирила. Узяв його до себе, допоміг здобути осві­ту — спочатку в Петербурзі, а згодом у Німеччині, Італії, Франції. У сімнадцять років Кирило Розумовський став графом Російської імперії. 1746 р., після повернення із-за кордону, був призначений президентом Петербурзької Академії наук. Цього ж року він одру­жився на родичці Єлизавети графині Катерині Наришкіній. У по­дальшому Кирилу Розумовському довелось стати останнім гетьма­ном України.

Ставши гетьманом, Розумовський домігся підпорядкування,собі Запоріжжя, а згодом Києва, отримав право самостійно призначати полковників і роздавати землі, відновив традицію скликання стар­шинських рад (з'їздів). Улітку 1751 р. гетьман прибув в Україну й пе­реніс столицю до Батурина.

Попри відірваність від рідного краю й виховання при царському дворі, Кирило Розумовський зберіг у своєму серці любов до Вітчизни й прагнув зміцнити її автономію.

Не зважаючи на значний вплив гетьмана та його брата при петер­бурзькому дворі, такі його дії викликали занепокоєння. До Кирила Розумовського було приставлено радника, заборонено самостійно призначати полковників — відтепер гетьман міг лише пропонувати кандидатуру. Його зобов'язали постійно звітувати про прибутки й ви­датки скарбниці, скасувати кордони між Україною та Росією, мито на ввезення російських товарів, державні митниці, які щороку давали гетьманському уряду 50 тис. карбованців доходу. У відповідь на кло­потання відновити самостійні зовнішньополітичні зносини Гетьман­щини Розумовський дістав категоричну відмову.

Ці обмеження не зупинили реформаторських поривів гетьмана. Він працював над судовою реформою, яка мала перетворити Гетьман­щину з військової на цивільну державу. Поряд зі змінами в судочин­стві продовжувалася робота із систематизації законів Гетьманщини,

що розпочалися ще за Данила Апостола. Але завершити цю справу останній гетьман не встиг.

К. Розумовський провів перетворення в армії та освіті. Так, усі козаки відтепер мали однакове озброєння (рушниця, шабля, спис) та уніформу — синій мундир із червоним коміром, білі штани й різ­нокольорові шапки. Запроваджувалася муштра. Впорядковувалася і вдосконалювалася артилерія. У всіх полках відкривалися школи для навчання козацьких дітей. Гетьман також виношував плани від­крити університети в Києві та Батурині. Перший — це оновлена Ки-єво-Могилянська академія.

У 1761 р. померла імператриця Єлизавета Петрівна. Престол за­йняв Петро III. Пробувши імператором усього декілька місяців, Пет­ро III устиг роздратувати всіх своєю політикою. Проти нього скла­лася змова, у результаті якої його було усунуто від влади і вбито. Імператрицею Росії була проголошена його дружина Катерина II. К. Розумовський прийняв найактивнішу участь у заколоті, та це не вплинуло на прагнення нової імператриці ліквідувати автономію Гетьманщини. Катерина II запропонувала йому добровільно зректи­ся гетьманства. Кирило Розумовський змушений був це зробити. Як компенсацію він отримав високий чин генерал-фельдмаршала й низ­ку нових маєтностей.

10 листопада 1764 р. вийшов царський указ про ліквідацію геть­манської влади в Україні. У наступні роки К. Розумовський проживав у російській столиці або за кордоном. Тільки у 1794 р. він повернувся до Батурина, де і помер у 1803 р. (похований у Воскресенській церк­ві). К. Розумовський став останнім гетьманом Української держави.

Для управління землями колишньої Гетьманщини була створена Друга Малоросійська колегія, яку очолив її президент генерал-губер­натор, полководець Петро Рум'янцев.

У секретній інструкції щодо управління краєм Катерина II настій­ливо рекомендувала знищити всі залишки української автономії, за­кріпачити селян, здійснювати пильний нагляд за розвитком еконо­міки, усіляко збільшувати збір податків. Для успішного виконання цих завдань Рум'янцеву рекомендувалося діяти дуже обережно, «аби не викликати ненависті до росіян», «вміло вивертатися» та водночас «мати і вовчі зуби, і лисячий хвіст». Зокрема, йому настійливо реко­мендувалося переконувати українських селян, що погіршення їхнього становища є наслідком відсталості «малоросійських звичаїв». Щодо козацької старшини Рум'янцеву рекомендувалося вживати випро­буваний і надійний метод «батога і пряника» — жорстоко карати за будь-які прагнення відновити Гетьманщину і водночас приваблювати українську старшину урядовими посадами і маєтками. Імператриця

144

етавила завдання «старатися викоренити серед українців фальшивий огляд на себе як на народ, цілком відмінний від москалів». і Рум'янцев завзято взявся до виконання цих інструкцій. На початок 80-х років XVIII ст. було остаточно ліквідовано Україн­ку державу. Українські прапори, гармати, печатки вивозилися до :ербурга. її адміністративно-територіальний устрій, судова систе-, соціальний склад були в основному уніфіковані з рештою регіонів осійської імперії. У травні 1783 р. було прийнято указ про остаточне Укріплення селян до місць їхнього проживання. Цим самим було аконене кріпосне право на Лівобережжі й Слобожанщині. В Украї-' починається новий період, період становлення нової національної v еї, розгортання боротьби за відновлення Української держави.

Бесіда за запитаннями. 1) Хто став останнім гетьманом України? v 2) Які заходи провадив К. Розумовський для покращення життя Гетьманщини?

3) Чому російська імператриця Катерина II скасувала гетьман­ство?

І| 3. Зруйнування Січі. Кошовий отаман Петро Калнишевський.

і

Розповідь учителя.



Нова (Підпільненська) Січ проіснувала сорок один рік (1734— 775). Навколо Січі розташовувалися землі (вільності) Війська Запо-зького. У цей час Запоріжжя поділялося на адміністративно-тери-ріальні округи — паланки. У ЗО—40-х pp. XVIII ст. їх налічувалося е більше п'яти. Пізніше їхня кількість зросла до восьми — Кодаць-ка, Бугогардівська, Інгульська, Протовчанська, Орельська, Самар-ка, Кальміуська, Прогноївська.

Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де тояв гарнізон, розташовувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала у своїх руках не лише військову, але й фі­нансову, судову й адміністративну владу.

Адміністративним центром усього Запоріжжя була Січ. На Січі вій­ськовими й одночасно господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували козаків. Уся запорозька адміністрація, як і ра­ніше, обиралася козаками на радах, перед якими вона й мала звіту­вати. Вища військова або кошова старшина обиралася один раз на рік на загальній військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня. У другій половині XVIII ст. роль січових рад зменшилась, на­томість посилилось значення старшини. Збираючись на вузькі ради, вони часто самостійно вирішували поточні справи.

До складу тогочасних запорозьких козаків, як і раніше, прийма­ли усіх, хто шукав порятунку від покріпачення або інших соціаль­них негараздів. У 60-х р. XVIII ст. населення Запоріжжя налічувало 100 тис. козаків.

Земля на Запоріжжі вважалася загальновійськовою власністю. Кожен козак, який мав певне майно і був спроможний вести власне господарство, міг отримати її від коша у власність і засновувати влас­ний зимівник (хутір).

Останнім кошовим отаманом Війська Запорозького низового був Петро Калнишевський (1690—1803). Він походив із давнього козаць­ко-старшинського роду Лубенського полку. Протягом десяти років залишався незмінним кошовим отаманом й увесь цей час намагався уникнути залежності Січі від російської корони. Тричі Калнишев­ський їздив до Петербурга, де відстоював військові та адміністратив­но-територіальні права Запоріжжя.

П. Калнишевський опікувався культурним розвитком краю. Його коштом було збудовано п'ять церков і соборів, придбано знач­ну кількість церковних книг та начіння як в Україні, так і в Єру­салимі.

П. Калнишевський брав участь у багатьох походах козаків на Крим і Туреччину. Особливо відзначився в російсько-турецькій війні 1768—1774 рр., під час якої командував запорозьким військом. За це російський уряд нагородив Калнишевського золотою медаллю на андріївській стрічці. Після зруйнування царськими військами Но­вої Січі Калнишевський був заарештований і за наказом Катерини II засланий до монастирської тюрми Соловецького монастиря. Більше 25 років останній кошовий Січі провів у жахливих умовах одиночної камери. За наказом імператора Олександра І був звільнений з тюрми, але за власним бажанням залишився в тому ж монастирі, де й помер 113-літнім старцем.

Від початку заснування Нової Січі російський царизм поступово обмежував її права. У складі монархічної держави, якою була Росій­ська імперія, козацька республіка не мала перспективи тривалого іс­нування.

У 1753 р. царизм спробував заборонити запорожцям обирати ко­шового. Однак примусити січовиків відмовитися від цієї давньої тра­диції він не зміг.

У 40—60-х рр. XVIII ст. російський уряд розпочав заселення пів­нічних і північно-східних околиць Запоріжжя військовими поселен­цями і тим самим обмежувати вільні землі Запорозькі.

Питання остаточного знищення Січі було для імперського уряду лише справою часу.

Основні причини ліквідації Запорозької Січі

Невідповідність демократичного державного устрою Січі імпер-ьким порядкам.

Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством я спільної боротьби з імперією.

Висока ймовірність унезалежнення Запоріжжя.

Недоцільність існування в межах імперії державного утворен-я, що перешкоджає вільному доступу до Чорного моря зі своєю мит­ною системою.

Прагнення російських землевласників привласнити землі За-оріжжя.



'· — Загроза того, що Запоріжжя може знову стати осередком націо-

ально-визвольної боротьби українців. ^ — Перетворення Запоріжжя з його гаслом «втікачів не видавати» 'а загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії.

Слушна нагода для розв'язання запорозької проблеми, на думку імперського уряду, виникла після успішного завершення російсько-Ітурецької війни_1768—1774 рр. Після проголошення незалежності ^Кримського ханства від Османської імперії над ним було встанов­лено російський протекторат. Відтепер зникла загроза татарських нападів, для захисту від яких імперія потребувала запорозьких ко­заків.

Одразу після завершення російсько-турецької війни, поки росій­ські війська поверталися додому, генерал Петро Текеля несподівано Отримав наказ зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. Напри-• кінці травня 1775 р. регулярні війська виступили йа Запоріжжя і ру­шили на Січ. Ні в кого з козаків це не викликало ніяких підозр. Ніхто не міг уявити, що після шестирічної спільної боротьби проти турків і татар російські війська збираються знищити Січ.

4 червня вони непомітно зняли вартових і оточили січову форте­цю. Звістка про намір Текелі була зустрінута козацтвом з обуренням. Воно хотіло дати бій російським військам, але сили були надто нерів­ні. З огляду на це, старшина відмовила козаків від бою. Після оголо­шення указу Катерини II про скасування Січі двотисячний гарнізон склав зброю. Інші паланкові центри були захоплені російськими вій­ськами без бою.

Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Землі За­поріжжя увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. На цих територіях запроваджувалися російські порядки й органи влади. Землі, що належали запорозьким козакам, почали роздава­тися.

147

Після ліквідації Січі значна частина козаків-запорожців (близь­ко 5 тис. осіб) подалися в турецькі володіння. Колишні запорожці звернулися до турецького султана з проханням прийняти їх під свою протекцію і виділити землі для будівництва Січі. Так виникла За­дунайська Січ.

Чимало козаків переселилися також до австрійських володінь. Для їхнього розселення були виділені землі у провінціях Банат і Бач­ка біля річки Тиса. Близько 8 тис. козаків-запорожців заснували на цих землях Банатську Січ.

Основна маса запорозьких козаків переселилися на Кубань (1792), де заснували Чорноморське козацьке військо, яке згодом стало нази­ватися Кубанське козацьке військо.

Бесіда за запитаннями.

1) Як називалася остання Запорозька Січ?

2) Хто був останнім кошовим Січі?

3) Які причини знищення Запорозької Січі?



4) У якому році було зруйновано Запорозьку Січ?

5) Як склалася доля запорожців?

iv. закріплення нових знань учнів

Колективна робота за підручником.

Використовуючи матеріал підручника § 16, скласти хронологічну таблицю «Ліквідація Української козацької держави».

v. .підсумки уроку і?жгтда^ж¥іждажте»щ^

Заключне слово вчителя.

Ліквідація Гетьманства і Запорозької Січі стали найважливішими подіями української історії другої половини XVIII ст. Із нею відходи­ла в минуле козацька доба. У тривалій боротьбі з козацькою христи­янською республікою перемогу здобула імперія. Проте в історичній перспективі майбутнє було саме за тим світом, який репрезентувало запорозьке козацтво. Хоча Гетьманщина і Запорозька Січ загинули, вони залишили незгладимий слід у пам'яті українського народу. Козаки уславилися героїчною боротьбою, яку впродовж трьох сто­літь вели проти іноземних загарбників, обороняючи південні рубежі України. Вони були на чолі національно-визвольної боротьби україн­ського народу проти польських та українських гнобителів. Завдяки цьому створювалися умови для розвитку економічного і культурного життя українців. Наявність Січі була тим фактором, який стримував

закріпачення українських селян, бо саме в запорозьких степах збира­лися втікачі з усієї України.

З'явившись як воєнна організація, козаки цим не обмежились. Ними були створені нові форми соціального, політичного та еконо­мічного життя, які виявилися більш вдалими, ніж ті, що пропонува­ли імперії.

Для українського народу козаки-запорожці були й залишаться уособленням кращих людських якостей і виразником незламного на­ціонального духу, прикладом для наступних борців за незалежність України.

vi. домашнє завдання

Опрацювати матеріал підручника § 16 [1, с. 119—125].

ІЇШіі

УРОК № 22

НІ

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка