Тема. Життєвий і творчий ш



Скачати 158.33 Kb.
Дата конвертації08.03.2016
Розмір158.33 Kb.
Тема. Життєвий і творчий шлях Лесі Українки. Роль родини, культурного оточення й самоосвіти у формуванні й світобаченні письменниці.

Мета: збагатити знання учнів про життєвий і творчий шлях Лесі Українки, скласти цілісне уявлення про неї як людину, митця, громадянина; розвивати творче мислення учнів, навички висловлювати й узагальнювати свої думки; стимулювати пошукову діяльність; виховувати любов до творчості поетеси; сформувати захоплене сприйняття життєвого подвигу Лесі Українки.

Вид уроку: урок-презентація з використанням мультимедійних засобів.

Метод навчання: пошуково-інформаційний проект.

Випереджувальні завдання:

  • «біографам» - підготувати розповідь про життя і творчість Лесі Українки, акцентуючи цікаві факти з її біографії;

  • «декламаторам» - виразно читати вірші «До мого фортепіано», «Надія», «Мій шлях» , уривки з поеми «Одержима», «Хто вам сказав, що я слабка»;

  • «пошуковцям мемуарів» - записати цікаві спогади про Лесю Українку, її родичів і відомих людей;

  • «екскурсоводам» - провести заочну подорож місцями, де побувала письменниця.

Епіграф: Лариса Петрівна Косач, Леся Українка. Окраса й гордість української нації, одна з фундаторів нової української літератури… Наш патент на благородство перед Європою і світом…

Б.Степанишин

Хід уроку

Вступне слово вчителя. Леся Українка – одна з найяскравіших постатей в українській літературі кінця 19 – початку 20 століття. Вона належить до когорти тих, хто з плином часу дедалі більше вабить своєю творчістю нові й нові покоління.

« Ціле життя – щоденно – вона жила і творила для майбутньої справедливої і вільної України, освітлюючи своєю біографією наше сьогодні, викликаючи в своїх земляків і за межами України подив, пошану і почуття щастя від того, що існують такі, як вона, творці і люди», - сказав про світову велич поетеси польський критик Флоріан Неуважний у столітні роковини Лесі Українки.

Під час презентації випереджувальних завдань ви повинні уважно слухати, щоб дати відповіді на питання вікторини, яка буде в кінці уроку, а також робити записи за змістом виступів однокласників.

Виступи творчих груп.

Дитячі роки Лесі Українки.

« Біограф». Леся Українка(літературний псевдонім Лариси Петрівни Косач) народилася 25 лютого 1871 року в м. Звягелі( тепер Новоград-Волинський Житомирської області) у дворянській родині.

Родовід майбутньої письменниці сягає своїм корінням у глибину далеких століть і має багату історію. Предки по батькові в давнину жили в Боснії, на узбережжі Адріатики. Косачі належали до славного роду, котрий у XIV- XV століттях відігравав важливу роль в історії того краю, у 1444 році отримав титул герцогів. Згодом Косачі переїхали в Україну й осіли на Чернігівщині. Тут народився Лесин батько Петро Антонович Косач. Він навчався у Петербурзькому університеті, але через два роки перебрався до Київського, щоб урятуватися від переслідування за участь у студентському заворушенні 1861 року. По закінченні університету захистив дисертацію на звання кандидата законодавства і здобув посаду в міністерстві юстиції. Через рік його призначили головою Новоград-Волинського з’їзду мирових посередників.

Рід по матері був грецький. Ще в першій половині XVII століття прийшов в Україну «грецький заволока» шукати собі щастя. Був це чоловік молодий, письменний та ще й сміливий. Як тільки розпочалось повстання в 1648 році проти Польщі, він приєднався до коша запорозького. Хоробрістю своєю здобув визнання серед козаків. Богдан Хмельницький запросив його бути драгоманом, тобто тлумачем, перекладачем при козацькому війську. З того часу й закріпилося за ним та за його нащадками прізвисько Драгоман. Від цього «грецького заволоки» і пішла уся родина Драгоманових у Росії й Україні. Яків Якимович Драгоманов, брат Лесиного діда, поет-декабрист. Петро Якимович Драгоманов, дід Лесі Українки, відбудував родинне дворище у місті й порядкував хутором, що був околицею Гадяча. Ольга Петрівна Драгоманова-Косач – мати Лесі Українки – перша в Україні жінка-журналіст, перша жінка-академік, вона писала поезію, прозові твори, драми, критичні статті. Справжня патріотка, високоерудована особистість, людина принципова і здатна на самопожертву – такою була мати Косачів, що своїм ім’ям (Олена Пчілка) підкреслила ще одну прикметну рису своєї вдачі – працьовитість. У сім’ї Косачів було шестеро дітей. Материн приклад був найбільшим виховним стимулом.( фрагмент презентації – світлини родин Косачів і Драгоманових).

«Екскурсовод». Весною 1879 року Леся з батьками переїхала до Луцька. Переведення 1882 року Петра Косача по службі зробило постійним місцем проживання родини село Колодяжне. Саме там минули дитинство і юність Лесі. Чарівна природа Волині, атмосфера доброзичливості й любові, що панувала в сім’ї, національне виховання – основні чинники становлення особистості майбутньої письменниці.



«Декламатор». «Мій шлях».

Учитель. На шлях літератури Леся вийшла дуже рано. З 10 років складала вірші, а з 13 – уже друкувалася. Дитина літературної родини, вона у 9 років написала свій перший вірш «Надія» про долю тітки Олени Косач, засланої за участь у революційному русі, і відтоді вже не переставала творити.

«Декламатор». «Ні долі, ні волі у мене нема…»

«Біограф». Мати і дядько всіляко підтримували Лесю Українку, її мистецькі інтереси не були чужими й батькові Петру Антоновичу. Культурне оточення( а це насамперед родини Старицьких, Лисенків, Франків, Комарових) сприяло формуванню національно свідомої особистості, що виявляла глибокий інтерес та повагу до світової культури.

« Пошуковець мемуарів». Лідія Драгоманова згадувала: «Як гарно, вільно жилось нам у тому Новоград-Волинському… Леся любила сидіти і плести віночок з квітів та жита…» Серед Косачів збереглися родинні перекази, що Лариса навчилася зовсім вправно читати в чотири роки. Сестра Ольга писала: « З наймолодшого віку Леся бачила, як мати збирає народні узори, перемальовує їх, лагодячи до друку. Леся дуже добре розумілася на них і артистично виконувала народні вишиванки. До початку 13 року Лесиного життя вони (ЛЕСЯ Й МИХАЙЛО)…були у всьому нерозлучні: разом бавилися, разом читали,разом вчилися, разом розважалися. За таку нерозлучність їх двох жартома називали одним спільним ім’ям «Мишолосіє».

Найулюбленішими книжками малих Лесі і Михайла були томи трудів Чубинського з казками і піснями, сербські народні думи й пісні в українському перекладі, міфи стародавніх греків та ще книжки про подорожі славних мандрівників.

У день Йордану, під час освячення води в річці Стир, на сильному морозі Леся застудилася, почала боліти права нога. Батьки думали, що це гострий ревматизм: робили ванни й розтирання. Спочатку болі були дуже гострими, Леся аж плакала. Потім стало легше, й аж до виїзду з Луцька у вересні Леся була здорова, але слабенька й бліда. Уже тоді почалася «30-літня війна» з туберкульозом.

Учитель. З почутої інформації про дитячі роки Лесі Українки дайте відповідь на запитання: чого можна повчитися у Лесі-дитини?

( Приклад Лесі навчає нас доброти, щирості, працелюбності, гордості. Змалку вона вчилася терпіти, боротися, гартуватися у життєвих випробуваннях.

«Що болить?» - мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, -

Щоб не плакать, я сміялась.

Леся любила життя, любила квіти, залюбки вишивала, створювала різні орнаменти. Вона цікавилася українськими традиціями і свято їх берегла).

Захоплення музикою

«Біограф». Леся захоплювалася грою на фортепіано. Її вчителями були тітка Олена, батькова сестра, що стала дружиною Лисенка, Ольга О’Коннор, яка мала бездоганний смак і була справжнім професіоналом. Любила грати твори Шопена, Бетховена, Шумана, Гріга. Перешкодою в досконалому опануванні музичним мистецтвом став туберкульоз. Хвороба закрила дівчинці двері до школи, завадила спілкуванню з її улюбленим другом – фортепіано. Жалем і смутком сповнені рядки Лесиної елегії.( У супроводі «Місячної сонати» Бетховена звучить поезія « До мого фортепіано»).



Освіта та самоосвіта

«Біограф». Освіта та самоосвіта, феноменальні здібності до мов, широке коло художнього й наукового читання зробили Лесю Українку однією з найпередовіших постатей свого часу. У родині Косачів усебічний розвиток і навчання дітей завжди були пріоритетом. А найперше – знання рідної мови. Одночасно плекали повагу і любов до інших мов, які відкрили Лесі Українці доступ до скарбниці всесвітньої культури. Займаючись перекладацькою роботою, разом з іншими членами Київського літературно-артистичного товариства «Плеяда» юна Леся прагнула зробити світову літературу набутком рідної культури.

У 1890 році Леся Українка написала «Стародавню історію східних народів». Призначена для молодших сестер, у 1918 році ця книжка була видана як підручник для національної школи.



«Пошуковець мемуарів». 1885 рік. Ольга Косач у листі до Михайла Драгоманова пише про Лесю цього періоду: « Прекрасна дитина, така без кінця добряча, поблажлива для всіх і дуже здібна… Леся пише вірші і цілком незле володіє віршем. Може колись стати справжньою поеткою.»

Людмила Драгоманова зазначає у спогадах: «Леся мала широку освіту та інтерес до західних європейських культур. Європейські мови і літератури знала добре».

Про рівень її освіченості говорить і Михайло Драгоманов: «Леся так просто ошеломила мене своїм образованієм та тонким розумом. Я думав, що вона тільки в крузі своїх поезій. Але це далеко не так. На свій вік це геніальна жінка».(фото М.Драгоманова та Лесі).

Січень 1893 року, Львів. У статті І.Франка «Наше літературне життя у 1892 році» серед наймолодшого покоління українських письменників названа «талановита поетка Леся Українка, котрої збірка віршів «На крилах пісень» вийшла сими днями у Львові і становить без сумніву найважливіший здобуток за 1898 рік».(фото збірки «На крилах пісень» різних років видання).



Учитель. Дайте відповідь на запитання: чому Леся Українка займалася самоосвітою? Що це їй дало в житті?

Перше кохання

«Біограф». Перше кохання, яке боязко ступило на тінисту терасу в невеличкому містечку Чукурларі, що біля Ялти, де Леся лікувалася, заглянуло в очі, широко усміхнулося і навіки оселилося у серці. «Це він», - шепотіли її губи. «Це вона», - говорили його очі. Їм було добре вдвох. Вони часто слухали, як гомоніли кипариси, стогнав, б’ючись об скелі, шалений прибій, квилили чайки над водою.

Сергій Мержинський, відомий активіст соціал-демократичного руху, нестямно був закоханий у Мавчині-Лесині очі,які вабили лісовою прохолодою, мінилися надвечірньою зажурою й теплом призахідного сонця.(на екрані фото С.Мержинського).

Та щастя було коротким: чоловіка спіткало велике горе – давня хвороба легенів несподівано активізувалася з небувалою силою.

Невимовна туга звучить у цей час у Лесиних творах:



Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою загинуть,

То було б щастя, мій згублений світе!..

Майже два з половиною місяці Леся відважно боролася за життя свого коханого. Та рятунку не було – 3 березня 1901 року Сергій Мержинський помер у неї на руках. Замучена, знесилена й розбита поверталася вона додому.

Не любила показувати перед людьми своє горе. Не несла своїх жалів ні друзям, ні рідним, намагалася сховати їх й собі. Тільки білі листочки паперу чули сумний і засмучений шепіт її спраглих уст.

Уста говорять: «він навік загинув!»

А серце каже: «ні, він не покинув!»

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,

Тут в глибині і б’ється враз зі мною:

« Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»…

Учитель. Сергієві Мержинському Леся також присвятила відому поему «Одержима», яку написала за одну ніч з 18 на 19 січня 1901 року. Це була одна із тих драматичних ночей,коли вирішувалася доля коханого: життя чи смерть.

«Пошуковець мемуарів». У листі Іванові Франку Леся Українка розповідала про поему «Одержима»: «Діло сьогодні пішло на щирість, то признаюся Вам, що я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась… Якби мене хто спитав, як я з того всього життя вийшла, то я б теж могла відповісти: «Я з цього створила драму».

Літературознавці не раз згадують у своїх працях оцей справді драматичний епізод у житті Лесі Українки. У невеличкій кімнатці в одному кутку помирає молодий чоловік, принишклий, знесилений боротьбою з виснажливими нападами хвороби. А в протилежному – сидить, схилившись над столом, така ж молода жінка, скупо освітлена гасовою лампою. Рядок за рядком невтомно мережить перо, на обличчі печать глибоких страждань, в очах розбурханий океан пристрастей і думок. Іде жорстока боротьба споконвічних основ – життя і смерті, добра і зла, любові й ненависті.



У колі знайомих і друзів

Леся Українка та Ольга Кобилянська.

« Пошуковець мемуарів». Після мінської трагедії через деякий час Леся згадала про запросини Ольги Кобилянської і запитала в листі, чи може приїхати до Чернівців і пожити в неї якийсь час: «Мені хочеться Ваших тихих речей, Ваших лагідних поглядів, Вашої ще не чуваної для мене музики, мене ваблять Ваші незнані, а вже милі гори. Напишіть мені, дорога товаришко, чи можу я приїхати до Вас так, щоб не стати Вам на заваді…»

Жінка прагнула, аби її гостювання у Кобилянських лишалося непомітним – це диктувало і тяжкий стан її здоровя, і пригнічений настрій.



Учитель. Та хоч як Леся береглася розголосу, скоро про її перебування в Чернівцях дізналася уся Буковина. Нічого не вдієш – довелося погодитися на влаштування прилюдного вечора, або, як казали буковинці, «товариських сходинок», де мали вітати гостю з великої України.

Вечір Лесі Українки відбувся 9 травня 1901 року в залі Народного дому. Людей зібралося сила-силенна, бо подію було анонсовано в місцевих газетах. Прийшла міська інтелігенція, приїхали навіть з далеких сіл селяни. У залі промовляла не поетка Леся Українка, а сама доля народу. Цей пам’ятний вечір затягнувся далеко за північ. Чернівецька газета «Буковина» писала тоді, що «незвичайна землячка чарувала всіх своєю освітою, гарячим патріотизмом і рідкою скромністю».



Подорож до Італії. Сан-Ремо.

«Екскурсовод». Після повернення з Карпат до Києва на черговій сімейній раді батьки вирішили відрядити Лесю в Італію, де саме тоді лікувалися Садовські – далекі родичі Косачів.

Пізньої осені Леся виїхала у супроводі тітки Олени. У Сан-Ремо Леся не тільки лікувалася теплим морським кліматом, а й цікавилася історичними пам’ятками, багато читала і продовжувала писати.



«Декламатор». «Хто вам сказав, що я слабка…»

Учитель. Поетка усвідомлює, що лише творчість тепер становить зміст її життя. Вона певна того, що слово – то її єдина зброя і найміцніший корінь, який тримає її на цьому світі.

На відкритті пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві

«Біограф». На початку осені 1903 року сталася подія, що вперше за останні два сторіччя зібрала в одному місці українську національну еліту з усіх кінців російської й австро-угорської України. Це, може, вперше в історії нашої держави було велике віче, конгрес культурних сил українського народу, що закликав до гуртування і боротьби. У Полтаві, на одному з бульварів, відкривався пам’ятник Іванові Котляревському.

Леся та її матір у перших рядах делегації, яка стояла півколом перед пам’ятником. Їх оточувало товариство старших письменників і громадян. Повсюди лунала українська мова.



«Пошуковець мемуарів». У книжці «Літопис життя та творчості Л. Українки» викладено спогади В.Сімовича, який згадує, що Леся весь час була у товаристві старших громадян і письменників, обурювалася поведінкою частини молоді, яка намагалася використати свято для влаштування політичних демонстрацій».

Учитель. Про що говорить той факт, що Леся Українка була проти політичних демонстрацій на урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника І.Котляревському?

  • Якою вам запам’яталась Леся у колі своїх друзів, знайомих? Що в її ставленні до навколишніх ви хотіли б перейняти?

Леся Українка і Климент Квітка

«Біограф». З Квіткою Леся познайомилася, коли він був іще студентом Київського університету та музично-драматичної школи. У тяжкі часи, що їх у Лесі не бракувало, він часто був поруч як товариш у її подорожах. Поступово дружба міцніла. Крім щедрої музичної обдарованості, юнак подобався Лесі своєю лагідністю,скромною поведінкою і здатністю відчувати та розуміти прекрасне. Хто знав Квітку пізніше, кажуть, що він справляв враження людини доброї, чутливої, неговіркої.

Як і у випадку з Мержинським, мати не схвалювала Лесиної симпатії. Мабуть, їй здавалося неприйнятним те, що він значно молодший до Лесі. А сама Леся?..( на екрані фото К.Квітки)

Вона впевнено заявила матері: «Я нічого до тебе не маю, я тільки надіюсь, що ми ще будемо однаково думати про те, що для мене щастя, а що лихо, і тою надією розважаю себе».

«Пошуковець мемуарів». Квітень 1904 року. Під час перебування Лесі Українки в Грузії зміцніла й поглибилась їхня взаємна приязнь із Квіткою. Про це писала в листі до Кобилянської 22 червня 1904 року: «Мій хтосічок знає, що хтось завжди тримався добре з Квіточкою, але тепер тримається ще ліпше, і тепер уже Квіточка зовсім не може без когось жити, та і хтось близько того. Чи то зле, чи то добре, то кожний собі може думати, як хоче, але вже воно так. Я не знаю, яка буде форма чи формула наших відносин, але одно певне, що ми будемо старатись якнайменше бути нарізно один від одного і якнайбільше помагати одне одному, - се головне в наших відносинах, а все решта другорядне».



Учитель. Родина її обранця – консервативні, віруючі люди. Вони нізащо в світі не погоджувалися на шлюб без церкви. Тому треба було Лесі ставати під вінець. А 25 лютого 1907 року вона повідомляла матір: «Люба мамочко! Справа скінчена – ми звінчались сьогодні в 1-й годині дня. Знайшли такого священика, що сам порадив коротший спосіб. Хоч сяк, хоч так дивитися на цей обряд, то все можна сказати: «Слава Богу, це кінець!»

Боролася – щоб жити, жила - щоб творити!

У Криму та на Кавказі.

« Екскурсовод». У серпні 1907 року міністерство юстиції задовольнило прохання Климента Квітки щодо переведення його на службу в Сімферополь, і подружжя почало готуватися до переїзду в Крим. Треба поспішати, бо лікарі виявили в Лесі цього року ще страшнішу недугу – ниркову.

« Біограф». Перебуваючи у Криму, Леся разом з чоловіком взялася до великої справи. На власні кошти вона організувала етнографічну експедицію на Полтавщину для запису фонографом мелодій українських народних дум.

У 1907 році Леся Українка підготувала до друку драматичну поему «Кассандра».

У 1910 році Наукове товариство ім.. Тараса Шевченка у Львові видало перший том «Мелодій українських дум». Видання другого тому мелодій, який вийшов у світ у 1913 році, на жаль авторка не побачила.

До Єгипту.

«Екскурсовод». Минуло літо 1909 року, а здоровя дедалі гіршало, не допомагав Кавказ. Лікарі сказали, що єдиний порятунок – сухий теплий клімат узимку, і наполегливо радили – до Єгипту. Отже, їхати до Єгипту чи лишатися на місці – такого вибору не було. Тільки їхати!

Климент Квітка супроводжував Лесю в дорозі до Єгипту і залишив її там саму – поспішав у Телаві (Кавказ) на службу.



«Біограф». Леся скоро звикла до нових умов, здоровя її поволі почало відновлюватися. За довгі роки безперервних мандрів по різних країнах вона навчилася швидко адаптуватися в нових місцях. Неспроможна була тільки подолати тугу за батьківщиною, за ріднею.

Не лише кліматом вабив Єгипет Лесю Українку. Він цікавив її ще багатовіковою культурою та історією, величними пірамідами. Згодом Леся створить поезію «Напис в руїні», де прозвучить думка про скороминущість, плинність життя і водночас вічність, створену людським генієм.

«Декламатор». «Напис в руїні».

«Екскурсовод». Весною 1911 року поверталася Леся Українка з Єгипту. Трохи перепочивши у своїх одеських друзів, прибула до Києва. А 25 травня цього ж року поїхала через Севастополь на Кавказ до свого чоловіка.

«Біограф». Життя на Кавказі для Лесі ставало дедалі труднішим, здоровя гіршим. І дивна річ: що жорстокішою ставала доля, що глибше вгризалася хвороба, то більший опір чинила письменниця. Саме в ці останні найтяжчі два роки вона написала найкращі твори. 1911 рік. Літо – драма-феєрія на три дії «Лісова пісня». Осінь – драматична поема «Адвокат Мартіан». 1912 рік – велика драма на п’ять картин «Камінний господар». Весна 1913 року – остання драматична поема «Оргія».

Надходив світанок 1 серпня 1913 року і разом з ним невблаганний кінець. Народжувався новий день, а Леся тихо згасала на любих руках матері та свого чоловіка.



«Пошуковець мемуарів». Смерть Лесі Українки сколихнула усю Україну. Запрацювала й поліцейська машина, щоб бути напоготові. Адже самодержавство не могло спокійно дивитись, як з усіх кінців величезної імперії, і навіть з далеких країн, летять до Києва слова скорботи по тому, хто закликав: «Вставай, хто живий, в кого думка повстала

Учитель. З телеграфа безконечно сповзали стрічки жалоби від товариств, організацій, наукових закладів, приватних осіб. Телеграми надходили з Петербурга, Тбілісі, Харкова, Одеси, Чернігова, Риги, Варшави, Парижа, Відня, Женеви, Олександрії…

Тіло її було перевезено до Києва і 8 серпня поховано на Байковому кладовищі поряд з могилами батька і брата, а невдовзі там спочила й мати.

Відтоді минуло сто років, ім’я поетеси стало легендою. Її поезія з часом не згасла, а навпаки – спалахує все яскравішим вогнем. Справджується її геніальне пророкування:

Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.

Нам залишилася безцінна творча спадщина геніальної дочки українського народу. Якось Павло Тичина на літературному вечорі сказав: «Нам потрібно сьогодні ( і не тільки письменникам) учитися у Лесі Українки вірному сприйняттю багатогранного життя, її новаторству, її умінню зберігати народні традиції». Тож візьмімо цю пораду за основу вивчення життєтворчості Лесі Українки.



А зараз вікторина.

  • Коли і де народилася Леся Українка?

  • Хто з визначних родичів був для неї взірцем?

  • У якій атмосфері зростала майбутня поетеса?

  • Яким музичним інструментом захоплювалася Леся в дитинстві?

  • Коли і за яких обставин почалася «30-літня війна» Лесі Українки з її хворобою?

  • У якому віці Леся написала свого першого вірша? Як він називався і кому був присвячений?

  • Який підручник написала Леся Українка для навчання своїх молодших братів та сестер?

  • Як здобувала освіту майбутня поетеса?

  • Які мови знала Леся Українка?

  • Коли і де вийшла у світ перша збірка Лесиних поезій?

  • За яких обставин і коли було написано драматичну поему «Одержима»?

  • Коли відвідала Леся Українка Ольгу Кобилянську у Чернівцях? Чим закінчилася ця зустріч?

  • Коли і в якому місті лікувалася Леся в Італії?

  • У якій країні письменниця лікувалася і творила восени 1909- весною 1910 року?

  • Коли вона написала свої найвідоміші твори?

Домашнє завдання. 1. Написати твір «Учімося у Лесі Українки». 2. Вивчити напам’ять поезію” Contpa spem spero”.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка