Тема методичної розробки



Скачати 458.5 Kb.
Сторінка1/4
Дата конвертації02.04.2016
Розмір458.5 Kb.
  1   2   3   4
Відділ освіти Знам’янської районної державної адміністрації

Кіровоградської області


Тема методичної розробки

Я- єдиний і неповторний

Тренінг розвитку соціально-комунікативного потенціалу підлітків

Автор: Ларіонова Олена Миколаївна

практичний психолог Дмитрівської

ЗШ І-ІІІ ступенів № 2

Знам’янської районної ради

Кіровоградської області

2013 рік


  1. Вступ

Проблема, над якою я працюю:«Розвиток соціально-комунікативих компетентностей учнів та формування активної життєвої позиції як умови самореалізації у суспільстві»

Першочерговим завданням у сучасному навчально-виховному процесі школи повинно стати виховання та стимулювання соціальної активності учнів, розвиток їх індивідуально-психологічних здібностей. Тільки соціально-активна особистість прагнутиме до самовдосконалення та саморозвитку.

Соціально-комунікативна діяльність є головною умовою існування та розвитку суспільства. «Без спілкування, обміну інформацією між індивідами неможливі інтелектуальна еволюція людства, спадкоємність суспільних відносин, нові досягнення матеріального та духовного життя.

Актуалізуючи і опосередковуючи суспільні зв'язки і стосунки, соціальна комунікація утворює ту інформаційну мережу, за допомогою якої людина включається у систему суспільних відносин» ( 15; 15). Розв'язання цих завдань полегшується завдяки здатності людини до спілкування, до пізнавальних процесів, до самореалізації.

Сучасна школа повинна сприяти становленню особистості як суб'єкта і стратега власного життя, гідного людини. Навчитись жити – значить виробити свою позицію в житті, свій світогляд, ставлення до себе та інших, діяти відповідно до поставленої перед собою мети. А для цього потрібно визначитись в питанні «Де жити і як жити?», тобто побудувати свій власний індивідуальний спосіб життя, обрати оптимальний режим психологічних та фізичних навантажень, спосіб реакції на проблеми та успіхи.

Кульмінаційними моментами творчих пошуків є моменти, коли особистість здійснює життєвий вибір, тобто приймає рішення з кардинальних проблем власного життя. Школа повинна створити умови, навчити дитину як скласти свою життєву програму (самопрограмування), як пізнати себе (самопізнання), як адекватно оцінювати себе (самооцінка), як бачити світ таким, яким його бачать інші (пізнання світу), як визначити свою життєву мету, здійснювати самоаналіз (рефлексія) і, звичайно, як планувати, як організувати діяльність для досягнення визначеної мети.

Вирішення даних проблем та завдань можливе за умови, коли педагоги, батьки та учні стануть активними співучасниками навчально-виховного процесу, коли відбудеться узгодження зовнішніх та внутрішніх вимог, власних потреб, реальних обставин, коли розвиватимуться процеси самоусвідомлення, самореалізації, самовизначення особистості.

Без чіткої психолого-педагогічної діагностики, вивчення кожної особистості та класних колективів неможливо правильно спланувати і організувати роботу навчально-виховного процесу.

В результаті попередніх досліджень,проведених у навчально-виховному закладі, було виявлено ряд певних проблем у розвитку й поведінці значної кількості учнів.

Так, у психічному розвитку: низькі показники самоконтролю й самореалізації; низький вольовий потенціал (невпевненість, нестриманість, імпульсивність); відхилення акцентуації характеру; вади особистісного розвитку (агресивність, підвищена тривожність, низька самооцінка); недисциплінованість.

У соціальному розвитку: низькі показники соціальної адаптованості, інтеграції у класних колективах; незадоволеність становищем у системі формальних і неформальних стосунків у соціальних групах; негативні взаємостосунки з оточуючими; недорозвиток потреби у визнанні; відсутність готовності жити у відкритому суспільстві; невміння вирішувати конфлікти, керувати власними емоціями та швидко приймати рішення.

У духовному розвитку: відхилення у розвитку духовних потреб у самовизначенні, самоствердженні, самореалізації; невизначеність життєвих цілей, відсутність позитивного ідеалу; безвідповідальне ставлення до власного здоров'я і життя; відсутність установки на самовизначення відносно духовних цінностей.

Таким чином, на основі проведеної психолого-педагогічної діагностики та анкетувань («Школа очима дітей», «Ти і твої батьки», «Чи вмієш ти вирішувати конфлікти», «Тест незакінчених речень», «Визначення емоційних стосунків у колективі за методикою Лутошкіна» та інших психологічних та соціометричних методик вивчення особистості та стосунків у колективах) та виходячи з проблеми роботи школи «Компетентністний підхід до навчання і виховання учнів як ефективний засіб забезпечення та активної участі в житті суспільства» були розроблені та впроваджені в роботу тренінгові заняття для учнів «Я - єдиний і неповторний» та «Як уникнути стресу».

Основна мета тренінгових занять «Я – єдиний і неповторний» - розвиток соціально-комунікативного потенціалу особистості учнів, формування адекватної самооцінки, почуття впевненості, самоповаги та навичок ефективної взаємодії в колективі.

Тренінг розвитку соціально-комунікативних здібностей сприяє підвищенню життєвих компетентностей школярів, допомагає реалізуватись у суспільстві.

Соціально-психологічний тренінг «Як уникнути стресу» допоможе учням та випускникам ЗНЗ зняти емоційну розгубленість, напружений психологічний стан, уникнути соціальної ізоляції, подолати особистісну дисгармонію. Заняття спрямовані на розвиток особистості, усвідомлення своєї життєвої позиції, формування ефективних комунікативних умінь у процесі спілкування, набуття навичок самоконтролю та конструктивного вияву негативних імпульсів у поведінці.

Заняття проводяться підгрупами або з усією групою (оптимальна кількість учасників від 9 до 15 осіб) один-два рази на тиждень, тривалістю 45-90 хв. Включають бесіди, дискусії, мозкові штурми, інтерактивні форми роботи, медитації.

До тренінгової групи також можуть входити:



  • люди з низькою самооцінкою, високою тривожністю, невпевненістю;

  • люди, які потрапили в ситуацію, яка торкається проблеми сенсу життя людини;

  • люди, на яких постійно діють стресові фактори;

  • люди, у яких виникають психологічні проблеми у сімейних стосунках.

Таким чином, у процесі активної групової взаємодії підлітки проходять етап індивідуалізації, що є основою для подальшого дорослішання, сприяє особистісному росту, позитивному сприйманні свого «я», розвиває уміння та навички взаємодіяти в соціумі.

2.Основна частина

2.1. Теоретичний розділ

Первинний аналіз наукової літератури, присвяченої проблемі розвитку соціально-комунікативних здібностей людини, дозволяє констатувати, що феномен соціальної обдарованості обговорювався в контексті дослідження проблематики соціальної філософії, психологічних передумов ефективності політичної, педагогічної та психотерапевтичної діяльності, лідерства та управління, військового мистецтва, соціальної адаптації та розвитку особистості. В ході теоретичного аналізу філософської, психологічної, історичної і соціально-політичної літератури виявлено два базових методологічних підходи до аналізу проблеми: соціально-функціональний та особистісно-структурний, які беруть початок у філософській спадщині Платона й Арістотеля, активно використовувались їхніми послідовниками та не втратили своєї значущості й до сьогодні. Джерелом змістовних характеристик соціально-обдарованих особистостей виступають науково-літературні та бібліографічні твори. Особливий інтерес у цьому відношенні викликає розуміння давньокиївськими християнськими мислителями ХІІ-ХІІІ століть – Іларіоном, Клементом Смолятичем, Кирилом Туровським, іншими авторами давньоруської держави Київська Русь психологічних особливостей організації соціально обдарованого суб’єкта.

У більш сучасному контексті заслуговують уваги психологічні підходи до дослідження здібностей людини, які склалися в рамках розробки соціально-філософської проблематики доби Відродження і Нового часу (Г.Сковорода, Н. Макіавеллі, Р. Декарт, Ф. Бекон, французькі енциклопедисти, М. Ломоносов, О. Радищев), європейської описової психології ХУІІІ-ХХ століття (А.Бергсон,

Е. Шпрангер, Й. Брентано, К. Ясперс, М.Весель, О.Лазурський, Х. Вольф), творчої спадщини американських вчених ХХ століття (А. Адлер, А. Бандура, Г. Олпорт, Е.Еріксон, Е. Фромм), теоретичних концепцій філософів і психологів (Б. Ананьєв, Б. Ломов, Г. Костюк, Е. Ільєнков, Л. Виготський, С. Рубінштейн).

Проблемі вивчення соціальних здібностей присвячені роботи Д. Гілфорда, Г. Гарднера, Г. Джерекі, Г. Олпорта, Е. Торнайдка, Р.Стернберга, Ч. Ханта та інші. На вітчизняному грунті в радянські й пострадянські часи психологічним дослідженням соціальних здібностей та питаннями їх розвитку активно займалися А. Южанінова, К. Альбуханова, Л.Уманський, Л. Петровська, Л. Попова, М. Акімова, Н. Амінова, Н. Ануфрієва, Н. Каліна, Н. Кузьміна, О. Бодальов, О. Борисова, Ю. Ємельянова.

Українська традиція дослідження соціальних здібностей бере початок у науково-психологічних розробках Г.С. Костюка, теоретичні положення якого стали дослідження психологічних умов становлення здібностей до ефективної соціальної самореалізації людини (А. Коняєва). Багатьма дослідниками використовуються такі терміни як соціальний інтелект (Т. Хант, Е. Торндайк, Дж.Гилфорд, А.Савенков, Д. Ушаков), організаційні здібності (Л. Уманський), лідерська обдарованість (О. Матюшкін, О. Яковлева), соціальні здібності (Л. Попова), комунікативна компетентність (О. Бодалєв), соціальна компетентність (Л. Петровська, О. Савенков). Такі психологічні конструкти в тій чи іншій мірі конкретизують поняття «соціальна обдарованість». На сьогодні існує, як мінімум, три варіанта трактування соціальної обдарованості. З позиції загально-психологічного підходу, поняття соціальної обдарованості у вітчизняній психології визначалося як сукупність здібностей людини, які забезпечують ефективність її соціальної життєдіяльності. Розглядаючи диференціально-психологічний підхід слід сказати, що такого роду обдарованість є високо розвинутим потенціалом певних здібностей людини, неповторним поєднанням властивих йому якостей, які дозволяють досягати значних результатів діяльності в соціальній сфері (Б. Теплов, Б. Федорішин, Є. Клімов). Із соціально-психологічної точки зору, соціальна обдарованість визначається як життєво-стильова характеристика, яка відображає здібності людини до ефективного проникнення в співтовариство і продуктивному керівництву групою людей. Потенціал таких властивостей забезпечує самореалізацію особистості через спілкування з людьми, і через вплив на них (А. Петровський, Є. Головаха, Ю. Швалб). На думку О. Власової, соціально обдарований суб’єкт містить в собі здібності двоякого характеру. З одного боку, це – психологічні здібності, які відрізняють обдарованих людей в цілому, не залежно від типу їх обдарованості: креативність, працелюбність, захопленість справою, розвинутий інтелект. З іншого боку, це здібності, які проявляються у соціально обдарованого суб’єкта внаслідок його досвіду активності в різних ситуаціях (соціальна перцепція, високий рівень розвитку інтелекту (5; 5).

Демократизація і гуманізація загальної освіти передбачає формування особистості як найвищої цінності суспільства, її соціалізацію. Завдяки працям І.С. Кона та А.В. Мудрика, з кінця 80-х і початку 90-х років ХХ ст. поняття «соціалізація» введено в понятійний апарат філософів, соціологів і психологів. Вчені, які торкаються питань соціалізації, вкладають у це поняття різний зміст. Зокрема, А.В. Мудрик визначає соціалізацію як розвиток і самореалізацію людини протягом усього життя в процесі засвоєння й відтворення культури суспільства.

Так, А.В. Петровський зазначає, що «соціалізацію слід розуміти як процес і результат введення людини, що росте, в суспільство завдяки засвоєнню й більш-менш активному відтворенню особистістю соціального досвіду, історично накопиченої культури» (12; 23).

Аналізуючи зміст різних варіантів визначення поняття «соціалізація», можна зробити висновок, що в широкому розумінні його слід тлумачити як процес і результат соціального розвитку людини. І.С. Кон вважає, що соціалізація являє собою сукупність усіх соціальних і психологічних процесів, за допомогою яких індивід засвоює систему знань, норм та цінностей, які дозволяють йому функціонувати в ролі повноправного представника суспільства. За І.С. Андрєєвою, соціалізацію можна розглядати з точки зору засвоєння та відтворення індивідом соціального досвіду в процесі життя. Отже, суть процесу соціалізації полягає в тому, що людина поступово засвоює соціальний досвід і використовує його для адаптації до соціуму.

Важливим у розвитку соціально-комунікативної активності учнів є оволодіння навичками поведінки у соціальному середовищі, сприйняття та засвоєння норм, загальнолюдських цінностей. Розвиток комунікативних здібностей дитини дозволяє їй інтегруватися в суспільство, сприяє формуванню вміння спілкуватися, аргументовано висловлюватись, вести дискусії, відстоювати власну думку.

Соціально-комунікативна активність передбачає взаємодію з оточуючими, навички роботи в групі, колективі, володінні різними соціальними ролями. Обираючи для учнів ролі, необхідні для повноцінного і змістовного життя, треба забезпечувати їхню послідовність, зміну, органічне поєднання, що створює можливості для реалізації і самовизначення. З цією метою слід надавати учням можливість вільного вибору змісту і способів діяльності, створювати ситуації успіху, задоволення їхніх потреб та інтересів.

Соціально-комунікативна активність характеризує здатність, готовність і культуру міжособистісного спілкування особистості в колективі. Ця динамічна структурована система характеризується певним змістом зв’язків між кожним вихованцем зокрема й колективом у цілому, виконує на кожному етапі розвитку школяра соціально-психологічні та педагогічні функції. Значущим у розвитку соціально-комунікативної активності є особистісно орієнтований підхід, коли в центрі навчально-виховного процесу стоять інтереси дитини, її потреби та можливості.

Формування соціально- комунікативної активності учнів синтезує такі важливі завдання, як:

- стимулювання інтересу до навчання, трудової і суспільної діяльності;

- створення оптимальних умов для виявлення творчих здібностей, організаційних навичок;

- створення умов для самореалізації особистості;

- забезпечення вільного розвитку учнів;

- свідомий вибір школярами соціальних цінностей.

Розв’язання цієї проблеми залежить від стану всіх ланок системи соціального становлення особистості. У її функціонуванні повинні бути задіяні загальнооосвітні навчальні заклади, позашкільні установи, засоби масової інформації, родинне виховання, співпраця учнів, батьків, педагогів.

Актуальність проблеми розвитку соціально-активної особистості підтверджує факт зростання серед молоді бездуховності, зневаги до моральних норм, дитячої злочинності, формування у них споживацьких потреб.

Важливе місце у цьому процесі займає підлітковий вік – найбільш сприятливий для формування активної особистості, самостійної та відповідальної. Особливістю підліткового віку є наявність потреби у спілкуванні з дорослими та ровесниками, у спільній діяльності з ними.

Спілкування з однолітками в підлітковому віці набуває абсолютно виняткової значущості. У цьому віці підлітки проходять особливу школу соціальних стосунків. У своєму середовищі, взаємодіючи один з одним підлітки вчаться рефлексії щодо себе і однолітків. Спілкування виявляється настільки привабливим, що діти забувають про уроки і домашні обов’язки (10).

Спілкування у підлітковому віці стає необхідною складовою у розвитку особистості учня. Воно виконує ряд функцій:


  • у спілкуванні передається знання про оточуючу дійсність, вміння та навички, необхідні для здійснення певного виду діяльності;

  • спілкування є передумовою розвитку особистісних якостей та здібностей;

  • у спілкуванні відбувається активізація внутрішніх особливостей та станів особистості, а також актуалізація складових її комунікативного потенціалу (10).

Поняття «потенціал» (від лат. potentia - сила) – наявні сили, які можуть пущені в хід і використані, як можливості подальшого росту, розвитку і саморозвитку, як певної цілісності, системи; як показник ступеня сили того чи іншого явища, впливу на процеси, предмети, що його оточують. Проблема комунікативного потенціалу особистості та його реалізації полягає у співвідношенні ідеально можливого і дійсно існуючого.
Теоретичні проблеми спілкування розроблені в педагогічній науці Х.Й. Лийметс, А.В.Мудрик, Л.І. Новіковою. Досліджується ряд аспектів спілкування школярів у процесі пізнавальної діяльності (М.Д. Виноградова, В.В. Котов, Г.І.Щукіна).

Спілкування розглядається як спосіб і засіб соціального утвердження особистості, адже воно впливає на становлення самосвідомості і моральних установок школяра, на характер та виховну ефективність діяльність і стосунків у колективі.

Тому в підлітковому віці необхідно розвивати такі основні компоненти соціальної обдарованості, як: комунікативна компетенція, соціальний інтелект, творчий підхід до вирішення поставлених задач, організаторські здібності, креативність, емпатію, соціальну компетентність.

Під комунікативною компетентністю розуміють здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, певну сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування (7). Вона передбачає уміння змінювати глибину і коло спілкування, розуміти і бути зрозумілим для партнера по спілкуванню. Комунікативна компетентність формується в умовах безпосередньої взаємодії, тому є результатом досвіду спілкування між людьми. Цей досвід набувається не тільки у процесі безпосередньої взаємодії, а також опосередкованої, в тому числі з літератури, театру, кіно, з яких людина отримує інформацію про характер комунікативних ситуацій, особливості міжособистісної взаємодії і засоби їх вирішень. У процесі опанування комунікативної сфери людина запозичає з культурного середовища засоби аналізу комунікативних ситуацій у вигляді словесних і візуальних форм.

Виокремлюють такі складові комунікативної компетентності:

- орієнтованість у різноманітних ситуаціях спілкування, яка заснована на знаннях і життєвому досвіді індивіда (8);

- спроможність ефективно взаємодіяти з оточенням завдяки розумінню себе й інших при постійній видозміні психічних станів, міжособистісних відносин і умов соціального середовища (8);

- адекватна орієнтація людини в самій собі – власному психологічному потенціалі, потенціалі партнера, у ситуації (3);

- готовність і уміння будувати контакт з людьми (3);

- внутрішні засоби регуляції комунікативних дій (4);

- знання, уміння і навички конструктивного спілкування (4);

- внутрішні ресурси, необхідні для побудови ефективної комунікативної дії у визначеному колі ситуацій міжособистісної взаємодії (3).

Таким чином, комунікативна компетентність постає як структурний феномен, що містить цінності, мотиви, установки, соціально-психологічні стереотипи, знання, уміння, навички.

Соціальна компетентність складається з кількох компонентів: мотиваційного, що охоплює ставлення до іншої людини як вищої цінності: вияву доброти, уваги, турботи, допомоги, милосердя; когнітивного, що пов'язаний із пізнанням іншої людини (дорослого, однолітка), здатністю зрозуміти її особливості, інтереси, потреби, побачити труднощі, помічати зміни настрою, емоційного стану; поведінкового, що пов'язаний із вибором адекватних до ситуації способів.

Соціально-компетентна особистість добре орієнтується в новій обстановці, спроможна виявити адекватну альтернативну поведінку, знає міру своїм можливостям, уміє попросити про допомогу і надати її, поважає бажання інших людей, може долучитися до спільної діяльності з однолітками та дорослими, не заважатиме своєю поведінкою іншим, спроможна стримуватися і заявляти в прийнятній формі про свої потреби, може уникнути небажаного спілкування, почувається гідно у товаристві інших людей, розуміючи різне ставлення довколишніх до неї, уміє керувати своєю поведінкою і способами спілкування.

Оволодіння соціально-комунікативними вміннями відбувається в процесі практичної діяльності. Перший компонент містить оволодіння уявною моделлю комунікативної дії, розширення та переосмислення психолого-педагогічних знань. Другий спосіб – безпосереднє вдосконалення засобу виконання комунікативної дії.

Розвиток соціально-комунікативних компетентностей школярів можливий завдяки методам активної групової взаємодії, зокрема соціально-психологічного тренінгу. Для ефективності проведення тренінгу спілкування необхідно дотримуватися ряду умов, як з боку тренера, що проводить тренінг, так і з боку учасників тренінгу. Це добровільна участь в ігровому тренінгу, створення емоційно позитивної і довірливої атмосфери, зворотна реакція, гуманізація.

Уміння донести до іншої людини необхідну інформацію, нехай навіть це буде в ігровій формі, складний і багатоструктурний процес. Підліток долає різні складнощі і стикається з комунікативними бар’єрами, нерозумінням з боку реципієнта. Однак якщо ігрова ситуація заздалегідь продумана і сконструйована, то ігрова задача буде досягнута, завдяки гнучкості спілкування і комунікації.

В процесі роботи над проблемою вивчала та впроваджувала в практику роботи з учасниками навчально-виховного процесу елементи технології «Психолого-педагогічного проектування особистісного розвитку учнів (автор Киричук В.О). Дана методика ґрунтується перш за все на глибокій психолого-педагогічній діагностиці. Шляхом підняття соціальної активності кожного учня відбувається зміна його мотивації до навчання в позитивну сторону. Також використовувала програми «Рівний-рівному», «Діалог».

.Низька самооцінка підлітків часто є причиною неуспішності, недисциплінованості, шкідливих звичок. Самооцінка зростає в процесі взаємодії з людьми, коли власне «я» стає для когось значимим («его» зростає за рахунок навіть незначних досягнень, похвал та успіхів).

Таким чином, адекватна самооцінка захищає підлітків від протиправної поведінки; у того, хто вважає себе «гарною людиною» чи «законослухняним», формуються внутрішні обмеження, що утримують їх від протиправних вчинків. Звичайна поведінка поліпшується в міру підвищення самооцінки.

Низька соціальна адаптація також часто пояснюється негативною «я-концепцією» та низькою самооцінкою. Між прийняттям себе, прийняттям інших та іншими існує сильна позитивна кореляція. Отже, самосприйняття і соціальна адаптація є взаємозалежними. Якщо підліток зневажає себе, він буде зневажати й інших, але якщо він відчуває до себе повагу і довіру, то буде так само довіряти іншим та поважати їх. Основними порушеннями, які виникають у підлітковому віці, є нездатність спілкуватись, знайомитись та взаємодіяти з іншими людьми.

Тренінг є активним груповим методом психологічної роботи і відповідає природному прагненню підлітків та молодших школярів до спілкування з однолітками. Створює найкращі умови для навчання методам комунікації. Жива, доброзичлива атмосфера полегшує дитині проходження процесу індивідуалізації, процесу дорослішання, позитивному сприйманню себе та оточуючих, сприяє особистісному росту.

З метою отримання позитивних результатів з даної проблеми (на основі психолого-педагогічної діагностики та комплексного аналізу) спільно з педагогічним колективом підбираємо шляхи та методи психолого-педагогічного впливу на учнів.

Завдання, які стоять перед психологом:


  • створення психолого-педагогічних умов, ситуацій, сприятливих для позитивних змін у знаннях, уміннях, навичках, вчинках, у ставленні до своєї поведінки, свого «я», власного особистісного росту та життєвої активності;

  • корегувати вади особистісного розвитку учнів (тривожність, імпульсивність, невпевненість, низьку самооцінку та ін.) шляхом підвищення соціального статусу, залучення до соціально-комунікативної діяльності;

  • сприяти розвитку подальшої інтеграції класних колективів шляхом активізації індивідуально-психологічного впливу, колективної роботи з учнями з метою створення позитивного психологічного клімату для розвитку особистості школярів.

Як свідчать результати діагностики, анкетування – у колективах, в яких проводились тренінги розвитку соціально-комунікативного компетентностей учнів, зростає рівень інтеграції у класах, підвищується соціальна активність учнів, відбуваються зміни в системі ціннісних орієнтацій. У багатьох учнів започатковується корекція вад особистісного розвитку тощо. Таким чином, в процесі проведення тренінгових занять, більшість особистісних проблем вирішуються позитивно.

Система роботи з проблеми «Розвитку соціально-комунікативних компетентностей учнів та формування активної життєвої позиції як умови самореалізації у суспільстві» вивчена та узагальнена на районних методичних семінарах(заступників директорів з виховної роботи, педагогів-організаторів, класних керівників), постійно діючому семінарі практичних психологів. Тренінгові заняття «Я-єдиний і неповторний» та «Як уникнути стресу» впроваджені та апробовані в Дмитрівській ЗШ І-ІІІ ст. №2 протягом останніх 5 років.

Тренінги були опубліковані у Всеукраїнській газеті для психологів, учителів, соціальних педагогів «Психолог»:

«Як уникнути стресу» - №8 (488), квітень 2012

«Я- єдиний і неповторний» - № 9(489), травень 2012;

2.2. Практичний розділ
Передмова

На сучасному етапі розвитку нашої держави закономірним є запитання: яку роль відіграє школа у суспільному прогресі?

Сучасна педагогіка повинна сприяти входженню дитини в контекст сучасної культури, становленню особистості як суб’єкта і стратега життя, гідного людини. Особистість повинна вміти самостійно будувати своє життя, визначати його стратегію, відповідно до своїх уявлень про щастя, добро, любов. Сучасна школа повинна стати культурою життєвого самовизначення. Навчитись жити – значить виробити свою позицію в житті, свій світогляд, ставлення до себе, інших, діяти відповідно до поставленого перед собою завдання. А для цього треба визначитись в питанні: «Де жити?», тобто як побудувати свій індивідуальний спосіб життя, обрати оптимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень, спосіб реакції на незгоди й успіхи, гідний людини тип трудової діяльності і форми використання вільного життя.

Основна мета тренінгових занять «Я єдиний і неповторний» - розвиток соціально-комунікативного потенціалу особистості учнів, формування правильної самооцінки та спосіб ефективної взаємодії в колективі.

Тренінг є активним груповим методом психологічної роботи й відповідає природному прагненню підлітків до спілкування з однолітками. Така форма роботи створює найкращі умови для навчання методам комунікації. Жива, доброзичлива атмосфера полегшує дитині проходження процесу індивідуалізації, що є основою для подальшого дорослішання, сприяє особистісному росту, позитивному сприйманню свого «Я».

Програма тренінгу розвитку соціально-комунікативного потенціалу учнів спрямована на формування позитивної самооцінки, почуття впевненості, самоповаги.

Низька соціальна адаптація часто пов’язана з негативною «Я- концепцією» і низькою самооцінкою. Само сприйняття і соціальна адаптація є взаємозалежними. Якщо підліток зневажає себе, він буде зневажати і ненавидіти інших, але якщо він відчуває до себе повагу і довіру, то буде так само довіряти іншим і поважати їх. Основними порушеннями, які виникають у підлітковому віці, є нездатність спілкуватись, знайомитись та взаємодіяти з іншими людьми.

Тренінги розвитку соціально-комунікативної активності сприяють розвитку життєвих компетентностей школярів, підвищують самооцінку, допомагають реалізуватись у суспільстві.



  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка