Тема: Методика підготовки та проведення проблемного заняття з історі України. Національно-патріотичне виховання молоді в сучасних умовах Викладача «Історія України» Цодікова В. Н



Скачати 268.29 Kb.
Дата конвертації16.03.2016
Розмір268.29 Kb.
Методична доповідь

Тема: Методика підготовки та проведення проблемного заняття з історі України. Національно-патріотичне виховання молоді в сучасних умовах

Викладача «Історія України» Цодікова В. Н.



Тема: Методика підготовки та проведення проблемного заняття з історі України. Національно-патріотичне виховання молоді в сучасних умовах

План

  1. Вступ

  2. Роль патріотичного виховання у вивченні історії України

  3. Виховна робота майбутніх патріотів

  4. Досвід історичного минулого для молоді

  5. Висновки

  6. Література

Сучасна педагогічна наука безперервно повинна еволюціонувати, набувати все глибшого національного змісту і характеру, творчо використовуючи кращі досягнення інших народів. Вдосконалюється й філософія та ідеологія, методологічні, теоретичні положення. Молоді потрібно оволодіти не лише системою наукових знань, а насам перед цілісною національною культурою, духовністю, не виключаючи вищі здобутки культури, духовності цивілізованих народів.

Наш час вимагає відродження і розвитку української національної системи освіти і виховання.

Батьки, викладачі повинні усвідомлювати, що в процесі виховання кожної дитини мають застосовуватися численні вітчизняні пізнавально-виховані традиції. Ідеї і засоби міфології прадавніх українців, трипільської культури, духовності язичницької епохи, вищі досягнення культури України-Русі, козацько-лицарської доби, багатющий потенціал фольклору, інших народних мистецтв, класичної професійної культури рідного народу, його наукових здобутків – такі цінності підростаючі поколінні мають насамперед засвоювати в процесі навчання і виховання.

Українська педагогіка за своїм змістом і спрямуванням має гармонійно поєднувати могутню культуру і духовну "трійцю” – історію, сучасне і майбутнє нашої нації і держави. Вона покликана утверджувати в серцях і душах, реальних справах, діяльності і поведінці кожного школяра культурно-духовні традиції, цінності рідного народу, вищі здобутки світової цивілізації.

Одним із найважливіших завдань теорії і практики є патріотичне виховання, яке повинно здійснюватися, на мою думку, ще з раннього дитинства. Патріотично-наснажена громадська активність особистості повинна постійно підвищуватись в процесі виховання, самовиховання і самовдосконалення, переростати, у відповідності до вікових особливостей, в громадсько-політичну, державницьку діяльність.

Щоб сформувати в студентів активну життєву позицію, громадянські переконання та ідеали, необхідно насамперед навчити їх визначити моральні цінності. Надання емоційної забарвленості, моральної оцінки знанням – пріоритетне завдання вчителя, вихователя, всього педагогічного колективу. Без цих двох "вогників” педагогічної діяльності навчально-виховний процес "засушується”, неодухотворюється.

Педагоги повинні пам'ятати велику істину, що перемогу в житті здобуває не сила рук і навіть не сила розуму, а сила духу.

Найвищих вершин розум особистості сягає тоді, коли в ній сформована сила духу. Розум, не зігрітий серцем, інтелект, байдужий до долі народу, нації, Батьківщини, перетворюється на соціально-індиферентну силу, а то й на небезпеку, загрозу.

Українська педагогіка серця в перші роки нашої незалежності дала помітні сонцелюбні пагони, бо вона почала орієнтуватися на вічні цінності й відповідати ментальності українського народу, його національному характеру і світогляду. На мою думку, дуже цінними під чим оглядом є праці академіка АПН України М. Стельмаховича, професора О.Вишневського, які розвивають педагогіку серця, педагогіку віри у вічні цінності, високі національні ідеали.

Історія вітчизняної і зарубіжної педагогічної думки переконливо свідчить про те, що вагомі результати у вихованні студентів досягаються тоді, коли в ньому домінують найвищі моральні цінності – любов до Бога, Батьківщини і рідного народу, але такі здобутки науки, світового досвіду законодавство України про освіту і виховання ще повністю не враховує.

Творчо відроджуючи вітчизняні виховні традиції, багато педагогів успішно використовують ідеї, принципи, засоби козацької педагогіки з метою поліпшення героїко-патріотичного виховання учнів, формування у них високої шляхетності, політичної культури, сили волі і сили духу, відчуття володаря становища, усвідомлення прав і обов'язків перед Батьківщиною, відповідальності перед рідним народом.

На долю підростаючого покоління випала історична місія – побудова незалежної України, яка має посісти гідне місце серед цивілізованих держав світу.

У зв'язку з цим нині значною мірою зросла відповідальність батьків, викладачів, вихователів за рівень вихованості студентів. Враховуючи помилки, викривлення. Які були у вихованні впродовж останніх десятиліть, науковці і практики докладають великих зусиль, щоб вивезти з кризи складний і багатогранний процес виховання.

Філософські, психологічні і педагогічні дослідження переконують у тому, що у своєму історичному розвитку виховання дітей у багатьох країнах світу є найефективнішим тоді, коли воно є природним, тобто враховую природу студентів, довкілля, має народний, національний характер, ґрунтується на досягненнях людино-, вітчизнознавчих, суспільних наук. Значна частина педагогів нашої держави дійшла висновку, що фундаментальні. Системоутворюючі поняття "нація”, "Національна культура”, "національна духовність”, "національна ідея” багато в чому визначають сутність, зміст. Завдання, мету, форми і методи виховання підростаючих поколінь кожного народу. У зв'язку з тим, що Україна впродовж тривалого часу перебувала в становищі колонії і напівколонії, у нас часто заборонявся, замовчувався навіть сам термін "національне виховання”, який найбільшою мірою сприяє новому осмисленню такого багатогранного "етносоціального” (С.Русова) явища, яким є виховання.

Перед незалежною Україно. Постала історичної ваги проблема творчо відродити українське національно-патріотичне виховання і водночас піднести його на сучасний рівень наукового і культурного розвитку. Чимало зробили з цього огляду академіки України А.М.Алексюк, П.П.Кононенко, А.Г. Погрібний, М.Г. Стельмахович, відомі педагоги О.І. Вишневський, В.І. Каюков, Є.І. Сявавко та ін.

Закономірним є те, що в наш час значно зріс інтерес педагогів до виховного потенціалу попередніх століть, їхніх виховних традицій. Міфологія прадавніх українців, трипільна культура, цінності язичницької епохи, козацько-лицарська духовність, ідейно-моральний потенціал фольклору – все це цінні набутки нашого народу. Українська система виховання формувалася впродовж тривалого історичного періоду.

За часів Київської Русі закладалися основи системи виховання. яка розвиваючись і долаючи величезні труднощі, зумовлені загарбницькою політикою сусідніх держав, досягла найвищого щабля за великої доби Українського Відродження (ХVІ-ХVІІІ ст.), тобто за Козацької доби. Відкривалися перші українські друкарні, бурхливо розвивалися фольклор, інші види народного мистецтва, театр, етнопедагогіка та інші галузі культурно-освітнього життя народу. Організовувалися братства, які багато зробили для виховання молоді, пробуджуючи в неї патріотизм, громадянську свідомість, прагнення захистити рідну культуру, мову від денаціоналізації. Виникли нові типи національних навчально-виховних закладів. Густа мережа братських шкіл, які були яскраво вираженими гуманітарними закладами, вкривали значну територію України. Багато дітей відвідували різні типи навчально-виховних закладів – козацькі січові, сотенні і полкові, дяківські, братські, церковні, монастирські школи, колегіуми, а також школи народних мистецтв і ремесел. Історичну роль у розвитку національної освіти і культури відіграли Острозька (1576 р.) і Києво-Могилянська академії (1615, 1632 р.), які готували кадри з багатьох галузей науки, культури, мистецтва, релігійного і державницького життя. Це доба дала світові таких визначних культурних діячів, письменників, педагогів як Л.Баранович, І. Гізель, Л.Зизаній, Є. Славинецький, М.Смотрицький і Г.Смотрицький, Ф. Прокопович, С.Яв орський та ін. За часів Української національно-визвольної революції під проводом гетьмана Б.Хмельницького (1648-1657 рр.) усталися і значно зміцнілі риси української національної освіти і виховання, яка формувала в молоді високу національнусвідомість і самосвідомість, лицарський дух, спрямований н захист рідної землі від чужоземних загарбників, на оборону культурно-історичних традицій свого народу. Досягнення Україною в багатьох галузях життя світового рівня неможливе без пізнання і творчого відродження національно-духовних скарбів минулого, зокрема великої Козацької доби. Кожен педагог покликаний глибоко усвідомити особливо важливу для нашого народу культурно-патріотичну місію українського козацтва.

Висока козацька духовність, яка за своєю суттю, змістом і характером у кращих своїх виявах була справді лицарською, забезпечувала бурхливий розвиток усіх сфер життя України в епоху великого відродження нашого народу.

Закономірно, що за умов незалежної України почалося творче відродження багатогранних козацько-лицарських традицій нашого народу. Починаючи з 1995 р. на загальнодержавному рівні реалізуються укази Президента України "Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва” (1995). "Про День Українського козацтва” (1999), "Про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва” (1999), "Про Положення Координаційної ради з питань розвитку українського козацтв” (1999), "Про склад Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва” (1999).

В указах, дорученнях і розпорядженнях Президента України мають місце положення про відродження і розвиток історико-культурних традицій українського козацтва, залучення сучасних козацьких товариств до військово-патріотичного виховання, організації фізкультурно-спортивної, туристсько-краєзнавчої та культурно-просвітницької роботи серед молоді.

Науковцями і методистами створено програму "Сучасне козацько-лицарське виховання дітей та юнацтва України” (1997), написані до неї методичні рекомендації.

У листопаді 2001 р. Президент України затвердив "Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва”.

У цьому важливому державному документі ставляться завдання творчо розвивати козацько-лицарські традиції у сферах військово-патріотичної роботи.

Відомо, що про українське козацтво значна частина сучасної молоді має, як правило, поверхове і спрощене уявлення. Здебільшого розуміють козаків лише як воїнів, які боролися з ворогами, захищали від них рідну землю. Насправді ж козацтво було не лише військовим, а й яскраво вираженим національним, соціальним, політичним, державним, культурно-історичним, психолого-педагогічним феноменом. Сила, велич і могутність козацтва були настільки впливовими, суспільно значущими, що кожен українець прагнув стати козаком.

Глибоко багатогранну духовність, що стала гордістю української культури, створила епоха козацтва. Її освітньо-виховний, ідейно-моральний, емоційно-естетичний потенціал покладено в основу не лише козацької, а й усієї української національної системи виховання. Козацтво було в кращому розумінні цих понять, аристократією національного духу, високоморальною і освіченою елітою своєї нації. Палкий український патріотизм козаків був могутнім стимулом до державотворчого і незалежного життя.

Кожному викладачу, вихователю необхідно ґрунтовно продумати і систематично реалізувати в щоденній навчально-виховній роботі з дітьми цілісну систем пізнання ними національних пріоритетів українського козацтва, пробудження в них глибокого інтересу до вітчизняного лицарства.

Необхідно зважити на те, що надійшов час великих змін у духовній сфері, і козацько-лицарські традиції виховання є за своєю сутністю високим покликанням, одним із найефективніших шляхів формування в підростаючих поколінь шляхетності, аристократизму духу, націотворчих і державотворчих якостей, спрямованості духовної енергії на практичні справи в ім'я народу, Української держави.

Усі педагоги повинні усвідомлювати, що українська педагогіка має підтвердити свою глибоку самобутність, свої вищі досягнення перед усім світом, що він визнав її оригінальний, національно-неповторний і потужний виховний потенціал, вона покликана створювати високий імідж нашої нації у світовому масштабі. Ми, педагоги, маємо зробити великий внесок у формування "Гуманітарної аури нації”, яка повинна світитися змістом "свого неповторного національного варіанту”, "Могутньою силою мистецтва і науки”, енергією "ідеї історичного безсмертя нації”. (Ліна Костенко).

Ліна Костенко говорить, що впродовж століть коли ворожі імперські сили знищили нашу державність, вони "умисно спотворювали обличчя нації. Тому й живемо в постійному відбуттів негараздів, психологічного дискомфорту, викривленої істини”. Треба протиставити дезінформації про наш народ, національний характер, ментальність українців про "націю, що стоять на колінах”, "трьох гетьманів на двох українців”. На віки козаки показали високі взірці служіння Богу і Україні, шляхетності і аристократизму, героїзму, звитяги, подвижництва, глибокого гуманізму, милосердя і самопожертви в ім'я свободи України. С.Наливайко і П.Сагайдачний, Б.Хмельницький і І.Мазепа, І.Богун і М.Кривоніс, І.Виговський і І.Сірко, П.Полуботок і П.Калнишевський та інші гетьмани, кошові атамани, керманичі козацько-селянських повстань завжди будуть високими прикладами, ідеалами для творчого наслідування молоддю.

Козацтво створило дві форми української державності – Землі вольностей Війська Запорозького (Запорізьку Січ) і Гетьманську Україну. Козаки утвердили передовий демократичний устрій, виборну систему. Конституція українського гетьмана Пилипа Орлика (1710 р.) продемонструвала усьому світові високу правосвідомість нашого народу, його проводу і політичну культуру, гуманістичну сутність.

Еліта українського козацтва – Запорозькі лицарі – створили незвичайний форпост волі і свободи Запорозьку Січ, кілька століть функціонування якої – це найбільш яскравий і цікавий період українського життя і з погляду українця-потомка, і з погляду стороннього дослідника-історика” (М.Грушевський). Козацька армія становили Збройні сили України, які в часи піднесення національно-визвольної боротьби з чужоземними загарбниками, в період гетьманування П.Сагайдачного і Б.Хмельницького були одними з кращих у Європі. Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явище не лише української, східнослов'янської, а й світової культури – козацьку педагогіку. Історія покликала до життя такі обставини, коли в сотнях тисяч сімей, в січових, козацьких школах, школах джур і частково в інших типах тогочасних шкіл діяли козацьке навчання і виховання.

Козацька педагогіка – це частина народної педагогіки в її вершинному вияві, яка формувала у підростаючих поколінь українців синівську вірність Батьківщині, народу, здатність захищати рідну землю від чужоземних загарбників.

Основна мета козацької педагогіки – формування в сім'ї, школі і громадському житті дитини як козака-лицаря, мужнього громадянина, захисника рідної землі з яскраво вираженим дійовим патріотизмом, силою волі і силою духу.

Головні завдання козацької педагогіки – готувати фізично загартованих, міцним здоров'ям, мужніх воїнів-захисників рідного народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, світогляд, національні і загальнолюдські цінності, формувати глибоку любов до людини, пошану її гідності, прагнення до милосердя; інші високі лицарські якості.

У національній системі освіти і виховання найважливішими були провідні ідеї козацького руху – свобода і незалежність України, непорушність прав людини і народу, свобода особистості, народовладдя, самоврядування, тощо. Психолого-педагогічні набутки козаків сприяли зміцненню національної системи виховання. Виникали перші українські академії (Острозька – 1576 р., Києво-Могилянська – 1615, 1632 рр.), що стали визначними центрами розвитку вищої освіти, науки і культури України, усіх слов'янських земель. Чимало козацьких лідерів – гетьмани України І.Виговський, І.Мазепа, І.Самойлович, Ю.Хмельницький та інші політичні і державні діячі отримали вищу освіту в Києво-Могилянській академії.

Характерною особливістю козацького родинного виховання був його високий, який забезпечувався реалізацією ідей та засобів козацької духовності, народної педагогіки. Національних традицій і звичаїв, здобутків християнської моралі. У козацьких сім'ях панував культ батька і матері, бабусі і дідуся, роду і народу.

Так, відомий історик козацтва О.М.Апанович вважає, що після козацької Ради 1766 р. і до кінця існування Запорозької Січі як державного утворення "в межах Вольностей Війська Запорозького нараховувалося 44 церкви, 13 каплиць, 2 скипи... у 53 поселеннях та урочищах”. Характерно, що при "кожному з цих поселень існували козацькі школи”. Знаменний історичний факт: майже в кожному населеному пункті на Землях Вольностей Війська Запорозького існували церкви, собори, шпиталі і школи, що свідчить про загальнокультурний і освітній рівень козацтва.

Козацькій педагогіці було притаманне родинно-шкільне виховання. Як вияв глибокої єдності впливу на особистість найважливіших соціально-педагогічних факторів сім'ї і школи при збереженні пріоритетності батьків, родинного оточення у виховному процесі. Більше того, родинні виховні цінності, які мали найвищий статус в усьому суспільстві, широко впроваджувались к багатогранне козацьке життя, зокрема у виховання. Це, своєю чергою, сприяло зміцненню сім'ї, підвищенню відповідальності батьків перед громадою, державою за виховання своїх дітей. На жаль останні десятиліття у справі виховання в цьому відношенні майже все було навпаки, що призвело до низької вихованості дітей.

Тому, на мою думку, потрібно кардинально змінити підхід до виховання дітей у сім'ї та дошкільних закладах, бо у школі їх уже потрібно перевиховувати, а це набагато важче робити ніж виховувати. Для батьків потрібно створити курси, які повинні пройти майбутні батьки. На цих курсах ознайомити батьків із їх відповідальністю за виховання дітей перед державою, а також перед самими дітьми. Без такої підготовки не реєструвати їх шлюб, тому що більшість батьків не розуміють, що лежить в основі правильного виховання дитини.

Більшість з батьків на перше місце ставлять матеріальне забезпечення своєї дитини, а задля досягнення цієї мети нехтують моральними принципами виховання. Вони бачать свій обов'язок в тому, щоб нагодувати дитину і одягну – так, щоб не була гірша за інших. В таких сім'ях ведуться розмови в основному як і де заробити побільше грошей, використовуючи любі шляхи.

В таких сім'ях прикладом для наслідування є ті діти, які мають модні речі. Одним словом "круті”. Тому дитина в цих сім'ях виростає егоїстом, бездушною і черствою людиною, їй не властива така риса як патріотизм.

Я вважаю, що виховна робота в учбових закладах також потребує докорінної реформи. В виховній роботі основний акцент треба ставити на виховання справжнього патріота своєї землі. Щоб студент, який приходить на перший курс був уже справжнім патріотом своєї землі. А викладач повинен, навчаючи студентів, продовжувати виховувати в них любов до свого краю, свого народу, використовуючи для цього краєзнавчий матеріал, а також козацьку педагогіку, в якій відводилась особлива роль лицарській честі і лицарській звитязі. Кожен молодий юнак, стимульований громадською думкою, прагнув розвинути в собі ці шляхетні якості.

Процес виховання – це система виховних заходів спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості . Одним із пріоритетних напрямків організації виховної роботи у «Артемівському коледжі транспортної інфраструктурі» є активне формування у молодої людини відчуття патріотизму, любові до власної Вітчизни та рідного краю. Відзначимо, що патріотизм (від гр. patriotes – батьківщина) – любов до своєї батьківщини, відданість своєму народу, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання, продовжити примноження його загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Як зазначав В. Сухомлинський:«виховання громадянина патріотом – це гармонія розуму, думки, ідей, почуттів, духовних поривів, вчинків» . Патріотичне виховання покликане виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття жертовного служіння Батьківщині. Відомо, що основні риси громадянина формуються в молодому віці під впливом загальнонародних цінностей, у взаємодії особистості з суспільством, яке на кожному етапі репрезентують родина, школа та різноманітні колективи. Справжній патріот любить Батьківщину, не відвертаючись від неї через те, що їй нічим заплатити йому за це і що її народ не досяг рівня культури характерної для європейських суспільств. А головне – патріот не обмежується пасивною любов’ю до рідного краю, він активно працює для свого народу. Його добробуту, розбудови культури й господарства. Він захищає честь своєї держав, примножує її багатства.

Дієвим засобом патріотичного виховання є пісня. Українська пісня характеризує українця як щирого патріота, що живе зароди Батьківщини і завжди готовий віддати за неї своє життя. Переживання, що їх передає музика можуть бути такими тонкими і глибокими, що їх не можна передати словами. Через музику душа безпосередньо розмовляє з душею. Оскільки в народній пісні відбиваються почуття народних мас, то можна сказати, що через неї ми безпосередньо розмовляємо з давніми поколіннями. Ми разом з ними живемо тими почуттями, якими жили вони. Народна пісня – це єдність музики і слова. Усе це поглиблює у студентів коледжу знання про національну історію, розвиває патріотичні почуття, погляди і переконання, формує чітко виражену патріотичну позицію та патріотичний стиль поведінки.

Таким чином, проаналізований досвід свідчить про, те що в коледжі здійснюється значна робота із патріотичного виховання студентської молоді. Змістом патріотичного виховання в коледжі є формування особистості зорієнтованої на національні цінності, прагнучої розбудови демократичної, незалежної української держави. Студенти впродовж навчання у коледжі усвідомлюють свою приналежність до українського народу, проймаються почуттями поваги до національної історії культури, традицій, звичаїв. Молодь оволодівши українською мовою, поглиблює знання іноземних мов міжнаціонального спілкування, толерантно ставиться до етнічних груп і національних меншостей, які проживають на території України. У коледжі звертається увага на дієвому служінні Батьківщині, що передбачає не тільки визнання поваги і любові до всього рідного (територія, предки, мова, історія), а й готовність самовіддано працювати в ім’я і на благо України. Визначений зміст патріотичного виховання реалізуються у ході проведення цілої низки культурно-просвітницьких заходів, заходів з відзначення державних і пам’ятних дат.

Основна мета виховного процесу в коледжі – формувати особистість, наділену громадянською відповідальністю, національною самосвідомістю, високими духовними цінностями, родинними і патріотичними почуттями; створювати умови для розвитку творчо обдарованої молоді, її індивідуальних якостей, набуття за час навчання молодою людиною соціального досвіду. Виховний процес відбувається як через інформаційно-просвітницькі виховні години (вони відбуваються двічі на тиждень), зустрічі з цікавими людьми, так і через залучення студентів у гуртки художньої самодіяльності, клуби за інтересами, музей Є. Храпливого, бібліотеку з Інтернет центром, спортивні гуртки, органи студентського самоуправління. Саме через них розвивається художньо-естетична культура, формується національна та громадянська свідомість, реалізуються творчі можливості студента.

Адміністрацією вищого навчального закладу було звернуто увагу на посилення актуалізації та підвищення мотивації вивчення студентами дисциплін гуманітарного блоку: історії України, української мови та літератури, краєзнавства, політології, соціології, культурології. Саме ці предмети сприяють формуванню у студентської молоді цілісного розуміння таких засадничих принципів патріотичного виховання як відданість рідній Вітчизні, гордість за її соціокультурні та історичні здобутки.

Програма з історії України передбачає виховання в студентів особистісних рис громадянина України, загальнолюдських духовних ціннісних орієнтацій, сприйняття ідей гуманізму та демократизму, патріотизму, взаєморозуміння між народами на основі особистісного усвідомлення досвіду історії. Педагоги-історики чітко окреслили свою навчально-виховну мету – плекати національну особистості, яка щиро сповідує високі ідеали національного відродження і працює задля процвітання України. Патріотичне виховання здійснюється на основі проблемного викладу історії України. Вже з перших занять звертається увага на значення Київської Русі, Галицько-Волинської держави, Української козацької держави – Гетьманщини, Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіка для майбутніх поколінь. Практично всі теми з історії України можна використати для виховання національної свідомості молодого покоління. Але є такі, які справедливо можна назвати уроками громадянства, українства. Серед таких: теми присвячені національно-визвольній війні Б. Хмельницького, українській революції 1917-1920 рр., діяльності шістдесятників та дисидентів, національно-визвольному руху часів перебудови, здобуттю Україною незалежності та ін. Пізнаючи свій народ, студенти пізнають самих себе, оцінюють себе як частину народу, у них формується почуття обов’язку і відповідальності перед Батьківщиною. Велике значення на заняттях історії мають героїчні подвиги особистостей, які стали патріотичною гордістю українського народу, бо як зазначав В. О. Сухомлинський «найголовніше, найяскравіше і найміцніше, що на все життя западає в серце патріота, що втілює в собі Батьківщину – це люди». Важливим є висвітлення правдивої історії українського народу, повернення до культурних надбань, відкриття наново призабутих пам’яток нашої спадщини, повернення імен видатних українських вчених, художників, композиторів, видатних політиків.

В позаурочний час для організації змістовного відпочинку та дозвілля студентів, проведення виховних заходів, круглих столів, зустрічей із відомими земляками, вечорів читання поезії.

Значна увага в коледжі приділяється організації та проведенню цілої низки заходів громадянсько-патріотичної спрямованості, які відіграють важливу роль у виробленні в студентської молоді суспільно значущої мети – побудови громадянського суспільства та правової незалежної Української держави. Серед них: просвітницька година «Хрещення України-Руси», вечір реквієм «Голодомор 1932-1933 рр. – незагоєна рана України»,тематичний вечір присвячений українському козацтву «Золоті дзвони Покрови», виховна година «Українська держава та її символіка», цикли виховних годин присвячених річницям від народження видатних українських письменників та громадських діячів, виховна година «Незалежна Україна – спільний дім для всіх її громадян», свято квітів «Світе тихий, краю милий, моя Україно», «Осінні народні свята та традиції», «Бабин Яр – трагедія народу України», «Ми не отримали землю в спадок, ми взяли її в борг у наших дітей», тематична година «Михайло та Олена Теліги – борці за незалежність України», вечір пам’яті присвячений 95 річниці бою під Крутами «Герої Крут – вони назавжди в серці України», вечори пам’яті за загиблими в Другій світовій війні «У борні, у бронзі, у серцях», просвітницькі години з нагоди дня героїв «Ми про Вас пам’ятаємо».

В непростий для всієї України час, студенти коледжу у вересні цього року відвідали обеліск визволителів Донбасу, щоб вшанувати пам*ять батьків, дідів та прадідів, визволивших в 1943 році Донецький край від німецько-фашистських загарбників.

Близько десяти тисяч наших земляків, покликаних в ряди діючої армії, загинули чи зникли безвісти на фронтових дорогах віїни.

Ці роки нагадують нам про стійкість, безмежну мужність, самопожертву в ім'я захисту рідної землі, своїх близьких людей.

У Артемівському коледжі одним із очільників організації патріотичної роботи серед студентської молоді є циклова комісія соціально-економічних дисциплін, представники якої мають високий рівень фахової підготовки, необхідний для проведення систематичного виховного впливу на молодь та формування у неї відповідних якостей.

У виховній роботі представники викладацького складу намагаються дотримуватись принципів єдності активних та інтерактивних методів виховання, досягаючи їх інтеграції в кожному окремому виховному національно-патріотичному заході. Відзначимо, що в організації позанавчальної роботи зі студентською молоддю викладачі широко використовували такі методи, як екскурсії, бесіди, тематичні диспути та дискусії, «круглі столи», вікторини, рольові ігри, конференції, лекції, тренінги, «відкриті трибуни», ділові ігри, різні форми роботи з книгою, періодичною пресою, безпосередньо пов’язані з тематикою національно-патріотичного виховання і покликані ознайомити студентів з найбільш яскравими сторінками нашої героїчної історії.

На кожному занятті я рекомендую звертати особливу увагу на історичну правду аргоментуя кожний факт.

Як довів досвід, такі форми позанавчальної роботи користуються значною популярністю серед студентства, свідченням чого є їх активна участь в організації та проведенні даних заходів. Так, наприклад, в екскурсіях до міського краєзнавчого музею в перші міясці навчання беруть участь всі студенти.

Як відомо, однією з основних форм позанавчальної діяльності та виховання студентів є групова, яка дозволяє здійснювати виховний вплив на студентів через колектив. В коледжі діє гурток за інтересами в яких студенти можуть розвивати свої творчі здібності та вподобання. У процесі практичної реалізації концепції національно-патріотичного виховання при суспільно-політичному клубі «Рідний край» працює три секції : історична «Мій рід, моя Батьківщина», суспільна «Твої люди, Україно», правова «Молодь і закон». У цих гуртках студенти під керівництвом викладачів займаються вивченням українських традицій, звичаїв, побуту, обрядів, досліджують історію рідного краю, походження свого роду, глибше вивчають історію навчального закладу, детально знайомляться з життєвим шляхом учасників національно-визвольних змагань, випускників коледжу, видатних українських діячів, аналізують проблему росту злочинності серед молоді, обговорюють виборчі права та обов’язки. Про результатами своєї пошукової роботи студенти звітують на щорічних науково-практичних конференціях, де вони розкривають найрізноманітнішу проблематику з історії рідного краю. Адже не можна виховати студента патріотом, якщо він не знає історії своєї малої Батьківщини, не любить свого навчального закладу, не пишається і не шанує видатних земляків.



Патріотизм - особливе емоційне переживання своєї приналежності до країни і свого громадянства, мови, традицій. Є багато понять патріотизму, у кожної людини своя думка про це. Тема патріотизму вельми до речі в наш час, коли нас буквально розривають на частини і не знаєш в якій країні завтра прокинешся. Мені здавалося що це почуття зникло у більшості ще до трагічних подій, але варто лише побачити як наші виграють на який-небудь олімпіаді, особливо перше місце звучить український гімн, який багатьом не подобається піднімається прапор, і раптом така гордість за державу, виступають навіть сльози. Але коли Україну наш багатий край обкрадали всю її незалежність і це не з чуток адже я живу в цій країні все це бачу як руйнується буквально все або вивозиться за кордон, хочеться кричати і обурюватися. Скільки разів обманювали народ не важливо хто при владі, ми всі очевидці всього цього. В українського народу колись була мрія - незалежність. Провели референдум знаю точно, його підтримали більшість і мої батьки зокрема, але виявилося, що ті, хто більше за всіх кричав про незалежність тим більше їм вона не потрібна. І не треба звинувачувати в цьому зовнішні сили росіян чи американців. Вони завжди діяли і діють в інтересах своїх держав, на жаль нашим керівникам цього не вистачає. В інтересах українського народу не видно ніяких дій, лише поділ влади і примноження своїх капіталів, які зберігаються за кордоном. Зрада і розграбування. Поведінка влади в Києві, не важливо хто там, веде себе ніби це не держава, а якась чужа територія, де можна робити що заманеться. Боляче на це дивитися. Я переживаю за свій край і мені не байдужа доля нашої землі, але все що мені любо й дорого руйнують, нищать, затоптують ногами, і українські інтереси тут ні причому. Давно вже ні причому. Про нас давно вже забули. Не має значення, чи ти з західної України чи східної нас навмисно стравили наші ж, нами вибрані, керували під чіткими вказівками з боку. Мені дуже хочеться вірити, що нинішня трагедія, яка розгорнулася в нашому краї, подібно електрошоку змусить задуматися деяких діячів про те, що таке патріотизм і любов до вітчизни. А в даний момент з-за недоцільного управління державою, частина її зовсім хоче відокремитися і це реально факт. У мене більшість знайомих такої думки і я їх за це не суджу. Перш ніж говорить про патріотизм в цілому, хоча це почуття всім знайоме, спробуємо задати питання - чому Україна не потрібна самим українцям? Мені здається якщо хочеться дізнатися про якомусь народі чому і як, слід глянути його коріння. Наприклад, будь-який народ, ну наприклад китайці завжди вважали імператора божеством, і навіть коли Мао Цзедун став головним секретарем, йому вклонився весь китайський народ і хором вимовив «Хай живе імператор». Німці завжди всю свою історію воювали. То із зовнішнім супротивником, то між собою. Зараз звичайно вони спрямували свою енергію на виробництво якісних машин. Сполучені Штати була колонією, потім після революції шукає і здобуває колонії собі. Пошукаємо у себе коріння нашого народу.

c:\users\user\desktop\prizvanievaryagov.jpg

Рюрик. Що до нього було точно не відомо, можливо документи говорять про цьому етапі були знищені на певному етапі історії. Відомо що до нього ладу не було . Після Рюрика, з'явився Олег воєначальник і опікун майбутнього князя Ігоря, сина Рюрика. Олег продовжив об'єднувати слов'ян, тобто колись вони були разом, але потім щось сталося і стародавня держава розсипалося. Постала нова сильна держава русів. Історики прозвали її Київською Руссю з центром Києвом і Новгородом. Висновок: у слов'ян завжди було дві столиці в тій чи іншій державі.

Ми були одним народом однією великою сім'єю. Але сім'я розпалася і з'явилося багато маленьких князівств. Мені здається навіть після цього ми ще залишалися одним народом, як за великим рахунком в західній Європі всі царства були просто залишками великої Римської імперії і тому вони всі родичі між собою. У них були завжди тільки конкуруючі відношення не загарбницькі. По відношенню до нашої території і нашим предкам у них було ставлення як до варварів римляни і це ставлення залишилося досі що б хто не говорив.

Історія відділення української гілки від руської мені здається почалася після приходу татаро-монгол 1237-1242гг і тривало близько двохсот років територія сучасної України як раз потрапив під ярмо. До Новгорода татаро-монголи так і не дійшли. У результаті з'явилося Галицько-Волинське князівство( 1199-1392) Після того, як у 1254 році Данило Галицький прийняв у Дорогочині титул «короля Русі» від папи римського Інокентія IV, він і його нащадки використовували королівський титул.

Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду розпаду Давньоруської держави

Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними сусідами і конкурентами були Польське королівство, Угорське королівство та половці, а з середини XIII століття - також Золота Орда і Велике Князівство Литовське. Для захисту від них Галицько-Волинське князівство неодноразово підписувала угоди з католицьким Римом, Священною Римською імперією і Тевтонським орденом. У результаті з'явилася напрямок православної церкви в підпорядкування Папі Римському, тобто греко-католицька церква. Ну і західна інтервенція деяких слов'янських князівств. Не варто забувати, що після відвідування татаро-монгол слов'янських територій в Києві залишилося місцевого населення не більше ніж в будь-якому українському хуторі. А до Новгорода як уже згадано ярмо не дійшло. З цього моменту ми стали окремим етносом. Ми сім'я як брати, чи сестри і при вибудовуванні відносин не варто це забувати. Так ось у 1392 році Галицько-Волинське князівство розірвали на шматки і поділили між собою Литва, Польща і трохи дісталося Угорцям. Західна Україна стала частиною західних країн. Пізніше з'явилося козацьке рух, яким я пишаюся вважаю що зараз варто було б просувати героїчні вчинки козаків, а не ОУН, УПА, про яких досі спірне минуле і ще нічого не відомо. Про козацькому русі відомо все. Призвідником козацького руху був князь Дмитро Вишневецький.



Дмитро Іванович Вишневецький, народився в 1517 році (ймовірно 8 листопада - в день святого Дмитра) і був старшим з чотирьох синів князя Івана Михайловича Вишневецького (ок. 1490-1542), від його першої дружини Анастасії Семенівни (з роду Олізарів).

Рід князів Вишневецьких належав до числа найбільших землевласників Литви (їх володіння були переважно в Західній Волині).

Для захисту від турецько-татарських набігів Вишневецький, об'єднавши козаків, на власні кошти збудував на острові Мала Хортиця дерев'яно-земляний замок, який історики вважають прототипом Запорізької Січі. Спираючись на цей форпост, у 1556 р. організував два походи запорозьких козаків на турецькі й кримські володіння (на міста Очаків та Іслам-Кермен). Перший з цих походів був частиною великої операції російських військ, очолюваних дяком Матвієм Ржевским, проти Кримського ханства. В результаті відповідних дій турецьких і кримських військ у 1557 році замок на Малій Хортиці був ними після тривалої облоги захоплений і зруйнований. У 1558 році Вишневецький зі своїми козаками перейшов на службу до царя Івана IV Васильовича; йому були подаровані «у вотчину» місто Бєлєв (нині в Тульській області) і землі в околицях Москви.

Дипломатичні зусилля Вишневецького організувати російсько-литовський союз для відсічі кримської агресії в 1561 році провалилися, після чого він повернувся на Дніпро, Черкаси. У 1563 році втрутився в міжусобну боротьбу молдавського боярства. Був взятий в полон і виданий турецькому султану Сулейману I, за наказом якого був страчений у Стамбулі шляхом повішення за ребро

c:\users\user\desktop\1259148161_2003081005.jpg

Наступною важливою історичною фігурою став для мене Богдан Хмельницький. Саме завдяки його діяльності, на мою думку, в українських душах загорівся вогник про можливу незалежність української землі. Дуже багато зробив він. Найголовніше що він підняв український народ тоді проти спільного ворога польської шляхти, і досить успішно. Так, полягло багато людей в тій війні, але якби історія склалася інакше, можливо України і зовсім не було б. Після смерті Хмельницького в Україні почалася смута. Були постійні повстання, потім розкол України на дві частини по Дніпру. У кожній частині по гетьманові. Щоправда, є ще одна, щоправда суперечлива, історична постать Іван Мазепа, який в самий вирішальний момент вибрав не ту сторону. В результаті Санкт-Петербург побудований на козацьких кістках. Протистояння двох частин України не закінчувалося, плюс навпаки конфлікт підігрівався двома імперіями. Тільки тоді частина Західної України приєдналася до Східної її частини під заступництвом Російської імперії там стало більш, менш тихо. Який можна зробити висновок, що українці були занадто довгий час залежними. Створилася ціла культура побудована на стражданнях в неволі. Тарас Шевченко, мені здається, що він просто був революціонером свого часу. Пишучи про неволю України він робив наголос на кріпосне право, що воно застаріле пора придумати щось інше. Він виступав проти абсолютної монархії. Не знаю чому Тараса Шевченка деякі вважають призвідником націоналізму в Україні. Ні це великий художник, великий письменник, великий поет. Так для Україні Шевченко як для Росії Пушкін - безцінний подарунок долі і початок культурного відродження. І стільки культурних діячів, геніїв в різних сферах, стільки талантів. Ні, українська культура дуже сильна, різноманітна і багата. Не вірю що її зрадять до забуття. Але на жаль поведінки української влади за всі роки незалежності таке ніби вони плюють у спини тих людей, якими ми пишаємося. Їм все одно на все нашу спадщину пращурів, і на тернистий шлях, який ми пройшли. Мені дуже прикро за наш край, який такий багатий та різноманітний, він заслуговує кращої долі.



ВИСНОВКИ

Кожна молода людина є активним учасником розбудови громадянського суспільства, відіграє в ньому важливу роль та несе відповідальність у процесах прийняття рішень на всіх рівнях, які впливають на їх життя, а держава забезпечує доступ молоді до відповідних та необхідних програм та послуг незалежно від статі, географічного положення, соціального, культурного, економічного чинників.

На сьогодні перед нашою державою стоїть завдання - виховання у молодого покоління почуття патріотизму, формування особистості на засадах духовності, моральності, толерантності, забезпечення створення умов для інтелектуального, культурного та фізичного розвитку, реалізації науково-технічного та творчого потенціалу молодих громадян.

Виходячи з цього, основна ідея полягає у мотивації громадської активності молодого покоління. Це стане запорукою небайдужості як сьогоднішнього, так і прийдешніх поколінь громадян. Найкращою мотивацією до безкорисної суспільної праці є почуття гордості за свою державу, співпереживання за минуле, співпричетність до творення її сьогодення та майбутнього. Саме тому патріотичне виховання молоді є одним з найголовніших пріоритетів молодіжної політики в Україні. Патріотичне виховання є складовою частиною загального виховного процесу, являє собою систематичну і цілеспрямовану діяльність органів державної влади і громадських організацій з формування у громадян високої патріотичної свідомості, почуття любові до України, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків. Патріотичне виховання включає у себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти, володіє високим рівнем комплексності, тобто охоплює своїм впливом усі покоління і пронизує усі сторони життя: соціальну-економічну, політичну, духовну, правову, педагогічну, спирається на освіту, культуру, історію, державу, право.



Література

  1. Орест Субтельний. Україна Історія Київ «Либідь» 1994.

  2. Михаїл Грушевський Ілюстріровання Історія з України

Санкт-Петербург товариство «Просвіщеніє» 2006 р.

  1. Олена Апанович «Розповіді про Запорозьких козаків» Київ видавництво «Дніпро» 1991.

  2. Володимир Антонович «Про козацькі часи на Україні» Київ видавництво «Дніпро» 1991.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка