Тема. Мистецтво



Сторінка1/3
Дата конвертації11.03.2016
Розмір0.55 Mb.
  1   2   3
Тема. Мистецтво |нап реалізму та імпресіонізму.

Мета. Ознайомити учнів із найкращими досягненнями реалізму та імпресіонізму. Розкрити основні принципи розвитку цих напрямів мистецтва. Познайомити з провідними видами мистецтва та митцями певної епохи. Розвивати художній смак, уміння сприймати художні твори. Виховувати інтерес до спілкування з мистецтвом.
Хід уроку
І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

IІІ. Подання нового матеріалу.

РЕАЛІЗМ

У ЗО-40-х рр. XIX ст. нарівні з романтизмом у мистецтві затверджується реалізм, який у середині XIX ст. стає доміну­ючим напрямом в європейській культурі. Реалізм у мистец­тві — це правдиве, об'єктивне відтворення дійсності спе­цифічними засобами, притаманними тому чи іншому виду мистецтва. Найбільше реалізм проявився в літературі, жи­вописі, театрі, а з кінця століття — у фотографії та кіно.



Реалізм виник у Франції та Англії в умовах торжества буржуазних порядків. Митці викривали зажерливість, со­ціальну нерівність, егоїзм, лицемірність, тому реалізм стає критичним, але творчість великих реалістів проникнута іде­ями гуманізму й соціальної справедливості.

У літературі кращі реалістичні твори написані авторами, які є всесвітньо відомими - це Бальзак, Меріме, Стендаль, Мопассан, Флобер.

В образотворчому мистецтві реалізму дуже активно розви­валися жанри пейзажу, натюрморту, портрета побутового ха­рактеру. Відображення буденного життя простої людини ста­ло однією з провідних тем живопису. У Франції реалістична направленість закріпила свої позиції у творчості Ж.Ф. Мілле, який створив цикл реалістичних картин із життя селян («Збиральниці колосся»), і майстра жанрового живопису Г. Курбе («Поховання в Орнані»).

Твори У.Тьорнера («Загибель корабля»), Дж. Констебля («Стрибаючий кінь», «Віз на броді») прославляють людину, її творчу працю, привабливість природи. Реалістичні твори, які оспівують іспанський народ, створені великим майстром фресок, картин, офортів, рисунків Ф.Гоєю («Кузня», «Дів­чина з глечиком», «Маха одягнута»).

У різних країнах утворювалися спілки живописців, які популяризували мистецтво, організовуючи виставки своїх творів. Наприклад, у Російській імперії відомою стала спілка художників-передвижників І.Крамськой, М.Ге, В.Пєров, В.Суриков, І.Рєпін, А.Саврасов, І.Левітан, А.Куїнджі, В.Сєров, В.Полєнов свого часу були членами цієї спілки. Твори художників-реалістів характеризуються загострених психологізмом, соціальною та класовою спрямованістю, ви­сокою майстерністю, трагічним у цілому поглядом на дійсність.

У музичному мистецтві відбувався подальший розвиток національних музичних шкіл. Зв'язок із дійсністю найбільш виразно виявляється в піснях, романсах, операх через текс­ти. Але й у творах (сонатах, прелюдіях, інвенціях), назви яких ні про що не говорять, може також правдиво й зрозумі­ло передаватися хвилювання людини.

Прагнення до правдивого відображення життя в музиці надихало великих композиторів усіх країн і народів. Так, найяскравіше талант М.Мусоргського розкрився в операх «Борис Годунов», «Хованщина», «Сорочинський ярмарок», у яких головна дійова особа - народ. Композитор прагнув, щоб у його творах «дійові особи розмовляли на сцені тар, як розмовляють живі люди...». Це знайшло своє відтворення в таких шедеврах, як вокальний цикл «Дитяча», фантазія для оркестру «Ніч на Лисій горі», «Картинки з виставки».

Композитори-реалісти активно зверталися до побуто­вих сюжетів і народних звичаїв. Яскравим прикладом цьо­го є творчість французького композитора Ж. Бізе та його опера «Кармен»: на сцені з'явилися нові герої — робітниця та солдат.


ІМПРЕСІОНІЗМ
Імпресіонізм - художній стиль у мистецтві останньої третини XIX — початку XX ст. Представники його прагну­ли передати безпосереднє враження від навколишнього сві­ту, мінливі стани природи. Імпресіонізм зародився в 1860-х роках у Франції, коли художники внесли в живопис різно­маніття і складність міського побуту, свіжість і безпосеред­ність сприйняття світу. У другій половині XIX ст. у Франції почала працювати група молодих художників. Уперше в іс­торії мистецтва художники зробили для себе правило писати не в майстерні, а просто неба.

Після виставки в Парижі цих художників стали називати імпресіоністами (від французького слова «ітргеззіоп», що оз­начає «враження»). Художники по-новому підійшли до зоб­раження світу. Головним для них стали світло, повітря, в яке ніби занурені фігури людей і предмети, вони прагнули роз­глянути й показати дивне багатство кольору в природі. .

Не можна сказати, що шлях художників-імпресіоністів був легким. Спочатку їх не визнавали, їхній живопис здавав­ся занадто сміливим і незвичайним. Минуло багато років, ко­ли нарешті їхнє мистецтво було визнано.

У руслі цього напрямку працював один із найвидатніших французьких художників XIX ст. Едуард Мане. Будь-яка йо­го картина вражає гострою спостережливістю, свободою й лег­кістю мазка, сміливою вишуканістю барвистих сполучень.

Одним із майстрів імпресіонізму був Клод Моне. Він пра­цював головним чином у жанрі пейзажу. Моне й близькі до нього художники — Ренуар, Піссарро і Сіслей – звернули увагу на те, що той самий пейзаж уявляється зовсім іншим у сонячний чи хмарний день, при ранковому чи вечірньо­му світлі. Помітивши, що тіні від предметів зовсім не чорні, а мають певне забарвлення, вони прибрали чорний колір зі своєї палітри. Моне писав один і той же вид у різний час до­би. Такими є серії його картин «Стіжки сіна», «Руанський собор». Він чудово міг передати на полотні й пекуче маре­во літнього дня, і вологий сніг французької зими. Правди­ва характеристика мешканців Парижа відтворена в картинах К. Мане («Сніданок на траві», «На човні»).

Життєрадісне сприйняття світу особливо чітко проявило­ся у творчості Огюста Ренуара. Його увагу привертали свіжі обличчя, природні, невимушені пози, У зроблених ним порт­ретах немає психологічної глибини, але подібність до оригі­налу в них встановлено тонко, приваблюють блиск очей, ніж­ні відблиски яскравих барвистих тонів на шкірі обличчя. Одна зі значних картин Ренуара — «Бал у саду Мулен де ла Галет». Художник начебто зафіксував своє миттєве вра­ження від строкатої рухливої маси людей.

Низку нових творчих завдань поставив перед собою Едгар Дега. Його мальовничі прийоми були іншими. У центрі цьо­го художника — людина. Він писав людей різних суспільних шарів: модисток, праль за роботою, балерин,— а також побу­тові сценки. Дега вмів помітити незвичайний виразний жест, знайти рідкісний кут зору, що надавало зображенню гостро­ти й новизни.

Імпресіонізм справив благодійний вплив не тільки на жи­вопис, а й на скульптуру. Одним із визначних представників модернізму був французький скульптор Огюст Роден. Його драматичне, палке, героїчно піднесене мистецтво прославля­ло красу й благородство людини («Громадяни Кале», «Поці­лунок», «Мислитель» та ін.).

Вплив імпресіонізму простежується у творчості не тіль­ки живописців і скульпторів, але й композиторів. У музи­ці термін «імпресіонізм» уперше був використаний до твор­чості французького композитора Клода Дебюссі, музика якого втілила швидкоплинні враження, найдрібніші від­тінки людських емоцій та явищ природи. Музика Дебюссі відрізняється поетичністю, глибиною почуттів, витонченіс­тю форми й стилю.

Пошуки в галузі імпресіонізму в музичному мистецтві продовжив ще один французький композитор і піаніст Моріс Равель - автор знаменитого болеро для оркестру до балету «Дафніс і Хлоя». Його творам притаманні чутливість, екзо­тична гармонічність і розкішні оркестрові ефекти.

Завдяки розвитку імпресіонізму в музиці видатні компо­зитори збагатили світове музичне мистецтво творіннями ве­ликої цінності.

Творчість імпресіоністів і постімпресіоністів справила вели­кий вплив на розвиток художньої культури межі XIX—XX ст.


VI. Закріплення нових знань (бесіда).

  • У яких видах мистецтва найбільше проявився ре­алізм?

  • Яка країна була батьківщиною імпресіонізму?

  • Назвіть художників, на власну творчість яких значний вплив справив імпресіонізм?

  • До творчості якого композитора вперше було вико­ристано поняття «імпресіонізм»?


VIІ. Підсумок уроку.

VIІІ. Домашнє завдання. Оцінювання.

Тема. Екранні мистецтва: кіно, телебачення, відео.
Мета. Дати поняття про екранне мистецтво та його види, визначити специфіку кожного з них. Пояснити визначення термінів та понять кінематограф, телебачення, відео мистецтво. Розвивати інтерес учнів до кіно, виховувати естетичний смак


Обладнання. Візуальний ряд: відеофрагменти кінофільмів, телевізійних передач, фото братів Люм’єр.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

КІНЕМАТОГРАФ
У 1895 році французькими винахідниками братами Луї та Огюстом Люм’єр був запатентований новий технічний апарат, який здобув назву «кінематограф» (в перекладі з грец. «пишу рух»).

Перший публічний платний кіносеанс відбувся в Парижі. Фільм складався з кількох сцен, які були зняті з натури: «Вихід робітників із заводу Люм’єр», «Прибуття потяга на вокзал Ла Сьота», «Руйнування стіни».

Перша кінозйомка в Україні відбулась у вересні 1896 року у Харкові. Фотограф А.Фадецький зняв кілька сюжетів і в Харківському оперному театрі влаштував перший кіносеанс. З 1907 року у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі розпочалось виробництво кінофільмів.

Спочатку кінофільми були чорнобілими і німими. Акторам доводилось передавати свої думки, настрої та почуття через жести та міміку. Видатний мім Чарлі Чаплін розповідав смішні та сумні історії мовою німого кіно. Фільм супроводжувався «живою» музикою, яка створювала певний настрій та відображувала емоції.

Перший колір у кіно з’явився в 1925 році у епізодах фільму «Примара опери». Але лише 1935 р. вважається роком появи кольорового кіно – це фільм американського режисера Р.Мамуляна «Беккі Шарп».

У 1926 р. з’явився перший звуковий кінофільм «Дон Жуан». У фільмі «Співак джазу» крім музики і співу були невеликі розмовні епізоди. Перший звуковий фільм в Україні з’явився в 1930 році – документальна стрічка Д.Вертова «Ентузіазм (Симфонія Донбасу)».

Види кіномистецтва:

  • художнє (ігрове) кіно,

  • документальне кіно,

  • мультиплікація (анімація),

  • науково-популярне кіно.

Категорії кінематографа:

  • класичне(звичайне кіно),

  • авторське кіно,

  • жанрове кіно,

  • відео-арт,

  • любительські фільми,

  • комп’ютерні відео, тривимірні ігри, інтернет-кіно.

Жанри ігрового кіно:

  • бойовик (екшн фільм),

  • вестерн,

  • гангстерський фільм,

  • карате-фільм,

  • фільм-біографія,

  • пригодницький фільм,

  • детективний фільм,

  • драма,

  • трагедія,

  • історичний фільм,

  • воєнний фільм,

  • кінокомедія,

  • пародія,

  • мелодрама,

  • родинний(сімейний) фільм,

  • музичний фільм,

  • трилер: містичний та психологічний,

  • фільм-катастрофа,

  • фільм жахів,

  • фантастичний фільм,

  • фентезі,

  • космічна опера,

  • неоготика.


Телебачення - засіб масової комунікації, на основі якого поступово складається новий вид мистецтва.

Одні називають його «однооким монстром», інші — «ящиком мрій», треті — «восьмим чудом світа». Телебачення не тільки засіб масової інформації, але й новий вид мистецтва, здатний передавати на відстань естетично перероблені враження буття. За своєю масовістю телебачення сьогодні випередило кіно. На землі зараз діють тисячі передавальних і телестанцій для ретрансляції. Це змінює навіть деякі космічні показники нашої планети, наближаючи її радіохарактеристики до зірок-гігантів. Жоден інший культ не може зібрати стільки різномислячих прихильників, як телебачення. Соціальна цінність телебачення в його аудіо - і відео інформативності.

Зараз уже здійснюється телепередача з-під землі, з-під води, з повітря, з космосу. Телеоко бачить і там, де око людини не бачить.

«Краще один раз побачити, чим сто разів почути». Ця стародавня приказка сьогодні зненацька розкриває переваги телевізора перед радіо й частково відповідає на запитання, чому телебачення знайшло статус нового виду мистецтва.

Перші телевізійні центри створюються в 30-х рр. XX .в. В 40-60-х рр. воно одержує масове поширення в усьому світі. У цей час телезображення по ряду технічних показників (розмірам екрана, числу відтворених тональностей, чіткості й т.д.) ще поступається перед кіно. З цим пов'язане відоме відставання зображально-виражальних можливостей телебачення від кінематографу.

Однак так само як колись німе кіно, телебачення переборює недоліки своєї техніки завдяки особливій системі зображально-виражальних засобів. У той же час триває вдосконалення його технічних можливостей. Здійснюється взаємодія й взаємовплив між технічними засобами кіно й телебаченням, що позначається на художніх можливостях. Іноді це зближення витлумачується як доказ того, що відбувається поступова інтеграція обох мистецтв на основі кінематографу. Технічні засоби повністю визначають художні можливості телебачення. Однак воно відрізняється від кіно також рядом комунікативних особливостей.



Специфіка телебачення як виду синтетичного мистецтва

Виразні можливості телебачення одержують різну реалізацію залежно від характеру й жанру телепередачі. Для художніх передач, основним завданням є художня інтерпретація та оцінка зображуваної дійсності. Підкоряючись загально естетичним закономірностям, телемистецство має власну художню специфіку, що обумовлює особливу форму відбиття їм дійсності.



  1. Специфіка телебачення багато в чому обумовлюється перевагою передач інформаційних, спортивних, ігрових, науково-популярних у порівнянні з художніми.

  2. Включення телепередач у безперервний цикл телевізійного віщання, програмність, посередницька функція дикторів, ведучих, визначають своєрідність його зображувально-виразних засобів.

  3. Домашні умови перегляду (інтимний характер сприйняття), а також деяке ослаблення його візуальної сторони (у порівнянні з кіно) сприяють створенню менш напруженої психологічної атмосфери й більшої активності глядача в оцінці телепередачі. Це стимулює насичення телезображення інтелектуальним змістом, що вимагає свого адекватного втілення. Не випадково на телебаченні здійснюється найбільш багатогранний і різноманітний синтез зображення зі словом

4.Завдяки використанню специфічних художніх можливостей, театральні, музичні, циркові, естрадні форми перетворюються в особливі жанри телемистецства.

5. Телезображення найбільшою мірою в порівнянні з іншими видами мистецтва наближено до реальності. Проте образотворчі засоби телебачення істотно перетворять картину зображуваної дійсності, що дає можливість її художньої інтерпретації.

6. У всіх видах телепередач використовуються особливі виразні засоби, що дозволяють показати світ з естетичної точки зору. У художньому телебаченні ця виразність перетворюється в специфічний феномен мистецтва.

7. У процесі запису на відеоплівку часто імітуються такі його властивості, як імпровізаційність, неінсценованість, правдивість.



Художня специфіка телебачення як виду мистецтва
Телебачення дає зображення на світ, тому має трохи іншу фактуру й інші закони висвітлення, композиції, ніж на кіноекрані. Світло - найсильніший засіб виразності на телебаченні.

Ракурс сприйняття предметів, телемонтаж, рух камери й наближення предмету дають телебаченню більші можливості художньої виразності. Для нього характерним є сполучення ритмічно плавного, «захованого» монтажу з його несподіваним збоєм, перекиданням на новий об'єкт уваги.

Телебачення, при всій його фактографічності, близькості до натури, хронікальності, має величезні можливості відбору й інтерпретації дійсності. Разом з тим воно приховує у собі погрозу стандартизації мислення людей. «Масове споживання» однакової духовної продукції, якщо її якість низька, може викликати шаблони й штампи в суспільній свідомості. Особливість телебачення, що ріднить його із прикладним мистецтвом - інтимність сприйняття. Це мистецтво, що прийшло до нас у будинок і стало частиною нашого побуту.

Ще на зорі телебачення Езейнштейн пророкував нову якість актора в цьому виді мистецтва. Усі, хто попадає на телеекран, мимоволі стають не тільки людьми певних занять, але й живими образами, персонажами художнього репортажу в новому виді мистецтва. Важливо тому, щоб кожен герой телепередачі був живою, «незапрограмованою» людиною, що на очах глядача творить монолог або бесіду, що вміє вести невимушену розмову й душевно розкритися.

У телебачення свої критерії талановитості. Діяч телемистецства повинен з'єднувати в собі якості актора, журналіста, режисера, чарівність й ерудицію, легкість і природність спілкування з людьми, миттєвість реакції, спритність, дотепність, здатність до імпровізації, публіцистичність.

Важлива естетична особливість телебачення - передача «щомиттєвих подій», безпосередній репортаж з місця події, включення глядача в той перебіг історії, що відбувається саме зараз і про який тільки завтра зможуть заговорити газети й кінохроніка, а післязавтра - література, театр, живопис. Довгий час безпосередній репортаж використався телебаченням лише в особливих випадках: великий футбол, змагання фігуристів, зустріч космонавтів, святкові паради й т.д. Але історія відбувається не тільки у святкові дні. І сьогодні телекамера часто прагне «підгледіти» природний плин життя очима розумного й спритного коментатора, здатного до яскравої імпровізації. Ці особливості телебачення сприяють гласності й демократизації життя нашої країни.

Більшими інформаційними можливостями володіє схована телекамера, що спостерігає за ходом життя на перехресті вулиць, у магазині, установі, на заводі, у порту.

При художньому телерепортажі екранний час дорівнює реальному, і коли телебачення прибігає до кінохроніки, ефект своєчасної передачі, присутності глядача під час події, що відбувається, повинен зберегтися.

На можливості телебачення мати зворотний зв'язок ґрунтуються телемости й інші передачі. Для телебачення важливий «ефект безумовності» зображуваного. Телевізор може включити в поле нашого зору увесь світ. Він здатний змусити глядача задуматися, в його можливостях проаналізувати стан світу й розкрити його в живих, видимих образах. Без такої філософічності на телебаченні не з'явиться своя класика, а без її не живе жоден вид мистецтва.

Блакитний екран нині став кольоровим, став ще більш потужним способом інформації, що має й художній зміст. Можна чекати, що техніка забезпечить незабаром об'ємне, голографічне зображення. Телевізор - чудовий ретранслятор великих подій у художнім житті миру. Телебачення приховує в собі великі соціальні можливості, небезпеки й доброчинні перспективи. Телевізор може виявитися троянським конем, що в'їжджає в розум й у душу пересічної людини й віддає його, робить усередненим, стереотипно мислячим. Часом телебачення стає наркотиком, але воно здатне бути й великим учителем людини. Предмет телемистецства - увесь світ.


Відеокліп
Поява і широке розповсюдження відеотехніки спричинила виникнення нової галузі шоуіндустрії - музичних відеозаписів. Найбільш яскравим і несподіваним проявом відеобуму стали так звані відеоролики або відеокліпи (від англ. clip - стригти, обривати).

Освоєння території музичного відео почалося десятиріччя тому і, за рідкісним виключенням, носило кустарний характер. Зняті довгими планами у поспіхом підібраних декораціях і з примітивними спецефектами музичні номери для телепередач важко назваати назвати відеокліпами.



Відеокліп - телевізійна художня інтерпретація естрадної, або поп -пісні, як правило, із застосуванням «дробового» монтажу і спеціальних ефектів. Розповсюдження пов'язане з появою у 80-х рр. 20 кабельних музичних телеканалів і ринку побутової відеоапаратури і відеокасет. Відеокліпи можуть використовується з рекламною метою. На діловому жаргоні вони іменуються «промовідео» (скорочено від «промоушн - відео»), тобто відеофільми, зняті для рекламування хітів попа. Вони запускаються каналами телебачення і виконують ту ж функцію, що «ейрплей», проте, як відомо, «краще один раз побачити»...

Відеокліп - телевізійний ролик - естрадна пісня, що супроводжується різноманітними зображеннями на екрані. Короткий музичний сюжет, який може початися з будь-якого епізоду, логічно невиправданого.

Від традиційних музичних теленомерів, що є, як правило, імітацією концертного виступу (на сцені або на «натурі»), відеоролики суттєво відрізняються: це, по суті, художні міні-фільми, що втиснуті - завдяки віртуозному стрімкому монтажу, коллажной техніці, поліекрану - в трьох - п'ятихвилинний пісенний формат.


Види відеокліпів
Відеокліпи можуть бути сюжетними, «асоціативними», мультиплікаційними, екзотично-видовищними, трюковими і т.п. Розрахунок творців цих «закручених», візуально перенасичених номерів в тому, щоб їх хотілося записати і дивитися раз по раз, осягаючи все нові деталі і подробиці.

Природно, що ефективність реклами від цього невмоливо зростає. Взагалі, відеоролики зробили хітами чимало посередніх пісень і практично деяких популярних нині виконавців (М. Джексон, «Дюран Дюран», Мадонна). І навпаки: пісня, під яку не знятий «промо-відео», має тепер мало шансів потрапити до хіт-прадів. Слід зазначити, що жанр відеоролика з'явився не тільки з комерційних розрахунків, але і як одне з породжень естетики «нової хвилі» з її тяжінням до театралізації і візуальних ефектів. У свою чергу, ролики стали своєрідними «провідниками» цього духу в світі традиційної музики, тепер фантасмагоричні відеокліпи знімаються навіть під музику «ізі ліснінг».

Крім «промо-роликів», існують і безпосередньо музичні відеокасети, що продаються в магазинах, середня тривалість їх - близько однієї години.

Зміст касет: запис концертних виступів відомих артистів або збірка відеороликів різних виконавців. Робляться спроби запису «відеоальбому» (тобто зйомок під кожну пісню диска окремого ролика), але поки тимчасові і матеріальні витрати не виправдовують себе. Не викликає вже сумнівів те, що музичне відео - нескороминуща мода. Ця галузь розвиватиметься, знаходитиме нові форми і, цілком можливо, скоро займе не другорядне (поряд із звукозаписом), а керуюче положення у розважальної індустрії.

У 1990 - х р. кінорамки малої форми здалися кліпмейкерам затісними. Так, Грімов зняв «еротичну» версію Му-му (1998) і фільм «Колекціонер», що по суті є майже двогодинним кліпом. Олег Степченко, який зняв більше 200 музичних кліпів (приз на “MTV Music Awards-2000” у номінації “Кращий кліп Росії” за «Вечірку» ДеЦла). Віталій Мухаметзянов (відоміший як кліпмейкер «Муха», - автор анімаційного іміджу Глюк’Ozи) в 2003 р. зняв повнометражний фільм «День хом'яка, або Російське щастя». Ветеран вітчизняного кліпмейкерства - Хлебородов. Єгор Кончаловський, режисер рекламних роликів компаній “Baskin Robbins”, “Mars”, “Snickers”, “Bounty”, “Dove”, “Indesit”, “Sony Walkam” і ін. Стрибунов знімає телерекламу і кліпи для Земфіри.

Розпливчсаті поняття «кліповоє мислення» і «кліповая естетика» (на які орієнтуються монтажні як досліди кіноавангарду 1920-х рр., так і фільми кліпмейкеров) міцно увійшли до вжитку всіх 1990-х рр., хто пише про російський кінематограф. Критики, які міркують про долю вітчизняного кіно, в якому кліпмейкери відіграли б важливу роль, незмінно посилатимуться на нове покоління світової режисури (Спайк Джонс, Девід Фінчер, Даррен Аронофські, Тарсем Сингх і ін.), яке принесло з собою в кінематограф нешанобливе відношення до категорій простору, часу і побутової логіки. Проте в наших умовах крок від кліпової естетики до нового ступеню свободи мислення виявився довгим і драматичним.


IV. Підсумок уроку.

V. Домашнє завдання.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка