Теорії українського народного танцю



Сторінка4/9
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.59 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

32

Наперекір репресіям і гонінню видатних діячів радянської культури, попри всілякі обмеження та заборони розвивалось і мужніло мистецтво України. Здобули широке втілення у життя мрії та ідеї Верховинця щодо всебічного розвитку народної хореографії.

На Україні виникло багато чудових ансамблів, художніх колективів, де використовується творча спадщина Верховинця. Всесвітню популярність здобув уславлений Державний ансамбль танцю Української РСР імені П. Вірського, в якому зберігаються кращі традиції “Жінхорансу”. Цей перший у нашій країні професіональний ансамбль танцю створив у 1937 році народний артист СРСР Павло Вірський – послідовник хореографічної школи Верховинця.

Почесне місце в репертуарі кожного театру опери та балету зайняли яскраві національні балетні вистави. Тепер навряд чи знайдеться такий Палац культури або навіть сільський чи профспілковий клуб, де не було б свого, хоча б маленького танцювального колективу.

Разом з новою добою повернулось до народу добре ім’я Верховинця. Виринули з небуття численні твори митця, його іменем названі вулиці в Старому Мізуні, Полтаві, Києві.

Напередодні 49-ї річниці Великого Жовтня біля будинку Педагогічного інституту міста Полтави відбувся урочистий мітинг студентів, громадськості й творчої інтелігенції з нагоди відкриття меморіальної дошки на честь В. М. Верховинця, на якій викарбовано: “У полтавському педагогічному інституті в 1920–1933 рр. працював відомий радянський композитор, педагог і етнограф Василь Миколайович Верховинець (1880–1938 рр.)”.

У Полтавському краєзнавчому музеї встановлено погруддя композитора, подароване полтавцям Київським театром опери та балету імені Т. Г. Шевченка в день відкриття меморіальної дошки. Погруддя створив київський скульптор С. Британ.

Два інших погруддя роботи того ж скульптора встановлено на батьківщині Василя Миколайовича Верховинця – у Старомізунській середній школі та в краєзнавчому музеї міста Болехова Івано-Франківської області.

20 лютого 1970 року з ініціативи Музично-хорового товариства Української РСР у Київському будинку вчителя відбувся ювілейний вечір, присвячений 90-річчю від дня народження Верховинця. На вечорі була прочитана лекція “В. Верховинець – автор українських революційних пісень”. Потім відбувся великий концерт, і в переповненому залі, де свого часу диригував Верховинець, знову прозвучали його твори у виконанні провідних солістів Київського оперного театру, солістів республіканської філармонії та хору Українського радіо і телебачення.

Влітку 1978 року в Полтавському музичному училищі імені М. В. Лисенка було відкрито кімнату-музей “Музична Полтавщина”. Поряд з іншими унікальними документами в ньому широко представлені матеріали, які висвітлюють життєвий і творчий шлях Верховинця.

Аналогічний музей створено при Полтавському педагогічному інституті, де великі розгорнуті стенди розповідають про багаторічну працю митця в цьому учбовому закладі.

За рішенням Паризької сесії ЮНЕСКО митець був оголошений міжнародним ювіляром 1980 року і сторіччя від дня його народження широко відзначалось у нашій країні і за її межами. Ювілейні вечори пройшли в Полтаві, Києві та в Москві.

33
Московський вечір організував і провів у Малому залі Московської консерваторії уславлений співак, Герой Соціалістичної Праці, народний артист СРСР Іван Семенович Козловський.

34

На цьому вечорі-концерті Іван Семенович виконував солоспіви Верховинця і виступив перед слухачами зі своїми спогадами про ювіляра. В афіші концерту митець був представлений, як композитор, хореограф, диригент і громадський діяч.

...Про все це говорилось тоді у Старому Мізуні біля пам’ятної стели. Ось такою відкрилася людям самобутня постать Верховинця, який у юнацькі роки покинув рідний край, щоб прислужитися народному мистецтву України. Після того, як скінчився мітинг, сцену біля стели заполонили самодіяльні колективи. Виступали співаки, танцюристи, фольклорні ансамблі, читці, актори аматорських драмгуртків і навіть вихованці Старомізунського дитсадка. Демонстрували своє мистецтво і народні умільці, влаштувавши просто неба виставку власних вишивок, художніх виробів з дерева.

Відкриття пам’ятної стели вилилось у справжнє свято народної пісні й танцю, художнього слова та образотворчого мистецтва. Так долиняни сплітали барвистий вінок шани і любові своєму співвітчизникові Василю Миколайовичу Верховинцю. Він заслужив оту народну шану, бо усе життя творив добро і ніс його у люди з усією пристрастю своєї полум’яної душі.

І ось тепер, уквітчаний трояндами, оспіваний піснями, Верховинець знову серед земляків. Стоїть і усміхається, немов би зачарований народними піснями й танцями, в яких він так кохався, які так невтомно пропагував.

Цей нарис хочеться закінчити словами глибокої подяки усім особам, які допомагали в роботі над книжкою.

Особливо слід відзначити неоціненну роль у цій справі дружини автора, колишньої артистки театру Миколи Садовського і режисера “Жінхорансу” Є. І. Верховинець-Костівої (Долі).

У великій пригоді стали бесіди з народним артистом СРСР І. Мар’яненком, з концертмейстером В. Верховинця С. Шевченком та колишнім диригентом Полтавського музичного училища М. Фісуном.

Надзвичайно цінні поради в питаннях хореографії подали народний артист СРСР П. Вірський, народний артист СРСР В. Вронський, заслужена артистка УРСР Г. Березова, заслужена артистка УРСР Н. Скорульська, соліст балету Київського оперного театру П. Баклан. Вельми корисними були наукові консультації мистецтвознавця В. Довженка.

Солісти балету Київського театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка народна артистка УРСР А. Лагода, Я. Душаков та О. Кононенко демонстрували танцювальні рухи для ілюстрації практичного матеріалу цієї книги.

Сподіваємось, що всі, хто причетний до балетного мистецтва, учні хореографічних навчальних закладів і самодіяльні колективи приймуть п’яте видання “Теорії українського народного танцю” професора В. М. Верховинця як дорогоцінний практичний і теоретичний посібник з основ української народної хореографії, а дослідники фольклору знайдуть у книзі важливі вказівки щодо збирання етнографічних скарбів талановитого народу Радянської України.

Ярослав Верховинець

35

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
ПІДГОТОВЧІ РУХИ
Починаючи виклад практичної частини українського танцю, нагадаю перш за все одну відому танцювальну пісню:

І шумить, і гуде, дрібний дощик іде.

Ой хто ж мене, молодую, та й додому одведе.

Підготовчі рухи з дошкільниками можна робити під таку пісню 1:

І шумить, і гуде, дрібен дощик іде. Ой хто ж мою малу Галю у садочок одведе? Як почув це Степан і Олекса малий, Взяли дівчинку за руки і в садочок повели.

Станьте, хлопці, набік, я сама в сад піду, Не боюсь дощу, ні бурі, я ще й вас проведу.

Приспівуючи або награючи цю пісню, треба під її мелодію робити деякі підготовчі танцювальні рухи, які допоможуть привчитися до ритму. Ритміка в танці – це найголовніша річ. Не можна, щоб музикант грав в одному темпі, а танець вівся швидше або повільніше від тієї гри. І музика, і танець – єдине ціле.

Згадані підготовчі рухи ми знайдемо, коли будемо уважно слідкувати за молоддю, як музика почне грати до танцю, як почуються перші веселі дрібні звуки скрипочки. Цілком зрозуміло, що молодь іде на танці не для того, щоб сумувати, а щоб розважитись, погуляти. Хвиля танців – це хвиля радощів, розваг. Прийнявши до уваги те, що не вся молодь іде в танець відразу, а починають перш за все сміливіші, поглянемо на гурт та простежимо за його поведінкою.

Як тільки озвалися перші звуки скрипочки та гучні закличні удари барабана, а хтось із сміливіших пішов у танок, певно, не знайдеться в гурті жодної людини, яка віднеслася б байдуже до танцю. Одне стоїть і, усміхаючись, хитає в такт головою то направо, то наліво, друге поводить плечима, третє плесне в долоні, тупне ногою об землю, переступить з ноги на ногу, інше зведеться на пальці та ненароком вдарить по плечу сусіда – і все те у такт музики.

1 Гра під цю пісню описана у збірці дитячих ігор з піснями “Весняночка”.

36

Оці більш чи менш помітні рухи можемо вважати за підготовчі рухи до танцю, їх треба виконувати, приспівуючи пісню “І шумить, і гуде”. Щоб зрозуміти або угадати, на який склад слова зробити хитання головою, притуп ногою чи який інший підготовчий рух, я наведу згадану пісню ще раз, розбиваючи її на такти й номеруючи зверху слова цифрами 1, 2, що відповідатимуть рахункові “раз”, “два”.
І шу-мить, і гу-де, дрібний до-щик і-де,

А хто ж ме-не, моло-дую, та й до-дому одве-де?
Тут, приспівуючи пісню, треба виконувати відповідно рахункові:

1) хитання головою на “раз” вліво, на “два” – вправо;

2) пристук ногою;

3) переступання з ноги на ногу на місці;

4) плескання в долоні;

5) удари рукою по столу і т. д.

(Рухи виконуються ритмічно на кожну цифру кожного такту)

Здійснюючи зазначені рухи спочатку повільно, в темпі, приблизно рівному ударам пульсу, молодь ловить ритм, намагається вгадати волю співака або музики і уважно стежить за танцюристом.

Підготовчі рухи мають велике значення під час самого танцю. Коли, приміром, танцюрист втомиться, то він повинен або припинити танець, або на хвилинку вийти з кола. Але йому жаль кинути це зачароване місце – і от він тільки ходить за дівчиною, злегка притупуючи ногою, хитаючи головою та поводячи плечем.

Іноді буває, що людина захопиться своїм танцем, забудеться, розійдеться з його темпом, прискорить швидкість виконання. Тоді вона зупиняється на мить, веде танець підготовчими рухами, ловить справжній темп, придумує нові рухи і веде танець далі.

Звичайно, вправний танцюрист починає таким рухом, який йому в той момент підкаже фантазія. Один починає так, другий інакше. Той відразу розходиться та показує складні рухи, інший же, вивівши скромно кілька фігур, виходить з кола, даючи місце іншому.

Проте, щоб зрозуміти і опанувати повний народний танець, я подаю запис рухів у такому порядку, в якому, гадаю, кожному можна буде їх засвоїти.
ТАНЦЮВАЛЬНІ ПОЗИЦІЇ
Тому, хто добре ознайомиться з підготовчими танцювальними рухами, певно, прийде на думку питання: “Як треба стояти в танці, з якої позиції починати рух?”. На це відповідь така: молодь в наш час не була зв’язана жодними правилами, що стосуються позицій. Народний танець – не салонно-умовний, не балет, а вільна, широка і нічим не обмежена творчість кожного в танцювальному колі. Танцюрист вступав у танець так непомітно, як непомітно піддавався впливові музики і тій хвилі, яка розбурхувала його фантазію і примушувала творити все нові й нові рухи.

Треба звернути увагу на те, що молодь, як правило, вважає танець за найкращу, найрадіснішу забаву, любить його і водить танець статечно, з повагою.

37

Танцюрист поводиться у колі так, щоб не було йому соромно за себе перед людьми та щоб дівчині, з якою він танцює, була честь, щоб було приємно на забаві й після забави. Він, танцюючи, не зводить ні на мить очей зі своєї пари, не вимахує руками над головою і не вигукує, як це часто бачимо у пародистів українського танцю.

Парубок у танці схрещує руки на грудях (рис. 1) або кладе їх вбоки вище пояса долонями од себе (рис. 2). Руки також кладуться вбоки, великі пальці знаходяться за поясом (рис. 3) або закладаються за спину (рис. 4). Часто одну руку тримають на поясі, другу – за спиною (рис. 5) або одну руку тримають на поясі так, щоб лікоть подавався трохи вперед, а великий палець прийшовся по центру вище пояса в той час, як друга рука знаходиться за спиною (рис. 6,). Крім того, одна рука закладається за спину, а друга відводиться в сторону долонею вгору (рис. 7) або обидві руки відводяться в сторони (рис. 8).

Дівчина поводиться в танці скромно, щоб на неї не пішов поговір, щоб не було соромно ні перед ріднею, ні перед чужими людьми. Руками вона не вимахує і не виносить їх над головою, а танцює, взявши руки вбоки (рис. 9) або одну руку взявши в боки, а другою притримуючи намисто на грудях (рис. 10).

38

Часто одна рука кладеться на талію, а друга відводиться в сторону, долонею вгору (рис. 11) або ж обидві руки відводяться в сторони (рис. 12). Іноді обидві руки в танці опускаються вниз (рис. 13) або ж одна рука кладеться на талію, а друга опускається вниз (рис. 14). Крім того, обидві руки схрещуються на грудях (рис. 15) або ліва рука знаходиться на грудях, а права кладеться долонею на руку (долоню) своєї пари (рис. 16^.
ТАКТУВАННЯ
Рахунок

Щоб ясніше засвоїти й запам’ятати один рух, два рухи чи низку рухів, звертаємо увагу на танцювальну пісню “Рибка”, на двоколійний гопак (чернігівський) і на ключі (тактування), зазначені цифрами 1–2 (“раз-два”); 1-і-2 (“раз-і-два”); та 1-і-2-і (“раз-і-два-і”), що поставлені в кожному такті нотних прикладів – І, II і III.

Ці тактування (рахунок) треба розглядати перед вивченням кожного руху.

39

І танцювальна пісня, і кожна фігура (коліно) танцю, зокрема гопака, звичайно складається з восьми тактів. Кожен танцюрист повинен знати, що вісім тактів – це та рамка, в яку вставляється гарний, артистично викінчений малюнок. Танець буде тільки тоді цікавий і привабливий, коли танцюрист, вивчивши хоч кілька рухів, зуміє так їх пов’язувати й чергувати, щоб здавалося, ніби він після кожного восьмого такту малює все нову картину, показує глядачеві щось інше, свіже, незнане. Хороші виконавці душею відчувають кожний восьмий такт, тобто кінець коліна танцю, і навіть особливим пристуком, мімікою підкреслюють його, а підкресливши, переходять на новий рух.

Рух означає танцювальну пластичну фігуру, яка заповнює щонайменше один такт. Рухи можуть бути поодинокі й комбіновані: поодинокі часто повторюються без переходу в новий рух, а комбіновані складаються з кількох різноманітних рухів.

Ще раз звертаю увагу на цифри 1–2 (“раз-два”) і т. д., що стоять у кожному такті нотних прикладів. У музиці вони означають сильні й слабкі долі такту, а в танці цифри ці будуть нам показувати, які рухи треба робити на сильній, а які на слабкій долі такту. Для тих, хто не має під рукою інструмента або не зможе без чиєї-небудь допомоги проспівати чи програти наведені танцювальні мелодії, я подаю перед описом кожного руху відповідний ключ або тактування (рахунок), тобто, коли перед описом руху стоятиме тактування, позначене цифрами 1–2 (“раз-два”), то це означатиме, що, промовляючи цифри ці голосно по кілька разів, треба робити рухи рівно, поволі, однією і другою ногою – один рух на 1 (“раз”), другий – на 2 (“два”), як показано в прикладі першому (“Рибка”) та в першому, четвертому і сьомому тактах третього нотного прикладу.

Якщо перед описом руху стоятиме тактування 1-і-2 (“раз-і-два”), то це значить, що на першу долю, тобто на 1-і треба зробити два дрібних рухи: один на 1 (“раз”), другий – на “і”. Ці два дрібних рухи мусять бути виконані протягом такого ж часу, який потрібен для одного повільного руху, що припадає на другу долю цього ж такту, тобто на 2 (“два”) або на “раз” чи на “два” при попередньому тактуванні – 1–2 (“раз-два”), що його ми розглядали вище.

40
Тактування І-і-2 (“раз-і-два”) показане у перших чотирьох і в останньому такті другого нотного прикладу (чернігівський гопак) та в другому, п’ятому, шостому, восьмому, десятому, одинадцятому, дванадцятому і шістнадцятому тактах третього нотного прикладу.

Тактування 1-і-2-і (“раз-і-два-і”) означає, що в цьому русі як на першу долю 1-і (“раз-і”), так і на другу 2-і (“два-і”) робиться по два дрібних рухи, а разом – чотири рухи на такт (див. п’ятий, шостий, сьомий такти другого нотного прикладу і третій, дев’ятий, тринадцятий, чотирнадцятий, п’ятнадцятий такти третього нотного прикладу).

Зрозумівши надалі значення тактування 1–2 (“раз-два”), 1-і-2 (“раз-і-два”), І-і-2-і (“раз-і-два-і”) або вивчивши напам’ять танцювальну пісню чи коліно танцю, можна починати вивчення і виконання нижчеподаних рухів.

41
Рух № 1

ЗАЛЬОТНИЙ

Для парубків і дівчат (рис. 17)
Тактування: 1–2, 1–2 (“раз-два”, “раз-два”).

А. Зальотний рух – це звичайний хід мірними недовгими кроками вперед або назад з малим, ледве помітним, плавним угинанням ніг у колінах.

Під пісню чи під музику він виконується так: на “раз”, тобто на першу долю першого такту, подаємо ліву ногу вперед, а на “два”, тобто на другу долю такту, подаємо праву ногу вперед. На наступні такти робимо те саме, що і на перший такт.

Цей рух я дозволяю собі називати зальотним тому, що танцюрист, вступаючи в танець, намагається перш за все угадати думку і настрій тієї дівчини, з якою має танцювати: пильно заглядає їй у вічі, наче залицяється до неї. Від настрою дівчини залежить дальша доля танцю, бо, помітивши її бажання піти в коло, танцюрист переходить до другого руху.

Б. Діти-дошкільники дуже люблять марширувати зальотний рух під музику козачка або під танцювальну мелодію. Треба тільки звернути увагу на те, як тримати руки під час вивчення першого руху (див. рис. 1–16). В останньому розділі вміщено також марш для дітей. Крокуючи під звуки цього маршу, діти привчаються до ритмічного марширування, з якого дуже зручно перейти на зальотний рух.
Рух № 2

ПРИСУВАННЯ

Для парубків і дівчат (рис. 18)
Тактування: 1–2, 1–2 (“раз-два”, “раз-два”).

А. На першу долю першого такту, тобто на “раз”, виступає ліва нога вперед, а на “два” – вдарити правою ногою об ліву ногу (халявою об халяву або п’ятою об п’яту).

На першу долю другого такту, тобто на “раз”, виступає права нога вперед,

42

а на “два” – вдарити лівою ногою об праву (халявою об халяву або п’ятою об п’яту).

Б. Коли діти (а також і старші) добре зрозуміють присування, тоді можна повторити зальотний рух, поєднавши його з присуванням у такій комбінації: на перші вісім тактів виконується зальотний рух, а на інші вісім тактів – присування.

Якщо діти запам’ятають танцювальну мелодію, то на перші чотири такти можна виконати зальотний рух, а на інші чотири такти – присування.

З кожною зміною рухів слід звернути увагу на те, як тримати руки (рис. 1–16), тобто з кожною зміною рухів можна змінювати положення рук.
Рух № З

ДРІБНЕ ПРИСУВАННЯ

Для парубків і дівчат
Тактування: І-і-2-і (“раз-і-два-і”).

А. Виконуючи рух № 2 дрібніше і рахуючи, як зазначено вище, матимемо рух № 3. У цьому тактуванні кожна доля поділена на два дрібні рухи, тобто: коли ми раніше робили на першій долі тільки один рух, то тепер треба протягом такого ж часу зробити два рухи. Рух № 3 заповнює тільки один такт і робиться так:

на “раз” – виступає ліва нога вперед, а на “і” – права нога б’є об ліву (халявою об халяву або п’ятою об п’яту);

на “два” – права нога виступає вперед, а на “і” – ліва нога б’є об праву;

на наступні такти цей рух повторюється так само.

Б. З дітьми-дошкільниками дрібне присування із зальотним рухом слід поєднувати так: на перші вісім тактів (а згодом на чотири такти) виконується дрібне присування, а на наступні вісім тактів (і далі на чотири такти) – зальотний рух.

В. Все, що описано під літерою “Б”, можуть взяти до уваги й старші. Крім того, згадані присування можуть чергуватися після зальотного руху так: перше присування (4 такти), зальотний рух (4 такти), присування дрібне (4 такти), зальотний рух (4 такти) і знову перше присування.

43
Рух № 4

КОЛИСАННЯ

Для парубків і дівчат (рис. 19)
Тактування: 1–2, 1–2 (“раз-два”, “раз-два”).

А. На першу долю першого такту, тобто на “раз”, виступає ліва нога вперед, а на “два” праву ногу, зігнуту в коліні, переносимо півколом наперед лівої ноги. Після того на першу долю другого такту, тобто на “раз”, права нога виступає вперед, а на “два” ліва нога, зігнута в коліні, переноситься півколом наперед правої. У цьому русі хитаємося злегка то вліво, то вправо, тобто в бік тієї ноги, яка на рахунок “раз” виступає вперед.

Б. Для дітей дошкільного віку:

1. Колисання (4 такти) – зальотний рух (4 такти).

2. Колисання (4 такти) – дрібне присування (4 такти). В. Для старших:

1. Колисання (4 такти) – зальотний рух (4 такти).

2. Колисання (4 такти) – дрібне присування (4 такти).

3. Колисання (4 такти) – присування (4 такти).

Виконувати усі три комбінації одну за одною треба так, щоб кожним рухом заповнити чотири такти.
Рух № 5

КОЛИСАННЯ

Для парубків і дівчат

а) Раптове (рис. 20)

Тактування: 1–2 (“раз-два”).

А. На “раз” – виступає ліва нога вперед і в той же час праву ногу раптово переносимо наперед лівої.

На “два” – права нога виступає вперед і в той же час ліву ногу переносимо наперед правої раптово, а не півколом, як у русі № 4.

Колисання раптове можна назвати веселим, бо раптова зміна позицій

44

або перескоки з однієї ноги на другу викликають жвавий, веселий настрій. Діти, виконуючи цей рух, весело сміються. Б. Комбінації для дітей:

1. Колисання раптове (8 тактів) – зальотний рух (8 тактів).

2. Колисання раптове (4 такти) – присування (4 такти).

3. Зальотний рух (4 такти) – колисання раптове (4 такти).

4. Колисання (4 такти) – колисання раптове (4 такти).

5. Присування дрібне (4 такти) – колисання раптове (4 такти). В. Для старших:

1. Колисання раптове (4 такти) – зальотний рух (4 такти).

2. Дрібне присування (4 такти) – колисання раптове (4 такти).

3. Колисання (4 такти) – дрібне присування (4 такти).

4. Зальотний рух (4 такти) – колисання раптове (4 такти).

5. Присування (4 такти) – колисання раптове (4 такти).

б)Раптове-шумне

Тактування: 1–2 (“раз-два”).

Колисання шумне – це звичайне колисання раптове з тією тільки різницею, що на “раз” – не переносимо ніг у повітрі, а пересуваємо їх носками по землі, ніби ковзаємо. Кожна нога описує тоді фігуру, подібну до знака запитання (?).

в)Раптове-дрібне

Тактування: 1–2, 1-і-2 (“раз-два”, “раз-і-два”).

А. Як різновидність колисання раптового, маємо колисання раптове-дрібне. Воно заповнює два такти. Перший такт – це колисання раптове (звичайне), яке описане вище у пункті “а”, але на другому такті ті ж самі рухи ніг прискорюються, тобто вже на “і” треба перенести ліву ногу наперед правої, а на “два” – зіскочити на ліву ногу і в той же час праву ногу перенести наперед лівої.

Б. Діти, виконуючи колисання раптове-дрібне, помиляються і надто вже прискорюють або переходять з танцювального руху на звичайні гімнастичні стрибки.

В. Комбінації для старших:

1. Колисання дрібне (4 такти) – присування (4 такти).

45

2. Зальотний рух (4 такти) – колисання (4 такти).

3. Присування (4 такти) – колисання дрібне (4 такти).

4. Зальотний рух (4 такти) – колисання дрібне (4 такти).

5. Колисання (4 такти) – колисання дрібне (4 такти).
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка