Тереза та парабола This body holding me



Сторінка2/6
Дата конвертації19.02.2016
Розмір0.96 Mb.
1   2   3   4   5   6

Терезка зробила вигляд, ніби не знає, про що мова.


– Та ладно, не мнися. Я тоже хотів собі закрапатись. – хлопчина переминався з ноги на ногу, розгублений і насуплений. Терезі він не подобався.


Тому вона поцікавилася першою:


– А ти вже крапав собі?


– Нє. Я хотів попробувати, я наслухався в себе в школі тих історій, а то, виявляється, поки я екзамени здавав, тут ТАКЕ відбувалося! Кажуть, бум тільки місяць був! А потім усі взяли і покинули ті краплі. От не знаю я, чого б це, то, думаю, треба й самому спробувати..

Хлопчина буквально тараторив. Було зрозуміло, що, навідміну від Терезки, він мовчати не звик.

Раптом з підвалу вигулькнуло перелякане лице бариги. Він сховав окуляри та берет у сумку і тепер нічим особливим (не беручи до уваги салатових, прибитих пилом сандалів на босу ногу) не виділявся.

– Гляньте, чи там за дверима нікого немає, – сказав він. – Таких старших за мене чоловіків. Ну? Не має там?

Проноза з хвостиком визирнув.


– Чисто. А шо? За тобою погоня? – поцікавився хлопчина і підморгнув Терезі. Їй зробилося зле.


Схожа відраза до хлопчака відбилася й на обличчі бариги. Але той стерпів.


– Я ж насправді не від картелю чувак. Я так собі – підробляю на канікулах... Тільки не думайте, шо я вам воду хотів продати. Крапельки супер, сам собі крапаю. То берете?

Хлопчина кивнув.

– Один флакончик... Ой, нє, два флакони! Ше один для Олі та Юлі, – хлопчина кивнув головою на двері, за якими сиділа ранкова тусня жужок. – О, слухай, а як їх крапати? Може, давай, заприятелюємо? Мене Бубою звати, а тебе?


– Антон.

– О, Антон!.. Так ти, може, Альошу знаєш? Альоша мій друг, також “архе” колись на вулиці талкав. Знаєш? Таке волосся довге, от десь доци. Русяве таке... Не знаєш?

– Нє.

– А Льоліка Курсанта мусиш знати. Льолік найолдовіший видець. Льолік, кажуть, досі “плазму” крапає. Ну, так знаєш Льоліка?

Антон не дуже впевнено кивнув – може, щоби відпекатись.

Буба посміхнувся ширше:

– Та-а-а... Курсант крутий чувак. Хто-хто, а Курсант – так той в натурі щурить по сутанах . Він мій друг, спитаєшся, чи він Бубу пам’ятає... Ага. Послухай, Антоне, шо я радив би тобі: давай разом підемо десь на Високий Замок і закрапаємо собі по двадцяточі. Як ти на таке дивишся?.. Чи ти зайнятий?


У мене ше справи з цією дівчинкою. До слова, ти хто? – спитав Антон у Терезки.


Терезка відчула, як довкола затягують петлю: її змушують представитись. А це Терезі не подобалося.


Тому вона знизала плечима. Як завжди, вдала, що ніяковіє.


– Мені теж флакон, – сказала вона і простягнула купюру горе-баризі Антонові.

Антон сховав гроші, а з наплечника видобув дві пластмасові пляшечки, халтурно запаяні, певне, десь дома на газовому пальникові. У пляшечках, як і переконували статті з Інтернету, була масляниста рідина з металічним блиском. Корок пляшечки був обладнаний спеціальною піпеткою. Вищий клас.

Терезка відчула, як у животі ворухнулося щось живе. Передчуття забави.


– Слухай, – сказав Антон. – Ти ще також не крапала собі? Ідемо тоді вже втрьох! Давай!


Терезка змовчала і оцінююче подивилася на Антона. Вона зважила, чи в силах той скомпенсувати ще й нав’язливу присутність отого Буби, знайомого всіх знайомих. Історії, які вона чула, радили перше закапування “архе” проводити в компанії досвідченого плазматика.

Переборовши гнітюче відчуття, наче її змусили це зробити, Терезка погодилася.

3.


Антон і Буба йшли попереду, Терезка слідувала кроком за ними. У Буби, як вона встигла зрозуміти, рот не закривався ні на мить – він розсотував свої спекуляції перед Антоном і час від часу вимушував того погоджуватись і доповнювати його міркування реальними фактами.

– А от скажи, Антон, як це – перший раз крапати в очі? То пече? – запитував Буба.


– Перший раз – дуже сильно, – вже трохи втомлено відповідав Антон. – Очі аж горять. У мене перший раз був такий малімон , ніби очі стали завбільшки з два Сонця. І розпечені так само сильно. Можеш собі таке уявити?


Буба захоплено, аж недовірливо кивав головою.


– Подумати тільки! Два Сонця! Нє, ти чуєш... як там тебе? – Буба озирнувся через плече до Терезки. – Давай, може, познайомимося!


– Тереза, – тихо кинула вона з-під лоба.


– Буба, – грайливо нагадав той свою кличку і знову підморгнув. Терезку мало не вивернуло. Вона секунду вагалася, чи не розвернутися й піти собі деінде, закрапати насамоті. Але Антон глянув на неї так, що в животі перевернулася на інший бік одна із вчорашніх мрій про хлопчика. Тим часом Буба знову повернувся до бариги-плазматика і продовжив розпитувати. Щоб даремно не вимотувати себе, Терезка остаточно вирішила бути з ними до кінця.


– Ага. Значить, кажеш, як два Сонця, – вдумливо повторив Буба, повертаючи собі Антонову увагу. – А я не здурію від того? Ну, коли відчую, шо в мене очні яблука розмірами як зірка?


– Всяке може бути. Якщо психіка слабенька – льогко! Тільки так. Під “плазмою” здуріти – простіше, ніж з розкладачки гепнутись. Між іншим, ти в туалет не хочеш?


Буба замислився.


– Ну... Не знаю. А шо? Буде здаватися, ги-ги, ніби я космос з’їв?


– Нє. Просто всраєшся, і все.


Терезка слухала ці балачки і час від часу спиняла крок, чим вирівнювала дистанцію у два метри. У зіпрілому кулаці вона стискувала флакончик із “архе”. Інколи то скалатувала його, спостерігаючи, як розчиняються бульки, то підносила до носа, щоби вловити ледь відчутний, аптечний аромат “плазми”.

Спека.

– Перед тим, як закрапатись, – радив упівголоса Антон. – Обов’язково сходи відлити. З першого разу практично всі роблять в штани. Закон жанру.


– Давай ше повернемося до самого закрапування... Значить, крапаю я собі по двадцяточці, починаю відчувати, як мене пече, так? А далі?


– Далі треба зібрати всі сили в кулак і змусти себе розплющити очі. Ті, кому це вдається, якраз і кладуть ковбаски у штани.


– Ну а ШО ТАМ ТАКОГО, скажи?! Ну приблизно, хоч натякни якось! – Буба зробив мужнє лице, від чого Терезка ледь не розреготалась.

Антон поворушив губами, наче шукав потрібні слова.

– Не можу сказати, – врешті вимовив він. – Далі йде плазма. Архе. Це тільки відчуття. Ніби твої пальці стали бачити. Точніше, видіти. А очі навчилися мацати. Це архе.


Буба скривився. Здається, він навіть образився, що Антон не зумів пояснити все як належить. Антон покосився на Терезку, яка беззвучно крокувала у них за спинами, і поспішив заспокоїти Бубу:


– Але ти відчуєш то при любому розкладі. Можеш не перейматися.

Вони видерлися на Високий Замок із того боку, де оглядова площадка. Парк оглушував безлюддям, кував на спеку дикий голуб, а бите скло блищало, ніби очі закопаних у землю роботів. Антон запропонував сісти тут же, відразу на схилі гори і поспостерігати за панорамою міста.

Терезка скинула зі спини наплечник, сіла на траву і, як просив Антон, поспостерегла. Внизу сіріли смітники та асфальти. Між сухих кульбаб біля її ніг вилізло сонечко. Цвірчали цвіркуни.

Буба з Антоном курили щось дешеве і злободенне. За їх спинами відкривалася площадка з вижухлими травниками. Обабіч – вузький і плутаний шлях крізь колюче гіляччя, гнізда птахів, павутину і спеку. Над головою виднілося гаряче біле небо. Попереду – затягнута серпанком Ратуша і діорама Львова. Довкола панував той різновид полуденної тиші, коли під ногами цвірчать коники, і кричать деінде діти.

Терезка попросила цигарку. Буба з незрозумілою усмішечкою просягнув одну і зразу ж нагнувся припалити. Терезі кортіло відсунутись, але вона стрималася. Зі схожим притиском поборола бажання загасити цигарку, припалену цим хлопчаком і попросити вогню в Антона. Терезка глибоко вдихнула, зібрала нав’язливі думки у жменю й видихнула ногами, вганяючи всю хєрню в землю.

Легше.

Ще легше.



Терезка заспокоїлася і випростувался на траві.

– А скільки часу в’ючить? – вперше озвалася вона до Антона.


Той задумався.


– Якшо вперше, то сам в’юк затягується години на дві. І терпуга ше десь на добу.


– А терпуга яка від них може бути?


– Нічого страшного. Просто пряма дія атропіну. Зір розфокусований, все розпливається і так далі. Дуже сильно сонце разить.


Буба по черзі міряв поглядом то її, то Антона, і з невідомо яких причин почав хмурніти. Докурили мовчки. Буба насуплено мовчав.


Цвіркуни. Лящить у вухах.


На спеці Терезка почала впадати в легкий транс, але Антон прокашлявся, зібрався з Духом і сказав:


– Отож.

Буба невдоволено підняв голову.

– Хто хоче, сходіть звільніться. Бо всраєтеся тільки так. – Антон клацнув пальцями, показуючи, з якою легкістю це може статися, і виразно глянув на Бубу.


– Не хочу, – буркнув той, але для перестраховки поплентався в кущі. Терезка вирішила зекономити сили й не зав’язувати розмову; вона продовжувала спостерігати за сонечками в траві. Антон побачив, куди вона дивиться, знову кашлянув і мовив:


– Деякі мої знайомі, старі плазматики, кажуть, шо сонечка – це загуслі краплини “архе”. Тобто, це зовсім не живі істотки, а узаконений людьми малімон. Та частина “плазми”, яку ми призвичаїлися бачити нормальними очима. Заплющеними очима.


Терезка насупила брови, вдумуючись у сказане.


З кущів повернувся Буба з новою маскою “IT’S ОК”.


– Крапаємо, – бадьоро смикнувся він.

4.

Терезка витягнула свою пляшечку. Вона побачила, як Антон розкорковує свою кишеньковим ножем, і попросила й собі. Надрізала целофанову запайку, розкрутила і понюхала. Пахло, як у прогрітій лабораторії. На кінчику піпетки блистіла металом крапелька “архе”.

Кілька разів вона глибоко вдихнула, щоб якось заглушити схвильованість.

– А скоро почне діяти? – спиттала вона.


– Так по-справжньому – хвилин через двадцять.


Терезка стиснула кулаки і знову втягнула ніздрями гаряче повітря. Запах сіна. Вона набрала в піпетку розчину і закинула голову. Знову тяжко втягнула повітря.


– Тобі закрапати? – турботливо поцікавився Буба.

Терезка заперечливо замотала головою, міцно зажмурилась, розслабила очі й стиснула пальцями ґумовий резервуар на піпетці. Потекло і стало

МОКРО.

Тут же вона відміряла пару крапель і в інше око.

С-С-С-С-ЧОРТАЛЕМЕНЕПЕЧЕ!

Знову в ліве око. І знову в праве. Хутко засмоктавши піпеткою ще, вона докапала необхідну кількість.

ПЕЧЕ АЙ ПЕЧЕ ПЕЧЕ МЕНЕ ПЕЧЕ МЕНЕ ПЕЧЕ

Терезка закліпала. З очей порснули сльози, і вона застогнала. Пекло щораз сильніше (пече пече пече). Пальцем вона обережно втерла сльози, і злякалася, як би не виплакати всю “плазму”.

– Ай, мене пече, люди, мене пече!!! – почувся розпачливий клич Буби. Терезка закусила губу, і засичала з болю. Очі запульсували білим вогнем, а в голові від цього все так перемакітрилося, що вона вже не знала, де право,

ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ

де ліво.

Терезка застогнала, відчуття жару в очах ставало просто непереборним,

ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ


що вона буквально губилася серед цього жару в очницях, очниці розбухали, ставали завбільшки з два кратери на Місяці, Боже, які в неї тепер велетенські очниці, що ж вона в університеті скаже, боже,

ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ

а очі які, та я просто не вірю собі, я ж у них і впасти можу, та вони завбільшки з атомну станцію, та що там – два велетенські розпечені Сонця, дві зірки, одна діра о двух кінцях


ПЕЧЕ

– Я! Я БАЧУ! БОГ ТИ МІЙ Я БАЧУ! – хрипить вона. Якщо вона зараз не розплющить очі, очі розплющать її. Неймовірно, але вона продовжує відчувати ногами асфальт, чути вухами цвіркунів і птахів, але вона БАЧИТЬ. Терезка робить зусилля і раптом її накриває таке відчуття, наче вона не просто розкриває очі, вона розпахує їх навстіж так, що повіки розриваються в клоччя, розриваються разом з цілим її тілом, розриваються і зникають десь у темряві

Я БАЧУ


Терезка пробує кліпнути очима, але відчуває, що не має більше такого органа. Вона дивиться впритул на літери, з яких складається це відчуття, вона бачить я, бачить б, а, ч, у. Вона переводить погляд на себе

ТЕРЕЗКА


Я літери, бачить вона і починає сміятися. Я – погляд.

– Ти чуєш мене? – питається її Антон, і вона киває головою. Чути, як стогне Буба. Вона дуже виразно БАЧИТЬ усе, що відбувається.


– Що це? – питає вона. – Просто шалено! Невже?.. мене НЕ МОЖЕ так щурити!


– То що ти видиш?


Терезка навіть не думає, що може підібрати назву до побаченого. Тому вона каже:


– Ти собі навіть не уявляєш, Антон! Зараз я все це бачу ТАК БУКВАЛЬНО!..


– Це літери, не лякайся. Ми з них складаємося.


– Я – не літера! Я – не літера! – долинають звідкілясь Бубині крики розпачу. – Я не можу бути буквою! Я не такий! Я СПРАВЖНІЙ!!!


– Ну звичайно, – упівголоса, з іронією каже Антон


?


Терезка роззирається. Вона силкується пригадати, про що думала секунду назад. Чи то пак, що їй такого привиділося двома рядками вище.

– Літери? Мені все розпливається. Щойно, здається, виділа щось подібне. Тебе очі не печуть?


– Нє. Тобі теж зараз минеться.


– Це архе? – питається вона.


– Не зовсім. Це букви. Архе навиворіт.


Терезку дежав’ючить

1.

– Антон? Це ти такий?

Розпливчата постать киває головою, і Терезка знову заплющила очі. Перших кілька секунд страшно різало сонячне світло. Терезка різко підняла повіки, скрикнула від яскравого світла і знову зажмурилася. Біль почяав спадати.

Хтось сів біля неї (очевидно, що Антон).

Вона спробувала пригадати, що було з нею кілька секунд назад.

– Ми вже крапали? Ах, точно! Ми вже крапали! – пригадала Терека й солодко-солодко зітхнула. Вона не пам’ятала достеменно, що ж ТАКОГО побачила у “плазмі”, але на душі залишилося відчуття чогось страшенно потрібного. Це був досвід того роду, без якого вона більше не могла себе уявляти.


– Ти виділа “плазму”? – спитав Антон. – Кажи: виділа, ні?


Терезка знизала плечима.


– Точно пам’ятаю, що бачила. Навіть зараз, коли пригадую, як я бачила, я трішки ніби наповнююсь нею. А де цей, другий?


– Буба? Бубу затягнуло десь далеко-далеко. Образно кажучи, десь на край книжки. Ну, ти розумієш.


До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Терезку вивернуло, але вона переборола себе. Губи Антона з тихим звуком розліпилися, ніби сказали слово “мак”, і він заговорив:

1.

– Антон? Це ти такий?

Розпливчата постать кивнула головою, і Терезка знову заплющила очі. Перших кілька секунд світло боляче тяло нервові закінчення. Терезка різко підняла повіки, скрикнула від яскравого сонця і знову зажмурилася. Біль потроху стихав.

Хтось сів біля неї (очевидно, що Антон; сподіваємося, не Буба).


Вона спробувала пригадати, що було з нею кілька секунд назад.

– Ми вже крапали? Ах, точно! Ми вже крапали! – пригадала Терезка й солодко-солодко зітхнула. Вона не пам’ятала достеменно, що ж побачила вона у “плазмі”, але на душі залишилося відчуття чогось дуже потрібного. Досвіду, без якого вона більше не може себе уявляти.

– Ти виділа “плазму”? – спитав Антон. – Кажи: виділа, нє?


Терезка знизала плечима.


– Точно пам’ятаю, що виділа. Навіть зараз, коли пригадую, як я виділа, я трішки ніби наповнююсь нею. Здається навіть, щоразу все більше... Між іншим, де цей, другий?


– Буба? Бубу затягнуло десь далеко-далеко. Образно кажучи, десьна край книжки. Ну, ти розумієш. Він виявився надто м’яким для “плазми”. А ти ні.


До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Терезку вивернуло, але вона переборола себе. Губи Антона з тихим звуком розліпилися, ніби сказали слово “мак”, і він заговорив:

– Ти виділа “плазму”? – спитав Антон. – Кажи: виділа, нє?

Терезка знизала плечима.


– Точно пам’ятаю, що бачила. Навіть зараз, коли пригадую, як я бачила, я трішки ніби наповнююсь нею. Навіть здається: чим більше пригадую, тим більше наповнююся. А де цей, другий?


– Буба? Ге-е-е, Бубу затягнуло десь далеко-далеко. Образно кажучи, десь на край книжки. Ну, ти розумієш. Він виявився надто м’яким для “плазми”. А ти чомусь нє.


До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Терезку вивернуло, але вона переборола себе. Губи Антона з тихим звуком розліпилися, ніби сказали слово “мак”, і він заговорив:


– Це, знаєш, схоже на метеорит. Він, коли влітає у густі шари, практично повністю згоряє, але той уламок, який долітає до поверхні Землі, а потім падає в море – гартується. Ну, і так далі. А Буба ПУУУУ У УУХХ Х Х Ххх хх хх х х хх х х ххх х х


Терезка раптом зірвалася з місця.


– Як ти це зробив? – заскочено спитала вона й обмацала лице, перевіряючи, чи не спить.


– Шо “зробив”?


– Ну. Так дмухнув: пух-х – ніби пір’їна вилетіла. А мене цілу аж мороз обдер. Я ніби знову як розкололася. Ти якось розтягнув це. Упорядкував. Я не можу це пояснити, але... Ти розумієш, про що я? Ти ніби розтягнув простір, заповнив його

Терезка знизала плечима.

– Точно пам’ятаю, що виділа. Навіть зараз, коли пригадую, як я, ятрішки ніби наповнююсь нею. А де цей, другий?


– Буба? Бубу затягнуло десь далеко-далеко. Образно кажучи, десь на край книжки. Ну, ти розумієш. Він виявився надто м’яким для “плазми”. А ти ні.


До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Терезку вивернуло, але вона переборола себе. Губи Антона з тихим звуком розліпилися, ніби сказали слово “мак”, і він заговорив:


– Це, знаєш, схоже на метеорит. Він, коли влітає у густі шари, практично повністю згоряє, але той уламок, який долітає до поверхні Землі, а потім падає в море – гартується. Ну, і так далі. А Буба ПУУУУ У УУХХ Х Х Ххх хх хх х х хх х х ххх х х


Терезка раптом зірвалася з місця.


– Як ти це зробив? – заскочено спитала вона й обмацала лице, перевіряючи, чи не спить.


– Шо “зробив”?


– Ну. Так дмухнув: пух-х – ніби пір’їна вилетіла. А мене цілу аж мороз обдер. Ти якось розтягнув це. Я не можу це пояснити, але... Ти розумієш, про шо я? Ти ніби розтягнув простір, заповнив його БОЖЕ ЦЕ ВЖЕ БУЛО ТИ ВЖЕ РОБИВ ЦЕ! ТИ РОБИВ ЦЕ!!!

3.

Антон затягнувся цигаркою, потер рукою з недопалком неголене підборіддя й окинув Терезку поглядом. Пустив носом по струмині пари й посміхнувся кутиком рота.

Затяжка. Видих. А між ними свист.

Терезка, незважаючи на шок, встигла подумати: “Який же він іще сопляк!”. Раптом Антон їй перестав подобатися.

Антон затягнувся ще раз.

– Значить, усе-таки виділа, – мовив розважливо він сам до себе і затягнувся. – Бо не виділа б – не зауважила би й трюку.


Затяжка. (свист) Видихнув дим і продовжив:


– Ти виділа “плазму”. І Буба видів. Але Бубу, як уже було сказано, не могло врятувати ніщо. Він загубився в безконечності.


Терезка розгублено кліпнула.


– Я не про те. Я говорю: ти вже робив це колись. Навіть не так: робив це не КОЛИСЬ, а саме ТОДІ, КОЛИ ти це робив. От блядь, все перемакітрилося задом наперед, – вона облизала пересохлі губи. Їй бракувало слів.


– Суцільне дежав’ю якесь... – сковтнувши ковток в горлі, сказала вона. – У тебе немає такого, нє? Голова не паморочиться?

Антон заперечливо мотнув головою. Затягнувся цигаркою. (Цей свист затяжки. Чому Терезка відчуває його аж по самісінький чубок голови?

– Але я розумію, про шо ти, – повторює Антон, видихаючи. – Одна з форм утечі від архе. Тобі не переповідали історій про те, що дехто з плазматиків губився в “плазмі”? Вони не могли витримувати її, тому тікали десь у галюцинації. Та ти й сама розумієш...


Терезка знизала плечима.


– Ну... – знову затяжка і свист аж у корені голови, там, на маківці. – Уяви собі: є крапочки. Так? А тут починаєш їх рахувати, і починаються в тебе галюцинації на ґрунті математики. Ну, це так, на хлопський розум.

Терезка зміряла Антона своїм новим поглядом і переконалася: цей барига не те, що не викликає у неї симпатій, але й не завойовувє довіри.

– А хто рахує? – спитала вона.


– Є такі. Я навіть знаю, як вони називаються.


– Та ну.


– Серйозно. Це змова. Навіть не змова, бо й змовлятися нема проти кого. Коротше, є така контора – “Архе-8”. Люди, які

Антон заперечливо мотнув головою. Затягнувся цигаркою. (Цей свист затяжки. Чому Терезка відчуває його аж по самісінький чубок голови?

– Але я розумію, про шо ти, – повторює Антон, видихаючи. – Одна з форм утечі від архе. Тобі не розказували, що насправді “плазма” попускала тому, що “плазматики” втікали від неї? Вони не могли витримувати її, тому тікали десь у галюцинації. Та ти й сама розумієш...


Терезка знизала плечима.


– Ну... – знову затяжка і свист аж у корені голови, там, на маківці. – Уяви собі: є крапочки. Так? А тут починаєш їх рахувати, і починаються в тебе галюцинації на ґрунті математики. Ну, це так, на хлопський розум.


Терезка зімряла Антона своїм новим поглядом і переконалася: цей барига не те, що не викликав тепер у неї симпатії, але й не завойовував довіри.


– А хто рахує? – спитала вона.


– Є такі. Я навіть знаю, як вони називаються, – знову затяжка, свист. І видих.


– Та ну.


– Серйозно. Це змова. Навіть не змова, бо й змовлятися нема проти кого. Коротше, є така контора – “Архе-8”. Люди, які видять так само, як це видно під “архе”. Тому я їх так назвав. Вони організовують такі собі Розсадники, де вирощують особливих педагогів. І цих педагогів засилають... – Затяжка. Свист. Видих. – ...засилають до людей. Але я їх розкусив, – впевнено додав Антон, і рукою з папіросом відсік щось у повітрі.


Терезка змовчала. Події останніх десяти хвилин змішалися в якусь неймовірну конґредієнтну мамалижку, схожу до тої, яку діти місять із піску та води у пісочницях (Ах, ви не бачили?! Так підіть подивіться!).

Затяжка. Свист. Видих.

Терезка подумала, що саме таких, як Антон, у першу чергу й засилають. Так саме таких, що починають із запрошення до гри в гру: уявити, буцім вони відкрили всіх масонів до останньої інстанції.


Іще помаліше: затяжка... свист... видих...


Антон втупився в неї примруженими очима і знавісніло затягувався цигаркою. В Терезці забурлило незрозуміле бажання полоснути його по очах кігтями.


Затяжка. Свист. Видих.


Затяжка.


Свист.

Видих.

Запаморочилося в голові. Терезка охопила руками коліна, відчувала, як щосекунди наче скочується вбік по похилій поверхні, схоже на форсоване дежав’ю. В такій позі відстежувати думки таки зручніше. Терезі навіть здалося: ще трохи, і вона вхопить цей момент дежав’ю за зябра, як старого сома.


Тим часом щось зміщувало її все далі вбік і вбік, наче хвиля за хвилею під час відпливу. А ще цей Антон – чому він раптом почав так напрягати?


Затяжка. Ссссвиссст. Видих.


– Але навіщо це їм? – відкрила вона рота й ніби запустила в себе чергову порцію нудоти від присутності Антона. Як може людина, щойно тобі приємна, в такий короткий час

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка