Тернисті шляхи до державності та соборності



Сторінка7/13
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13

II. УЧАСТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОМУ ТОВАРИСТВІ

Таємна політична організація «Слов’янське товариство святого Кирила і Мефодія, заснована у грудні 1845р., складалася із відомих прогресивних діячів М.Л.Костомарова (1817-1888), М.Л.Гулака (1822-1899), Т.Г.Шевченка, В.М.Білозерського (1825-1899). Потім Кирило-Мефодіявцями стали О.В.Маркевич (1822-1867), П.О.Куліш (1819-1897), І.Я.Посяда (1823-1894), та інші. Варто назвати що слідуючи справи містять прізвища 93 осіб, причетних до Кирило-Мефодіївського товариства».

Незважаючи на короткочасне існування (грудень 1845-березень 1847р.) товариства, його учасниками був виготовлений і прийнятий «Статус слов’янського товариства святого Кирила і Мефодія», а також програма «Книги буття українського народу» та «головні правила товариства» Крім цього були підготовлені звернення до «До братів українців та до братів Великоросіян і поляків», в яких стисло відображені основні ідеї згаданих вище програмних документів.

Дізнавшись про заснування Кирило-Мефодіївського товариства, як політичної організації, Т.Г.Шевченко виявив готовність пристати до його ідей з великим запалом, готовність співробітничати з більшості питань, і особливо з проблеми освіти, майбутнього політичного перестрою суспільства.

Багаточисельні дослідження діяльності Кирило Мефодіївського товариства не однозначні в оцінці позицій його учасників, розділяють їх на помірковані і революціонерів, що узгоджувалися з партійними установками колишнього режиму.

Тому відійшовши від традиційного класового підходу, концептуально важливим Слід вважати положення за яким Кирило-Мефодіївці були одностайному скасуванні самодержавства, кріпацтва, заміни монархії республікою широкої освіти народу, визнання національних прав України.

Основний документ Кирило-Мефодіївців «Закон Божий» складався із 63 різних за обсягом статей, що становлять морально-філософську концепцію, в центрі якої - доля народу. Всі три примірники програмного документу Кирило-Мефодіївців, що були вилучені під час арештів написані рукою Миколи Івановича Костомарова.

Однак є всі підстави вважати, що Т.Г. Шевченко брав активну участь в обговоренні тексту «Книги буття українського народу» і до багатьох статей цього історичного документа увійшли думки і переконання Кобзаря, висвітлені ним в прозорих і поетичних творах.

У чисельних спогадах про Т.Г.Шевченка у дослідженнях Рудька про Т.Г.Шевченка і Київський Університет, матеріалах про Кирило-Мефодієвське братство та інші дослідження аналізуються основні документа товариства з погляду на освітянську політику уряду, розвиток українського шкільництва, педагогічної думки сімейного виховання.

Для Кирило-Мефодіївців була чужою національна замкнутість та ненависть до інших народів. Т.Г.Шевченко, ніколи не ототожнював гнобителів російського польського українського чеського та інших народів з пригнобленими масами.

5 квітня 1847року за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві Т.Г.Шевченка заарештовують. До жандармів потрапив рукопис збірки «Три літа».

IV. ШЕВЧЕНКО – ПОЕТ

Т. Шевченко виступив як поет-новатор, приніс з собою в українську літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й народності.

Писати вірші Тарас Шевченко почав ще до звільнення а кріпацтва. Перша згадка про один із його ранніх віршів, що дійшла до нас, датована 31 березня 1837 року. Про неабиякі художні здібності Тараса свідчить виконаний у Вільно найраніший відомий його малюнок, підписаний: «1830 года рисовал Тарас Шевченко».

У доробку Т. Шевченка на кінець 1839 року були поеми «Катерина», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», балада «Тополя», послання «До Основ’яненка», вірші «Перебендя», «Нащо мені чорні брови...». Вони й склали першу його поетичну збірку – «Кобзар», яка побачила світ у 1840 році. Спеціально для неї Т.Шевченко написав вступний вірш-заспів «Думи мої, думи мої...» – програмний вірш «Кобзаря». Майже одночасно з «Кобзарем», 12 березня 1840 року, був поданий до цензури Є. Гребінкою альманах «Ластівка», до якого він долучив і перший розділ з нового твору Т. Шевченка, поеми «Гайдамаки» (розділ «Галайда»). За короткий час «Кобзар» і «Гайдамаки» набули широкої популярності. Листування й спогади сучасників поета дають чимало свідчень того, яке велике й сильне враження справили ці перші твори Т.Шевченка на всіх. Друкованих книжок не вистачало, і твори Т.Шевченка починають копіювати, переписувати. Такі списки, повні й вибіркові, поширюються в численних примірниках не тільки на Україні, а потрапляють і в Білорусію, і на Кавказ, перетинають кордони, їх пересилають у Варшаву, Прагу...

Осінь 1845 року - час виняткової творчої продуктивності для поета. Протягом жовтня - грудня він написав поеми «Єретик», «Сліпий», «Наймичка», вогненну інвективу «Кавказ», послання «І мертвим, і живим...», цикл переспівів «Давидові псалми», вірші «Холодний Яр», «Минають дні, минають ночі...», «Як умру, то поховайте...» («Заповіт») та інші твори. Поет працює з величезним творчим натхненням та енергією. Однією з могутніх вершин революційно –викривальної поезії Т. Шевченка цього часу став «Кавказ» – рідкісної емоційної наснаженості твір, надзвичайно глибокий і значущий своїми суспільно-політичними ідеями. Через одинадцять днів після завершення «І мертвим, і живим...» поет пише нове послання - «Як умру, то поховайте...», звернене вже не до інтелігенції, а до народу, до селянства, яке єдине, за Шевченком, здатне і повинне повалити ненависний самодержавно – кріпосницький лад і натомість створити нове суспільство, суспільство здійснених ідеалів волі, нову, велику, вільну сім'ю вільних народів. У цьому творі, а любов'ю прийнятому народом як його «Заповіт», поет – трибун вже не «усовіщає», а кидає палкий революційний клич:

Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю Волю окропіте.

На початку 1846 року Т. Шевченко звів усі свої твори, написані протягом трьох попередніх років, у велику рукописну збірку під назвою «Три літа». 1846 року Т.Шевченком були написані балади «Лілея» й «Русалка», на початку наступного року - поема «Відьма». Разом в такими творами збірки «Три літа», які могли витримати цензурний контроль («Сова», «У неділю не гуляла...», «Єретик», «Наймичка» та ін.), вони мали ввійти до нового видання «Кобзаря», над підготовкою якого поет активно працював навесні 1847 року, але якому, одначе, не судилося побачити світ.

5 квітня за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві Т. Шевченко був заарештований і відправлений до Петербурга. Було вирішено «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей мере дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский Отдельный корпус, с правом вислуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло виходить возмутительных и пасквильных сочинений». Затверджуючи це рішення III відділу, Микола І власноручно збоку написав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать». 31 травня 1847 поета в супроводі фельд’єгеря було відправлено до Оренбурга, де містився штаб Окремого Оренбурзького корпусу. Десять років тривало заслання Т. Шевченка. Позбавлений права творити, він, проте, криючись від стороннього ока, продовжує писати поетичні твори. З-під його пера з'являються поеми «Княжна» та «Варнак», історична поема «Чернець» і ряд ліричних віршів: «Не гріє сонце на чужині...», «Сон» («Гори мої високії...»), «Самому чудно, а де ж дітись?», «А. О. Козачковському» та інші. Т Шевченко з великою поетичною силою відтворив тягар свого підневільного життя в солдатській казармі. Під час переходу з Орської фортеці до укріплення Раім у складі Аральської описової експедиції Т. Шевченко написав вірш «У бога за дверми лежала сокира...», а під час зимівлі 1848-1849 років на Косаралі – «Царі», «Марина» і великий цикл ліричних поезій.

Творчість була для нього не тільки духовною потребою, а й формою протесту проти царського свавілля. Записуючи рядок за рядком, він підтверджував свої ж слова: «Караюсь, мучуся... але не каюсь!..»

Одна за одною виникають «захалявні книжечки» – таємні рукописні збірочки «невольничої поезії» Т. Шевченка. На третьому році заслання, після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, поет переписав свою «невольничу поезію» у нові маленькі саморобні книжечки, яких набралося двадцять сім. З'єднані разом, вони склали знамениту «Малу книжку» – перше чистове зведення віршів і поем 1847 - початку 1850 років. За доносом одного з офіцерів - «землячків», поета відправили в одну з рот у віддалене Новопетровське укріплення, розташоване на півострові Мангишлак, під якнайсуворіший нагляд. Настали найтяжчі часи Шевченкового заслання, період найбільшої ізольованості поета від світу, коли обірвалися навіть листовні зв'язки з нечисленними друзями на волі, встановлені у попередні роки. Протягом перших двох років перебування в Новопетровському укріпленні Т. Шевченко не писав. Тільки 1853 року, він потай відновив літературну творчість, але звернувся до нового для себе жанру – повісті. В одному з листів 1858 року Т. Шевченко зазначав, що повістей у нього «десятків коло двох набереться», нині відомі тексти лише дев’яти: «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музикант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Усі вони написані російською мовою на засланні, і тільки другу частину «Прогулки с удовольствием и не без морали» поет закінчив 1858 року в Нижньому Новгороді. Місце заслання Т.Шевченко покинув 2 серпня 1857 року. Повернення із заслання викликало в Т.Шевченка приплив нових творчих сил. Він почав переписувати свої твори з «Малої книжки» до «Більшої книжки», значно їх виправив і відредагував, написав поему «Неофіти», вступ до сатиричної поеми «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава».

Злободенним був перший вірш Т. Шевченка, написаний після повернення з заслання, – «Сон» («На панщині пшеницю жала...»). В ньому з великою художньою силою змальовано мрії селян про давно очікуване звільнення з кріпацького ярма, висловлено народне розуміння «сподіваної волі». У вірші «Я не нездужаю, нівроку...» поет, тавруючи антинародну сутність царизму, проголошує революційний шлях розв'язання селянського питання за допомогою «сокири»:

Добра не жди,

Не жди сподіваної волі –

Вона заснула: цар Микола
ї приспав. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить;

Та добре вигострить сокиру -

Та й заходиться вже будить.
V. ШЕВЧЕНКО-ДРАМАТУРГ

Тарас Шевченко – не лише поет і прозаїк, а й драматург. Написав він кілька п’єс, але повністю збереглися лише драма «Назар Стодоля» та уривок з історичної драми «Микита Гайдай», в якій ідеться про національно-визвольну війну українського народу проти польської шляхти під керівництвом Богдана Хмельницького. Устами сотника Микити Великий Кобзар закликав слов’янські народи до братерства.

Захоплюючись театром, Т. Шевченко пробує свої сили в драматургії, створює історичну трагедію «Микита Гайдай» (1841), працює над соціально-побутовою драмою «Слепая красавица». Російською мовою написана й драма «Назар Стодоля», згодом перекладена (частково-самим Т. Шевченком) українською мовою для постановки на сцені аматорського студентського театру Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Слава поета росте. В нього просять творів для друку видавець альманаху «Молодик» І. Бецький. Восени 1842 року Т.Шевченко написав поему «Гамалія». Цією поемою завершується перший період творчості поета.

Отже, він був поетом, драматургом, прозаїком, мислителем, істориком, етнографом, фольклористом і художником, який залишив велику образотворчу спадщину – понад тисячу творів. Одне слово, геній Великого Кобзаря надзвичайно широкий, багатогранний.

Літературна спадщина Шевченка – це «Кобзар», 9 повістей (із 20-ти задуманих), п’єса «Назар Стодоля», кілька уривків інших драматичних творів, щоденник та листи.

Українська література попередніх століть (творчість Котляревського, Гребінки, Метлинського, Костомарова) та красне письменство інших народів також мали вплив на формування літературних смаків Шевченка. Йдеться передусім про російську і польську літератури. Проте основне джерело його творів – життя народу, зокрема покріпачених селян.

Чималий вплив, особливо на ранню творчість Шевченка, мали збірки пісень М.Цертелєва, А.Метлинського, «Історія Русів», «Запорізька старовина» І.Срезневського, наукові праці з історії України М. Бантиш-Каменського, М.Маркевича, козацькі літописи, зокрема «Літопис Величка».

VI. ШЕВЧЕНКО – ХУДОЖНИК

25 квітня 1838 року в домі К. Брюллова сам Василь Андрійович Жуковський вручив Тарасу Шевченку відпускну. З цього ж першого дня волі він стає учнем Академії мистецтв, увесь поринає у світ навчання і творчої праці – і як художник, і як поет.

Карл Брюллов стає учителем Шевченка. Перед молодим художником розкривається дивосвіт мистецтва, велике таїнство і чародійство барв, живопису.

Художні твори Шевченка Академія мистецтв невдовзі відзначає срібними медалями. Та вже і в цей час в душі молодого митця над сріблом академічного живопису бере гору золото народного слова.

Величезна роль у самовизначенні Шевченка як художника, поета і революціонера належала Петербургу, місту, в якому він провів у цілому 17 років свого життя.

Живучи в Петербурзі, Шевченко не втрачав своїх зв’язків з Україною...

Він нерідко бував у Ширяєва, і вони розмовляли вечорами, іноді він в нього читав і декламував твори Пушкіна і Жуковського. Майстерня Ширяєва стала особливо відомою в 1836 році після здійснення розпису стін і плафонів Великого театру в Петербурзі. Чимала частина цього декоративного живопису була виконана Шевченком, в той час уже значним рисувальником.

Тарас ночами ходив у Літній сад малювати із статуй і мріяти про волю, а в свята милувалися великими творами живопису в залах Ермітажу. Душа його поривалася до академії. На той час він уже досить вдало малював портрети аквареллю.



VII. ШЕВЧЕНКО - ГЕОГРАФ-ДОСЛІДНИК

Одна з найбільш маловідомих сторінок біографії великого Кобзаря – участь в Аральскій географічній експедиції 1848-1849 років.

Її організація була покладена на капітан-лейтенанта флоту Олексія Івановича Бутакова, який очолив експедицію за рекомендацією всесвітньо відомого мореплавця Ф.Ф. Біллінсгаузена. В Оренбурзі Бутаков звернувся до начальника Оренбурзького краю генерала В.А. Обручева з проханням включити до складу експедиції рядового Шевченка як художника, оскільки за відсутності фотографій успіх її залежав би від того, як вона наочно оформлена. Крім того, це б дозволило Шевченку малювати, писати і разом з тим позбавило б його труднощів солдатської служби. Вирішити це питання було не так просто, бо Тарас Григорович в солдати відправлений з таким вироком: «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений определить в Оренбургский отдельный корпус, поручив начальнику иметь строжайшее наблюдение, дабы от него ни под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений». Миколі Першому цього здалось мало, і він власноручно приписав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать». До речі, в експедицію було включено ще одного, поляка, студента-геолога з Варшави Томаша Вернера.

З 5 травня 1848 року Тарас Григорович - художник-дослідник Аральської географічної експедиції. Про це радісно повідомляє у листі А. Лизогубу: «Я тепер веселий йду на оте нікчемне море Аральське. Не знаю, чи вернувся тільки!.. А йду, їй-богу веселий». А небезпека для учасників експедиції дійсно була: в степу загроза захворіти холерою чи чумою, потонути в бурхливому недослідженому морі, загинути в сутичці. Південне узбережжя Аралу входило у Хивинське ханство, вороже до Російської імперії.

Тарас Шевченко нарешті скинув ненависний йому солдатській мундир і, за свідченням очевидців, ходив у парусиновій сорочці і шароварах, а зимою – у чорному сюртуку і драповому пальті. Про це пише О.І. Макшеєв, штабс-капітан Генерального штабу, заступник начальника експедиції. З ним Тарас Григорович найбільше подружився, і під час сухопутної подорожі жив разом в одному наметі – «джоламейці». Ось що згадує Макшеєв у своїх спогадах: «Шевченко был весел и по-видимому очень доволен раздольем степи и переменного своего положення. Походная обстановка его нисколько не тяготила». На привалі поет жартівливо звертався до Макшеєвого денщика зі словами: «Дай, братец, квасу со льдом, ты знаешь, что я не так воспитан, чтобы пить голую воду».

Через три місяці, з ЗО липня 1848 року починається морська частина експедиції. На шхуні «Константан» було двадцять сім чоловік і з них чотири офіцери. Шевченко разом з Вернером плавають на кораблі у офіцерській каюті.

Тарас Григорович багато малює: пейзажі, портрети. Збереглось понад сто робіт, серед них – «Днювання експедиційного транспорту в степу», «Крутий берег Аральського моря» та інші. Натхненно пише. На цей період припадає основна частина його письменної творчості в засланні.

З приходом весни експедиція продовжувала дослідження моря, аж до 22 вересня 1849 року. Звіт Аральської географічної експедиції був гідно оцінений великими географами О. Гумбальдом і В.Семеновим Тянь-Шанським. Німецький учений, ознайомившись з ним, написав: «Це істинно відкриття в географії». Семенов Тянь-Шанський, підсумовуючи результати досліджень, підкреслив, що її успіх був би неможливий без чудових ілюстрацій Т.Г.Шевченка. За уміле керівництво О.Бутаков став дійсним членом Російського Імператорського географічного товариства. А Микола Перший наказав Бутакова піддати суворому дисциплінарному стягненню і встановити за ним таємний нагляд. Причина такого рішення втому, що Олексій Іванович , обговоривши з генералом В.Обручевим ситуацію з Шевченком, подав офіційне клопотання про присвоєння Тарасу Григоровичу звання унтер-офіцера. Вони зрозуміли, що це могло б дуже полегшити становище Шевченка і, можливо, скоротити час заслання. Обручев скріпив документ своїм підписом, і він опинився в сумці фельд'єгеря. Але за іронією долі – поруч відправили донос про те, що, всупереч повелінню імператора, засланому політичному Шевченку було дозволено писати, малювати, вести вільне листування і навіть ходити в «партикулярном платне».


VIII. ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ ПРО ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ ШЕВЧЕНКА

Тараса Шевченка не випадково визнано фундатором нової української літератури. Хоча деякі тенденції її розвитку вже можна було побачити в окремих творах деяких письменників, саме Шевченко перетворив українську літературу на явище літератури всесвітньої, його творчий геній ніби подолав звичні кордони. Саме в його творчості найповніше розвинулися засади, що згодом стали провідними для передових українських (і не лише українських) письменників другої половини XIX - початку XX століть: народність і реалізм, що розкривали справжнє життя в усій його повноті та багатогранності.

Постать великого Кобзаря українського народу надихала не лише письменників, йому та його літературним образам присвячували свої твори такі відомі композитори, як М. Лисенко та Г. Майборода, такі художники, як І. Рєпін та І. Крамськой. Що вже казати про інших письменників та літературознавців!

«Він - поет цілковито народний, такий, якого ми не можемо назвати у себе...» – писав про Шевченка видатний російський критик М. О. Добролюбов.

За висловом П. Грабовського, Шевченко «зробив літературу великою справою життя і вказав їй єдино достойний шлях служіння батьківщині».

Цим шляхом прямували найвидатніші українські письменники наступного покоління – Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка та інші. Майже всі вони вважали Шевченка своїм учителем. Російські письменники-демократи Чернишевський, Тургенєв і Некрасов також згадували про вплив творчості Шевченка на свою. На думку М. Горького, Шевченко «поглянув на життя народу оком поета і провидця».

Його наступників приваблювала і громадська позиція Шевченка, надихав його особистий приклад. «Я не знаю, – писав Іван Франко про твори Шевченка, написані в умовах поліцейського нагляду, - ні в одній європейській літературі подібної поезії, написаної за подібних обставин».

«Всюди, де він тільки бачив гніт і безправ'я, приниження людини, хай було це на волзькому пароплаві, чи в азіатських пустелях, чи грізним стогоном докочувалося із кавказьких гір, - всюди зло і неправда викликати вибух поетового протесту, і щоразу він був готовий стати до бою з насильством і злом», – відзначав Олесь Гончар.

Та не лише ідейні та етичні засади творчості Тараса Шевченка приваблювали літературознавців та письменників. Ось що пише про нього у додатку-спогаді до Празького видання «Кобзаря» І. Тургенєв: на його думку, повернувшись із заслання Шевченко «замислювався над тим, щоб створити щось нове, незвичайне, що тільки йому одному під силу, а саме: поему такою мовою, яка була б однаково зрозуміла росіянину і малоросу...» Так, тут вже йдеться про художні та стилістичні особливості творчості Тараса Шевченка.

Постать Шевченко відігравала важливу історичну роль не лише у розвитку літератури, а й у розвитку літературної мови. Він заклав ту її структуру, яка збереглася донині як основа сучасної української мови. Склад словника і граматичний лад (у тому числі синтаксис) стали нормою і зразком для письменників, театральних діячів і навіть преси. Це була жива народна мова, що ґрунтувалася на полтавсько-київському діалекті, збагачена у тому числі й іншомовними, з російськими включно, висловами, наразі коли потребувалася передача філософських або політичних понять. Можна згадати і про слова, створені самим Шевченком, які органічно ввійшли у сучасну лексику, наприклад «передмова» (уперше використано у поемі «Гайдамаки»).

Досить докладно стилістичні особливості творів Шевченка розгляну то у поета та літературознавця М. Рильського в «Поетиці Шевченка».

У довідниках зі світової літератури існує навіть окреме визначення –«шевченківський вірш», тобто деякі стилістичні особливості творчості Шевченка стали знахідкою не лише для вітчизняних митців, а й поетів інших літератур. Це поняття узагальнює метро-ритмічні форми організації вірша на основі народно-пісенної лірики, при чому виразність досягається через переходи від одного метру до іншого. Більше того, використання різних віршованих форм усередині однієї композиції, вперше введене Шевченком, стало основою поетичної техніки літератури XX сторіччя.

Отже, цілком справедливим і природним є той факт, що твори великого Кобзаря були перекладені майже всіма мовами світу. І досі літературознавці вивчають, а письменники творчо використовують спадщину українського народного поета Тараса Шевченка. Для геніїв не існує дати смерті.
IX. ВИСНОВОК

Геніальна творчість Шевченка та його мученицьке життя зробили поета одним найпотужніших і найпривабливіших символів українського національного руху. Перевезення домовини Шевченка зі Смоленського цвинтаря у Петербурзі в Україну та перепоховання на Чернечій горі біля Канева 22 травня 1861 перетворилися на одну із перших масових національних маніфестацій. Елементом культу Шевченка стали щорічні відзначення днів його смерті та перепоховання; ці відзначення проводились навіть в умовах найжорстокіших антиукраїнських репресій з боку російського режиму. Заборона їхнього святкування 1914 призвела до масових демонстрацій у Києві та інших містах України.

Використання Шевченка для легітимації своєї влади було однією із складових частин ідеологічної політики радянської влади в Україні. Перед революцією 1917 року лідери більшовицької партії (В. Ленін, А. Луначарський та ін.) формально солідаризувалися українцями у відзначенні пам’яті Шевченка, вбачаючи у цих заходах один із численних виявів боротьби проти російського самодержавства. В 1917 - 1920 роках у період встановлення більшовицької влади в Україні, портрети Шевченка та видання його творів трактувалися як вияви українського національного «буржуазного» націоналізму і нерідко знищувалися.

Боротьба за Шевченка стала одним із головних напрямків опору радянській системі в Україні . Святкування Шевченківських днів 22 травня 1965 року у Києві завершилось зіткненнями з міліцією та КДБ, 1971 під час виступу біля пам'ятника Шевченку заарештовано Анатолія Лупи носа. Мученицька доля Шевченка стала зразком, на якому будувалася стійкість українських політичних в'язнів у радянських тюрмах та засланні . Творчість Т.Г. Шевченка стала могутнім стимулом національного відродження у роки боротьби за незалежність (1987 -91). Після проголошення незалежності України Шевченко став одним із її центральних символів.

Український народ шанує пам’ять свого видатного сина. З 1918р. щорічно відзначається День народження Т. Шевченка. По всій Україні встановлені пам’ятники поетові, відкриті музеї, його могилу оголошено заповідником, ім'я поета присвоєно учбовим закладам, науковим установам, театрам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам тощо. Починаючи з 1962 р., щорічно присуджуються Державні премії України імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. Масовими тиражами друкуються його твори, перекладаються багатьма мовами. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї поета відзначалися майже в усіх державах світу.
Яцеленко Юлія,

учениця Красненської ЗОШ І-Ш ст.

Кегичівської районної ради

Учитель: Нікітіна Алла Василівна

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка