Тернопільський національний економічний університет



Сторінка1/8
Дата конвертації21.03.2016
Розмір1.01 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8


Для заказа доставки данной работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису



ЩЕРБЯК ЮРІЙ АДАМОВИЧ

УДК 291. 2 : 282 (477) “18/19”


ОСВІТНЯ ДОКТРИНА УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

ТА ЇЇ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ (СЕРЕДИНА ХIX – XX ст.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки


Дисертація

на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Науковий консультант: доктор

педагогічних наук, професор

Вихрущ Анатолій Володимирович


Тернопіль - 2009

ЗМІСТ

ВСТУП 3

Розділ I
УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА І НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ ЯК ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
17

1.1. Історіографія проблеми 17

1.2. Церква як релігійно-національна інституція 30

1.3. Суспільно-педагогічна діяльність митрополитів 52

1.4. Просвітительська діяльність церкви 78

Висновки до I розділу 106



Розділ II.
НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ДУХОВЕНСТВА
В ГАЛИЧИНІ
110

2.1. Організаційно-педагогічні передумови підготовки священиків


до душпастирської діяльності 110

2.2. Вплив священиків на морально-релігійне виховання молоді 122


2.3. Зміст, форми і методи катехитичної діяльності священиків
у навчальних закладах 136


Висновки до IІ розділу 160

Розділ ІІІ.
ДОСВІД МОРАЛЬНО-РЕЛІГІЙНОГО ВИХОВАННЯ ГАЛИЧАН У ЦЕРКОВНИХ БРАТСТВАХ ТА МОЛОДІЖНО-РЕЛІГІЙНИХ
ОБ’ЄДНАННЯХ
164

3.1. Практика морально-релігійного виховання галичан у церковних братствах 164

3.2. Католицька Акція як чинник морально-релігійного виховання української молоді 175

3.3. Зміст, форми і методи морально-релігійного виховання галицької молоді в Марійських дружинах 188

Висновки до IІІ розділу 202

Розділ ІV
ОСВІТНЬО-ВИХОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УМОВАХ ЕМІГРАЦІЇ
204

4.1. Причини, проблеми і перспективи української еміграції як чинник


збереження національної ідентичності 204

4.2. Особливості освітньо-культурної діяльності релігійних центрів


та організацій української діаспори 217

4.3. Просвітительська діяльність патріарха Й. Сліпого 251

Висновки до ІV розділу 266

Розділ V.
ПРОСВІТНИЦЬКА РОБОТА УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УРСР
269

5.1. Розвиток богословської науки та шкільництва у період Другої світової


війни (1939-1945 рр.) 269

5.2. Процес ліквідації Української Греко-Католицької Церкви: причини


і наслідки (1946-1953 рр.) 287

5.3. Активізація просвітницької діяльності “катакомбної” церкви в період десталінізації (1954-1964 рр.) 304

5.4. Тоталітарно-атеїстична система та діяльність греко-католицької церкви
(1965-1991 рр.) як історико-педагогічна проблема 329

Висновки до V розділу 353



Розділ VІ.
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
В КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВНОЇ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ
358

6.1. Легалізація УГКЦ в контексті державно-церковних відносин в Україні 358

6.2. Становлення та розвиток освітньої системи УГКЦ та її реалізація на
сучасному етапі 372

Висновки до VІ розділу 394



Висновки 399

Список використаних джерел 406

Додатки 477

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах глобалізації, ринкових відносин, розвитку новітніх технологій значно зростає роль освіти, яка б не тільки дала змогу забезпечити високий рівень професійних знань, а й сприяла духовному утвердженню людини в динамічному і швидко змінюваному світі. Українська держава увійшла в третє тисячоліття, взявши на озброєння нову гуманістичну парадигму освіти, спрямовану на розкриття творчого потенціалу особистості, її самореалізацію. Виховну стратегію затверджено у таких державних законодавчих актах, які набувають дедалі більшої значущості, як Закони України “Про шлюб і сім’ю”, “Про освіту”; Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян”, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті; Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти, Закон України “Про загальну середню освіту”, Концепція гуманітарного розвитку України. Відповідно до їхнього змісту, виховання молоді слід здійснювати на основі синтезу національних і загальнолюдських цінностей, формування у школярів національної свідомості та гідності, шанобливого ставлення до історії, релігії, культури, рідної мови, народних традицій і звичаїв, забезпечуючи становлення громадянина – патріота України як духовно багатої особистості. Особливого такту, виваженості, компетентності й толерантності потребує вирішення питання про визначення ролі, місця і механізмів дії релігії в освітньо-виховній сфері як середовищі формування нового покоління української нації. Релігійний чинник вважають сьогодні одним із провідних в її національно-духовному відродженні. З огляду на це для всебічного і гармонійного розвитку учнівської молоді важливо, щоб освітній процес базувався не тільки на науковому осмисленні дійсності, а й на духовних, моральних і культурних надбаннях українського народу і людства загалом.

Нині у вітчизняній педагогіці з’являються дослідження, в яких аналізуються різні аспекти християнського виховання. Окремі аспекти цієї широкої проблеми вивчали такі відомі дослідники історії школи, освіти і педагогічної думки, як І. Бех, Л. Вовк, В. Галузинський, М. Євтух, С. Золотухіна, В. Кемінь, І. Курляк, В. Лозова, В. Майборода, Н. Ничкало, О. Плахотнік, І. Прокопенко, Г. Пустовіт, Г. Сагач, М. Сметанський, М. Стель­махович, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Г. Філіпчук, М. Ярмаченко. Християнство як світоглядна основа європейського суспільства та головний рушій освітньо-виховного процесу трактується у працях О. Вишневського,


А. Вихруща, В. Жуковського, Т. Тхоржевської, М. Чепіль. Предметом дисертаційних розвідок таких українських науковців, як С. Вдович,
Р. Волянюк, Л. Геник, Т. Ільїна, О. Каневська, І. Клими­шин, І. Ковальчук,
В. Кузь, М. Кухта, І. Мищишин, В. Москалець, Н. Сабат, Р. Яковишин,
С. Ярмусь, Я. Яців, є висвітлення теоретичних і практичних проблем організації виховного процесу на засадах християнського світогляду. Педагогічні ідеї християнства активно обговорюються на сторінках освітянської преси та наукових конференціях.

Водночас в умовах становлення Української держави загострилися міжконфесійні стосунки, викликає занепокоєння стан духовної культури і моралі суспільства. Корозія усталених духовних цінностей стала наслідком прагматизації життя, пропаганди насилля, нехтування правовими, моральними, соціальними нормами, набуваючи масштабів глобальної суспільної проблеми. З огляду на це розробка теоретико-методичних основ християнського виховання, його соціально-культурна зорієнтованість потребують ґрунтовного дослідження й об’єктивного висвітлення традицій минулого. Важливим є аналіз особливостей процесу виховання на засадах християнської моралі, який сприяв би єдності національних інтересів і не спричинював певного протистояння, що спостерігається при вивченні основ християнської етики в загальноосвітніх школах.

Таким чином, актуальність вирішення теоретико-методологічних і методичних проблем християнської педагогіки і морально-релігійного виховання учнівської молоді, нагальна потреба у зміні традиційних підходів до організації навчально-виховного процесу, а також необхідність у наданні йому системного, особистісно орієнтованого гуманістичного спрямування зумовили вибір теми дослідження “Освітня доктрина Української Греко-Католицької Церкви та її впровадження в Україні (середина ХІХХХ ст.)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота є складовою колективної теми науково-дослідницької та пошукової діяльності кафедри педагогіки Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти “Закономірності розвитку освітніх систем” (протокол № 4 від 15. 12. 1998 р.).

Тема дисертації затверджена вченою радою Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти (протокол № 3 від 25. 02. 2005 р.) та узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 7 від 27. 09. 2005 р.).

Мета дослідження – виявити та узагальнити основні тенденції розвитку освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви та етапи її впровадження протягом досліджуваного періоду.

Основні завдання дослідження:



  1. Виявити суспільно-політичні та соціокультурні передумови розвитку освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви; обгрунтувати періодизацію та простежити еволюцію головних тенденцій розвитку теоретико-методичних основ християнського виховання в досліджуваний період.

  2. Виокремити і теоретично обґрунтувати концептуальні положення теорії й практики морально-релігійного виховання, розроблені в процесі науково-педагогічної діяльності духовенства в Галичині.

  3. Розкрити специфіку роботи і зміст діяльності громадських організацій релігійного спрямування, церковних братств та визначити можливості використання їхнього досвіду в сучасних умовах.

  4. Схарактеризувати особливості освітньо-виховної діяльності зарубіжних релігійних центрів та організацій української діаспори.

  5. Дослідити закономірності розвитку просвітницької роботи Української Греко-Католицької Церкви у радянський період.

  6. Проаналізувати освітні напрями діяльності Української Греко-Католицької Церкви в умовах сучасного державотворчого процесу в Україні.

  7. Обґрунтувати прогностичні аспекти творчого використання прогресивних ідей національного досвіду просвітницької діяльності церкви в умовах реформування української освітньої системи.

Об’єкт дослідження – християнське виховання в Україні.

Предмет дослідження – концептуальні засади освітньої доктрини та діяльності Української Греко-Католицької Церкви в Україні (середина ХІХ–ХХ ст.).

Концепція дослідження полягає в характеристиці засад освітньої доктрини церкви, спрямованої на підготовку особистості до засвоєння і творчого розвитку духовної культури народу.

Стрижневою ідеєю дослідження є висвітлення широкомасштабної освітньо-виховної, громадсько-культурної й благочинної діяльності церкви в період національно-культурного відродження та визвольних змагань українського народу за збереження його етнічної самобутності, а також з’ясування її ролі в захисті надбань вітчизняної культури, у плеканні рідної мови, збереженні національної школи від асиміляційної політики урядів чужоземних країн.

Концепція дослідження охоплює три взаємопов’язані концепти, які сприяють реалізації провідної ідеї.

Методологічний концепт базується на використанні переваг системного підходу в єдності структурної, функціональної та теоретичної моделей, урахуванні особливостей національних традицій і ролі особистості в історії.

Теоретичний концепт передбачає виявлення основних положень теорії і практики морально-релігійного виховання, розроблених представниками церкви, а також визначення загальних особливостей освітньої доктрини на західноукраїнських землях у досліджуваний період. Духовенство теоретично обґрунтувало мету, головні завдання, принципи, форми, засоби та методи морально-релігійного виховання, котрі базувалися на засадах християнської моралі. Конкретизація мети виховання зумовила виокремлення трьох рівноправних її складових: індивідуальної, суспільної й релігійної. Завдяки наявності останньої виховна мета наповнюється новим духовним змістом. Першочерговим і найвищим виховним завданням стає моральна досконалість особистості. Фундаментальні особливості релігійної складової та їхня пріоритетність серед переліку завдань усіх виховних напрямів є тими чинниками, що формують базовий і основоположний характер морально-релігійного виховання. З огляду на це духовенство та видатні педагоги вважають, що стрижневим і домінантним напрямом усього процесу національного виховання є насамперед моральне.

Оскільки теорія морального виховання передбачає обґрунтування закономірностей процесу формування відповідних рис характеру людини, а також її спрямування до конкретних дій, активної доброчинної діяльності, цей напрям повинен мати пріоритетне значення в роботі всіх виховних суспільних інституцій: родини, дошкілля, середньої, фахової і вищої школи, громадських організацій.



Ґрунтовний аналіз та оцінювання позитивного історичного досвіду, проблем і недоліків досліджуваної проблеми в минулому можуть бути основою для вирішення наявних суперечностей інтелектуального і духовного розвитку особистості, а також моделювання змісту сучасної української освіти та виховання.

Технологічний концепт базується на розробці нових форм і методів активної творчої діяльності молоді, спрямованої на утвердження моральних цінностей в умовах нових історичних викликів.

Методологічною основою дослідження є: філософські положення про теорію наукового пізнання, об’єктивний, системний та історичний підхід до аналізу педагогічних явищ; положення про зв’язок історії з сьогоденням і доцільність творчого використання спадщини визначних педагогів у навчально-виховній практиці; положення про взаємозв’язок загальнолюдського і національного формування всебічно розвиненої, гуманної особистості та її духовності; національна зумовленість освіти і виховання культурно-історичним досвідом української педагогіки і шкільництва. Методологічними орієнтирами дослідження стали ідеї та настанови, висвітлені у державних нормативних документах України з проблем національної освіти і виховання.

Методи дослідження: для досягнення визначеної у дисертації мети і вирішення вищевказаних завдань використані теоретичні та емпіричні методи дослідження. Теоретичні: науково-бібліографічний метод вивчення архівних, бібліотечних і музейних каталогів, фондів, описів і бібліографічних видань, класифікація та систематизація літературних джерел з метою виявлення опорної джерельної бази й об’єктивних даних щодо освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви та її впровадження в Україні середини ХІХ–ХХ ст.; контент-аналіз філософської, історико-педагогічної, релігійної, психолого-педагогічної та спеціальної як вітчизняної, так і зарубіжної наукової літератури відповідно до теми дослідження; метод теоретичного аналізу і синтезу наявного педагогічного досвіду освіти з проблем морально-релігійного виховання, що дало змогу з’ясувати сучасний стан теорії та практики, підходи і напрями становлення та розвитку педагогічних ідей у цій галузі, визначити методологічні та теоретичні основи досліджуваної проблеми, врахувати вітчизняний і зарубіжний досвід в обґрунтуванні змісту та структури активних організаційно-педагогічних форм, засобів і методів морально-релігійної освіти і виховання української молоді; інтерпретація та узагальнення опрацьованих матеріалів для формування висновків, рекомендацій і для визначення шляхів подальшого розвитку педагогічної освіти в Україні. Емпіричні: психологічні та педагогічні методи збору емпіричних даних (опитування, моделювання навчально-виховних ситуацій), якісний аналіз їхніх результатів, методи статистичного опрацювання результатів дослідження, що в сукупності дало змогу підтвердити ефективність функціональної моделі морально-релігійної освіти і виховання особистості у навчально-виховному процесі багатьох молодіжних організацій релігійного спрямування та різного типу загальноосвітніх навчальних закладів.

Теоретичну основу дослідження становлять: філософські концепції з вивчення особистості (Арістотель, Ф. Бекон, М. Бердяєв, Г. Гегель, І. Кант, Б. Паскаль, Платон, М. Реріх, Сенека, Сократ, В. Соловйов, П. Чаадаєв); положення та висновки з історії національної культури (Д. Антонович, В. Винниченко, М. Грушевський, Д. Дорошенко, Д. Донцов, М. Драгоманов, В. Костомаров, Б. Лончина, О. Субтельний, І. Франко, Д. Чижевський); дослідження основ і механізмів морального виховання (О. Духнович, Я. А. Коменський, М. Макаренко, Г. Сковорода, М. Стельмахович, В. Сухомлинський, К. Ушинський, П. Юркевич); теорія формування змісту морально-релігійного виховання (Г. Ващенко, О. Вишневський, Є. Жарський, В. Жуковський, О. Кульчицький, І. Огієнко); ідеї визначних культурно-громадських діячів і відомих галицьких педагогів про наукові основи організації навчально-виховного процесу (П. Біланюк, М. Галущинський,
В. Левицький, О. Макарушка, С. Перський, І. Раковський, І. Ющишин,
Л. Ясінчук); педагогічна спадщина представників українського духовенства, в якій проаналізовано теоретико-методичні засади християнської педагогіки (М. Барановський, І. Бартошевський, Ю. Дзерович, Г. Костельник,
М. Конрад, О. Лещук, І. Назарко, Й. Осташевський, І. Ортинський, Й. Сліпий, А. Шептицький); наукові положення про діяльність греко-католицької церкви та її вплив на вирішення завдань морально-релігійного виховання молоді
(І. Бойко, О. Гринів, М. Ваврик, А. Васьків, А. Великий, Ю. Волошин,
В. Мокрий, С. Мудрий, І. Нагаєвський, А. Сапеляк, М. Стахів,
Ю. Федорів, С. Цьорох), про феномен українського греко-католицизму
(Б. Гудзяк, І. Гарасим, С. Кияк, Н. Мадей, І. Мончак, О. Недавня, О. Турій), про суспільно-політичну та культурно-просвітницьку діяльність УГКЦ
(А. Васьків, С. Гелей, С. Гнот, О. Єгрешій, Б. Іванишин, О. Киричук, О. Красівський, М. Кугутяк, М. Лозинський, М. Москалюк, І. Паславський, В. Перевезій, Я. Стоцький, О. Сурмач, Б. Трофим’як, М. Швагуляк); розробки, де висвітлено проблеми морально-релігійного виховання особистості на засадах православ’я (І. Власовський, О. Воронін, Т. Ільїна, І. Ісіченко, В. Карагодін, О. Каневська, О. Кравченко, Д. Степовик, Д. Пащенко, Л. Рощина, М. Талалай, Т. Тхоржевська).

Теоретичною базою дисертації також стали концептуальні ідеї педагогів (І. Бех, Л. Ваховський, А. Вихрущ, Л. Вовк, В. Галузинський, М. Євтух, Т. Завгородня, І. Курляк, В. Майборода, Н. Ничкало, О. Плахотнік, Г. Пустовіт, І. Руснак, Г. Сагач, М. Сметанський, М. Стельмахович, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Г. Філіпчук, М. Чепіль, Л. Штефан, М. Ярмаченко); грунтовні дослідження становлення і розвитку українського шкільництва та педагогічної думки Галичини (М. Барна, Г. Білавич, І. Гаврищак, Д. Герцюк, С. Коляденко, С. Лаба, Д. Пенішкевич, В. Моцюк); рекомендації сучасних педагогів-науковців, присвячені теоретичним і практичним аспектам організації виховного процесу на засадах християнського світогляду (Р. Волянюк, Л. Геник, В. Жуковський, І. Климишин, І. Ковальчук, В. Кузь, М. Кухта, І. Мищишин, В. Москалець, Н. Сабат, Р. Яковишин, С. Ярмусь,


Я. Яців).

Джерельну базу дослідження становлять документи й матеріали фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України): ф. 1 – Президії Верховної Ради УРСР, ф. 4648 – Уповноважених Ради у справах Руської православної церкви та Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР; Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України): ф. 1 – ЦК Компартії України; Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІАУ у Львові): ф. 129 – Львівський Ставропігійський інститут, м. Львів; ф. 146 – Галицьке намісництво, м. Львів; ф. 178 – Крайова шкільна рада; ф. 179 – Кураторія львівського шкільного округу, м. Львів;
ф. 201 – Греко-католицька митрополича консисторія, м. Львів (1806–1945),
ф. 309 – Наукове товариство ім. Шевченка, м. Львів; ф. 310 – Український університет у Львові, ф. 348 – Товариство “Просвіта”, м. Львів, ф. 358 – Шептицький Андрей – уніатський митрополит (1865–1944), ф. 359 – Назарук Осип Тадейович – адвокат, письменник, громадський і політичний діяч (1883–1940), ф. 408 – Греко-католицький митрополичий ординаріат, ф. 475 – Віденська митрополича консисторія, м. Львів, ф. 508 – Марійське товариство молоді, м. Львів, ф. 684 – Протоігуменат монастирів чину св. Василія Великого, м. Львів (1883–1944); Державного архіву Тернопільської області (ДАТО): ф. 52 – Тернопільський окружний шкільний інспекторат, м. Тернопіль Тернопільського воєводства (1933–1939), ф. 161 – Тернопільське окружне управління союзу “Товариства шкіл людових”, ф. 194 – Тернопільська шкільна рада, ф. 231 – Тернопільське воєводське управління, м. Тернопіль, ф. р. 3239 – Уповноважений Ради у справах релігійних культів при РМ УРСР по Тернопільській області, м. Тернопіль (1945–1965), ф. р. 3240 – Уповноважений Ради у справах Руської православної церкви при РМ УРСР по Тернопільській області, м. Тернопіль (1950–1965), ф. р. 3241 – Уповноважений Ради у справах релігійних культів при РМ УРСР по Тернопільській області, м. Тернопіль (1966–1987), ф. р. 3429 – Управління служби безпеки України по Тернопільській області, м. Тернопіль (1939–1963), ф. р. 3432 – Колекція документів і матеріалів про визвольні змагання ОУН-УПА (1940–1998).

Опрацьовано закони Австро-Угорської імперії, Польської держави, статути, звіти, протоколи засідань громадських товариств. Вивчено матеріали Центральної наукової бібліотеки НАН України імені Володимира Вернадського; Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України (відділи рідкісної книги та україніки), Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки, бібліотек Львівської богословської академії, Львівського національного університету імені Івана Франка (відділи україніки та рідкісної книги), Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Івано-Франківської теологічної академії греко-католицької церкви, науково-довідкової бібліотеки Державного архіву Тернопільської області, Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Тернопільського національного економічного університету, Тернопільського краєзнавчого музею, Тернопільської вищої духовної семінарії імені Патріарха Й. Сліпого.



Окрема група джерел – публікації таких періодичних видань: “Наша школа”, “Газета школьна”, “Українська школа”, “Рідна школа”, “Шлях виховання й навчання”, “Учительський голос”, “Учитель”; релігійних: “Альманах Українських Богословів”, “Богословіє”, “Вісник Станіславської єпархії”, “Львівські Архієпархіальні відомості”, “Мета”, “Місіонер”, “Нива”, “Шематизм духовенства Львівської архієпархії”; діаспорних часописів: “Авангард”, “Благовісник”, “Вісті з Риму”, “Визвольний шлях”, “За рідну церкву”, “За патріархат”, “Свята Софія”, “Сучасність”, “Патріархат”. Використано також статистичні відомості, збірники документів, навчальні плани та програми, хроніки та статути діяльності загальноосвітніх педагогічних закладів Галичини досліджуваного періоду, підручники та посібники, монографії, дисертації, автореферати, сучасну науково-педагогічну та історичну періодику, діаспорні мемуарні видання, збірники наукових праць, довідково-бібліографічну літературу, результати історико-педагогічних досліджень тощо.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від другої половини ХІХ ст. до кінця ХХ ст. Вибір нижньої межі дисертаційної роботи зумовлений активізацією національно-культурного, духовного життя українців Галичини, яке органічно було споріднене з церковною інституцією та освітніми перетвореннями (революційні події 1848–1849 рр., створення Головної Руської Ради сприяли зародженню уявлень про національне шкільництво в колах української духовної інтелігенції та створювали умови для розвитку структурних елементів виховної системи УГКЦ). Верхня межа збігається з кінцем ХХ ст., коли після реалізації політики державного атеїзму, у першому десятиріччі незалежності України, було розроблено нові концептуальні підходи до питань релігії та церкви з боку держави. Процес відродження незалежної демократичної України з її прагненням увійти повноправним членом у світову спільноту передбачає всебічне втілення в суспільне та індивідуальне життя цивілізаційних основ життєустрою на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних засад. Саме завдяки таким хронологічним межам дослідження є можливість отримати цілісну картину розвитку християнського виховання в нашій країні, виявити його закономірності, історичний зв’язок проблем минулого і сьогодення.
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка