«Терористична загроза як підстава обмеження прав та свобод людини у сучасному міжнародному праві»



Скачати 159.45 Kb.
Дата конвертації09.03.2016
Розмір159.45 Kb.
Громівчук І. М. Терористична загроза як підстава обмеження прав та свобод людини у сучасному міжнародному праві / І. М. Громівчук // Держава і право: зб. наук.праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2013. – Вип.60. – C. 418 – 424.

Тема: «Терористична загроза як підстава обмеження прав та свобод людини у сучасному міжнародному праві»

Анотація: У статті на основі розгляду міжнародно-правових засад обмеження прав та свобод людини проаналізовано, наскільки терористична загроза як така може слугувати підставою для такого обмеження.

У сучасному міжнародному праві одним з основоположних принципів міжнародного права визнано принцип поваги прав людини, згідно з яким, держави зобов’язані поважати права людини і основні свободи для всіх без розрізнення раси, статі, мови чи релігії, а також заохочувати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних або культурних прав та свобод, які витікають із гідності.

В умовах сучасності справжнім випробуванням ідеї прав людини, загрозою концепції прав людини, котра лежить в основі створення ООН, являється злочин тероризму. Зокрема, у п.17 Віденської декларації та Програми дій, прийнятих в 1993 році на Всесвітній конференції з прав людини, визначено, що «акти, методи та практика тероризму у всіх його формах і проявах є діяльністю, яка направлена на знищення прав людини, основних свобод і демократії та створює загрозу територіальній цілісності і безпеці держав» 1. А Спеціальний доповідач ООН, призначена для проведення всезагального дослідження питання тероризму і прав людини, К.Куфа вказала, що «по суті, напевне, немає жодного права людини, на якому тероризм не відбивався б згубним чином».2

Оскільки кожна держава, згідно з нормами сучасного міжнародного права, зобов’язана захистити права кожного, хто знаходиться під її юрисдикцією, вона відповідно повинна вживати необхідні заходи, спрямовані на протидію тероризму. Більше того, як визначено Радою Безпеки, «держави повинні забезпечити, щоб будь-які заходи, які вживаються з метою боротьби з тероризмом, відповідали всім їх зобов’язанням за міжнародним правом і їм слід вжити такі заходи відповідно до міжнародного права, зокрема відповідно до міжнародного права прав людини, міжнародного біженського права і міжнародного гуманітарного права».3

Сьогодні, проте, є сумніви щодо того, чи виконується це зобов’язання, тому що більшість держав, які прагнули виконати свої антитерористичні зобов’язання, пішли шляхом пришвидшеного прийняття законодавчих та практичних заходів, які досить часто мали негативні наслідки для громадянських свобод та основних прав людини. Як вказує німецький вчений Альбрехт Петер-Алексіс, «останнім часом дедалі частіше у міркуваннях про безпеку пропагується ідея принесення фундаментальних прав і свобод людини у жертву в ім’я викорінення тероризму». 4

Справді, тенденції розвитку антитерористичного законодавства більшості держав світу (Великобританії, Індії, Іспанії, Італії, Канади, ФРН, ПАР, Російської Федерації, США, Туреччини, Франції, Японії та багатьох ін.) свідчать про прагнення цих держав на законодавчому рівні обмежити деякі з конституційних прав та свобод людини і громадянина з одночасним розширенням прав спеціальних служб і правоохоронних органів заради досягнення певних результатів у боротьбі з тероризмом. Увагу на дану проблему звертають С.В.Ківалов, В.В.Устинов, Н.А. Зелінська, В.Н.Кубальський, В.Ф.Антипенко та багато інших. У зв’язку з визначеною загрозою дотримання прав людини в умовах боротьби з тероризмом, об’єктивно виникає питання про межі, які держави не повинні переступати у такій боротьбі. Тому метою нашої статті є проаналізувати міжнародно-правові засади обмеження прав та свобод людини та визначити, чи може терористична загроза як така слугувати підставою для такого обмеження.

Загалом, у міжнародному праві прав людини надзвичайно вагомою для реалізації принципу ефективності норм права є достатньо жорстка регламентація умов, на яких державам-учасницям дозволяється обмежувати дію певних норм чи відступати від них. За визначенням С.В.Пчелінцева, обмеження прав і свобод громадян являє собою «призупинення дії деяких прав і свобод в якості виключного заходу тимчасового характеру, який застосовується у вигляді законодавчо встановлених обмежень і заборон скоєння певних дій, введення додаткових обов’язків і який виражається у скороченні (звуженні) загального об’єму прав і свобод громадян, які зачіпають їх статус».5

На жаль, проблема обмеження прав людини в умовах боротьби з тероризмом, незважаючи на свою актуальність, не знайшла своєї достатньої наукової розробки. Загалом, у науковій літературі висловлюються різні точки зору щодо необхідності обмеження прав та свобод людини у зв’язку із зростанням терористичної загрози. Одні вважають, що права людини і громадянина є найвищою цінністю і ними жертвувати не можна, а інші (наприклад, Б.Нетаньяху, Р.Джексон) притримуються думки, що в більшості сучасних демократій наступає ««момент істини», коли стає зрозуміло, що безумовна охорона свобод громадянина заважає захисту життя і свобод громадян, і тоді уряди вирішують вжити активних заходів проти сил, що являють собою загрозу для суспільства».6

Загалом же, переважна більшість як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців в принципі не заперечують необхідність обмеження деяких прав і свобод в умовах боротьби з тероризмом. Але разом з тим йдеться про відповідність обмежень прав людини ступеню загроз, що виходять від тероризму7. Зокрема, професор В.В. Лапаєва зазначає, що «загроза тероризму може стати достатньою підставою для такого обмеження», але з іншої сторони, «не будь-яка загроза тероризму може слугувати підставою для обмеження основних прав, не всі права можуть бути при цьому обмежені, а можливі обмеження повинні здійснюватися в певних межах і мати тимчасовий характер»8.

Звертаючись власне до постулатів міжнародного права прав людини, слід зазначити, що воно передбачає достатньо гнучкі інструмента, які покликані дати державам можливість гнучко діяти у надзвичайних обставинах і в той же час виконувати свої міжнародні правозахисні зобов’язання. Під цими інструментами ми маємо на увазі: а) можливість обмеження певних прав, і б) відступ від окремих правозахисних положень при деяких надзвичайних обставинах.

Звертаючись до першого інструменту, слід зазначити, що міжнародні правозахисні конвенції передбачають, що держави можуть на законних підставах обмежити можливість користування рядом прав. Проте, задля виконання своїх правозахисних зобов’язань держави повинні дотримуватися ряду вимог при таких обмеженнях.9 Наряду з повагою принципів рівності і недискримінації такі обмеження повинні відповідати трьом критеріям.

По-перше, вони повинні бути прописані або дозволені законом (принцип законності).10 Для того, щоб закон міг «прописувати»: а) закон повинен бути достатньо доступним, для того, щоб люди розуміли, як він обмежує їх права; б) закон повинен бути сформульований досить чітко, щоб люди могли регулювати свою поведінку.11 І окрім того, як визначено ст. 15 МПГПП, жодний припис у кримінальному законодавстві не повинен мати зворотної сили. Держави сьогодні намагаються приймати цільові антитерористичні закони, однак більшість із них критикується за надто широкі та розпливчасті положення. Зокрема, Комітет з прав людини прийшов до висновку, що нечіткі визначення, які містяться в деяких законодавчих і нормативно-правових актах у сфері боротьби з тероризмом «суперечать принципу законності в різних аспектах внаслідок нечіткого формулювання положень».12

По-друге, будь-яке з таких обмежень повинно переслідувати одну чи декілька законних цілей. Це можуть бути вимоги національної безпеки, підтримки громадського порядку, охорони здоров'я і моралі населення чи захисту прав і свобод інших осіб. На жаль, тут приходиться констатувати, що важлива ціль боротьби з тероризмом часто використовується як привід для розширення повноважень держав в інших областях, тому дуже важливо, щоб «злочини, які визнані в якості таких відповідно до законодавства про боротьбу з тероризмом, а також будь-які пов’язані з цим повноваження в області розслідування чи судового переслідування, не виходили за рамки боротьби з тероризмом» 13;

І по-третє, такі обмеження повинні бути необхідними та пропорційними в демократичному суспільстві, і не повинні в жодному разі підривати демократичне функціонування суспільства. Зважаючи на жорстокість тероризму та терористичних актів, у жодного суспільства немає сумнівів, що боротьба з цим злочином є важливою задачею, яка, в принципі, виправдовує обмеження окремих прав. Проте у випадку обмеження якогось права повинна існувати необхідність у досягненні конкретної антитерористичної цілі.14 Для визначення важливості цілі корисно оцінити, як той чи інший антитерористичний захід співвідноситься з протидією реальній чи потенційній загрозі терористичних актів проти держави. На нашу думку, ця пропорційність іноді ігнорується.

Якщо вести мову про другий інструмент, то, згідно із сучасним міжнародним правом, в деяких випадках, наприклад, у випадку надзвичайного стану у державі, при якому життя нації знаходиться під загрозою, держави можуть не тільки обмежувати дію окремих правозахисних положень, а й відступати від них. Зокрема, ст.4 МПГПП викладає формальні та суттєві вимоги, які держава-учасниця повинна виконати для того, щоб на законних підставах відступити від деяких зобов’язань, визначених у Пакті.15 Введення надзвичайного стану повинно бути винятковим, тимчасовим заходом, до якого можна вдатися лише тоді, коли існує реальна загроза існуванню нації. Виникає питання, що мається на увазі під «надзвичайним станом у державі, при якому життя нації знаходиться під загрозою»? У зауваженні № 29 Комітет з прав людини вказав, що такий надзвичайний стан повинен носити виключний характер. Окрім того, не всі потрясіння чи катастрофи являються такими. Звертаючись до практики Європейського Суду з прав людини, слід сказати, що він виділив чотири критерії, які дозволяють віднести ту чи іншу ситуацію до «надзвичайного стану у державі, при якому життя нації знаходиться під загрозою». По-перше, кризова чи надзвичайна ситуація повинна бути реальною або неминучою. По-друге, надзвичайний стан повинен мати виключний характер, при якому «звичайних» заходів недостатньо. По-третє, надзвичайний стан повинен загрожувати подальшому організованому життю суспільства, і, по-четверте, він повинен відображатися на житті населення держави, котра вживає такі заходи. Що стосується останнього критерію, то спершу Суд наполягав, що надзвичайний стан повинен відображатися на житті всього населення, однак, згодом Суд погодився, що такий стан у час свого існування може серйозно зачіпати лише частину населення. 16

Розглянуто це питання і в Сіракузьких принципах про положення, які стосуються обмеження та зменшення («умаления») прав у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, згідно з якими, загрозою для життя нації є така загроза, яка: по-перше, зачіпає все населення, а також всю або частину території, і, по-друге, загрожує фізичній безпеці населення, політичній незалежності чи територіальній цілісності держави або існуванню чи нормальному функціонуванню установ, життєво необхідних для забезпечення захисту прав, визнаних Пактом17. Важливим аспектом даного питання є також тимчасовий характер відступів і зобов’язання держав відновити попередній стан у найкоротший термін, адже згідно з п.1 ст.4 Пакту, заходи у відступ від своїх зобов’язань можуть вживатися «лише тією мірою, якою це вимагається гостротою стану». Комітет з прав людини заявив, що основною ціллю держави, яка відступає від деяких правозахисних положень, повинно бути відновлення нормальних умов, коли може бути знову забезпечено всебічне дотримання положень Пакту. Окрім того, згідно з п.1 ст.4, будь-які відступи від прав не повинні тягнути за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження. Також дуже важливо, що у п.1 ст. 5 уточнюється, що ніщо у даному Пакті не може тлумачитися як право вчиняти які б то не були дії, направлені на знищення будь-яких передбачених у ньому прав чи свобод.

Екстраполюючи ці положення на протидію тероризму, вважаємо, що, по-перше, оцінка того, чи створюють терористичні акти або загроза терористичних актів надзвичайний стан, повинна здійснюватися на індивідуальній основі, а, по-друге, одна лише наявність терористичної загрози навряд чи являє собою «надзвичайний стан у державі». Справа в тому, що згідно з п. 54 Сіракузьких принципів, принцип строгої необхідності застосовується об’єктивним чином, тобто кожен захід повинен бути направлений на протидію фактичній, явній, існуючій та такій, що насувається, небезпеці і не може вводитися лише через побоювання виникнення потенційної небезпеки. У зв’язку з цим, виникає питання, наскільки держави діють в рамках міжнародно-правових стандартів захисту прав людини, приймаючи закони, які значно обмежують права та свободи їх населення, яке зчаста може не мати жодного відношення до терористичної діяльності. Тут можна вести мову про спробу деяких держав встановити контроль за своїми громадянами під приводом боротьби з тероризмом, що є надзвичайно серйозним порушенням їх правозахисних зобов’язань.

Тут необхідно також згадати і про те, що міжнародне право передбачає наявність і таких прав, відступ від яких не допускається навіть у період надзвичайного стану. Зокрема, п. 2 ст.4 МПГПП до числа таких прав відносить право на життя (ст.6), заборону піддавати когось катуванням чи жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню або покаранню (ст.7), заборону рабства, работоргівлі і підневільного стану (п.1,2 ст.8), заборону позбавляти свободи за невиконання якогось договірного зобов’язання (ст. 11), заборону відміни принципу, згідно з яким кримінальний закон не має зворотної сили (ст.15) та право кожного на свободу думки, совісті і релігії (ст.18). Окрім того, у своєму зауваженні загального порядку №29 Комітет з прав людини також підкреслив, що положення Пакту, які стосуються процесуальних гарантій, не можуть за жодних обставин бути об’єктом заходів в обхід захисту прав, які не допускають відступу. Важливість процесуальних норм підкреслюється і в регіональних правозахисних документах. Якщо звернутися до контртерористичної діяльності на сучасному етапі, то можна навести безліч прикладів порушення цих абсолютних прав (створення таємних тюрем, т.з. «чорних об’єктів», «ескадрони смерті», практика позасудового фізичного знищення терористів, віддача наказу «вести вогонь на ураження», точкові ліквідації тощо).



Таким чином, як ми бачимо, велика небезпека тероризму вимагає від держав адекватних дій у відповідь. Міжнародне право, вимагаючи, щоб такі дії знаходилися виключно у рамках права, передбачає досить ефективні механізми пошуку розумного балансу між суспільною необхідністю та інтересами носія цих прав. До допустимих законних підстав обмеження реалізації певних прав можуть відноситися міркування національної та суспільної безпеки, публічного порядку, охорони здоров'я, суспільної моралі і захисту прав та свобод інших людей. У випадках, пов’язаних з терористичними загрозами, найбільш ймовірними підставами для вжиття заходів, котрі обмежують певні права, є міркування громадської і /або національної безпеки. Проте, на практиці виникають певні складнощі, пов’язані з оцінкою прав держав відступати від універсально визнаних норм в галузі прав людини і питанням про те, чи виправдовують окремі акти тероризму подібний відступ. Вважаємо, що в певних випадках терористичне насильство може передбачати певні (обов’язково обмежені у просторі та часі) обмеження чи відступи від деяких прав та свобод людини (коли є строга необхідність), але тут є два великих «але»: по-перше, у жодному випадку вони не повинні мати місце у тотальних масштабах по всій території держави, зачіпаючи права практично всіх громадян держави, як це було зроблено Патріотичним актом США 2001 року; і по-друге, практика порушень абсолютних та процесуальних прав людини не повинна мати місця за жодних обставин, незалежно від рівня терористичної загрози. Терористичні акти, проти яких спрямовані антитерористичні положення, не несуть у собі того рівня загрози, який би дозволяв вживати ті заходи, які вживаються державами сьогодні з превентивними та каральними цілями. У протилежному випадку, можна вести мову про масштабні порушення державами прав та свобод людини під приводом боротьби з тероризмом, які сильно йдуть врозріз з міжнародно-правовими зобов’язаннями держав і відповідальність за які ніхто не несе.

 Венская Декларация и Программа действий, принята 25 июня 1993 года Всемирной конференцией по правам человека. – Нью-Йорк: Организация Обьединенных Наций, 1995. – С.28.

 Каллиопи К. Куфа Конкретные вопросы в области прав человека: новые приоритеты, в частности терроризм и контртерроризм / К.К.Куфа // Международное право — International Law. 2004. № 3. – С. 15

 Резолюция 1456 (2003), принятая Советом Безопасности на его 4688-м заседании 20 января 2003 года. Документ ООН S/RES/1456 (2003), п.6. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=S/RES/1456%282003%29

 Альбрехт Петер-Алексіс. Забута свобода: Принципи кримінального права в європейській дискусії про безпеку: Монографія / Переклад з німецької мови та передмова Г.Г. Мошака / А.Петер-Алексіс. – Одеса.: Астропринт, 2006. – С.34

 Пчелинцев С.В. Новое законодательство о противодействии терроризму и ограничения прав и свобод граждан / С.В.Пчелинцев // Журнал российского права. – 2006. - №5 – С.40

 Беньямин Нетаньяху. Война с терроризмом: как демократии могут нанести поражение сети международного терроризма / Пер. с англ. / Б.Нетаньяху. – М.: Альпина Паблишер, 2002. – С.68

 Настюк В.Я. Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму: Монографія / В.Я.Настюк. – К.: НКЦ, 2008. – С. 70

 Лапаева В.В. Конституция РФ об основаних и пределах ограничения прав и свобод человека и гражданина / В.В. Лапаева // Законодательство и экономика .– 2005. – №1. – С.13

 Замечания общего порядка № 31 Комитета по правам человека – Характер общего юридического обязательства, налагаемого на государства-учасники Пакта, 2004 г., п.6. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www2.ohchr.org/english/bodies/icm-mc/docs/8th/HRI.GEN.1.Rev9_ru.pdf; Также Сиракузские принципы толкования ограничений и отступлений от положений Международного Пакта о гражданских и политических правах. Документ ООН E/CN.4/1985/4, Приложение (1985). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legislationline.org/ru/documents/action/popup/id/14624

 Замечания общего порядка № 29 – Статья 4 ( отступления от обязательств в святи с чрезвычайным положением), 2001 г .– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www2.ohchr.org/english/bodies/icm-mc/docs/8th/HRI.GEN.1.Rev9_ru.pdf; Также Сиракузские принципы толкования ограничений и отступлений от положений Международного Пакта о гражданских и политических правах. Документ ООН E/CN.4/1985/4, Приложение (1985), п.15,17– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legislationline.org/ru/documents/action/popup/id/14624

 European Court of Human Rights in Sunday Times v. United Kingdom (Application N° 6538/74), Judgement of 26 April 1979, para. 49. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-57584#{%22itemid%22:[%22001-57584%22]}

 Заключительные замечания Комитета по правам человека: Израиль, документ CCPR/CO/78/ISR от 21 августа 2003, п.14. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://unispal.un.org/UNISPAL.NSF/0/2E5A21A17AEB0C0285256D7F004F4D61

 Поощрение и защита прав человека. Доклад Специального докладчика по вопросу о поощрении и защите прав человека и основных свобод в условиях борьбы с терроризмом Мартина Шейнина. Документ ООН E/CN.4/2006/98, п. 47. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/Docs/journal/asp/ws.asp?m=E/CN.4/2006/98

 Report on terrorism and human rights of Inter-American Commission on Human Rights, Документ ОАД OEA/Ser.L/V/II.116, Doc.5 rev. 1 corr., 22 October 2002, paras. 51, 55. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cidh.org/Terrorism/Eng/toc.htm

 European Court of Human Rights in Lawless v. Ireland (No 3) (Application N° 332/57), Judgement of 1 July 1961, para. 28. . – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://echr.ketse.com/doc/332.57-en-19610701/view/

 Сиракузские принципы толкования ограничений и отступлений от положений Международного Пакта о гражданских и политических правах. Документ ООН E/CN.4/1985/4, Приложение (1985), п.39-41. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legislationline.org/ru/documents/action/popup/id/14624

1 Венская Декларация и Программа действий, принята 25 июня 1993 года Всемирной конференцией по правам человека. – Нью-Йорк: Организация Обьединенных Наций, 1995. – С.28 (60 с.)

2 Каллиопи К. Куфа Конкретные вопросы в области прав человека: новые приоритеты, в частности терроризм и контртерроризм // Международное право — International Law. 2004. № 3 (19). С. 15.

3 Резолюція 1456

4Альбрехт Петер-Алексіс. Забута свобода: Принципи кримінального права в європейській дискусії про безпеку: Монографія / Переклад з німецької мови та передмова Г.Г. Мошака. – Одеса.: Астропринт, 2006. – С.34

5 Пчелинцев С.В. Новое законодательство о противодействии терроризму и ограничения прав и свобод граждан // Журнал российского права. – 2006. - №5 – С.40(С.36-45)

6 Беньямин Нетаньяху. Война с терроризмом: как демократии могут нанести поражение сети международного терроризма / Пер. с англ. – М.: Альпина Паблишер, 2002. – С.68 (207 с.)

7 Настюк В.Я. Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму: Монографія. – К.: НКЦ, 2008. – С. 70

8 Лапаева В.В. Конституция РФ об основаних и пределах ограничения прав и свобод человека и гражданина // Законодательство и экономика. 2005. №1. С.11-17

9Див. П. 6 Замечания общего порядка № 31 Комитета по правам человека, а также Сиракузские принципы о положениях, касающихся ограничения и умаления прав в Международном пакте о гражданских и политических правах (E/CN.4/1985/4, приложение).

10Див., наприклад, Замечание общего порядка № 29 Комитета по правам человека, а также Сиракузские принципы (E/CN.4/1985/4,приложение, пункты 15 и 17), "Доклад Верховного комиссара ООН по правам человека и дальнейшие шаги после Всемирной конференции по правам человека - Права человека: консолидирующая основа"(E/CN.4/2002/18, приложение, пункты3 (a) и 4 (a)); Council of Europe, Guidelines on human rights and the fight against terrorism (2002), Guideline III; и Inter-American Commission on Human Rights,“Report on terrorism and human rights” (OEA/Ser.L/V/II.116, Doc. 5 rev. 1 corr., para. 53).

11Див., наприклад, European Court of Human Rights in Sunday Times v. United Kingdom, N° 6538/74, Judgement of 26 April 1979, para. 49.

12 Заключительные замечания Комитета по правам человека, Израиль, документ CCPR/CO/78/ISR, 21 августа 2003,п.14

13E/CN.4/2006/98, п. 47. Див. також "Предварительные рамки проекта принципов и

руководящих положений, касающихся прав человека и терроризма" (E/CN.4/Sub.2/2005/39, п. 33).



14Inter-American Commission on Human Rights, “Report on terrorism and human rights” (paras. 51 and 55).

15 Див. також ст. 15 ЄКПЛ, ст. 29 ЗДПЛ і ст. 27 Американської конвенції про права людини

16 Lawless v. Ireland (No 3), N° 332/57, Judgement of 1 July 1961, para. 28.

Див. також Brannigan and McBride v. United Kingdom, N° 14553/89; N° 14554/89, Judgement of 25 May 1993, contrast with the dissenting opinion of Judge Walsh, para. 2.



17 (E/CN.4/1985/4, додаток, п. 39-41)



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка