«Ти наше диво калинове, кохана українська мово!» Ти наше диво калинове, кохана українська мово! „Ти наше диво калинове, кохана українська мово!”



Скачати 61.08 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір61.08 Kb.
«Ти наше диво калинове, кохана українська мово!»

Ти наше диво калинове, кохана українська мово!

„Ти наше диво калинове, кохана українська мово!” Усе починається зі слова, а отже, з рідної материнської мови. Вона – це національна гордість, вона сприяє формуванню патріотизму, що спонукає людину чесно і самовіддано працювати задля держави, викорінює з душ і умів ментальність раба і наймита, пробуджує найвищі людські риси.

Українська моя рідна мово,
В кожнім слові твоїм – цілий світ!
Бачу барви у нім веселкові
І калини червоної цвіт.

Ведучий 2.
А ще небо блакитне бездонне,
І Ярило, й пшеничні поля,
Плескіт рік, шум гаїв невгамовний –

Все моя українська земля!



Ведучий 1.

Українська моя рідна мово,


Не одна тобі тисяча літ!
Таке ж давнє твоє кожне слово,
Як і весь різнобарвний наш світ.

Ведучий 2. 
І хоч ти лиш пелюстка яскрава
В запашній квітці мов світовій,
Мово рідна моя і ласкава,
Молюсь завше красі я твоїй.

Ведучий 1.

„Вивчайте, любіть свою мову, як світлу Вітчизну любіть!” – під таким закликом, узятим з вірша видатного українського поета В.Сосюри, проходитиме наше свято. Бо чого ж ми варті у світі без рідної мови? Вона є скарбницею духовних надбань, оберіг наших звичаїв і традицій, запорука інтелектуального розвитку і поступу в загальнолюдському житті.



Ведучий 2.
Мова – це душа народу. Вона починається з маминої колискової, народної пісні, батьківського мудрого слова. Рідна мова єднає родину. Вона є основою родоводу: від матері, батька, бабусі, дідуся, брата, сестрички веде юну душу у світ людських взаємин, і весь цей світ виявляється в мові й через мову. Тому нині, говорячи про рідну мову, будемо звертатись до неї, як до рідної матері, неньки.

Ведучий 1.
Рідна мово! Усім світом ти визнана за одну з найзвучніших мов. Тому ти така мелодійна і неповторна, бо увібрала в себе гомін полів, лісів і морів нашої України. Ти переткана й вишита калиною, барвінком і вишневим цвітом. У тобі дзвенить слава запорожців і січових стрільців. Тобою написані невмирущі твори Котляревського, Шевченка, Франка, Карпенка-Карого, Лесі Українки, Коцюбинського, Гончара, Загребельного. Ти живеш у прекрасних піснях свого народу.

Ведучий 2.
А зараз у виконанні учениці 6-го класу прозвучить українська народна пісня „Мово моя”.

Ведучий 1.
Видатні люди різних епох і поколінь зверталися до української мови як до першоджерела, першооснови вітчизняної науки, освіти, культури. (Учні зачитують вислови видатних людей.)

Ведучий 2.
Сьогодні ми повернемося в ті далекі часи, коли люди спілкувалися лише усно, коли вперше допитливий людський розум створив букви і знайшов спосіб записати ними слова. А допоможе нам у цьому невеличкий екскурс у минуле, з якого ми довідаємось про те, як виникла писемність у різних країнах світу (діти розповідають про виникнення писемності).

Сценка „Кирило і Мефодій”

Ведучий 1.
Кирилиця складалася з 43 букв. В її основі лежав грецький алфавіт. Звуки, однакові в слов’янській та грецькій мові, передавалися грецькими літерами. Для звуків, які були лише у слов’янській мові, брати створили 19 знаків простої форми. Кирилиця точно передавала на письмі звуки мови. Єдина її вада – це те, що вона містить 6 грецьких літер, зайвих для слов’янського письма. 
Глаголиця мала 38 букв. Вона дуже відрізнялася від кирилиці. Літери були дуже схожі між собою, химерно закручені.
Так виникла та писемність, якою ми зараз користуємось. Тож, коли будете читати свої улюблені книги, згадуйте про те, скільки пригод і змін довелося зазнати літерам, перш ніж вони стали такими, як зараз.

Ведучий 2.
Мова – це не мертвий камінь, а ніби дивовижне дерево – воно росте, зацвітає, змінюється. Серед тих, хто першим став писати живою розмовною мовою, зрозумілою народу, був Т. Шевченко. В основу літературної української мови було покладено наддніпрянські говори. Та це й не дивно. Бо Шевченко народився на Київщині, а інший письменник, який першим заклав фундамент сучасної літературної мови, Іван Котляревський, був родом із Полтави.

Ведучий 1.
Коли ти плекаєш слово,
Мов струна воно бринить,
Калиново, барвінково
Рідна мова пломенить.
Коли мовиш, як належить, -
Слово чисте, як роса...
І від тебе теж залежить
Мови рідної краса.

Ведучий 2.
Та, на жаль, нерідко ще зустрічаються такі люди, як у гуморесці Павла Глазового „Кухлик”.
(Звучить гумореска у виконанні учня).

Дівчина 1.
Рідна мова! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку, скільки заборон витерпіти, яку мученицьку, але велику долю вистраждати.

Дівчина 2. (цитує).
1720 рік. Указ російського царя Петра І про заборону друкування книжок українською мовою.

Дівчина 1. (цитує).
1775 рік. Заборона викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії.

Дівчина 2. (цитує).
1775 рік. Зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

Дівчина 1. (цитує).
863 рік. Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії про заборону друку українською мовою.

Дівчина 2.  (цитує).
1876 рік. Емський указ, за яким не допускалося ввезення з-за кордону, друкування та видання в імперії книг „на малороссийском наречии”, заборонялися різні сценічні вистави і читання, друкування текстів до нот. Скасовувалися з ужитку слова: Україна, козак, Запорозька Січ.

Дівчина 1.
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали під шалений крик,
В’язнили, кидали за грати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.

Дівчина 2.
А мова не корилася царю –
Ані царю, ані його сатрапам,
З орлом двоглавим стаючи на прю,
Що брав її у пазуристі лапи.
Плюндрованій, не надавали прав,
Немов на звіра, об’являли лови.
Орел впивався в душу, тіло рвав –
Він був безмозкий, хоч і двоголовий.

Дівчина 1.
Рідна мова! У страшні часи національного гноблення до тебе припадали, як до цілющого джерела, рятуючись від духовної смерті. А були й такі, що зрікалися тебе, забуваючи про свій рід, про своє коріння. Це про них писав педагог Василь Сухомлинський: „Той, хто цурається рідної мови, засуджує себе на злиденність душі”. Це про них говориться у віршах сучасних поетів Дмитра Павличка і Дмитра Білоуса.

Ти зрікся мови рідної. Тобі


Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів’яне.

Дівчина 2.
Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому.
Впаде на тебе, наче сніг, журба –
Її не понесеш нікому.

Дівчина 1.
Гостро постало питання: бути чи не бути українській мові і культурі взагалі. „Бути!” – так відповів на це Великий Тарас своїми творами, написавши в одному з них:
Возвеличу
малих отих рабів німих!
Я на сторожі біля їх
Поставлю слово!

А вже в іншій Шевченковій поезії читаємо:


Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!

Дівчина 2.
Так, це він, наш великий національний геній, перетворив українське слово на чисте золото поезії. Саме рідне слово, рідна мова залишилися тоді тією скарбницею, що вберегла національний дух від остаточної руйнації. Тоді ж почали поступово утверджувати етнічні й політичні поняття слів „Україна”, „український народ”, а нашу мову визначили як українську.

Хлопець 1.
І доки живе народ, він не забуде своєї мови, передаватиме її своїм дітям і внукам.

Буду я навчатись мови золотої


У трави-веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Хлопець 2.
Буду я навчатись мови-блискавиці,
В клекоті гарячім кованої криці, 
В огневиці пружному ниви колоскової, 
В леготі шовковому пісні колискової.

Ансамбль виконує пісню „Гей, шуми, Великий Луже”.

Хлопець 1.
Принесуть катастрофи нечувані втрати.
Не полине озон... лиш полин із імли...
Та не зможе ніхто дивний скарб одібрати,
Той, що предки дали, що в боях зберегли!

Хлопець 2.
Доки мова для внуків звучить солов’їно
І дзвенить, мов кришталь, мов трава степова,
Ти не вмреш, ти не вмреш, Україно!
Не загине народ, що в негоду співа.

Хлопець 1.
Із пуп’янка долонь (складає долоні докупи) вихоплюється слово,
Беззвучне і гучне, з роси, води й сльози.
Молись за нас, молись, Пречиста рідна Мова,
Народжена з хлібів і чистої лози.
Єдина і Свята, Пречиста Діво Мова,
У полум’ї свічок прийди в пусті серця,
Навчи молитись нас блакитно й калиново,
Навчи чудових слів, яким нема кінця.

Хлопець 2.
Скінчився великий піст, і срібний дзвін голосить:
Душа твоя жива, хоч знята із хреста.
Народ до тебе йде, любові дар приносить!
Молись за нас, молись, Велична і Проста.

Хлопець 1.
Мова рідна! Світлоносна! Ти – як море – безконечна, глибинна, могутня. Котиш і котиш хвилі своїх слів, і нема їм кінця, немає краю.  І не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. Бо ти є вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно, мова рідна!

Хлопець 2.
Ти постаєш в ясній обнові,
Як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
Кохана материнська мова!

Хлопець 1.
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як квіти, і трави, і води.
Любіть Україну у радості мить,
Любіть і в годину негоди.

Хлопець 2.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.

Звучить фінальна пісня „Молюсь до тебе, Україно”, продовженням якої є Державний гімн України. Виконується всіма учасниками свята і глядачами.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка