Ти вічний біль, Афганістан



Скачати 98.95 Kb.
Дата конвертації08.03.2016
Розмір98.95 Kb.


Жовтнева загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Сахновщинської районної ради

Харківської області

Сценарій виховного заходу у 10-му класі

на тему «Ти – вічний біль, Афганістан»



Класний керівник

Вальковська Н.В.

2014 рік

ЧАС І ДОСІ НЕ ЗАГОЇВ РАНУ –

ЦЕЙ ОДВІЧНИЙ БІЛЬ АФГАНІСТАНУ

СЦЕНАРІЙ

ВШАНУВАННЯ ВОЇНІВ –АФГАНЦІВ
Мета. Розширити знання дітей про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів та матерів, сини яких загинули в Афганістані.

Хід свята

Вчитель. Шановні гості, діти! Сьо­годнішню зустріч я хочу розпочати такими словами.

Ти – вічний біль ,Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокішій

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

Чи треба взагалі згадувати про війну!

Деякі кажуть, що не треба. Я думаю, що треба. Треба до тих пір, поки людство неспроможне бути сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було, і її не буде!».

У цей день перестаньмо згадувати про війну, яку ми тоді назвемо останньою не тільки тому, що хочеться назвати її так, але й тому, що будемо пе­реконані в цьому.

Сьогодні ми зібралися на свято пам'яті, присвя­чене воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в аф­ганській війні., щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг на афганській землі. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, свято вірячи, що виконують свій інтернаціональний обов’язок.

Ведучий . Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але , слава Богу, вже без участі наших солдатів. А тоді, йдучи у те пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.

Молоді юнаки ходили до школи, відвідували дискотеки, залицялися до дівчат. Коли прийшов час, вони були призвані до лав Радянської армії.

Ведуча 1.


Проводжали хлопця в армію служити
А в очах юначих іскорка жива
Пахнуть стиглими садами
Пахнуть спілим житом
Вишиті любов’ю батьківські слова
Проводжають хлопця
Друзів повна хата
За столом розмова повінню тече
Лиш притихла мати,
Лиш схилилась мати
На уже доросле синове плече.

Ведуча 2.


Хто ж знав що їм випаде доля випаде служити в Афганістані

 1- учень. 25 грудня 1979 року Радянські війсь­ка були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов'язку. Багатьом із них ніколи вже не повер­нутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі. Вони поляжуть навіки. Кого поховають товариші, хто пошматований розле­титься в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть над землею східні вітри. . Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто вертає усіх назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад  на чужих територіях, віддавали абсурдні накази



2- учень . 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом  Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії  Афганістану. Спочатку радянські війська розташовувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.

3- учень . Вся вулиця на службу проводжала

Улюбленця свойого – Василя,

А парубчак потрапив до Афгану.

А там уже не служба. Там війна !

А там стріляють, звісно ж, із-за рогу.

А там ані фронтів, ані тилів.

А там уже покладено, їй-богу,

Багато наших  Василів !

В країні досить виплавлено цинку –

Всім Василям убитим по труні.

Хто зможе дати правильну оцінку

Оцій такій неправильній війні?

Чи той, хто із найближчої трибуни

Одягнутий в кольчугу орденів

Послав на смерть довірливих і юних

В патріотизмі зрощених синів?

Чи той, хто у районнім виконкомі

Від імені народу засіда

І відмовляє батькові в прийомі,

коли у домі - цинкова біда?

Нам не прикрити рани орденами

І квітами жахливої труни,

Гріхом найтяжчим нависа над нами

Свинцева тайна «хитрої» війни.

4- учень  Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.

5- учень . Восени1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній  радянський солдат залишив афганську землю.

6- учень . Минають дні, ідуть роки.



Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія - нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні.

І кличу все його додому…

Ведучий Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.

ВедучийСтатистика свідчить : 160 тисяч наших співвітчизників, українців, брали участь у цій війні. 3360 не повернулися; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон. Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали інвалідами. 550 вдів. 711 сиріт. Такий рахунок Афгану.

7-й учень. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім сер­цем прийняли її біль, як свій, і до останнього по­диху захищали інтереси її багатостраждального народ.

8-й учень.

Старенька мати йде до свого сина,

 Гранітні плити плачуть під ногами,

 Стукоче серце в грудях, ниє спина:

Синочку, рідний, йди в обійми мами

9-й учень.

Тече сльоза і падає на плечі.

Із стелі очі дивляться хлоп'ячі.

їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навіки залишаються дитячі.

10-й учень.

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає...

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

11-й учень.

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

 12-й учень.

Я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

13-й учень.

Вкраїнським рушником зітру сльозину

І поцілую в сиве чоло:

О, синку рідний, мій єдиний сину,

Як хороше б мені тоді було!

14-й учень.

Стоїть старенька мати на могилі,

 І навіть квіти плачуть мовчазні.

Від сина погляд відвести не в силі,

 А син довічно житиме у сні.

Ведучий Не повернувся чийсь батько, не повернувся чийсь син, але рідні продовжують чекати звістки. Особливо чекає мама. І пише сину листи.



15- учень . Посміхнувся поштар винувато,

Що сказати мені – він не знає.

Не приніс знов листа від солдата,

Адже знає, що я так чекаю.

Ти пиши мені, синку, частіше

Хай дорослий – мені ти дитина,

Повертайся додому скоріше,

Дорогенький, хороший мій сину.

Мені часто ти снишся ночами,

А прокинусь – тебе вже не бачу.

Подивлюсь на портрет твій і часто,

Щоб ніхто не помітив, я плачу.

Знаєш сину, мені 38,

Я бадьора, зовсім не хворію,

Все гаразд у нас дома, та тільки

Я чомусь, мій хороший, сивію.

Я думками, синочку, з тобою,

Ти  пиши, щоб душа не боліла.

Щоб діждалась тебе молодою

І чорнява була, а не біла…

Ведучий . І невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані сльози над  «цинковими» хлопчиками, яких у Союз привозив «чорний тюльпан». Так називали літак, який щодоби вивозив гроби загиблих до Союзу…

 Ведучий.

Ветерани-афганці!

Скільки горя випало на ваше покоління! Але  ви мудрі.

Ви умієте прощати і любити. Для тих, хто побував в Афганістані й зараз пе­ред очима постають жахливі картини боїв, облич­чя товаришів, які загинули, а ночами сняться кош­марні сни.

16-й учень.

Повідайте, повідайте синам, Повідайте всім дітям, ветерани, Які шляхи пройти судилось вам Крізь полум’я  Гардеса й Кандагара.

Ведучий . Афганська війна героїчна і трагічна не тільки із-за обелісків, вона тривала вдвічі довше ніж Велика Вітчизняна. Ніким і нікому не оголошена, вона потребує глибокого осмислення. Нема такого комп'ютера, щоб водночас здобути всі уроки, політичні й військові, які необхідні для до суспільства. Тому, нехай пам'ять прокручує: було? як було? і чи так це було?

Ведучий .    Закінчилась  війна.   Багато  молодих  воїнів-інтернаціоналістів  були  нагороджені орденами  і  медалями,  але найвищою нагородою тих,   хто  уцілів -  є   життя,   а  для   загиблих  - пам'ять.

Ведучий . Летять, відлітають у вічність роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній нам'яті імена воїнів-афганців.

Схилимо ж голови перед світлою пам'яттю тих,  хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

17-й учень.

Хвилина мовчання, хвилина мовчання.

Пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання -у ній наша любов і горе

Як подвиг полеглих,

Священна хвилина мовчання.

Прошу встати і вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання.



Ведучий . Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починається  життя.

18-й учень . Іменем жінки, що овдовіла,

Іменем матері, що  з печалі сивіла,

Іменем сина, що батька не знав.

Іменем батька, що в січі смертельній упав,

Я проклинаю війну жорстоку, -

Вона відібрала у людства спокій.

Іменем тих, хто в колисці сьогодні,

Іменем тих, хто над краєм безодні,

Іменем ще не народжених,

Сном немовлят не стривожених.

Кличу з війною стати на бій,

Мир відстояти Землі голубій.

19-й учень. Ми обіцяємо ніколи не забути, як ціною завойоване мирне життя. Будемо гарно вчитися, щоб бути гідними тих, хто віддав своє життя за наше сьогодення.

(Фонограма пісні «Офіцери»).

Ведучий . Слухайте! Дивіться! Запам’ятовуйте. Поруч із нами воїни-інтернаціоналісти, батьки рідні воїнів, які загинули в Афганістані. Сьогодні ми висловлюємо їм вдячність і даруємо квіти.



Ведучий: О, Україно! Ніжно пригорни

                        Усіх живих своїх синів, як мати,

                        Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати

Вчитель. Нашим гостям і всім присутнім бажаємо  здоров'я,   щастя,   миру,  душевного спокою,   злагоди,  добробуту  у   великому домі, що зветься - Україна.



20-й учень Хай буде все, що має бути:

                        І тихі радощі життя,

                        Калини цвіт і вишень біле диво,

                        І мирних ранків сонячність щаслива,

                        І наша вдячність нескінченна,

                        І України бойові знамена.



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка