Том Гуманітарні науки Бердянськ 2010 (06) ббк 74я5



Сторінка12/27
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.99 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   27

литература

1. Пелевин В. Числа / Виктор Пелевин // Пелевин В. О. Диалектика Переходного Периода из Ниоткуда в Никуда : [избранные произведения]. – М. : Изд-во Эксмо, 2004. – С. 8-264.



Ольга Арчакова,

1 курс Інституту філології.

Наук. керівник: д.філол.н., проф. О. Д. Харлан
ОБРАЗ КЛАВДІЇ ПРОКУЛИ У НОВЕЛІ Г. ФОН ЛЕ ФОРТ “ДРУЖИНА ПІЛАТА”
Гертруд фон Ле Форт (1876–1971) – одна з оригінальних постатей німецького письменства. Авторка більше двадцяти книг (поезії, новел, романів), почесний доктор теології. Головні риси її творчості – духовна глибина текстів і віртуозна художня майстерність. Актуальність дослідження зумовлена відсутністю в українському літературознавстві дослідження, присвяченого літературному набутку німецької письменниці. Мета роботи – охарактеризувати основні риси прози Гертурд фон Ле Форт; використано історико-літературний і біографічний методи дослідження.

Підґрунтя історичної прози авторки становить міфологія, християнська історіософія, що повною мірою проявляється у творі “Дружина Пілата” (1955). Працюючи над новелою, Гертруд фон Ле Форт врахувала традицію світової історичної прози, пов’язаної з релігійною тематикою, запропонувала своє бачення сакральної постаті Ісуса Христа. Важливим є звернення до образів Клавдії Прокули і Понтія Пілата, що втілюють різне бачення та сприйняття описуваних подій.

Новела німецької письменниці має епістолярний характер: вона написана у формі листа вільновідпущеної гречанки Пракседіди до Юлії, дружини Деція Галла. Основний зміст твору – оповідь про Клавдію Прокулу, дружину Понтія Пілата; еволюція її образу від легковажного, такого, що прагне розваг, до глибинного занурення у внутрішній світ. Це історія її християнського прозріння, сприйняття нової віри.

Твір внутрішньо цілісний, монолітний. Його основний зміст складає переосмислення вже відомої всьому світу історії, широко використовується можливість асоціативного відтворення реального світу, описувані події позначені відтінком універсалізму. Переосмислюючи євангельські події і значення художніх образів як реальних особистостей (Клавдія Прокула, Понтій Пілат), так і видуманих авторам (Пракседіда, Юлія, раб), Гертруд фон Ле Форт створює власну картину відомої події, поглиблює особистісне сприйняття легендарно-міфологічних джерел.

Особливе місце в новелі відіграє оніричний простір. Сни Клавдії Прокули визначають як внутрішній світ героїні, так і можливість передбачення нею власної долі та долі близьких їй людей і всього світу. Через сновидіння, їх переказ Пракседідою та переосмислення у ретроспективному аспекті письменниця пропонує своє розуміння сприйняття жінкою християнської віри, глибокого проникнення її у гуманістичну суть нового світогляду.

Отже, новела Г. фон Ле Форт “Дружина Пілата” є авторським переосмисленням християнського міфу, однією з багатьох спроб у світовій літературі подати власне розуміння гуманістичних цінностей християнства.


ЛІТЕРАТУРА

1. Ле Форт Гертруда фон. Жена Пилата / Гертруда фон Ле Форт // Ле Форт Гертруда фон. Избранные произведения / пер. с нем. – Л. : Художественная литература, 1978. – С. 34-46.

2. Nadler J. Geschichte der Deutsche Literatur / J. Nadler. – Vien : Erschien im Johannes Günther Verlag, 1951. – 1047 s.

Вадим Мульченко,

1 курс Інституту філології.

Наук. керівник: викладач О. І. Павленко
МІСЬКИЙ ТЕКСТ У РОМАНІ Й. РОТА “МАРШ РАДЕЦЬКОГО”
Актуальність дослідження обумовлена передусім тим, що в останнє десятиліття в сучасному українському літературознавстві посилився інтерес до вивчення проблеми міського твору. Підтвердженням тому є багато монографій, статей, у яких глибоко й різнобічно розкривається специфіка локальних міських текстів як у літературознавчому, так і в соціокультурному аспектах (В. Абашев, Н. Анциферов, В. Топоров, Н. Медніс, Ю. Лотман та інші). Об’єктом нашого дослідження є роман Й. Рота “Марш Раденького”. Предметом – міський текст цього твору. Метою нашої праці є дослідження поетики “міського тексту” роману Й. Рота “Марш Раденького” в усій багатогранності його аспектів (онтологічному, культурно-історичному, ольфакторному тощо). Методи дослідження були зумовлені матеріалами та поставленою метою: історико-літературний, структурно-семантичний та порівняльно-історичний.

Творчість Й. Рота (1894–1939) неодноразово ставала об’єктом дослідження літературознавців (Д. Бронзен “Joseph Roth. Eine Biographie”, Х. Люнцер “Joseph Roth – Leben und Werk in Bildern”, С. Кіфер “Braver Junge – gefüllt mit Gift. Joseph Roth und die Ambivalenz”, В. Маршанд “Joseph Roth und völkisch-nationalistische Wertbegriffe; Untersuchungen zur politisch-weltanschaulichen Entwicklung Roths und ihrer Auswirkung auf sein Werk”, В. Седельник “Бегство без конца”, Г. Петросаняк “Поетика художньої прози Йозефа Рота”), але поза увагою лишився семіотичний простір його творів. У романі “Марш Раденького”, наприклад, показовим стає міський текст.

У творах австрійського письменника Й. Рота як у жодного іншого автора чітко відобразились сум за рідним містом та розумний скепсис непевної позиції щодо втраченої Габсбургської імперії. Серед написаних Й. Ротом творів найбільш відомим є роман-хроніка Габсбургської імперії “Марш Раденького” (1932). Його було двічі екранізовано (1965 та 1995 року), а відомий критик М. Райх-Раницький [3] відніс його до числа двадцяти найкращих романів, написаних німецькою мовою.

Місто посідає особливе й виключно важливе місце в історії взагалі і в історії культури зокрема. “Усі шляхи ведуть до міста, – писав М. Анциферов у “Книзі про місто”. – Міста – це місця зустрічі. Міста – вузли, якими зв’язані економічні й соціальні процеси. Це центри тяжіння різноманітних сил, котрими живе людське суспільство. У містах зародилася всезростаюча динаміка історичного розвитку. Через них здійснюється розкриття культурних форм [2, с. 54]”. Текст міста, як відомо, творять візуальний і культурний контексти, архітектоніка, матеріальна культура, меморіальна означеність, система асоціацій, культурних і матеріальних знаків і слідів та багато інших складників.

Не останню роль в осмисленні міського тексту відіграє концепт традирування (за термінологією німецької рецептивної школи), за яким столичний текст виконує функцію координування й формування міської й культурної свідомості. Образ міста фіксується через неординарний, властивий тільки йому соціум. У “Марші Раденького” Й. Рота міську громаду презентують правлячі особи держави, офіцери, вояки, слуги тощо, що творять соціальний контекст, надаючи йому неповторного коду, виступаючи своєрідним хранилищем історичної, культурної та людської пам’яті.

Новий рівень урбанізму полягає насамперед у новому ступені особистої свободи, у народженні нового публічного і нового приватного простору, сповнених розмаїтими нагодами, спокусливими і загрозливими водночас. Безумовно, чіткі межі поняття “столичний текст” у науці визначити неможливо. Наукове розуміння столичного тексту рухоме, як і рухомі самі літературні столичні тексти. Місто у розглянутому творі артикулюється як семіотичний простір, що має свій характер, силует, певний соціум, навіть свій стиль. Важливого значення у семіотиці обох творів набуває переплетіння “свого” і “чужого”, що накладає відбиток на самооцінку різних епох, вирізняє місто як оригінальний, самобутній просторовий образ.


Література

1. Абашев В. В. Пермский текст в русской культуре и литературе ХХ в. : дис. … д. филол. наук : 10.01.02 / В. В. Абашев. – Екатеринбург, 2000. – 404 с.

2. Анцыферовы Н. и Т. Книга о городе. Город как выразитель сменяющихся культур / Н. и Т. Анцыферовы. – Ленинград, 1926. – 226 с.

3. Reich-Ranicki M. Joseph Roth. – Frankfurt/Main : Buchhändler-Vereinigung, 1979. – 394 s.



Іван Давиденко,

4 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н. Г. О. Александрова
МОДИФІКАЦІЯ ТОПОСУ РИМУ

У РОМАНІ Я. БОХЕНСЬКОГО “ОВІДІЙ НАЗОН – ПОЕТ”
Образ Риму набув планетарного значення у літературі. Адже це один із перших мегаполісів, який став своєрідною квінтесенцією опанованого, людського простору, де люди досягли вершин розвитку цивілізації. Сьогодні, коли Україна впевнено крокує “на шляхах до Вічного Міста [2, с. 4]”, стало актуальним досліджувати цей своєрідний і водночас суперечливий образ.

Мета роботи – розкрити специфіку римського урбаністичного простору у романі Я. Бохенського “Овідій Назон – поет”. Основні методи дослідження — комплексний та функціональний.

Рим займає особливе місце серед міст-символів. Вічне Місто – “символ імперії як соціокультурного феномену, емблема імперського розмаху, безмежних поривань і грандіозних здійснень” (переклад наш – І.Д., далі теж) [4, с. 110], тому невипадково цей топос став об’єктом зображення творів Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки, І. Котляревського, В. Гюго, Я. Бохенського, К. Рансмайра, Ю. Мушкетика.

Я. Бохенський у романі “Овідій Назон – поет” (1969) не тільки майстерно відтворив трагічну долю геніального письменника в умовах тоталітаризму, а й побудував яскраву мозаїку життя у світі суперімперії – Риму. Відомий польський прозаїк у своєму романі про класика світового письменства намагався найповніше реконструювати життя Овідія. Автора цікавить злочин римського письменника, за який його було відправлено у вигнання. Крім центрального образу античного поета Публія Овідія Назона, знаковим у творі є топос Риму.

Польський прозаїк насичує свій роман детальними топографічними відомостями, вибудовуючи перед читачами цілісний урбаністичний образ. Авторський наратив позбавлений вигадки і спирається на фактографічний матеріал. Рецепція Вічного Міста відбувається у площині його проекцій на інші просторові об’єкти. Серед них найбільше аксіологічне значення становлять храм Аполлона і сад. Традиційно храм трактується як символ “будинку Господа на землі, космічного центру, що поєднує пекло, небеса і землю, або шлях сходження до духовного просвітлення [3, с. 398]”. Часто місто може відноситись до оточуючого світу як храм, що є ідеалізованою моделлю всесвіту.

Серцем Вічного Міста, за часів Октавіана Августа, безсумнівно, був храм Аполлона. У зображені Я. Бохенського він вражає своєю помпезністю: “Будівля в прямому розумінні слова сяяла, бо світлий мармур та лискучий метал справляли таке враження, наче все це створено з самого блиску й світла [1, с. 33]”. Фундація цілком відповідала величі його засновника. У романі польського письменника образ храму не виконує як такої смислотворчої функції, він лише увиразнює велич Риму і всієї імперії.

Польський автор пропонує також й іншу проекційну альтернативу до Вічного Міста – “місто-сад”. Топос саду у романі Я. Бохенського нерозривно пов’язаний із головним героєм твору – Овідієм. У давніх традиціях сад – це “образ ідеального світу, космічного порядку і гармонії – втрачений і заново отриманий рай [3, с. 319]”. Саме серед такого ідилічного простору Овідій Назон, в інтерпретації польського письменника, шукав натхнення. Спокій і усамітнення сприяли творчості поета. З Узвишшя Садів римський класик бачив широкі перспективи, що відкривались перед ним. Але можливе й інше прочитання образу саду. Він може бути інтерпретований у дискурсі тоталітаризму, який активно впроваджувався Октавіаном Августом.

У тоталітарній проекції образ саду як “ідеального представлення буття” може прочитуватися як сигнал про повернення втраченого раю, його ідеального устрою. Сад як символ ізольованості позначає укритий, упорядкований простір, який резонує інший простір, означений лише хаосом.

Отже, Я. Бохенський у романі “Овідій Назон – поет” репрезентує модифікацію простору Вічного Міста у проекціях храму та саду. Храм Аполлона підкреслює велич імперії, її центризм у світі та покровительство богів. Образ яблуневого саду виступає місцем усамітнення головного героя і в той же час розглядається у дискурсі тоталітаризму як бажання повернути ідеальний устрій держави, побудований за принципами моралі та гуманізму.
ЛІТЕРАТУРА

1. Бохенський Я. Овідій Назон – поет : [роман] / Яцек Бохенський // Всесвіт. – 2000. − № 3-4. – С. 28-142.

2. Жулинський М. Україна на шляхах до Вічного Міста / Микола Жулинський // Українська мова і література в середніх школах. – 1999. – № 4. – С. 4-11.

3. Трессидер Дж. Словарь символов ; [пер. с англ. С. Палько] / Джон Трессидер. − М. : ФАИР-ПРЕСС, 1999. − 448 с.

4. Энциклопедия символов, знаков, эмблем. – М. : Эксмо; СПб. : Мидгард, 2008. – 608 с.

Олена Крамчанінова,

4 курс Інституту філології.

Наук. керівник: ст. викладач Н. М. Дяченко
РОМАНИ ДЖ. РОУЛІНГ ЯК РОЗВИТОК ЖАНРУ ФЕНТЕЗІ

ТА ЇХ ВИХОВНИЙ ВПЛИВ НА ДІТЕЙ
На сьогоднішній день дуже популярним є такий вид фантастичної літератури як фентезі. Книжки цього жанру розкуповуються із блискавичною швидкістю. Можливо, вони приваблюють читачів своїми фантастичними світами, а можливо, динамічним розвитком сюжету. Тому актуальність нашої роботи полягає у тому, що на сьогодні фентезі є одним із найвпливовіших видів літератури: у ньому знайшли свій розвиток жанри казки, легенди. Останніми книжками у жанрі фентезі став цикл із семи романів Дж. Роулінг про хлопчика-чарівника Гаррі Поттера. Питанню про місце романів Дж. Роулінг у літературі присвячено праці Ю. Аммосова, І. Ратке та інших.

Відповідно до теми роботи визначено мету дослідження, яка полягає у тому, щоб прослідкувати розвиток жанру фентезі загалом і місце у ньому романів Дж. Роулінг зокрема. Досягнення мети передбачає розв’язання таких завдань: вивчити та проаналізувати матеріали, пов’язані з жанром фентезі та його розвитком; обрати найбільш ефективні підходи та методи.

Об'єктом дослідження є фентезі як жанровий різновид фантастики, а предметом – творчість Дж. Роулінг. У роботі використовувалися такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературознавчої літератури, примірників літератури досліджуваного жанру.

Фентезі (від англ. fantasy) – жанровий різновид фантастики, у якому при її запереченні використовуються ірраціональні мотиви чарівництва у поєднанні з реалістичною нарацією, змальовуються віртуальні світи із середньовічним антуражем, де роль науки виконує магія. Ці твори не піддаються прогнозуванню, не підлягають логічному тлумаченню. Тут панує фатум, бінарна етична опозиція “добро – зло”, винагорода за зусилля, подолання перешкод, присутність дива, “трансцендентне бачення”. Можливі фабульні варіації перебування у далекому минулому чи майбутньому, існування у паралельних світах. Світи фентезі позбавлені звичної топоніміки та хронотопу, події розгортаються в умовному просторі, його етапи взаємонанизуються. Принцип двосвіття набуває багатовимірної перспективи. Самотній герой приречений здійснювати Квест (від англ. quest – шукання): мандри, передусім у власній душі, у пошуках сподіваної гармонії [2]. Як окремий напрямок фантастичної літератури фентезі формується наприкінці ХІХ століття. Тоді з’являються проблемно-тематичні напрямки нового жанру: героїчна (література меча та магії), готична, християнська та окультна фентезі [1, с. 283].

Характерною особливістю сучасного етапу стало вдосконалення основних напрямків фентезі та поява нових різновидів (наприклад, дитяча та гумористична фентезі) [1, с. 285]. До дитячого фентезі відносяться романи Дж. Роулінг про хлопчика-сироту Гаррі Поттера. Ці романи порівнюють із творами Дж. Толкієна і з “Хроніками Нарнії” К. Льюїса. Але схожість досить поверхова. У Дж. Роулінг немає ні міфологізму, ні жорсткого релігійного моралізму. Вона створила зі знайомих елементів цілий світ на основі легенд, нову художню реальність. У її книгах багато алегорій.

Книги про Гаррі Поттера були перекладені 64 мовами, включаючи українську. У світі було продано більше 250 мільйонів екземплярів книг [3]. Ураховуючи величезну популярність романів Дж. Роулінг, виникає запитання: “Чого вони можуть навчити наших дітей?”. Звичайно ж з цього приводу є як позитивні, так і негативні думки. Але ми вважаємо, що вплив цих книг, як і будь-яких інших, залежить від того, на чому саме акцентуватимуть свою увагу читачі: чи то на позитивних аспектах, чи на негативних.

Отже, ми прослідкували основні етапи розвитку жанру фентезі та окреслили своєрідність його проблематики. Детальне вивчення літератури довело, що цикл романів Дж. Роулінг про Гаррі Поттера є важливим етапом у розвитку цього жанру. І хоча не можна однозначно стверджувати, що “Гаррі Поттер” лише позитивно впливає на читачів, незаперечним є той факт, що він має великий виховний вплив на підростаюче покоління.
ЛІТЕРАТУРА

1. Жданова Т. В. Жанр фэнтэзи: вчера, сегодня, завтра / Т. В. Жданова // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2004. – Вип. 42. – № 632. – С. 283-286.

2. Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – К. : ВЦ “Академія”, 2006. – 762 с.

3. www.wikipedia.org



Ксенія Задворна,

студентка 3 курсу Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н. Г. О. Александрова
ПРОБЛЕМА ДИТЯЧОЇ ЖОРСТОКОСТІ В ОПОВІДАННІ В. ПІДМОГИЛЬНОГО “ВАНЯ” І РОМАНІ В. ГОЛДІНГА “ВОЛОДАР МУХ”
Проблема жорстокості і зла є актуальною у сучасній літературі. Зло може бути матеріалізованим у якійсь постаті, предметі, чи бути “неосяжним”, “неможливим” для вивчення, часткою людської натури. До цієї проблеми зверталися такі письменники, як: А. Камю, Ф. Достоєвський, Е. Хемінгуей, М. Хвильовий та інші.

Метою роботи є дослідження проблеми виникнення дитячої жорстокості в оповіданні В. Підмогильного “Ваня” та романі В. Голдінга “Володар мух”. Для досягнення поставленої мети використано компаративний і філологічний методи дослідження.

В. Голдінг бачив істинне обличчя людства і спробував застерегти нашу цивілізацію від духовної деградації, дегуманізації. Слушною видається думка Н. Ліщинської: “За Голдінгом, мораль є найвищою цінністю людини, однак сучасне виховання не сприяє її утвердженню. Стійкість моралі відносна. Письменник звертає увагу на недосконалість сучасної цивілізації, бо часто вона несе не благо, а кров і руйнування [2, с. 61]”. В. Голдінг дотримується думки про те, що людина має біологічну природу, тому вона інколи відкидає мораль, надаючи, таким чином, перевагу матеріальному, особливо в екстремальних умовах.

В українській літературі ХХ століття психологію людини у своїх творах досліджував В. Підмогильний, намагаючись знайти початки тваринного, простежити перетворення характерів героїв. Обидва письменники вважають джерелом зла саму людину, бо “зло іманентно присутнє в кожному від народження і виявляє себе тоді, коли для цього складаються найбільш сприятливі обставини [2, с. 62]”. Англійський автор опирається на категорію “колективного” або “суспільного” зла, що здатне поширюватися через колективне підсвідоме. В. Підмогильний же показує зло індивідуальне, що взяло свій початок зі свідомості окремої людини.

В. Голдінг представив зло як моральне і як метафізичне, як “індивідуальне” і як “загальнолюдське”. На його думку, зло сидить всередині особистості, штовхає на страшні, навіть абсурдні вчинки, які логічно пояснити неможливо. Отже, письменник ретельно вивчає суперечливу натуру людини, здатної до добра і зла. Автор через образи дітей відкриває сутність кожної особистості: “Подивіться: ось яка вона, як я її бачу, природа найнебезпечнішого з усіх звірів – людини… Факти з життя переконують мене, що людство вражене хворобою, – я маю на увазі не людство з великої літери, а тих людей, з якими безпосередньо бачусь… Я шукаю цю хворобу і знаходжу її… у собі [3, с. 33]”.

В. Голдінг у романі “Володар мух” зобразив групу дітей, які потрапили на безлюдний острів і повинні були вижити серед екзотичної природи, незвичного для них світу. Автора цікавлять зміни, яких зазнають діти, відрізані від суспільства. Він досліджує психологію людини, для якої немає заборон. У романі відчутна філософія Ф. Ніцше, який зазначав: “Бог помер!”. Герої у романі В. Голдінга “Володар мух” творять зло, тому що зникає віра у те, що їх можуть врятувати. У них дорослі виступають у ролі бога, у якого вони поступово перестають вірити. “Гра” у самостійність, життя без заборон і повчань призводить до руйнації душі кожного з хлопців. Коли на острові з’являються дорослі, діти згадують про своє призначення, роль у суспільстві, вони дають волю почуттям: “У Ральфа полилися сльози, він затрясся від ридання. Він дав їм волю вперше за час перебування на острові [1, с. 166]”. Г. Пуліна вважає, що “світ, де загублена віра в Бога та християнські цінності, стоїть на межі катастрофи та самознищення. Тільки поява дорослого врятувала хлопчиків від війни, від наступних жертв, від озвіріння [3, с. 36]”. Де зникає Бог, там з’являється диявол.

В. Голдінг і В. Підмогильний зображують у своїх творах дітей з індивідуальними віковими особливостями, різних соціальних станів, верств населення, але поєднаних звіриним началом.
ЛІТЕРАТУРА

1. Голдинг В. Повелитель мух ; пер. с англ. Л. Василенко / В. Голдинг. – К. : Просвіта, 2000. – 168 с.

2. Ліщинська Н. Зло як морально-етична проблема в сучасному притчовому романі (Валерій Шевчук, Стефан Хвін, Вільям Голдінг) / Н. Ліщинська // Мандрівець. – 2007. – № 2 (67). – С. 61-64.

3. Пулина Г. Система символов в романе Ульяма Голдинга “Повелитель мух” / Г. Пулина // Зарубіжна література. – 2004. – № 4. – С. 32-38.




ЛЕКСИКА. СИНТАКСИС. РЕДАГУВАННЯ
Олена Дзюба,

студентка 5 курсу Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. С. М. Глазова
ПРАГМАТИЧНИЙ ПІДХІД ДО АНАЛІЗУ ВИСЛОВЛЮВАНЬ У ЛІНГВІСТИЦІ
Синтаксична конструкція як мовне явище цікаве й варте уваги з огляду на те, що воно реалізується у живому мовленні. Це судження опосередковано вказує на той основний принцип, який покладено в основу сьогоднішньої синтаксичної науки, а саме: принцип функціональної зумовленості системи мовних знаків. Із розвитком лінгвістики стало очевидним, що єдність різноаспектних мовних універсалій пояснюється не подібністю формальних засобів мови, її граматичних категорій і значень, а тотожністю мовної функції, тобто функціональною зумовленістю мовної структури. Цей погляд спричинив звернення до прагматики (прагмалінгвістики), тому обрана тема статті є актуальною.

Прагматичний підхід до аналізу висловлювань розгорнуто у теорії мовленнєвих актів, яка виходить із презумпції того, що “виголошення висловлення і є здійснення дії [2, с. 109]”. Теоретичні засади теорії мовленнєвих актів у зарубіжній науці висвітлено у працях Дж. Остіна, Дж. Сьорля, Д. Вандервекена, П. Стросона, А. Вежбицької, Ч. Стівенсона та інших. В українському та російському мовознавстві цими проблемами займалися такі науковці, як Н. Арутюнова, О. Падучева, А. Кибрик, Г. Почепцов, В. Звєгінцева, Ф. Бацевич, Л. Фоміна та інші.

Метою статті є з’ясування питання взаємодії мови та мовлення – одного з важливих питань у сфері синтаксису, оскільки синтаксична система будь-якої мови є квінтесенцією всіх інших мовних рівнів, яка працює на кінцевий результат – вираження мовцем усієї багатогранності світу й свого індивідуального бачення його. У роботі використовуються історико-генетичний та описовий методи дослідження.

Основним об’єктом прагматичних досліджень є акт мовлення, що становить вимовляння мовцем речення у ситуації безпосереднього спілкування зі слухачем. Мовленнєвий акт при цьому розглядається на трьох рівнях: локуції, іллокуції і перлокуції. Локутивний акт – це виголошення певного речення з певним смислом і референцією, тобто з певним значенням. Іллокутивний акт – використання локутивного акту у конкретному випадку й у конкретному стилі; акт, спрямований на те, щоб викликати реакції в адресата. Іншими словами, іллокутивний акт виявляє себе як висловлення локації з певною силою. Більшість іллокутивних актів потребує відповіді або практичного результату. Акт перлокуції розуміється як той результат, якого мовець бажав від слухача, співрозмовника.

Центром зацікавлення прагматистів став іллокутивний акт як той етап акту мовлення, що визначається функціонуванням висловлення не як абстрактного, тобто завершеного й наділеного смислом синтаксичного цілого, а як функціонально детермінованого, покликаного до життя процесом комунікації з метою досягнення мовцем певного задуму.

Мета іллокутивних висловлень – привернути увагу (“Дивись!”), запитати про щось (“Котра година?”), попередити (“Це може бути небезпечним!”), спонукати до невербальної дії (“Чи не могли б ви передати мені сіль?”).

Зацікавленість проблемою саме цих актів сприяло тому, що існує декілька їх класифікацій. Найбільш поширеним є поділ, здійснений Дж. Сьорлем, який виділяє п’ять типів іллокутивних актів: репрезентативи – акти ствердження; директиви – акти спонукання; декларативи – акти, що змінюють зовнішній світ за допомогою висловлення; комісиви – акти зобов’язання; експресиви – акти мовленнєвого етикету [3, с. 170-194].

Отже, звернення до системи понять теорії мовленнєвих актів, таких як локуція, іллокуція і перлокуція, дозволяє глибше проникнути в природу висловлювань.

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   27


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка