Том Гуманітарні науки Бердянськ 2010 (06) ббк 74я5



Сторінка14/27
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.99 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   27

ЛІТЕРАТУРА

1. Русанівський В. М. Структура українського дієслова / В. М. Русанівський. – К. : Наук. думка, 1971. – 315 с.

2. Тараненко О. О. Деякі аспекти теорії синонімії в плані створення синонімічного словника / О. О. Тараненко // Мовознавство. – 1980. – № 3. – С. 14-24.

Людмила Яценко,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. Н. В. Павлик
ОСОБЛИВОСТІ ГРАМАТИЧНОГО ВИРАЖЕННЯ ЕПІТЕТІВ

У ХУДОЖНЬО-ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ Є. МАЛАНЮКА
Одним із найважливіших завдань стилістики є опис та систематизація стилістичних прийомів і засобів, що використовуються у сучасній українській мові, з’ясування їх лінгвістичної природи та особливостей функціонування у різних стилях літературної мови. Наукова робота присвячена дослідженню одного з найдавніших і найефективніших образних засобів мовлення – епітета. Епітет привертав до себе увагу багатьох учених-лінгвістів та літературознавців, зокрема Л. Булаховського, В. Виноградова, В. Жирмунського, Л. Мацько, Л. Бойко та інших. Проте на сьогодні немає єдності у підході до витлумачення епітета, не вироблено загальноприйнята та несуперечлива їх класифікація; існують різні думки щодо емоційної природи епітета; недостатньо з’ясована специфіка його функціонування у різних стилях мови тощо.

Актуальність наукової роботи визначається необхідністю вивчення епітета як окремого стилістичного прийому, що характеризує ідіостиль письменника. Метою статті є дослідження граматичного вираження різних типів епітетів та їх функціонально-слилістичного потенціалу у художньому мовленні, зокрема поезії Є. Маланюка. У процесі аналізу застосовувались метод лінгвістичного опису мовних фактів та семантико-стилістичний метод.

Традиційно епітет витлумачується як “художнє, образне означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії [2, с. 338]”. Епітет як образний атрибут має дві основні граматичні категорії для свого вираження: по-перше, прикметник, що виконує функцію присубстантивного означення; по-друге, якісно-означальний прислівник з граматичною функцією обставини способу дії.

Основним граматичним засобом вираження епітетів у поезії Є. Маланюка є прикметник. Це зумовлено його категоріальним значенням статичної ознаки та зв’язками з іменником, предметність якого він конкретизує через свою ознакову семантику: “Дружина, родинний притулок / (За шибками чорний дощ), / Осяяне тепле коло / Після безмежних прощ [1, с. 28]”.

У поезіях Є. Маланюка зафіксовано чимало похідних прикметників, утворених від іменникових, прикметникових та інших основ, які доповнюють асоціативно-образний зміст твору, наприклад: “Ворожі вулиці і тиша, / Ліхтарний хоробливий зір, / Та грізний Бог, що вічно пише / Пророчим пломенем сузір [1, с. 28]”.

Серед відносних прикметників у ролі епітетів найбільше вирізняються прикметники на позначення матеріалу і речовини: “Чия залізна голова / Із-під катівської сокири / Жбурляла в чернь такі слова… [1, с. 36]”.

Прислівники, що виступають у функції епітета, у досліджуваних творах є виразниками динамічної ознаки, дії, процесу, стану тощо: “Ти вдивляєшся хмуро й бронзово / Понад поверхи, люди і лиця, / Під тобою розмірно й грозово / Крутить рокіт щоденний столиця [1, с. 155]”.

Поширеними у поезії письменника є також епітети-композити. Продуктивність їх пояснюється тим, що експресивність складових основ, яка і сама по собі здатна створювати образ, плюсується, подвоюючи експресивність, а частіше витворює нову поетичну номінацію з композитним метафоричним епітетом [2, с. 355]: “Напружений, незламно-гордий, / Залізний імператор строф, – / Веду ці вірші, як когорти, / В обличчя творчих катастроф [1, с. 60]”.

Іноді зустрічаються епітети, виражені дієприкметниками, що містять переважно негативну семантику, рідше – позитивну оцінку: “… І під сурму архангела рушив воскреснувший човен, / Й над мощами народу хитнувсь кам’яний його хрест [1, с. 32]”.

Отже, аналіз ідіостилю Є. Маланюка довів, що одним з найпоширеніших та ефективних стилістичних прийомів, використаних письменником, є епітетика. Що стосується граматичного вираження епітетів, то основними засобами є прикметники різних лексико-граматичних розрядів, прислівники, дієприкметники, епітети-композити.


ЛІТЕРАТУРА

1. Маланюк Є. Ф. Невичерпальність : поезії, статті ; упоряд. Л. Куценко / Є. Ф. Маланюк. – К. : Веселка, 1997. – 318 с.

2. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика української мови : підручник / Л. І.  Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько. – К. : Вища школа, 2003. – 462 с.

Наталія Біла,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник׃ к.пед.н., доц. Л. О. Алексєєва
ЕКСПРЕСИВНІ МОЖЛИВОСТІ СИНОНІМІВ У ПОЕЗІЇ В. СИМОНЕНКА
Художня палітра та стильові особливості поезій В. Симоненка – явище надзвичайно багатоаспектне. Питання синонімії знайшли своє висвітлення в працях Л. Скрипник, А. Матвієнка, А. Бевзенка.

Актуальність теми зумовлюється необхідністю дослідження творчого доробку В. Симоненка, оскільки головним показником творчої індивідуальності письменника є мовні засоби, використані ним для реалізації свого задуму. Мета роботи – дослідити експресивні можливості синонімів у мовотворчості В. Симоненка. Методи дослідження: метод лінгвістичного спостереження, описовий метод, метод стилістичного та контекстуального аналізу.

Предметом більшості досліджень у галузі лінгвостилістики є засоби мовної виразності, що складають особливу естетичну систему того чи іншого письменника. Тон і атмосфера твору передусім створюються мовою і залежать від добору мовного матеріалу. Адже мова поета віддзеркалює його внутрішній світ, світогляд, надбання певної епохи. Будь-який елемент поетичної мови є експресемою, здатною виражати в контексті літературного твору новий зміст. На думку О. Потебні, немає такого стану мови, при якому слово тими чи іншими засобами не могло б набути образного значення [2, с. 15].

Аналіз художньої системи проводився на тематично однорідному матеріалі. Образна система В. Симоненка органічна. Підсилення звучань предметного образу досягається за рахунок вживання в одній строфі декількох синонімів. Напруженню психофізичного стану читача, нагнітанню переживань ліричного героя сприяє вживання метафор у поєднанні з гіперболою або порівнянням׃ “Ця думка раз у раз, мов шашіль точить, за що ж тоді загинули вони, якщо земля і досі кровоточить [3, с. 44]”. Для увиразнення назви, створення емоційно-експресивної оцінки поет знаходить такі яскраві епітети-новотвори “приборкувачі криць та блискавиць”, “родичі сонця”, “чаклуни”. В. Симоненко прагне до точної метафори, порівняння, епітета, які сприяють увиразненню зображуваного явища чи предмета׃ “кулі танцювали на бетоні”, “побудеш тут годину чи добу, а все життя перелистаєш строго”.

Лаконічність і експресивність стилю мовлення митця знаходить свій прояв у використанні синонімії, нагромадженні однорідних членів речення, які часто поєднуються з еліпсами, односкладними реченнями. Асиндетонна (полісиндетонна) синонімія׃ “та посинів, запінився, заскрипів…”, “вибить, вирізать їх, людожерів”, “cосна, піхта, ялина, не шепоче, не шелестить”, “особливо долі׃ і вздовж, і впоперек, і навскосінь…”, “хропли, сопли, деренчали” [3, с. 125-126]. Ці вірші задають тематику і тональність творам. Так, наприклад, темами їх є взаємодія людини і природи, людини і вищих, містичних сил, розвиток людини. Окреслюється кольорова гама епітетів від активного чорно-синявого до пасивного безсило-зеленого. Причому колір відповідає певній настроєвій хвилі, виконує функцію емоційно-суб’єктивної настанови, тим самим посилюючи інформативність тексту.

Емоційність і схвильованість автора передається його персонажам, тому лексика характеризується великою кількістю стилістично забарвлених одиниць, найчастіше це забарвлення знижене, вказує на близькість до влучного народного слова׃ “пан суне”; “дибаю городом”; “туди глянув, сюди никнув, та аж до смерку доп’явсь”; “потеліпався”; “чкурнула”; “лакеї швендяють” [3, с. 171-172] тощо.

Семантична особливість лексики в художньому мовленні полягає в тому, що потрапляючи до поетичного контексту, загальновживані слова зазнають емоційно-образної, естетичної трансформації, набувають додаткових відтінків значень. А художній контекст часто сприяє формуванню нових смислових та емоційних відтінків. У поетичному доробку В. Симоненка синоніми виконують різноманітні виражально-зображальні та структурно-композиційні функції. Вони відображають світогляд митця, загальний процес індивідуально-художнього мислення.
ЛІТЕРАТУРА

1. Двірна Л. М. Використання експресивних можливостей метафори в поезії В. Симоненка / Л. М. Двірна // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку ׃ зб. наук. праць, присвячених пам’яті проф. С. П. Самійленка. – Запоріжжя ׃ ЗДУ, 1996. – Ч. 2. – С. 107-110.

2. Потебня А. А. Эстетика и поэтика / А. А. Потебня. – М. ׃ Искусство, 1976.

3. Симоненко В. Твори у двох томах / В. Симоненко. – Львів : Просвіта. – Т. 1. – 1997. – 465 с.



Ганна Абакуменко,

6 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. О. А. Сєнічева
Роль порівняльних конструкцій у структурі тексту

(НА ПРИКЛАДІ ПОВІСТІ А. ЧЕХОВА “ОСТРІВ САХАЛІН”)
У сучасній науці існує чимало досліджень, присвячених вивченню мови та стиля автора. Одним із найяскравіших стильових прийомів, який дозволяє розкрити уявлення про картину світу у творчості письменника, є порівняння.

У структуру тексту художнього твору порівняльні конструкції вносять елементи новизни, несподіваності, метафоричності, у результаті чого у свідомості читача виникають такі картини та асоціації, які значною мірою визначають естетичну дійсність художнього твору. Усе сказане ставить питання про роль порівняння як тропу у структурі художнього твору. У такому аналізі порівняльних конструкцій (далі ПК) як лінгвостилістичних одиниць, їх ролі в організації художньої тканини чеховського тексту й полягає актуальність дослідження. Мета роботи – показати на прикладі аналізу ПК зв’язок художнього матеріалу та ідейно-художнього задуму твору, відображення картини світу.

Вибір повісті А. Чехова “Острів Сахалін” не випадковий: книга, яка була задумана як чітко правдива, документально-художня, органічно сполучає живі описи, сюжетно завершені сцени, епізоди, пейзажні, портретні замальовки та публіцистичні роздуми, ліричні монологи розповідача.

У кількісному відношенні в повісті домінують прості ПК (116), з них у порядку зменшення частотності вживаються конструкції з такими сполучниками: как (26): “Вверху на горах и холмах, окружающих Александровскую долину, по которой протекает Дуйка, обгорелые пни или торчат, как иглы дикобраза, стволы лиственниц, высушенных ветром и пожарами [1, с. 10]”; зі сполучником точно (14): “<…> много зелени, и притом сочной, яркой, точно умытой [1, с. 14]”; зі сполучником как будто (10): “Сами они, кроме солдат, ни мещане, ни купцы, ни духовные, не распространяются насчёт своего утерянного звания; как будто оно забыто, а называют своё прежнее состояние коротко – волей [1, с. 15]”.

Кількість ПК зі сполучниками реальної модальності в “Острові Сахалін” нараховує 65 використань, з них зі сполучниками как (23): “Тут уже не комнаты, а камеры с нарами и парашами, как в тюрьме [1, с. 77]”; зі сполучником чем (37): “Законные супруги бегают реже, чем незаконные [1, с. 308]”; із конструкцією чем…тем (5): “Чем легче живется арестанту, тем меньше опасности, что он убежит… [1, с. 315]”.

В авторській розповіді охоплюються усі сторони людського існування: народження, весілля, похорони, усі прошарки (чоловіки, чиновники та жінки-каторжанки, що поступають до гаремів писарів, наглядачів, жінки вільної поведінки, які їхали на Сахалін “жизнь мужей поправить и свою потеряли [1, с. 214]”). Підсилюється враження, сконцентроване в узагальненому образі – “Сахаліні” – підсумку спостережень. При створенні образу Сахаліну письменник використовує ПК, острів постійно порівнюється з Росією: “Ни сосны, ни дуба, ни клёна, – одна только лиственница, тощая, жалкая, точно огрызенная, которая служит здесь не украшением лесов и парков, как у нас в России, а признаком болотистой почвы и сурового климата [1, с. 185]”.

За допомогою ПК автор показує стан сахалінців – сум за батьківщиною: “И мимо вас проходят угрюмые люди с обнаженными головами и глядят на вас исподлобья, точно если бы они сняли шапки не за 50, а за 20-30 шагов, то вы побили бы их палкой, как г. Z и г. N [1, с. 161]”.

Отже, у порівняльних конструкціях, використаних А. Чеховим в “Острові Сахалін”, відображено авторське відношення до описаних подій у творі.



література

1. Чехов А. П. Собрание сочинений : [в 8 т.] / А. П. Чехов. – М. : Наука, 1970. – Т. 4. – С. 73-165.



Евгения Регуш,

4 курс Института филологии.

Научн. руководитель: ассистент М. Ю. Кайкы
ГРАММАТИЧЕСКИЕ СРЕДСТВА ВЫРАЖЕНИЯ КАТЕГОРИИ ХУДОЖЕСТВЕННОГО ПРОСТРАНСТВА В ПРОИЗВЕДЕНИЯХ А. ЧЕХОВА
Важной текстообразующей категорией является категория пространства. Термин “пространство” многозначен, он издавна закрепился в философии. Указанную категорию возможно рассматривать с языковой точки зрения.

Художественное пространство, по мнению 3. Тураевой, “есть форма бытия идеального мира эстетической действительности, форма существования сюжета, пространственно-временной континуум изображаемых явлений, отличный от реального пространственно-временного континуума. Эта пространственно-временная форма присуща только художественному тексту, не как элементу материального мира, который существует в реальном времени, а как образной модели действительности, которая создаётся в произведении [2, с. 20]”.



А. Папина указывает: “…художественное пространство, являющееся образной моделью действительности, формируется говорящим и является результатом его выбора, обусловлено определённой авторской установкой, жанром произведения, временем изображаемого события, временем написания художественного текста и даже настроением писателя [1, c. 223]”.

Актуальность исследования определена необходимостью изучения грамматических средств выражения категории пространства, как одной из глобальных категорий текста, на конкретном языковом материале. Анализ проводился на материале произведений А. Чехова “Вечное движение”, “Темной ночью”, “Шуточка”, “Лист”, “Детвора”.

Цель исследования – изучить оформление категории пространства грамматическими средствами языка в произведениях А. Чехова. Метод исследования – описательный и прием симптоматической статистики.

Содержательная категория художественного пространства, как и времени, представляет собой два основных типа: реально-художественного пространства и ирреального пространства. В произведениях А. Чехова были обнаружены случаи языкового выражения реального художественного пространства при помощи морфологических и синтаксических средств. Приведем примеры из рассказа “Шуточка”. Автор часто использует глаголы движения: “Санки летят, как пуля”. Наречия места или направления действия играют важную роль в оформлении пространственных отношений: “Съедемте вниз, Надежда Петровна! умоляю я. Один только раз! Уверяю вас, мы останемся целы и невредимы [3, c. 83]”.

Проведенный анализ позволяет сделать следующие выводы: 1) морфологическими средствами оформления категории художественного пространства являются наречия места или направления действия, глаголы движения, перфективные глаголы; 2) синтаксические средства, эксплицирующие указанную текстовую категорию, представлены номинативными и эллиптическими предложениями.


ЛИТЕРАТУРА

1. Папина А. Ф. Текст: его единицы и глобальные категории : учебник для студентов-журналистов и филологов / А. Ф. Папина. – М. : Едиториал УРСС, 2002. – 368 с.

2. Тураева З. Я. Лингвистика текста / З. Я. Тураева. – М. : Просвещение, 1989. – 128 с.

3. Чехов А. П. Собрание сочинений : [в 8 т.] / А. П. Чехов. – М. : Наука, 1970. – Т. 3. – С. 63-132.



Анастасія Смикалова,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. Г. М. Школа
НАЦІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА МІФОНІМІВ

(НА МАТЕРІАЛІ СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВ)
Міфологеми відображають загальнолюдські погляди на світ живої та неживої природи, позначаючи універсальні явища, зафіксовані будь-якою мовою. Міфоніми, передаючи специфіку географічного, соціально-етнічного, культурного середовища, відображають особливості світобачення певного етносу. Етнолінгвістичне осмислення міфологічної свідомості пращурів демонструють розвідки сучасних дослідників: Л. Виноградової, Т. Голіченко, О. Колесник, А. Лобок, А. Маслової, О. Поріцької, Н. Тяпкіної та інших. Предметом їх уваги стали походження, етимологія, мотиви номінації, творення, функціонування демонологічних назв. Тому актуальним є дослідження функціонування міфологем у слов’янських мовах.

Мета дослідження – встановити національну специфіку міфонімів у мовах східних та західних слов’ян. Завдання роботи полягає в аналізі особливостей сприйняття міфонімів носіями слов’янської свідомості. Методи дослідження: у роботі використано метод лінгвістичного опису, який передбачає спостереження, узагальнення й класифікацію матеріалу.

Слов’янська демонологія досить розвинена: в уяві слов’ян навколишній світ був одухотвореним та персоніфікованим. Демонічну природу духів (анголи і демони) “нижчої” міфології схарактеризував український етнограф В. Гнатюк. Ґрунтуючись на галицьких народних легендах, він указував, що чорт “забажав мати товариство, Бог порадив йому вмочити палець у воду і стріпнути позад себе, унаслідок чого дістане товариша. Чорт умочив одначе всю руку і як почав нею тріпати, то наробилося стільки чортів, що з них постало 12 хорів. За спонукою чорта вони збунтувалися проти Бога, а Бог за кару скинув їх із неба. Вони летіли до землі повних 40 діб, коли ж Бог сказав “амінь”, де котрий з них був, там і остався: у воді – водяник, у лісі – лісовик, у болоті – болотяник, у полі – полевик тощо. Таким чином, усі духи, що на землі, взяли свій початок від чорта [1, с. 217]”. Лексема чорт широко представлена у фразеологічних словниках слов’янських мов. Зокрема, у фразеологічному словнику польської мови зафіксовано 18 паремій із цим номеном: “adwokat diabłа; sprzedac´|zaprzedac´ duszę diabłu [3, с. 86; 98]”; в українській мові: “дябла послухати; виріхтувати ся як чорт на Русаля [2, с. 117]”.

У слов’янській народній демонології існує велика кількість жіночих міфологічних персонажів: східнослов’янські мавки/нявки, русалки; південнослов’янські віли, самодіви; західноєвропейські ундини.

Лексема мавка (нявка) походить від нав – домовина. Вважалося, що мавки – “духи жіночої статі, які померли нехрещеними і перетворилися в русалок. Заманивши когось до себе своєю красою, розмовляють з ним, кокетують, а потім заскобочують на смерть [1, с. 226]”. Серед людей з надприродними властивостями вирізняються відьми. У слов’ян, як і в багатьох інших народів, було поширене вірування у чаклунство. Особливо значною у магії вважалася роль жіночого начала. У слов’янській міфології розглядають дві категорії відьом: природжені й навчені. У фразеологічному словнику української мови лексему “відьма” супроводжує фразеологізм “Як відьми вкрали [2, с. 128]”.

У слов’янських мовах: польській – wiedźma, чеській – vĕdma, білоруській – ведзьма, болгарській – вещица, пов’язані з дієсловом vĕdati – “відати, знати”. З’ясовуючи етимологію цих лексем, мовознавці вказують на можливе їх запозичення західнослов’янськими мовами із східнослов’янських.

Таким чином, народна уява розмежовувала міфологічних персонажів функціями, місцем перебування та зовнішнім виглядом. Міфологія слов’янських народів відображає уявлення про світ духів, допомагає виявити спільні та відмінні риси менталітету, національного світобачення та світовідчуття. Відтворена у мові ментальність народу – цікавий об’єкт подальших студій.
Література

1. Гнатюк В. Г. Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків / В. Г. Гнатюк // Гнатюк В. Г. Вибрані статті про народну творчість. – Нью-Йорк, 1981. – С. 213-240.

2. Фразеологічний словник української мови / укладач В. М. Білоноженко та ін. – К. : Наук. думка, 1993. – 984 с.

3. Słownik frazeologiczny języka polskiego. – Warszawa-Bielsko-Biała, 2008. – 495 s.



Тетяна Бондаренко,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. А. М. Сердюк
ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОРІВНЯНЬ У ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ТЕКСТАХ
Актуальність статті зумовлена потребою висвітлення особливостей порівнянь як складника образно-асоціативної вторинної номінації. Воно підкреслює й посилює уявлення про предмет чи явище за рахунок іншого об’єкта, викликає певні естетичні асоціації та почуттєво-оцінні реакції, а головне – активізує увагу й образне мислення людини. Порівняння було предметом вивчення у наукових працях О. Потебні, В. Телії, І. Чередниченка, В. Русанівського, В. Чабаненка, І. Кучеренка та інших.

Мета нашої розвідки – на матеріалі газетно-журнальної публіцистики довести, що порівняння як образна вторинна номінація допомагає розкрити характер зображуваної дії, подати картинний образ дійсності, підсилити його предметність.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: на матеріалі публіцистичних текстів встановити структурний склад англійських порівнянь; виявити тенденції функціонування клішованих та оказіональних порівнянь. Методи дослідження: для вивчення функціонування порівнянь ми використали описовий та статистичний методи. Виходячи з цього нами було проаналізовано 25 контекстів.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що недостатньо висвітлені питання функціонування порівнянь в англійському публіцистичному дискурсі були детально вивчені та проаналізовані.

Порівняння передбачають образну трансформацію первинної назви об’єкта, що набуває вишукано-ускладненої форми. Вони є засобом створення експресії, надання вислову, текстові газетно-журнальної публіцистики необхідного емоційно-впливового ефекту. Підґрунтям виникнення вторинної номінації слів є їхнє образне перенесення.

Порівняння – це стилістичний прийом, що полягає у частковому уподібненні двох об’єктів дійсності, які неалежать до різних класів. Встановлено, що в англійській мові, складаючись з двох компонентів, суб’єкта і об’єкта, порівняння пов’язуються такими словами як: “like”, “as”, “as…..as”, “as though”, “as if”, “such as” та інші. Порівняння може бути лексично вираженим дієсловами “seems”, “resembles”, “reminds”, “looks like”, порівняльними зворотами та підрядними порівняльними реченнями.

Унаслідок широкого використання багато порівнянь перетворились на стійкі сполучення, на основі яких сформувались фразеологічні одиниці, прислів’я і приказки, наприклад: “as bright as a button”, “drunk as a lord”, “fit as a fiddle”, “as like as two peas”, “as old as the hills”. В англійській мові існує низка клішованих порівнянь, які підкреслюють подібність різних якостей та дій людини і тварини, що є їх носіями, наприклад: “sly as a fox”, “busy as a bee”, “playful as a kitten”, “to swim like a duck”, “to work like a horse”, “as quick as a monkey”, “as poor as a church mouse”, “as stubborn as a mule”, “as strong as an ox”.

За логіко семантичними ознаками, структурою за характером сприймання та ступенем експресивності порівняння поділяють на два типи: порівняння з прозорою логіко-семантичною основою, які сприймаються без інтелектуального напруження і є помірно-експресивними, і порівняння зі складною логіко-семантичною основою, які потребують асоціативної розумової активізації людини і є дуже експресивними [1, с. 221]. Порівняння можуть базуватись на метафорі, коли співставлювані поняття повністю тотожні, і на метонімії, коли при співставлені понять порівнюються тільки їх окремі риси.

Порівняння у мові є засобом пізнання, вираження у вигляді формально-граматичних елементів світу. Спостережливий і вдумливий митець, зображаючи певні явища, факти дійсності, асоціативно співвідносить їх у свідомості, створюючи власну мовну реальність.

Таким чином, унаслідок зіставлення переважно різнопланових феноменів в англійських публіцистичних текстах народжується нове індивідуально-авторське бачення пізнавальних сутностей. Порівняння позначене надзвичайно експресивною силою. В основі порівняння лежать логічні операції виділення найсуттєвішої ознаки описуваного через пошук іншого, для якого ця ознака є виразнішою, зіставлення з ним і опис. Перспективою наших подальших досліджень ми вважаємо виявлення ступеня експресивності порівнянь в англомовних публіцистичних джерелах.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   27


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка