Том Гуманітарні науки Бердянськ 2010 (06) ббк 74я5



Сторінка15/27
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.99 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   27

ЛІТЕРАТУРА

1. Телия В. Н. Вторинная номинация и ее види / В. Н. Телия // Языковая номинация : виды наименований. – М. : Наука, 1997.



Олександра Черненко,

2 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: ст. викладач А. А. Мороз
ФУНКЦІОНАЛЬНА СВОЄРІДНІСТЬ ДІЄСЛІВ УМОВНОГО СПОСОБУ

В ЕПІСТОЛЯРНОМУ МОВЛЕННІ
Наукова робота присвячена дослідженню образно-експресивних значень граматичних форм способу дієслова в українському епістолярному мовленні. Актуальність такого дослідження зумовлена тим, що граматичні способи відіграють одну з суттєвих стилерозрізнювальних функцій і характеризуються лексико-семантичною різноманітністю прямих і переносних значень. Метою дослідження є визначення функціональної своєрідності дієслів умовного способу в епістолярному мовленні.

Умовний спосіб означає дію бажану, залежну від певних умов. Характерною рисою умовного способу є максимальна фізична роз’єднаність при максимальній смисловій єдності. Для поєднання підрядних умовних речень використовуються сполучники коли б, якби, аби. Частка би може сполучатися не тільки з особовою формою дієслова, а й з інфінітивом, зберігаючи при цьому характерне для неї модальне значення: “Час і буряки б скребти уже, та ще діжечка набита 1, с. 422”.

Форми умовного способу інколи наближаються до дійсного і виражають: 1 а можливу дію: “…І я б була певна тоді, що Ви б зрозуміли мої сльози і не образилась би за їх… 2, с. 291”; б неможливу дію: “…Я нізащо не зробила б раді конвенансі або фальшивих гордощів… 2, с. 331”; 2 а доречну дію: “А, звичайно, було б краще, коли б вона переїхала 3, с. 43”; б недоречну дію: “Я також міг би висловитись, що не єсьм ані марксистом, ані народником, але се цілком нічого не пояснює: не про ліберію ходить… 2, с. 322”; 3. Імовірну дію, припущення: “Може не кожний повірив би мені на такі слова, але хтось мені повірить, я знаю 2, с. 328”; 4. Побоювання: “Я думаю, що мені хутко б сприкрився такий триб життя, але поки се для мене не новость 2, с. 251”.

Дієслова умовного способу можуть виражати: 1) прохання: “Був би дуже радий, коли б Ви обізвались хоч двома-трьома словами, щоб я знав, що Ви мене ще не забули, щоб мав звістки про вас та Вашу родину 3, с. 272”; 2) бажану дію: “Бажав би я, щоб воно теж увійшло у збірочку моїх оповідань … 1, с. 424”; 3) докір: “Се правда, що Лаговський під час хвороби міг здатися кожному нудним, але Шмідти не показали б йому так виразно сього, якби вважали його зовсім рівним собі… 2, с. 347-348”; 4) пропозицію: “Якби Ваш знайомий літерат був цікавий бачити мене, то я була б дуже рада його пізнати, я дуже високо ціную дружбу? 21, с. 265”; 5) застереження: “Якби не була научена досвідом гірким, то знов би розсипалась в гірких фразах ... 21, с. 250”.

Отже, можна зробити такий висновок, що умовний спосіб виражає ірреальну дію, бажану або неможливу за певних умов. Досліджений текстовий матеріал засвідчив, що умовний спосіб має низку переносних значень, зокрема: здатний виражати можливу та неможливу дію, доречну та недоречну дію, імовірну дію та припущення; прохання; бажану дію; докір та пропозицію тощо.
ЛІТЕРАТУРА

1. Вихованець І. Р., Городенська К. Г. Теоретична морфологія української мови : Академічна граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська. – К. : Унів. Вид-во “Пульсари”, 2004. – 400 с.

2. Грабовський П. А. Вибрані твори : в 2 т. – К. : Дніпро, 1985. – Т. 2: Статті, нариси. Оповідання. Листи. – 1985. – 344 с.

3. Шевчук О. С. Семантичні можливості граматичних форм способу дієслова в сучасній українській мові // Семантика і функції граматичних структур. – К. : НМК, 1991. – С. 38-50.



Тетяна Плешкова,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. А. М. Сердюк
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕЙКСИСУ
Актуальність дослідження обумовлена тим, що простір є формою для конструювання світу у свідомості людини, що є перспективним у сьогоденній антропоцентричній парадигмі лінгвістики. Мета роботи: дослідити вивчення дейксису у лінгвістиці у його історичному розвитку, описати феномен просторового дейксису. Метод дослідження: описовий.

У лексикографічних джерелах дейксис тлумачиться як використання мовних виразів та інших знаків, які можуть бути проінтерпретовані лише за допомогою звернення до фізичних координат комунікативного акту – його учасникам, його місця і часу. Відповідні вербальні засоби іменуються дейктичними виразами або елементами. Зазвичай розрізняється три основних види дейксису – персональний (особистий), просторовий і часовий. Центральні мовні одиниці, які відповідають цим трьом типам, – це, відповідно, займенники 1 і 2 особи (я, ви), локативні (тут) і тимчасові (зараз) вирази. Ці три типи одиниць відповідають прагматичним змінним мовного акту (термін Е. Падучевої), або егоцентричного дейктичного центру, на який орієнтуються учасники.

Існують більш складні просторові і тимчасові дейктичні вирази, що вказують не безпосередньо на об’єкти, місця і моменти, які збігаються з дейктичним центром, а через їх посередництво на інші об’єкти, місця і моменти (у сусідній кімнаті, поблизу, в минулому році, вчора, скоро, раніше). Так само влаштовано вживання минулого і майбутнього граматичного часу, наприклад: “Я буду писати статтю”, – вказівка на проміжок часу, який визначається по відношенню до цього моменту.

Термін дейксису існує ще з античних часів, але його вивчення ніколи не виходило за межі граматики. З другої половини ХХ століття дейксис набуває нової актуальності у зв’язку з тим, що отримує характеристику універсальної категорії, яка функціонує на всіх рівнях мови. На сьогодні у лінгвістиці представлені різні думки з питань сутності дейксису як лінгвістичного поняття, кількості дейктичних категорій, ступені дейктичних слів. Існують найрізноманітніші точки зору на це мовне явище. Традиційно до дейктичних елементів відносили вказівні та особові займенники та деякі займенникові прислівники місця і часу. З часом погляд на дейксис змінюється в бік дослідження його граматичних властивостей.

Новітній погляд на дейксис полягає у розумінні його як універсальної категорії, яка функціонує на всіх рівнях мови. Дейксис відображає таку категорію, як “позиція, точка зору спостерігача”. Універсальність категорії дейксису підкріплена низкою факторів. По-перше, універсальними є поняття, на яких базується дейксис (простір і час як загальні форми існування матерії). По-друге, вказівна функція дейксису властива будь-якій мовній системі. По-третє, універсальним є фактор спостерігача, який утворює когнітивну основу багатьох мовних понять.

Вивчення дейксису пов’язане з іменами багатьох видатних лінгвістів та логіків кінця ХІХ – середини ХХ століття (К. Бругман, Ч. Пірс, П. Флоренський, М. Бахтін, Л. Щерба та багато інших). Існують 3 типи дейксису: дейксис видимий; дейксис контекстуальний, або анафоричний, який вказує на раніше вжите слово; дейксис уяви.

Феномен просторового дейксису полягає в його здатності відображати особливості осмислення світу в комунікативній ситуації з позиції “я-тут-зараз”. Просторові дейктики є виразниками особливих смислів, істотно конкретизують об’єктивні смисли, співвідносять їх з тим, хто говорить, проявляють його позицію. Останнім часом вивчення дейксису відходить від суто теоретичного і все більше спирається на емпіричне вивчення дейктичних засобів мов світу. Великий обсяг даних зібрано та проаналізовано такими вченими, як У. Віземанн, Р. Перкінс, Х. Діссель та багатьма іншими. Перспективою подальших досліджень ми вважаємо вивчення просторових відношень на матеріалі англійських художніх текстів та їхніх російських перекладів.


Наталья Павленко,

1 курс инженерно-педагогического факультета.

Науч. руковод.: к.филол.н., доц. Л. А. Качанова

(ГОУ ВПО “Невинномысский государственный

гуманитарно-технический институт”)
ЖАРГОНИЗАЦИЯ РАЗГОВОРНОЙ РЕЧИ КАК ОДНА ИЗ ВАЖНЕЙШИХ ДОМИНАНТ СОВРЕМЕННОГО ЯЗЫКОВОГО РАЗВИТИЯ
В связи с новейшими разработками ведущих отечественных и зарубежных специалистов в области социолексикографии особого внимания заслуживают такие вопросы как определение понятия “жаргон”, происхождение данной формы существования языка, языковые явления, входящие в понятие “жаргон”, социальный статус жаргона, отношение к нему носителей языка. Жаргон – лингвистический феномен, существование которого ограничено не только определенными возрастными рамками, но и рамками социальными, временными, пространственными. Основная функция жаргона состоит в выражении принадлежности к относительно автономной социальной группе посредством употребления специфических слов, форм и оборотов. Иногда термин “жаргон” используется для обозначения искаженной, неправильной речи. Жаргон развивается в среде более или менее замкнутых коллективов: школьников, студентов, военнослужащих, различных профессиональных групп. Он служит опознавательным знаком того, что человек принадлежит данной социальной среде. Во многих европейских языках вторжение жаргона стало реальным фактом, вызывающим тревогу у блюстителей чистоты речи. В России жаргон постепенно становится интернациональным. По мнению М. Грачева, жаргон отличается интерсоциальной проходимостью, например, воровское арго тесно взаимодействует с молодежным и профессиональным. Часть жаргонной лексики является принадлежностью не одной, а многих социальных групп. Переходя из одного жаргона в другой, слова их “общего фонда” могут менять форму и значение.

Молодежный жаргон, состоящий из школьного и студенческого пластов, раньше представлял собой временное явление, сейчас он претендует на общий язык, заменяющий разговорную литературную речь. Молодежный жаргон, по данным словарей, насчитывает свыше 11 тыс. слов и выражений, он “постарел” (жаргонизмы используют люди и в 30, и в 40 лет), расширилась сфера его употребления. Для него характерно эмоционально-игровое начало. Молодой человек стремится поразить окружающих не глубиной мысли, а неожиданностью значений слов. Иногда жаргонное слово превращается в орудие. Логическое значение вытесняется эмоциональным. В целях выяснения отношения студентов к данному языковому явлению был проведен опрос, в ходе которого предстояло решить ряд конкретных задач: выяснить степень адекватного понимания жаргонных выражений, используемых в речи студентов; определить причины использования тех или иных жаргонизмов в речи студентов; выяснить наличие отличий между жаргоном девушек и юношей, какие именно; определить отношение студентов к жаргонной речи (если отрицательное, то какие пути совершенствования собственной речи). 5% опрошенных отказались принимать участие в опросе, мотивируя отказ тем, что не употребляют жаргонных слов в своей речи. Вероятно, желание сохранить свою принадлежность к определенной социальной группе не позволяет заявить об этом открыто. В некоторых случаях зафиксировано неверное толкование используемых жаргонизмов, что говорит о заштампованном их употреблении без четкого понимания смысла. Практически все лексемы, отмеченные студентами, однообразны, повторяются, наиболее частотны следующие: сдуть, скатать, свалить – “списать”; препод – “преподаватель”; степуха – “стипендия”; провалиться, пролететь – “потерпеть неудачу” и др. Среди наиболее значимых причин употребления жаргонизмов в речи студентов можно выделить стремление к большей экспрессивности речи, желание достичь определенного социального статуса в группе, продемонстрировать “остроту” своего ума, привлечь внимание сверстников к собственной особе, установить и поддержать контакта внутри данной социальной общности, создать собственную речевую маску. Жаргон охватывает 5-7 смысловых сфер, причем большое количество слов презрительных, пренебрежительных по отношению к старшим, к родителям (предки, черепа, шнурки), к сверстникам (лох, тормоз) и другим людям. Это наводит на мысль о возможности перехода жаргона из безобидного явления в социальное зло. Вызывает беспокойство тот факт, что степень жаргонизации речи довольно высока (в большей степени у юношей) и отношение к жаргонизмам у молодых людей довольно спокойное, более того, приведенные выше примеры все чаще вытесняют литературные соответствия.


ЛИТЕРАТУРА

1. Лингвокультурология / В. А. Маслова. – М. : Академия, 2001. – 143 с.



Христина Казанцева,

3 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Л. Я. Романова
ВЖИВАННЯ МОЛОДІЖНОГО СЛЕНГУ В РОСІЙСЬКІЙ МОВІ
Російський молодіжний сленг являє собою найцікавіший лінгвістичний феномен, існування якого обмежено не тільки певними віковими, як це зрозуміло з самої його номінації, але й соціальними, часовими просторовими межами. Як і всі соціальні діалекти, він являє собою тільки лексикон, що живиться соками загальнонаціональної мови, живе на її фонетичному й граматичному ґрунті.

Актуальність цієї наукової проблеми полягає в тому, що саме сьогодні склалися всі об’єктивні умови для розвитку й розквіту молодіжного сленгу, а це дає можливість найбільш ґрунтовно її дослідити. Мета нашої статті – проаналізувати історію і розвиток соціального сленгу. Завдання дослідження полягають у тому, щоб з’ясувати причини виникнення соціального сленгу, простежити історію розвитку і показати особливості вживання молодіжного сленгу в російській мові.

Цю проблему досліджували відомі лінгвісти Є. Шейгал, Є. Земська та інші. Вони довели, що молодіжному сленгу, як будь-якому арго й ширше – як будь-якій субмові, властива розмитість меж. Вичленити його як замкнену підсистему, як об’єкт спостереження можна тільки умовно. Першою причиною такої швидкої появи нових слів у молодіжному сленгу є, безумовно, стрімкий, розвиток життя. Останнім часом відбувся також повальний потяг молоді до комп’ютерних ігор. Це знову послужило міцним джерелом для появи нових слів.

Сленг не залишається постійним. Зі зміною одного модного явища іншим старі слова забуваються, їм на зміну приходять інші. Цей процес відбувається дуже стрімко. Якщо у певному слензі слово може існувати протягом десятків років, то у молодіжному лише за останнє десятиріччя бурного світового прогресу з’явилася й пішла в історію значна кількість слів. Однак є й такі речі, котрі не піддаються значним змінам.

Молодіжний сленг є сукупністю слів і висловлювань, характерних і часто вживаних молодими людьми, але вони не сприймаються “дорослими” як “хороші”, загальновживані або літературні. Ці слова й висловлювання стають сленговими не тільки завдяки їх інколи нетрадиційному написанню або словотворенню, але, перш за все, тому, що, по-перше, їх вживає більш чи менш обмежене коло людей і, по-друге, ці слова й висловлювання привносять собою в мову особливий смисловий відтінок чи “аромат”. При цьому молодіжний сленг – це лише один з рівнів мови.

Доля сленгових слів і висловлювань неоднакова: одні з них з часом настільки приживаються, що переходять у загальновживане мовлення; інші існують лише певний час разом зі своїми носіями, а потім забуваються навіть ними, не дочекавшись фізичної смерті останніх; і, нарешті, треті сленгові слова й вирази так і залишаються сленговими протягом довгого часу в житті багатьох поколінь, ніколи повністю не переходять у загальновживану мову, але у той же час і зовсім не забуваються.

Молодіжний сленг має низку особливостей і розрізнень від інших сленгів, що існують, наприклад: професійних (лікарів, юристів, бухгалтерів тощо), соціальних прошарків (злочинного світу, бомжів тощо) та інших. Молодіжний сленг нікому не нав’язується, він просто існує. Сучасний російський молодіжний сленг зовсім не призначений для того, щоб його повністю розуміли, він не є “іноземною” мовою для російськомовних, а являє собою своєрідну мову в мові, що може домінувати в мовленні того, хто говорить, або трохи асимілюватися в ньому.

Отже, культура мовлення залежить від спільної культури, розвитку й грамотності її носіїв. Мої спостереження за студентською аудиторією свідчать про те, що наявність або відсутність у мовленні молодих людей сленгових висловлювань пов’язані з їх успішністю. Як правило, якщо студент вживає сленг, не претендує на гумористичне забарвлення сказаного ним, то спрощує таким чином свою мову, що стає примітивною. І, нарешті, хочеться підкреслити, що будь-яка вербальна мова – це живе явище, що вербалізує буття конкретної культурно-історичної епохи. Більшість нових сленгових слів виникає й еволюціонує досить природнім шляхом у конкретних ситуаціях.


Література

1. Береговская Э. М. Молодежный сленг: формирование и функционирование / Э. М. Береговская // Вопросы языкознания. – 1996. – № 3. – С. 32-41.

2. Земская Е. А. Активные процессы современного словопроизводства / Е. А. Земская // Русский язык конца ХХ столетия (1985-1995). – М., 1996. – С. 90-141.

Ирина Дорфман,

5 курс факультета педагогики и методики НО.

Науч. руковод.: д.филол.н., проф. И. В. Голубева

(Таганрогский государственный

педагогический институт)
ЭТИКЕТНЫЕ РЕЧЕВЫЕ ЖАНРЫ ПРИВЕТСТВИЯ / ПРОЩАНИЯ В РЕЧИ МЛАДШИХ ШКОЛЬНИКОВ
Проблема речевых жанров (РЖ) является одной из актуальных в современной лингвистике. Интерес к ней связан с возращением творческого наследия М. Бахтина, работавшего над созданием и совершенствованием теории РЖ на протяжении всей жизни. На сегодняшний день сформировалось несколько крупных научных центров, которые занимаются данной проблемой (Волгоград, Краснодар, Москва, Саратов). Одни исследователи разрабатывают теорию жанра [Вежбицка 1997; Гак 1998; Шмелева 1995 и другие], другие пытаются связать РЖ с типом текста и способом членения текста на относительно устойчивые составляющие [Баженова 2001; Данилевская 1998; Трошина 1989 и другие], кроме того, уже появилось достаточно много работ, посвященных исследованию конкретных РЖ (анекдот, комплимент, ссора, кулинарный рецепт и другие) [1, с. 109-110].

Об актуальности проблемы РЖ свидетельствует формирование самостоятельного научного направления – жанроведения. Идея речевых жанров достигла такого уровня разработанности, что сейчас воплощается жизнь проект создания энциклопедии РЖ. Несмотря на обширный массив лингвистической и методической литературы, посвященной этикетным РЖ, вопрос об исследовании РЖ приветствия / прощания в речи младших школьников практически не разработан, а также не определено содержание и основные способы работы над этими РЖ в младших классах. Таким образом, актуальность исследования связана с необходимостью более детального изучения такого явления, как этикетные РЖ приветствия и прощания.

Целью нашего исследования является попытка охарактеризовать “приветствие и прощание” как РЖ (по модели РЖ Т. Шмелевой) и определить содержание и основные способы работы над этим РЖ в младших классах [2, с. 88-99; 137-138]. В нашей работе мы использовали теоретические, эмпирические и экспериментальные методы исследования. Программа исследования включала три этапа: констатирующий, формирующий и контрольный эксперименты, в которых приняли участие 50 школьников 2 классов МОУ Гимназии № 2, МОУ СОШ № 24, № 25 г. Таганрога.

Наше исследование показало, что существует серьезный разрыв между требованиями Госстандарта в области коммуникативной компетенции и реализации этих требований программами и учебниками. Только 56,5% таганрогских учащихся 2 классов владеют этикетными жанрами в соответствии с требованиями, предъявленными Госстандартом и программой по чтению. Также на основании вычислений мы сделали вывод о том, что 47% мальчиков и 60% девочек владеют этикетными жанрами в соответствии с требованиями, предъявленными Госстандартом и программой по чтению. Разница в процентном соотношении составляет 13%, это говорит о том, что уровень речевого развития у девочек выше.

Гипотеза о том, что использование комплекса специальных упражнений способствует развитию представлений о РЖ приветствия и прощания у младших школьников, была практически доказана в ходе проведения эксперимента. Результаты второй проверочной работы оказались значительно выше по сравнению с первой. Эти показатели, по нашему мнению, будут расти, если продолжать систематическую работу, направленную на обогащение представлений о РЖ приветствия и прощания у младших школьников. Перспективы работы по данной теме очень широки, результаты имеют серьезную практическую ценность.
ЛИТЕРАТУРА

1. Дементьев В. В. Изучение речевых жанров : Обзор работ в современной русистике // Вопросы языкознания. – 1997. – №1. – С. 109-121.

2. Шмелева Т. В. Модель речевого жанра // Жанры речи. – Саратов, 1997. – С. 88-99; 137-138.

Юлия Михайлюк,

5 курс факультета педагогики и методики НО.

Науч. руковод.: д.филол.н., проф. И. В. Голубева

(Таганрогский государственный

педагогический институт)
РЕЧЕВОЙ ПОРТРЕТ МЛАДШЕГО ШКОЛЬНИКА

(на материале семейного и школьного общения)
Гуманизация научного знания на современном этапе поставила перед лингвистами задачу раскрытия природы и роли человеческого фактора в языковой коммуникации. На этой основе в современной лингвистике наметился важнейший методологический сдвиг: от имманентности она переходит к антропоцентричности. Поэтому в современной лингвистике ключевым является понятие “языковая личность”. Особенно интересными в области теории языковой личности, на наш взгляд, являются лингвистические исследования, направленные на изучение детской речи.

Именно в речи находит отражение осознание ребенком самого себя, своего места в мире, своего отношения к окружающему миру, т.е. формирование языковой картины мира ребенка. По словам Н. Тухарели: “Ребенок – это особый тип языковой личности, формирующий свой, особый взгляд на мир и на себя в этом мире. Образ мира, запечатленный в языке детей, во многом отличается от “картины мира” взрослых носителей языкового сознания, что объясняется свойствами мышления детей, своеобразием их мироощущения и мировосприятия [1, с. 316]”. Кроме того, процесс познания окружающего мира в младшем школьном возрасте очень активен и своеобразен, но на основе отражения в речи он фактически не изучен, поэтому считаем актуальным обратиться к характеристике детской речи.

Целью нашего исследования является создание фрагментов речевого портрета младшего школьника. В работе представлены фрагменты устной речи ученицы 1-4 класса средней школы № 20 г. Таганрога Б. Алины, сделанные в различной обстановке (в школе и дома). Кроме того, проведен анализ письменных творческих работ младшей школьницы. Также учтены характеристики, которые давались Алине родителями, учителями, друзьями, результаты психологических тестов. Все это позволяет дать комплексную характеристику личности ученицы, приблизиться к раскрытию тайны становления речи, объективно диагностировать недостатки речевой биографии ребенка и корректировать дальнейшее становление личности. Основные методы исследования: методы качественно-количественного анализа, описательный метод, метод математической статистики, лингводидактический и аудиторский эксперименты (опросник).

В работе учтен принцип комплексного подхода к объекту исследования: на базе качественно-количественного анализа синтаксических конструкций (простое предложение, простое осложненное предложение, сложносочиненное предложение, сложноподчиненное предложение, бессоюзное сложное предложение) письменной и устной речи сформирован не только фрагмент речевого портрета конкретной языковой личности, но и дается представление об уровне ее речевого развития. Собранные и проанализированные по методике Б. Головина выборки из устной и письменной речи Алины Б., согласно критерию Пирсона, необходимо признать статистически однородными. Этот анализ позволил выяснить средние частоты употребительности разных синтаксических конструкций (простого предложения, простого осложненного предложения, сложносочиненного предложения, сложноподчиненного предложения, бессоюзного сложного предложения) в названных видах речи 2-го и 4-го классов. В результате вскрыты объективные закономерности функционирования изучаемых синтаксических единиц в речи младшей школьницы и представлены особенности речевого развития конкретной языковой личности.

Результатом проведенного исследования стал фрагмент речевого портрета младшей школьницы в онтогенезе, который позволяет сделать вывод о высоком развитии языковой личности. Речь школьницы отражает, с одной стороны, общие закономерности детского мышления, с другой – индивидуальные черты характера. В текстах младшей школьницы обнаружены совершенно конкретные проявления её индивидуальных черт (темперамент, особенности мышления и характера, юмор и т.д.).

1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   27


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка