Том Гуманітарні науки Бердянськ 2010 (06) ббк 74я5



Сторінка16/27
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.99 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   27

ЛИТЕРАТУРА

1. Головин Б. Н. Язык и статистика. – М. : Просвещение, 1971. – 231 c.

2. Тухарели Н. Л. Имена “вещей” в детской языковой картине мира // Русский язык : исторические судьбы и современность : Межд. конгресс русистов-исследователей. – М. :МГУ, 2001. – С. 316-317.

Елизавета Самсонова,

5 курс факультета педагогики и методики НО.

Науч. руковод.: д.филол.н., проф. И. В. Голубева

(Таганрогский государственный

педагогический институт)
ПОРТРЕТНОЕ ОПИСАНИЕ ЧЕЛОВЕКА В УСТНОЙ И ПИСЬМЕННОЙ РЕЧИ МЛАДШИХ ШКОЛЬНИКОВ (ЛИНГВОМЕТОДИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ)
Внимание к портретному описанию человека как к художественному изображению героя традиционно для литературоведения, лингвистики и методики преподавания русского языка и чтения в начальных классах. Однако в силу актуального в современных гуманитарных науках антропоцентризма эта центральная категория филологического анализа может быть исследована с новых позиций формирования и развития языковой личности ребенка.

Целью данной работы является проведение лингвометодического анализа выражения категории “портрет” в устной и письменной речи младших школьников и формирование лингводидактической модели уровней речевого развития учащихся начальной школы.

Методологической основой исследования является системный подход к объектам изучения, а также достижения последних лет в области лингвокультурологии, когнитивной лингвистики, психолингвистики и онтолингвистики (работы Д. Лихачева, А. Вежбицкой, Н. Арутюновой, Ю. Степанова, З. Поповой, И. Стернина и других ученых).

Основные методы исследования: описательный и сравнительный, методы количественного анализа, в том числе и методы математической статистики, лингвистического эксперимента. Материалом для исследования явились письменные творческие работы детей младшего школьного возраста, магнитофонные записи их устной речи (пересказы литературных произведений, мультфильмов, кинофильмов, рассказы на свободные темы).

Основное внимание при анализе уделялось средствам двух основных уровней языка: лексического и синтаксического. Именно на их основе легко доказать, что у детей речевое развитие в области портретного описания человека идет по линии обогащения.

В ходе проведенного нами сравнительного анализа, использующегося в начальной школе УМК, выяснено, что внимание к исследуемой категории возрастает так называемых “развивающих системах”. Например, портретные описания присутствуют и подвергаются анализу в 8 из 111 произведений учебника Л. Климановой и В. Горецкого “Родная речь”; в 20 из 174 произведений учебника З. Романовской “Живое слово”; в 26 из 77 произведений учебника Р. Бунеева, Е. Бунеевой “Маленькая дверь в большой мир”.

Анализ творческих работ учащихся начальных классов подтвердил наши наблюдения: речевое развитие детей, обучающихся по развивающей системе обучения, протекает интенсивнее, чем у сверстников, обучающихся по традиционной системе.

Характер и способы выражения учащимися начальных классов категории “портрет” в устной и письменной речи могут быть одним из показателей уровня их речевого развития, поэтому сформированные на основе результатов проведенного исследования наборы признаков уровней речевого развития фактически определяют возрастные возможности детей и могут быть использованы в практике школьного преподавания русского языка и чтения.


ЛИТЕРАТУРА

1. Цейтлин С. Н. Речевые ошибки и их предупреждение : Пособие для учителей. – М. : Просвещение, 1982. –143 с.

2. Щерба Л. В. Языковая система и речевая деятельность. – Л.: Наука, 1974. – 279 с.

Світлана Сидорська,

3 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. В. О. Юносова
НАРОДНО-РОЗМОВНА ЛЕКСИКА В ГУМОРЕСКАХ П. ГЛАЗОВОГО
Відомо, що сферу вживання лексики передусім визначають дві форми мови – усна і писемна. Відповідно до цього розрізняють усно-розмовну (або розмовну) і книжно-літературну (або книжну) лексику [3, с. 150-151]. Уся сукупність слів нашої мови поділяється на літературну, розмовну (або народно-розмовну), просторічну, діалектну і жаргонну лексику [1, с. 273]. Кожне слово, реалізуючись у мовленні, залежно від суспільних сфер уживання набуває додаткових нашарувань у значенні, що зумовлено різними формами існування національної мови. Саме народно-розмовна лексика має виразні конотативні семи, вивчення яких і сьогодні є досить актуальним, оскільки розмовна мова становить “різновид літературної мови, відмінний від книжної літературної мови і вживаний у повсякденному спілкуванні, у неофіційних життєвих ситуаціях [2, с. 601]”.

Розмовна мова була предметом дослідження багатьох мовознавців, зокрема А. Коваль, В. Чабаненка, Ю. Карпенка, О. Муромцевої, Л. Лисиченко та інших. Мета нашої роботи – визначити особливості вживання народно-розмовної лексики в гуморесках відомого українського письменника П. Глазового. Методи дослідження – описовий, метод лінгвістичного спостереження. Народно-розмовна лексика характеризується наявністю конототивних сем розмовності, фамільярності, іронічності, зневажливості, пестливості, розмірно-оцінності, лайливості і вульгарності. Вона є значною мірою унормованою, але відрізняється від літературної усним функціонуванням. П. Глазовий у своїх сатирико-гумористичних творах широко використовує всі резерви цієї лексики для передачі думок, переживань, відчуттів художніх персонажів і для відбиття усіх сторін суспільного життя.

У творчості автора ми виявили такі основні підгрупи розмовної лексики: 1) власне розмовна, яка не має додаткових відтінків, а лише вказує на розмовний характер слова: “вовтузитись”, “треба помотатись”, “махляр”, “самогонка”, “спекульнути”, “хуліганистий”; 2) фамільярна лексика, яка виражає дружні стосунки або сприймається як розв’язна, безцеремонна: “блат (зв’язки)”, “друзяка”, “відчикрижити”, “нікудишній”, “гепнутись”; 3) іронічна лексика, яка передає глузування: “барахляні фільми”, “з вихилясом”, “розцяцьковуєм рекламу”; 4) зневажлива лексика, яка вказує на відсутність поваги до когось: “баран” (про людину), “пика”, “патли”, “дурак”, “шуруй”, “нализатися”. Здебільшого такі слова принижують чиюсь гідність; 5) пестлива лексика виражає усі позитивні почуття, емоції (любов, ласку, ніжність тощо): “крихітка”, “лисичка”, “швиденько протоптав”, “гуска невеличка”, “школярчата”. Зауважимо, що ці слова репрезентують усі самостійні частини мови; 6) розмірно-оцінна лексика, яка вказує на розмір предмета, ступінь вияву ознаки, дії: “квиточок”, “на риночку”, “слабенько”, “дрихнути”; 7) лайлива і вульгарна лексика, яка передає незадоволення в образливій, непристойній формі: “мордяка”, “падлюка”, “шпана”.

П. Глазовий використовує народно-розмовну лексику на позначення різних предметів і явищ дійсності: речей (“мотлох”, “халабуда”), зовнішності людини (“телепень носатий”, “товстопикий”, “страховидло”, “патли”), її розумових та внутрішніх якостей (“дурак”, “дармоїд”, “шпана”, “козявка”), дій (“брикатися”, “деренькотати”, “нализатися”).

Отже, народно-розмовній лексиці властиві різні конотативні семи, використання її робить зображувані явища більш реалістичними, дозволяє точніше передати образи і характеристики персонажів, а також висловити найрізноманітніші почуття – від ласки і ніжності до неприйняття, зневаги. Саме це допомагає авторові створювати сатирико-гумористичні поезії.
ЛІТЕРАТУРА

1. Бондар О. І., Карпенко Ю. О., Микитин-Дружинець М. Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія : навч. посіб. / О. І. Бондар, Ю. О. Карпенко, М. Л. Микитин-Дружинець. – К. : ВЦ “Академія”, 2006. – 368 с.

2. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. – К. : ВЦ “Академія”, 1997. – 752 с.

3. Словник літературознавчих термінів [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: www.ukrlit.vn.ua/info/dict/juknc.html.



Катерина Ставицька,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. Н. В. Павлик
ЖАНРОВА КЛАСИФІКАЦІЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ

РИС ЛЮДИНИ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
На сучасному етапі розвитку лінгвістики спостерігається інтерес до опису окремих фразеологічних мікросистем, які до сьогодні залишалися поза увагою вітчизняних дослідників. Серед таких мікросистем вирізняється, зокрема, група фразеологічних одиниць на позначення рис людини. Наукові дослідження вітчизняних учених у цьому аспекті стосуються питань систематизації тематичних груп фразеологізмів (В. Ужченко), семантичної класифікації сталих сполук на позначення корисливості людини (Н. Грозян), ідеографічної класифікації фразеологізмів на позначення рис людини (Т. Маслова), аналізу флористичних фразеологізмів на означення динамічних та статистичних ознак людини (Н. Шевченко) тощо. Актуальним, на наш погляд, є вивчення жанрової та емоційно-образної природи зазначених лексичних елементів, використання їх як засобу для характеристики ситуацій та персонажів (зображувально-змалювальна функція) і для виявлення різних почуттів (зображувально-емоційна функція).

Мета наукової роботи – описати фразеологічні одиниці на позначення рис людини, вилучені з “Фразеологічного словника української мови” [2] та “Українсько-російського фразеологічного тлумачного словника” [1], згрупувати їх за жанровими ознаками. У процесі аналізу застосовувались метод лінгвістичного опису мовних фактів та семантико-стилістичний метод.

Фразеологізм витлумачується як надслівна, семантично цілісна, відносно стійка, відтворювана й переважно експресивна одиниця, яка виконує характеризуючо-номінативну функцію [3, с. 26]. Експресивність як визначальна риса фразеологічних одиниць постає з їхнього призначення – передавати через почуття наше ставлення до фактів навколишньої дійсності, підсилювати логічний та емоційний зміст висловленого, виступати засобом суб’єктного увиразнення мови. Фразеологізми використовуються не для позначення нових реалій, а для оцінної характеристики вже названого. Експресивність базується насамперед на образності, наприклад: “золота голова”, “світла голова”, “мати голову на плечах”, “голова варить”, тобто на зіставленні вільного й фразеологічного словосполучень, слова з нейтральними його складниками й цілісної метафоричної одиниці.

За жанровими ознаками фразеологізми на позначення рис людини поділяються на ідіоми, приказки, прислів’я та крилаті вислови.

Ідіоми – це стійкі неподільні одиниці, що виражають єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових частин: “золоті руки”, “світла голова”, “тримати язика за зубами”.

Крилаті вислови – це сталі крилаті формули, що являють собою влучні вислови видатних осіб. На відміну від прислів’їв, приказок та фразеологічних зворотів крилаті вислови зберігають зв’язок зі своїм джерелом: “Сізіфова праця” (11-та пісня поеми Гомера “Одісея”) – безплідна, важка, нескінченна робота; “лиш той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив” (Л. Українка).

Прислів’я – це виражене формою речення народне висловлення повчального характеру, яке формулює певну закономірність і є широким узагальненням народних спостережень, народного досвіду. Прислів’я від ідіом відрізняється синтаксичною завершеністю і закінченістю думки: “На дерево дивись, як родить, а людина, як робить”; “Язик без кісток: що хоче, те й лопоче”. У прислів’ях найвищою мірою втілено народну мудрість. Вони, як правило, мають повчальний характер: “Рання пташка носик чистить, а пізня – очі продирає”. Значення одних прислів’їв залежить від прямого номінативного значення їхніх компонентів: “Коли не коваль, то й рук не погань”. Значення інших прислів’їв сприймається як переносне, узагальнено-метафоричне: “На чужий каравай очей не роззявляй, а свій дбай” (не зазіхай на чужі статки, здобутки).

Приказка — стійкий вислів у формі синтаксично завершеного речення, у якому дається образна характеристика певного явища. Вони являють собою, як правило, принагідні зауваження і на відміну від прислів’їв не мають повчального характеру: “правда очі колить”; “де не посій – уродить”; “очі чорні, як терен”.

Таким чином, фразеологізми як специфічні мовні одиниці здатні передавати емоційно-оцінне, образне ставлення людини до реалій життя. Фразеологічні звороти можуть виступати у складі метафори (“голова варить”), гіперболи (“із шкури вилазити”), літоти (“навіть мухи не зачепить мізинцем”), іронічного зіставлення-паралелізму (“добре – як голому в терну”) тощо.
ЛІТЕРАТУРА

1. Олійник І. С., Сидоренко М. М. Українсько-російський фразеологічний тлумачний словник / І. С. Олійник, М. М. Сидоренко. – К. : Рад. школа, 1991. – 400 с.

2. Удовиченко Г. М. Фразеологічний словник української мови : в 2 т. / Г. М. Удовиенко. – К. : Вища школа, 1984. – Т. 1. – 303 с.; Т. 2. – 384 с.

3. Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологія сучасної української мови : навч. посібник / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Знання, 2007. – 494 с.



Лідія Крива,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О. І. Попова
ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ЯК ЗАСІБ СТВОРЕННЯ ГУМОРУ Є. ДУДАРЕМ
Фразеологічний фонд мови здавна привертав увагу багатьох мовознавців. Найбільш детально вивчена східнослов’янська фразеологія науковцями В. Виноградовим, Л. Скрипник, В. Ужченком. Актуальність досліджуваної проблеми полягає в потребі вивчення фразеологічного фонду гумористичних текстів Є. Дударя, оскільки вони не були предметом окремих наукових розвідок.

Мета пропонованої роботи – вивчення стилістичних особливостей фразеологізмів у гумористичних текстах Є. Дударя, відтворюваність у процесі спілкування і цілісність значення. Для досягнення поставленої мети використано методи аналізу, синтезу і порівняння наукових джерел, лексико-стилістичний аналіз художнього тексту.

Як відомо, у мові існує два види експресивних забарвлень: об’єктивно властиві всім словам і створювані контекстами. Останні характеризуються великою продуктивністю. Образно-експресивне стилістичне значення співвідноситься зі сферою чуттєво-образного сприймання мовців, у якому предмети кваліфікуються за якимись ознаками, властивостями, прикметами, що інтенсивно виражені, тобто експресивні. Ці ознаки можуть передаватися через інший предмет, якому вони первісно належать або в якому сильніше виражені. В експресивах (у нашому випадку це фразеологізми) у різних співвідношеннях поєднуються компоненти оцінні, емоційні, волюнтативні, образні, естетичні. Тому значення експресем у сприйнятті, уяві та мовній свідомості людей видається значно ширшим, інтенсивнішим, містить у собі більше семантичних ознак, ніж словникове тлумачення. Зважаючи на це, ми пропонуємо вивчення функцій фразем у гумористичних текстах проводити із урахуванням їх експресивно-номінативних та структурно-семантичних особливостей використання письменником.

Є. Дудар активно послуговується фраземами для створення гумористичного, смішного мовообразу людини. При цьому він спирається на загальномовні розмовно-побутові вирази з емоційно-експресивним компонентом семантики, що зафіксовані у різних словниках. Нами відзначена найбільша група фразеологізмів на позначення зовнішності людини, її індивідуальних рис, особливостей статури: а) за кольором та формою, наприклад: “Повернув голову – побачив очі. Великі, як сорочині яйця. І темні, як дві чорносливини [2, с. 198]”; б) за формою: “Я обережно обмацував деформовану статуру Марафоні. Руки – як батоги, ноги – як сірники. Спина – дугою. Животик – м’ячиком [2, с. 95]”; в) за якістю, кольором шкіри: “Од вітру падав. Світився серед ночі денним світлом. Синій був, як курячий пуп [3, с. 92]”; г) за станом одягу, волосся тощо: “Біля самого берега по пояс у воді стоїть Тодора. Мокра, як хлющ, розпатлана, як відьма [3, с.186]”. Як відомо, в основі створення смішного лежить контраст, певна суперечність. Це явище ми простежуємо й щодо використання протиставлюваних фразеологізмів в умовах експресивного контрастування, що допомагає Є. Дударю підкреслити суперечність невідповідностей зовнішніх особливостей людини. Об’єктом висміювання, гумористичної оцінки є й дотримання людиною морально-етичних норм поведінки. У творах Є. Дударя зафіксовано такі фразеологізми, основою яких є ознака: а) лінощі, споживацьке ставлення до всього: “Хай перебудовуються ті, кому треба. Ті, хто дивиться на державу, як на дійну корову. Хто звик побільше урвати, а менше віддати. Хто працює, як мокре горить [2, с. 81]”; б) байдужість до людей, їх проблем: “А нагорода, як біда: одна йде, другу веде. І тоді ти вже, як черепаха, неприступний, вкритий панциром [2, с. 12]”.

Іронічного відтінку надають контекстам фразеологізми з образними конкретизаторами – назвами тварин, комах, що набули статусу того чи іншого типу поведінки людини: корова, ведмідь – незграбність: “Мужчина! Голову не туди! Женщина на перспєктівє! Куди ти лізеш, як корова! [1, с. 69]”. Отже, фразеологізми у мові гумористичних творів Є. Дударя виконують функцію не лише образно-емоційного позначення реалій, ситуацій, взаємин між людьми тощо, а й створюють певне невимушене розмовно-побутове тло, у якому проявляється смішне, потворне, те, що заслуговує на висміювання, заперечуються ті чи інші способи поведінки, зовнішні ознаки людини.
ЛІТЕРАТУРА

1. Дудар Є. М. Профілактика совісті / Є. М. Дудар. – К., 1981.

2. Дудар Є. М. Рятуймо жінку / Є. М. Дудар. – К., 1989.

3. Дудар Є. М. Робінзон з Індустріальної / Є. М. Дудар. – К., 1981.



Олександра Крупнікова,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. Г. М. Школа
Особливості функціонування зоосимволів в УКРАЇНСЬКій ТА ПОЛЬСЬКій фразеологічній системі
Актуальність дослідження української та польської фразеологічної символіки зумовлена необхідністю з’ясувати механізми творення фразеологізмів з компонентами-символами. Мета дослідження – схарактеризувати особливості функціонування зоосимволів в українській та польській фразеологічній системі. Методи дослідження: у роботі використано метод лінгвістичного опису, який передбачає спостереження, узагальнення й класифікацію матеріалу.

Специфіка фразеологічної символіки полягає передусім у її синтетичності, вона є за своєю суттю узагальненням усієї символіки культури. Над проблемою символу як компонента фразеологічної одиниці працювали Л. Авксентьєв, В. Ужченко, В. Кононенко, О. Куцик, О. Назаренко та інші. Зокрема, Л. Авксентьєв та В. Ужченко зазначають, що “...відмінність символічного значення від інших видів значень полягає у тому, що воно з’являється в результаті існування у певному суспільстві у певний час деяких ритуалів, деяких символічних дій з тими чи іншими предметами [1, с. 58]”.

Символ, наявний у складі фразеологізму, модифікує його значення. Зоосимволіка української та польської мов представлена символічним значенням слів кінь, пес (собака). Міфічні уявлення про коня пов’язують цю істоту з божественними силами. У давніх слов’ян кінь – це символ смерті й символ воскресіння сонячного божества.

Прототип коня, за фразеологічним матеріалом української мови, містить такі атрибути: здоровий (інколи і веселий): “здоров як кінь”; “моцний як кінь” [2, с. 66]; норовистий: “брикає як кінь на оброці [2, с. 66]”; сильний (і веселий): “бутний як кінь на оброці [2, с. 66]”; дурний: “дурний як турецький кінь [2, с. 66]”; тяжко працює: “працює як кінь [2, с. 67]”.

На символічному значенні слова пес (собака) передусім відбилося міфологічне сприйняття тварини, власне це зумовлює оцінність символу: живучий: “як на собаці” (зі сл. загоїться) [2, с. 840]; мерзне, тремтить: “як собака змерз [2, с. 839]”; “як собака (пес) у пилипівку” зі словом тремтіти [2, с. 839]; чуткий: “собачий нюх” у кого [2, с. 561]; злий: “гарчить мов собака на прив’язі”; “розбісивсь як собака”; “сердитий як собака”; “злий як собака”; “пошитися в собачу шкуру” [2, с. 685]; вірний: “як вірний (вірна) собака [2, с. 430]”; досвідчений: “битий (бита) собака [2, с. 838]”; голодний: “голодний, як пес [3, с. 845]”; радіє: “як собака” зі словом радіти [2, с. 869].

Зоосимволіка польської мови також представлена символічним значенням слів кінь, пес (собака): “Baba z wozu – koniom lżej [3, с. 431]”; “Jak się chce psa uderzyć, to się kij znajdzie [3, с. 433]”; “Jak spaść, to z dobrego konia [3, с. 433]”; “Nie zmienia się koni w pół drogi [3, с. 436]”; “Pańskie oko konia tuczy [3, с. 436]”; “Pies ogrodnika – sam nie zje i drugiemu nie da [3, c. 437]”; “Zły koń i z góry nie pociągnie [3, с. 438]”; “Coś jest pod (zdechłym) psem [3, с. 477]”; “Postawić na dobrego konia [3, с. 485]”.

Отже, дослідження саме фразеологічного матеріалу уможливлює з’ясування принципів використання концептів та відповідно символів, щоб виявити культурно значущу інформацію й культурно значущі концепти певної мови, що, в свою чергу, має допомогти докладно описати мовні картини світу та їх специфіку. У результаті аналізу символів, залучених до фразеологізації базових концептів, встановлено, що одним із важливих чинників використання в культурному коді імені об’єкта, є його належність до тієї чи іншої частини міфічного простору, який і визначає символічний потенціал об’єкта.
ЛІТЕРАТУРА

1. Авксентьєв Л. Г., Ужченко В. Д. Індивідуально-авторські видозміни у сфері фразеології / Л. Г. Авксентьєв, В. Д. Ужченко // Українське мовознавство. – 1979. – № 18. – С. 55-60.

2. Фразеологічний словник української мови : в 2 кн. / укл. В. М. Білоноженко та ін. – К. : Наук. думка, 1993. – Кн. – 1-2. – 984 с.

3. Słownik frazeologiczny języka polskiego. – Warszawa-Bielsko-Biała, 2008. – 495 s.



Ганна Пелехата,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. В. О. Юносова
ПРИЧИНИ ТА ШЛЯХИ НОВІТНІХ ЗАПОЗИЧЕНЬ З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
Функціонування лексики – динамічний процес виникнення та занепаду, появи в активному обігові та витіснення на мовну периферію певних форм і лексем, у тому числі запозичених з інших мов. Дослідження лексики іншомовного походження має бути комплексним і охоплювати різні проблеми, зокрема джерело та час запозичення, його місце у системі мови з погляду літературної норми тощо.

Міжмовні контакти в україністиці попередніх десятиліть проаналізовано у значній кількості праць, зокрема таких вчених, як О. Семенюк, О. Тодор, Г. Яворська, М. Кочерган, А. Ломовцева, Д. Мазурик та інших. На сьогоднішній день існує потреба поглибленого та детальнішого вивчення специфіки англійських лексичних запозичень у словниковому складі сучасної української літературної мови. Мета нашого дослідження – з’ясувати причини новітніх запозичень з англійської мови та виявити шляхи поповнення лексичного складу української мови цими запозиченими словами. У роботі використано описовий та зіставний методи.

Процес запозичення нових слів зумовлений і визначається багатьма чинниками. Значна кількість англіцизмів потрапила до нашої мови за роки існування незалежної України, що спричинене соціально-політичними, демократичними перетвореннями, відкритістю українського суспільства для міжнародних зв’язків, зокрема, наявністю тісніших економічних, промислових, політичних, культурних та інших контактів між країнами, а також розвитком новітніх технологій у США [3, с. 9]. Природне прагнення до інтеграції та входження у світову спільноту, інтерес до зарубіжного способу життя, переймання досягнень Заходу у різних галузях і сферах спричинило активізацію мовних контактів. Вони бувають як безпосередніми, що здійснюються між мовами двох чи більше народів, так і опосередкованими, що входять у вжиток за допомогою інших мов.

Саме у добу різких соціальних змін у мові спостерігаються інтенсивні пошуки необхідних номінацій, значної кількості нових, актуалізованих і переорієнтованих, а також стильово і стилістично перегрупованих та модифікованих лексико-семантичних елементів [2, с. 157]. Українська мова, як і кожна розвинута мова, інтегрує сьогодні багато нових слів з різних мов світу. Особливо інтенсивно запозичуються слова англійської мови. Натепер 80% їх потрапляють до нас безпосередньо усним і письмовим шляхом [1, с. 259]. Можна виокремити такі тематичні та лексико-семантичні групи новітніх запозичень з англійської мови: 1) економічна, фінансово-банківська, торговельна лексика: “бізнесвумен”, “дилер”, “провайдер”, “ріелтер”, “трейдинг”, “консалтинговий”; 2) лексика сфери культури, розваг, тощо: “бой-френд”, “джек-пот”, “кастинг”, “діджей”, “промоушен”, “ремікс”, “драйв”, “боулінг-клуб”; 3) лексика інформатики та комп’ютерної техніки: “веб-сайт”, “драйвер”, “картридж”, “модем”, “утиліти”, “інтерфейс ний”, “флешка”; 4) спортивна лексика: “джемпер”, “панчер”, “скейт”, “сноубординг”, “фітнес-клуб”, “дайвінг”, “дартс”; 5) суспільно-політична лексика: “іміджмейкерський”, “паблік”, “імпічмент”, “зомбований”, “ґендерний”, “саміт”; 6) лексика, пов’язана з їжею та напоями: “гамбургер”, “лонгер”, “спрайт”, “хотдог”, “чизбургер”; 7) лексика на позначення осіб: “байкар”, “барбі”, “екшнмен”, “інсайдер”, “тінейджер”; 8) лексика, пов’язана з побутом: “бейдж”, “блендер”, “кейс”, “пірсінг”, “спрей”, “тримінг”, “фризер”, “шопінг”, “шейкер” тощо.

Іншомовні слова у складі української лексики становлять невід’ємну і дуже важливу частину лексичного фонду, особливо з різних ділянок науки, техніки та мистецтва. Вчені по-різному ставляться до запозичень. Одні рішуче виступають проти будь-якого їх уживання, пропонуючи заміняти всі іншомовні слова своїми власними, інші виступають як проти невиправданого, надмірного вживання запозичень, так і проти намагань повністю усунути їх з мови незалежно від значення та ступеня засвоєння. На нашу думку, запозичення виправдані за умови, коли є необхідність пояснити або назвати будь-яке явище сучасного життя, якщо це явище є безеквівалентним у рідній мові або не може передати точно вкладену в іншомовне слово семантику.

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   27


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка