Том Гуманітарні науки Бердянськ 2010 (06) ббк 74я5



Сторінка18/27
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.99 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   27

Література


1. Вихованець I. Р. Граматика української мови. Синтаксис / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.

2. Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови/ М. У. Каранська. – К. : НМК ВО, 1992. – 400 с.

3. Слинько I. I., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища школа, 1994. – 467 с.

Альона Мирошниченко,

4 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. С. М. Глазова
Погляди синтаксистів на складнопідрядні багатокомпонентні речення
В українському мовознавстві основну увагу приділяють дослідженню складнопідрядних елементарних речень, які складаються з двох предикативних одиниць. Деякі мовознавці багатокомпонентні (неелементарні) речення подають як ілюстрації до речень мінімальної структури. Нерідко неелементарні речення розглядають лише як своєрідні комбінації складнопідрядних елементарних речень, у яких повторюються ті самі синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення. І хоч у мовленні ці структури функціонують дуже широко, в українському мовознавстві вони залишаються досі малодослідженими. Саме це вказує на її актуальність обраної теми.

Існують різні підходи до питання елементарності (неускладненості) та неелементарності (ускладненості) на рівні складного речення. До вивчення проблеми звертаються у своїх працях такі мовознавці як І. Вихованець, А. Грищенко, К. Шульжук, М. Мірченко, Н. Гуйванюк, О. Кульбабська та інші. Деякі чеські і словацькі мовознавці (Л. Двонч, Я. Бауер) вважають ускладненими лише речення з різними типами синтаксичного зв’язку. На думку інших (словацький лінгвіст Ф. Кочіш), визначальним є кількісний критерій. Мета статті – аналіз стану вивчення складнопідрядних багатокомпонентних конструкцій. У роботі використовуються історико-генетичний та описовий методи дослідження.

Центральним типом неелементарних складних конструкцій, на думку дослідників, є складнопідрядні багатокомпонентні речення: з послідовною підрядністю, з неоднорідною та однорідною супідрядністю, контаміновані утворення з різними комбінаціями послідовної підрядності та супідрядності [3, с. 249-300]. У цих реченнях, на відміну від інших типів неелементарних конструкцій, структурно-семантична спаяність компонентів часто зумовлена передбачуваністю та обов’язковістю підрядних (оскільки переважають підрядні прислівні), наприклад: “Хто не бачив тебе, рідний краю, той не знає, на що здатна і чим багата наша рідна природа” (М. Олійник).

У мовознавчій науці існують різні погляди на поняття “ускладнення складнопідрядного речення”. Більшість учених сходяться на тому, що складним багатокомпонентним (“багаточленним”, “ускладненим”) реченням є речення з різними типами зв’язку, тобто речення, які складаються більше ніж із двох предикативних одиниць.

Н. Гуйванюк вважає, що поняття структурно-семантичного ускладнення складних речень взагалі, складнопідрядних зокрема, є явищем суто синтаксичним. Воно пов’язане передусім з ускладненістю граматичних зв’язків між предикативними частинами складних речень, що призводить до видозміни їх структури [2, с. 16]. При кваліфікації складнопідрядних ускладнених речень учені висувають різні критерії, зокрема, основним проголошується кількісний (три і більше предикативних одиниць). Цієї думки дотримуються І. Вихованець, К. Шульжук, М. Мірченко, А. Грищенко.

Дослідник багатокомпонентних складних речень К. Шульжук вважає, що складнопідрядне неелементарне речення має ознаки речення мінімальної будови і, будучи складнішим утворенням, має такі ознаки, які відсутні у складному елементарному реченні: мінімум два види підрядного зв’язку; більшість їх можна ускладнити новими предикативними одиницями; переважна частина цих речень має багатомірну структуру, зовнішній і внутрішній рівні членування; семантична структура цих конструкцій складніша, ніж в елементарних реченнях, що пов’язане з ієрархічними відношеннями [3, с. 216].

Питання про структурно-семантичне ускладнення складнопідрядного речення по-новому розглядається з урахуванням напрацювань у галузі семантичного синтаксису. Як вважає І. Вихованець, порівняно з елементарною й неелементарною формально-синтаксичною структурою, семантико-синтаксична структура складнопідрядного речення має багатовимірну організацію. Семантично складним реченням (складнопідрядним, складносурядним, недиференційованим) можна визнати тільки таку синтаксичну конструкцію, у якій наявні принаймні два предикати з притаманною їм валентністю, тобто хоча б два елементарних простих речення, між якими встановлюються відповідні семантико-синтаксичні відношення. У семантично неелементарних складних реченнях об’єднано понад два елементарних простих речення [1, с. 279-354].

Таким чином, учені сходяться на думці, що ускладнене складне речення – окремий тип синтаксичних одиниць, що займає проміжне місце між складним реченням і надфразною єдністю.


ЛІТЕРАТУРА

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993.

2. Гуйванюк Н. В. Складні ускладнені речення : теоретико-практичний блок / Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 2003. – 145 с.

3. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : підручник / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004.



Наталя Богашова,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. Е. В. Олійник
Складнопідрядні Просторові речення як семантичний різновид займенниково-співвідносних ототожнювальних речень
Однією з головних ознак займенниково-співвідносних складнопідрядних речень є наявність співвідносних слів у головній частині як обов’язкових компонентів їх структури, оскільки саме вони є тими словами, до яких безпосередньо приєднується підрядна частина.

Питанням функціонування співвідносних слів у головній частині займенниково-співвідносних речень займалися такі мовознавці, як: В. Бєлошапкова, І. Вихованець, А. Загнітко, С. Ломакович, І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська та інші. Вони довели, що співвідносні слова у складі головної частини займенниково-співвідносних речень є тією формальною ознакою, яка визначає їх окреме місце у системі складнопідрядного речення – протистоять іншим реченням нерозчленованої структури, тобто реченням із власне опорними словами, як специфічний клас та відрізняються від власне-прислівних конструкцій, опорне слово яких є лексично повнозначним (іменник, дієслово, прикметник і прислівник), синсемантичністю опорного слова – вказівного займенника (співвідносного слова). Проте дослідження складнопідрядних речень із співвідносними словами у головній частині є актуальними. Тому метою нашої розвідки є складнопідрядні просторові речення як семантичний різновид займенниково-співвідносних ототожнювальних речень. Основним обрано метод лінгвістичного опису з його універсальними прийомами спостереження й інтерпретації мовних фактів.

Співвідносне слово – це обов’язковий компонент структури займенниково-співвідносних речень, що об’єднує зміст підрядної і головної частин конструкції, виступає показником формальної і смислової незавершеності головної частини. Способи введення змісту підрядної частини займенниково-співвідносних речень у позицію, що намічена у головній частині співвідносним словом, є неоднакові. У синтаксисі В. Бєлошапкової виділяється три різновиди таких речень, як: ототожнювальні, фразеологічні та вміщуючі. У класифікації ж займенниково-співвідносних речень І. Вихованця протиставляється два їхні різновиди; в одному з них засоби зв’язку у головній і підрядній частинах тотожні, а у другому – ні. У роботі їх слід вважати структурно-семантичними різновидами речень займенниково-співвідносного типу.

Досліджувані конструкції становлять різновид ототожнювальних речень зі співвідносним словом у просторовому значенні. Через цю специфіку на їх позначення в роботі використовується термін “просторово-ототожнювальні” [4, с. 480]. Він обирається як робочий через його інформативність, оскільки відображає особливий синтаксичний механізм досліджуваних речень, механізм ототожнення, і разом із тим указує на просторову семантику кореляційної єдності. Співвідносне слово у складі головної частини просторово-ототожнювальних речень прямо співвідноситься зі сполучним словом підрядної частини завдяки тотожності їхнього значення. Співвідносним словом у просторово-ототожнювальних реченнях є вказівні займенники там, тут, туди, сюди, звідти, звідси. У підрядній частині вживаються відносні займенники де, звідки, куди.

Корелят у просторово-ототожнювальних реченнях є тотожним сполучному слову в підрядній, тому вони належать до класу симетричних займенниково-співвідносних речень, за В. Бєлошапковою – ототожнювальних. Речення цього класу можуть організовуватися за допомогою різних засобів зв’язку. Тут простежуються такі кореляційні єдності, різні за своїм значенням: 1) зі значенням напрямку руху туди, сюди – куди; звідти, звідси – звідки; 2) зі значенням місцезнаходження там, тут – де [1, с. 146]. Отже, просторово-ототожнювальні речення відрізняються від інших симетричних речень лексичним значенням слів у складі кореляційних єдностей. Це слова, які мають просторове значення. Використання у структурі цих речень корелятів із просторовим значенням значно впливає на характер лексичного наповнення головної і підрядної частини. Указівний займенник у головній частині і сполучне слово у підрядній мають просторове значення та сполучаються з предикатними лексемами певного семантичного типу.

Виходячи з учення В. Бєлошапкової про формально-семантичний тип, розряд і різновид, є підстави вважати речення з підрядними просторовими семантичним різновидом ототожнювальних (симетричних) займенниково-співвідносних речень. Семантичну своєрідність таких речень відображено терміном – просторово-ототожнювальні.


1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   27


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка