Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5



Сторінка10/28
Дата конвертації08.03.2016
Розмір5.96 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   28

ЛІТЕРАТУРА

1. Вихованець I. Р. Граматика української мови. Синтаксис. / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.

2. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища школа, 1994. – 670 с.

3. Шувалова С. А. Типы сопоставительных отношений между частями сложных предложений / С. А. Шувалова // Идеографические аспекты русской грамматики / под ред. В. А. Белошапковой и И. Г. Милославского. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1988. – С. 134–145.



Олена Герасименко,

4 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. В. А. Нищета
ДІАЛОГІЗМ РИТОРИЗАЦІЇ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ЯК ЗАПОРУКА ФОРМУВАННЯ РИТОРИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ

Нині спостерігається підвищення значущості дієвої, ефективної комунікації, тому в суспільстві існує запит на теоретичні знання і практичні навички спілкування, правила поведінки, мистецтво діалогу, адже це є запорукою й фактично гарантує успіх у всіх видах життєдіяльності людини. Важливим етапом у модернізації шкільної освіти є введення курсу практичної риторики. Це зумовлюється тим, що питання спілкування в нашому суспільстві стає дедалі важливішим. Зазначене визначило актуальність теми дослідження.

Риторику як науку й мистецтво слова вивчали Л. Мацько, Г. Сагач, Є. Клюєв, Ю. Рождественський, В. Аннушкін, О. Волков, Н. Іпполітова та ін.У їхніх працях висвітлено основні риторичні категорії й поняття, лінгвістичні основи риторики. Лінгводидакти М. Пентилюк, Н. Голуб, О. Горошкіна, О. Семеног, С. Омельчук та ін. розробили методичні аспекти вивчення риторики на всіх рівнях мовної освіти. Педагоги-практики С. Коваленко, В. Федоренко, О. Когут, Е. Палихата плідно працюють на ниві риторичної освіти учнівської молоді, розробляють авторські програми з риторики, програми спецкурсів і факультативів з риторики. Мета роботи – дослідження діалогічних механізмів риторизації мовленнєвого розвитку учнів і процесу формування в них риторичної компетентності. Основними методами дослідження були: аналіз наукової педагогічної, психологічної й методичної літератури, порівняння, зіставлення та синтез аналітичної інформації; зовнішнє спостереження; аналіз учнівських творчих робіт з метою визначення рівня рефлексії школярів, їх мисленнєво-мовленнєвих здібностей, аргументації тощо.

Термін “риторизація” був уперше введений С. Мінєєвою і означає, за висловом Н. Голуб, “активізацію пізнавальної діяльності процесу навчання засобами діалогу” [2, с. 42]. Конструктивний діалог дуже важливий і в освіті, і в суспільному житті, діалогічній вправності необхідно вчити. І процес вивчення риторики в загальноосвітній школі потрібно вибудовувати за принципом гармонізую чого діалогу [2, с. 229]. У загальноосвітній школі особливої ваги набуває навчальний діалог – цілеспрямований та обумовлений обмін ідеями, думками у групі заради пошуку істини; це і спосіб опрацювання змісту уроку (метод навчання), і особлива форма навчання, з допомогою якої забезпечується рух його учасників (учнів і вчителя) до спільного для всіх пізнавального результату. Головне призначення діалогу в процесі навчання – стимулювання пізнавального інтересу, залучення аудиторії до активного обговорення суперечливих наукових і життєвих проблем, спонукання до осмислення різних підходів в аргументації своєї й чужої позиції, формування засобами навчального матеріалу переконань учнівської молоді, відповідального морального вибору [1].

Яку б роль не виконував навчальний діалог (методу навчання, форми навчання, форми організації навчання, педагогічного спілкування), він повинен бути особливим типом людських відносин, які виявляють діалогічність свідомості й світовідчуття. Саме такий навчальний діалог, на думку С. Мінєєвої, може вважатися риторичним і вибудовуватися як взаємодія рівних суб’єктів, які обговорюють одну тему, спільними прийнятними засобами, узгоджуючи їх смисл, у відповідності зі спільними правилами (процедурами, традиціями його ведення (протікання) [3]. У педагогіці навчальний діалог розглядається також як діалогічне педагогічне спілкування – тип професійного спілкування, що відповідає критеріям діалогу, забезпечуючи суб’єкт-суб’єктний принцип взаємодії педагога та учнів. Отже, розглядаючи риторизацію шкільного курсу української мови як активізацію пізнавальної діяльності процесу навчання засобами діалогу, варто: здійснювати цілеспрямовану діяльність з оволодіння як учнями, так і педагогами теорією діалогу; дидактичну взаємодію всіх учасників навчального процесу вибудовувати як навчальний діалог; риторичний діалог на уроці української мови використовувати як метод навчання, форму навчання, форму організації навчання; вибудовувати педагогічне спілкування як риторичне за критеріями діалогу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вознесенский И. Учебный диалог и его организация на уроке [Электронный ресурс] / И. Вознесенский. – Режим доступа : http://www.zarplata.ru/a-id-12119.html. – Заголовок с экрана.

2. Голуб Н. Б. Риторика у вищій школі : монографія / Н. Б. Голуб. – Черкаси : Брама-Україна, 2008. – 400 с.

3. Минеева С. А. Риторика диалога и развивающее обучение [Электронный ресурс] / С. А. Минеева. – Режим доступа : http://lab-ritor.ucoz.ru/load/3-1-0-22. – Заголовок с экрана.



Ольга Головина,

5 курс Института филологии и социальных коммуникаций.

Научн. руковод.: к.филол.н., доц. М. Ю. Кайкы
РЕПРЕЗЕНТАЦИЯ ЭМОЦИОНАЛЬНЫХ ОЦЕНОЧНЫХ ЗНАЧЕНИЙ В ТЕКСТЕ ПОВЕСТИ Н. ГОГОЛЯ “ПОВЕСТЬ О ТОМ, КАК ПОССОРИЛСЯ ИВАН ИВАНОВИЧ С ИВАНОМ НИКИФОРОВИЧЕМ” ПРИ ПОМОЩИ ГРАММАТИЧЕСКИХ СРЕДСТВ ЯЗЫКА

В современном языкознании существует множество классификаций оценки. Мы взяли за основу классификацию частнооценочных слов А. Папиной, которая вслед за Н. Арутюновой, выделяет эмоциональные, эстетические, этические, сенсорные (зрительные и слуховые), количественные, рациональные, логические оценки. В данном исследовании проанализирован отдельный вид оценки – эмоциональная. Актуальность исследования определена необходимостью изучения категории эмоциональной оценки на конкретном языковом материале, а именно, в повести Н. Гоголя. Цели нашего исследования: изучить проблему выделения текстовой категории оценки в современной лингвистике, проанализировать языковое оформление эмоциональной оценки в тексте повести Н. Гоголя “Повесть о том, как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем”. Метод исследования – описательный и прием симптоматической статистики.

Термин эмоциональная оценка образован от латинского emovere – “возбуждать, волновать чувства, эмоциональный, эмоция” [1, с. 220]. Эмоциональная оценка обозначает положительные и отрицательные чувства говорящего, которые были вызваны действиями объекта. А. Папина считает, что положительные и отрицательные оценки со значением эмоции могут быть выражены абсолютной и сравнительной формами, модальными словами, вводными словами, логическим ударением и порядком слов [3, с. 270]. Т. Космеда относит эмоциональную оценку к разряду “эмоционально-чувственная оценка”, определяет ее как оценку, которая отображает душевное состояние (оценку духовности нации, духовности человека, оценку чувств и эмоций, оценку идеального и материального в восприятии мира) [2, с. 101].

Эмоциональные оценочные значение в тексте повести Н. Гоголя могут быть вербализованы при помощи средств различных уровней иерархии языка: лексических, словообразовательных, морфологических, синтаксических. В данном исследовании были проанализированы грамматические средства языка. На морфологическом уровне языка оценка выражена при помощи вопросительных местоимений: «Господи Боже мой, какой я хозяин! Чего у меня нет? Птицы, строения, амбары, всякая прихоть, водка перегонная настоянная; в саду груши, сливы, в огороде мак, капуста, горох». В данном случае имеет место позитивная эмоциональная оценка, такой вывод можно сделать, проанализировав контекст. Наиболее высокочастотными являются синтаксические языковые средства. Восклицательные предложения часто выступают средством оформления данной оценки: «Вот глупая баба! – подумал Иван Иванович, – она еще вытащит и самого Ивана Никифоровича проветривать!». Дополнительным средством выражения оценочности в восклицательных предложениях служат междометия: «– Эй, баба, баба! – закричал Иван Иванович, кивая пальцем». В исследуемом тексте обнаружено использование автором приема парцелляции. Парцелляция – стилистический прием, состоящий в таком расчленении единой синтаксической структуры предложения, при котором она воплощается в нескольких интонационно-смысловых речевых единицах. Рассмотрим пример: «Славная бекеша у Ивана Ивановича! Отличнейшая! А какие смушки! Фу ты, пропасть, какие смушки! Сизые с морозом!».

Проведенный анализ позволяет сделать следующие выводы: 1. Морфологические средства вербализации эмоциональных оценочных значений являются низкочастотными в исследованном тексте повести Н. Гоголя. 2. Синтаксические средства оформления эмоциональной оценки являются высокочастотными в указанном тексте и представлены восклицательными предложениями и парцелляцией. 3. Проблема изучения оценочных значений на конкретном языковом материале требует дальнейшего решения в современной лингвистической науке.

ЛИТЕРАТУРА

1. Ильинская Л. С. Латинское наследие в русском языке. Словарь-справочник / Л. С. Ильинская. – М. : ГЛОССА-ПРЕСС, 2003. – 400 с.

2. Космеда Т. А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики : формування і розвиток категорії оцінки / Т. А. Космеда. – Л. : ЛНУ ім. Франка, 2000. – 350 c.

3. Папина А. Ф. Текст : его единицы и глобальные категории : учебн. для студ.-журналистов и филологов / А. Ф. Папина. – М. : Едиториал УРСС, 2002. – 368 с.



Катерина Грядунова,

6 курс Института филологии и социальных коммуникаций.

Научн. руковод.: к.филол.н., доц. О. А. Сеничева
КОНСТРУКЦИИ ЭКСПРЕССИВНОГО СИНТАКСИСА КАК ФОРМА ВОЗДЕЙСТВИЯ СОВРЕМЕННОЙ КОММУНИКАЦИИ

Традиционный идеал синтаксического описания в XIX в. и в первой половине XX в. не предполагал обращения к экспрессивной стороне предложения. Синтаксис не выходил за пределы собственно грамматических категорий. Начиная с 60-х гг. ХХ в. появился термин “экспрессивный синтаксис”. Понятие это, не уточнённое и строго не определенное, применяется при описании отдельных синтаксических явлений письменной речи. Основания выделения самой сферы экспрессивного синтаксиса во многих работах различаются. Но понятие экспрессивного синтаксиса относится только к определённой сфере бытования некоторых синтаксических структур. Поэтому нуждается в уточнении и сфера употребления, и понятие экспрессивного синтаксиса, т.е. параметры, связанные между собой. Работ, специально освещающих эту проблему, в русистике нет. Многие её вопросы остаются открытыми, неисследованными, так что любые поиски в этом направлении являются актуальными в науке и достаточно перспективными. Предметом исследования являются конструкции экспрессивного синтаксиса русского языка. Цель статьи – изучить конструкции экспрессивного синтаксиса русского языка, исследовать те языковые процессы, которые протекают в синтаксисе современной эпохи и оказывают классифицирующее воздействие на форму синтаксической материи, перестраивают языковые единицы, приспосабливая к потребностям современной коммуникации. В работе использовались следующие методы исследования: метод лингвистического описания и метод компаративного анализа. Кроме этих методов, в работе использовался приём ссылок на авторитеты.

Проблемы экспрессии рассматривались Ш. Балли, Ж. Вандриесом, Е. Куриловичем, Г. Золотовой, Р. Якобсоном, Е. Галкиной-Федорук, В. Шаховским, В. Виноградовым, Н. Шведовой и др. Центральными в их работах являются существенные вопросы о том, как соотносятся интеллектуальная (номинативная, информационная, рациональная, логическая) и аффективная сферы; каковы составляющие аффективной сферы (экспрессивность, эмоциональность, образность и т.п.). Первую проблему поставил Ш. Балли, который считал аффективный фактор обязательным компонентом любого высказывания. Различение в языке интеллектуального и аффективного имело для Балли решающее значение. Понимание аффективного как непременного сопроводителя логической стороны отмечает и Ж. Вандриес. Обращались к этой проблеме и члены Пражского лингвистического кружка. Так, В. Матезиус утверждал, что “высказывание, с одной стороны, охватывает те явления действительности, которые настолько привлекли внимание, что мы хотим о них что-то сказать, с другой – выражает наше отношение к этой деятельности”.

По-разному трактуют учёные вопрос о том, является ли аффективная сфера принадлежностью языка или речи (Ш. Балли, Е. Курилович, Г. Золотова, Р. Якобсон). Единого мнения по данному вопросу нет. Поскольку аффективное часто приравнивают к эмоциональному, образуется ряд сложно соотнесённых между собой понятий: аффективное, экспрессивное, эмоциональное, оценочное, образное, стилистически окрашенное и т.п. Внести ясность в этот вопрос уже на лексическом уровне трудно. Почти неразрешимой становится проблема определения термина “экспрессивный” на синтаксическом уровне, если учесть, что к экспрессивным относят и модальные значения (ведь и экспрессию, и модальность определяют как выражение отношения говорящего к высказываемой информации). Необходимо, прежде всего, разграничить экспрессивное и эмоциональное, так как эти аспекты чаще всего воспринимаются нерасчленённо. Как отмечала Е. Галкина-Федорук, “выражение эмоции в языке всегда экспрессивно, но экспрессия в языке не всегда эмоциональна”, т.е. экспрессия возможна без эмоции. Понятие экспрессии шире понятия эмоционального. Эта точка зрения получила распространение.

Пониманием экспрессии в синтаксисе различаются сейчас два направления. Первое связывает экспрессивное с понятием субъективной модальности. Наиболее ярко экспрессивно-модальные значения описаны Н. Шведовой. Второе направление в разработке синтаксической экспрессии связано с именем В. Виноградова, трактующего экспрессивное в синтаксисе как специальный приём письменной речи, сопровождаемый конструктивными изменениями. В работах языковедов второй половины XX и начала XXI века были поставлены общие вопросы экспрессивного синтаксиса и даны описания отдельных его проявлений. Квалификация синтаксической конструкции с точки зрения экспрессии как специального приёма, повышающего выразительность (изобразительность) речи принципиально зависит, во-первых, от формы речи (устная или письменная) и, во-вторых, от функциональной направленности речи (функциональные стили современного русского языка).

В основе экспрессивных конструкций лежат синтаксические построения, которые вызваны устной формой речи (спонтанностью, неподготовленностью) и употребляемые преимущественно в устной речи синтаксические конструкции, построение которых не вызвано формой речи, но которые всё равно осознаются как разговорные, где бы они не употреблялись (Ср.: 1) Дождь. Дождя не обещали; Статья эта, о которой вы говорите, она была в Вопросах языкознания; 2) Вот праздник так праздник; Ехать так ехать). Конструкции первого типа, по аналогии с терминами фонологии, называют слабыми элементами речи, т.е. позиционно зависимыми, обусловленными формой речи, конструкции второго типа – сильными элементами речи, оттенок разговорности которых чувствуется всегда, употреблены ли они в устной речи или в письменном тексте, “разговорность” которых позиционно независима.

Таким образом, к экспрессивным конструкциям чаще всего относят такие явления, как парцелляция, сегментация, лексический повтор с синтаксическим распространением (позиционно-лексический повтор), вопросо-ответные конструкции в монологической речи, номинативные предложения (преимущественно цепочки номинативных предложений), вставные конструкции, именительный представления, особые случаи экспрессивного словорасположения. Иногда список экспрессивных конструкций расширяется.

Олена Дзюба,

5 курсу Інституту філології та соціальних комунікацій.

Науковий керівник: к.пед.н., доц. О. І. Попова
ДІАЛЕКТНА ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТІВ ПОБУТУ

ЯК ОБЄКТ ЛІНГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Останнім часом у мовознавстві, зокрема в українському, активізувалася робота в галузі діалектної лексикології. Це закономірно, оскільки діалектна лексика допомагає з’ясувати питання, пов’язані з історією мови, виявити закони її функціонування на різних етапах розвитку, адже “при всій очевидності змін у словниковому складі мови лексична система зберігає такі ж архаїчні риси, які часто несуть більшу інформацію, ніж релікти інших структурних рівнів” [3, с. 3]. Ареальний аспект вивчення лексики діалектів є традиційним у діалектологічних дослідженнях багатьох мовознавчих шкіл. Це зумовлено не тільки тим, що просторова характеристика діалектного слова – одна з невід’ємних, об’єктивних ознак його буття, але й тим, що ареологічний аналіз лексики діалекту має велике значення для розв’язання питань регіональної лексикології й діалектології, а також інших розділів мовознавства [1, с. 17]. Метою нашого дослідження було з’ясувати особливості діалектної лексики на позначення предметів побуту жителів Бердянського району. Завдання, які необхідно розв’язати для досягнення мети: шляхом різних методів виявити й описати діалектні слова, які позначають різні предмети побуту в мовленні жителів Бердянського району; зазначити їх фонетичні особливості. Вивчення фактичного матеріалу, здійснюване в діахронічному та синхронічному аспектах, зумовило застосовування як основних методів лінгвістичного опису й порівняльно-зіставного, так і допоміжних – компонентного, семасіологічного та стилістичного аналізу.

Як зазначає П. Гриценко, “лексика порівняно з іншими структурними рівнями говорів у східнослов’янській діалектології має найтривалішу історію вивчення” [2, с. 6]. На думку вченого, історія розвитку вітчизняних досліджень діалектної лексики характеризується не лише значним розширенням джерельної бази, прийомів і методів вивчення словникового складу народних говорів, а й змінами поглядів на роль лексики в розв’язанні центральних питань діалектології, зокрема у з’ясуванні діалектного членування, встановленні ґенези говорів. У процесі дослідження суцільна вибірка лексем на позначення предметів побуту супроводжувалася контекстологічним аналізом, за допомогою якого значення відповідних слів встановлювалося в умовах реального мовленнєвого вжитку. Призбирування фактичного матеріалу в польових умовах здійснювалося такими методами: вільна бесіда-діалог з інформаторами, відповіді інформаторів на поставлені запитання, запис суцільного тематичного тексту бесіди або розповіді технічними засобами з наступним виявленням діалектизмів. Головним джерелом дослідження було сучасне усне розмовне мовлення жителів Бердянського району. Проведено як відсторонене, так і включене спостереження за їх мовленням, а також інтерв'ювання за спеціальною програмою (як допоміжне). Основними в роботі були тексти розмовно-побутового мовлення, що не порушувало стилістичної рівноцінності зібраного матеріалу.

Нами виявлено низку діалектизмів і з’ясовано їх фонетичні особливості, зокрема: заступлення приставного [і] звуком [и] та [о] в слові ор|жа; функціонування [х] замість [ф] у варіанті х|рук(х)та;  вживання /р// перед /а/ на початку та в середині складу (гр/ад, |р/ама); форми іменників Р.в. одн. ІІІ відміни на (соли) та іменників ІV відміни коти|н/ат, курч'и|н/ат; фарингальний [г] на місці [к] (га|лош);  афереза в запозичених словах (стру|мент); гіперизми то|ч'анка, опа|рати і випадки фонетично невмотивованого переходу [о], [е] в [і] в закритих і відкритих складах (|дохт/ір, с/і|ло); епентеза [н] м|н/асо. Отже, у процесі дослідження нам довелося взяти за основу монографічний опис. Це дало можливість одержати більш повну різнобічну емпіричну інформацію про об'єкт дослідження, його структуру, внутрішні зв'язки.



ЛІТЕРАТУРА

1. Блинова О. И. Лексическая мотивированность и некоторые проблемы изучения русских народных говоров / О. И. Блинова. – Саратов, 1985. – 256 с.

2. Гриценко П. Ю. Арельне варіювання лексики / П. Ю. Гриценко. – К. : Наук. думка, 1990. – 272 с.

3. Гриценко П. Ю. Моделювання системи діалектної лексики / П. Ю. Гриценко. – К. : Наук. думка, 1984. – 228 с.

4. Лєснова В. В. Номінація рис людини в українських східнослобожанських говірках : монографія / В. В. Лєснова. – Луганськ : Альма-матер, 2004. – 193 с.

Анна Дорогобід,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.

Наук. керівник: ст. викл. Н. В. Саприкіна
ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Перехід України до високотехнологічного інформаційного суспільства вимагає докорінних змін в системі освіти, оскільки необхідним є створення та впровадження в різні сфери діяльності школи сучасних методів отримання, створення, передачі, використання інформації, тобто інформатизація шкільної освіти має розв’язати завдання підготовки нового покоління особистостей з належним рівнем інформаційної культури. Національна доктрина розвитку освіти [1] засвідчує той факт, що метою державної політики щодо розвитку освіти є “...підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та інформаційних технологій”. Концептуальні, методичні передумови й окремі аспекти запровадження комп’ютерних технологій у навчальний процес були предметом досліджень А. Гордєєвої, Л. Гризуна, Т. Дубок, Ю. Максименка, Л. Семенів, М. Семенової, Н. Соловйової, О. Сороки, А. Уліщенка, Г. Шелехової та інших. Метою нашої публікації є розкриття поняття “комп’ютерні технології”, особливостей їх використання на уроках української мови в загальноосвітній школі. У роботі ми використовуємо метод вивчення й аналізу педагогічної, навчально-методичної літератури з проблеми дослідження.

Комп’ютерні технології навчання – це сукупність методів, прийомів, форм і засобів навчання, що базуються на використанні сучасних комп`ютерних засобів і спрямованих на ефективне досягнення поставлених цілей навчання в певній галузі. Поєднуючи в собі елементи традиційних та інноваційних методик (розвивального, особистісно зорієнтованого, проектного навчання), комп’ютерні технології сприяють оптимізації, диференціації й активізації навчального процесу, справляють емоційний вплив на учнів, а також стимулюють розвиток критичного мислення, креативних здібностей, зокрема творчої самореалізації, оскільки комп’ютер використовується не тільки “як об’єкт вивчення, засіб навчання, а й засіб науково-педагогічних досліджень” [3, с. 4]. Серед сучасних комп’ютерних засобів, що можна використовувати на уроках мови, варто виокремити такі, як електронний підручник, статистичні та динамічні таблиці, медіа-твори, тестові завдання, медіа проекти, творчі презентації, віртуальні екскурсії тощо. Це сприятиме уникненню одноманітності на уроці (яскравість і цікавість подання навчального матеріалу), створенню комфортних умов для самореалізації особистості; наочному представленню мовних об’єктів і процесів; можливості виявлення рівня навчальних досягнень учнів, зниженню зайвої критичності під час оцінювання; мовленнєвому розвитку; формуванню мотивованого ставлення до вивчення мови; самоконтролю під час виконання вправ і тестів, завдань тощо. При цьому завдання й вправи можуть бути різного характеру, наприклад: підготовка усних або письмових відповідей на поставлені вчителем запитання, написання вибіркового переказу за ілюстрацією, вправи на перевірку знань учнів (розстановка розділових знаків, пропущених літер, відшукування певних орфограм у тексті тощо). Використання комп’ютерних технологій на уроках української мови можливе на різних його етапах: закріплення нової теми, проведення самостійної роботи, актуалізації опорних знань (орфографічна розминка) та має певний алгоритм (за Н. Семенів): 1) концептуальний (визначення дидактичної мети); 2) технологічний (підбір електронних засобів навчання); 3) операційний (виокремлення елементів уроку); 4) педагогічна реалізація (проведення уроку та аналіз його результативності) [2, с. 4].

Отже, за умови значної підготовки як учителя, так і учнів, врахування психофізіологічних аспектів під час навчання, урок української мови з використанням комп’ютерних технологій сприятиме підвищенню мовної та мовленнєвої компетенції школярів, контролю та самоконтролю їх навчальної діяльності, реалізації освітніх цілей в оптимальному режимі, реалізації міжпредметних зв’язків. Перспективи подальших пошуків полягають у розробці ефективних методів і засобів комп’ютерного навчання української мови.


1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка