Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5



Сторінка12/28
Дата конвертації08.03.2016
Розмір5.96 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28

ЛІТЕРАТУРА

1. Горпинич В. О. Українська морфологія : [навч. посібник] / В. О. Горпинич. – Дніпропетровськ : ДНУ, 2002. – 350 с.

2. Современный русский язык : Морфология : [учебн. для студентов] / С. И. Богданов, М. Д. Волкова, В. Б. Евтюхин и др. – СПБ. : Факультет филологии и Факультет филологии и исскуств СПбГУ, 2007. – 664 с.

Альона Ковачова,

4 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. В. А. Нищета
ВІД РиторизаціЇ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ДЕВ’ЯТИКЛАСНИКІВ ЗА КАНОНАМИ РИТОРИКИ ДО риторичної компетентності

Пріоритетним напрямком модернізації шкільної мовної освіти є введення в навчальний процес курсу практичної риторики, оскільки до цієї науки останнім часом виник суспільний інтерес, що пояснюється всезростаючою потребою суспільства в умінні вправно володіти словом (М. Пентилюк). Риторична освіта є одним із найбільш важливих і перспективних сучасних лінгводидактичних напрямів (Н. Голуб). Відсутність на сьогодні в Україні розробки оптимальних шляхів риторизації шкільного курсу української мови, а також проблема формування риторичної компетентності учнів зумовлює актуальність обраної теми дослідження. Риторику як науку й мистецтво слова вивчали Л. Мацько, Г. Сагач, М. Бахтін, В. Виноградов, Ю. Караулов та ін. У їхніх працях висвітлено основні риторичні категорії й поняття, лінгвістичні основи риторики. Педагоги-практики С. Коваленко, В. Федоренко, Л. Денисюк, Н. Саранді, О. Когут, Е. Палихата плідно працюють на ниві риторичної освіти учнівської молоді, розробляють авторські програми з риторики, програми спецкурсів і факультативів з риторики. Мета роботи – дослідження механізмів риторизації мовленнєвого розвитку учнів і процесу формування в них риторичної компетентності. Основними методами дослідження були: аналіз наукової педагогічної, психологічної й методичної літератури, порівняння, зіставлення та синтез аналітичної інформації; зовнішнє спостереження з метою відстеження особистісного й мовленнєвого зростання дев’ятикласників, процесу формування в них риторичної компетентності тощо.

Риторизацію шкільного курсу української мови визнано актуальним питанням, вона пов’язується з упровадженням елементів риторики у вивчення всіх мовних розділів, з формуванням мовної особистості, комунікативної й риторичної компетентностей, культури мовлення учнів. Риторизація, за висловом Н. Голуб, розглядається як процес “переосмислення предмета і способів його викладання, переосмислення організації освітнього процесу як повноцінного ділового спілкування за канонами риторики” [1, с. 42]. Риторизація мовленнєвого розвитку учнів потребує ознайомлення з основними категоріями риторики: етос створює умови для мовлення, пафос – джерело створення задуму мовлення, логос – словесне втілення пафосу на умовах етосу [3, с. 76].

Риторизація стосується не лише мовлення учасників педагогічної взаємодії. За канонами риторики має бути дібрано мовний матеріал для уроків української мови (тексти, дидактичний супровід), Риторизація стосується також і педагогічного спілкування. Щодо останнього варто зазначити, що вчителеві варто перейматися не лише мовленнєвою вправністю, а й раціональністю, етичністю й впливовістю кожного свого слова, навіть на рівні організаційних і звичайних дисциплінарних моментів. Запроваджуючи процеси риторизації в шкільній україномовній освіті, логічно одночасно переосмислювати організацію освітнього процесу за канонами риторики й активізувати пізнавальну діяльність процесу навчання засобами діалогу. Результатом вивчення риторики в загальноосвітній школі й риторизації шкільного курсу української мови має бути риторична компетентність. Формуванню риторичної компетентності доцільно надавати загальноосвітньої, особистісної спрямованості, і розпочинати цей процес логічно в школі під час набуття учнями мовної, літературної – гуманітарної освіти. У процесі набуття риторичної освіти мовлення учнів варто розглядати як проект, залучаючи самих школярів до вдосконалення власних комунікативних умінь і навичок: стимулювати мотивацію, самостійність, творчу активність; виробляти здатність формулювати власні критерії й за ними оцінювати самих себе [2, с. 283–284].

Отже, риторизацію шкільного курсу української мови визнано актуальним питанням, вона пов’язується з упровадженням елементів риторики у вивчення всіх мовних розділів, з формуванням мовної особистості, комунікативної й риторичної компетентностей, культури мовлення учнів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Голуб Н. Б. Риторика у вищій школі : монографія / Н. Б. Голуб. – Черкаси : Брама-Україна, 2008. – 400 с.

2. Нищета В. Проектний підхід у загальноосвітній риторичній освіті / Володимир Нищета // Вісник Львівського університету : серія філологічна : вип. 50. – Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2010. – С. 281–287.

3. Рождественский Ю. В. Теория риторики : [уч. пос. для вузов] / Ю. В. Рождественский. – [под. ред. Аннушкина В. И.]. – М : Флинта: Наука, 2005. – 512 с.



Ольга Козинець,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. В. В. Богдан
ПРИЄДНУВАЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ ЯК ОЗНАКА ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКОГО СТИЛЮ Д. ФАУЛЗА

Сучасний стан розвитку синтаксичної науки характеризується все пильнішою увагою до складних синтаксичних одиниць. Ще в середині ХХ сторіччя лінгвісти відзначали активізацію синтаксичних процесів у мові, породжених проникненням розмовного мовлення в писемне (Н. Шведова) і, відповідно, часте використання авторами в своїх творах складних синтаксичних одиниць (І. Білодід), що й спричинило їхнє активне дослідження (А. Приходько). У процесі вивчення приєднувальних відношень учені висловлювали різні погляди на їхню природу й функціонування, а з ряду питань дискусія триває й дотепер. Актуальність дослідження визначається загальною спрямованістю сучасних синтаксичних студій на вивчення проблем функціонування різнорівневих одиниць тексту. Відсутність чітких критеріїв розрізнення складних синтаксичних одиниць зумовила необхідність уточнення ролі та функції приєднувального зв’язку, а також комплексного аналізу приєднувальних конструкцій із складнопідрядними реченнями у тексті, в якому найбільш повно реалізується комунікативна функція мови. Метою роботи є вивчення способів і засобів реалізації приєднувального зв’язку в приєднувальних конструкціях із сполучниковим зв‘язком і підрядного зв’язку в складнопідрядних реченнях у діалогічних і монологічних текстових відрізках у творах Джона Фаулза й відмежування приєднувальних конструкцій із сполучниковим зв‘язком від схожих з нею одиниць реченнєвого й текстового рівнів.

Складні речення й приєднувальні конструкції мають схожість у плані форми, семантики й функціонування, внаслідок чого деякі вчені, не визнаючи приєднувальний зв’язок як окремий синтаксичний, ототожнюють його з сурядним і підрядним (Б. Кулик), розглядають його як різновид останніх (Н. Дніпровська, М. Каранська, С. Катченкова, П. Кобзев, Е. Коток) або як їхню трансформацію (К. Циганова), вважають його особливим смисловим відношенням (А. Виноградов) або відносять до внутрішніх засобів зв'язку (К. Габка). Проте переважна більшість лінгвістів розглядає приєднування як окремий вид синтаксичного зв'язку (В. Богдан, Е. Васильева, В. Вомперський, Л. Горбунова, В. Самохіна, Г. Коцюбовська, А. Пріяткіна, Л. Хатіашвілі) [1, c. 23–24]. Приєднувальна конструкція − це бінарна структура, яка утворюється при додаванні до основного висловлення за допомогою приєднувального зв'язку додаткових повідомлень, пояснень, що виникають у свідомості не одночасно з основною думкою, а лише після того, як вона висловлена і має формальні (лексико-граматичні) засоби вираження зв‘язку.

Спостереження над текстовим матеріалом сучасної англійської мови дозволяє виявити лінійне (послідовне) та паралельне приєднування ПЧ. Лінійне приєднування має місце, коли базове висловлення тісно спаяна змістом з ПЧ, яка складається з однієї частини. На рівні речення тут можна провести аналогію з СПР елементарної будови (з одною підрядною). Паралельне приєднування, яке більш характерне для багаточленних ПЧ, ми співвідносимо з неелементарними СПР (з двома й більше підрядними). Дане приєднування іноді протиставляється послідовному як поширення синтаксично однорідним компонентом поширенню синтаксично залежним компонентом. Зауважимо, що ми не повністю поділяємо такий підхід, оскільки ПЧ у будь-якому разі є синтаксично залежною від БВ.

Беручи до уваги розмір аддитивного компоненту, синтаксисти виділяють такі його різновиди: а) прості – словоформи:"Honestly, I was a bloody mess. As a student. (Fowles, p. 65); словосполучення: South you have a fine view, except it was blocked by the front hedge and some trees. Also a good garage. (Fowles, p. 23); структурно подібні до еліптичної ПО: Shes flying to Paris on Friday. If my daughter’s over the worst. (Fowles, p. 45); повної ПО: Kate, you are not the kind of person one can inflict cliches on. Which leaves us poor mortals rather tongue-tied. (Fowles, p. 87); б) складні – з кількома ПО у формі СР або секвенції – цілої низки речень: They live in cynical open worlds. Where no one really believes anyone else's reputation especially if they are successful. Which is all rather healthy, in a way (Fowles, p. 23). Як вербальні, так і різні невербальні засоби в межах приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень відіграють важливу роль у відтворенні авторської модальності, підсилюючи, уточнюючи, відтінюючи їх лексично слабко виражені функції у тексті й створюючи тим самим необхідні умови й конситуацію для правильного (з точки зору адресанта) сприйняття повідомлення адресатом. [2, c. 369].

ЛІТЕРАТУРА

1. Богдан В. В. Пропозиціональні відношення в рамках приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень / В. В. Богдан // Матеріали Всеукр. наук. конф. “Другі Каразінські читання : Два століття Харківської лінгвістичної школи”. – Харків : Харківськ. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. – 2003. – С. 23–24.

2. Щерба Л. В. Языковая система и речевая деятельность / Л. В. Щерба. – Л. : Наука, 1974. – 428 с.

3. Fowles J. The Ebony Tower / J. Fowles. – N.Y. : A Signet Book, 1975. – P. 1–106.



Оксана Колєсник,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. А. МСердюк
ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ ІЗ ЧАСОВИМ КОМПОНЕНТОМ: ЗІСТАВНИЙ АСПЕКТ

Час є одним із найважливіших концептів культури. Це фундаментальна категорія філософії, природознавства, соціології, фізики та інших гуманітарних і точних наук. А. Гуревич називає цю категорію “системою координат”, за допомогою якої люди, які належать до тієї чи іншої культури, сприймають світ та створюють його. Актуальність дослідження зумовлена антропоцентризмом сучасної лінгвістики. Людина, знаходячись у центрі навколишнього світу, поділяє його на просторові та часові координати і втілює цей розподіл у мові. Метою нашої статті є встановлення смислового обсягу концепту часу у зіставному аспекті. Методи дослідження: лексикографічний, зіставний, описовий. Предметом нашого дослідження є фразеологізми, у яких функціонують слова-репрезентанти часу.

Концепт час найцікавіший, але найскладніший та найважливіший, оскільки через його призму сприймається все, доступне нашому тлумаченню. Сучасні уявлення про час складні та багатообразні. Час – міра руху та виміру. Розрізняють час об’єктивний, суб’єктивний, історичний, художній, біблійний, декретний. Категорія часу досить повно представлена у латинській, англійській та російській мовах великою групою фразеологізмів, прислів’їв та приказок. Про короткочасні події росіяни кажуть: без году неделя; про довготривалі події: в час по чайной ложке. В англійській мові: till saturnday / tomorrow / the next time / we meet again. В латинській мові tempora mutantur et nos mutantur in illis.

Універсальними способами сприйняття часу у багатьох культурах служить зміна світлої та темної частини доби, а також періодичність повтору природних явищ. В англ. мові: summer or winterall seasons are the best; в рос. мові: зимой и летом – одним цвітом; в лат. мові: a solis ortu usque ad occasum. Лексема час асоціюється з лінійною моделлю часу, він є неминучим, неповторним: в рос. мові: хрущевское время, екатерининское время; в англ. мові: time of my life; в лат. мові: debito tempore. Т. Ніколаєва пов’язує час із подією, пропонуючи казати не про циклічність часу, а про циклічність у часі – події: завтрак, ужин , пост, Пасха / breakfast, supper, Easter / antiquo more. Час у теперішній картині світу розуміється як: рідина, причому досить часто густа: рос. течет время, тянется; англ. time flies fast.; цінна річ ( його можна витрачати): тратить время зря; англ. to waste time; лат. tempori parce; як людина (він не чекає, може поквапити): рос. поторопись; англ. take your time! лат. tempora mutantur et nos mutantur in illis.

У результаті проведеного дослідження ми зробили наступні висновки: час є універсальною категорією для латинської, англійської, російської мов. Характерною тенденцією для пареміологічних корпусів досліджуваних мов є абсолютизація теперішнього часу. Перспективою наших подальших досліджень є вивчення концепту “час” у художніх текстах.

ЛІТЕРАТУРА

1. Латынь на все случаи жизни / [сост. С. В. Барсов]. – М. : Астрель : Транзиткнига, 2006. – 431 с.

2. Литвинов В. Д. 500 крилатих висловів. Тексти. Латино-український словник / В. Д. Литвинов, Л. П. Скорина. – К. : Індоєвропа, 1993. – 320 с.

3. Попова З. Д. Когнитивная лингвистика / З. Д. Попова, И. А. Стернин. – М. : АСТ : Восток – Запад, 2007. – 314 с. – (Лингвистика и межкультурная коммуникация. Золотая серия).



Ася Корян, 5 курс

Научн. руковод.: В. А. Мелькумянц

(Таганрогский государственный педагогический институт)
СУЩЕСТВИТЕЛЬНЫЕ С СУФФИКСАМИ СУБЪЕКТИВНОЙ ОЦЕНКИ В ПРОИЗВЕДЕНИЯХ И ПИСЬМАХ А. ЧЕХОВА

Языковое выражение “мира эмоций” в художественном тексте является до сих пор областью недостаточно изученной. Несмотря на большое количество работ о языке литературных произведений А. Чехова, эта проблема остается исследованной не до конца. Некоторые аспекты языка и стиля А. Чехова вообще никогда не исследовались. Восполнение обозначенного пробела – необходимый этап в изучении не только творчества этого писателя, но и множества других классиков. Именно этим объясняется актуальность темы нашей работы. Цель работы состоит в том, чтобы установить значения, выражаемые суффиксами субъективной оценки; выявить процессы лексикализации и опрощения среди существительных с данными суффиксами; определить типы мотивирующих основ и степень продуктивности существительных с суффиксами субъективной оценки; рассмотреть морфологическое оформление слов с суффиксами субъективной оценки; выявить стилистическую роль существительных с суффиксами субъективной оценки в произведениях и письмах А. Чехова. Применялись следующие методы исследования: 1) на первом этапе анализировались отрывки художественного текста, включающие имя существительное с суффиксом субъективной оценки и у выделенных имен существительных определялся собственно суффикс субъективной оценки; 2) на втором этапе рассмотрим эмоциональную окраску, т.е. тот эмоциональный тон, который необходим автору для передачи смысла текста читателю посредством рассмотренных имен существительных.

Объектом данного исследования стали суффиксы субъективной оценки с учетом их традиционного подразделения на уменьшительные и увеличительные единицы. Выбор указанных языковых элементов в качестве объекта исследования был обусловлен тем фактом, что в современном русском языке уменьшительные и увеличительные оценочные образования достаточно распространены. Основополагающим тезисом при исследовании данных образований является положение о необходимости комплексного подхода к изучению производных слов, с учетом их семантического и функционального аспектов, т. к. только такой двусторонний подход позволяет представить наиболее адекватное описание функционально-стилистических особенностей и эмоционально-экспрессивной окраски категории суффиксов субъективной оценки в русском языке. Различаются суффиксы словообразовательные и формообразующие. Словообразовательные суффиксы служат для образования однокоренных слов: писать – писа-тель; оптика оптический; опыт – опыт-н-ый. Формообразующие суффиксы служат для образования грамматических форм данного слова. Формообразующие суффиксы выделяются в прилагательных, наречиях на -о, -е, глаголах и глагольных формах – причастии и деепричастии.

В русистике долгое время длится спор о значениях, функциях субъективно-оценочных аффиксов, однако удовлетворительного решения того, словообразующие они или формообразующие, нет до сегодняшнего дня. Одни учёные считают их формообразующими, другие – словообразующими, третьи относят аффиксы с уменьшительным значением к словообразующим, а с эмоциональным – к формообразующим. Причину полифункциональности названных аффиксов академик В. Виноградов видел в том, что “формы субъективной оценки имён существительных занимают промежуточное, переходное положение между формами слова и разными словами [1, с. 783]”.

Производные с суффиксами субъективной оценки тесно связаны с окружающим контекстом, с жанром речевого высказывания, с общей коммуникативной целью высказывания и всего текста. Значение и прагматические функции таких производных проясняются контекстом. Производное слово входит в словосочетания, построенные по закону семантического согласования: маленькая злая старуха / старушонка (не *старушка), желтая (в оценочном значении) газетенка. В случаях семантического несогласования / рассогласования проявляется негативная оценка, пренебрежительное отношение говорящего к предмету речи. Уже сам семантический сдвиг служит средством выражения иронии, сарказма или легкой шутки, что проявляется на уровне словосочетания – добрый воришка. Объективные значения, прежде всего размерно-оценочные, “в наименьшей степени зависят от смысла высказывания в целом и конситуации рождения высказывания”, в то время как эмоционально-оценочный компонент деминутивов может рассматриваться как контекстно связанный тип значения, зависимый от эмоционального заряда лексем ближайшего контекста; использование оценочных дериватов в эмотивном и экспрессивном значениях тесно связано с прагматическими задачами и смыслом высказывания и текста в целом. Таким образом, важной особенностью таких производных является обусловленность их субъективно-оценочного значения контекстом – одна и та же лексема в зависимости от контекста может выражать как положительное отношение говорящего к предмету или адресату речи, так и отрицательное: У тебя такой хорошенький носик и такие выразительные глазки; Всегда сомневалась в себе.

Изучая данную тему, необходимо обратиться к таким явлениям, как опрощение и лексикализация: Опрощение – одно из изменений морфемной структуры слова, проявляющихся в ходе развития языка: основа, ранее членимая на морфемы (выделяющая в своём составе префикс или суффикс), со временем перестаёт выделять аффикс и становится основой нечленимой, равной корню. Лексикализация – превращение элемента языка (морфемы, словоформы) или сочетания элементов (словосочетания) в отдельное знаменательное слово или в другую эквивалентную ему словарную единицу (напр. во фразеологизм). В последние десятилетия во всех социокультурных сферах современной жизни наблюдается значительное усиление внимания к эмоциональной сфере человека, языковая реализация которой еще не полностью исследована как в теории коммуникации, так и в теории текста. Несмотря на то, что лингвистика позже других наук обратилась к изучению сферы эмоционального, сегодня уже получены значительные результаты: например, в рамках новой гуманистической парадигмы появилось особое эмотологическое направление, в котором активно разрабатывается проблема “эмоции в языке”.



ЛИТЕРАТУРА

1. Виноградов В. В. Русский язык. Грамматическое учение о слове / В. В. Виноградов. – М., 1947. – 783 с.

2. Головин В. Г. Функции аффиксов. Очерки по русской морфемике и словообразованию / В. Г. Головин. – Воронеж : ВГУ, 1990.

3. Катлинская Л. П. Функциональное словообразование (активные процессы словопроизводства в русском языке) / Л. П. Катлинская. – М. : АДД, 1987.




Маргарита Котолевець,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. Н. В. Павлик
ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ ЕМОЦІЙНО-ЕКСПРЕСИВНОГО СТАНУ ЛЮДИНИ У ПОЕЗІЇ М. ВІНГРАНОВСЬКОГО

Серед експресивних мовних засобів чи не найбільшу увагу привертають лексичні, адже слово є провідною одиницею мови і тексту, виразником авторського бачення, основою для адекватного розуміння змісту тексту. Тому актуальність наукової роботи зумовлена потребою дослідити комунікативну природу і параметри експресивності художнього тексту. Мета статті – виявити та охарактеризувати лексичні засоби вираження емоційного стану та особливості їх функціонування у поетичних творах Миколи Вінграновського. Дослідження емоційно-експресивної лексики пов’язується з працями А. Коваль, Л. Мацько, В. Телії, Н. Нестерової та ін. У процесі аналізу застосовувались метод лінгвістичного опису мовних фактів та семантико-стилістичний метод.

Мовленнєвий намір мовця, спрямований на співрозмовника й вербально оформлений у висловленні, вирізняється предметно-смисловим змістом та експресивно-оцінним забарвленням, хоча в різних формах мовленнєвого спілкування емоційний ефект має неоднакове значення і силу. Загальна експресивність тексту уявляється як інтегрований результат реалізації таких його властивостей, як емотивність, оцінка, образність, інтенсивність, стилістична маркованість, структурно-композиційні особливості тощо [3, c. 183]. Учені-лінгвісти розрізняють поняття “емоційність” та “емотивність”, визначаючи емоційність як психологічну характеристику комунікантів, а в емотивності вбачають лінгвістичну ознаку тексту, тобто сукупність мовних засобів, здатних викликати у реципієнта емоції [3, с. 185]. Деякі вчені (Л. Мацько, О. Сидоренко та ін.) наголошують на відсутності у психології загальноприйнятої системи класифікації емоційних станів, і зазначають, що “експериментальні дослідження мовлення осіб, що перебували у різних емоційних станах, дали можливість дослідникам виділити 142 назви емоційних станів, які об’єднуються у 11 гіпотетичних зон: радість, переляк, ніжність, здивування, байдужість, гнів, печаль, зневага, повага, сором, образа. (Це є джерелом експресивних відтінків емотивних стилістичних значень)” [2, с. 197].

Найбільш поширеним засобом вираження емоційного стану в проаналізованій поезії М. Вінграновського є експресиви, або емоційно забарвлена лексика, яка слугує для опису почуттів, а також передачі емоційних відтінків в оцінці явищ, подій, людей тощо. Експресиви поділяються на дві групи: 1) слова, які містять позитивну емотивну оцінку; 2) слова, що виявляють негативну емотивну оцінку, наприклад:

“…Нещастя – щастя. Радість – горе.

Зажура – сміх. А сміх – біда [1, c. 78];

Я плачу сліпими сльозами,



І мова моя пересохла… [1, с. 52].

Твори поета позначені широким використанням абстрактної лексики на позначення психічних станів людини, що відповідає настрою самого письменника: Чого ти ждеш, чого бажаєш – / Уваги, ревнощів, жалю? [1, с. 125]. На нашу думку, варто розглянути ще один засіб створення емоційного ефекту – словотворення. У проаналізованих текстах значення пестливості, здрібнілості, згрубілості надається лексемам за допомогою суфіксів -ечк-, -очк-, -еньк-, -езн-, -ух- тощо, наприклад: Всміхнись мені, коханочко моя! [1, с. 38]; Коло тебенько я – дивись… [1, с. 117]. Арсенал словесних засобів та світ образно-асоціативних уявлень поета відзначаються різноманітністю, мінливістю, багатобарвністю і здатні з усією повнотою відтворити найскладніші та найтонші переживання людської душі.

Отже, однією з визначальних рис поетичного мовлення Миколи Вінграновського є використання експресивів, або емоційно забарвленої лексики, за допомогою якої описуються почуття, а також емоційні відтінки в оцінці явищ, подій, людей. Крім цього, вживання абстрактної лексики, словотвірних афіксів тощо сприяють вираженню емоційного світу письменника, дозволяють розкрити глибину відчуттів, думок, настрою.

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка