Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5



Сторінка20/28
Дата конвертації08.03.2016
Розмір5.96 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   28

ЛІТЕРАТУРА

1. Лексикон загального та порівняльного літературознавства / гол. ред А. Волков. – Чернівці : Золоті литаври, 2001. – 636 с.

2. Українка Леся. Твори : в 2 т. / Леся Українка. – К. : Наукова думка, 1986. – Том. 1.

3. Франко І. Зібрання творів : у 50 т. / І. Франко. – К. : Наук. думка, 1976. – Т. 4.



Дар’я Маврова,

4 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. Ю. О. Мельнікова
СУТНІСТЬ, ЗМІСТ, СТРУКТУРА ЖУРНАЛУ ДЛЯ ДОЗВІЛЛЯ

(НА ПРИКЛАДІ ВИДАННЯ “РИБОЛОВНИЙ СВІТ”)

Актуальність нашої наукової роботи зумовлена необхідністю ґрунтовного аналізу структури, композиції, художньо-технічного оформлення журналів для рибалок. Мета нашого дослідження – аналіз змістового та структурного аспектів журналу “Риболовний світ”. Мета наукової роботи передбачає виконання певних завдань, зокрема визначення читацької аудиторії, аналіз змістового і структурного наповнення даної видавничої продукції відповідно до потреб споживачів, виокремлення недоліків та причин їх виникнення, акцентування на позитивних моментів. Розвиток видавничої справи в Україні зумовлює підвищення попиту на журнальні видання, присвячені дозвіллю. Загалом видання різного тематичного спрямування, спрямовані на широку аудиторію є майже недослідженими у сучасній теорії видавничої справи.

Риболовство як хобі в Україні є популярним, тому важливим і необхідним вдається вивчення тієї видавничої продукції, якою безпосередньо користуються рибалки. Сьогодні у нашій країні виходять друком журнали українською та російською мовами, присвячених риболовству: “Світ рибалки”, “Рыболов-елит”, “Рыбачьте с нами”, “Спортивное риболовство”, “Рыболовный журнал”, “Рыболов-Украина”, “Риболовний світ”.

Усі види друкованої продукції, і книжкові, і газетно-журнальні, будуються на однакових закономірних зв’язках змісту і форми, складаються з подібних елементів, які пов’язані між собою певними засобами. Архітектура книги включає в себе загальне художнє вирішення, створення архітектурного образу, архітектоніку, втілену набірними та малювальними засобами, усі елементи та способи просторового зображення літературного твору, у тому числі верстку або монтаж розворотів, ритмічне співвідношення пробільних та задрукованих місць, застосування всього арсеналу функціональних розділових, видільних і художньо-виражальних засобів набору, друкарської й малювальної графіки, різноманітних поліграфічних матеріалів.

Заголовковий комплекс будь-якого тексту є системою його змістових компонентів, яка відображає членування його змісту і втілюється в рубрикації. Елементи заголовкового комплексу, з одного боку, тісно пов’язані зі змістом тексту, оскільки саме вони і репрезентують його зміст, а з іншого – є поза текстовим, оскільки можуть охоплювати кілька текстів, об’єднуючи їх своїм загальним змістом. Таким чином, творяться підбірки, укладаються шпальти як цілісні змістові комплекси. Зміст заголовка є першою формою інтерпретації фактичної інформації автором чи редакцією, з нього читач починає ознайомлення з текстом. саме він впливає на свідомість читача, налаштовує його на відповідний лад. Зрозуміло, що заголовок має бути тісно пов’язаний із текстом, становити з ним цілісність, відповідати змістові й задумові твору. Крім того, заголовок журналістського тексту має бути точним, зрозумілим, простим, стислим, оригінальним. Не обійтись тут і без конкретності та емоційності, позаяк абстрактний заголовок, позбавлений оцінного елемента, не виявляє ставлення автора до фактів, приховує у собі тенденцію до уникання узагальнень. Чим виразніший заголовок, тим швидше він приверне увагу читача до матеріалу. І, навпаки, важливий матеріал може залишитися поза увагою реципієнта, якщо він має нецікавий, непомітний заголовок.

Заголовок може відображати всі інформаційні властивості публікації: тему статті, авторські та редакційні оцінки, часові характеристики, жанр, авторство та адресацію тощо. Але такої повної інформації газетний матеріал вимагає лише зрідка, головне – тема публікації. Тому тематична характеристика матеріалу найчастіше виноситься у заголовок (основний) і рубрику – у графічно-змістовий центр комплексу. Типове місце розташування рубрики – над заголовком (звідси інша її назва – над заголовок), але трапляється, що рубрика стоїть під назвою матеріалу, поряд із зображенням або підзаголовком. Шапка виразно й стисло висловлює загальний зміст цих матеріалів, допомагає читачеві зорієнтуватися в публікаціях газети. Через відсутність чіткої термінології у сучасному журналістикознавстві часто відбувається підміна термінів, коли шапку називають рубрикою чи навпаки.

За своєю структурою заголовковий комплекс може бути єдиним цілим або розбитим на частини, і його компоненти взаємодіють залежно від способу об’єднання складових частин. У цілісному комплексі всі елементи подаються єдиним блоком, що вказує на тісніший зв'язок між ними. Роздрібнений комплекс має внутрішні підзаголовки, а також врізи, розміщені всередині тексту; застосовується в матеріалах великого обсягу, якщо складові частини комплексу мають різні значення. Але в будь-якому випадку елементи, що входять до комплексу, поєднуються за єдиним законом. Вибір певних складників комплексу залежить від змісту та стилю оформлення видання, до того ж, вони повинні гармонійно поєднуватися з іншими елементами та утворювати одне ціле [3].

ЛІТЕРАТУРА

1. Большая энциклопедия рибалки / сост. А. И. Антонов. – М. : РИПОЛ КЛАССИК, 2004. – 480 с.

2. Серажим К. С. Текстознавство : підручник / К. С. Серажим. – К. : Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2008. – 527 с.

3. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця : практичний посібник / М. Тимошик. – 2-ге вид., стереотипне. – К. : Наша культура і наука, 2006. – 560 с.



Надія Макарова,

4 курс Інституту початкової освіти

і практичної психології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. О. П. Колінько


КАЗКА Е. Т. А. ГОФМАНА “ЛУСКУНЧИК І МИШАЧИЙ КОРОЛЬ”

У КОНТЕКСТІ РОМАНТИЧНОГО ДИСКУРСУ

Актуальність розвідки у постійній увазі до романтизму як типу художньої свідомості і художнього напряму. Проблема досліджена в літературознавстві, втім жанр казки у романтичному дискурсі не з’ясований до кінця. Тому мета – виявити риси романтизму в казці Ернста Теодора Амадея Гофмана “Лускунчик та Мишачий Король”. Методи: історико-типологічний, герменевтичний.

У першій третині XIXст. на літературну арену виходить романтизм, що розвивався і видозмінювався з часом. Його сутністю був протест проти загальноприйнятих етичних і естетичних норм раціоналізму. Одним із основних принципів романтизму є звільнення особистості від пут людських умовностей і суспільної моралі. Звідси – звеличення особистості, оберненість до внутрішнього світу людини, суб’єктивних переживань, визнання її поривів за обрії буденності, буденного простору і часу: в барвисті екзотичні краї, на простори далекої історії, найчастіше середньовічної, в царство уяви. Романтики послуговувалися різними жанрами, в тому числі і казкою.

Романтичним у XVI-XVIIIст. називали жанр, що зберіг багато рис середньовічної лицарської поетики. Його характерною рисою була фантастика, розпливчастість образів, ідеалізація героїв і героїнь у дусі пізнього умовного лицарства, дія в невизначеному минулому або в невизначено-віддалених країнах, пристрасть до таємничого і магічного. У романтичній казці фантазія і реальність тісно перепліталися, причому фантазія переважала. Це призводило до того, що повсякденність могла набувати небезпечних та фантастичних рис. Саме такою вона постає у казці Е. Т. А. Гофмана “Лускунчик та Мишачий Король”. Дійсність, тобто реальний світ, була представлена буденним життям дівчинки Марі та її рідних. Проте завдяки казково-дивовижним розповідям хрещеного Дроссельмейера та його різдвяному подарунку, Марі, як і будь-яка дитина, поринула у світ мрій і фантазій. Вона потрапила в уявний світ, світ казки, чарівності, де її улюблена іграшка Лускунчик оживала і перетворювалась у зачарованого принца, який повинен був перемогти Мишачого Короля, щоб розвіяти чари. Втім, незважаючи на потворність Лускунчика, Марі, як справжня героїня романтичного твору, розгледіла в ньому внутрішню красу. Завдяки щирій любові вдалося подолати зло і врятувати від чар Лускунчика.

Фантастичний світ казки представлений подорожжю Марі та Лускунчика до казкової країни, “Лялькового Королівства”, де живе принц. Направляючись до Марципанового палацу, герої проходили через дивовижні місця, такі як Цукрове містечко, Помаранчевий струмок, Повидляний гай, місто Солодощів та інші. Поринаючи за обрії буденного простору і часу, в царство уяви та фантазії, дівчина почувалася щасливою, радісною. Ще однією романтичною ознакою романтизму казки Гофмана є ставлення Лускунчика до Марі, характерне для періоду лицарства. Він звертається до неї з повагою, називає її “мадемуазель”, хоробро б’ється і перемагає Мишачого Короля, який не давав спокою дівчинці. Дякуючи за допомогу, Лускунчик стає перед нею на коліна та освідчується їй в коханні: “О безцінна мадемуазель Штальбаум, погляньте: у ваших ніг – щасливий Дроссельмейер, якому на цьому самому місці Ви врятували життя […] ощасливте мене Вашої гідної рукою! Розділіть зі мною корону і трон, будемо царювати разом у Марципановому замку” [1, c. 67]. Марі, в свою чергу, навіть готова віддати усі іграшки, аби не дати загинути коханому від лап Мишачого Короля: “Ax, любий пан Дроссельмейер, чого я тільки не зроблю, аби врятувати Вам життя…” [1, c. 49]. Лицарство, відважність, душевність – теж характерні риси романтизму.

Письменник зробив дітей головними героями казки тому, що саме в дитині межа між реальністю та фантазією майже не помітна. Світ дитинства і світ казки у Гофмана живуть одними законами, між ними немає різниці. А казка якраз і живе у самому непримітному, непоказному, що не має ціни у цьому світі грошей і практицизму: у зламаній іграшці, старій шафі з непотрібними речами, батьківській шубі – у всьому тому незаплямованому, нетрадиційному світі, доступ до якого відкритий лише почуттю безмежної доброти, безоглядної любові навіть до такої потвори, як Лускунчик зі зламаною щелепою. Все фантастичне в казці на периферії оповіді. Автор так тонко обіграє його появу, що залишається нез'ясованим, чи було це наяву чи уві сні. Але головне - жити за законами казки, навіть у світі дитинства, зовсім не просто. За право входу в казковий світ необхідно постійно боротися, у боротьбі й народжується справжня людина. Отже, казка Е. Т. А. Гофмана “Лускунчик та Мишачий Король” містить у собі всі ознаки романтичного жанру і має право посісти визначне місце в контексті пізнього німецького романтизму.



ЛІТЕРАТУРА

1. Гофман Э. Т. А. Золотой горшок и другие истории / Э. Т. А. Гофман ; пер. с нем ; сост. С. В. Тураев ; послесл. Д. Чавчанидзе ; коммент. Н. Веселовской ; рис. Н. Гольц. – 3-е изд. – М. : Дет. лит., 1983. – 366 с.

2. Немецкий романтизм [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://maxbooks.ru/germani1/nems76.htm

Мария Нестеренко,

4 курс факультета русского языка и литературы.

Научн. руковод.: д.филол.н., проф. С. Н. Зотов

(Таганрогский государственный педагогический институт)


ПОЭТИЧЕСКАЯ ЛИЧНОСТЬ В КНИГЕ СТИХОВ О. МАНДЕЛЬШТАМА “КАМЕНЬ”

Проблемы субъекта поэзии О. Мандельштама, вопроса об авторском присутствии, так или иначе, касались многие исследователи (О. Ронен, С. Аверинцев, Л. Гинзбург и др.). Для поэзии О. Мандельштама понятие “лирический герой” неуместно. Личное начало не ставилось поэтом в центр поэтической системы, особенно это касается раннего периода творчества О. Мандельштама, в частности – книги “Камень”: “И, несозданный мир лелея, / Я забыл ненужное “я” [3, т. 1, с. 54]. В статье “Утро акмеизма” О. Мандельштам писал: “…мироощущение художника – орудие и средство, как молоток в руках каменщика, и единственно реальное – это само произведение” [3, т. 2, с. 23]. В этих словах ключ к пониманию концепции авторского присутствия в поэзии О. Мандельштама: автор присутствует открыто в “бесконечно более убедительной реальности искусства” [3, т. 2, с. 23].

Он стремится обрести “первоначальную немоту”, раствориться в природе, поэтому ранний О. Мандельштам так созерцателен. Позже “В шуме времени” он напишет: “Мне хочется говорить не о себе, а следить за веком, за шумом и прорастанием времени. Память моя враждебна всему личному” [3, т. 2, с. 208]. Он как бы “впадает” в бытие, переживает происходящее всем существом, что и отражено в его поэзии. Характеристика специфики авторского присутствия в контексте идеи “поэтической личности” позволит приблизиться к целостному пониманию такого сложного явления как поэзия Мандельштама, в то время как изучение отдельных аспектов носит все же фрагментарный характер. Поэтическая личность “понимается как специфическое воплощение человека-поэта” [2.1]. Поэтическая личность существует в особом бытийном аспекте – “в интенсивном интеллектуальном переживании мира-культуры; результатом творческого усилия становится пересоздание этого мира, возникновение в творчестве нового его измерения” [2.1]. Книгу “Камень” открывает такое четверостишье: Звук осторожный и глухой / Плода, сорвавшегося с древа, / Среди немолчного напева / Глубокой тишины лесной…

Поэт говорит о мгновенном состоянии мира, о продлившемся в стихотворении мгновении существования. Импрессионистичность этого стихотворения – результат переживания автора, того самого “впадения” в бытие, и одновременно – явление поэтической личности, присутствующей в написанном. Природа в свой первозданности явлена в слове, но одновременно является и тот, кто способен увидеть ее в таком ракурсе, то есть, поэтическая личность. Столь пристальное внимание к миру, к каждому его проявлению продиктовано стремлением быть. О слиянии поэтической личности и природы говорится в стихотворении “Раковина”: “Быть может, я тебе не нужен, / Ночь; из пучины мировой, / Как раковина без жемчужин, / Я выброшен на берег твой”… “И хрупкой раковины стены, / Как нежилого сердца дом, / Наполнишь шепотами пены, / Туманом, ветром и дождем”. Поэтическая личность с помощью образной символики уподобляется раковине. Именно благодаря переживанию единства со стихиями он есть. Ведь “существовать – высшее самолюбие художника” [3, т. 1, с. 54].



ЛИТЕРАТУРА

1. Аверинцев С. С. Судьба и весть Осипа Мандельштама [Электронный ресурс] / С. С. Аверинцев. – Режим доступа : http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Literat/aver/sud_mandel.php

2. Зотов С. Н. О самоопределении поэтической личности в зрелой лирике Лермонтова [Электронный ресурс] / С. Н. Зотов. – Режим доступа : http://www.czotov.ru/content.php?id=35741

3. Мандельштам О. Э. Собрание сочинений, в 3-х тт. / О. Э. Мандельштам. – М., 2009. – Т. 1, 2.



Юлія Нехайчук,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. В. М. Школа
ІСТОРІОСОФСЬКА ПРОБЛЕМАТИКА

ПЕНТАЛОГІЇ Б. ЛЕПКОГО “ІВАН МАЗЕПА”

Літературні твори Богдана Лепкого стали важливим надбанням національної літератури. Художник, поет, прозаїк, перекладач, критик, історик – він був різносторонньо розвиненою людиною, тому його творчість має багатогранний характер. У пенталогії “Іван Мазепа” реалізувався його талант письменника та історика. У цій роботі ми використали порівняльно-історичний метод дослідження, бо мали зіставити історичний образ гетьмана та образ, створений Б. Лепким. Неоднозначна постать Івана Мазепи залишається досить незрозумілою та цікавою і на сьогоднішній день. З цього погляду викликає інтерес трактування образу визначного гетьмана українським письменником перших десятиліть ХХ століття Б. Лепким, що й становить актуальність нашої розвідки.

Іван Мазепа – це відомий гетьман, політичний діяч, меценат. Своїми справами він заробив славу та визнання у всій Європі. По-європейськи освічений інтелектуал, Іван Мазепа ще замолоду встиг повчитися у Києво-Могилянській колегії, Краківській академії, а також у Голландії, де опановував артилерійську справу. Побував у Франції та Італії, відвідував Лувр, вільно розмовляв німецькою та польською, італійською, французькою та татарською. Вже замолоду Мазепа спромігся викликати до себе довіру високих осіб – недарма йому доручають важливі дипломатичні місії. Ще юного Мазепу король Ян – Казимир використовує як посланця до гетьмана Івана Виговського та потім до Павла Тетері. Мазепина кар’єра в Україні почалася за доби Руїни. Гетьманом він став майже в 50 років, був меценатом і ніколи не шкодував коштів на розбудову культури та освіти Гетьманщини. Це була внутрішня потреба освіченої людини, обізнаної з тогочасним європейським життям.

Про популярність гетьмана І. Мазепи в Європі свідчить праця Вольтера (1694–1778) “Історія Карла ХІІ” (1731), що дала поштовх до появи близько двадцяти різножанрових художніх творів багатьма мовами світу (англійською – поема “Мазепа” Байрона, французькою – поема “Мазепа” В. Гюго, “Мазепа, легенда та історія” М. де Вогюе; німецькою – драма “Мазепа” Р. Готтшаля, драма “Королівство степів” Мая, двотомний роман “Мазепа” Мютцельбурга; польською – “Пан гетьман Мазепа” Ф. Гавронського, “Дума про Мазепу” Б. Залеського, драма “Іван Мазепа” В. Богданка, драма “Мазепа” Ю. Словацького; чеською – драма “Іван Мазепа” І. Фріча; шведською – “Мазепа” А. Єнсена; російською – поема “Полтава” О. Пушкіна, поема “Войнаровський” К. Рилєєва та ін.).

Потяг до історії зародився у Б. Лепкого ще в ранньому віці. Закладене у батьківській хаті, розвивалося у його обійсті дідуся – священика, який створив у своїй оселі осередок української культури, що сприяло духовному розвитку маленького хлопчика. Його духовне становлення та національна свідомість формувалася в період, коли Б. Лепкий здобував вищу освіту. Минуле з історичних оповідань діда, батька, легко переносило поета Б. Лепкого в давнину й схиляло його до опису її. Дослідження давньої доби історії української літератури будило у Б. Лепкого ще більше прагнення звертатися у своїй творчості до історичної тематики. Майбутній письменник постійно знаходився серед освічених та національно свідомих людей. Вони також прищеплювали йому любов до історії рідної країни.

Великий вплив на зацікавлення Б. Лепкого історичною тематикою мав його щирий друг В. Липинський. “Його розмови з Богданом Лепким і його історіографічні твори, в яких підкреслено вагу державницької ідеології народу, такої нації, що стратила державну незалежність, зробили сильне враження на поета. Це монументальні праці Липинського “I dziejow Ukrainy”, 1929 і монографія “Stanislaw Michal Krzyczwski” та інші історіографічні твори” [1, с. 212]. Насамперед слід зазначити, що Б. Лепкий відійшов від усталеної в західноєвропейській літературі традиції зображувати І. Мазепу як романтичного героя, захопленого переважно своїми любовними історіями. Письменник зробив спробу показати його як державного діяча, відданого ідеї будови сильної суверенної держави – України, людини, котра своє особисте життя зуміла підпорядкувати вищим інтересам. По-друге, на відміну від офіційних монархічних істориків, Б. Лепкий збагнув логіку досить складної поведінки Івана Мазепи, котрий змушений був, з одного боку, до певного часу задобрювати Петра І, слухняно виконувати його волю, посилати козацькі війська поза межі України, в Росію на тяжкі фортифікаційні роботи, а з другого – шукати шляхів, як розірвати військовий союз з царатом, що все більше утискував український народ, обмежуючи його свободи [3, с. 45–46].

Б. Лепкий добре вивчив тогочасну добу XVII – XVIII ст. в Україні. Із документальних джерел, універсалів Мазепи, звідомлень Петра І, листів Карла ХІІ, монографій про часи війни він простудіював тодішнє життя, побут, звичаї. Проте Лепкий не писав історії доби Мазепи, а роман про Мазепу, в якому домінує державницька ідеологія в світлі історичних фактів, але поданих не з точки зору історика, а повістяра письменника. Читач відчуває тепло, з яким Б. Лепкий накреслив постать Мазепи та його епоху, відчуває симпатію до гетьмана і його оточення, переживає з ним радісні і сумні події тих часів. Б. Лепкий, на відміну від, зарубіжних письменників, таких як Вольтер, Байрон, Пушкін, Словацький, Рогова, Мордовець, які, крім чеського драматурга Фріча і російського поета Рилєєва, цікавилися тільки любовними пригодами Мазепи, фальшиво описаними польським мемуаристом Яном Хризостомом Пасеком, подав постать Мазепи – державного діяча, великого гетьмана та мислителя. Також Лепкий ставив своїм завданням поставити роман у противагу до “Трильоґії” польського письменника Генриха Сєнкевича, де Мазепа був зображений як зрадник.

Таким чином, Б. Лепкий подав свою версію постаті Івана Мазепи. Пенталогія Б. Лепкого й досі залишається найбільш ґрунтовним художнім дослідженням образу гетьмана України, котрий наважився розірвати кайдани, якими царат сковував Україну.



ЛІТЕРАТУРА

1. Лев В. Богдан Лепкий. Записки наукового товариства ім. Шевченка / В. Лев. – Т. СХСІІІ. – К. : Наукове тов. ім. Шевченка. – 399 с.

2. Лепкий Б. Не вбивай. Батурин : [іст. повісті] / Б. Лепкий. – К. : Дніпро, 1992. – 535 с.

3. Погребеник Ф. Богдан Лепкий / Ф. Погребеник. – К. : Товариство “Знания” України, 1993. – 64 с.



Виктория Подолянчук,

3 курс Института филологии и социальных коммуникаций.

Научн. руко вод.: к.филол.н., доц. И. Э. Спивак
ТЕМПОРАЛЬНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ КОНЦЕПТА <КИММЕРИЯ>

В ЛИРИКЕ М. ВОЛОШИНА

В современном литературоведении актуализировался интерес к изучению наследия М. Волошина, выдающегося поэта и живописца, яркого представителя Серебряного века русской литературы (работы В. Купченко, И. Куприянова, Н. Грякаловой, С. Белоусовой, О. Троицкой, В. Пустовой). Ученые подробно исследуют особенности художественного осмысления поэтом Киммерии, его “родины духа”. Однако концепт <Киммерия> не был в достаточной степени проанализирован с позиций когнитивной лингвистики. Исследование данного концепта дает возможность получить представление о существенной части модели мира поэта, раскрыть индивидуальные способы когнитивного освоения действительности, познать эстетическую составляющую понятия родины в судьбе и творчестве автора. Сказанное позволяет считать избранную тему актуальной. Цель работы – проанализировать темпоральные проявления концепта <Киммерия> в аспекте линейного и циклического времени. В работе интегрированы культурно-исторический, биографический и филологический методы исследования.

Базовым понятием лингвокультурологии является концепт – особое семантическое образование, через которое осуществляется связь языка и культуры. В лингвистической науке существует много определений понятия “концепт”. Но наиболее распространенными являются три подхода к рассмотрению этого термина: как к основной ячейке культуры в ментальном мире человека (Ю. Степанов); Н. Арутюнова и ее школа считают семантику языкового знака единственным средством формирования содержания концепта, а Д. Лихачев, Е. Кубрякова и их сторонники считают концепт результатом столкновения значения слова с личным и национальным опытом человека [3]. В нашей работе для характеристики темпоральной организации концепта <Киммерия> в лирике М. Волошина было принято определение В. Масловой: концепт – это “семантическое образование, отмеченное лингвокультурной спецификой и тем или иным образом характеризующее носителей определенной этнокультуры” [2].

Наряду с такими характеристиками концепта, как его пространственная организация и особенности перцептивного изображения разных типов пространств, важная роль при исследовании концепта принадлежит его темпоральной организации. Представления о времени являются значимыми для любой культуры. Как и пространство, время помогает человеку найти свое место в мире. В научной литературе, как правило, выделяют две модели времени – линейная (векторная) и циклическая. Характеристиками линейной модели времени являются одномерность, непрерывность, необратимость, упорядоченность, а в основе цикличной модели – представления о повторяемости времен года и отрезков суток. Линейное время в изображении Киммерии М. Волошиным представлено такими способами: использование слов с семантикой “память”, “сны”, обращение к персонажам мифов разных народов (преимущественно древних греков), использование грамматико-синтаксических конструкций, ритмико-метрических и жанрово-стилевых особенностей.

Произведением, в котором отчетливо представлена линейная модель времени, является стихотворение “Дом поэта”, в котором синтезированы все ведущие мотивы киммерийских циклов. В описаниях Киммерии поэт мало говорит о современности и о недавних трагических событиях. Историческое время, к которому чаще всего обращается М. Волошин, – эпоха древности. Это можно объяснить размышлениями поэта о жизни, ее смысле, месте человека в этом мире, а пищу для таких раздумий давала богатая античная культура, с историей которой М.Волошин связывал историю своей духовной родины. Циклическое время воссоздается с помощью описаний природы в разные времена года и суток. Среди времен года доминируют весна и осень, среди суточного цикла – полдень, вечер и ночь, в меньшей степени – утро. Киммерийские изображения проникнуты философскими размышлениями о взаимоотношениях природы и человека, о сущности бытия, о тайнах Вселенной. Каждый элемент циклической модели времени показывает Киммерию под особым углом зрения, помогает М.Волошину передать тончайшие оттенки своего отношения к родине и запечатлеть ее такие разные, но всегда прекрасные образы.

Итак, индивидуально-авторский концепт <Киммерия> является важной составляющей творчества М. Волошина и тесным образом связан с выражением философско-эстетической концепции автора. Изображение темпоральных срезов и суточно-годовых циклов времени дает возможность вписать Киммерию в контекст мирового развития и в ритмы природы.


1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка