Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5



Сторінка25/28
Дата конвертації08.03.2016
Розмір5.96 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Ольга Єрошенко,

3 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.психол.н., доц. Л. Р. Кашкарьова
СТАВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ ДО ЦИВІЛЬНОГО ШЛЮБУ

У різні часи вітчизняної історії тривале проживання жінки та чоловіка без зареєстрованого шлюбу мало неоднакові назви: “життя на віру”, “фактичний шлюб”, “фактичні шлюбні відносини”. Останнім часом такі стосунки називають “цивільним шлюбом”. Це поняття відображає ставлення суспільства та держави до осіб, які обрали саме таку форму організації свого сімейного життя. Мета нашого дослідження: з’ясувати, як сьогодні ставляться до цивільного шлюбу молоді українці. Методи: анкетування студентів.

Для того, щоб з’ясувати ставлення молоді до цивільного шлюбу, було проведене анкетування серед студентів Бердянського державного педагогічного університету. Вік опитаних – 17-24 роки. Як показали отримані відповіді, цивільний шлюб схвалюють 44% першокурсників та по 67% студентів 3-го та 5-го курсів. В цілому, 72% опитаної молоді визнають цивільний шлюб сім’єю. Разом із тим, 58% респондентів зауважили, що цивільні та офіційно зареєстровані шлюби все ж мають суттєві відмінності. Такої різниці не вбачають лише молоді люди 3-го курсу: 88% з них погоджуються з твердженням, що цивільні та офіційні шлюби по суті однакові.

Окремі запитання анкети стосувалися проблем дітей, народжених у цивільних шлюбах. 72% опитаних вважають, що в наш час діти, народжені в цивільному шлюбі, не відчувають дискомфорту в суспільстві. Поряд із цим, майже стільки ж (70% анкетованих) вбачають, що цивільний шлюб не захищає права дитини: 1-й курс – 33%, 3-й – 30%, 5-й – 7%. Ми також попросили студентів уявити себе дитиною й відповісти, чи хочуть вони, щоб їхні батьки перебували у зареєстрованому шлюбі. “Так” – такими були 83% відповідей. Причому, відсоток позитивних відповідей збільшувався від курсу до курсу:1-й курс – 73%, 3-й – 80%, 5-й – 97% (юнаки цього курсу взагалі дали


100-відсоткове “так”). В анкеті досить цікавим було запитання: “Чи дозволили б Ви своїй дитині, яка досягла повноліття, жити у цивільному шлюбі?”. 67% відповіли “так”: 1-й курс – 43%, 3-й – 80%, 5-й – 77%. Особливо в цьому треба відмітити юнаків 3-го курсу: всі вони дозволили б це своїм дітям.

У суспільстві досить спірним є питання обов’язків у цивільному шлюбі, їх розподіл між чоловіком та жінкою, те, наскільки це зручно для кожної статі. В анкету ми ввели таке твердження: “Цивільний шлюб породжує менше обов’язків, ніж зареєстрований”. З ним погодилося загалом 54% студентів: 1-й курс – 63%, 3-й – 50%, 5-й – 50%. Якщо ж поглянути на статистику з гендерної точки зору, то відповідь “ні” давали скоріше юнаки, ніж дівчата (дівчата:


1-й курс – 31%, 3-й – 44%, 5-й – 44%; юнаки: 1-й курс – 43%, 3-й – 62%, 5-й – 58%). Як бачимо, чоловіки, порівняно з жінками, показали меншу схильність ухилятися від обов’язків щодо цивільного шлюбу. Дещо провокаційним було твердження: “У цивільному шлюбі живуть люди, які не хочуть обтяжувати себе обов’язками”. 51% опитаних відповіли, що так не вважають. Те, що “цивільний шлюб – це вільне сексуальне життя”, заперечили 62% опитаних, більшість з яких – дівчата. 72% респондентів не погодилися з тим, що “цивільний шлюб розбещує людину”. І лише 31% висловилися, що до такого роду організації сімейних відносин схильні безвідповідальні люди. Більшість молодих людей вважає цивільний шлюб більш зручним для чоловіків (60%).

У сьогоднішньому суспільстві побутує така назва цивільного шлюбу як “пробний”. Відомо, що багато пар вступають у такий вид відносин для того, щоб спробувати себе у шлюбі, перевірити здатність на співжиття зі своєю половинкою. Цікавою є з цього приводу думка сучасної молоді, її засудження чи схвалення цього явища. 85% опитаних студентів відповіли, що схвалюють те, що деякі пари перед одруженням живуть певний час разом. Особливо переконливо це пролунало на 3-му курсі, де схвалення висловили всі 100% юнаків. Також було задане запитання: “Чи вплинуло б на Ваше ставлення до майбутньої дружини (чоловіка) те, що раніше вона (він) перебувала(в) у цивільному шлюбі з іншим (іншою)?”. “Так” відповіли 29% опитаних: 1-й курс – 37%, 3-й – 27%, 5-й – 23%. Мало хто з опитаних хотів би у законодавчому порядку заборонити цивільний шлюб (9%), чи вважав би за необхідне відмінити реєстрацію шлюбів (5%). Наостанок зазначимо, що 67% опитаних студентів погодилися б жити у цивільному шлюбі, при цьому тенденція з віком зростає:


1-й курс – 50%, 3-й – 73%, 5-й – 77%.

Отримані результати анкетування показують, що більшість молодих українців позитивно ставиться до цивільного шлюбу як до явища, проте у їх свідомості такий шлюб не ототожнюється з офіційним. У той же час сьогодні така форма шлюбних стосунків фактично визнається державою, про що свідчить аналіз українського законодавства.



Ірина Завгородня, Анастасія Ломова,

6 курс Інституту психолого-педагогічної

освіти та мистецтв.

Наук. керівник: к.психол.н., доц. Л. Р. Кашкарьова


ГЕНДЕРНІ ВІДМІННОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЇ ДОСЯГНЕННЯ УСПІХУ

Мотивація досягнення – один із різновидів мотивації діяльності, пов'язаний з потребою індивіда досягати успіхів та уникати невдач. Люди з високим показником мотиву досягнення намагаються досягнути високих результатів у діяльності, тоді як індивіди з низьким показником мотиву досягнення байдужі до успіхів. Мотивація досягнення, на думку Г. Меррея, виражається в потребі долати перешкоди та досягати високих показників у праці, самовдосконалюватися, суперничати з іншими та випереджати їх, реалізовувати свої таланти і тим самим підвищувати самоповагу. Стосовно гендерних особливостей мотивації досягнення існує ряд суперечливих гіпотез. Перша з них припускає, що жінки інакше вмотивовані на досягнення, ніж чоловіки, оскільки чоловіки та жінки в основі своєї мотивації мають різні потреби. Друга гіпотеза припускає, що хоча чоловіки та жінки мають однаково виражену мотивацію досягнення, реалізують вони її в різних видах діяльності. Мотивація жінок більш зовнішньо організована, тобто мотив легше формується під впливом ззовні, а мотивація чоловіків – більш внутрішньо організована, тобто виходить із розуміння сенсу того, що треба робити.

Фергюсон та Хорні вважають, що у чоловіків превалює мотив успіху, а у жінок – мотив уникнення невдач. Інші дослідники (Винокуров) статистично достовірно доводять, що жінки, в порівнянні з чоловіками, мають більш високий рівень як потреби в досягненні, так і в уникненні невдач у діяльності. Метою нашого дослідження було визначення спрямованості мотивації та виду мотиву, яким керуються чоловіки та жінки в ході своєї діяльності. У дослідженні взяли участь студенти 2-х та 3-х курсів факультету естетичного та фізичного виховання Бердянського державного педагогічного університету віком 19–20 років, усього 70 юнаків та 70 дівчат. Вибір вікової групи обумовлений тим, що в даному віковому періоді стає актуальною проблема особистісного та професійного самовизначення. З допомогою опитувальника Мехрабіана, спрямованого на вимірювання мотивації досягнення, були отримані дані про рівень мотивації досягнення у юнаків та дівчат (див. таблицю 1).

На підставі отриманих даних можна зробити висновки, що: у більшої частини юнаків (42 людини) домінує прагнення до успіху, у 26-и студентів виявлено прагнення до уникання невдач, і у 2-х не було виявлено переважаючої тенденції; у 8-ми дівчат виявлено прагнення до успіху, у 23-х виявлено прагнення до уникнення невдач, а щодо 39-и студенток не можна зробити якихось висновків про переваги типу мотивації.



Таблиця 1

Гендерні особливості мотивації досягнення успіху

Рівні

Юнаки

Дівчата

Прагнення до успіху

42

8

Прагнення уникати невдач

26

23

Домінування не виявлено

2

39

Всього осіб

70

70

Виходячи з даних результатів, можна припустити, що більшість юнаків та 8 дівчат даної вибірки зазвичай в діяльності ставлять перед собою певну мету, досягнення якої може бути розцінено ними як успіх. Вони виразно проявляють прагнення будь що домогтися тільки успіхів у своїй діяльності, шукають відповідну діяльність, активно до неї включаються, обирають засоби та володіють діями, спрямованими на досягнення поставленої мети. Таким людям, зазвичай, притаманний очікуваний успіх, тобто беручись за яку-небудь роботу, вони обов'язково розраховують на те, що доб'ються успіху, впевнені в цьому. Такі люди очікують отримати схвалення за дії, спрямовані на досягнення поставленої мети, здатні правильніше оцінювати свої можливості, успіхи та невдачі. проявляють більшу наполегливість в досягненні поставлених цілей, воліють завдання середнього або злегка підвищеного рівня труднощів.

У 26-ти юнаків та 23-х дівчат виявлено прагнення до уникання невдач. Це свідчить про те, що вони схильні проявляти невпевненість в собі, не вірять в можливості досягнення успіху, бояться критики. Вони нерідко ігнорують об'єктивну інформацію про свої можливості, мають завищену або занижену самооцінку, нереалістичний рівень домагань. Такі студенти обирають завдання більш легкі або найважчі. Можна припускати, що дані випробувані намагаються уникати завдань, які вони не можуть вирішити з першого разу. Домінування певних тенденцій не виявлено у 2-х юнаків і 39-ти дівчат, які в діяльності можуть прагнути і як до успіху, так і до уникнення невдач.



Ганна Іорганська,

2 курс Інституту психолого-педагогічної

освіти та мистецтв.

Наук. керівник: к.психол.н., доц. Т. П. Малихіна


ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ ЛОКУС КОНТРОЛЕМ ТА УСПІШНІСТЮ ЛЮДИНИ

Частина людей відчувають себе власником своєї долі, а інші переважно “пливуть за течією”. У першому випадку відповідальність за все, що відбувається в житті людини, заздалегідь приписується власним здібностям і старанності, в іншому – зовнішнім силам, а саме: іншим людям, середовищу, які її оточують, фортуні чи певним обставинам. Питання про зв’язок між локусом контролю і успішністю людини цікавило вчених протягом усього періоду розвитку психології і не могло не знайти свого відображення також у працях таких відомих вчених: А. Маркової, Т. Матіса, Г. Мюрея, А. Орлова, Дж. Роттера, Ф. Хопре.

Локус контроль – якість, що характеризує схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний – зовнішній локус контроль) або власним здібностям і зусиллям (інтернальнии – внутрішній локус контролю). Поняття локуса контролю запропоноване американським психологом Д. Роттером. Локус контролю є стійкою властивістю індивіда, що формується в процесі його соціалізації. Визначено, що люди, які володіють внутрішнім локусом контролю, упевненіші в собі, послідовні та наполегливі в досягненні поставленої мети, схильні до самоаналізу, урівноваженості, товариські, доброзичливі та незалежні. Схильність до зовнішнього локусу контролю, навпаки, виявляється поряд з такими межами, як невпевненість в своїх здібностях, неврівноваженість, прагнення відкласти реалізацію своїх намірів на невизначений термін, тривожність, підозрілість, конформність та агресивність. У всі часи й у всіх суспільствах були люди, що відрізняються надзвичайним везінням, у кого будь-яка справа йде на лад, а всі умови складаються найбільш сприятливим чином. Ніби весь світ підпорядкований єдиному завданню: надавати допомогу щасливчикам у всьому. Успіх супроводжується такими атрибутами як гроші, визнання, популярність. Багатьом хотілося б стати успішними, але не всім це вдається. Успіх і успішність у житті – це аж ніяк не є випадкове чи одиничне явище. Як існує чорна смуга невдачі, також існує й біла смуга успіху: і той, і інший шлях людина обирає сама. Якщо людина виграла в лотерею мільйон євро або одружився на принцесі, то це ще далеко не успіх. Успіх – це не випадковість, а закономірність, багаторазово підтверджений позитивний життєвий досвід, який формується завдяки позитивному образу мислення та оптимістичному способу життя, сильному бажанню людини досягти певних вершин і невгамовна діяльність, спрямована на їх підкорення.

Прагнення до досягнення успіху по Ф. Хоппе або “мотив досягнення” – це потреба, що проявляє стійкість індивіда домагатися успіху в різних видах діяльності [3]. Уперше ця диспозиція була виділена в класифікації Г. Мюрей, що розумів її як стійку потребу в досягненні результату в роботі, як прагнення “зробити щось швидко й добре, досягти рівня в якій-небудь справі” [3]. Ця потреба носить генералізований характер і проявляється в будь-якій ситуації, незалежно від конкретного її змісту. Метою нашого дослідження було прослідити зв’язок між локусом контролю і успішністю людини .

У дослідженні ми використали методику діагностики мотивації до успіху та мотивації до уникнення невдач Т. Елерса, а також методику визначення локус контролю Дж. Роттера. У дослідженні взяло участь 30 осіб віком від 18–19 років. Досліджуваним пропонувалось визначити свою мотивацію до успіху і уникненню невдач та рівень локус контролю. За методикою Т. Елерса 40% досліджуваних мають мотивацію на досягнення успіху та 60% – мотивацію до уникнення невдач. За методикою Дж. Роттера 30% досліджуємих мають інтернальний локус контроль та 70% – екстернальний. Згідно з даними нашого дослідження простежується взаємозв’язок між мотивацією до успіху та локус контролем. Люди, які достатньо і сильно орієнтовані на успіх мають переважно інтернальний локус контроль. Досліджуванні, що мали екстернальний локус контроль переважно мотивовані на уникнення невдач. Як правило такі люди беруться за вирішення або дуже легких завдань де успіх гарантований або дуже складних де невдачу можна перекласти на обставини або інших людей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бажин Е. Ф. Методика определения уровня субъективного контроля / Е. Ф. Бажин. – Л., 1984. – 21 с.

2. Хекхаузен X. Мотивация и деятельность / Х. Хекхаузен. – М. : Педагогика, 1986. – Т. 2.

3. Кондратьева М. В. Мотивация достижения успеха в структуре личности в современной психологии [Электронный ресурс] / М. В. Кондратьева. – Режим доступа : http://science.ncstu.ru/articles/hs/07/psych/32.pdf



Богдан Кальченко,

2 курс Інституту психолого-педагогічної

освіти та мистецтв.

Наук. керівник: к.психол.н., доц. Т. П. Малихіна


ТИСК ГРУПИ НА ІНДИВІДУАЛЬНУ ДУМКУ ЛЮДИНИ

Кожна людина, що живе в суспільстві, включена у безліч різних соціальних груп (родина, навчальна група, дружня компанія і т.д.). У кожній з цих груп вона займає визначене положення, має деякий статус, до нього пред’являються певні вимоги. Група здійснює вплив на особистість. Підпорядковуючи думки особистості груповій думці, щоб уникнути конфлікту, група тисне на людину, виникає явище конформізму. Проблему групового тиску в різні роки розробляли Т. Адорно, Е. Фромм, Р. Мертон, Д. Статт, Г. Маркузе, С. Мілгрем тощо. Джерельною базою щодо даної проблематики серед вітчизняних дослідників стали роботи Л. Гозмана, О. Шестопал, Л. Столяренко та інших.

Явище конформізму пов'язано з групою. З тим, як може група впливати на окрему людину. Якщо людина згодна з думкою більшості, з думкою або переконанням групи – він отримує підтримку і схвалення. Навпаки – якщо він йде проти течії, то зустрічає невдоволення, відкидання, ненависть. Таких людей називають нонконформістами. Здебільшого вони лідери, генератори ідей, новатори. Якщо людина є лідером у колективі – то йому буде дозволено невелике відхилення від загальної поведінки. Нонконформіст пропонує нові ідеї, йде неходжені стежкою. Подібний образ думок не приносить популярності. Спочатку його не сприймають, або вважають ідіотом, але через деякий час люди приймають нові рішення і спокійно користуються усіма благами цивілізації. Так влаштований світ: Спочатку ненависть, глузування, обурення, потім цікавість, а слідом – бурхливе захоплення і шанування. Нонконформіст стикається з нерозумінням і відкиданням з боку суспільства. Конформістів більшість і скоріше за все, людина просто боїться змінювати життя, прагнути до нового, забувати старе. Мета дослідженя: виявлення впливу групового тиску на особистість.

В нашому дослідженні взяли участь студенти другого курсу спеціальності “психологія” в кількості 10 осіб. Ми повторили експеримент, який у 1951 році провів Соломон Эш. Групі студентів було запропоновано порівняти довжину лінії з трьома нерівними їй відрізками. Кожний випробуваний голосно повідомляв свою оцінку. Вся група, за винятком одного, попередньо зустрілася з експериментатором і вони домовилися, що будуть давати явно зрадливі оцінки про співвідношення ліній. Реально їхньої помилки були значними (від 1 до 4 см). Той, хто не був посвячений у своєрідну змову, зштовхувався із суперечним його реальному досвіду думкою більшості. Положення складалося напружене: з одного боку, думка усіх, з іншого боку – реальне сприйняття і власна думка члена групи. У залежності від властивостей особистості реакція непосвячених була різною: одні продовжували відстоювати свою думку засновану на сприйнятті, і ігнорувати думку інших, інші – виражали згоду з думкою більшості (або беззастережно, або погоджувалися зовнішньо, але в дійсності залишалися при своїй думці). Результати дослідження показали, що 25% досліджуваних завжди підпорядковуються груповій думці, 75% хоч би раз змінювали свою думку під тиском групи.

Отже, конформізм – соціальне явище, коли поставлені невизначені задачі, коли невелика група, не дуже згуртовані, все це впливає на прояв конформної поведінки. Конформізм – груповий тиск, в результаті якого змінюється установка окремої особистості, або зміна поведінки або спонукань людини в результаті реального чи уявного тиску групи. В основі конформізму лежить страх зіпсувати стосунки з колективом, бути відірваним від нього або виключеним з нього.

ЛІТЕРАТУРА

1. Майерс Д. Социальная психология / Д. Майерс. – СПб., 2000. – 308 с.

2. Милграм С. Эксперимент в социальной психологии / С. Милграм. – СПб., 2000. – 336 с.

3. Эш С. Влияние группового давления на модификацию и искажение суждений / С. Эш. // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб. : Питер Ком, 2000. – С. 210–225.



Марина Кара,

5 курс Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв БДПУ, Запорізького державного медичного університету.

Наук. керівник: cт. викл. (БДПУ) С. І. Кара
ПРОБЛЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ШКОЛЯРІВ

Соціально-технологічний прогрес спричиняє зростання негативного впливу на особистість інформаційних потоків; збільшення щоденних фізичних та психологічних навантажень; загострення почуття страху, невпевненості, розгубленості та розчарування. Усе це негативно відбиває на здоров’ї людини загалом і на психічному здоров’ї зокрема. Ураховуючи те, що людське життя є найвищою цінністю, перед суспільством постає ряд важливих завдань, серед яких головним є вирішення проблеми збереження здоров’я людини, не тільки фізичного, а й психічного. Збереження фізичного і психічного здоров’я особистості, зокрема підростаючого покоління, є одним із пріоритетних завдань сучасної системи освіти. Психічне здоров’я є одним із основних компонентів здоров’я особистості. Метою дослідження є вивчення проблеми збереження психічного здоров’я школярів.

У сучасній психології та психіатрії багато уваги приділяється психічному здоров’ю дітей різних вікових періодів та факторам середовища, що їх детермінують. Зокрема у психологічній літературі вивчається взаємозв'язок психоемоційного розвитку особистості дитини з її мікросередовищем (дошкільними, загальноосвітніми та позашкільними навчальними закладами, сім’єю, однолітками). Психологами доведено, що під час навчання число здорових дітей значно скорочується. У літературних джерелах зустрічаються спроби охарактеризувати причини шкільної невротизації дитини, яка призводить до дезадаптивного стану. Чинники погіршення психічного здоров’я особистості у шкільний період визначено різноманітні. До них належать: непідготовленість дитини до школи; вплив авторитарного вчителя; дитячі страхи; порушення психогігієнічних основ навчального процесу, оптимумів навчальної діяльності, гармонії творчих здібностей; гіподинамія; недостатній рівень енергопотенціалу. Але думка авторів збігається у тому, що психічні фактори є головними у процесі шкільної дезадаптації. У свою чергу, дезадаптація призводить до безпричинної агресивності, депресії, відмови відвідувати уроки, заниженої самооцінки, страху відповідати біля дошки, очікування негативного відношення до себе як з боку вчителів, так і учнів. З одного боку, це обумовлено певними індивідуально-психологічними властивостями особистості, а саме: високим рівнем тривожності, низьким рівнем нервово-психічної стійкості, низькою мотивацією до навчання; з іншого – нераціональною організацією навчального процесу.

У численної кількості дітей, які не адаптувалися до умов школи спостерігаються психічні розлади. Згідно досліджень Л. Крижанівської існує три групи дітей, які страждають шкільними неврозами. До першої групи належать педагогічно занедбані або розумово відсталі учні. Для них характерні явні відхилення у поведінці, грубість, агресія, підвищена самооцінка, низька успішність. До другої групи відносяться школярі, які добре вчаться і задовільно ведуть себе на уроках, але під впливом стресів різко змінюються: з’являється депресія, апатія, нав’язливі стани. Третя група представлена зовнішньо благополучними дітьми, у яких все ж таки спостерігаються деякі ознаки невротизації: страх відповідати біля дошки, тремор рук, плаксивість, фобії, занижена самооцінка [1, с. 37]. Сьогодні діти дуже швидко розчаровуються, втрачають зацікавленість у пізнанні нового, оскільки навчальний процес скоріше нагадує прискорене “накопичення капіталу знань”, ніж поступовий, внутрішньомотивований, позитивний емоційнозабарвлений процес інтелектуального розвитку. Можливо, тому випереджаючий характер процесу оволодіння знаннями так часто спричиняє появу негативних реакцій, внутрішнього супротиву особистості, через що дитина у процесі навчання втрачає можливість певним чином адаптуватися, пристосуватися, усвідомлювати й сприймати великий обсяг нової інформації.

Отже, труднощі процесу адаптації школяра до навчання стають причиною не тільки невротизації і неуспішності у навчанні, а й загрожують психічному здоров’ю особистості. Зазначимо, що невротизація й астенізація нервової системи дитини є причинами емоційної нестійкості учня до будь-яких перешкод у навчанні. До цього можна додати низку недоліків, пов’язаних із організацією навчання, що також негативно впливає на морально-психічне (духовне) здоров’я особистості школяра. Зрозуміло, що саме такі діти потребують особливої уваги з боку вихователів, викладачів, психологічної служби школи та вищого навчального закладу.

Одними з найголовніших умов збереження психічного здоров'я школярів є: застосування особистісно орієнтованих технологій навчання; дотримання науково обґрунтованих психогігієнічних норм організації навчання з урахуванням індивідуальних норм навантаження; здатність планувати навчальне навантаження, спрямованого не лише на зберігання стану повного душевного, тілесного та соціального добробуту, а й на збільшення якості психічного здоров’я дітей.



ЛІТЕРАТУРА

1. Крижанівська Л. О. Психічні розлади непсихотичного рівня у ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи (клініка, діагностика, лікування) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра мед. наук : спец. 14.01.16. “Психіатрія” / Л. О. Крижанівська. – К., 1998. – 40 с.



Євгенія Качан,

5курс Інституту психолого-педагогічної

освіти та мистецтв.

Наук. керівник: к.психол.н. О. В. Карапетрова

1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка