Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5



Сторінка8/28
Дата конвертації08.03.2016
Розмір5.96 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   28

Людмила Цуркан,


1 курс Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв.

Наук. керівник: аспір. Ю. Ю. Королевська


ГІПОТЕЗИ ПОХОДЖЕННЯ ТРИЗУБА


Більшість символів виникло ще на світанку історії людства. Символ – це ідея, яка відображає найглибинніші знання наших пращурів. Саме стародавність цих знань і є найвищою цінністю для нащадків. Оскільки на землях України тризуб має безперервну багатотисячолітню традицію – це є той таємничий код, який маємо прочитати, щоб відчути себе спадкоємцями великого і мудрого народу, щоб вийти на шлях правильного життя. Нині, коли тризуб знову став уособленням української державності, абсолютно логічним є звертання не тільки науковців, а й широкого загалу до витоків національної символіки, що має на меті з'ясувати її походження і суть. На цей час існує понад сорок версій, які пояснюють походження та тлумачать суть тризуба. Залежно від того, що саме автори цих версій кладуть в основу свого обґрунтування, їх умовно можна поділити на три групи – предметну, графічну та філософську. Вивчали історію тризуба такі науковці: С. Шелухін, О. Рибаков, К. Болсуновський, М. Грушевський, М. Таубе та ін.

Першим з українських князів Володимир почав карбувати срібні й золоті монети. На монетах були зображені образи Христа й князя Володимира та його монограма – знак “тризуб”. Бачення в зображенні тризуба конкретних рис живих і неживих предметів навколишньої дійсності лежать в основі предметних гіпотез. Дехто вбачає в тризубі відтворення форм верхньої частини скіпетра візантійських монархів, скіпетра скіфських царів, зображення корони, тобто предметів, що символізують державну владу. Інші дослідники вважають, що тризуб нагадує обриси птаха, уособлюючи норманського крука, норманського сокола або голуба Святого Духа. Значна частина фахівців припускає, що цей символ – емблема, пов'язана з конкретним предметом людської життєдіяльності – якорем, норманським шоломом, сокирою, прапором, рибальським знаряддям, луком зі стрілою, колоском тощо [1, с. 86]. Є думка, що тризуб Володимира – символ влади над трьома світами – небесним, земним і підземним, або ж символ-ключ до розуміння алфавітів земної писемності. Дехто припускає, що тризуб це знак “Шу” (“Шукання”), тобто нагадування про закони природи з метою підвищення людської активності та відповідальності за свій розвиток [1, с. 86–87].

Абстрактна ідея Трійці, одним із графічних зображень якої і став тризуб, лягла в основу канонізованої християнської доктрини про єдність Бога-Батька, Бога-Сина та Бога-Духа Святого. Знак Трійці (тризуба) посідає одне з перших місць серед символів світобудови. Деякі дослідники вбачають у ньому символічне зображення Вогню, Води і Життя, інші – єдність Мудрості, Знання і Любові або ж Мудрості, Краси і Розуму. Згідно з однією з версій тризуб є символом Життя. Усі дотеперішні пояснення тризуба О. Пастернак зібрав в 6 головних груп, що об'єднують однорідні гіпотези. А саме: 1) знак як символ державної влади; 2) знак як церковно-християнська емблема; 3) знак як світсько-військова емблема; 4) знак як геральдично-нумізматична фігура; 5) знак як монограма [3].

Одні вважають його зображенням церковного світильника або панікадила, другі – рибальського знаряддя, інші – горішньою частиною скіпетра, символічним зображенням польоту сокола і т. ін. Одне ясно, що тризуб у Київській Русі був знаком князівської влади, родовим знаком князів з династії Рюриковичів. Можливо, прообразом тризубця є трисвічник – один із символів християнської віри. Винайдений самостріл дещо нагадує тризубець і крилатого архангела [2, с. 158]. Тризуб зображався на монетах Боспорського царства. Таким чином, тризубчата монограма Христа вже давно означає причетність до таємничості хрещення. Більше 50 дослідників упродовж 1815 по сьогодення намагались відгадати значення тризуба, їх висновки – “це здогади без жодної реальної підстави” [3]. Отже, кожна людина вбачає свою суть у тризубі і, дослідивши, ми зрозуміли, що гіпотез дуже багато і вони всі різні.



ЛІТЕРАТУРА

1. Бойко О. Д. Історія України : навч. посібник / О. Д. Бойко. – К. : Академвидав, 2006. – 686 c.

2. Веденський А. Допоміжні історичні дисципліни / А. Веденський, В. Стрельський. – К., 2003. – 208 с.

3. Пастернак О. Пояснення тризуба, герба Великого Київського князя Володимира святого / О. Пастернак. – К. : Веселка, 1991 – 47 с.


МОВА З МЕТОДИКОЮ ВИКЛАДАННЯ
Галина Абраменко,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.

Наук. керівник: ст. викл. І. І. Ходикіна
Основи вивчення категорії числа іменників

в українській та російській мовознавчій науці

Граматична категорія – це одне з найабстрактніших понять. Граматична категорія своїх показників не має, вона виявляється через граматичні значення, які визначаються за допомогою своїх засобів вираження – граматичних форм. Граматичні категорії – це найбільш узагальнені поняття, які об’єднують однорідні граматичні значення, виражені різними мовними засобами. Так, однина і множина становлять категорію числа, недоконаний і доконаний вид – категорію виду, дійсний, умовний і наказовий способи – категорію способу і т.д. Актуальність обраної теми дослідження зумовлена неоднозначним підходом до розуміння сутності самого поняття “грамматична категорія”.

Категорія числа – граматична категорія, яка виражає кількісні характеристики предметів думки [2, с. 268]. Цю тезу підтримують практичні розробки як українських, так і російських граматистів – В. Горпинич, С. Богданов, М. Волкова, В. Євтюхін та ін. Мета роботи – дослідження сутності категорії числа іменників у сучасному східнослов׳янському мовознавстві. Основний методи – описовий та зіставний. У мовах світу категорія числа не збігається. Є мови, в яких, крім однини і множини, є двоїна і троїна. Двоїна була в давньоукраїнській мові, троїна є в деяких папуаських мовах. Граматичні категорії за своїм обсягом неоднакові. Категорія числа охоплює багато частин мови (іменник, прикметник, займенник, дієслово), так само щодо роду, а категорії часу, способу властиві тільки дієсловам, що пояснюються самим виявом предметів і явищ. Роль їхня також різна. Є граматичні категорії, морфологічні (числа, роду, відмінка, часу, стану, способу, виду, особи) і синтаксичні.

В усіх іменниках, що позначають конкретні предмети і явища, розрізнення між формами однини та множини можна виразити формулою “один – не один”. Це означає, що граматичні розрізнення між співвідносними формами числа мають такий предметно-смисловий зміст. Лише в іменниках, які мають тільки однину (наприклад, золото) або тільки множину (наприклад, двері), ознака числа ґрунтується не на реальних кількісних розрізненнях, а на формально-граматичній прикметі слова. Порівняємо слово сани множини, що позначає один предмет, і слово білизна однини, що позначає безліч предметів. Визначним моментом у виділенні форми числа є не протиставлення понять “один” і “не один”, а формальна ознака, тобто закінчення слова. Іменник, наприклад, брат – форма однини і в узагальненому значенні вживається як найменування усіх братів: Багато тут вашого брату, вовків, розвелося. (Українська народна творчість). Іменник вила – форма множини, якщо вона позначає навіть тільки один предмет.

Категорія числа в мові більш вмотивована, ніж категорія роду, тому що поняття числа не пов’язане обмеженням істотності, яким пов’язане поняття ознаки статі. На перший погляд, категорія числа є досить “прозорим” граматичним явищем, яке узагальнено відображає реальні відмінності між одним предметом (явищем) та їх безліччю. Однак вже найпростіший аналіз найбільш типових фактів виявляє, що паралелізм реальних відмінностей у числі і відповідних граматичних відносин суттєво порушується. Про це свідчить не співпадання граматичної структури числа в різних мовах. Слід враховувати також тривалий історичний розвиток абстракції числа, неподільно пов’язаної з відірваним мисленням взагалі. У сучасних українськiй та російській мовах категорія числа знаходить своє найбільш чітке вираження в протиставленні форм однини і множини. Це протиставлення утворює модель “один (предмет) – більше, ніж один (предмет)”. Однак в цій моделі відображаються лише найбільш типові відношення, які традиційно розглядаються як вираження граматичної сутності числа. Об’єктивний аналіз категорії числа і визначення її місця в системі граматичної побудови вимагають залучування всіх фактів, які мають пряме або непряме відношення до абстракції числа. Отже, кожен іменник визначається не тільки як форма роду (також відмінку), але й числа. Формальна ознака однини співпадає з ознаками роду.

ЛІТЕРАТУРА

1. Горпинич В. О. Українська морфологія : [навч. посібник] / В. О. Горпинич. – Дніпропетровськ : ДНУ, 2002. – 350 с.

2. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства : [підручн. для студентів] / М. П. Кочерган. – К. : Академія, 2000. – 368 с.

3. Современный русский язык : Морфология : [учебн. для студентов] / С. И. Богданов, М. Д. Волкова, В. Б. Евтюхин и др. – СПБ. : Факультет филологии и Факультет филологии и исскуств СПбГУ, 2007. – 664 с.



Інна Адрющенко,

1курс Інституту філології та соціальних комунікацій.

Наук. керівник: асист. К. І. Бурлак
ОСОБЛИВОСТІ АНГЛІЙСЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ ПАРЕМІЙ

Актуальність обраної теми дослідження визначається необхідністю висвітлення природи творення компаративних фразеологічних одиниць (ФО) у сучасній англійській та українській мовах. Вирішення цієї проблеми зумовлюється також підвищеним інтересом лінгвістів до аналізу глибинних зв’язків між фразеологією та національним менталітетом. Метою дослідження є виявлення закономірностей внутрішньої будови та функціонування, притаманних фразеологічним одинцям як мікросистемі сучасної англійської та української мови, встановлення лінгвального механізму творення компаративних ФО. Пошуковий і компаративний методи дозволили провести дану розвідку. Питання фразеології цікавили і продовжують цікавити як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Дослідженню етимології фразеологічних одиниць присвятили свої праці Ш. Баллі, К. Баранцев, В. Виноградов, В. Кунін, Н. Амосова, З. Загірова, В. Лебединська, С. Георгієва, Д. Мальцева. Усі ці дослідники дали можливість представити фразеологізм як інтегральну підсистему мови.

Фразеологізми, або ідіоми, як їх називають більшість західних вчених, представляють те, що може бути описано як яскрава, живописна частина словарного запасу мови. Фразеологічний фонд мови – ніби картинна галерея, в якій зібрані яскраві ескізи національного менталітету, традицій. Вислови письменників йдуть пліч-о-пліч з досягненнями народу. На думку Д. Добровольського, Ю. Прадіда та В. Телії, ФО будь-якої мови є найбільш специфічним явищем її лексикону не лише в плані системно-регулярної аномальності, а й у плані вираження фразеологізмами (ФЗ) національної самобутності народу – носія мови. На часі з’ясовані й описані шляхи відображення національних особливостей ФО: 1) нерозчленовано, комплексно, всіма елементами, разом узятими, тобто фразеологічним значенням; 2) розчленовано, тобто словами-компонентами; 3) прототипами, оскільки генетично вільні словосполучення описують певні звичаї, традиції культури, побуту тощо того чи того народу; 4) внутрішньою формою, яка виступає образним посередником між планом вираження й планом змісту, синтезує різні аспекти національно-культурного світобачення.

Фразеологізми – це універсальне мовне явище, властиве усім мовам. Великий тлумачний словник сучасної української мови подає визначення фразеологізму, як усталений зворот, стійке поєднання слів, що виступає в мові як єдиний, неподільний і цілісний за значенням вислів [3, с. 923]. Якщо звернутися до класифікації фразеологізмів, то маємо наступні: Фразеологічні зрощення (ідіоми): варити воду (вередувати), зарубати на носі (запам’ятати), ляси точити (вести пусті розмови); Every Tom (usual person), to stake on thin ice (to risk), bald as an eagle (poor). Фразеологічні єдності: крапля в морі (небагато), товкти воду в ступі (повторювати), згорати від сорому (червоніти); to rain cats and dogs (to rain heavily). Фразеологічні сполучення: нічого в рот не брати (нічого не їсти), брати близько до серця (болісно переживати що-небудь); to make a mountain out of a molehill (to become excited about trifles). Фразеологічні вислови: пленарне засідання, ринкова економіка, коло інтересів; struggle against criminality, to fall ill, to fall in love, to make friends, ways and means, now and then, to ear and grudge, no pains no gains. Фразеологічні вислови комунікативного типу (прислів’я, приказки, крилаті вислови): яке коріння, таке й насіння; і стіни вуха мають; as the tree, so the fruit; all in good time; live and learn; haste makes waste, tastes differ.

Семантика фразеологічних одиниць тісно пов’язана з фоновими знаннями носія мови, із практичним досвідом особистості, культурно-історичними традиціями народу, який користується даною мовою [1, с. 3-4]. Тема фразеології досить цікава та багатогранна, має невичерпні ресурси для вивчення, бо народна мудрість багата.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абаєва М. Фразеологическая семантика как часть языковой картины мира / М. Абаєва // Национально-культурный компонент в тексте и языке. Мат. II Междунар. конф. 7-9 апр. 1999 г. Ч. 2 – Мн. : БГУ, 1999. – С. 3–4.

2. Ярова Л. Особливості міжмовної еквівалентності англійських зоофразеологізмів в аспекті перекладу [Электрон. ресурс] / Л. Ярова // Культура народов Причерноморья. – 2006. – № 72. – Режим доступу : http://www.nbuv. gov.ua /Articles/Kultnar/knp55_3/knp55t3_197-201.pdf/.

Елена Амелина,

5 курс филологического факультета.

Научн. руковод.: к.филол.н., проф. М. И. Смольянинова

(Калужский государственный

университет имени К. Э. Циолковского)
СУБСТАНТИВНАЯ МЕТОНИМИЯ В ПОЭЗИИ А. ПУШКИНА

Модели метонимического переноса достаточно полно описаны лингвистами, однако их наполнение в художественных дискурсах, их частотность для того или иного писателя может характеризоваться интересными особенностями. Субстантивная метонимия в поэзии А. Пушкина представлена различными типами как неактантного, так и актантного характера.

1. Модель переноса: вместилище → вмещаемое: Дворец утих; уснул гарем, Объятый негой безмятежной… (Бахчисарайский фонтан). В рамках данного переноса следует отметить некоторые устойчивые у А. Пушкина разновидности этого типа: 1.1. город → люди: Все, чем для прихоти обильной Торгует Лондон щепетильный (Евгений Онегин, 1, XXIII). 1.2. двор в обобщенном значении как место → совокупность людей: Где, позабыв Елисаветы И двор и пышные обеты, Под сенью липовых аллей Он думал в охлаждены леты О дальней Африке своей… (К Языкову). 2. Перенос: материал, объект → изделие, продукт из него: По чашкам темною струею Уже душистый чай бежал… (Евгений Онегин, 3, XXXVII). 3. Перенос: автор → произведения этого автора: В постеле лежа, Вальтер-Скотта Глазами пробегает он. (Граф Нулин). 4. Перенос: свойство → субъект; действие, обнаруживающее свойство. Например: Зачем я должен для потомства Порок и злобу обнажать И тайны козни вероломства В правдивых песнях обличать? (Руслан и Людмила); Роптала юность удалая, Опасных алча перемен… (Полтава); Люблю я бешеную младость, И тесноту, и блеск, и радость… (Евгений Онегин, 1, XXX). 5. Метонимический перенос на основе временного фактора: век (столетие) век (время существования кого-, чего-нибудь, существование, жизнь кого-нибудь): Я слезы лью, я трачу век напрасно, Мучительным желанием горя. (Князю А. М. Горчакову). 6. Актантные метонимические значения: 6.1. действие → результат действия: Но кто ж, усердьем пламенея, Ревнуя к общему добру, Донос на мощного злодея Предубежденному Петру К ногам положит, не робея? (Полтава). 6.2. действие → субъект действия: Трике встает; пред ним собранье Хранит глубокое молчанье. (Евгений Онегин, 5, XXXIII). 6.3. действие → время действия: Онегин едет на бульвар И там гуляет на просторе, Пока недремлющий брегет Не прозвонит ему обед. (Евгений Онегин, 1, XV).

Широкое распространение в поэзии А. Пушкина получила синекдоха. 1. Расширение значения: Еще напор – и враг бежит… (Полтава). 2. Сужение значения. Здесь характерным для поэзии А. Пушкина является употребление вместо общего понятия такого, которое является символом названного: К земле приникнем ухом оба (Чего не выдумает злоба!), И кто услышит первый звон, Тот и владей мечом до гроба… (Руслан и Людмила);

Таким образом, в поэзии А. Пушкина можно отметить основные модели метонимического переноса, как неактантного, так и актантного характера, с разной степенью их продуктивности.

ЛИТЕРАТУРА

1. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка / Ю. Д. Апресян. – М., 1974.

2. Арутюнова Н. Д. Метонимия / Н. Д. Арутюнова // Русский язык. Энциклопедия / под ред. Ю. Н. Караулова. – М., 1997.

3. Гак В. Г. К типологии лингвистических номинаций / В. Г. Гак // Языковая номинация. Общие вопросы. – М., 1977.



Ангелина Арчебасова,

5 курс факультета русского языка и литературы.

Научн. руковод.: к.филол.н., доц. Е. В. Попова

(Таганрогский государственный педагогический институт)


О СУЩНОСТИ И ФУНКЦИОНАЛЬНОМ НАЗНАЧЕНИИ КОНЦЕПТА

С точки зрения когнитивной лингвистики, познание – это порождения и трансформации концептов (смыслов), поэтому центральным понятием и объектом исследования данной науки является концепт. Термин “концепт” (от лат. conceptio – понимание, система) – определённый способ понимания (трактовки, восприятия) какого-либо предмета, явления или процесса; основная точка зрения на предмет; руководящая идея – введен основоположником концептуализма, философом, теологом и поэтом П. Абеляром. До идеи концепта важнейшей единицей понимания, как рассуждения в диспутах и текстах, было предложение. До середины ХХ века понятие “концепт” не воспринималось как термин в научной литературе. Полноправным термином концепт стал только в 80-х годах в связи с расширением предметной области лингвистики. Именно в тот период, в ходе очередной эпистемической революции российская лингвистическая мысль столкнулась с необходимостью выработки нового термина для адекватного обозначения содержательной стороны языкового знака, который снял бы функциональную ограниченность традиционных значения и смысла и в котором бы органически слились логико-психологические и языковедческие категории.

На современном этапе развития научного знания в области языка данный термин прочно закрепился, и довольно часто используется в лингвистике [1; 2; 3]. Но несмотря на это до сих пор нет единого определения этого термина. Цель нашего исследования – на основе анализа современных исследований уточнить содержание термина “концепт”. Авторы “Краткого словаря когнитивных терминов” рассматривают концепты как идеальные абстрактные единицы, смыслы, которыми оперирует человек в процессах мышления, и которые отражают содержание опыта и знания, содержание результатов всей деятельности человека и процессов познания им окружающего мира в виде определенных единиц, “квантов знания”. При этом отмечается, что содержание концепта включает информацию о том, что индивид знает, предполагает, думает, воображает о том или ином фрагменте мира. Концепты сводят все многообразие наблюдаемых явлений к чему-то единому, под определенные, выработанные обществом категории и классы.

Концепт в плане содержания языкового знака включает в себя, кроме предметной отнесенности, всю коммуникативно значимую информацию, что в конечном итоге отражает лингвистическую ценность внеязыкового объекта, проявляющуюся в соответствии с законом синонимической аттракции в семантической плотности той или иной тематической группы. Одним из компонентов семантики языкового концепта является когнитивная память слова – смысловые характеристики языкового знака с его исконным предназначением и системой духовных ценностей носителей языка. Концепт – элемент картины мира. Любой концепт вбирает в себя обобщенное содержание множества форм выражения в естественном языке, а также в тех сферах человеческой жизни, которые предопределены языком, это результат соединения словарного значения слова с личным и этническим опытом человека. Концепты в сознании человека возникают в результате деятельности, опытного постижения мира, социализации, а точнее, складываются из его непосредственного чувственного опыта – восприятия мира органами чувств, предметной деятельности человека, мыслительных операций с уже существующими в его сознании концептами, из языкового знания (концепт может быть сообщен, разъяснен человеку в языковой форме), путем сознательного познания языковых единиц.

Рассматривая сущность концепта, исследователи особо отмечают его принадлежность этнокультурному миру человека. Семантическое его содержание при этом интерпретируется в контексте форм мысли носителя языка как этнокультурная репрезентация. Таким образом, познание концепта помогает воссоздать этнокультурный образ, особенность менталитета носителя языка.

ЛИТЕРАТУРА

1. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Н. Д. Арутюнова. – М., 1999.

2. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание / А. Вежбицкая. – М., 1997.

3. Телия В. Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты / В. Н. Телия. – М., 1996.



Наталя Бандурко,

5 курс Інституту філології

та соціальних комунікацій.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. А. М. Сердюк


ФУНКЦІОНУВАННЯ КОЛЬОРОНІМУ BLUE В АНГЛІЙСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМАХ

Однією із характерних рис сучасного мовознавства є антропоморфна спрямованість його досліджень. У центрі цих розвідок знаходиться суб’єкт, що пізнає об’єктивний світ. У процесі цього пізнання важливе значення має бачення та позначення об’єктів довкілля у кольорі. Це позначення відображається у мовних одиницях, серед яких особливою самобутністю вирізняються фразеологізми. Необхідність систематизації функціонування кольоронімів у фразеологічному корпусі англійської мови зумовлює актуальність нашого дослідження. Проблемам вивчення фразем присвячено досить велику кількість теоретичних праць (В. Манакін, О. Кунін та ін.). Однак, на нашу думку, ще недостатньо досліджено особливий тип таких сталих словосполучень, як фразеологізми-метафори. Метою нашого дослідження є вивчення особливостей функціонування кольороніму blue в англійському фразеологічному корпусі. Поставлена перед нами мета передбачає розв’язання наступних завдань: 1) виявлення семантики фразеологізмів із компонентом blue в англійській мові; 2) дослідження фразеологічних словосполучень з точки зору їхнього аксіологічного потенціалу; 3) виявлення асоціативних зв’язків синього кольору із іншими у структурі фраземи.

Об’єктом нашого дослідження є процес метафоричного перенесення кольоронімів у структурі фраземи. Предмет роботи – англійські фразеологізми-метафори із компонентом blue. Методи дослідження: описовий, лексикографічний, статистичний, метод компонентного аналізу. Наукова новизна роботи полягає у спробі вивчення типології метафоричних перенесень кольоропозначень у структурі сталого словосполучення. Теоретичне значення нашого дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути внеском у фразеологію, психолінгвістику. Матеріали роботи можуть бути використаними у викладанні курсів лексикології та фразеології англійської мови, загального мовознавства; при написанні курсових та дипломних робіт. Для вирішення поставлених завдань нами були проаналізовані фраземи-метафори із компонентом blue. У ході дослідження встановлено, що даний компонент може позначати: негативні емоції to get the blues; хворобу (білу гарячку) to drink till alls blue; страх blue fear та blue funk. Крім того, фразеологізми із цим компонентом можуть мати й меліоративний потенціал, позначаючи: вірність true blue will never stain, аристократичне походження blue blood, надію bit of blue sky та ін.

Попередні результати дають можливість для наступних висновків: лексема blue у структурі фразеологізмів у більшості випадків втрачає свою колірну сутність; при цьому для досліджуваних фразем є характерною полісемантичність та поліаксіологічність. Щодо сполучень із позитивною оцінкою, то синій колір є близьким до білого, а у фраземах із пейоративним потенціалом синій найчастіше асоціюється із чорним або білим кольорами. Перспективою наших подальших досліджень ми вважаємо вивчення інших кольороназв у структурі англійських фразем.



ЛІТЕРАТУРА

1. Кунин А. В. Англо-русский фразеологический словарь / А. В. Кунин. – 6-е изд., стереотип. – М. : Рус. яз. – Медиа, 2005. – 501 с.



Юлія Бєлікова,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. Н. В. Павлик
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОПИСУ ЯК ОДНОГО З ТИПІВ КОМПОЗИЦІЙНО-МОВЛЕННЄВИХ ФОРМ У ПРОЗІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО

Кожному типу текстів притаманна певна композиційно-мовленнєва форма викладу, яка об’єднує такі структурні елементи, як об’єкт мовлення, комунікативну спрямованість та вербальні засоби вираження. Традиційно функціональні типи мовлення витлумачуються як способи викладу змістово-фактуального матеріалу, що співвідносяться з процесом, дією, предметом, подією, почуттями тощо. Виділяють три основні мовленнєві форми, які характеризуються певною структурою і змістовим наповненням: опис, розповідь і роздум. Аналіз лінгвістичної літератури засвідчив, що на сьогодні цілковитої єдності думок щодо сутності функціональних типів мовлення, їх визначення і класифікації не існує, що зумовлює актуальність наукової роботи. Метою статті є з’ясування природи опису як одного з основних типів викладу в художньому тексті, зокрема прозі Михайла Коцюбинського, та розкриття внутрішньотекстового навантаження мовних одиниць, що його наповнюють. У процесі аналізу застосовувались метод лінгвістичного опису мовних фактів та семантико-стилістичний метод.

Опис визначається як композиційно-мовленнєва форма, що характеризується послідовністю відтворення логічних зв’язків між явищами, поняттями, фіксацією зорових спостережень, об’єктивністю викладу тощо [1, с. 115]. Метою опису є зображення низки ознак осіб, явищ, предметів, подій, місцевості та ін., відібраних автором у залежності від задуму та прагматичної настанови висловлювання. У лінгвістичній літературі виділяють такі види опису, як антропоморфні, пов’язані з характеристикою людини, предметні, просторово-часові (пейзаж, інтер’єр тощо) (Т. Насалевич); подієві, пов’язані з описом подій (Г. Солганик). Деякі вчені (О. Калінюк) виділяють опис персонажа (портрет), опис відкритого простору (пейзаж), опис закритого простору (інтер’єр). Крім цього, традиційним є поділ описів на статичні й динамічні.

У художньому описі переважає суб’єктивне сприйняття автора, його настрій, думки. Мета такого опису – створити образне, яскраве враження про предмет, викликати в читача певне ставлення до нього. У проаналізованих творах М. Коцюбинського переважають портрет і пейзаж, де портрет – це словесний перелік зовнішніх рис людини, вигляду її обличчя, фігури, одягу тощо [2, с. 136], наприклад: “…Прокіп виріс і навіть постарів. Він стояв перед нею і говорив, а вона оглядала його широкі плечі, спокійне лице, на якому несподівано якось виросла борода і осіла чоловіча повага. Їй здавалось, що його сірі, трохи холодні очі дивились не так на неї, а всередину, в себе, і через те слова були міцні та повні, наче добре зерно…[3, с. 38]; пейзаж – образ природи, який допомагає розкрити емоційний стан героя або показати просторову організацію дій [2, с. 136], наприклад: Ідуть дощі… Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце? Міріади дрібних крапель, мов умерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками...” [3, с. 30].

У художній текст описи вводяться за допомогою різноманітних лексичних засобів, переважно дієслів із значенням руху і переміщення в просторі, а також сприйняття і уявлення.Опис, зокрема портрет, який пов'язаний з перерахуванням ознак, є номінативним і завжди оцінним. Тому актуальним є використання іменників та якісних прикметників. Серед іменників переважає конкретна лексика, а з-поміж прикметників особливе смислове навантаження припадає на дескриптивні (описові) та кваліфікативні (оцінні) прикметники. Характерною особливістю досліджуваних описів є використання дієслів, які вказують на стан предмета чи явища в момент спостереження за ним і підкреслюють відсутність часового плану. Оскільки завдання опису полягає в яскравому й образному відтворенні образу, то цілком логічним є використання виражальних засобів мови, серед яких найуживанішими є епітети, порівняння, емоційно забарвлена лексика, метафори тощо. Отже, опис – це композиційно-мовленнєва форма, у якій розкриваються ознаки осіб, предметів, явищ, подій, місцевості тощо та відтворюються логічні зв’язки між ними. За тематикою виділяють описи антропоморфні, пов’язані з характеристикою людини, предметні, просторово-часові (пейзаж, інтер’єр тощо), подієві та ін.

ЛІТЕРАТУРА

1. Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.

2. Загнітко А. П. Лінгвістика тексту : Теорія і практикум : [наук.-навч. посіб.] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2006. – 289 с.

3. Коцюбинський М. М. Твори : в 3 т. / М. М. Коцюбинський. – К. : Дніпро, 1979. – Т. 3: Повісті, оповідання. Статті. Листи. – 375 с.



Марина Богдан,

2 курс Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв.

Наук. керівник: ст. викл. І. В. Школа

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка