Том Педагогічні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка10/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.81 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   21

LITERATURE

  1. Андреев, М. Дидактика. С., 1987

  2. Милкова, Р. Психология. С., 2005

  3. Тодорина, Д. Култура на педагогическо общуване. Благоевград, 2005



Карина Зайкова,

5 курс факультета социальной педагогики.

Научн. руководитель: к.психол.н., доц. О.И.Ефремова

(Таганрогский государственный

педагогический институт)
ПЕДАГОГИЧЕСКИЕ УСЛОВИЯ ПРЕДУПРЕЖДЕНИЯ И ПРЕОДОЛЕНИЯ ДЕСТРУКТИВНЫХ КОНФЛИКТОВ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО ОДАРЕННЫХ ДЕТЕЙ СО СВЕРСТНИКАМИ
Одной из актуальных задач школы является предупреждение деструктивных конфликтов интеллектуально одаренных детей со сверстниками; учителями зачастую не только не ведется подобная работа, но и неправомерно инициируются эти конфликты.

В работах Н.Лейтеса [1], А.Матюшкина, Д.Сиск [2], К.Тэкэкс, М.Карне [3] и других исследователей констатируется, что у одарённых школьников отмечаются качества, которые обусловливают конфликты со взрослыми и сверстниками, ведущие к ухудшению отношений, снижению самооценки. Опережающее интеллектуальное развитие часто сочетается с такими личностными особенностями, как эгоцентризм, ранимость, перфекционизм, что может вызвать социальное неприятие ребенка, а для него создает отрицательный эмоциональный фон. Уязвимость этих детей в социальном плане обусловлена также критическим отношением к окружающим, привычкой поправлять других, что вызывает отношение к ним как “зазнайкам” и отчуждение. Учителя часто выходят на соперничество с одаренными детьми и пытаются доказать необоснованность их притязаний, такое отношение часто перенимается одноклассниками.

Мы провели исследование с целью выявления частоты разных видов конфликтов, возникающих у одаренных детей, в сравнении с их заурядными сверстниками. С помощью тестов П. Торренса и опроса учителей было выявлено 7 интеллектуально одаренных учащихся в возрасте 9-13 лет из школ гг. Таганрога и Ейска, на основе наблюдения проанализировано 50 возникших конфликтных ситуаций. Параллельно проводился анализ 100 конфликтных ситуаций, возникающих у других учащихся. Мы предположили, что у одаренных детей чаще возникают конфликты с учителями и сверстниками, и эти конфликты чаще носят затяжной и деструктивный характер. В ходе исследования данное предположение подтвердилось частично. Конфликты с учителями у обследованных детей отмечались значительно реже, чем у их одноклассников (в 28% и в 59% случаев), зато конфликты со сверстниками – намного чаще (72% и 41% случаев). Причинами конфликтов выступали неприятие высокомерного поведения одаренных детей, насмешки над оборотами речи, фантазиями, притязаниями. В ряде случаев такое отношение находило поддержку учителя, который не одобрял поведение одаренного ребенка (например, отказ от совместной деятельности с другими детьми), проявлял равнодушие к волнующим его вопросам, осуждал его стремление привлечь к себе внимание как демонстративность. Существенны отмеченные различия в длительности возникающих конфликтов: затяжной характер конфликты одаренных детей со сверстниками имели в 78% случаев, а у одноклассников – в 19% случаев. Соотношение числа конструктивных и деструктивных конфликтов было примерно одинаковым.

Учителям следует обратить особое внимание на проблему отношения одноклассников к одаренным детям. Необходимо тщательно контролировать собственные реакции в случае возникновения конфликтогенных ситуаций, исключить неправомерную бестактность и предвзятость, когда дети задают учителю необычные и сложные, но волнующие их вопросы, проявляют завышенные притязания по отношению к себе и другим, защищают свое право на автономию. Следует проводить профилактику возникновения конфликтогенных ситуаций: беседовать с учащимися о праве каждого человека на собственную точку зрения, на независимость, удовлетворение своих интересов. Целесообразно чаще включать одаренных детей в совместные виды деятельности с одноклассниками в качестве эрудитов, экспертов, генераторов идей, чаще отмечать их вклад в решение общих задач. В учении желательно предлагать им творческие задания и оценивать качество выполнения, что может служить мерой педагогической поддержки и повышения социального статуса ребенка в классе. Для преодоления возникших конфликтов следует соблюдать и объяснять учащимся такие правила, как открытое выражение позиций и выход чувств (при соблюдении такта), локализация конфликта – уточнение конкретных и частных расхождений, послуживших поводом для разногласий, конструктивная критика с указанием положительных моментов в позиции каждого участника конфликта, обращение к авторитетным лицам для беспристрастного анализа позиций.


ЛИТЕРАТУРА

  1. Лейтес Н.С. Возрастные предпосылки умственных способностей //Хрестоматия по психологии / Сост. В.В. Мироненко; под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1987. – 445 с.

  2. Матюшкин А.М., Сиск Д.А. Одаренные и талантливые дети // Вопросы психологии, 1988. – № 4. – С. 88-97.

  3. Одаренные дети / Общ. ред. Г.В.Бурменской и В.М.Слуцкого. М.: Прогресс, 1991. – 376 с.



Юлія Дунданова,

6 курс факультету естетичного

та фізичного виховання.

Наук. керівник: к.психол.н., доц. Л.Р.Кашкарьова


ОСОБЛИВОСТІ Міжособистісних стосунків у групі студентів 1 курсу спеціальності

Педагогіка і методика середньої освіти. Хореографія”


Сучасне суспільство впливає на індивіда різними засобами. Найважливішими з них є соціальні групи, члени яких зустрічаються й спілкуються між собою, встановлюючи вербальні та емоційні зв’язки. Молода людина, яка вступила до ВНЗ, встановлює багатосторонні стосунки з іншими членами своєї студентської групи, що зумовлює її становище в групі, і, відповідно, впливає на її самопочуття.

Студентською групою є автономна і самодостатня спільність, яка здатна самостійно вирішувати внутрішні проблеми, а її активність пов’язана із соціальним життям факультету, університету тощо [1, с.7]. Про психологічні особливості впливу студентської групи на особистість студента йдеться, зокрема, у працях В.Галузинського, В.Демиденка, М.Дьяченка, Л.Кандибовича, Л.Подоляк, В.Юрченка та інших вчених.

Ми поставили собі за мету дослідити групу першокурсників спеціальності “Педагогіка і методика середньої освіти. Хореографія”, їх міжособистісні стосунки та здатність до лідерства. Це досить цікава та незвичайна спільнота людей, у якої є свої правила, норми поведінки на конкретних видах занять, спільна хореографічна діяльність, де дуже велику роль має, з одного боку, лідерство, а з іншого – спільні творчі справи, де необхідно разом приймати рішення та узгоджено діяти.

Нами було проведено тест на визначення рівня самооцінки студентів. Виявилося, що із 17 чоловік у 82,3% – адекватна самооцінка; у 11,8% – занижена самооцінка; а у 5,9% – завищена.

Також було проведено анкетування для визначення інтересу студентів до майбутньої спеціальності, ким вона була обрана, ставлення до діяльності; приналежності до групи та внутрішніх відносин в ній.

Ми з’ясували, що 13 чоловік самостійно обрали собі навчальний заклад та майбутню спеціальність, на 2 вплинув керівник колективу, у якому вони займалися. Досить невпевнено на це запитання відповіли дві дівчинки із заниженою самооцінкою, свій вибір навчального закладу вони пояснили впливом батьків, друзів та самостійним рішенням.

Усі члени групи оцінили свою приналежність до даної спільноти, але тільки 8 зазначили, що беруть участь у деяких видах діяльності.

Що стосується внутрішніх стосунків у групі, то вони досить нестабільні. У групі переважає життєрадісний настрій, а ось щодо доброзичливості у відношеннях, то 15 чоловік відповіли позитивно , а 2 студенти на це запитання не змогли дати відповіді. У стосунках між підгрупами в колективі існує взаєморозуміння.

Чи подобається членам групи брати разом участь у спільних справах і проводити разом вільний час? Тут думки розділилися: 11 чоловік відповіли позитивно, 3 не дали відповіді, а ще 3 студенти так не вважають. Досягнення та невдачі у групі сприймають як власні тільки 10 студентів, 1 чоловік не згоден з цим, а 6 займають нейтральну позицію. 8 студентів зазначають справедливе відношення до всіх членів групи, 5 утримуються від відповіді, а 4 вважають, що група розподіляється на “привілейованих” та “зневажаємих”.

Що стосується свят, то тут немає ніяких сумнівів у дружності членів групи, бо вони згодні проводити майже всі свята разом.

Із 17 чоловік 10 приймали участь у “Дебюті першокурсника”, 5 не приймали, а 2 студенти зовсім не відповіли на це запитання.

З місячною перервою було проведено опитування на виявлення в цій групі лідера та соціометричне дослідження, у якому взяли участь 20 студентів. За результатами особистісного опитувальника виходило, що 3 студенти не мають лідерських якостей, 16 студентів мають певні задатки до лідерства і 1 студент (виходячи з його відповідей) – лідер. Однак соціометричне дослідження показало, що саме цей студент є ізольованим від групи та її проблем. Соціометричної зірки у групі немає, тих, яким надають перевагу, – 6, відтиснутих – 12 студентів, а ізольованих – 2 студенти.

Таким чином, ми виявили, що група знаходиться на стадії кооперації, міжособистісні стосунки поступово розвиваються, лідерство ще не встановлене, йде боротьба за першість.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Демиденко В.К. Психологія вищої школи: Навчальний посібник для магістрантів педагогічних ВНЗ. – Бердянськ, 2004. – 38 c.

  2. Дьяченко М.И. и др. Психология высшей школы / М.И.Дьяченко, Л.А.Кандыбович, С.Л.Кандыбович. – Мн.: Харвест, 2006. – 416 с.

  3. Орбан – Лембрик Л.К. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. – К.: Либідь, 2004. – 240 с.

  4. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Навчальний посібник для магістрантів і аспірантів. – К.: ТОВ “Філ-студія”, 2006. – 320 с.



Світлана Сарська,

4 курс, соціально-гуманітарний факультету.

Наук. керівник: к.пед.н.,доц. Г.В.Кашкарьов
ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЇ В УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРАВОЗНАВСТВА
Реформування системи освіти в Україні, що розпочалося на початку 90-х рр. XXст., відкрило широкі можливості для впровадження нових освітніх технологій, мета яких – забезпечити становлення особистості школяра, розвиток та формування його індивідуальних творчих можливостей, прагнення до самоосвіти, саморозвитку і самореалізації. А тому звернення до мотивації та мотивів навчання вкрай актуальне.

Отже, мотиви – інтереси, потреби та установки до вивчення та отримання нового матеріалу, а мотивація навчання спонукання (стимули), що включають активність учня і визначають її спрямованість.

Реалізація нових завдань освіти потребує нових підходів, звернення до особистості учня з її потребами та інтересами. Відповідно до нього основним завданням учителя є розвиток мотивів у навчанні, сприяння активізації пізнавальної активності учнів, створення умов для їх самонавчання, а не пасивне підкорення вимогам вчителя.

Головна мета навчання завжди досягалася насамперед за рахунок власних зусиль учнів. Тому основними шляхами мотивації навчання є: збагачення змісту особистісно орієнтованим цікавим матеріалом; утвердження справді гуманного ставлення до всіх учнів, бачення в учневі особистості; задоволення потреби в спілкуванні з учителем та однокласниками під час навчання; збагачення мислення інтелектуальним почуттям; формування допитливості та пізнавального інтересу; формування адекватної самооцінки власним можливостям; утвердження прагнення до саморозвитку і самовдосконалення; виховання відповідального ставлення до навчальної праці, зміцнення почуття обов’язку.

Суть мотивів навчання полягає в тому, що організація навчального процесу передбачає задіяння в процесі пізнання практично всіх учнів, їхню постійну активну співпрацю за умов, коли кожен школяр вносить свій особливий індивідуальний внесок, коли йде обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. Учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними учасниками навчально-виховного процесу, в якому педагог виступає організатором.

Метою навчання має бути не отримання знань як сукупності фактів, теорій, а зміна особистості учня, поява нових мотивів внаслідок самостійності учіння. Основне завдання школи полягає в наданні учням можливості розвитку, саморозвитку особистості, сприяння пошуку власної індивідуальності, самореалізації. Тому, на нашу думку, доцільно використовувати такі форми самостійної роботи: робота з підручниками та словниками, складання простих і складних планів, хронологічних, порівняльних та узагальнюючих таблиць, опорних схем та графіків, робота з документами, їх аналіз та письмові творчі роботи. Цей список не є вичерпним. Найголовніше, те, що необхідно, щоб між цими основними видами самостійної роботи учнів існував взаємозв’язок і щоб він був не механічним, а становив єдину цілісну систему самостійної роботи протягом усього процесу навчання.

Використання самостійної роботи учнів на уроках правознавства допомагає розв’язати проблему, над якою сьогодні працюють майже всі вчителі загальноосвітніх шкіл – “організації самостійної навчально-пізнавальної роботи учнів як одного з основних видів мотивів навчання та їхньої діяльності в сучасній системі виховання” та відповідає завданнями, які поставлені перед вчителями освітньою реформою (гуманізація навчання, використання різних форм самостійної роботи, застосування інноваційних методик, навчання в діалозі та ін.).

І саме завдяки самостійній роботі та багатій різноманітності її форм (а саме це і пов’язано зі спонуканням учнів до нових мотивів навчання та їх реалізації), учні продовжують розвивати навички висловлювання власних думок (адже численні факти свідчать про те, що ще багато учнів не вміють чітко відповідати на поставлені запитання, логічно міркувати), почуваються вільніше, поступово привчаються говорити, самостійно мислити, адже це необхідно для того, щоб виховати гармонійно розвинену особистість.

Отже, самостійна робота в різних її формах, на нашу думку, є головним напрямком формування мотивів навчання в учнів, тому що завдяки їй відбувається організація пізнавальної діяльності учнів, зокрема розширення знань учнів, привчання їх до регулярної навчальної роботи, формування вмінь самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов’язку та відповідальності, і саме завдяки цьому виконується головне завдання сучасної школи – забезпечення становлення особистості школяра.
ЛІТЕРАТУРА

1. Гуз А. Методика викладання правознавства в школі. – К.: КНТ, 2006.

2. Коваленко М. Формування мотивів навчання на уроках історії та правознавства // Історія та правознавство. – 1998. – №4. – С. 12-14.

Станіслав Писанець,

4 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Г.В.Кашкарьов
ПРИЧИНИ ПІДЛІТКОВОЇ АГРЕСІЇ
Дестабілізація економіки, спад виробництва, зниження життєвого рівня в країні, руйнування старої системи цінностей і стереотипів, що регулювали відносини особи з суспільством, – все це хворобливо переноситься населенням, відображаючись на його соціальному самопочутті. Соціальні кризові процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, негативно впливають на психологію людей, породжують тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість і насильство. Тривожним симптомом є зростання кількості неповнолітніх із девіантною поведінкою, що виявляються в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм і ін.). Посилилася демонстративна поведінка, зухвала що викликає по відношенню до дорослих. У крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність. Девіантна поведінка зараз є найбільш актуальною проблемою. І якщо раніше вважалося, що девіантна поведінка, властива винятково підліткам чоловічої статі, то останніми роками і підлітки жіночої статі привертають все більше уваги. І справа не тільки в зростанні дрібних правопорушень, алкоголізації і токсикоманій у дівчат. Украй важливим є те, що ці відхилення набувають у них великої соціальної значущості і, відповідно, бувають важчими. При цьому підлітки жіночої статі все частіше стають “натхненниками” і ініціаторами порушень поведінки у хлопчиків. У 35% обстежених підлітків, що відрізняються девіантною поведінкою відмічено підвищену агресивність. Виявлялося це і в тому, що в них немає жалості до інших, навпаки, вони прагнуть нанести шкоду оточуючим. У 85% з них зареєстровані випадки садистських дій. Серед форм агресивних реакцій, що зустрічаються в різних джерелах, необхідно виділити такі: фізична агресія (напад) – використання фізичної сили проти іншої особи; непряма агресія – дії, які обхідними шляхами направлені на іншу особу (плітки, злобні жарти), так і ні на кого не направлені вибухи люті (крик, тупання ногами, биття кулаками по столу, ляскання дверима і ін.); вербальна агресія – вираз негативних відчуттів як через форму (крик, виск, сварка), так і через зміст словесних відповідей (погрози, прокляття, лайка).

У вітчизняній психології існує декілька типів класифікацій. Деякі дослідники девіантної поведінки вважають за необхідне брати за основу психофізіологічні відмінності дітей, інші – психосоціальний розвиток.

Так, В.Андрієнко, Ю.Гербєєв, І.Невській розрізняють важких підлітків з: 1) педагогічною занедбаністю; 2) соціальною занедбаністю (етично зіпсованих); 3) крайньою соціальною занедбаністю.

С.Белічева виділяє три групи: 1) глибоко педагогічно запущені підлітки; 2) підлітки з афектними порушеннями.

Агресивні підлітки, при всій відмінності їх особистісних характеристик і особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис належать бідність ціннісних орієнтацій, їх примітивність, відсутність захоплень, вузькість і нестійкість інтересів. У цих дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, копіювання, недорозвиненість етичних уявлень. Їм властива емоційна грубість, озлобленість, як проти однолітків, так і проти дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимально позитивна, або максимально негативна), підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій, переважання захисних механізмів над іншими механізмами, регулюючими поведінку. Разом із тим, серед агресивних підлітків зустрічаються і діти добре інтелектуально і соціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу, як демонстрація своєї самостійності, дорослості.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Волянська Е.В., Пилипенко В.Е. Сапелкина Е.В. Социокультурная детерминация подростковой агрессии / Наук. Ред. В.Е.Пилипенко. – К.: ПЦ “Фолиант”, 2004. – 174 с.

  2. Іванова Л.Ю. Агресивність, жорстокість і відносини старшокласників до їх проявів // Проблеми особи, профілактика відхилень в її розвитку. – Москва, 1993. – 150 с.



Оксана Скригун,

6 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.психол.н., доц. Л.Р.Кашкарьова
КРИЗА ПІДЛІТКОВОГО ПЕРІОДУ
Кожний віковий період має свою специфічну проблему. Відповідно, й типові психологічні кризи у вікових періодах виникатимуть навколо цих проблем. Вивчення підлітків — це вивчення контрастів, змін, експериментування й зростання. Подібні коливання дають індивідууму змогу вибрати свій шлях у житті, наблизившись до світу дорослих. Це і є найважливіше завдання на цей період життя. І батьки та вихователі перш за все повинні створити оптимальні умови для реалізації цього завдання. А для цього потрібно знати, чим живуть сьогодні сучасні підлітки.

Про психологічні особливості підлітків йдеться у наукових працях провідних психологів, зокрема, О.Бодальова, Л.Божович, М.Боришевського, В.Давидова, Д.Ельконіна, О.Запорожця, Г.Костюка, В.Котирло, С.Максименка, Л.Проколієнко та інших.

Ми провели дослідження з метою простежити реакції підліткового віку, пов’язані з реаліями, які впливають на формування особистості, у якому взяли участь 46 учнів Богданівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Чернігівського району Запорізької області.

1. Реакція емансипації (незалежності). В основі реакції лежить характерна для підлітків потреба у звільненні від контролю й опіки дорослих, протест проти встановлених правил і порядків, прагнення до незалежності, самостійності і самоствердження себе як особистості. Так, коли учням запропонували визначити, ким для них є батьки, то 30% назвало батьків просто люблячими людьми, для 28% – це просто наставники, для 21% – опікуни, 16% вважають батьків своїми друзями і лише для 5% вони є авторитетом.

2. Реакція групування з однолітками. Така потреба досягає апогею в підлітковому віці. Група однолітків виробляє в підлітка навички соціальної взаємодії. Важливою формою міжособистісних взаємин є дружба. Її цінність у підлітковому віці полягає в тому, що вона служить і школою саморозкриття, і школою розуміння іншої людини. Та, на жаль, як показало наше дослідження, більшість підлітків не розуміють самого значення поняття “дружба”. Коли учням запропонували відповісти, скільки у них друзів, 61% вказав більше 8, 29% вважають, що в них від 5 до 8 друзів і лише 2% (1 учень) мають до 4 друзів. На запитання: “Ким для тебе є друзі?” підлітки відповіли так: для 47% друзі – це люди, з якими вони проводять дозвілля, 39% вважають своїми друзями тих, з ким мають певні спільні захоплення, 7% підлітків знаходять собі друзів серед колег по навчанню і 7% друзями називають людей, які мають певні переконання, співзвучні з їхніми. У даному випадку не простежується чітке розмежування між поняттями “друг”, “товариш”, “приятель” і саме на це слід звернути увагу класним керівникам у своїй виховній роботі. Адже за подібної ситуації такий інститут як дружба навряд чи зможе виконати свою роль у формуванні особистості підлітка.

3. Реакція захоплення (хобі-реакція). Для багатьох підлітків захоплення – засіб самовияву, комунікації та ідентифікації із подібними до себе і, нарешті, засіб досягнення престижного статусу в своєму середовищі. Іноді підліток немовби ховається за ґратами своїх захоплень від дійсності, що травмує його, та від конфліктних стосунків у родині й школі. Ми спробували прослідити, чим же захоплюються сучасні підлітки і на що вони витрачають найбільше часу та виявили таку картину: 39% надають перевагу спілкуванню з друзями; 19% – телебаченню; 18% – спорту; 7% витрачають максимум часу на відвідування дискотек; 6% у вільний час здобувають нові знання; 5% читають періодику; 4% – художню літературу; 2% цікавиться комп’ютерними технологіями; 2% їздить верхи.

Саме ці чинники впливають на формування підлітка і допомагають йому “пережити” кризу перехідного віку. Проведене дослідження дає можливість зробити такі висновки: 1. Криза протікає значно легше, якщо підліток у цей період має відносно постійні особистісні інтереси, захоплення, хобі. 2. Необхідно розвивати самоконтроль, спрямований на себе, вчити обирати особисту мету, будувати плани. 3. Підлітки хочуть (хоча й не говорять про це), аби батьки цікавилися ними, спілкувалися з ними, допомагали їм, приймали такими, якими вони є, довіряли їм, ставилися до них як до самостійних дорослих людей, не заважали їм стверджувати свою особистість і незалежність, не заважали їхній індивідуалізації.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Бондарчук О.І. Психологія сім’ї. – К., 2001. – 96 c.

  2. Кириленко Т. Виховання почуттів // Психолог. – 2003. – №35, вересень. – Вкладка, С. 1-16.

  3. Пірен М.І. Конфліктологія. – К., 2003. – 360 с.

  4. Психология / под ред. А.А.Крыловой. – М., 1988. – 232 с.

  5. Сім’я і школа // Завуч. – 2004. - № 22. – С. 12-14.

  6. Харбінська Т. Батьки і діти: конфлікт чи взаєморозуміння // Завуч. – 2004. – № 19, травень. – С. 9-10.



Людмила Золотар,

4 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Г.В.Кашкарьов
ПРОФІЛАКТИКА ВІДХИЛЕНЬ У ПОВЕДІНЦІ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ШКОЛИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
На сьогоднішній день проблема відхилення в поведінці школярів є досить актуальною, тому що відхилення від загальноприйнятих норм спостерігаються все частіше і частіше у школярів навіть початкових класів. Що ж стосується підлітків, то, за статистикою, кожен третій із них є важковиховуваним. Крім збільшення в школі кількості “важких” учнів, спостерігається поява такого явища як “важкі” класи.

Основними причинами, які спричиняють відхилення в поведінці школярів є: 1) соціально-економічні: порушення принципів демократизації, нестійка політична і економічна ситуація в державі, відчуженість дитини від сім’ї, асоціальні та дисгармонійні взаємовідносини в дезорганізованій сім’ї та інше; 2) організаційно-педагогічні причини: психологічна неспроможність, неготовність студентів педагогічних ВНЗ до здійснення профілактичної діяльності, незнання психолого-педагогічних особливостей школярів різних вікових груп, неспроможність організувати навчально-виховний процес, необізнаність у методиці подолання відхилень у поведінці школярів, зниження мотивації до навчання в учнів, виникнення конфліктів у системах: учень-учень, учень-вчитель, учень-батьки, учитель-батьки; 3) особисті: фізичні, вродженні вади, заподіяні кривди, перенесені хвороби, дефекти зовнішності та інше.

Мета нашого дослідження: проаналізувати ступінь вивченості проблеми та запропонувати комплекс заходів, спрямованих на подолання відхилень у поведінці неповнолітніх.

Що стосується ступеня вивченості цієї проблеми, то в останні роки вона досить інтенсивно досліджується психологами, педагогами, медиками, юристами. Зокрема, психолого-педагогічні аспекти проблеми вивчали: М.Алемаскін, Б.Баєв, З.Зайцева, Л.Зюбін, В.Оржеховська, С.Тарарухін, М.Фіцула та інші. Правові аспекти досліджували: В.Кудрявцев, Г.Міньковський, В.Нор та інші.

Отже, сьогодні, коли в нашій країні відбуваються широкомасштабні процеси соціально-економічних і політичних змін, коли максимально загострюються суспільні суперечності, все це спричиняє збільшення кількості відхилень у поведінці школярів, які ведуть до здійснення ними правопорушень.

Під час вивчення цієї проблеми нами було використано комплекс таких методів: 1) теоретичні: аналіз психологічної, педагогічної літератури для визначення основних положень, що становлять науково-теоретичну основу дослідження; 2) емпіричні: педагогічне спостереження, анкетування, тестування, соціометрія та інші, що дало змогу об’єктивно оцінити ступінь відхилень у поведінці школярів.

Дослідження, яке проводилося нами на базі Смирнівської ЗОШ І-ІІ ступенів Куйбишевського району Запорізької області, показали, що учні з відхиленнями в поведінці становлять близько 28% від загальної кількості учнів. Такі відхилення спостерігаються як в учнів старших класів, так і в молодших. У школі є так званні “важкі” класи. Що стосується підготовки вчителів до правовиховної роботи, то вони мало обізнані з цією проблемою, більшість з них під час навчання у вищих навчальних закладах не вивчали дисципліни, які пов’язані з правовиховною діяльністю і не знайомі з методами, які спрямовані на подолання відхилень.

Школа, зі свого боку, здійснює ряд заходів щодо профілактики правопорушень і подолання відхилень у поведінці неповнолітніх, але громадські організації і державні установи не на належному рівні проводять у системі профілактичну роботу щодо подолання подібних негативних явищ.

Наше дослідження свідчить про те, що почастішали випадки, коли учні з відхиленнями зустрічаються і в “благополучних” сім’ях, а причиною цього явища є те, що батьки не приділяють достатньої уваги своїм дітям, знизилась виховна роль сім’ї.

Таким чином, слід зазначити, що потрібний комплексний підхід у вирішенні цієї проблеми з боку держави, школи, сім’ї і громадськості, адже діти – наше майбутнє, і від нас залежить, яке майбутнє чекає на нас.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка