Том Педагогічні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка12/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.81 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   21

ЛІТЕРАТУРА


1. Матеріали до тренінгу навчання завідуючих притулками / Гол. ред. Колегії О.О.Яременко. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2002. – 133 с.

2. Притулки для неповнолітніх. Статус та особливості роботи / Матеріали на допомогу працівникам притулків для неповнолітніх. – К.: НВФ “Студцентр”, 1998. – 152 с.

3. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. – К.: Рад. школа, 1969. – 247 с.

4. Аркин А.А. Психологическое развитие детей, воспитывающихся вне семьи. – М., 1957. – С. 121.



Роман Величко,

2 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: ст. викл. О.П.Тельчарова
КОМП’ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ВИЩІЙ ШКОЛІ
Підвищення якості вищої освіти в Україні – найважливіша соціокультурна проблема сьогодення. ЇЇ вирішення є можливим лише за умови модернізації традиційної системи навчання [2].

Необхідним компонентом правильно побудованого процесу навчання виступають дидактичні засоби. Серед них особливе місце відводиться комп’ютеру. Його використання створює передумови для вдосконалення, модернізації традиційних методик навчання [1].

Метою даного дослідження було з’ясування місця комп’ютерних технологій у навчальному процесі вищої школи.

Застосування комп'ютерів та створення на цій основі комп’ютерних освітніх технологій інтенсивно досліджуються науковцями (О.Ващук, Ю.Горошко, М.Головань, Р.Гуревич, В.Дровозюк, М.Жалдак, О.Жильцов, Ю.Жук, І.Забара та ін.). Результати цих досліджень засвідчують про істотний вплив інформаційних технологій на модернізацію форм, методів і принципів організації навчального процесу, якість його результатів [3].

Дослідниками створено мережу різноманітних комп’ютерних навчальних програм, серед яких основними є:

– комп’ютерний підручник – програмно-методичний комплекс, що забезпечує можливість самостійно засвоїти навчальний курс або його розділ. Поєднує в собі особливості підручника, довідника, задачника та лабораторного практикуму;

– контролюючі програми – програмні засоби, призначені для перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок;

– тренажери – засоби формування та закріплення навичок, перевірки досягнутих результатів;

– ігрові програми – забезпечують додаткові до навчаль­них програм дидактичні можливості;

– предметно-орієнтовані середовища – програми, які моделюють мікро та макросвіти, об’єкти певного середовища, їх властивості, співвідношення між об’єктами, операції з ними [2].

У педагогічній практиці використання комп’ютерів у навчальному процесі відбувається за багатьма напрямами:

– як засіб індивідуалізації навчання (за допомогою завдань та індивідуальної роботи з комп’ютером учні досягають значних успіхів у засвоєнні матеріалу, адже комп’ютер фіксує всі етапи роботи, оцінює її; педагог має змогу будь-коли проаналізувати їх дії);

– як джерело інформації (через комп’ютер можна отримувати величезну кількість інформації, яку вчитель може використовувати в навчальному процесі);

– як засіб оцінювання, обліку та реєстрації знань (для цього використовують програми з контрольними та екзаменаційними питаннями, відповідями на них та нормативами оцінювання кожної відповіді; комп’ютер не тільки оцінює відповіді, а й видає рекомендації щодо виправлення помилок);

– як засіб творчої діяльності студента (сучасне програмне забезпечення комп’ютерів дає змогу творчо працювати учням);

– текстовий редактор (замінює друкарську машинку, маючи значно більше функцій: вибір шрифту, його розміру, кольору, розміщення друкованого тексту, корекція написаного, заміна блоків тексту);

– графічний редактор (сприяє розвитку художніх навичок, допомагає в кресленні, проектуванні);

– як засіб заохочення до навчання (робота на комп’ютері стимулює успішне виконання навчального завдання, як дослідницький пошук, тип мислення; забезпечує тренінг у певному виді діяльності) [3].

Нове покоління комп’ютерів обумовило появу та розвиток електронних систем навчання: бази даних, бази знань (мультимедіа, гіпермедіа, інтермедіа та мережевих технологій) [3].

З метою впровадження новітніх освітніх технологій навчання прийнято відповідну державну Програму комп’ютеризації навчальних закладів. Задля експериментального апробування комп’ютерно-інформаційного та телекомунікаційного середовища передбачено створення пілотних шкіл, національної навчальної мережі Інтернет з опорними центрами в усіх регіонах країни. Це стане підґрунтям для організації дистанційного навчання, надання консультативної допомоги навчальним закладам, впровадження нових навчальних курсів відповідно до потреб вищої школи.


ЛІТЕРАТУРА

1. Левківський К.М., Сухарніков Ю.В. Завдання щодо забезпечення якості вищої освіти України в контексті Болонського процесу // Вища школа. – 2004. – №5-6. – С. 86-106.

2. Михальченко М. Освіта і наука: пошуки нових парадигм модернізації // Вища освіта України. – 2001. – № 2. – С. 14-23.

3. Нові інформаційні технології навчання в навчальних закладах України: Матеріали науково-метод. Конференції. – Одеса, 1997. – 174 с.



Катерина Горбунова,

6 курсу факультету естетичного

та фізичного виховання.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.Д.Бузова


РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ
Процеси демократизації та національного ренесансу висунули нові вимоги до культурологічної підготовки майбутніх фахівців, здатних усвідомлювати своє признання в світі, досягти нових вершин у розвитку цивілізованого суспільства.

Актуальність проблеми визначається тим, що особистісна система цінностей майбутнього вчителя та вміння формувати її у своїх учнів, впливають на розвиток культури всього суспільства. Теоретичне та практичне значення проблеми формування музично-педагогічної культури майбутнього вчителя ґрунтується значною мірою на опануванні традицій національного мистецтва.

Термін “культура” вперше використав Цицерон із метою визначення якості виховання людського розуму та духовності особистості. Розглядуване поняття стало асоціюватися з гідністю людини й означало ступень її дистанціювання від первісного рівня фізіологічного існування.

В Україні проблема осмислення національної культури почала складатися в контексті філософського українознавства у другій половині XIX ст. на початку XX століття. Вона виникла на стиках історії, етнопсихології, філософії, культурології, релігії. Згодом такий погляд здобув визначення – “національна ідея”.

Як стверджує М.Скрипник, українська культура в своїй основі має насамперед історико-літературний стрижень. Даний внесок обґрунтовується тим, що з кінця XVIII ст. українське національне культурне відродження розгорталось за романтичною моделлю. Починаючи з 70-х років XIX ст. нову плеяду мислителів дала київська “Громада”. Культурологічна діяльність В.Антоновича, М.Драгоманова, П.Житецького, М.Старицького, котра мала загальнослов’янське значення.

М.Драгоманов висловлював потребу в освітленні історії та культури України в європейському контексті з орієнтацією на вселюдські цінності.

Першим загальним нарисом розвитку й здобутків української культури стало дослідження І.Огієнко, в якому було проаналізовано розвиток культури України, її окремих складових, порушено питання про її відродження. У працях автора було розроблено спробу виділити національну культуру як цілісність в окремий предмет розгляду та схематичне окреслення загальної картини її розвитку.

Як наслідок модернізації суспільства у постсоціалістичних країнах пожвавлюються національні почуття, зростають національні рухи, що спричиняє необхідність педагогічного перегляду старих положень та вироблення нових підходів до розвитку культури майбутніх учителів.

В умовах сучасної вищої школи могутнім впливом на формування у майбутніх педагогів уявлень національного характеру є вивчення традицій народу, його духовних устоїв як обов’язкового елементу національної самосвідомості.

У дослідженнях Б.Довженко, Н.Зглади, І.Огієнка, Ю.Руденка, В.Скуратівського та інших розкривається гуманістична сутність і духовна велич українських традицій, що відображають і виражають реальні взаємини людей, а завдяки цьому є важливим засобом формування і закріплення моральних почуттів, норм і навичок, які знаходять своє вираження в поведінці особистості. Таким чином національні традиції допомагають розвивати і збагачувати духовний світ майбутнього вчителя, формувати його потреби і вміння берегти та примножувати культурні надбання.

Використання національних традицій сприяє втіленню в життя української національної ідеї, формує життєву позицію, самосвідомість, ментальність студентів, допомагає їм усвідомити загальнолюдські цінності та через них значимість власного “Я”. Відчуття багатств звукової палітри свого народу виховує чуттєвість і розум, емоційність і інтелект, що вдосконалює професійний досвід та особистісні якості майбутнього педагога-музиканта.
ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьев Б. Человек как предмет познания. – Л: ЛГУ, 1986. – 339 с.

2. Выгодский Л. Психология искусства (предисловие) А.Леонтьева. – 3-е изд. – М.: Искусство, 1986. – 572 с.

3. Тельчарова Р. Музыкальная культура личности как предмет философского анализа: Дис… д-ра філософ.наук. – М., 1992. – 560 с.

4. Чистоков К. Специфика фольклора в свете теории комуникации // Вопр. философии. – 1972. – №6. – С. 106-118.

Людмила Клименко, Яна Храпаль

1 курсу факультету комп’ютерних

технологій та систем.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Ю.Ю.Бєлова


ТЕОРІЯ УПРАВЛІННЯ ТА СТУДЕНТСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Деканат є колективним робочим органом, який вирішує поточні питання діяльності факультету. Він приймає рішення відкритим голосуванням простою більшістю голосів його членів.

Найважливіші рішення деканат виносить на розгляд Вченої ради факультету або оформлює у вигляді розпорядження по факультету.

Деканат працює за затвердженими деканом факультету та узгодженими з ректоратом планами, які включають такі питання: кадрове забезпечення навчального процесу та наукових досліджень на кафедрах факультету; стан підготовки та проведення ліцензування, акредитацій за спеціальностями факультету; організація навчального процесу та його методичне забезпечення; організація виховної, спортивної та культурно-масової роботи; виконання комплексного плану контрольних заходів, у тому числі ректорського й деканатського контролю; організація виконання наукових досліджень кафедрами факультету; організація соціально-побутового обслуговування студентів, викладачів і співробітників факультету; заходи з активізації міжнародної діяльності факультету; підготовка й підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів; господарче забезпечення діяльності факультету; розвиток матеріальної бази кафедр факультету; організація профорієнтаційної роботи та прийому студентів за спеціальностями; дотримання всіма підрозділами штатно-фінансової, виконавчої та трудової дисципліни, правил внутрішнього розпорядку; розвиток студентського самоврядування на факультеті; інші питання діяльності факультету й кафедр.

У вирішенні цих питань деканату може допомагати студентське самоврядування.

Студентське самоврядування – це форма управління, за якої студенти на рівні академічної групи, гуртожитку, факультету, курсу, спеціальності, студентського містечка, іншого структурного підрозділу ВНЗ, мають право самостійно вирішувати питання внутрішнього керівництва. Воно здійснюється шляхом обрання на загальних зборах студентів певного структурного підрозділу ВНЗ виконавчого органу чи представника студентів цього структурного підрозділу.

Як відомо, молодь – це майбутнє держави. Студентство – це інтелектуальна еліта нації. Найголовніша та найактуальніша ціль сучасного суспільства – виховання освіченого та грамотного покоління, гідного керувати своєю державою.

Тому перший досвід в управлінні, який отримує студентське самоврядування, є дуже корисним для майбутнього професійного росту фахівців.

Так, на факультеті комп’ютерних технологій та систем з 2007-2008 навчального року було створено студентський деканат з обраними у його складі студентським деканом і заступниками декана з навчальної роботи та виховної. Студентський деканат, а саме навчально-адміністративним комітетом, допомагає робітникам “реального” факультету у позааудиторний час і закріплює теорію управління на справжній практиці. До функцій студентського деканату входять: перевірка залікових книжок, складання рейтингів успішності студентів, перевірка журналів академічних груп, обробка інформації за результатами сесії, перевірка та аналіз індивідуальних планів студентів, зв’язок з батьками студентів, зв’язок з іншими студентськими деканатами інших учбових закладів з питань організації навчально-виховного процесу, систематизація документації з роботи деканату, участь у організації зв’язку з підструктурами факультету (кафедрами), участь у організації заходів з переводу студентів з контрактної форми навчання на бюджетну.



Сергей Черный,

инженерно-педагогический факультет, гр. Т-615.

Научн. руководитель: препод. Р.Р.О. Мамедов

(Невинномысский государственный

гуманитарно-технический институт)
ПЕДАГОГИЧЕСКИЕ УСЛОВИЯ РАЗВИТИЯ ТЕОРИИ ЛИЧНОСТИ БУДУЩЕГО УЧИТЕЛЯ
Чтобы выявить необходимые и достаточные педагогические условия развития коммуникативной культуры будущего учителя, необходимо обратиться к известному положению теории развития личности, разработанному Б.Ананьевым, Л.Выготским и А.Леонтьевым. Оно гласит, что развитие человека определяется тремя важнейшими факторами, это наследственность, среда, воспитание. Наследственные задатки и способности – это условие успешного выполнения определённых видов деятельности. Среда – это реальная действительность, в условиях которой происходит развитие человека. Воспитание – это целенаправленное, квалифицированное и систематичное руководство развитием личности человека. Развитие человека детерминировано внутренними и внешними условиями. К внутренним условиям относятся физиологические и психические свойства организма. Внешние условия – это окружение человека, среда, в которой он живёт и развивается. В процессе взаимодействия с внешней средой изменяется внутренняя сущность человека, формируются новые взаимоотношения, что в свою очередь приводят к новому изменению. В процессе образования, который складывается из обучения, воспитания и развития создаются педагогические условия, определяющие дальнейшее развитие личности [5].

Рассмотрим определение понятия “условие” и “педагогическое условие”.

Условия – совокупность объектов (вещей, процессов, отношений и т.д.), необходимых для возникновения, существования или изменения данного объекта (обусловливаемого), существует, по крайней мере, одна относительно замкнутая минимальная совокупность объектов, в которой данный объект является необходимым. Такая совокупность и называется условиями, точнее достаточными условиями объекта. В число условий нередко входят и внутренние характеристики самого объекта [9, с.236]. Условия – это то, что влияет на развитие личности и обусловливает изменения ее качеств. В.Долгова подразделяет педагогические условия на морально-психологические, организационно-педагогические, научно-методические и учебно-материальные.

Н.Посталюк, давая определение понятию “педагогические условия”, анализирует это понятие с одной стороны как синоним понятия “фактор”, а с другой стороны как “сопутствующие фактору педагогические обстоятельства, которые способствуют (или противодействуют) проявлению педагогических закономерностей, обусловленных действием факторов” [6, с.94] Однако классическое определение понятия “фактор” – это “Момент, существенное обстоятельство в каком-нибудь процессе, явлении” [4, с.845]. Учитывая тот факт, что “вследствие необычайной сложности педагогических процессов нельзя настаивать на абсолютно жёсткой закреплённости за конкретным элементом педагогической ситуации “метки” “фактор” или “условие” [6, с.94], будем определять понятие “педагогическое условие” как совокупность факторов наследственности, среды и воспитания, влияющих на развитие личности обучающегося.

Характеризуя понятие образовательной среды, следует рассмотреть различные подходы к характеристике и классификации этого феномена. Но все они сводятся к трём основным видам: информационная, социальная и технологическая среда. Философский энциклопедический словарь 1989г. даёт следующее определение социальной среды: Среда социальная – окружающие человека общественные, материальные и духовные условия его существования, формирования и деятельности. Среда социальная в широком смысле (макросреда) охватывает общественно-экономическую систему в целом. Среда социальная в узком смысле (микросреда), социальное окружение человека – семью, трудовой, учебный и др. коллективы и группы. Среда оказывает решающее воздействие на формирование и развитие личности. [9, с.624]. Следовательно, правомерно начать поиски условий развития коммуникативной культуры будущего учителя в его социальной среде. А поскольку предмет нашего исследования – это педагогические условия развития коммуникативной культуры будущего учителя, то эта среда – образовательная среда, в которой проходила и проходит его коммуникативная деятельность: сначала – школа, а затем – вуз. “Профессионально-образовательная среда представляет собой пространство, окружение субъекта, совокупность возможностей для удовлетворения профессионально-образовательных потребностей субъекта” [7, с.48]. Среда в отличие от пространства предполагает погружённость в неё, только тогда субъект будет испытывать её непосредственное влияние и оказывать обратное влияние на неё, т.е. будет происходить развитие субъекта. Общение в контексте взаимодействия личности и среды – это ряд коммуникативных ситуаций, которые представляют собой “объективный элемент образовательной среды, заданный субъектами, способами деятельности и средствами деятельности” который “переживается субъектами и становится источниками построения их стратегии поведения” [3, с.20].

Таким образом, первое педагогическое условие развития коммуникативной культуры будущего учителя вытекает из его коммуникативного опыта, сформированного в результате его взаимодействия со школьной образовательной средой.

Учитывая выше обозначенные определения профессионально-образовательной среды, предполагаем, что внешние условия – совокупность объектов, необходимых для изменения (развития) коммуникативной культуры будущего учителя следует искать или создавать в этой среде, а внутренние условия – это что-то, что является личностными качествами самого будущего учителя. “Степень зависимости человека от среды весьма различна как в физическом, так и в психологическом смысле. Поэтому от того, каким сформирован образ окружающей среды в сознании человека, во многом зависит тип его поведения” [8].

Итак, разновидности среды, в которой происходит развитие коммуникативной культуры будущего учителя следующие:

Итак, во время наблюдения за педагогической деятельностью учителей и преподавателей вуза, вступая с ними в определённые отношения, участвуя в учебном процессе, т.е. взаимодействии, общении с учителями и соучениками в школе, а затем с сокурсниками в вузе, вчерашний школьник, сегодняшний студент и будущий учитель получает впечатления, испытывает переживания, которые “сгущаются”, “оседают” в сознании в виде опыта коммуникативной деятельности, который даёт основу для следующих впечатлений и переживаний. “Переживания – более чем просто случайные впечатления или реакции: Они организуются в собственно индивидуальные образы, которые в свою очередь являются продуктом прошлых взаимодействий и переживаний”.
ЛИТЕРАТУРА

1. Безменова Н.А. Очерки по теории и истории риторики. – М.: Наука, 1991.

2. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. – М.: Просвещение,1969. – 214 с.

3. Лешер О.В. Интерсоциальное образование студенческой молодежи: теория и практика. – Челябинск, 1997. – 299 с.

4. Мудрик А.В. Общение как фактор воспитания. – М.: Педагогика, 1984.

5. Петровская Л.А. Компетентность в общении: Социально-психологический тренинг. – М.: Изд.-во Моск. унив-та, 1989. – 216 с.

6. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. вузов: В 2-х кн. – М.: ВЛАДОС, 1999.

7. Психологический словарь / Под ред. В.А.Петровского. – М.: Политиздат, 1987. – 240 с.

8. Психолого-педагогический словарь / Под ред. В.А.Мижерикова. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 540 с.

9. Шапкина О.Н. О языковых стереотипах в межнациональном общении. – МГУ, Россия и Запад: диалог культур. 28 – 30/ XI – 95. – М, 1996.

10. Ширшов В.Д. Педагогическая коммуникация: теория, опыт, проблемы. – Екатеринбург: Урал. гос. пед. ун-т, 1904. – 128 с.

11. Cheryl L. Champeau de Lopez. The role of the Teacher in Today’s Language Classroom.

12. Steintal H. Abriss der Sprachwissenschaft. – 85 р.

13. Turk C. Effective Speaking: Communication in Speech. – L. № V, 1985.

14. Wilkins D. National Syllabuses. – London: London Univ. Press.

КОРЕКЦІЙНА ПЕДАГОГІКА
Наталія Мусенко,

6 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.В.Ревуцька
СИСТЕМА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ-ЛОГОПЕДА
Перебудова вищої школи на основі Державної національної програми “Освіта” (Україна XXI століття) стосується багатьох проблем, серед яких чільне місце належить проблемі формування висококваліфікованих педагогічних кадрів, зокрема фахівців нового рівня, педагогів-майстрів, які досконало володіють професійними вміннями, а саме – майстерністю мовлення. З огляду на це, актуальним стає питання мовленнєвої компетенції педагога. В умовах переходу країни до ринкових відносин нагромаджуються складні проблеми у сфері виховання молоді. Через це зростають вимоги до педагогічних кадрів, які мають поєднувати високу компетентність і професійну майстерність. На етапі розвитку вищої педагогічної освіти інтенсивно розробляються технології, які мають забезпечити високий рівень професійного розвитку педагога.

Аналіз літературних джерел свідчить про різноманітність поглядів учених, педагогів на природу такого феномена, як професійна компетентність та її складової педагогічної компетенції. Дослідження Г.Гуровець, Л.Смирнової, Є.Соботович, О.Усанової, С.Шаховської, М.Шеремет та ін. стосувалися як теоретичної, так і практичної підготовки спеціалістів.

Об’єкт дослідження – підготовка вчителя-логопеда до педагогічної діяльності.

Предмет – система професійної компетентності майбутнього логопеда.

Мета роботи – розробка та теоретичне обґрунтування системи професійної компетентності вчителя-логопеда.

Процес формування професійної компетентності майбутнього вчителя-логопеда відбуватиметься успішно, якщо в основі його підготовки буде застосована цілісна система професійної компетентності вчителя-логопеда.

Під час дослідження використовувалися теоретичні методи: аналіз психолого-педагогічної літератури з теми дослідження, аналіз та узагальнення зібраної інформації; емпіричні: спостереження, бесіда, педагогічний експеримент.

Сучасна науково-педагогічна та психологічна література розглядає професіоналізм логопеда як здатність цілеспрямовано впливати на дитину, взаємодіяти з нею у спільній діяльності, формувати й удосконалювати її особистісні якості відповідно до природних індивідуальних особливостей. До цього слід додати педагогічну зрілість, теоретичну і практичну компетентність, розвиток педагогічно ціннісних якостей у процесі постійного творчого пошуку. Потрібне також глибоке осмислення сучасного соціального замовлення щодо виховання дітей і вимог щодо власної фахової майстерності, закладених у нових нормативних документах про освіту та виховання.

Формування професійної компетентності вчителя-логопеда відбувається різними засобами і може продовжуватись усе життя. Та основа, або ядро, закладається під час навчання майбутнього логопеда в закладах освіти.

На етапі констатації було виявлено, що більшість студентів має недостатньо високий рівень сформованості професійних вмінь та знань. У зв’язку з цим була розроблена та апробована система професійно-практичних завдань, спрямована на розвиток технологічних вмінь майбутніх логопедів. Вона представляла собою комплекс різноманітних логопедичних ситуацій практичного характеру і проходила у формі вправ на семінарах.

Формуючий експеримент вплинув на рівень розвитку професійних вмінь та знань студентів-логопедів: вони можуть зіставити свої теоретичні знання з практичними вміннями, правильно застосовувати набуті вміння, підвищився рівень своєї самооцінки.

Системне проведення логопедичних ситуацій відіграє важливу додаткову позитивну роль у процесі фахової підготовки студентів-логопедів. Вони стали проміжною ланкою між теоретичним засвоєнням професійних знань, умінь, і навичок та застосуванням і використанням їх у практичних, реальних умовах.

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка