Том Педагогічні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка15/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.81 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   21

ЛІТЕРАТУРА

1. Русова С. Про шляхи розвитку дитячої мови та подолання неправильної звуковимови // Матеріали обласних педагогічних читань. – Миколаїв, 1999. – С. 18-21.

2. Савінова Н.В. Сформованість рівнів розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку в ігровій діяльності // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського: Зб. наук. пр. – Вип. 5-6. – 2005. – С. 109-114.

3. Купріна Л.М. Шляхи подолання фонетико-фонематичного недорозвитку мовлення у дітей старшого дошкільного віку: Методичні рекомендації на допомогу вчителям-логопедам, вихователям, батькам. – Миколаїв, 2003. – 96 с.



Юлія Гончарова,

5 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: ас. О.В.Ткачук
РОЗВИТОК СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ЧИННИК ПОДОЛАННЯ МОВЛЕННЄВИХ ВІДХИЛЕНЬ У ПЕРШОКЛАСНИКІВ
Виправлення психічних відхилень, зокрема мовленнєвих хиб, – одне з основних завдань вікової та педагогічної психології. У його реалізації значна увага традиційно приділяється індивідуально-психологічним методам корекції, яким попри ефективність притаманний суттєвий недолік. Проведення індивідуально-психологічних заходів вимагає створення умов, за яких діти з мовленнєвими відхиленнями опиняються в певному відстороненні від природних класних колективів, що ускладнює їхню соціальну адаптацію.

Мовленнєві відхилення, властиві молодшим школярам, проявляються не тільки в сфері комунікації (сприймання, сприйняття та ретрансляції соціального досвіду), а й на особистісному рівні. Актуальною постає проблема віднаходження корекційних засобів, що включали б і виправлення мовленнєвих відхилень, і водночас адаптацію таких молодших школярів у дитячому колективі.

Об’єкт дослідження – мовленнєві відхилення у першокласників.

Предмет дослідження – вплив розвитку спільної діяльності на процес виправлення мовленнєвих відхилень у першокласників.

Мета дослідження – розкрити можливості та шляхи виправлення мовленнєвих відхилень у першокласників за допомогою поєднання методів логопедичної корекції та розвитку спільної діяльності класних колективів, у яких вони перебувають.

Проблема мовленнєвих відхилень у першокласників має вагоме психолого-педагогічне значення. Адже повноцінний розвиток мовлення – передумова успішної навчальної діяльності, соціалізації й особистісного становлення першокласника. Мовленнєві відхилення мають своєчасно виявлятися психологами та педагогами задля проведення логопедичної та психологічної корекції. У першокласників, зазвичай, простежуються три типи мовленнєвих відхилень: фонетичні, фонематичні, загальна нерозвиненість мовлення. Наявність мовленнєвих відхилень у першокласників супроводжується також становленням особливого типу соціальної адаптації, на що вказує притаманність їм фрустраційної толерантності та включеність до класного колективу.

Виходячи з результатів дослідження, слушно констатувати: застосування самих лише логопедичних методів корекції мовленнєвих відхилень у першокласників виявляється загалом неефективним: прищеплені форми правильного мовлення проявляються як несталі, діти повертаються до узвичаєного дефектного мовлення, щойно припиняється логопедичний вплив. Відтак з усією вірогідністю випливає висновок: застосування логопедичних методів корекції вимагає проведення й заходів психологічного супроводу, покликаного сприяти соціальній адаптації дітей у період подолання ними мовленнєвих відхилень.

Ключовою характеристикою соціальної адаптації є здатність до спільної діяльності. Саме тому проведені заходи психологічного супроводу спрямовувались на розвиток цієї здатності. Організація психологічного супроводу забезпечила цілісний розвиток соціального середовища як системи, що включає дітей і з мовленнєвими відхиленнями, і з правильним мовленням. Це поліпшило процес адаптації дітей, які долали мовленнєві відхилення. Як наслідок, зумовлені логопедичними заходами корекції мовленнєві зміни виявилися сталими, повернення до дефектного мовлення не спостерігалось.

Задіяні формуючі заходи проявились як ефективні. Їм властива системність, що зумовлюється поетапністю впливу, його несуперечливістю та цілеспрямованістю. Такі характеристики й визначають перспективність застосування задіяних формуючих заходів з метою сприяння виправленню мовленнєвих відхилень у першокласників.
ЛІТЕРАТУРА

1. Боришевський М.Й. Методологічні засади організації спільної діяльності молодших школярів // Зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. С.Д. Максименка. – К., 2005. – Т. 7. – Вип. 6. – С. 234-239.

2. Турбан В.В. Методологічні засади оцінювання спільної діяльності молодших школярів // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України: В 5 т. / За ред. С.Д. Максименка. – К.: Главник, 2005. – Т. 5. – Вип. 26. – С. 286-293.

3. Спірова Л.Ф. Психологічна адаптація першокласників з вадами мовлення: якісний аналіз // Наукові записки. Вінницький державний педагогічний університет ім. М.Коцюбинського. Серія: Педагогіка та психологія. – Вінниця, – № 1. 1999. – С. 122-126.


Лілія Кучер,

5 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.мед.н., доц. Л.Н.Томіч
КОРЕКЦІЯ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ГЛУХИХ ДІТЕЙ

СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Інтеграція дітей із особливими потребами в суспільство є провідною ідеєю Конвенції про права дитини, прийнятої ООН. Це пояснює необхідність проведення відповідних досліджень і забезпечення даного процесу в дефектології. Більшість дітей із відхиленнями в розвитку через існуючі соціальні та фізичні бар’єри позбавлені можливості нарівні з іншими дітьми реалізовувати свої здібності. Підготовка до школи глухих дітей залежить від виявлення в них максимальних і потенційних можливостей до навчання та корекції недоліків психічного розвитку на ранньому етапі.

Корекція психофізичного розвитку глухих дітей дозволяє суттєво нівелювати різницю між нормою та патологією. Співвід-ношення соціальних факторів з особливостями розвитку дітей, визначення первинних і вторинних дефектів, виявлення часу їх виникнення й умов виховання визначають вибір прийомів корекції у навчально-виховному процесі.



Обєкт дослідження – психофізичний розвиток глухих дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідженняособливості діагностики і корекції психофізичного розвитку глухих дітей старшого дошкільного віку.

Мета дослідження полягає в розробці шляхів діагностики і корекції психофізичного розвитку глухих дітей старшого дошкільного віку.

Розвиток психомоторних функцій у глухих дітей суттєво відстає за всіма показниками від їхніх чуючих одноліток. У глухих дітей віком 5-6 років запізнюється вступ до функціонування вищих коркових рівнів організації рухів, що не забезпечує прогресивний розвиток точних і силових рухів, а також не створює необхідні умови для засвоєння більшої кількості рухових навичок і предметних ручних маніпуляцій. У зв’язку з цим у них затримується формування графічних навичок.

Ефективність корекційного впливу на психофізичний розвиток глухих дошкільників досягається різним поєднанням і варіюванням артикуляційної і пальчикової гімнастики, мовленнєвих і рухливих ігор, використанням предметно-практичної діяльності, при раціональному співвідношенні словесних, наочних і практичних методів.

Мовленнєві обмеження глухих дітей старшого дошкільного віку проявлялись: в обмеженому обсязі лексичного запасу, недостатньому оволодінні деякими поняттями навчального і життєвого плану і меншою мірою, порівняно з чуючими дітьми, у рівні оволодіння граматичними кодами. У зв’язку з цим повідомлення, запропоновані дітям даної категорії, вимагають більш широкого залучення наочних компонентів, спрощення словниково-граматичних форм викладу навчального матеріалу. Психокорекційні і розвивальні заняття позитивно вплинули на рівень фізичного розвитку глухих дітей старшого дошкільного віку, що дозволило певним чином нівелювати розбіжності за основними антропометричними показниками.

Корекція психофізичного розвитку позитивно вплинула на розвиток психомоторних функцій глухих дітей. Причиною цього є удосконалення аналітико-синтетичної діяльності ЦНС глухих дітей, а також набуття ними практичного досвіду у виконанні дій, в яких регуляція рухів пальців рук здійснюється переважно на основі кінестетичних відчуттів.

Під впливом корекційно-виховних дій у глухих дітей експериментальної групи відбулося підвищення рівня розвитку пізнавальної діяльності. Це проявилось у тому, що глухі діти більш усвідомлено сприймали завдання, мету. У них з’явилися навички планування необхідних дій і послідовного їх виконання; розширився словниковий і лексичний запас, відзначено досить продуктивне використання ними допомоги, що дало змогу зробити розгорнутим процес поступового осмислення діагностичного матеріалу.


ЛІТЕРАТУРА

1. Білоусова З.Г. Реабілітаційне значення ранньої психодіагностики аномальної дитини. – 1996. – С. 166-170.

2. Романенко А.В. Преподаватель нового типа глазами студентов // Научно-исследовательская и методическая работа в средних и высших учебных заведениях: проблемы, поиски, решения: Сб. науч. ст. – Минск, 1997. – С. 102-103.

3. Крет Я.В., Байкина Н.Г. Реабілітаційне значення ранньої психодіагностики аномальної дитини // Науковий вісник. – Вип. 1. – Харків, 1997. – С. 77-79.

4. Мироненко О.И. Особенности психомоторики детей 5-7 лет с задержкой психического и речевого развития // Совершенствование форм и методов физического воспитания учащихся общеобразовательных школ. – Витебск, 1997. – С. 102-104.

Олена Пастернак,

6 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.п.н., доц. О.В.Ревуцька
ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ КОМП`ЮТЕРА
У сучасній педагогіці надається великого значення дослідженню усного і писемного мовлення і його ролі у розвитку школярів. Проблеми творення текстів за допомогою комп’ютера в школі відносно нові. Складність і новизна цих проблем у багатьох випадках не дозволяє застосувати безпосередньо результати досліджень, які стосуються творення тексту в умовах писемної комунікації. Проте швидкий розвиток комп’ютерних технологій, поява експертних, мультимедійних і гіпертекстових систем, впровадження комп’ютерних мереж тощо – усе це породжує нові когнітивно-психологічні проблеми, які стосуються творення тексту, і вимагає подальших досліджень.

За цих нових умов усе більшої ваги набуває пристосування середовища, яке утворюється комп`ютером, до потреб творення тексту учнем. Розвиток комп`ютерної технології ставить у центр уваги можливості кодування, зберігання, копіювання, передавання і опрацювання інформації. Це робить електронний текст більш “живим”, мобільним і здатним до модифікації, сприяє розгляду інформаційних процесів, передусім, у когнітивному плані. Комп’ютер, як комунікативний засіб, полегшуючи творення і розповсюдження інформаційних продуктів, може також задовольнити значну частину традиційних і нових інформаційних потреб суспільства, яке переживає добу оновлення і демократизації.



Об’єкт дослідження – процес творення тексту в умовах комп`ютерного середовища.

Предмет дослідження – оптимізація психологічних умов творення тексту за допомогою комп`ютерних систем.

Мета дослідження полягала в аналізі процесу діяльності учнів під час творення текстів за умов застосування гіпертекстової системи та в розробці психологічно обґрунтованих засобів оптимізації даного процесу

Для ефективного використання гіпертекстової системи в навчанні учнів творення тексту необхідно, щоб вона була, по-перше, психологічно сприятливою, по-друге, побудована з урахуванням вимог до діяльності, яку слід сформувати в учня. Формування спроектованої діяльності є продуктивним шляхом дослідження психологічних проблем навчальної діяльності із творення тексту. Застосування засобів інформаційних технологій дає можливість, по-перше, глибше проаналізувати особливості даної діяльності, по-друге, точніше виявити її перебіг, з'ясувати труднощі, що їх відчувають учні, а також характер допомоги, якої вони потребують.

Формування спроектованої діяльності творення текстів є водночас засобом підвищення ефективності навчального процесу. Це зумовлено, по-перше, тим, що створене середовище, як свідчать результати дослідження, виявляється когнітивно-сумісним, що якнайповніше відповідає особливостям творення тексту учнями, по-друге, тим, що завдяки діалогізації навчального процесу, учням надаються можливості отримувати допомогу у вигляді схем побудови тексту, порад і відповідних спонук. Це підвищення ефективності діяльності учнів має наслідком певне покращення якості створюваних учнем текстів і активізацію його діяльності. Необхідною передумовою ефективного використання учнями гіпертекстових систем навчального спрямування є відповідна підготовка учнів, що передбачає їх ознайомлення з можливостями системи, засобами комунікації з нею, з основними положеннями, які стосуються творення тексту і вимогами до нього, а також набуття відповідних навичок.

Принципове значення має той факт, що застосування розробленої гіпертекстової системи підвищує якість не лише текстів, складених за її допомогою, а й звичайних текстів, написаних на папері. При цьому учні починають звертати більше уваги на дотримання певних вимог до тексту, передусім на аргументацію своїх думок, їхньої послідовності, а також до процесу творення тексту, до його етапів і аспектів. Головне ж полягає в тому, що це їм допомагало поставитися до себе, як до творця, що створює певний продукт, як до особистості, яка набуває новий засіб для самовираження.

Таким чином, результати дослідження свідчать про плідність застосованого нами підходу, реалізація якого дала можливість отримати нові дані про психологічні особливості творення тексту. Водночас ці результати підтверджують широкі потенційні можливості застосування гіпертекстових систем у навчальному процесі.
ЛІТЕРАТУРА

1. Гокунь А.А. Применение систем обработки текста для обучения письменной речи с помощью компьютера // Вопросы психологии – 1988. – №3. – С. 100-105.

2. Гокунь О.О. Психологічні проблеми творення текстів за допомогою гіпертекстової системи // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – К., 2000. – Том 2. – Ч. 2. – С. 39-41.

Юлія Гонтар,

4 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: к.психол.н., доц. Т.П.Малихіна


КОРЕКЦІЯ АКЦЕНТУЙОВАНОСТІ ХАРАКТЕРУ ПІДЛІТКІВ ШЛЯХОМ ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ “Я-КОНЦЕПЦІЇ” ОСОБИСТОСТІ
Згідно думок багатьох науковців, підлітковий вік вважається одним із найбільш кризових вікових періодів, пов’язаний із бурхливим розвитком усіх ведучих компонентів особистості та фізіологічними перебудовами, зумовленими статевим дозріванням. Підлітковий вік – це період активного формування світогляду людини – системи поглядів на дійсність, самого себе та інших людей. У цей період водночас з інтенсивним формуванням особистості загострюються особливості характеру, його акцентуації, які належать до варіантів норми, але за умов негативної ситуації розвитку можуть переростати в психопатії. А на думку С.Подмазіна, підліткам узагалі властива певна дисгармонійність, акцентуйованість характеру. Її ступінь може бути різним, але коли мають місце особливо різкі розбіжності між етичними нормами суспільства та реальною поведінкою підлітка, то виникає соціальна дезадаптація учнів цього віку.

Отже, з метою запобігання розвитку психопатичних рис і виникнення дезадаптації підлітків необхідне проведення в шкільних умовах корекційної роботи з акцентуатами, у чому й полягає актуальність наукового дослідження.

Ефективність корекційної роботи залежить від підходів до цієї проблеми, використаних методів. Наукова новизна даного дослідження полягає в розробці методу корекції акцентуйованості шляхом впливу на “образ-Я” в рамках перетворювального підходу. Акцентуації – це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення окремих його рис. Однією ж зі структурних частин характеру виступає ставлення до себе, тобто “Я-концепція”. Відповідно, вплив на “образ-Я” позначатиметься й на характері. Отже, гіпотеза дослідження: корекція акцентуацій характеру в підлітків здійснюватиметься успішно, якщо сформувати позитивну “Я-концепцію” особистості.

Об’єктом дослідження є процес корекції акцентуйованості характеру підлітків, а предметом – ефективність коригування акцентуацій характеру учнів цього віку.

Відповідно до теми, метою наукового дослідження виступає визначення ступеня ефективності корекції акцентуйованості характеру підлітків шляхом формування позитивної “Я-концепції” особистості. У роботі застосовується формуючий психологічний експеримент з використанням корекційно-розвивальної програми.

На першому етапі експерименту проводилося формування вибірки учнів підліткового віку, на другому – психодіагностична робота серед піддослідних з метою виявлення типів акцентуацій їх характеру та емоційної модальності узагальненої смислової установки “Я”. Після цього апробувалася розроблена корекційно-розвивальна програма, спрямована на формування позитивної “Я-концепції” особистості підлітка. По закінченні цього проведено вторинний психодіагностичний зріз серед вибірки підлітків щодо досліджуваних параметрів особистості.

Висновками дослідження є такі: 1) збільшилася кількість підлітків з позитивною узагальненою смисловою установкою “Я” з 30% до 95%; 2) підвищився рівень позитивності узагальненої смислової установки “Я” з +2 до +7; 3) зменшилася кількість учнів підліткового віку з акцентуйованістю характеру на 35%; 4) позитивні зміни в спілкуванні й поведінці піддослідних фіксують 82% педагогів-предметників; 5) ефективність корекції акцентуації характеру через “Я-концепцію” особистості залежить від статі підлітка (у дівчат відбувається успішніше, ніж у хлопців); 6) діапазон вираженості модальності узагальненої смислової установки “Я” більший у дівчат, ніж у хлопців; 7) ефективність коригування акцентуації характеру через “Я-концепцію” особистості підлітка залежить від типу акцентуації: найбільшого впливу зазнають сенситивний і демонстративний, а також коригуються гіпертимний і лабільний типи.

Заключна оцінка ефективності впливу проведеної корекційно-розвивальної роботи свідчить про позитивну динаміку зменшення кількості підлітків з акцентуаціями характеру, а також про наявність позитивних змін у спілкуванні й поведінці піддослідних.

Отже, можна зробити висновок: корекція акцентуацій характеру в підлітків здійснюється успішно, якщо сформувати позитивну “Я-концепцію” їх особистості, що й підтверджує гіпотезу наукового дослідження.
ЛІТЕРАТУРА

1. Леонгард К. Акцентуированные личности. – К., 1989. – 374 с.

2. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Л., 1983. – 255 с.

3. Подмазін С.І., Сібіль О.І. Як допомогти підлітку з “важким” характером. – К.: НПЦ Перспектива, 1996. – 160 с.



Анжеліка Третяк,

6 курс соціально- гуманітарного факультету.

Науковий керівник: к.пед.н., доц. С.Г.Немченко
УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ КОРЕКЦІЇ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ШКОЛЯРІВ НА РІВНІ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДІВ РАЙОНУ
Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що педагогічна практика підтверджує дані, що серед загальної кількості учнів з’являється більше учнів з девіантною поведінку, яка має відверто негативний характер.

Об’єктом дослідження є процес управління педагогічною корекцію девіантною поведінкою школярів.

Предметом – організаційно-педагогічні умови ефективного управління педагогічною корекцію девіантної поведінки школярів на рівні загальноосвітніх закладів району.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні ефективності процесу управління педагогічною корекцією девіантної поведінки школярів.

Значний та вагомий внесок у вивчення психолого-педагогічних аспектів важковиховуваності, попередження правопорушень серед неповнолітніх зробили видатні педагоги: П.Блонський, С.Шацький, А.Макаренко; психолого-педагогічні аспекти цієї проблеми досліджували: Б.Кобзар, І.Невський, Т.Титаренко, М.Ярмаченко та ін; правові аспекти – у працях: Ю.Антоняна, К.Ігошевої, В.Кудрявцева ін.;

Перш ніж перейти до аналізу визначеної нами проблеми, на нашу думку, необхідно визначити три важливих поняття для даного дослідження − девіантної поведінки, процесу корекції девіантної поведінки та управління.

Девіантна поведінка характеризує особистість, яка не сприйняла моральних норм спільноти, що виховала її, й адаптувалася на стику двох чи кількох субкультур завдяки особистісним новоутворенням, сформованим під впливом соціальних факторів [3].

Корекція девіантної поведінки – формування внутрішньої потреби моральної поведінки без примусу зовні, звички приймати самостійні рішення [1].

Управління – це процес впливу на систему з метою переведення її у новий стан або для підтримки її у певному встановленому режимі [2, с.7].

З аналізу психолого-педагогічної літератури на визначену нами проблему, ми дійшли висновку, що існують два фактори регуляції поведінки – зовнішні та внутрішні. У нашому дослідженні ми звернули увагу на зовнішні фактори, у зв’язку з тим, що вони мають пряме відношення до процесу управлінської діяльності з корекції девіантної поведінки. Згідно з Є.Павлютенковим та В.Крижко [2, с.13], існують 3 рівні розвитку цілісної соціально-педагогічної системи: сумативний, агрегативний, гармонійний.

Аналізуючи ці рівні, ми доходимо висновку, що на цей час результатом управлінської діяльності процесом корекції девіантної поведінки школярів на рівні загальноосвітніх закладів району, у більшості навчальних закладів є створення сумативного рівня цілісності соціально-педагогічної системи, основними показниками такої системи є: наявність єдиної мети, яка сформульована у відповідності до нормативних документів, однак ця мета не усвідомлюється керівниками загальноосвітніх шкіл. Навантажувальний характер зв’язків визначаються нерівномірністю розподілу навантаження на елементи.

Функціональні елементи розглядаємої системи не скоординовано, зв’язки у представників, що займаються цією проблемою слабкі, не обумовлені внутрішніми закономірностями системи, а виникли і підтримуються під впливом зовнішніх факторів. Функціональні обов’язки або не існують взагалі, або не регламентовані. Загальносистемна структура підтримується, в основному, впливом на неї виключно зовнішніх факторів. Внутрішні впливи, що ведуть до упорядкування елементів, надзвичайно слабкі. Відсутність зворотного зв’язку, є однією з причин несформованості процесу управління, яке підмінюється безладним втручанням адміністрації у хід таких процесів, якими вона має керувати. Єдність реагування всіх елементів системи на внутрішні і зовнішні впливи відсутня. У силу цього, рівень виконавчої дисципліни низький. Взаємодія із зовнішнім середовищем як цілеспрямований та управлінський процес відсутня. Вплив школи на зовнішнє середовище зведено до мінімуму. Інтегрований кінцевий результат функціонування подібної системи, що виникла в результаті, по суті, автономного функціонування елементів системи, формується напівстихійно і має низьку якість.

Таким чином, у таких закладах існує сумативний рівень виховної системи і необхідно шукати недоліки перш за все в системі управління такими закладами.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. / Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Наук. видання. – К.: Либідь, 2003. – Кн. 1. – 280 с.

  2. Крижко В.В., Павлютенков Є.М. Основи управління школою. − Х.: Основа,2006. − 176 с.

  3. Немченко С.Г. Портрети девіантних підлітків. Педагогічна корекція девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи: методичні рекомендації для вчителів, психологів загальноосвітніх шкіл. – Запоріжжя: Прем’єр, 2005. – 84 с.

1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка