Том Педагогічні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка17/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.81 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

ЛІТЕРАТУРА

1. Наказ Мінсім’ямолодьспорту України від 31.10.2006 р. №3685 “Порядок здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу”.

2. Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-х кн. / Г.М.Бевз та ін. – К.: Держсоцслужба, 2006. – Кн. 1. – С. 28-29.

3. Прийомна сім’я : методика створення і соціального супроводу : Науково-методичний посібник / Г.М.Бевз, В.О.Кузьмінський, О.І.Нескучаєва та ін. – К.: Центр стратегічної підтримки, 2003. – С. 10.

4. Створення та функціонування прийомних сімей: Навчальний посібник для державних службовців / О.О.Яременко, Н.М.Комарова, Л.С.Волинець, І.В.Пєша. – К.: УІСД, 2000. – 128 с.

МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Марія Ангеловська,

3 курс економічного факультету.

Наук. керівник: викл. Т.М. Жосан
ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
Фізична культура у вищому навчальному закладі як навчальна дисципліна є важливим компонентом цілісного розвитку особистості. Як складова частина загальної культури і професійної підготовки студента, фізична культура входить обов’язковим розділом у гуманітарний компонент освіти, значимість якого виявляється через гармонізацію духовних і фізичних сил, формування таких загальнолюдських цінностей, як здоров’я, фізичний і психологічний добробут. Свої освітні і розвиваючі функції фізична культура найбільш повно здійснює в цілеспрямованому педагогічному процесі фізичного виховання. Метою фізичного виховання є формування фізичної культури особистості. Фізичне виховання запроваджується в загально-підготовчому, спортивному, професійно-прикладному, оздоровчо-рекреативному, лікувальному напрямках. Професійно-прикладний напрямок сприяє використанню засобів фізичного виховання в системі наукової організації праці. Основна спрямованість ППФП – розвиток і підтримка на оптимальному рівні тих психічних і фізичних якостей людини, до яких пред’являє підвищені вимоги конкретна професійна діяльність; набуття функціональної стійкості організму до умов цієї діяльності; формування прикладних рухових навичок, зважаючи на особливі зовнішні умови праці [1; 2; 4].

Зміст і завдання ППФП визначають із урахуванням факторів професійної діяльності і її умов, переважно обумовлюючих вимоги до фізичних і прикладних сторін підготовки. До таких факторів відносять наступні: особливості інформаційного забезпечення діяльності, характер головних робочих рухів; особливості зовнішніх умов діяльності [3].

Основними засобами ППФП є фізичні вправи, які відповідають особливостям професійної діяльності і дозволяють використовувати оптимальні навантаження, дозувати їх з урахуванням індивідуальних особливостей займаючихся і досягти більшого ніж у праці, тренуючого ефекту. Професійно-прикладне значення для студентів вищого педагогічного закладу мають такі види спорту, як плавання, легка атлетика, веслування, гімнастика, туризм.

Для визначення пріоритетного режиму рухового навантаження з метою підвищення фізичної працездатності протягом навчального семестру 2007-2008 року був проведений експеримент, в якому прийняли участь 2 групи студентів 3 курсу економічного факультету Бердянського державного педагогічного університету (по 15 чоловік у кожній).

Для проведення експерименту були використані вправи великої і помірної потужності, що за своїми ознаками відповідають характеру діяльності вчителя. Програма тренування витривалості студентів першої групи передбачала виконання циклічних вправ у зоні помірних навантажень, програма тренування другої групи передбачала виконання циклічних вправ у зоні великих навантажень. Для порівняльної характеристики змін фізичної працездатності були використані результати Гарвардського степ-тесту [5]. Індекс степ-тесту в другій експериментальній групі в середньому підвищився на 15-20% у порівнянні з попереднім результатом, у першій групі величина індексу збільшилась несуттєво, у середньому на 11-13%. Таким чином, тренувальні навантаження великої інтенсивності з більшою мірою сприяють підвищенню працездатності і мають бути рекомендовані для впровадження в професійно-прикладну підготовку майбутнього фахівця.

Професійно-прикладна підготовка є одним із напрямків фізичного виховання і сприяє зміцненню здоров’я і активного формування професійно значущих функцій студентів вищого педагогічного закладу.

Зміст ППФП вищого педагогічного навчального закладу має специфічну спрямованість, визначається вимогами професії вчителя і разом з прикладною теоретичною і психофізичною підготовкою передбачає розвиток і вдосконалення прикладних, організаторських, конструктивних, комунікативних, гностичних властивостей.

Психофізична підготовка студентів спрямована на вдосконалення психічних властивостей людини (вольових, емоційної стійкості, уваги, швидкості сприйняття) і фізичних якостей (сили м’язів, статичної витривалості м’язів спини і кінцівок, загальної витривалості, спритності).

Використання методики розвитку витривалості в зоні великих навантажень більшою мірою сприяє підвищенню працездатності і має бути пріоритетним напрямком у тренувальному процесі студентів вищого педагогічного закладу.
ЛІТЕРАТУРА

1. Теория и методика физического воспитания. Учебник для судентов факультета физкультуры / Под ред. Б.А.Ашмарина. – М.: Просвещение, 1990. – 272 с.

2. Кузнецов В.С, Холодов Ж.К. Теория и методика физвоспитания и спорта. – М.: Академия, 2000. – 422 с.

3. Спортивная медицина. Учебник для институтов физической культуры / Под ред. В.Л.Карпмана. – М.: Физкультура и спорт, 1980. – 472 с.

4. Ильинич В.И. Професионально-прикладная подготовка студентов вузов. Научно-методические и организационные основы. – М.: Высшая школа, 1978. – 252 с.

5. Попенченко В.В. Пути повышения эффективности учебного процесса по физическому воспитанию студентов в вузе Метод. пособие для преподавателей вузов. – М.: Высшая школа, 1979. – 353 с.



Сергій Закревськии,

3 курс факультету естетичного

та фізичного виховання.

Наук. керівник: МС, викл. М.М. Ткаченко


СУЧАСНІ НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ЗІ СПОРТИВНО-ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ
Важливим і актуальним напрямом вищої туристичної освіти, яка сприяє оптимізації освітнього процесу, є обізнаність викладачів щодо сучасних новітніх педагогічних технологій та вміння їх впроваджувати в практику підготовки майбутніх фахівців. Однак, аналізу ефективного впровадження означених технологій у вищих навчальних закладах України має передувати характеристика сучасного освітнього процесу університетів світу, яка є, перш за все, – багаторівневою системою організації вищої освіти, що забезпечує широку мобільність навчання і вибір професії. По-друге, – це могутнє оснащення сучасними інформаційним технологіями, розвиток дистанційної форми навчання студентів. По-третє, – це університизація вищої освіти, інтеграція вищих навчальних закладів, створення університетських комплексів. По-четверте, – значна частина вищих закладів освіти знаходиться на самофінансуванні.

Значна кількість вищих навчальних закладів України, на жаль, ще не мають зазначених характеристик, тому що працюють в дослідно-експериментальному режимі апробації нових навчальних планів, освітніх стандартів та технологій навчання [1, с.12].

Мета нашої роботи полягає в розкритті процесу використання інноваційних технологій викладачами факультету фізичного виховання в підготовці майбутніх фахівців спортивно-оздоровчого туризму як шлях оптимізації змісту професійної освіти.

Сутність дослідження. Серед різних видів технологій навчання найбільш ефективною є “педагогічна технологія”. Саме вона, на нашу думку, включає в себе як технологію навчання, так і педагогічну технологію (традиційну та інноваційну) також є засобом організації освітнього процесу. Отже, важливим напрямком оптимізації освітнього процесу .$ вищих навчальних закладах щодо підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму є впровадження інноваційних технологій. Це пояснюється тим, що закономірності професійної діяльності майбутнього фахівця галузі спрямування накладають певні вимоги на педагогічні технології викладання і розробки змісту навчальних дисциплін, організації творчої навчально-пізнавальної діяльності студентів у навчальних закладах туристичного [2, с.118].

У теорії та практиці новітніх технологій відомі такі, як: технологія модульного та модульно-рейтингового навчання, проблемного, розвивального, комп’ютерного, імітаційного, дистанційного, діалогового тощо. Кожна із зазначених технологій ефективна та має свої особливості щодо методики, організації та контролю навчання.

Із педагогічних технологій виховання ми обрали лише ті, що спрямовані на розумове, фізичне, трудове, моральне, екологічне й економічне виховання. Це були такі форми роботи: діалоги, дискусії, імітації та ділові ігри.

До технології навчання віднесли проблемне навчання, яке передбачало створення проблемних ситуацій й метою розвитку пізнавальної творчої діяльності студентів. Вони здобували знання в процесі розв’язання проблемних ситуацій, розвивали креативне мислення, інтерес до знань.

Модульно-рейтингова технологія навчання набуває широкого застосування при вивченні економічного блоку дисциплін, а також фундаментальних і профільних. Ця технологія має на меті підвищити зацікавленість студентів у результатах навчання та об’єктивності оцінки знань із окремих предметів і фаху в цілому, посилити відповідальність викладачів за комплексність і залежність оцінок, а також за відбір талановитої та працьовитої студентської молоді для продовження навчання в магістратурі, аспірантурі тощо.

Ефективним видом навчання є імітаційне або ігрове навчання, яке почало активно впроваджуватися в навчальний процес наприкінці XX століття. Ми вважаємо, що спеціаліст галузі туризму сьогодні має бути організатором, керівником, технологом, бачити перспективу розвитку виробництва, уміти працювати з людьми, володіти особливостями ринкової економіки тощо. Тому, особливо, на старших курсах поширеною активною формою навчання в нашому університеті (факультет фізичного виховання) є ділові ігри. Вони логічно продовжують процес навчання в умовах імітації виробничого процесу.

Отже, головним спрямуванням розвитку педагогіки спортивно-оздоровчого туризму й оптимізації навчання студентів є теоретичне обґрунтування професійно зорієнтованих інноваційних технологій, приоритетною метою яких є розвиток творчості, активної співпраці студентів і викладача та їхня взаємодія.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Педагогіка туризму. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Федорченка В.К,. Фоменко Н.А.,
    Скрипник М.І., Цехмістрової Г.С. – К.: Слово, 2004. – 296 с.

  2. Наумов Б.М. Теорія і технологія цілісної педагогічної діяльності як орієнтир нової практики освіти України – Х., Основа, 2005. – С. 118.

Марина Біловол,

5 курс факультету естетичного

та фізичного виховання.

Наук. керівник: ст. викл. C.М.Данило


ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОЗДОРОВЧОГО ФІЗИЧНОГО ТРЕНУВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ
Сьогодні відбувається активний пошук нових форм і методів фізичного виховання, які б сприяли підвищенню якості підготовки майбутніх фахівців у вищих педагогічних навчальних закладах. Проте аналіз спеціальної літератури (А.Драчук, О.Дрозд, Л.Сущенко та ін.) показує, що методи які використовуються в організації фізичного виховання у вищих навчальних закладах, недостатньо ефективні для забезпечення належного рівня фізичної підготовленості студентів.

Рівень фізичного виховання у вищій школі не сприяє ефективному зменшенню дефіциту рухової активності студентів, що є однією з причин різного роду відхилень у їхньому здоров’ї. Це зобов’язує науковців і викладачів вищої школи шукати нові форми і методи проведення занять, організовувати навчальний процес так, щоб мінімальна кількість щотижневих занять давала максимальний ефект.

Низка досліджень (В.Мазуркевич, Е.Артеньев, А.Домашенко, Б.Шиян), показав, що збільшити резерви рухової активності студентів дозволяє оптимальне і регулярне фізичне навантаження. Однак науково-методичні рекомендації недостатньо зорієнтовані на всебічний фізичний розвиток і фізичну підготовленість. Більшість програм оздоровчих занять мають за основу якийсь один вид рухової активності й спрямовані на переважний розвиток однієї-двох фізичних якостей. Наведені факти свідчать, що методика проведення та організації занять у вищих навчальних закладах потребує вдосконалення, розробки і наукового обґрунтування шляхів підвищення якості викладання фізичного виховання, спрямованого на покращення здоров’я студентів

Мета і методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення даних науково-методичної літератури з питань організаційно-методичних основ оздоровчого тренування студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

Сутність дослідження. Центральною проблемою теорії і методики оздоровчого тренування є з’ясування того, як в умовах обмеженого часу отримати від занять фізичними вправами якомога більший ефект, який би був виражений не стільки у спортивному результаті, скільки в підвищенні рівня працездатності й здоров’я. Звичайно, кінцевий ефект комплексного оздоровчого тренування залежить, від підбору засобів і співвідношення відведеного на них часу [3].

Рекомендована фахівцями “якісна” спрямованість процесу оздоровчого тренування не містить розподілу вправ на групи залежно від рівня їх впливу на розвиток тих чи інших фізичних якостей і тому має умовний характер. Сформована на сьогодні система контролю і планування оздоровчих тренувальних навантажень ґрунтується переважно на реєстрації часу використання основних засобів фізичної підготовки [2]. Розглядаючи питання систематичності оздоровчого тренування, не можна уникнути проблеми кратності занять протягом тижня. Заняття, які проводяться один раз на тиждень, прийнято вважати малоефективними, хоч і такий підхід має своїх прибічників. Як свідчать дані [1], досягнення тренувального ефекту можливе двома шляхами: 1) за рахунок використання нетривалих занять з великою інтенсивністю навантажень; 2) за рахунок тривалого виконання вправ з помірною частотою серцевих скорочень. Саме перший режим рекомендується студентам віком до 30 років. Визначаючи норми рухової активності, необхідно завжди передбачати адекватність фізичних навантажень рівню здоров’я студентів, оскільки без цього неможливо вирішити проблему оптимізації процесу оздоровчого тренування, яке передбачає максимальний результат – досягнення якнайвищого рівня здоров’я – при мінімальних часових та енергетичних затратах.

Вивчення науково-методичної літератури показало, що рекомендовані параметри фізичних навантажень коливаються у великих межах – від 6 до 100 хв., від 40% до 85% МСК - і не базуються на індивідуальних особливостях тих, хто займається оздоровчим тренуванням. Проте результати аналізу науково-методичної літератури вже дають підставу переглянути традиційну думку про переважне використання рухових завдань суто аеробного характеру в заняттях із практично здоровими студентами.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Теория и методика физического воспитания. Учебник для ВУЗов ФИС / Под. ред. Т.Ю.Круцевич. – К.: Олимпийская литература, 2003 – 391 с.

  2. Сущенко Л.П. Професійна підготовка майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту. – Запоріжжя: ЗДУ, 2003. – 442 с.

  3. Дубогай О.Д. Роль фізичного виховання у формуванні здорового способу життя. – К., 2001. – С. 33.



Світлана Клименко,

4 курс факультету естетичного

та фізичного виховання.

Наук. керівник: ст. викл. Є.В.Зубов


ФОРМУВАННЯ В МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ГОТОВНОСТІ ДО ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З БІГУ
Легка атлетика широко представлена в програмах фізичного виховання учнів і молоді, у планах підготовки з різних видів спорту, у професійній підготовці. Учитель фізичної культури має володіти професійними знаннями з методики навчання і тренування в легкій атлетиці, уміти застосовувати ці знання в своїй професійній діяльності. Під час вивчення дисципліни “Легка атлетика з методикою викладання” студенти отримують різнобічну підготовку з усіх напрямків майбутньої фахової діяльності. Основна мета навчального модуля з “Легкої атлетики з методикою викладання” – формування професійно-педагогічних знань, умінь та навичок, необхідних для майбутньої роботи вчителя фізичної культури, знайомство їх з різними засобами і методами легкої атлетики та застосування їх на практиці з різними верствами населення [3; 4].

Проблема пошуку шляхів оптимального співвідношення кількісних і якісних параметрів технічної і фізичної підготовки спортсменів із метою підвищення рівня спортивних досягнень в окремих видах спорту завжди привертала увагу дослідників (Ю.Верхошанський, В.Дьячков, Л.Матвеєв, Н.Озолін, Б.Платонов, В.Філін та інші) [1; 2; 5; 6].

Метою нашого дослідження стало обґрунтування ефективності дії на кінцевий результат в залежності від рівня досконалості техніки рухів в бігових вправах і швидкісно-силової підготовленості студентів.

Методи дослідження – педагогічні спостереження і педагогічний експеримент – обов’язкове додержання правильної структури рухів під час виконання фізичних вправ. Під час експерименту спрямованість на комплексний розвиток фізичних якостей здійснювалась за допомогою спеціальних вправ з розділу “Біг на короткі і середні дистанції” і виконувалась за екстенсивно – повторним методом.

При навчанні техніці рухів і її удосконаленні використовувалися методи виконання вправ вроздріб і в цілому, з поясненням, аналізом і самоаналізом, показом, демонстрацією і самостійними завданнями студентам.

Студентам пропонується пробігти кілька разів відрізки 60-100 м із різною швидкістю. Зустрічаються випадки, коли вони демонструють гарний, природний біг, що не вимагає майже ніяких коректив, але значно частіше виявляється ціла низка недоліків.

Щоб усунути помилки при бігу, рекомендується імітація рухів рук на місці перед дзеркалом у поступово у прискореному темпі з великою амплітудою. Спочатку доцільно виконувати рухи, узявшись за мотузку чи скакалку, покладену на плечі. Зайва м’язова напруженість при бігу призводить до зниження швидкості і швидкому стомленню. Для того, щоб уникнути цього, варто виконувати вправи на розслаблення, біг із “вимиканням”. Після зростання швидкості бігу спортсмен злегка акцентує виконання відштовхування в сполученні з підйомом стегна і миттєво розслаблює ногу при опусканні її на доріжку.

Висновки. Як свідчить практика, під час виконання підготовчих і спеціальних вправ ми спостерігаємо в студентів недосконалу рухову культуру, що виявляється в порушенні постави, обмеженні рухливості в суглобах і хребті, нерівномірному розвитку сили м’язів, у розподілі м’язових зусиль, недостатній координації рухів тощо. Доцільно під час самостійних занять студентів постійно звертати увагу на техніку бігу. Кожний студент, знаючи свої слабкі та сильні сторони у технічній і фізичній підготовленості та, орієнтуючись на задачі, зазначені в програмі, без ускладнення обере ті вправи, які йому потрібні.


ЛІТЕРАТУРА

1. Вайзер С.Р. Это помогает обучению // Физическая культура в школе. – 2001. – №7 – С. 27-28.

2. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спортсменов. – М.: ФиС.,1988. – С.174, 199-200., С. 244-247.

3. Зубов Е.В. Формування здоров’я дітей, підлітків та молоді в умовах навчального закладу // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Суми; СДПУ ім. А.С.Макаренко, 2006. – С. 104, 112.

4. Ковальчук Н. Формування культури рухів засобами вправ з ходьби та бігу // Фізичне виховання в школі. – N2. – 2003. – С. 10-11.

5. Озолин Н.Г. Легкая атлетика. – М.: ФиС. – С. 156-158, 209-211

6. Платонов В,Н. Теорія спорта. – К.: Вища школа, 1987. – С. 175, 186, 338.

Ірина Хіврич,

3 курс факультету естетичного

та фізичного виховання.

Наук. керівник: ст. викл. С.М.Писаренко


ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ПРАВИЛЬНОГО ДИХАННЯ В ПРОЦЕСІ ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ
Проблема довільного керування своїми вегетативними функціями в умовах сучасного прогресу, коли напружений ритм поєднується з сенсорним, інформаційним, психоемоційним і розумовим перевантаженням та гіпокінезією, привертає до себе все більшу увагу. Особливий інтерес становить прорблема довільного регулювання диханням.

Проте механізми саморегуляції, зокрема в дітей, не завжди надійно та економно забезпечують пристосування організму до складних умов довкілля, що безперервно змінюється [1; 2; 3].

У момент дуже великого нервового напруження дихання в людини стає поверхневим і неритмічним, що викликає кисневу недостатність і швидку втому. Під час усного рахунку , виконання трудових процесів і нових складних рухів, які вимагають великої уваги, утруднюється дихання. При вивчені нових вправ із елементами ризику / підняття вантажу, вправи на спортивних знаряддях, стрибки в глибину і довжину, плавання / іноді в дітей “зникає” дихання навіть раніше, ніж вони приступають до їх виконання. І причина тут не у хвилюванні, а зовсім у іншому: поки дитина йде, то затримує дихання і тому перед самим виконанням рухів вона почуває себе настільки ослабленою від нестачі кисню, що на якісне виконання вправ не вистачає сил. Такі явища в дітей трапляються і на змаганнях і в інших складних ситуаціях [4; 5; 6].

Метою нашого дослідження було вивчення показників правильного дихання у школярів на уроках фізичної культури і виховання навичок управління диханням в процесі виконання рухів циклічної і ациклічної структури.

Дослідження проводилось на базі загальноосвітньої школи міста Бердянська і охоплювало 40 підлітків. Критерії включення до дослідження: практично здорові підлітки (дівчата та хлопці), учні загальноосвітньої школи, вік від 14 до 17 років; критерії виключення – наявність клінічно вагомої супутньої патології. Дослідження проводилось упродовж року.

У піддослідних учнів на початку дослідження ми виділили три основні типи функціональних можливостей дихання: незадовільний, задовільній і добрий.

Незадовільний тип функціональніх можливостей дихання характеризується тим, що учень не володіє навичками довільного дихання і має низькі показники ЖЕЛ і МВЛ при високому ХОД.

Задовільний тип функціональних можливостей характеризується тим, що учень володіє навичками повного дихання і має показники ЖЕЛ, МВЛ і ХОД близькі до належних.

Добрий тип функціональних можливостей характеризується тим, що учень володіє міцними навичками довільного дихання при високих показниках ЖЕЛ, МВЛ і ХОД.

Процес формування навичок правильного дихання ми розподілили на три періоди. У першому періоді навчання навчання (6-8 занять) слід навчити диференційовано дихати для подолання дискоординації між різними групами дихальних м язів. У другому періоді навчання (8-10 занять) засвоюються певні рухові дихальні цикли при виконанні циклічних і ациклічних вправ. Учні вчаться контролювати ритм і глибину дихання на основі вдосконалення пропріоцептивної чутливості дихальних м’язів. У третьому періоді (5-6 занять) закріплюються і вдосконалюються навички довільного управління диханням при виконанні фізичних вправ і розумової праці. В основі успішного закріплення навичок, що розвиваються, лежить утворення робочих і рухових дихальних циклів.

Після того, як учні оволодіють повним диханням у покої, переходимо до формування в них навичок довільного управління диханням при виконанні циклічних рухів. При цьому слід враховувати, ритм дихання, яке рефлекторно впливає на темп рухів. Особливо чітко виражено поєднання дихання з рухами при ходьбі, бігу, плаванні, ходьбі на лижах тощо.

Враховуючи результати проведеного дослідження, можна сказати, що систематичне застосування дихальних вправ на уроках фізкультури і виконання їх учнями в режимі дня дає можливість сформувати в дітей міцні навички правильного регулювання диханням, навчити їх погоджувати темп і амплітуду виконаних рухів із ритмом і глибиною дихання при виконанні фізичних вправ і в процесі праці. Під впливом цілеспрямованого тренування функціональні можливості зовнішнього дихання розширюються, кисневі режими стають ефективнішими і поліпшується розумова і фізична працездатність дітей.


1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка