Том Педагогічні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка18/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.81 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

ЛІТЕРАТУРА

  1. Ермолаев О.Б., Сергиенко В.П. Основы дыхания. – М.: Знание, 1991. – С. 93-189.

  2. Качашкин В.М. Фізичне виховання в початковій школі. – М., Просвіта, 1982. – 192 с.

  3. Кузнецова Т.Д., Левитский П.М., Язловецкий В.С. Дыхательные упражнения в физическом воспитании. – К.: Здоровье, 1989. – 136 с.

  4. Огієнко Т.М. Основи здоров’я. – Х.: Країна мрій, 2003. – 238 с.

  5. Ротейберг Р. Дитяча енциклопедія здоров’я. – М.: Фізкультура і спорт, 1996. – 302 с.

  6. Хухлаєва Д.В. Теорія і методика фізичного виховання дітей. – К.: Вища школа, 1980. – 220 с.



Дарина Костяниць,

2 курс факультету естетичного

та фізичного виховання.

Наук. керівник: ст. викл. Н.М.Самсутіна


ВПРОВАДЖЕННЯ ОЗДОРОВЧИХ МЕТОДИК У ПРОЦЕС ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ ВНЗ
Сучасні інформаційні технології, розвиток телекомунікацій, транспортних систем, модернізований побут та дозвілля – характерні риси суспільства ХХІ століття. Реальний стан здоров’я декількох поколінь свідчить про те, що вирішення державного завдання щодо його формування залишається на декларативному рівні. За статистичними даними, у вищих навчальних закладах України більш ніж 50% студентів мають послаблений фізичний розвиток і деякі патологічні порушення основних життєво важливих функціональних систем організму. Заняття фізичними вправами є одним з основних засобів підвищення адаптаційних можливостей організму й способом протистояти негативному впливу оточуючого середовища Отже, на сучасному етапі актуальною є проблема організації занять фізичного виховання оздоровчої спрямованості студентської молоді.

Багатьма українськими і світовими вченими, педагогами, фізіологами, медиками (М.Амосовим, Г.Апанасенко, І.Аршавським, Е.Булич, Н.Денисенко, І.Муравовим та іншими) було визначено унікальний вплив фізичної культури на здоров’я людини. Потреба в науковому управлінні цілісного процесу оздоровлення підростаючого покоління, розробка індивідуальних і колективних форм діяльності, пошук інноваційних технологій фізичного виховання та скорочення стихійності в організації фізкультурно – оздоровчої спрямованості виховання студентської молоді – це проблема, що розглядається в числі найбільш пріоритетних [1; 3].

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати ефективність застосування основних видів гімнастики оздоровчої спрямованості під час проведення занять з фізичного виховання студентів педагогічних ВНЗ.

Методи дослідження: теоретичний аналіз філософської, психологічної, педагогічної, медичної та спортивної наукової літератури і узагальнення та систематизація досліджуваної наукової інформації; вивчення кращого сучасного педагогічного досвіду з фізичного виховання у ВНЗ України; анкетування.

Аналіз науково-методичної літератури свідчить про те, що організація й методика фізичного виховання студентів оздоровчої спрямованості вимагає удосконалення. Це зобов’язує шукати нові форми й методи проведення занять.

Існує багато видів оздоровчої гімнастики, а саме: гігієнічна гімнастика, гімнастична та степ-аеробіка, шейпінг, атлетична гімнастика, ізотон, східні системи оздоровчої гімнастики, каланетика, стретчинг [2]. Нами було проведено опитування студентів з метою виявлення найбільш пріоритетних видів оздоровчої гімнастики, які відображають сучасні тенденції фізичного виховання студентської молоді. Студентам було запропоновано сучасні оздоровчі методики, із яких вони мали визначити три види, якими вони хотіли б займатися на обов’язкових заняттях з фізичного виховання в університеті.

Результати нашого дослідження виявили, що третє місце за популярністю займає аеробіка – система гімнастичних вправ, яка включає вправи загальнорозвиваючого характеру, ходьбу, біг, танцювальні елементи. Друге місце – каланетика, яка представляє собою систему вправ на всі групи м’язів та формує правильну поставу. Перше місце серед видів оздоровчої гімнастики займає шейпінг – система фізичних вправ, спрямована на фізичне вдосконалення організму, поєднане з підвищенням загальної рухової активності. Шейпінг вирішує основну задачу – придбання і збереження здоров’я, а методика тренування спрямована на досягнення м’якості рухів та пружності м’язів. Соціальна значимість системи фізичного виховання підростаючого покоління виражається в наявності раціональних науковообґрунтованих засобів, методів, форм і умов підготовки студентів до навчальної та майбутньої трудової діяльності, профілактики різних порушень та збільшення адаптаційних можливостей. Тому ми рекомендуємо застосовувати шейпінг як оздоровчу методику в процесі фізичного виховання студентів педагогічних вищих навчальних закладів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лисицкая Т.С. Ритм + пластика. – М.: ФиС, 1987. – 160 с.

2. Менхин Ю.В., Менхин А.В. Оздоровительная гимнастика: теория и методика. Ростов-н-Дону :Феникс, 2002. – 384 с.

3. Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания и спорта: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: Академия, 2000. – 480 с.


Ірина Завгородня,

3 курс факультету естетичного

та фізичного виховання.

Наук. керівник: викл. О.В.Третяк


ЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО ДІЙ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ СОЦІАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ
Актуальність проблеми підвищення рівня безпеки людини сьогодні очевидна. Одним із найважливіших факторів забезпечення безпечної життєдіяльності студентів вищих педагогічних навчальних закладів є рівень їхньої фізичної підготовленості. Ніякі морально-психологічні якості особистості, знання, уміння й навички не можуть допомогти їм, якщо в них не розвинені фізичні й спеціальні якості та скудний запас рухових умінь, які необхідно виявити в певній конкретній ситуації, щоб уникнути небезпеки. Все це дає основу говорити про необхідність фізичної готовності до дій у екстремальних ситуаціях соціального характеру.

У науковій літературі різні аспекти готовності до дій в екстремальних ситуаціях висвітлюються в працях Г.Гагаєвої, О.Чернікової, П.Рудика, Ф.Генова, А.Пуні, Г.Савенкова, Ю.Кисельова, Л.Матвєєва, А.Дубровського. Однак дослідження, присвячені формуванню готовності студентів до дій в екстремальних ситуаціях соціального характеру, практично відсутні.

Мета і методи дослідження: вивчення і теоретичний аналіз літературних джерел з проблеми фізичної підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів до дій в екстремальних ситуаціях соціального характеру.

Фізична підготовка – це педагогічний процес, спрямований на виховання фізичних якостей та розвиток функціональних можливостей і систем організму, які створюють сприятливі умови для удосконалення всіх рівнів підготовки.

Термін “Фізична підготовка” використовують, коли хочуть підкреслити прикладну спрямованість фізичного виховання стосовно певної діяльності, яка вимагає “фізичної підготовленості” [2].

Змістом прикладної фізичної підготовки є не тільки спеціально підібрані фізичні вправи, які виконуютьсяі в незвичайних умовах, але і навчальний матеріал, що забезпечує психологічну готовність до дій у екстремальних ситуаціях.

Основними завданнями прикладної фізичної підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів є: 1) цілеспрямований розвиток фізичних здібностей, що відповідають специфічній діяльності; 2) вдосконалення вмінь і навичок, необхідних у трудовій діяльності; 3) підвищення функціональної стійкості організму студентів до незвичайних і екстремальних умов.

Надзвичайна ситуація – це ситуація на об’єкті чи окремій території, яка викликана подіями природнього, екологічного, технічного, соціального, військового та іншого характеру і призвела чи може призвести до значної шкоди, порушення нормальної життєдіяльності та загибелі людей.

Надзвичайні ситуації поділяють на локальні, об’єктові, місцеві, регіональні, національні, глобальні.

Більш повна класифікація враховує сутність та причини виникнення подій надзвичайної ситуації. Це дозволяє виділити такі надзвичайні ситуації: техногенні, природні, екологічні, соціальні.

У кінцевому підсумку в загальній класифікації надзвичайних ситуацій, яка буде використовуватись для практичних цілей, за головну ознаку буде взята систематизація за суттю та характером базових подій та процесів, які мають місце в надзвичайних ситуаціях із урахуванням важливих ознак їх вияву і які носитимуть соціальний характер.

За даними науковців, надзвичайні ситуації соціального характеру поділяються на декілька груп [5, с.173]. До першої групи відносяться групові порушення громадського порядку, до другої – масові заворушення, до третьої – втеча озброєних злочинців і до четвертої – озброєні напади.

До соціальних надзвичайних ситуацій, що відбуваються в суспільстві, відносяться військовий стан, злочинність, революції, міжнаціональні конфлікти, поширення людиноненависницьких ідеологій та ін.

У структурі загальної готовності людини до екстремальних ситуацій, які трактуються як події, що знаходяться за межами людського досвіду, одне з провідних місць, на думку В.Шейченко, займає фізична готовність людини до діяльності як її конкретний фізичний стан, що забезпечує успішне виконання будь-якого виду діяльності і характеризується відповідною тілесною розвиненістю, певним функціональним станом організму і необхідним рівнем рухової підготовленості.

Аналіз науково-методичної літератури дозволив нам одержати дані щодо значення та особливостей фізичної підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів до дій у екстремальних ситуаціях соціального характеру, які будуть враховані нами при складанні експериментальної колекційної програми.
ЛІТЕРАТУРА

1. Кузнецов В.С. Колодницкий Г.А. Прикладная физическая подготовка: 10-11 кл.: Учеб.-метод. пособие. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. – 184 с.

2. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 272 с.

3. Физическая культура студента: Ученик / Под ред. В.И. Ильинича. М.: Гардарики, 2003. – 448 с.

4. Приешкина А.Н. Содержание и методика физической подготовки учащихся старших классов к действиям в экстремальных ситуациях социального характера: Автореф. дис ... к.пед.н.: 13.00.04. – Омск: Сибирский государственный университет физической культуры и спорта, 2005 – 24 с.

5. Безпека життєдіяльності. Навч. посібник / За ред. Я.І.Бедрія. – Львів, 2000. – С. 160-173.



Анастасія Івко,

2 курс факультету естетичного

та фізичного виховання

Наук. керівник: ст. викл. П.В.Шмигов


ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ У ПІДЛІТКІВ
Глибокі соціальні зміни, які відбуваються в нашій державі, вимагають від навчально-виховних та реабілітаційних закладів значного підвищення якості навчально-виховного процесу в усіх його напрямках. Одним із пріоритетних завдань сучасної школи є охорона і зміцнення здоров’я учнів. Дану проблему розкривали у своїх працях сучасні вчені Г.Апанасенко, Т.Бойченко, Б.Бутенко, Д.Ізуткін, П.Лисицин, В.Петленко, Я.Сущенко та ін. [1-5].

Аналіз структури захворюваності українських школярів переконливо свідчить про те, що в процесі шкільного навчання зростає кількість учнів із захворюваннями дихальної, серцево-судинної систем, системи травлення, більш частими є порушення постави, все більше дітей із захворюваннями здорового аналізатора, розладами нервової системи (нервово-психічні розлади).

Мета нашої роботи полягає в розкритті проблеми формування у підлітків мотивації вести здоровий спосіб життя. Завданнями статті є визначення сприятливих чинників оздоровлення підлітків та розкриття етапів формування у підлітків знань, умінь, навичок, переконань і потреби у здоровому способі життя.

Здоровий спосіб життя (ЗСЖ) – це спосіб життєдіяльності, спрямований на збереження і покращення здоров’я людей, що забезпечує досягнення високого рівня психічного і фізичного розвитку, високу працездатність і реалізацію генетичного запрограмованого довголіття.

На основі аналізу теоретичних джерел, результатів, отриманих вченими-експериментаторами [3-4], досвіду вчителів фізичної культури і власних спостережень доцільно виділити такі етапи зміцнення здоров’я: потреба бути здоровим; установка на оздоровчу діяльність; мотив зміцнення здоров’я за допомогою заходів оздоровчого спрямування; знання, вміння, навички у виконанні завдань ЗСЖ; переконання в необхідності дотримуватись вимог ЗСЖ; звичка до виконання вимог ЗСЖ; самостійність у проведені заходів оздоровлення організму; прагнення до здорового способу життя. Валеологія, фізкультура, безпека життєдіяльності мають стати пріоритетними дисциплінами в школі. Учителі цих дисциплін як основні пропагандисти валеологічних знань серед учнів і їх батьків мають вміти: визначати вплив несприятливих чинників довкілля на здоров’я школярів і давати рекомендації для їх усунення; добирати допоміжні засоби, які сприятимуть підвищенню розумової та фізичної працездатності; визначати рівень фізичної та функціональної підготовленості (рівень здоров’я) школярів і вміти визначати оптимальний руховий режим; давати конкретні методичні рекомендації щодо самоконтролю за станом здоров’я школярів; надавати дієву допомогу колегам по роботі та батькам учнів у вирішенні питань управлінням власним здоров’ям; надавати дієві рекомендації із використання основних складових компонентів ЗСЖ для збереження і зміцнення здоров’я; сприяти вихованню в дітей звичок, а згодом, – і потреб до ЗСЖ; формувати в школярів навички прийняття самостійних рішень щодо підтримання і зміцнення свого здоров’я.

Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем формування здорового способу життя у підлітків.


ЛІТЕРАТУРА

1. Амосов М.М. Роздуми про здоров’я. – К.: Здоров’я, 1989. – 62 с.

2. Боян І.П. Виховання у старшокласниць прагнення до фізичного самовдосконалення. – К; 1995. –158 с

3. Гендін A.M., Ільїн О.І. Методологічні основи дослідження стану факторів розвитку фізичної культури і здорового способу життя учнів загальноосвітніх шкіл. – К., 1997. – 65 с.

4. Ільїн B.C. Проблема формування мотивації у школярів. – К., 1999. –128 с

5. ЛисицинЮ.П. Здоровий способ жизни. – М., 1993. – 166 с.



Марина Андрїєвська,

3 курс факультету комп’терних

технологій та систем

Наук. керівник: викл. І.В.Писанець


РОЛЬ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ, ДІАГНОСТИКИ ТА САМОКОНТРОЛЮ У ФОРМУВАННІ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ
Однозначного критерію, за яким можна було б судити про стан здоров’я людини, не існує, але вміння провести самодіагностику під час занять фізичними вправами, загартування організму або проведення комплексу заходів щодо підвищення роботоздатності взагалі має важливе значення. Існує багато функціональних проб, критеріїв, тестів-вправ, за допомогою яких здійснюється діагностика стану організму при фізичних навантаженнях та якими бажано оволодіти кожної людині [3].

Питання здоров’я людини, його здібностей привертали увагу багатьох дослідників. Здоров’я людини визначається комплексом біологічних (успадкованих та набутих) та соціальних факторів. Але широке соціологічне визначення здоров’я є дещо суперечливим, оскільки соціальна повноцінність людини не завжди відповідає її біологічному стану. Взагалі, поняття здоров’я є дещо умовним та об’єктивно встановлюється за сукупністю антропометричних, клінічних, біохімічних та фізіологічних показників, що визначаються з урахуванням статевого і вікового факторів, а також кліматичних та географічних умов. Тому ці питання потребують більш детального вивчення [1; 2].

Метою нашої роботи став аналіз літературних джерел із проблем здоров’я людини, підтримування здорового способу життя, діагностики та самоконтролю; а також вивчення думки студентів щодо вищезазначених питань під час їх обговорення з групою,

Здоров’я, за енциклопедичним визначенням, – природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю із довкіллям та відсутністю будь-яких хворобливих змін. До факторів, що визначають здоров’я людей, відносяться прибутки, тривалість робочого дня та ступінь інтенсивності та умов трудового і навчального навантаження, рівень та характер харчування, житлові умови, стан охорони здоров’я у даному регіоні і, що вкрай важливе – спосіб життя, який обирає для себе кожна людина самостійно.

Фізичне виховання – це органічна частина загального процесу виховання, соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров’я, гармонійний розвиток форм і функцій людського організму. Основні засоби фізичного виховання – заняття фізичними вправами, загартування організму, гігієна праці та побуту. Фізичне виховання покликане послабити та нейтралізувати дію цих негативних факторів, дія яких щороку призводить до зростання смертності та погіршення загального стану здоров’я населення України.

Те, що погіршення здоров’я молоді, основного і найпродуктивнішого носія генофонду нації, може призвести до демографічної катастрофи, не може бути піддане сумніву. Екологічна ситуація в Україні склалася так, що дослідники з сумом свідчать: навряд чи навіть 5% населення може бути визнане об’єктивно здоровим.

З об’єктивними труднощами завжди необхідно боротися об’єктивними методами. На жаль, освітня система України робить наголос на загальне, масове фізичне виховання, яке сприймається більшістю учнів та студентів як невиправдане і необ’єктивне. Що ж стосується західного досвіду, то там майже скрізь проблема фізичного виховання вирішена за допомогою особистого підходу до учнів, що мають бути щодо нього вжиті.

Очевидною є величезна роль, яку відіграє фізкультура, спорт і фізвиховання в людському житті. Нам давно пора приспільнятися до загальносвітових стандартів, робити фізкультуру демократичною, загальноприйнятною, пропагандувати здоровий спосіб життя. Для освітніх закладів виявляється в необхідності зробити образ фізичного виховання привабливим, позитивним для учнів та студентів, змусити їх займатися своєю фізичною культурою “мирним” шляхом. І останнє, фізичне виховання не має проходити без урахування реального стану здоров’я даної людини. Інакше воно може зашкодити її фізичному та психічному стану.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Физическая культура студента: Учебник / Под ред. В.И. Ильинича. М.: Гардарики, 2003. – 448 с.

  2. Кузнецов В.С, Холодов Ж.К. Теория и методика физвоспитания и спорта. – М.: Академия, 2000. – 422 с.

  3. Дробноход М., Вольвач Ф. Проблема валеології в освіті // Освіта і управління. – 1999. – №3. – С. 172-180.


Тетяна Степанчук,

4 курс факультету естетичного

та фізичного виховання.

Наук. керівник: ст. викл. В.М.Осіпов


ДО ПИТАНЬ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В КЛІНІЧНІЙ ПРАКТИЦІ ВНУТРІШНІХ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ
Дефіцит рухової активності працездатного населення України складає 60-70% від необхідного для підтримки нормального здоров’я і фізичного стану. Регулярно займаються фізичною культурою не більше 13-15% населення країни. Втім, хронічні неінфекційні захворювання внутрішніх органів визначають 3/4 випадків смертності населення України [2, 3, 6].

Стимулюючий вплив на організм фізичних вправ, відомий за часів Гіпократа, у комплексній терапії хворих слід розглядати як посилення фізіологічної міри боротьби проти захворювання. Положення – допомагати природі (Гіпократ), протидія організма хворобі (С.Боткін), вчення про “фізіологічну міру” проти хвороб (І.Павлов), вчення про видужання (А.Сперанський), а також “функціональні системи” (П.Анохін) обґрунтовують біологічну сутність лікувальної фізкультури, як метода, збудованого на мобілізації резервних сил організму, які лежать в основі відновних процесів при різних внутрішніх захворюваннях [1, 5].

Метою нашого дослідження було вивчення і теоретичний аналіз літературних джерел із проблеми застосування лікувальної фізичної культури в клінічній практиці внутрішніх захворювань організму людини.

Важливо відмітити той факт, що в загальному комплексі реабілітаційних заходів при хронічних захворюваннях внутрішніх органів лікувальна фізична культура окрім загальнооздоровчого впливу здійснює і спеціальне, направлене відновлення функцій. Не маючи можливості зупинитися на деталях цього напряму, ми лише зазначимо, що воно частково знайшло своє відображення в різних приватних методиках лікувальної фізкультури при захворюваннях систем кровообігу, дихання, травлення і порушення обміну речовин. Однак, необхідно зосередити увагу дослідників на вивченні впливу на організм хворого окремих видів фізичних вправ, а також однотипних вправ, але з різним дозуванням з метою підтвердження оптимальних доз їх застосування. Це дозволить більш обґрунтовано здійснювати як підбір, так і методику застосування фізичних вправ при внутрішніх захворюваннях.

Необхідно відмітити нерівномірність наукових досліджень. Так, при відносно великій увазі до захворювань систем кровообігу і дихання, слабше вивчається лікувальна фізкультура при захворюваннях травної системи і порушеннях обміну речовин. А розділ “Лікувальна фізкультура в нефрології” іще чекає своїх дослідників.

Слід також із великою увагою віднестися до геронтології, яка показала велике значення дозованого фізичного тренування в другій половині життя. Слід продовжувати дослідження в уніфікації рухових режимів (назва, зміст, розробка критеріїв до переходу з одного режиму в інший). Ці режими необхідно будувати як з урахуванням типу закладів (лікарня, санаторій, реабілітаційний центр), так і всієї обстановки реального життя хворого поза лікувальним закладом при індивідуальних призначеннях (особливості захворювання, вік, професія, сезонність і т.д.).

Використовуючи лікувальну фізкультуру, необхідно враховувати, що важко, а також практично неможливо визначити межі переходу фізичного навантаження від користі до шкідливого впливу, у зв’язку з чим це питання ще потребує в подальшому дослідження і лікарських спостережень.

У наукових дослідженнях необхідно суворо оцінювати відповідність стану організма кількості і якості виконаних фізичних вправ. Інтеграція знань і диференціація практичного додаткового методу і визначає подальший науково-обґрунтований розвиток лікувальної фізкультури в клініці внутрішніх захворювань.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем. – М., 1975. – 223 с.

  2. Апанасенко Г.Л., Волков В.В., Науменко Р.Г. Лечебная физкультура при заболеваниях сердечно-сосудистой системы. – К.: Здоров’я, 1987 – 248 с.

  3. Дубровский В.И. Лечебная физическая культура: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. – 2-е изд., стер. – М.: Гуманит. Изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 608 с.

  4. Мошков В.Н. Физическая активность и здоровье. Лечебная физкультура в процесе реабилитации. – М., 1972. – 28 с.

  5. Мошков В.Н. Лечебная физическая культура в клинике внутренних болезней. – М.: Медицина, 1977. – 375 с.

  6. Мухін В.М. Фізична реабілітація. Олімпійська література. – К., 2005. – 260 с.



Катерина Колюхова,

5 курс факультету естетичного

та фізичного виховання.

Наук. керівник: ЗТУ, доц. Г.М.Шилкін


АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ БАСКЕТБОЛІСТІВ НА ЕТАПІ ПОПЕРЕДНЬОЇ БАЗОВОЇ ПІДГОТОВКИ
Яскравою тенденцією сучасного баскетболу є інтенсифікація ігрової діяльності, що зумовлена багатьма факторами: збільшенням швидкості пересувань, збільшенням питомої ваги швидкого прориву та активних форм захисту, зростанням функціональних та технічних можливостей баскетболістів, психологічною налаштованістю на ведення гри в високому темпі [1].

У процесі змагальної боротьби на організм баскетболістів впливають великі навантаження, що вимагають максимальної мобілізації резервних можливостей організму.

Особливого значення фізична підготовка набуває на етапі попередньої базової підготовки, коли необхідно закласти основу для подальшої спеціалізованої роботи та спортивного вдосконалення [2]. Основним завданням фізичної підготовки на цьому етапі має бути різнобічний розвиток фізичних якостей, зміцнення здоров’я юних спортсменів, усунення недоліків у рівні їхнього фізичного розвитку і фізичної підготовки, створення рухового потенціалу, необхідного для оволодіння вміннями і навичками ефективної гри в баскетбол.

Мета дослідження – вивчити стан проблеми наукового обґрунтування фізичної підготовки баскетболістів на етапі попередньої базової підготовки та обґрунтувати доцільність диференціації процесу фізичної підготовки юних баскетболістів.

Для вирішення поставленої мети нами використано метод теоретичного аналізу та узагальнення.

Проблемі фізичної підготовки юних баскетболістів присвячено значну кількість наукових праць. Однак, більшість із них були спрямовані на вивчення окремих аспектів фізичної підготовки юних баскетболістів, зокрема вивченню швидкісної та швидкісно-силової підготовки; розвитку різних видів витривалості. Окрім цього, переважна більшість наукових досліджень з проблем фізичної підготовки юних баскетболістів, виконані в 1970-1980 рр. [2] і не враховують суттєвих змін, які відбулися в правилах змагань у кінці 90-х рр., а отже і у структурі та змісті змагальної діяльності.

Відомо, що підхід до побудови фізичної підготовки має бути комплексним. Комплексність підходу забезпечується, перш за все, дотриманням основних положень теорії та методики управління підготовкою спортивного резерву за рахунок раціонального планування основних засобів тренування упродовж навчального року в ДЮСШ. З іншого боку, розвиток фізичних якостей має здійснюватись у взаємозв’язку з факторною структурою фізичної підготовленості юних спортсменів, врахуванням їхнього біологічного віку, пріоритетною значущістю різних рухових якостей у структурі підготовленості спортсменів високої кваліфікації.

Використання модельних характеристик тренувальної та змагальної діяльності, фізичної та функціональної підготовленості дозволяє своєчасно і об’єктивно оцінювати стан спортсмена і вносити корективи до тренувальних завдань [1; 2]. Отже, індивідуалізація фізичної підготовки є не тільки бажаною, а й необхідною передумовою ефективної її побудови. Разом із тим питання індивідуалізації тренувального процесу юних баскетболістів з урахуванням профілів їхньої фізичної підготовленості та модельних характеристик кваліфікованих гравців є недостатньо вивченим. Практично відсутні роботи щодо диференційованої фізичної підготовки юних баскетболістів.

Отже, фізична підготовка має важливе значення в системі тренування баскетболістів. Проблеми фізичної підготовки в баскетболі вивчалися фрагментарно, що не дозволяє сформувати науково обґрунтоване бачення комплексного розвитку фізичних якостей баскетболістів на різних етапах їхньої багаторічної підготовки. Проблеми диференційованої фізичної підготовки юних баскетболістів із урахуванням індивідуальних профілів їхньої фізичної підготовленості та модельних показників фізичної підготовленості кваліфікованих баскетболістів не вивчалися. Аналіз науково-методичної літератури свідчить про актуальність обраного напряму дослідження.

1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка