Том Педагогічні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка19/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.81 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

ЛІТЕРАТУРА

  1. Баскетбол / В.М. Корягин, В.Н., Мухин, В.А. Боженар, Р.С. Мозола. – К.: Вища школа, 1989. – 232 с.

  2. Матвеев Л.П. Основы общей теории спорта и системы подготовки спортсменов. – К.: Олимпийская литература, 1999. – 317 с.



Вікторія Чубенко,

2 курс факультету підготовки

вчителів початкових класів.

Наук. керівник: викл. О.Ю.Дорошенко


ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я УЧНІВ
За даними ЮНЕСКО, Україна посідає одне з останніх місць у світі за оцінками стану здоров’я дорослих і дітей. Цьому сприяють забруднення екологічного середовища, напруження соціального становища населення, низький рівень медичної допомоги, ускладнення навчальних програм та інтенсифікація освітнього процесу сучасної школи без урахування особистісно-орієнтованого підходу до навчання, недостатній рівень професійної компетентності педагогів із проблем основ здоров’я тощо.

Саме тому “Національна доктрина розвитку освіти України” пріоритетним завданням системи освіти визначає виховання в людини відповідального ставлення до власного здоров’я і здоров’я інших як до найвищої індивідуальної та суспільної цінності [3].

В усіх ланках системи освіти шляхом використання засобів фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи мають закладатися основи для забезпечення і розвитку фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я кожного члена суспільства.

У науковій літературі проблемі формування культури здоров’я особистості присвячені праці Н.Денисенко, О.Мельника, О.Аксьонової, С.Лупінович, С.Волкової, М.Корольчука.

Метою нашого дослідження є формування культури здоров’я в учасників навчально-виховного процесу, що знаходить свій вияв у завданнях фізичного виховання.

Проаналізуємо зміст та особливості компонентів системи формування культури здоров’я учасників навчально-виховного процесу.

Культура здоров’я – гуманізована, заснована на формуванні, збереженні, зміцненні, відновленні та передачі фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я [1].

Формування культури здоров’я – цілеспрямований процес взаємодії учасників навчально-виховного процесу (студентів, викладачів, батьків) у здоров’язберігаючому середовищі (навчальний заклад, сім’ї соціальне оточення), метою якого є формування, збереження, зміцнення, відновлення та передача здоров’я.

Культура здоров’я містить такі компоненти: мотиваційний (потреби та мотиви формування, збереження, зміцнення, відновлення та передачі здоров’я; цінності та пріоритети власного здоров’я та здоров’я навколишніх); змістовий (принципи, правила їх реалізації, відомості, знання про особливості власного здоров’я, шляхи, умови, технології його формування, збереження, зміцнення, відновлення, передачі); операційний (способи поведінки та діяльності, спрямовані на формування, збереження, зміцнення, відновлення та передачу здоров’я).

У психолого-педагогічній літературі виділяють чотири компоненти здоров’я: фізичне, психічне, соціальне та духовне. Розглянемо зміст, особливості компонентів фізичного здоров’я особистості.

Фізичне здоров’я – це такий стан організму дитини, коли показники основних фізіологічних систем перебувають у межах норми й адекватно змінюються в процесі взаємодії з довкіллям; це гармонійна взаємодія всіх органів та систем, їх динамічна зрівноваженість із середовищем [2].

Основними показниками фізичного здоров’я є нормальний або високий рівень морфологічного розвитку дитини (нормальне функціонування всіх органів та систем організму, їх ріст і розвиток), що виявляється й підтверджується високими антропо- та біометричними показниками; відсутність хвороб або поодинокі захворювання [4]. Формуванню фізичного здоровя, на нашу думку, сприятимуть: створення умов для забезпечення рухової активності учнів на перервах; проведення фізхвилинок та фізпауз; масаж, самомасаж та лікувальна фізкультура в навчально-виховному процесі; раціональне харчування дітей; систематичне ведення разом із батьками індивідуальних карт здоров’я вихованців; реалізація індивідуальних програм здоров’я, складених із урахуванням результатів медичного огляду; проведення щоденних прогулянок на свіжому повітрі, свят здоров’я, змагань, екскурсій; організація роботи спортивних секцій та проведення “годин здоров’я”; проведення гімнастики для очей. Процес формування всіх компонентів здоров’я складний і багатофакторний. Він передбачає сумісну діяльність учнів, батьків, учителів та інших учасників навчально-виховного процесу. Успіх у збереженні та зміцненні здоров’я учнів залежить, в першу чергу, від усвідомлення значимості фізичної культури у формуванні здоров’я підростаючого покоління.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Вільчковський Е.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей шкільного віку: Навчальний посібник. – Львів: ВНТЛ, 1998. – 334 с

  2. Денисенко Н.Ф. Управління системою фізичного виховання дітей у дошкільних навчальних закладах. – Запоріжжя: ЛІПС. Лтд, 2001. – 308 с

  3. Державна Національна програма “Освіта” (Україна XXI століття). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с

  4. Корольчук М.С. Психологічне забезпечення психічного фізичного здоров’я. – К., 2002. – 80 с.



Олена Осіпова,

2 курс факультету естетичного

та фізичного виховання.

Наук. керівник: ст. викл. В.М.Осіпов


ОСОБЛИВОСТІ ПРОГРАМИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ СПОРТСМЕНІВ

ІЗ МІОФАСЦІАЛЬНОЮ ДИСФУНКЦІЄЮ
Сучасний спорт пов’язаний із великими фізичними навантаженнями і значним емоційним напруженням спортсменів. У результаті чого в організмі спортсмена виникають численні функціональні зміни і патологічні порушення, а особливо в м’язах, фасціях, зв’язках і апоневрозах – (А.Башкіров, 1973), у кожного четвертого (25% всієї кількості) причиною пропуску тренувальних занять є міофасціальна дисфункція (В.Сафонов, 1992) [4; 6].

Міофасціальна дисфункція – складний психофізіологічний процес, який проявляється болями, зумовленими неспецифічним ураженням скелетних м’язів із формуванням у напружених м’язах гіпертонусів, які стають генераторами патологічної рефлекторної системи (Т.Крижановский, Н.Грицай, О.Вейн, Ю.Лиманский, К.Levit, R.Melzeck). Біль у м’язах, включається в патогенез захворювання, змінюючи функціональний стан ЦНС та викликаючи психофізіологічну активацію з посиленням м’язового напруження і, відповідно, больового синдрому [1; 2; 3; 5].

Метою нашого дослідження стала розробка і обґрунтування вдосконаленої методики реабілітації для спортсменів із міофасціальною дисфункцією.

Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання: визначити основні принципи удосконаленої методики фізичної реабілітації; вивчити особливості поетапної корекції функціональних порушень скелетно-м’язової системи.

Із нашої точки зору, кожний етап патогенетичного процесу розвитку міофасціального больового синдрому має свої особливості і потребує застосування різних методів реабілітації. У зв’язку з цим ми вважаємо за доцільне виділити три основні аспекти генезису міофасціальної дисфункції.

Психосоматичний аспект, пов’язаний із дією стресових факторів на коркові центри головного мозку: це рівень психологічної проблеми, яка виникає в людини. Він потребує застосування психокорекційних, психотерапевтичних методів.

Механічний аспект: є наслідком дії зовнішніх факторів або компенсаторної реакції організму. Коригується частіше за все за допомогою різних методик лікувального масажу та мануальної терапії.

Нутрицептивний аспект: характеризує процеси обміну речовин у сполучній тканині різної локалізації. Він тісно пов’язаний з біомеханічними змінами опорно-рухового апарату та регулюється за допомогою раціонального харчування та методів кінезотерапії.

Якісна корекція цих функціональних порушень та профілактика їх виникнення можливі лише за умови реабілітації з урахуванням усіх трьох аспектів патогенезу міофасціальної дисфункції.

Наша вдосконалена методика реабілітації включала психокорекцію, лікувальний масаж, мануальну терапію та лікувальну фізкультуру, які застосовувалися послідовно і поступово змінювали один одного в кожному окремому сеансі.

Один реабілітаційний курс становить до 10 процедур. Під час проведення реабілітації і після неї пацієнт має застосовувати комплекс вправ з лікувальної фізкультури, що закріплює ефект.

Об’єднавши зазначені складові частини, з точки зору відповідності патогенезу захворювання ми отримали наступні етапи реабілітаційної методики: психокорекційна частина – дихальні вправи та аутотренінг, супроводжується розслабленням, відчуттям тепла по тілу пацієнта; лікувальний масаж (поверхневий з корекцією шкірних ділянок гіперестезії) проводиться за ходом лімфотоку, характеризується тим, що практично всі прийоми проводяться поверхнево, у спіралевидному напрямі; лікувальний масаж (глибокий, корекцією тригерних і періостальних ділянок). Усі рухи проводяться у спіралевидному напрямі. Особлива увага приділяється тригерним зонам перехідних ділянок хребта і надпліччю; елементи мануальної терапії: постізометрична релаксація м’язів (ПІРМ), та прийоми тракції та мобілізації, частіше всього прийоми скручування на фоні тракції; вправи лікувальної фізкультури із застосуванням техніки перинатальної релаксації (вправи зовнішньо імітують позиції плода в утробі матері) та вправ коригуючої гімнастики.

Отже, на підставі вивчення основних аспектів розвитку міофасціальної дисфункції можна стверджувати, що застосування вдосконаленої нами методики програми реабілітації (психорелаксація, лікувальний масаж та мануальна терапія) у комплексній реабілітації спортсменів з міофасціальною дисфункцією значно підвищить ефективність реабілітаційних дій.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Кукушкин М.Л. Патофизиологические механизмы болевых синдромов // Боль. – 2003. – №1. – С. 5-12.

  2. Кукушкин М.Л. Психогенные болевые синдромы // Боль. – 2004. – №1. – С. 2-6.

  3. Лауцевичус Л.З. Исследование болевого синдрома при поражении скелетных мышц и применение нового метода сегментарно-рефлекторной терапии. – Вильнюс: Минск, 1971. – С. 56-95.

  4. Осіпов В.М. До питань фізичної реабілітації при міофасціальному больовому синдромі: Зб. наук. праць – Львів: НФВ “Українські технології”, 2007. – С. 107.

  5. Осіпов В.М. Мануальний масаж як засіб фізичної реабілітації при міофасціальному больовому синдромі. // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Наукова монографія за ред. проф. Єрмакова С.С. – Харків: ХДАДМ, 2007. – №6. – С. 214-215.

  6. Boureau F., Pelorne T., Doubvere J.F. Mechanisms of myofascial pain // Rev. Neurol. – 2000. – Suppl.4. – P. 4510-4514.



Дмитро Прус,

2 курс факультету естетичного

та фізичного виховання.

Наук. керівник: викл. В.А.Трофимов


ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ ІЗ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В СПЕЦІАЛЬНІЙ МЕДИЧНІЙ ГРУПІ
У даний час проблема захворюваності привертає все більше уваги вчених і лікарів [1; 2; 3]. Ця проблема не обійшла стороною і педагогів фізичної культури [4; 5], тому що і серед студентів захворюваність є високою. Проведення занять у спеціальних медичних групах (СМГ) зі студентами, що мають різні захворювання і різний рівень фізичної підготовки, пов’язано з великими складностями. При плануванні занять із фізично ослабленими студентами, виникають перенапруження серцево-судинної і дихальної системи. Після таких занять студенти відмічають втому, сонливість, у них погіршується інтерес до занять із фізичного виховання і фізичної культури взагалі. Тому необхідно дібрати такі методи організації учбового процесу, щоб між студентами з самими різними хворобами, спостерігалися сприятливі зміни в кардіо-респіраторній системі й фізичній працездатності.

Засоби і методи підвищення рівня здоров’я дітей та студентів вивчали науковців В.Арефьевим, Л.Волковим, Ю.Верхошанським, В.Заціорським, В.Філіним та ін. Однак результати аналізу психолого-педагогічної і методичної літератури дозволяють констатувати, що проблема формування мотивів психорегуляції учнів та студентів практично не була предметом вивчення спеціалістів.

Метою нашого дослідження було вивчення показників ЯЖ, пов’язаних зі здоров’ям студентів спеціальної медичної групи вищого навчального закладу після застосування методу аутогенного тренування на уроках з фізичного виховання в спеціальній медичній групі.

У процесі експериментальної роботи використано комплекс методів дослідження, що включав аналіз і узагальнення психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження; педагогічний експеримент; медико-педагогічні спостереження; анкетування; експертну оцінку.

Експеримент було проведено на базі Бердянського державного педагогічного університету зі студентами спеціальної медичної групи. Було розроблено методику аутогенного тренування і покладено на спеціально підібране музичне супроводження, тим самим ефект підсилювався під дією музики. В експерименті брали участь п’ять груп по 25 чоловік у кожній. Одна група була контрольною, в якій проводилися заняття без використання аутотренінгу.

Кожне заняття з фізичного виховання в СМГ проводилося за загально прийнятою методикою: вступна, основна і заключна частини. Критерієм ефективності проведеного заняття слугувала динаміка змін частоти серцевих скорочень і артеріального тиску. Сеанс аутотренінгу було включено в заключну частину уроку.

Пульс і ЧСС перевіряли після проведення підготовчої частини уроку, після основної і після заключної, де використовувався аутотренінг для психорелаксації. З кожної із груп брали по три студента і пепревіряли пульс і АТ до аутотренінгу і після нього.

Дослідження показали, що в усіх студентів був підвищений АТ, як систолічний, так і діастолічний. Після проведення сеансу з аутотренінгу стан стабілізовувався і артеріальний тиск нормалізувався.

За критерій ефективності проведення занять з фізичного виховання серед студентів спеціальної медичної групи з застосуванням методу аутогенного тренування, ми взяли показник якості життя.

Якість життя (ЯЖ) – відносно новий для медицини термін, який протягом останнього десятиріччя привертає до себе увагу вчених усього світу та характеризується як здатність індивідуума функціонувати в суспільстві відповідно до свого положення й отримувати задоволення від життя [6]. Для цього ми застосували спеціально складений опитувальник.

У ході дослідження ми порівнювали ЯЖ студентів, які займалися по традиційній системі фізичного виховання в спеціальній медичній групі і студентів експериментальної групи, де в заключній частині уроку ми застосовували аутотренінг.

Таким чином, проведене дослідження виявило значне покращення ЯЖ у студентів експериментальної групи, які займалися аутогенним тренуванням за рахунок покращення в фізичному, психологічному і соціальному аспектах життя.

Отримані результати свідчать про те, що всім студентам, притаманні внутрішня напруженість, стійке занепокоєння, постійний аналіз вегетативних проявів, що значною мірою позначається на оцінці ЯЖ та психологічних показниках. Перша умова, необхідна для відновлення здоров’я, – це вміння розслаблятися, відпочивати, зберігати спокій.

У результаті дослідження, ЯЖ студентів спеціальної медичної групи дозволяє з’ясувати, яким чином аутогенне тренування впливає на студентів, та визначити оптимальну профілактичну тактику з урахуванням індивідуальних особливостей психологічного, фізичного та соціального статусу. Нормалізація та поліпшення ЯЖ студентів може бути одним із критеріїв оцінки ефективності стану здоров’я студентів при проведенні програм оздоровчої спрямованості.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Апанасенко Г.Л., Попова Л.А. Медицинская валеология. – К.: Здоров’я, 1998. – 248 с.

  2. Амосов Н.М. Моя система здоров’я. – К.: Здоров’я, 1997. – 56 с.

  3. Виленский М.Я., Горшков А.Г. Основы здорового образа жизни студента. – М.: МНЗПУ. – 90 с.

  4. Зайцев В.П., Крамской С.И. Формирование оздоровительной культуры студентов в специальном учебном отделении. – Белгород: Изд-во БГТУ им. В.Г. Шухова, 2003. – 232 с.

  5. Слепченко Н, Мостовой Ю. Вивчення показників якості життя підлітків // Ліки України. – 2005. – №1. – С. 85-87.

  6. Трофимов В.А., Осіпов В.М., Самсутіна Н.М., Шмигов П.В. Фізичне виховання студентів спеціальної медичної групи за кредитно-модульною системою навчання. – Бердянськ: БДПУ, 2007. – 176 с.



Євген Череватий,

1 курс факультету естетичного

та фізичного виховання.

Наук. керівник: викл. Р.І.Літус


ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І ПОДАЛЬШЕ СТАНОВЛЕННЯ

СВІТОВОГО ПАУЕРЛІФТИНГУ
Історія виникнення нових силових видів спорту весь час перепліталася. Цілком законним є твердження про те, що всі силові вправи мають глибоке спільне коріння, від якого відбрунькувалися сучасні силові види спорту: важка атлетика, силове триборство (пауерліфтинг), культуризм, силове багатоборство (стронгмен), допоміжні силові вправи для інших видів спорту, заняття для підтримки кондиції і реабілітації тощо. При цьому можна сміливо стверджувати, що саме пауерліфтинг, який поєднав у собі вправи зі штангою (присідання, жим і тяга), як ніякий інший вид спорту, дозволяє визначити максимальну силу основних м’язів і виявити власне найсильнішу людину [5].

Важкоатлетичний спорт, як і інші види спорту, стрімко поширився у світі наприкінці XIX ст., що прямо пов’язано з відродженням Ігор Олімпіад. На той час поширеними були виступи професійних силачів, які демонстрували силові здібності в різноманітних вправах. Відбувалося становлення системи змагань, удосконалювалися правила.

З 1891 до 1923 pp. було проведено 22 чемпіонати світу з важкої атлетики, до програми змагань яких включалися все нові й нові вправи. Всього ж у цьому переліку можна знайти аж 42 вправи, серед яких були й жими та ривки штанги і гир як однією, так і двома руками.

Міжнародний конгрес World Weightlifting Union, який відбувся в Берліні в 1913 р. прийняв ряд важливих рішень. Під назвою “важка атлетика” розвивалися три види спорту: піднімання ваги (штанга й гирі), бокс і всі види боротьби [2].

Атлетам подобалось те, що виконання таких вправ вимагало меншої гнучкості, нескладної техніки, на відміну від не зовсім природних рухів вправ важкої атлетики. Для проведення змагань з важкої атлетики потрібно було досить складне на той час обладнання (грифи зі спеціальної сталі, диски із гумовим покриттям, помости), яке було відсутнє в тодішніх закладах освіти. З іншого боку, для присідання зі штангою потрібна була сама штанга (на той час будь-яка) та стійки. Жим штанги лежачи тоді виконували лежачи на підлозі, пізніше – на звичайній лавці. Жим штанги сприяв розвитку грудних м’язів та дельтоїдів і набув найширшої популярності серед представників різних видів спорту. Крім того, змагання у нових вправах давало можливість установлювати рекорди чи не на кожних зустрічах. Це все приваблювало любителів занять із обтяженнями, і багато хто перейшов із важкої атлетики на пауерліфтинг [1].

Попри те, що пауерліфтинг стрімко поширюється в усьому світі, першому офіційному міжнародному визнанню цього виду спорту слід завдячувати інвалідам. У 1964 р. вправу жим штанги лежачи включено до програми Паралімпійських Ігор (Токіо, Японія). Спочатку цей вид змагань відносять до важкої атлетики, і тільки починаючи з 1989 р. його справедливо переіменовують на пауерліфтинг.

У грудні 1964 р. AAU офіційно визнає новий вид спорту “powerlifting”, який залишається під контролем Комітету важкої Атлетики AAU [3].

В епоху “перебудови” в 1990 р. вперше взяли участь у чемпіонаті світу й спортсмени Радянського Союзу. Саме тоді й розпочався наступ на черговий бастіон прозахідного спорту, і поступово домінування в світовому пауерліфтингу перейшло перш за все до Росії, України та Польщі.

Починаючи з 1985 р. Міжнародна Асоціація Всесвітніх Ігор (International Association World Games, IWGA), що перебуває під патронатом ЮС, один раз на чотири роки проводить комплексні змагання з неолімпійських видів спорту, які є аналогом Ігор Олімпіад. До програми змагань включено також і пауерліфтинг, що представляє IPF. Ці змагання з року на рік набувають дедалі більшої значущості і мають державну підтримку в багатьох країнах світу [4].
ЛІТЕРАТУРА

1. Башкиров П.Н. Учение о физическом развитии человека. – М.: МРУ. 1968. – 340 с.

2. Дворкин Л.С. Силове единоборства, атлетизм, культуризм, пауэрлифтинг, гиревой спорт. –Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. – 384 с.

3. Збандут И.В. Пауэрлифтинг-спорт богатырей. – Мариуполь: ЧП “СВБ-люкс”, 2006. – 28 с.

4. Кум Л. Всеобщая история физической культуры и спорта / Под ред. В.В. Столбова. – М.: Радуга, 1998. – 400 с.

5. Левченко Б.М. Со времен Еллады – к дням сегодняшним // Пауэрлифтинг Украины. – 1992. – №1. – С. 2-4.


ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ
Олена Ковтун,

4 курс факультету естетичного

та фізичного виховання.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.В.Мартиненко


ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ГРИ В ХОРЕОГРАФІЧНІЙ РОБОТІ З ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
У житті суспільства в процесі постійного розвитку духовної культури величезну роль відіграє мистецтво. Одним з видів мистецтва є хореографія. Унікальні особливості цього виду духовно-практичної діяльності базуються на тому, що танець за своєю природою є синтетичним видом мистецтва, який поєднує в собі духовно-культурний і тілесно-культурний компоненти, що сприяє різнобічному розвитку людини.

Теоретики хореографічної педагогіки (Г.Березова, Л.Богаткова, В.Верховинец, П.Коваль, О.Мартиненко, А.Фомін, А.Шевчук та інші) вважають, що прилучення дітей до танцювального мистецтва значимо для їх духовного збагачення, творчого розвитку й формування необхідних моральних та фізичних якостей.

Мета нашого дослідження спрямована на теоретичне обґрунтування значущості гри в хореографічній роботі з дітьми дошкільного віку та на розробку серії ігор для використання в закладах дошкільної та позашкільної освіти.

У сучасній оцінці навчання дітей дошкільного віку підкреслюється значущість використання ігрового методу та прийомів, що роблять навчання більш цікавим, створюють передумови для підвищення довільної уваги, для більш глибокого оволодіння знаннями та навичками, тому що засвоєння матеріалу проходить у простій і цікавій формі (Є.Аркін., Г.Бикова, О.Богініч, Л.Виготський, О.Осокіна, О.Тімофєєва, О.Усова та інші). У концепції дошкільного виховання наголошується на тому, що пряме навчання не повинне бути домінуючою формою організації занять, а здійснюватися в контексті з ігровою діяльністю [4].

Проблему застосування гри у хореографічній роботі з дошкільниками у своїх дослідженнях розглядали: О.Мартиненко, Г.Сайкіна, А.Тараканова, А. Шевчук та ін., підкреслюючи, що створенні ігрової атмосфери під час проведення хореографічних занять сприятиме максимальній активізації дітей, підвищенню їх зацікавленості , виникненню позитивних емоцій.

Як бачимо, питання доцільності використання гри в процесі навчання дітей дошкільного віку вирішувалось позитивно багатьма педагогами-дослідниками. Підставою тому можна визначити вікові особливості дітей: мимовільність усіх психічних процесів, наочно-образний та наочно-дійовий характер мислення, нестійка увага, швидка втомлюваність, а також твердження, що гра в дошкільному віці є провідною діяльністю.

Посилаючись на класифікацію ігрових вправ Г.Саморукової та О.Богініч, ми розробили власну класифікацію з урахуванням специфіки хореографічної діяльності: 1) ігрові вправи сюжетного характеру – в основу яких входять танцювальні та образні рухи, уявна ситуація (“Ялинкові іграшки”, “Ляльковий магазин”, “На арені цирку” та інші); 2) ігрові вправи імітаційного характеру – в основу яких входять танцювальні та рухові дії, пов’язані з наслідуванням знайомих дітям образів, предметів та явищ оточуючого світу (“Мамині помічники”, “Зоопарк”, “Пташиний двір” та інші); 3) ігрові вправи з елементами змагань, в основі яких лежать танцювальні рухи, певний ігровий образ та елемент змагання (“На балу у Попелюшки”, “Мій дзвінкий, стрибучий м’яч” та інші); 4) ігрові вправи з елементами танцювального фольклору, в основу яких покладено фольклорні ігри з елементами танцю (“Кривий танок”, “Ходить гарбуз по городу”, “Котилася торба” та інші).

Із метою забезпечення зацікавленості навчанням, підвищення стійкості довільної уваги та рухової активності на заняттях доцільно разом із ігровими методами включати й ігрові прийоми (наслідування, сюрпризність).

Отже ми дійшли висновку, що широке застосування ігрового методу в методиці проведення хореографічних занять сприятиме не лише підвищенню зацікавленості дітей процесом навчання, розвитку самостійності та творчої ініціативи, підвищенню якостей формування танцювальних навичок та вмінь, але й слугуватиме, у першу чергу, методом підвищення рухової активності дітей, що є однією з найважливіших проблем сучасної системи дошкільної освіти.

1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка