Том Педагогічні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка2/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.81 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Андрїєвська Марина. Роль фізичного виховання, діагностики та самоконтролю у формуванні здорового способу життя

183

Степанчук Тетяна. До питань застосування лікувальної фізичної культури в клінічній практиці внутрішніх захворювань організму людини

185

Колюхова Катерина. Актуальні проблеми фізичної підготовки баскетболістів на етапі попередньої базової підготовки

186


Чубенко Вікторія. Підготовка вчителя фізичної культури до формування культури здоров’я учнів


188

Осіпова Олена. Особливості програми фізичної реабілітації спортсменівіз міофасціальною дисфункцією

190

Прус Дмитро. Особливості проведення занять із фізичного виховання в спеціальній медичній групі

192

Череватий Євген. Історія виникнення і подальше становлення світового пауерліфтингу

194







ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ




Ковтун Олена. Особливості застосування гри в хореографічній роботі з дітьми дошкільного віку

196

Рівасовська Жанна.Формування танцювальної творчості старших дошкільників

197

Рибікова Маріанна. Специфіка спільної професійної діяльності концертмейстера з солістом-вокалістом

199

Дем’яненко Катерина. Практична робота хормейстера

201

Ніколенко Раїса. Багатогранний вплив музичного мистецтва на моральне та національне виховання школяра

203

Лесик Вікторія. Роль музики у вихованні учнів загальноосвітньої школи

204

Кунцевич Ярослав. Древнерусские традиции и закономерностимузыкального обучения письменной ориентации

206

Насипайко Наталія. Інноваційні технології на уроках музики як засіб розвитку здібностей та креативності мислення учнів

208

Балабан Тетяна. Особливості впливу музичного мистецтва на особистість дитини

210

Дунданова Юлія. Прогнозування розвитку хореографічних здібностей дітей в самодіяльному хореографічному колективі

212

Аракелова Ганна. Комплексне використання різних видів мистецтв у процесі естетичного виховання молодших школярів

214

Демченко Олександра. Вплив християнського світогляду на народні традиції та розвиток мистецтва Київської Русі

215

Ястремская Валентина. Внедрение компьютерных технологий в процесс восприятия музыки в общеобразовательной школе

217


ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ
Юлія Королевська,

4 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Г.В.Кашкарьов
ВИКОРИСТАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ ЯНА АМОСА КОМЕНСЬКОГО В УМОВАХ ГУМАНІЗАЦІЇ СУЧАСНОЇ ШКОЛИ
Я.А.Коменський – педагог Нового часу. Його педагогічні ідеї, винятково актуальні для свого часу, і сьогодні не втратили великого значення.

Вивчення життєвого шляху, творчого доробку, а також актуальності педагогічних ідей Я.А.Коменського почалося вже у післявоєнний період (О.Красновський), дуже багато публікацій з цього приводу було надруковано у 50-70-ті роки, авторами яких були І.Андронов, Д.Лордкіпанідзе, В.Шевчук, А.Бондар, Я.Гіневський та ін. Л.Лаптєва, Б.Мітюров, В.Мальцева та ін. продовжили вивчення життя Я.А.Коменського та його педагогічних ідей у 90-ті роки. На сучасному етапі цією проблемою займаються О.Біда, А.Малько, та інші

Мета дослідження – проаналізувати педагогічні ідеї Я.А.Коменського, його творчий доробок, а також використання цих ідей у сучасній школі.

Природовідповідність виховання – основна ідея педагогіки Я.А.Коменського Природовідповідність виховання, за Я.А. Коменським, – це діяльність вихователів і дітей, всього суспільства, заснована на врахуванні природних сил дитини, що має на меті розвиток, стимулювання цих сил та формування необхідних людських якостей. Ідеї та рекомендації щодо природовідповідності пронизують усі педагогічні твори Я.А.Коменського. Багато уваги цьому питанню приділяється у “Великій дидактиці”.

Умови, які слугують загальному розвитку людини, за Я.А.Коменським: старанність і турбота вихователів про те, щоб з дитиною нічого поганого не сталося; вихователі, які дбають про дітей, мають навіювати їм усе добре, подавати приклади чесності, розумних дій; добре організована школа; добрі книги; власний практичний досвід; мудрі правителі.

Основні дидактичні ідеї видатного педагога: 1) запропонував періодизацію розвитку особистості, яка залишається неперевершеною до наших днів; 2) першим обґрунтував ідею розвивального навчання; 3) неперевершеною залишається логіка організації навчального процесу, що передбачає поступовий перехід від вивчення учнями окремих тем до розуміння суті навчального предмета в цілому і до найвищого узагальнення – визначення місця даного предмета в системі наук; 4) педагог обґрунтував суть класно-урочної системи в цілому і структуру окремого уроку зокрема; 5) золоте правило дидактики – використання наочності; 6) заснував школознавство; 7) обґрунтував ідею про необхідність виконання учнем обов’язків учителя; 7) контроль знань; 8) розробив своєрідну методику ігрової діяльності у навчальному процесі; 9) розробив філософське обґрунтування навчального процесу; 10) обґрунтував ідею виховного навчання; 11) став першим теоретиком навчальних книжок; 12) першим систематизував і проаналізував принципи дидактики.

Отже, великою історичною заслугою Я.А.Коменського є добре опрацьована й застосована ним на практиці класно-урочна система організації шкільного навчання, розробка дидактичних питань і методів навчання, побудованих на базі сенсуалістичної філософії.
ЛІТЕРАТУРА

1. Біда О. Ян Амос Коменський – ініціатор методики викладання природознавства // Пам’ять століть. – 2006. – №5. – С. 188-192.

2. Вихрущ А., Вихрущ В. Дидактична система Я.А. Коменського // Рідна школа. – 2000. – №3. – С. 74-76.

3. Литвинов С.А. Славетний педагог // Наука і життя. – 1957. – №4. – С. 27-28.

4. Равкин З.И. Великий реформатор школы // Педагогика. – 1992. – №5-6. – С. 81-85.

Оксана Шимановська,

3 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.В.Голуб
А.МАКАРЕНКО ПРО ВИХОВАННЯ
В умовах становлення ринкових відносин роль трудового виховання молоді істотно зростає. Людський фактор у виробництві відіграє вирішальну роль. У цьому зв’язку актуалізується проблема підготовки молоді до праці. На передній план теорії і практики виховання висувається трудове виховання. Важлива частина трудового виховання й навчання безпосереднє оволодіння трудовими вміннями й навичками.

Трудовому вихованню молодого покоління приділяли й приділяють увагу багато представників прогресивної педагогіки. Зв’язок трудового виховання із соціальними умовами життя суспільства й колективу є особливо характерним для педагогічних ідей А.Макаренка.

У сучасних умовах значно зросла потреба в знаннях психологічних основ трудового виховання. Зміст вимагає від учителя ґрунтовної психологічної озброєності, уміння враховувати у своїй роботі вікові особливості дитини, закономірності формування його особистості. У кожного народу праця є фундаментом виховання. На можливості трудового виховання підростаючого покоління звертають увагу в своїх працях якутські педагоги К.Чиряєв, Д.Данилов. А.Семенова, Т.Саввинов, Н.Неустроєв тощо.

Об’єкт дослідження роботи – виховні погляди А.Макаренка. Предмет дослідження – система виховних ідей в педагогічній спадщині А.Макаренка.

Основні завдання дослідження: розглянути теоретичні аспекти педагогічної системи А.Макаренка; визначити соціально-педагогічні погляди А.Макаренка на працю дітей; проаналізувати концепцію виховання А.Макаренка у світлі сучасних наукових знань.

Сучасна школа має вирощувати, навчати й виховувати підростаюче покоління з максимальним урахуванням тих суспільних умов, в яких вони будуть жити, і працювати. Створюються нові можливості для подальшого росту продуктивності праці в усіх сферах матеріального й духовного виробництва, підвищуються інтелектуальний потенціал суспільства, всебічно й гармонійно виховується сучасна людина.

Але, на жаль, у сучасних умовах підлітки й молодь, не маючи чітких моральних орієнтирів, все частіше віддають перевагу легким заробіткам, погоні за задоволеннями, сповідають культ “успіху”. Ослаблення ролі родини, різні форми ініціативи до підприємництва приводять до втрати таких суспільних цінностей, як інтерес до навчання й до праці. У підлітковому середовищі різко росте почуття агресивності, роздратування, непевності в завтрашньому дні. Це досить тривожні симптоми погіршення морального й психічного стану суспільства.

Для педагогічної справи існують дві корисні характеристики особистості – відносини й особистісні цінності.

Особистісні цінності як те, що людина визнає для себе важливим, значущим у житті (мету життя, способи досягнення цих цілей) – місток від суспільної культури, суспільного буття до миру особистості, до його індивідуального буття.

У сучасних умовах розвиваються й удосконалюються принципи, традиції, звичаї педагогіки. Тому родина є транслятором духовної культури роду, творцем і творцем духу й вогнища, де у вихованні дітей велика увага приділяється до ролі батька як глави родини.

Поширення ідей А.Макаренко й впровадження їх у практику виховання молоді в нашій країні наочно свідчать про подальший розвиток педагогічної теорії й практики, про її зростаючий зв‘язок з життям нашого суспільства. Добре організоване виховання має підготувати людину до трьох головних ролей у житті – громадянина, працівника, сім’янина.
ЛІТЕРАТУРА

1. Беляев В.И. Педагогика А. С. Макаренко: традиции и новаторство. – М.: Издательство МНЭПУ, 2000. – 444 c.

2. Варнакова Е.Д. Творческое использование педагогического наследия А.С.Макаренко в воспитании будущих молодых рабочих. – М.: Высшая школа, 1991. – 445 с.

3. Макаренко А.С. Собрание сочинений в 4-х томах. – М: Правда, 1987. – 570 с.




Ольга Бєляк,

6 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. І.Ф.Шумілова
ПОГЛЯДИ А.МАКАРЕНКА НА АДАПТИВНЕ УПРАВЛІННЯ

ЗАКЛАДАМИ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ
Погляди А.Макаренка є актуальними для розвитку концептів сучасного адаптивного управління, однією з ознак яких є впровадження особистісно орієнтованого підходу до навчально-виховного процесу, про який наголошено у Національній доктрині розвитку освіти, Державній програмі “Освіта. (Україна ХХI століття)”, Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа). Крім створення оптимальних умов для розвитку і саморозвитку особистості як суб’єкта діяльності, цей підхід передбачає певні суспільні відносини, в основу яких покладено довіру, співпрацю, допомогу.

Аріал нашого дослідження ставить на меті розкриття проявів адаптивного управління в діяльності видатного педагога.

Доцільно зазначити, що система управління, у закладах (трудова колонія для неповнолітніх правопорушників ім. М.Горького та комуна ім. Ф.Дзержинського), якими керував А.Макаренко будувалася на ідеях колективної співпраці. Шлях до позитивних результатів у навчально-виховному процесі вбачав у створенні таких умов, за яких виконавці мали бути активними учасниками спільних справ, приймати рішення, брати на себе відповідальність [1, с.21]. Своїми поглядами на навчання і виховання педагог “зламав” стереотипи, які існували в той час у педагогіці і практиці роботи закладів освіти [1, с.24].

Безперечно, складність навчального-виховного процесу потребує цілеспрямованої великої і різнобічної діяльності колективу вчителів. При цьому організатори освіти мають особливо піклуватися про його діяльність.

Саме тому, особливої уваги у розробці даної проблеми А.Макаренко приділяв питанню сталості педагогічного впливу, пов’язуючи його з організацією, структурою і вихованням педагогічного колективу, тривалістю його роботи. Він неодноразово підкреслював, що педагогічний колектив школи, підібраний з урахуванням доцільного поєднання досвідчених педагогічних кадрів із початківцями, та наголошував на присутності вчителів-чоловіків та вчителів-жінок, щоб дитячий колектив не розвивався однобічно [2, с.156].

А.Макаренко розкрив закономірність, згідно з якою педагогічна майстерність вчителя обумовлена рівнем сформованості педагогічного колективу. Саме в єдності педагогічного колективу, на нашу думку, народжується найкращий педагогічний досвід. Навіть наймолодший, недосвідчений педагог в єдиному, спаяному колективі, очолюваному добрим майстром-керівником, більше зробить, ніж який завгодно досвідчений і талановитий педагог, який іде всупереч педагогічному колективові. А.Макаренко писав: “Немає нічого небезпечнішого за індивідуалізм і склоку в педагогічному колективі, немає нічого огиднішого, немає нічого шкідливішого” [1, с.96].

Свої висновки з питань становлення особистості керівництва загальноосвітнього закладу А.Макаренко науково обґрунтував у “Педагогічних творах”. А.Макаренко вказував на позитивному впливі на внутрішні фактори організації діяльності, гнучкості врахування постійних змін у соціальному середовищі, розв’язанні педагогічних проблем на основі діалогічної адаптації, розвитку організаційної культури як істотного засобу управління [2, с.55]. У кожного директора школи, а також учителя, вважав він, важливим є: розум, честь, совість, авторитет, культура, освіченість, безперестанне вдосконалення своєї майстерності, навіть голосу, стану, здатності володіти собою [2, с.123].

У педагогічній концепції А.Макаренка наголошено на головному завданні директора сучасної школи, а саме на створенні сприятливих умов для розвитку і саморозвитку учнів, педпрацівників; доборі методів роботи з ними, які б спонукали їх до сумлінної творчої праці; взаємодія учасників навчального процесу, побудована на суб’єкт-суб’єктних відносинах та на засадах партнерства у спільній діяльності, врахування керівником у процесі взаємодії індивідуально-психологічних особливостей працівників. Так, головною метою адаптивного управління є створення умов, необхідних для реалізації завдань школи щодо формування і розвитку культурної особистості, що володіє глибокими знаннями, здатної творчо працювати, співпрацювати з іншими людьми, орієнтуватись у життєвих ситуаціях, приймати і виконувати рішення різного характеру.

Головна аксіома поглядів А.Макаренка: у школі головним є дотримання дисципліни, ритму в роботі, послідовності, систематичності у вимогах.

Отже, можна зробити висновки, що погляди А.Макаренка є актуальними сьогодні для розвитку наукових основ адаптивного управління, оскільки однією з його ознак є спрямованість на особистість.


ЛІТЕРАТУРА

1. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8 т. – Т. 4. – М.: Педагогика, 1984. – 351 с.

2. Макаренко А.С. О воспитании. – М.: Политиздат, 1990. – 258 с.

Тетяна Шадріна,

6 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. С.Г.Немченко
ПРОФЕСІЙНО-КОМУНІКАТИВНІ ЯКОСТІ ДИРЕКТОРА ЗОШ

У СВІТІ ІДЕЙ А.МАКАРЕНКА
Практичне вирішення завдань сучасної освіти, зокрема, середньої загальноосвітньої школи, можливе за умови належної підготовленості керівників, здатних ефективно здійснювати управління школою, організовувати діяльність особистості, групи, колективу в складних умовах сьогодення. Особливо важливі комунікативні якості директора середнього загальноосвітнього закладу, оскільки керівництво є процесом взаємодії керівника з колективом людей, зокрема з учасниками навчально-виховного процесу.

Аналіз наукової літератури (В.Агеєв, Н.Бахарєва, О.Бодальов, Ю.Буган, Ю.Ємельянов та інші) показує, що визначення впливу комунікативних якостей керівника школи на ефективність його управлінської діяльності становить наукову проблему, розв’язання якої сприятиме поглибленню прикладних знань із соціальної психології.

Ця тема була актуальною ще в ХХ ст. Видатний педагог А.Макаренко у своїх працях: ”Педагогічна поема”, ”Прапори на баштах” та у численних статтях, вивчав цю проблему та вказував на шляхи формування педагогічної майстерності.

Комунікативність – професійно-особистісна якість керівника, що характеризується потребою у спілкуванні, здатністю легко вступати в контакт, відчувати задоволення від спілкування[1,с.130].

Спілкування – це процес установлення і розвитку контактів між людьми, зумовлений потребами в спільній діяльності, вміщує в собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії, сприйняття іншої людини [4, с.7].

А.Макаренко зазначав, що найголовнішою умовою управлінського спілкування є оволодіння культурою мовленнєвого спілкування, яку неодмінно треба вивчати для створення позитивного іміджу керівника.

Вчений вважав, що володіючи комунікативними здібностями кожен керівник стане майстром своєї справи. Він писав: “Я став майстром своєї справи лише тоді, коли зміг з 20-ма відтінками сказати: іди сюди” [2, c.142].

Головне в підході А.Макаренка – вміння розкрити в спілкуванні з підлеглими власну особистість. Він має вміти впливати на підлеглих безпосередньо [5, c.17].

Зовнішній вигляд керівника має бути естетично вираженим. Головна вимога щодо одягу керівника – скромність та елегантність. “Я не допускав до уроку вчителя погано, неохайно вдягненого. Через це у нас увійшло в моду ходити на роботу в найкращому костюмі. І я сам ходив на роботу в найкращому костюмі, який у мене був” – писав у своїх працях А.Макаренко [2, c.88].

А.Макаренко говорив: “Треба вміти читати на людському обличчі. Нічого хитрого, нічого містичного немає в тому, щоб по обличчю дізнатися про певні ознаки душевних порухів” [1, c.133].

А.Макаренко дотримувався такого стилю управління, який ґрунтувався на дружньому ставленні. Педагог вважає, що треба бути ввічливим, стриманим, керівництво ніколи не має припускати зі свого боку зубоскальства, розповідання анекдотів, жодних вільностей у мові [3, c.78].

Отже, на думку А.Макаренка, оволодіння всіма аспектами спілкування формують у директора навчального закладу такі професійно-комунікативні якості, як: порядність, гнучкість у стосунках, справедливість, відповідальність, повага до людей, вимогливість до підлеглих, які потрібні йому для успішної управлінської діяльності, для взаєморозуміння в колективі, для чіткого виконання педагогами та учнями поставлених перед ними завдань, визначених у програмних документах.


ЛІТЕРТУРА

1. Зязюн І.А. Крамущенко Л.В., Кривонос І.Ф., та ін. Педагогічна майстерність: Підручник. – К.: Вища школа, 2004. – 422 с.

2. Макаренко А.С. Избранные произведения: В 3-х т. / Редкол.: Н.Д. Ярмаченко и др. – К.: Рад. школа, 1985. – Т. 3. – 592 с.

3. Макаренко А.С. Методика виховної роботи. – К.,1990. – 120 с.

4. Приходько В.М., Приходько М.І. Комунікативна компетентність керівника навчального закладу як основа професійної культури спілкування // Управління школою. – Вересень 2007. – №25 (181). – С. 6-11.

5. Фролов С.А. А.С. Макаренко сьогодні: нові матеріали, дослідження, досвід. – Новгород: НГПУ, 1992. – С. 16-19.



Катерина Акав,

2 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: асистент О.М.Бєляк


ТЕОРЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ В.СУХОМЛИНСЬКОГО НА ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ І ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КОЛЕКТИВУ
Теоретичні погляди і практичний досвід В.Сухомлинського з проблем виховання особистості в учнівському колективі найбільш повно відповідають вимогам сучасності, сприяють поглибленню гуманістичної спрямованості виховного процесу в загальноосвітній школі. Виходячи з цих міркувань, вважаємо, що цілісне дослідження цього аспекту педагогічної спадщини В.Сухомлинського є актуальною науковою проблемою, вирішення якої має велике значення для підвищення ефективності виховання в практиці національної школи України, оскільки концепція видатного педагога цілком вписується в процес гуманізації та демократизації сучасної української школи.

Метою дослідження є системний аналіз концепції виховання особистості в колективі та визначення шляхів його формування, відповідно до теоретичних поглядів і практичного досвіду В.Сухомлинського.

Дослідження творів педагога (“Бачу людину”, “Духовний світ школяра”) дає змогу визначити, що важливим внеском у теорію та практику виховання в колективі і через нього є визначення педагогічної сутності та ознак дитячого колективу з позиції гуманістичної концепції виховання. Він розглядав колектив як складну, духовну, інтелектуальну, емоційну, організаційну спільність особистостей, що розвивається і діє на засадах поваги до кожної особи, визнання її самоцінності. У визначенні поняття “колектив” В.Сухомлинський пересуває політичні, діяльнісні акценти, які панували в його часи, на другий план, виходячи, насамперед, із його гуманістичної сутності. До специфічних ознак справжнього колективу педагог відносить наявність прагнення кожного його члена до спілкування з однолітками, їх інтелектуальну й духовну єдність; багатство стосунків; доброзичливість як домінуючу атмосферу, дух відповідальності за неї, співпереживання, спільну діяльність, яка спрямована на творення добра; гармонійне поєднання громадських і особистих інтересів.

Таким чином, виключно важливе значення має думка про необхідність виховання в учнів почуття поваги до інших, вміння співпереживати й співчувати товаришеві. В.Сухомлинський писав: “Як це важливо навчити маленьких дітей по очах, і за рухами, по розмові розглядати в оточуючих горе і радість, засмучення і тривогу, хвилювання і збентеження [1, с.21].

Аналіз педагогічних праць і досвіду видатного педагога дозволяє визначити теоретичні і практичні аспекти розробки ним головних шляхів створення виховуючого колективу. Це, передусім, спільна діяльність, праця, які збагачені духовними й моральними ідеалами. Виховний результат, на думку педагога, залежить від участі дітей у організації трудових справ, від злиття праці і духовного життя вихованців, від того, ким вони себе відчувають – пасивними виконавцями чи активними діячами.

Як важливий шлях створення колективу педагог виділяє забезпечення добродійних відносин між дитячою спільнотою і довкіллям. Складний шлях формування колективу в його розумінні можна визначити так: взаємозв’язок розкриття сутності колективізму, стимулювання спільних емоцій і співпереживань, благородних вчинків. Фактично в цьому положенні концентруються кілька важливих шляхів створення колективу, але відповідно до того, як вирішує це питання В.Сухомлинський, їх розглядати один без одного неможливо. Педагог вважав за необхідне, “позбавившись демагогії, точно визначити: за яких умов він (колектив) стає дійсно могутньою виховною силою” [2, с.211].

Вагомим для створення колективу, за В.Сухомлинським, є індивідуальний педагогічний вплив на учнів із метою зміцнення їх стосунків з однолітками. Згуртування дітей, на думку педагога, залежить від уміння вчителя допомагати особистості усвідомити свої індивідуальні нахили та виявити їх у практичній діяльності, збагатити колектив своїми ідеями, знаннями, справами, бути корисним для нього. В.Сухомлинський вважав особливо продуктивним шляхом створення колективу — розвиток традицій, пов’язуючи їх згуртовуючу роль з розвитком духовного життя колективу та особистою участю в них кожного учня.

У ході нашого дослідження ми дійшли висновку, що В.Сухомлинський зробив важливий внесок у розробку шляхів створення високоорганізованої, моральної, духовно багатої дитячої спільноти. Він позбавляє цю проблему авторитарних нашарувань, допомагає педагогам глибше бачити складний процес розвитку колективу і гармонійно, коректно спрямовувати його діяльність.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка