Том Педагогічні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка3/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.81 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

ЛІТЕРАТУРА

1. Сухомлинский В.А. Вижу человека // Литературная газета. – 1967. – № 9. – С. 19-27.

2. Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра / Вибрані твори: У 5 т. – К.: Рад. школа, 1976. – Т. 1. – С. 209-399.

Яна Евлогиева,

спец “Педагогика”.

Научен ръководител: доц. д-р Н.Филипова

(ЮЗУ “Неофит Рилски” – Благоевград, Република България)


ПРОСВЕТНОТО ДЕЛО В ГРАД КЮСТЕНДИЛ

ПРЕЗ ВЪЗРАЖДАНЕТО
В даденото изследване, благодарение на задълбочено проучване и обемен документален материал се позволява да се очертаят основните етапи и характерните особености в развитието на просветното дело в Кюстендил и Кюстендилския регион;да се анализират въпросите за ръководството, организацията и училищния процес изобщо на българските училища и читалища в града и мястото на град Кюстендил като просветен център на югозападна България.

Главната задача на изследването се състои в това да се очертае мястото и приноса на кюстендилеца в духовното възраждане обхванало Българската държава. Проучването на просветното дело е пореден опит да се представи по цялостно образованието в Кюстендил, на фона на всеобщия кипеж, разпространявал се из българското общество през втората половина на ХІХ век. Преглеждането на този тип документален материал се прави главно заради това, че в направените досегашни анализи по този въпрос има много противоречия. От една страна е доказано, че в края на ХVІІІ век и началото на ХІХ век в Кюстендил живеят грамотни българи, а от друга, че образователното дело в града започва едва от края на първата четвърт на ХІХ век. Посочените данни преди това наистина очертават липсата на по широк слой от образовани българи в града. Същевременно твърдението за всеобща неграмотност е пресилено и неточно .

Кюстендил е едно от селищата, които се намират в непосредствена близост до Рилския манастир. Точно това е и една от причините да отделя голяма част от проучването си на Рилския манастир и риломанастирското училище, като по този начин да предоставя достоверен материал за кюстендилски ученици посещавали рилското училище и участието им по-късно в просветния живот на своите съграждани. Благодарение на тези ученици и посещения с цел обучение в Рилския манастир се укрепва чувството на българина и на самия кюстендилец за териториална общност и оформянето на съзнанието им за национално единство. В анализа на просветното дело предоставям богат материал от автобиографични данни на кюстендилеца и българи от други региони. И благодарение на тези източници доказвам, че повечето бележити мъже като Синесий Скопски, Авксентий Велешки, Авреки поп Стоянов, Христаки Павлович, Зинови Петров и др. Получават своето образование в Рилската обител и след това започват да обикалят българските градове. Те правят тези обиколки, за да могат да просветят своите събратя и да предадат наученото в риломанастирското училище. Данните за дейността на просветните дейци в този регион този и други региони на България доказвам и чрез друг тип документация- не само просветна. Тези културни дейци са не само учители, а играят и първостепенна роля за формирането на национално самосъзнание, за активизирането на кюстендилските българи в борбата срещу гръцките владици. Чрез тях проникват и се разпространяват в Кюстендил идеите на Васил Левски за политическото освобождение на страната. Развитието на просветното дело в града през разглеждания период е неотделима част от общонационалното движение за новобългарска просвета и култура, затова и отделям място на читалището в родния край и читалищните дейци, които активно участвуват и в църковната борба. За по цялостно доказателство, че Кюстендилският край е с богата история и култура, а по –късно просветно дело, смятам, че анализирането на града и неговата история трябва да започне още от първите данни за съществуването му т.е още от Античността. Точно този анализ прилагам, за да мога да представя, че още от самото начало като силен и влиятелен център на югозападния регион Древна Пауталия (дн. Кюстендил), а от там пък година след година, век след век се пренася наследството на минералните извори, културата, традициите, изкуството, музиката и т.н., които определено по-късно ще повлияят и на развитието на просветното дело на китното градче Кюстендил.

В заключителната част показвам с почти точни проценти колко кюстендилци са били образовани през периода на духовното възраждане. За доказателство на написаната работа предоставям като приложения част от материалите помогнали ми да напиша това проучване. Тези приложения се състоят в снимков материал на паметници повлияли за възраждането на града, исторически местности манастири и други.


LITERATURE

  1. Кръстева, Гина. Кюстендил и Кюстендилско, София 1973 г.

  2. Каранов, Ефрем Кюстендилските училища до Освобождението.

  3. Радкова, Р. Рилският манастир през Възраждането.

  4. Енциклопедичен речник Кюстендил А-Я, София, 1988.

ДОШКІЛЬНА ОСВІТА
Татьяна Вакуленко,

Гуманитарный факультет, г. П-214.

Научн. руководитель: к.психол.н., доц. Н.Ю.Демченко

(Невинномысский государственный

гуманитарно-технический институт)
ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ПОДГОТОВКИ БУДУЩИХ ПЕДАГОГОВ ДОШКОЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ НА ПУТЯХ ГУМАНИЗАЦИИ И ОТНОШЕНИЙ ВЗРОСЛОГО К МИРУ ДЕТСТВА
Творческие неординарно мыслящие личности, составляют психологический и стратегический ресурс нашего общества, от реализации которого напрямую зависят достижения в области науки, национальной экономики, политики. В современных условиях развития общества обязательным фактором успеха в любой сфере жизнедеятельности являются компетентность, грамотность в общении, высокий социальный интеллект.

В результате исторического усложнения жизни – увеличения неопределенности и разнообразия социально-экономических условий, появление новых возможностей реализации себя становится данностью нашей эпохи. Эти преобразования резко изменили ценностные ориентиры российского общества, что не могло не сказаться на сфере образования. Теперь продуктом системы образования должна стать личность, обладающая индивидуальностью, способная к гибкому изменению своей образовательной, профессиональной и социальной деятельности с учетом меняющихся условий и требований. Явно встала проблема переосмысления и изменения традиционных методов в обучении и воспитании. Иными словами, в российском образовании наметился переход к развивающим и личностно-ориентированным подходам в обучении и воспитании. Необходимым условием для раскрытия и развития творческого потенциала детей является наличие развивающей образовательной среды. Эффективность организации такой среды будет зависеть от личности педагога, от его способности быть субъектом своего познавательного и личностного развития, от особенностей его самореализации. Только в этом случае, возможно, такое взаимодействие, когда педагог и дети становятся условием и средством развития друг для друга. В результате таких изменений происходит повышение требований к подготовке педагогов дошкольных образовательных учреждений (ДОУ). Это связано с тем, что воспитатель ДОУ руководит деятельностью детей такого возраста, в котором психика человека особенно интенсивно развивается. Значимость первых лет жизни ребенка в формировании его личности способствует стремительному возрастанию потребности общества в услугах профессиональных педагогов, способных грамотно руководить сложным процессом воспитания подрастающего поколения. В.Сухомлинский отмечал, что детство это важнейший период человеческой жизни. Причем это не подготовка к будущей жизни, а, по мнению В.Сухомлинского, настоящая, яркая, самобытная и неповторимая жизнь. И от того, как прошло детство ребенка, кто вел его за руку в детские годы – зависит каким человеком станет этот ребенок [1]. Воспитатель, вследствие возрастной специфики детей дошкольного возраста (высокий уровень доверия, подражательности, впечатлительности, эмоциональности, легкой внушаемости и т. д.), оказывает педагогическое влияние на них не только своими интеллектуальными и педагогическими качествами, но и личностными. Для детей воспитатель детского сада – это человек, воплощающий в себе мир взрослого. К любым проявлениям личности воспитателя (как существенным, так и малосущественным) дети относятся как к образцу [5].

Изначально проблема самореализации личности являлась междисциплинарной проблемой, имеющей философские корни. В силу ее актуальности и значимости в поисках ответа на вопрос о раскрытии человеческого потенциала к ней обращаются представители разных наук. Она отличается многоаспектностью, наукоемкостью и маргинальностью [4]. Вместе с тем, проблема самореализации личности является современной, сверхсложной психологической проблемой, поскольку несмотря на пристальное внимание к этой проблеме, появлению новых подходов к ее решению, она остается слабо разработанной. Ведутся дискуссии по поводу определения понятия, сущности, источников и критериев самореализации, компонентов и внутренней ее структуры.

Таким образом, умение работать с опорой на свои индивидуальные особенности, выработки своего стиля, раскрытие индивидуальности – это необходимые условия для профессионального роста, для наиболее полной самореализации [3]. Изучение особенностей самореализации и стиля педагогического общения педагогов является важной научно-практической задачей, позволяющей в определенной степени проследить успешность профессионального развития. Это и определяет актуальность нашего исследования. В нашем исследовании центральной задачей является содержательный анализ проблемы взаимосвязи и взаимовлияния стиля педагогического общения на процесс самореализации педагогов ДОУ. Решение данной проблемы позволит определить степень реальной связанности указанных психологических механизмов, благодаря чему станет возможным более полное и эффективное использование стиля педагогического общения в процессе реализации педагогов ДОУ.

В силу изменения общей ориентации воспитания с коллективистской на индивидуалистскую модель, ослабления игровых интерактивных форм совместной деятельности и других факторов социального, политического и психологического планов мы констатируем, что в конце 90-х гг. произошли существенные изменения системы отношений ребенка к окружающему миру, другим людям и к себе самому. В первую очередь это касается проявления межличностных гуманных отношений внутри детской группы, отношений, при которых переживания сверстника приобретают для детей в группе личностный смысл, побуждающий к проявлениям сострадания его неудачам и сорадования его успехам. Без таких отношений невозможно адекватное личностное развитие ребенка и его становление в обществе.

Мы также выявили, что становление межличностных отношений в детских группах подчиняется общепсихологической закономерности развития, названной “параллелограммом развития” (Л.Выготский, А.Леонтьев), а именно развитие гуманного отношения к сверстнику подчиняется закону перехода от непосредственных форм и способов поведения сначала к внешне, а затем к внутренне опосредствованным формам, возникающим в процессе культурного развития. Система многообразных отношений ребенка порождает детскую картину мира как совокупность знаний, представлений, смыслов, реализуемых в образно-визуальных моделях, т.е. социально-психологических пространствах, представляющих собой систему графических и цветовых значений. Информационная среда в детской картине мира, представленная ограниченной плоскостью теле-, видео- и компьютерного экрана, активно влияет на всю систему пространств отношений ребенка, постепенно подменяя их “телеэкранной социализацией”. Внедряясь в детское сознание посредством оптических эффектов, клипов и самих телеобразов [3], экран конструирует “новую мораль”, трансформируя ценностные ориентации и базовые потребности ребенка, такие как потребность в игре и общении со взрослым и сверстником. Представленность экрана в детской картине мира и его влияние обратно пропорциональны возрасту детей.

Экран как генерированный “совокупный” взрослый, вся детская “инфраструктура” (детские журналы, газеты, книги, игры, игрушки и пр.) все более активно дегуманизируются, осуществляют сенсорную агрессию, трансформируя детскую картину мира в направлениях меркантилизации, вестернизации, демонизации сознания ребенка.

Нам представляется, что устранение негативных факторов современной социальной ситуации развития детства возможно на путях гуманизации прежде всего отношений взрослого сообщества к миру детства, в содействии просоциальным самодеятельным детским объединениям, в обеспечении особого (одухотворенного) пространства детской жизнедеятельности. Это даст ребенку защиту от негативного влияния агрессивной среды, повысит уровень его психоэмоционального благополучия и нравственно-духовного здоровья.

Итак, генезис отношений в социальной психологии детства представляет собой многомерную иерархическую систему связей ребенка с миром в историко-культурном (социогенетическом) и онтогенетическом планах. Отношения развиваются во времени и пространстве и имеют собственную модальность выражения – эмоционально-ценностный аспект как стремление к гуманизации жизненных связей ребенка, осуществление которой возможно на путях создания образовательного и игрового пространств как совместной деятельности интерактивного типа, способствующей проявлениям сострадания и сорадования, а также в организации деятельности детских общественных и творческих сообществ. Отсюда гармонизация связей личности с миром выступает, с одной стороны, как идеальная норма и поэтому оказывается условием полноценного взросления ребенка и его личностного развития.
ЛИТЕРАТУРА


  1. Коломенский Я.А. Психология личных взаимоотношений в детском коллективе. – Минск, 1988.

  2. Костина Л.М. Методы диагностики тревожности. – СПб.: Речь, 2006.

  3. Лютова Е.К., Монина Г.Б. Тренинг эффективного взаимодействия с детьми. – СПб.: Речь, 2006.

  4. Макшанцева Л.В. Тревожность и возможности ее снижения у детей // Психологическая наука и образование. – 1988. – №2. – С. 15.

  5. Неймарк М.З. Аффекты у детей и пути их преодоления // Советская педагогика. – 1963. – №5. – С. 38-40.



Тетяна Северин,

2 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: викл. Т.Л.Єськова
О. Дорошенко про використання праці

у вихованні дошкільників
Сьогодні в Україні триває інтенсивна робота освітян, спрямована на оновлення системи освіти і дошкільної зокрема. Тому педагогічна спадщина вітчизняних педагогів минулого викликає значний інтерес фахівців, бо народ, який не знає і не поважає своєї історії, не буде мати й свого майбутнього.

Впроваджуючи ідеї таких вчених минулого, як О.Дорошенко, С.Русова, А.Макаренко, Я.Чепіга щодо трудового виховання дітей, сучасні педагоги звертають особливу увагу на трудову діяльність її організацію на національному ґрунті відповідно до вікових та індивідуальних особливостей дошкільнят.

Мета нашого дослідження: вивчити та узагальнити педагогічний доробок О.Дорошенко стосовно трудового виховання і показати можливості його використання у вихованні сучасних дошкільників.

Значний вплив на роботу українського дошкілля у 20-30 рр. мали погляди О.Дорошенко, яка була обізнана з ідеями Ф.Фребеля, М.Монтессорі та інших зарубіжних вчених і пропонувала творчо їх використовувати в роботі дошкільних установ. Свої думки про виховання дошкільників вона висвітлила у книзі “Дитячий садок” (1922 р.), яка й сьогодні становить чималий інтерес і може допомогти вихователям у розв’язанні сучасних проблем українського дошкілля. Великого значення у вихованні дітей дошкільного віку педагог надавала праці і вважала, що праця дошкільників має певні відмінності від праці дорослих: “В дошкільному вихованні під словом праця ми розуміємо всяке заняття, де дитина напружує м’язи і перемагає якість перепони і виявляє одночасно свій творчий хист, реалізує свою творчу думку” [1, с.86]. Автор звертає увагу на тісний зв’язок праці та гри дитини: “...всяка індивідуальна гра дитини в той же час і праця, як всяка праця, за яку дитина береться з власної охоти, завше у дитини приймає характер гри. Між грою та працею дітей майже не можна провести межі” [1, с.86].

О.Дорошенко пропонувала вихователям використовувати різні види ручної праці в роботі з дітьми: прибирання кімнати, накривання на стіл та приготування простої їжі, гаптування, теслярство, виготовлення цеглин з глини та будівництво будинку для ляльки, збирання різних дрібниць (камінців, паличок, обрізків паперу, ґудзиків та ін.), робота з папером та картоном, збір лікарських рослин, виготовлення кошиків із рогозу, плетіння із шпагату, рафії. Вона наголошувала на необхідності використання праці не лише для розвитку м’язів, а й для виховання моральних рис особистості: самостійності, працелюбності, охайності, колективізму, старанності [1, с.92].

О.Дорошенко однією з перших в теорії вітчизняного дошкільного виховання звертає увагу на відмінності інтересів хлопчиків та дівчаток при виборі ручної праці. Вона вважає, що: “Для дівчат чудова праця – шиття та гаптування мішковини з її чималими клітками та товстими нитками, – дуже слушний матеріал” [1, с.92]. Хлопчикам краще пропонувати різну роботу з деревом, що більше відповідає їх природним нахилам і можливостям. Ці слушні думки автора були прогресивними на той час і актуальними лишаються зараз.

О.Дорошенко обґрунтовує вимоги, яких треба додержуватись вихователям під час організації дитячої праці: праця має відповідати віковим можливостям дітей; бути тісно пов’язана з грою; не треба нав’язувати дітям працю; вона має бути викликана потребами дитячого життя; при виборі праці треба враховувати нахили, настрій та сили дитини; працюючи, дитина не повинна заважати іншим дітям, які також працюють, або відпочивають; праця має чергуватися з відпочинком. Дитина повинна бачити результат своєї праці. Ці думки просвітителів співзвучні з думками прогресивних педагогів того часу і актуальні сьогодні.

Отже, педагогічний доробок видатного педагога О.Дорошенко щодо використання ручної праці у вихованні дітей дошкільного віку заслуговує на подальше вивчення та творче застосування в роботі сучасних навчальних дошкільних закладів згідно з новими вимогами суспільства до формування особистості.


ЛІТЕРАТУРА

1. Дорошенко О.І. Дитячий садок. – К., 1922. – 217 с.

2. Улюкаєва І.Г. Історія суспільного дошкільного виховання в Україні: Навчальний посібник. – Бердянськ, 2007. – 172 с.
Юлія Смола,

2 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: викл. Т.Л.Єськова
С.РУСОВА ПРО ВИХОВАННЯ ПРАЦЕЛЮБНОСТІ
Проблема виховання працелюбності дітей дошкільного віку завжди була актуальною. Про це свідчить багатовіковий досвід українського народу, значний педагогічний доробок просвітителів минулого та сучасні наукові дослідження (Г.Бєлєнька, З.Борисова, Г.Буре, О.Духнович, В.Ждан, О.Кононко, Н.Корж, М.Крулехт, В.Логінова, А. Макаренко, В.Павленчик, Г.Сковорода, К.Ушинський та ін.)

Метою нашого дослідження було вивчення та переосмислення педагогічної спадщини С.Русової щодо виховання працелюбності підростаючого покоління, підтвердити, що засади, закладені просвітителькою, не втратили свого значення і до сьогодні та можуть використовуватися педагогами в рамках сучасного дошкільного виховання.

Сучасна педагогічна наука пов’язує становлення та розвиток дошкільної освіти з ім’ям Софії Русової, яка була фундатором українського дошкілля. Уся її діяльність була спрямована на створення в Україні власної системи національної освіти, в якій неабияку роль відіграють і питання виховання дітей працею. Софія Федорівна зазначала, що праця – це основа виховання, яка мусить збудити в дитячій душі найбільше самостійної творчості, дати вільно розвиватися її індивідуальності: “Праця у сучасному вихованні є метод, яким кожне знання зафіксовується в дитячій свідомості тим, що воно здобувається дитячою рукою, “через руки в розум” [2, с.83].

у методичних працях С.Русової вказується, що одним із важливих чинників виховання працелюбності в дошкільному віці є праця, яка впливає на різнобічний розвиток особистості. Саме завдяки їй формуються такі важливі якості, як працелюбність, охайність, сумлінність, вміння виявляти ініціативу, творчість, товариську взаємодопомогу та багато інших, які стають основою людського життя.

С.Русова наголошувала на значущості кожного виду трудової діяльності дошкільника: самообслуговування, виконання обов’язків чергового, праці на ділянці дитячого садка, виготовлення виробів із паперу, картону, дерева, тканини тощо.

Оскільки чільне місце у вихованні особистості займає родина, де дитина отримує перші трудові вміння та навички, то С.Русова зауважувала, що як батьки, так і вихователі, мають звертати увагу на пояснення суспільної користі праці, і залучати дітей до праці, яка б відповідала віку, силі, смаку та нахилам малюка. Педагог пропонувала привчати дітей до праці змалку, залучаючи до різних видів трудової діяльності, пов’язаних із веденням домашнього господарства (миття посуду, упорядкування подвір’я, приготування страв, збирання врожаю, виготовлення святкових прикрас тощо).

Велику роль у формуванні особистості відіграють трудові свята та традиції, які передаються в родині від покоління до покоління. Тому слід обов’язково залучати до них і дітей, які разом із дорослим можуть виконувати певну роботу, яка потребує розумових та фізичних зусиль та прояву творчості. Суспільна праця дорослих і дітей зближує родину, єднає покоління і стає важливим засобом формування особистості.

Софія Русова виділяла такі умови організації праці дітей: праця дітей має бути цікавою та захоплювати своїм процесом, і призначенням; матеріал і самі знаряддя праці повинні бути по силі дітей; має провадитись дитячою творчою думкою; педагог повинен за необхідності виявляти деяку технічну допомогу; не можна допускати, щоб праця затяглася на довгий час або втомлювала дитину.

Таким чином, аналіз педагогічної спадщини С.Русової дає підстави стверджувати, що використання праці в навчально-виховному процесі й сьогодні є актуальним. Вихователі прагнуть використовувати працю як важливий засіб виховання дошкільників, що впливає на формування його світогляду, самосвідомості, інтересів, базових особистісних якостей, серед яких важливе місце посідає працелюбність.
ЛІТЕРАТУРА

1. Корж Н.М. Втілення педагогічних ідей С.Русової // Управління школою. – 2006. – №2. – С. 20-23.

2. Русова С. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. Кн. 1,2 / За ред. Є.І.Коваленко; Упоряд. прим. Є.І.Коваленко, І.М.Пінчук. – К.: Либідь, 1997.

Ольга Швачунова,

2 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: ст. викл. Л.В.Разнатовська
РОЗВИТОК ДОВІЛЬНОЇ УВАГИ ДОШКІЛЬНИКА
У житті і діяльності дитини увага виконує різноманітні функції: активізує потрібні і гальмує небажані на певний момент психічні і фізіологічні процеси; сприяє відбору інформації відповідно до потреб дитини; забезпечує вибіркову, короткочасну або тривалу зосередженість на одному об’єкті або виді діяльності; виконує охоронну функцію, зумовлюючи своєчасне реагування дитини на зміни у навколишньому середовищі та в собі. З нею пов’язані спрямованість і вибірковість пізнавальних процесів, зокрема, точність і деталізація сприймання, міцність і вибірковість пам’яті, спрямованість і продуктивність мислительної діяльності. Довільна увага виконує важливу роль у навчальній, трудовій, ігровій діяльності дитини.

Мета нашого дослідження – з’ясувати особливості та умови розвитку довільної уваги в дошкільному віці.

У психології існує неоднозначне ставлення до визначення уваги. Вчені (Н.Ланге, С.Рубінштейн та ін.) стверджують, що увага не існує як особливий, незалежний процес, що вона виступає лише як сторона або момент будь-якого іншого психологічного процесу або діяльності людини. Іншу позицію висловлюють Л.Виготський, П.Гальперін, Н.Добринін та ін. Автори вважають, що увага є цілком незалежним психічним станом людини, специфічним внутрішнім процесом, що має свої особливості, що не зводяться до характеристик інших пізнавальних процесів.

Основи уважності як важливого чинника пізнавальної діяльності формуються в ранньому дитинстві. В онтогенезі спочатку з’являється мимовільна увага, потім довільна і післядовільна, яка включає ознаки мимовільної і довільної уваги. У дошкільному віці всі види і властивості уваги зазнають суттєвих змін, основними серед яких є: розширення обсягу, підвищення стійкості, розвиток здатності до переключення і розподілу.

Основне досягнення у розвитку уваги в дошкільному віці полягає у зародженні її нового виду – довільної уваги. Довільна увага як вид уваги виникає внаслідок свідомо поставленої мети і вимагає певних вольових зусиль.

Становлення спілкування між дорослим і дитиною – вирішальна умова розвитку уваги дитини, оскільки в перші роки життя дитини її увагу, передусім, привертають об’єкти, включені в спілкування з дорослим. Вирішальним і універсальним засобом організації довільної уваги є мовлення. Спочатку дорослий організовує увагу дитини за допомогою словесних вказівок, пізніше дитина починає самостійно словесно позначати предмети і явища, на які необхідно звертати увагу. Із розвитком планувальної функції мовлення дитина набуває здатності попередньо зосереджувати свою увагу на діяльності, що має відбутися, формулювати її складові.

Розвиток довільної уваги пов’язаний з появою у дошкільника гальмівної функції волі. Дитина докладає зусиль до того, щоб втримати свою увагу на важливому, намагається зменшити залежність своєї уваги від зовнішніх подразників.

На розвиток уваги дошкільника впливає ігрова діяльність: розгортання складних і тривалих ігрових сюжетів зміцнює стійкість уваги дитини, сприяє зростанню її довільності. Дошкільне навчання не може вибудовуватися на завданнях, які вимагають постійного напруження довільної уваги, а має охоплювати елементи гри, продуктивні види і форми діяльності, які часто змінюватимуться. У зв’язку з цим у процесі навчання і виховання дітей використовуються дидактичні ігри, ігри-драматизації, спеціальні ігри та вправи на розвиток уваги, котрі стимулюють розумову та рухову активність дітей.

Формування довільної уваги дошкільника залежить від характеру діяльності: одноманітність послаблює її, різноманітність посилює. Сприяє розвитку довільної уваги також режим дня, який дисциплінує життєдіяльність дітей, полегшує переключення, розподіл, концентрацію дитячої уваги. Це зумовлено особливостями її нервової системи – переважанням збудження над гальмуванням.

Отже, виховання довільної уваги є однією із провідних завдань дошкільної психології та педагогіки і найважливішою умовою підготовки дитини до шкільного навчання.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка