Том Педагогічні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка4/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.81 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

ЛІТЕРАТУРА

1. Люблинская А.А. Детская психология. – К.: Вища школа, 1974.

2. Мухина В.С. Психология дошкольника. Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов и учащихся пед. училищ / Под ред. Л.Л.Венгера. – М.: Просвещение, 1975.

3. Павелків Р.В., Цигипало О.П. Дитяча психологія. Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2008.



Наталя Цибуляк,

4 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: ст. викл. О.П.Тельчарова
ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПОДОЛАННЯ НЕВПЕВНЕНОСТІ В СОБІ

ДІТЬМИ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Процеси демократизації в Україні, прискорення темпів життя висувають підвищені вимоги до особистісних якостей людини. Сьогоднішньому суспільству потрібна впевнена в собі людина, самостійна, відповідальна, ініціативна. Разом з цим невпевненість є однією з розповсюджених негативних якостей особистості, яка ускладнює процес виховання дітей, їх соціалізацію, породжує числельні труднощі у спілкуванні, у стосунках з оточуючими (ровесниками та дорослими), унеможливлює самореалізацію особистості. З огляду на це, проблема подолання невпевненості є достатньо актуальною для сучасної педагогіки.

Вітчизняними психологами та педагогами проблема невпевненості спеціально не вивчалася. Дослідження, проведені останнім часом, переважно розглядали окремі прояви невпевненості, (А.Алексєєва, О.Захаров, Т.Красневська, Я.Коломенський, О.Кульчицька, А.Курпатов, Т.Титаренко). Комплекс невпевненості вчені пов’язують з особливостями її самосвідомості, формуванням у неї оцінки, самооцінки та рівня домагань (Б.Ананьєв, А.Ковальов, М.Лісіна, Е.Савонько, Л.Славіна, Т.Смолєва, В.Столін).

Мета дослідження – виявити найбільш ефективні педагогічні умови подолання невпевненості у собі дітьми старшого дошкільного віку.

Методи дослідження – аналіз психолого-педагогічної літератури, методика В.Амена, М.Доркі, Р.Теммла “Вибери потрібне обличчя”, методика В.Щур “Сходи”, анкетування батьків та вихователів.

У своєму дослідженні ми виходили з того, що невпевненість – складний комплекс психічних проявів, в якому основним вважається негативне емоційне переживання, пов’язане з очікуванням успіху в діяльності чи при контактуванні з оточуючими. Вона пов’язана з такими утворюваннями, як “неадекватна самооцінка” та “тривожність”, оскільки емоційний стан дітей, які виявляють високий рівень тривожності та неадекватну самооцінку є нестабільним. Невпевненість у собі негативно впливає на діяльність дітей, спілкування з однолітками, їхню поведінку.

Експериментальна робота проводилася нами в 3 етапи. На констатувальному етапі експерименту ми діагностували прояв невпевненості в поведінці 29% дітей.

На етапі формувального експерименту нами реалізовано систему заходів, які здійснювалися в трьох напрямах: перший – робота з батьками (підвищені педагогічної культури батьків відносно даної проблеми); другий напрям – робота з вихователями (ознайомлення з методами, які дозволяють забезпечити розвиток впевненості дитини у своїх можливостях, формування адекватної самооцінки); третій – робота з дітьми, яка була спрямована на подолання невпевненості. Для кожного етапу було розроблено експериментальну програму. Зміст роботи з дітьми передбачав проведення системи спеціальних занять, організацію спільних дитячих ігор, залучення малюків до режисерських ігор, спілкування з дорослими та ровесниками, забезпечення ситуацій успіху у продуктивній діяльності.

На заключному етапі експерименту нами проведено контрольні зрізи, які показали значне зменшення прояву невпевненості (з 29% до 17%). Отримані результати дають підставу стверджувати про ефективність нашої роботи.

Отже, невпевненість – складний комплекс психічних проявів, в якому основним вважається негативне емоційне переживання, пов’язане з очікуванням успіху в діяльності чи при контактуванні з оточуючими. У старшому дошкільному віці значна кількість дітей може виявляти невпевненість у собі (29%). Ефективними умовами подолання невпевненості у собі є: організація спільних дитячих ігор, залучення дітей до режисерських ігор, спілкування з дорослими та ровесниками, забезпечення ситуацій успіху в продуктивній діяльності. Ці умови мають створюватися як в дошкільному закладі, так і в сім’ї.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Детская психология: Учеб. пособие / Под ред. Я.Л.Коломинского. – Мн.: Университетское, 1988. – 399 с.

  2. Зимбардо Ф. Застенчивость: Пер. с англ. – М.: Педагогика, 1991. – 208 с.

  3. Кононко Е.А. Чтобы личность достоялась. – К.: Рад.школа, 1991. – С. 166-220.

  4. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Гуманит. Узд. центр Владос, 1999. – Кн. 3. – 640 с.

  5. Репина Т.А. Социально-психологическая характеристика группы детского сада. – М.: Педагогика, 1988. – 232 с.



Ірина Орляк,

6 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Н.М.Захарова,
ПРОФІЛАКТИКА РАННЬОЇ ШКІЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ

В УМОВАХ СУЧАСНОГО ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
На сучасному етапі становлення в Україні громадянського суспільства виняткового значення набуває наукове дослідження й вирішення соціокультурних, соціально-психологічних та особистісних аспектів проблеми подолання шкільної дезадаптації.

Дезадаптація – це наслідок низького рівня соціальної адаптації особистості до середовища, яка виявляється у девіантній поведінці та неадекватних психологічних станах (депресія, гіперактивність, уособлення тощо). Вступ дитини до нового соціального інституту означає зміну її соціальної позиції: змінюються соціальні умови, звичайний розклад та спосіб життя. Це спричиняє руйнацію старих стереотипів поведінки і взаємин з оточенням, появу відчуття нестабільності, необхідності засвоєння вимог, які до неї висуваються новими соціальними умовами. Цей період життя насичений неадекватними проявами поведінки, що пов’язано з труднощами адаптації до умов, які змінилися. Дітям не завжди вдається самостійно та успішно подолати стресові ситуації. Тому гостро постають питання надання соціально-педагогічної допомоги в адаптації дошкільника до нових умов, забезпечення його спокою та захищеності, повноцінного психоемоційного та соціального добробуту [2, с.30].

Проблемою шкільної дезадаптації займалися: В.Войтко, Ю.Гільбух, В.Гороховський, В.Каган, Л.Дзюбко, вони аналізували відхилення у навчальній діяльності школяра, які проявлялися у вигляді ускладнень у навчанні, порушенні дисципліни, конфліктності з однолітками [1;с.3].

Метою нашого дослідження було теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність соціально-педагогічної програми, направленої на подолання дезадаптації дітей до школи.

Методи дослідження: аналіз наукових джерел з досліджуваної проблеми; бесіди, анкетування, спостереження, опитування, програма профілактики дезадаптації, елементи артотерапії, ігротерапії.

Дослідження здійснювалось у три етапи з розв’язанням таких завдань: – на констатуючому етапі: вивчення соціально-психологічної адаптації дітей до школи; – на формуючому етапі: розробка та апробація соціально-педагогічної програми з попередження дезадаптації дітей до школи в умовах сучасного ДНЗ; – на контрольному етапі: з’ясування ефективності розробленої та впровадженої соціально-педагогічної програми.

На підставі результатів констатуючого експерименту було виявлено: 8 дітей – адаптованих до школи; 11 – із неповною адаптацією та 4 – дезадаптованих дітей.

Для досягнення мети дослідження застосовувалась “Соціально-педагогічна програма з попередження ранньої шкільної дезадаптації”. Вона складалась із трьох блоків: ознайомлювального; реконструктивно-формувального; закріплювального. Кожен блок містив комплект тренінгових занять, які передбачали реалізацію таких етапів роботи: 1) привітання, ознайомлення з темою тренінгу; 2) вправи на психоемоційне входження в тренінг; 3) розкриття теми тренінгу за допомогою ігор, етюдів, розігрування та аналізу проблемних ситуацій, розвивальні вправи; 4) заключна частина, вправи-етюди та релаксація.

Результати контрольного експерименту показали, що кількість дітей адаптованих до школи збільшилась на 5 дітей і складає 13 дітей; Кількість дітей із неповною адаптацією складає – 9 дітей; з рівня дезадаптації до неповної дезадаптації перейшло 3 дитини, після чого кількість дітей з дезадаптацією склала 1 дитина.

Отриманні данні, свідчать про позитивний вплив впровадженої соціально-педагогічної програми на емоційне ставлення дітей до школи, мотивацію навчання, розвиток соціальної компетентності та активності, дисциплінованості, комунікабельності, зменшення конфліктності та суперечливості між однолітками, покращення показника адаптованості.


ЛІТЕРАТУРА

1. Дзюбко Л.В. Рання шкільна дезадаптація як проблема сучасної початкової школи / Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Переяслав-Хмельницький, 2000. – 189 с.

2. Лєскова-Савицька А. Проблема дезадаптації першокласників // Психолог. – №29-32 (77-80), 2003. – С. 30-47.

3. Соціальна педагогіка: Підручник / За ред. проф. А.Й.Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 256 с.



Анна Перетятько,

5 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: ст. викладач О.П.Литвин
ПРОБЛЕМА статевого вихованнЯ п’ятирічних дітей
У сучасних умовах суспільного розвитку надзвичайно гостро постають проблеми соціалізації людини, долучення її до загальнолюдських цінностей, які мали значення у всі часи і закріплені в культурно-історичному досвіді поколінь. Кожний історичний етап вносить свої корективи у розумінні окремих ланок педагогічної системи на всіх рівнях системи освіти в цілому.

Важливим напрямком роботи з вивчення нових аспектів входження дитини в світ людських відносин є статеве виховання.

Актуальність проблеми статевого виховання дітей дошкільного віку на сучасному етапі визначається, з одного боку, відсутністю диференційованого підходу до дитини згідно з її статевою приналежністю, а, з другої, недостатньою педагогічною підготовленістю педагогів і батьків у питаннях сексуального просвітництва дітей.

У вітчизняній педагогіці досліджується проблема статевого виховання. Серйозну увагу у підготовці дітей до майбутнього сімейного життя приділяли В.Абраменкова, Ю.Аркін, Т.Говорун, Д.Колесов, Я.Коломінський, Л.Мухоморина, Т.Репіна, Н.Сільвестрова, Т.Титаренко та інші. Дослідники підкреслювали, що формування у дітей еталонів справжнього чоловіка та жінки і потреби слідувати цим еталонам необхідне не тільки в плані гармонії сексуального розвитку, а і для нормальної та ефективної соціалізації особистості.

Метою нашого дослідження було виявлення рівня розвитку статевого виховання п’ятирічних дітей та визначення умов сприятливого розвитку взаємовідносин між хлопчиками і дівчатками.

На етапі констатуючого експерименту використовувалася методика “Таємниця” за Я.Коломінським, яка була спрямована на дослідження статусу дитини в групі однолітків. Були отримані такі дані: до першої групи “Зірочки”, які одержали найбільшу кількість виборів, віднесено дві дитини (10%); до другої статусної групи “Переважний” – 5 дітей (25%); “Витіснений” – отримали 12 дітей (60%); “Відсторонений”, яка не отримала жодного вибору (5%). Взаємовибору немає у 9 дітей.

У формуючому експерименті ми розробили серію ігор: “Весела гра в слова”, “Поклич ласкаво”, “Герої казок і ми”, “Підбери подарунок”, для того щоб створити умови для розвитку позитивних взаємовідношень між хлопчиками та дівчатками.

У результаті проведеної роботи було виявлено, що рівень розвитку статевого виховання п’ятирічних дітей змінився: дітей “Зірочки” збільшилось на 3 дитини (25%); “Переважний” – не змінилось (25%); кількість дітей “Витіснений” зменшилось на 2 дитини (50%); “Відсторонений” – зменшилось до 0.

Збільшення дітей “Зірочки” і зменшення “Відсторонений” свідчить про ефективність проведеної роботи.

Організація статевого виховання має здійснюватися як цілісна педагогічна система. Робота зі статевого виховання потребує висококваліфікованої підготовки педагогів й педагогічної освіченості батьків.


ЛІТЕРАТУРА

1. Абраменкова В.В. Половая дифференциация и межличностные отношения в детской группе // Вопросы психологии. – 1987. – № 5. – С. 70.

2. Батькам про статеве виховання / Под ред. Т.В.Говорун, О.М.Шарган. – К.: Рад. Школа, 1990. – С. 3-64.

3. Мухоморина Л. Полоролевое воспитание детей дошкольного возраста. – Симферополь: Крымское учебно-педагогическое государственное издательство, 2001. – 92 с.

4. Репина Т.А. Отношения между сверстниками в группе детского сада – М.: Просвещение, 1978. – 198 с.

5. Титаренко Т.М. Такие разные дети. – К., Рад. школа, 1989. – С. 54-79.

6. Титаренко Т.М. Хлопчики та дівчатка: психологія становлення індивідуальності. – К.: Тов.“Знання” УРСР, 1989. – 48 с.

7. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. В семье растут сын и дочь. – М.: Просвещение, 1985. – 240 с.



Анастасія Іванова,

2 курс соціально-гуманітарого факультету.

Наук. керівник: к.психол.н., доц. Л.Р.Кашкарьова
РОЗВИТОК ТВОРЧОЇ УЯВИ ДІТЕЙ 5-6-РІЧНОГО ВІКУ
Навіщо дошкільнятам розвивати творчу уяву? Адже вона і так набагато яскравіша і оригінальніша від уяви дорослого. Це не зовсім так. Дослідження психологів показують, що уява дитини розвивається поступово з накопиченням нею певного досвіду. Усі образи уяви, якими б чудернацькими вони не були, засновані на тих уявленнях і враженнях, які ми отримуємо в реальному житті. Іншими словами, потенціал нашої уяви залежить від обсягу та різноманітності нашого досвіду. Саме тому уява дитини, в основному, бідніша за уяву дорослого. У неї життєвий досвід обмежений а, отже, менше матеріалу для фантазії. Менш різноманітні і комбінації, які вона будує. У житті малюка уява виконує іншу функцію, ніж у житті дорослого. Із її допомогою діти пізнають навколишній світ і самих себе [4, с.30].

Про розвиток творчої уяви дошкільників йдеться, зокрема, у роботах В.Артихович, В.Клименко, Е.Ничепорюк, Г.Посевіної, А.Симановського, Т.Шаповал, С.Якименко та інших психологів.

Для виявлення рівня розвитку творчої уяви теперішніх дошкільнят нами було застосовано методику “Домальовування фігур”. Експеримент проводився в дитячому садочку “Пізнайко”.

Мета методики “Домальовування фігур” визначення рівня розвитку уяви, здатності створювати оригінальні образи. Матеріал: 10 карток формату А5, на кожній з яких намальовані фігурки невизначеної форми, набір олівців.

Дитині кажуть: “Зараз ти почнеш домальовувати чарівні фігурки. Чарівні вони тому, що кожну фігурку можна домалювати так, що вийде картинка – будь-яка, яку ти захочеш”. Потім дають аркуш із фрагментами. Після того, як дитина домалює фігурку, треба запитати: “Як називається картинка? Що це?” Відповідь записують і дають ще один аркуш, послідовно пред’являючи всі 10 карток. Якщо малюк не приймає інструкцію (обводить фігурку, малює поруч щось своє), експериментатор може намалювати на аркуші паперу квадрат і показати, як його можна перетворити в будинок, портфель, вагон, машину, що їде по вулиці чи місту. Потім варто знову попросити дитину домалювати фігурку.

Для оцінки рівня виконання завдання кожною дитиною підраховують коефіцієнт оригінальності (КО) – кількість неповторюваних зображень. При низькому рівні діти фактично не розуміють завдання: вони або малюють поруч із заданою фігурою щось своє, або роблять безпредметне зображення. При середньому рівні діти домальовують більшість фігурок, однак всі малюнки – схематичні, без деталей. Завжди є малюнки повторювані – самим малюком або іншими дітьми групи. При високому рівні діти дають схематичні, іноді деталізовані, але, як правило, оригінальні малюнки [3, с.90].

У результаті констатуючого експерименту нами було виявлено дітей із низьким рівнем творчої уяви. За підрахунками, такі діти склали 30% групи. Із цих дітей було створено експериментальну групу. Для них були підібрані розвивальні ігри: “Збери картинку” та “Звідки клаптик?”. Ці ігри призначені для розвитку вміння уявляти на основі сприйняття. Картинки підбиралися від найпростіших до складних.

Кілька днів із дітьми проводилися розвивальні заняття, після чого було проведено контрольний експеримент. Дітям експериментальної групи знову запропонували виконати завдання з методики “Домальовування фігур”. Дві третини дошкільнят (66%), які до розвивальних занять мали низький рівень розвитку творчої уяви, на цей раз впоралися із завданнями набагато краще, показавши середній рівень. Лише одна третина дітей (34%) не покращили показники і рівень розвитку їх творчої уяви залишився низьким.

Результати діагностики показали, що при додатковій роботі з дітьми (ігри, вправи) можна отримати гарний розвивальний ефект. Таким чином, можна зробити висновок, що в цілому рівень творчої уяви дітей на 5-6 році життя знаходиться на достатньому рівні, діти готові до навчання в школі. Творчу уяву потрібно розвивати з дошкільного віку, бо цей період є найбільш сприятливим. У п`ятирічної дитини вмикається механізм уяви, які є ключем до створення майбутньої реальної форми і змісту бажаного. Образ уяви – початок здійснення мети. Отже, дитині бажано мати розвинену уяву якомога раніше.
ЛІТЕРАТУРА

1. Артихович В. Сходинки творчого мислення // Психолог. – №13 (157). – 2005. – С. 6-7.

2. Клименко В. Психологічна підтримка творчості учня // Психолог. – №46-47 (46-47). – 2002. – С. 19-20.

3. Ничепорюк Е., Посевіна Г. Діагностика в дитячому садочку // К.: Фенікс, 2003. – С. 90-94.

4. Симановский А. Развитие творческого мышления детей // Академия развития. – 1996. – С. 30-56.

5. Шаповал Т. Творчість // Психолог. – №18-19 (258-259). – 2007. – С. 4-10.

6. Якименко С. Уява // Психолог. – №16 (164).– 2005. – С. 43-46.

Ганна Тристан,

3 курс cоціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Л.П.Гайдаржийська
ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ МАТЕМАТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ ІЗ ВИСОКИМ РІВНЕМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ
Дошкільне дитинство – особливий період у розвитку дитини, коли в дітей розвиваються всі здібності, які необхідні будь-якій людині у будь-якій діяльності.

Одними з пріоритетних напрямів державної політики в розвитку дошкільної освіти в, ХХІ столітті є: її особистісна орієнтація, пріоритет інтересів дитини перед усіма іншими, заохочення дитини до розвитку здібностей загального, спеціального напрямків.

У психолого-педагогічних дослідженнях підкреслюється значення індивідуально-психологічних особливостей у розвитку дітей дошкільного віку, а у зв’язку з цим і важливість та необхідність індивідуалізації та диференціації навчання.

У 70-90 роках ХХ ст. здійснювались дослідження потенційних можливостей дошкільників у оволодінні знаннями, у тому числі й математичними, вміннями та засобами пізнавальної діяльності. Багато уваги в цей період приділялося розробці змісту методів і прийомів діагностики розумового й інтелектуального розвитку дітей дошкільного віку, навчанню та вихованню обдарованих дітей .

Результати психолого-педагогічних досліджень дозволили визначити шляхи керування та організації навчальної діяльності на основі індивідуалізації та диференціації навчання як необхідної умови роботи як з високо інтелектуально розвиненими дітьми, так із дітьми, які відстають у психічному розвитку (Л.Венгер, Р.Буре, Т.Кондратенко, В.Котирло, Г.Костюк, С.Ладивір, М.Поддьяков, К.Щербакова та ін.). Проте, як у теорії навчання дітей дошкільного віку, так й у практиці роботи дошкільних навчальних закладів не достатньо уваги приділяється особливостям навчання дітей з високим рівнем інтелектуального розвитку.

Актуальність дослідження обумовлена концептуальними положеннями сучасної теорії дошкільної педагогіки, що спрямовані на своєчасне використання потенційно неповторних можливостей розвитку кожної особистості, формування індивідуально-творчих задатків вже в період дошкільного дитинства, бо саме від народження до 6-7 років закладаються основи подальшого розвитку дитини.


У зв’язку з цим особливе значення має “Базовий компонент дошкільної освіти в Україні”, який визначає необхідність впровадження особистісно-орієнтованого підходу до навчання та виховання кожної дитини, розвитку її таланту та неповторності.

Мета нашого дослідження – виявити та експериментально дослідити особливості та умови навчання математиці дітей шестирічного віку з високим рівнем інтелектуального розвитку.

Завданням дослідження є: вивчити проблему індивідуалізації та диференціації навчання дітей дошкільного віку в психолого-педагогічній літературі, виділити рівні формування елементарних математичних уявлень та особливості розвитку проявів набутих вмінь у обдарованих дітей, виявити найбільш ефективні умови навчання дітей із високим рівнем інтелектуального розвитку, визначити зміст, форми та методи навчання обдарованих дітей шостого року життя.

В експериментальному дослідженні була використана методика ідентифікації обдарованих дошкільників (С.Коробко, О.Коробко), у створенні якої, використано ідеї і практичні розробки вітчизняних і зарубіжних дослідників дитячої обдарованості. На першому етапі проводилося комплексне масове обстеження за допомогою анкетування вихователів та батьків, їх спостережень за дітьми. Другий етап – орієнтований на уточнення та конкретизацію інформації, отриманої раніше. Акцент робився на безпосередніх діагностичних заняттях з дітьми. Запропонована методика експериментальної роботи дозволила нам визначити оптимальні умови для інтелектуального розвитку дошкільників, якими є забезпечення індивідуалізації та диференціації у організації занять та окремих завдань, створення емоційної насиченості завдань, поступове ускладнення завдань на розвиток логічного мислення, забезпечення сприятливих умов для спілкування з однолітками в процесі ігор із математичним змістом.

Таким чином, організація навчання з урахуванням індивідуальних особливостей дітей із використанням різноманітних методів забезпечить достатньо високий результат інтелектуального розвитку.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Венгер Л.А. Возможности образовательной работы с одарёнными дошкольниками 5-7 лет // Дошкольное воспитание. – 1995. – №3. – С. 24-29.

  2. Содержание и методы умственного воспитания дошкольников / Под. ред. Н.Н.Поддьякова. – М.: Педагогика, 1980. – 216 с.

  3. Щербакова К.Й. Методика формування елементарних математичних уявлень у дошкільників: Навчальний посібник. – К.: Вища шк.,1996. – 240 с.



Вікторія Каліновська,

6 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Л.І.Казанцева
РОЗВИТОК МИСЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ

ЗАСОБАМИ ДОСЛІДНИЦЬКОГО НАВЧАННЯ
Сучасні тенденції розвитку суспільства і виробництва такі, що творчий, дослідницький пошук стає органічною частиною будь-якої діяльності або професії. Здібність до творчої поведінки сьогодні розглядається не як вузькоспеціалізована діяльність, а як невід’ємна характеристика особистості, як стиль життя.

Психологи зазначають, що здібність до дослідження не виникає з роками, якщо її спеціально не стимулювати, а скоріш, навпаки – знижається. Чим раніше навчити дітей організовувати власну дослідницьку діяльність, тим вищими будуть результати (В.Кудрявцев, С.Ладивір, Н.Лейтес, О.Матюшкін, М.Поддьяков).

Досвід роботи з обдарованими дітьми та звичайними школярами показує, що дослідницьке навчання розвиває когнітивні здібності: високий рівень розвитку логічного мислення, підвищений інтерес до “дивергентних” задач, продуктивність, оригінальність і гнучкість мислення, здатність до прогнозування (Д.Богоявленська, В.Дружинін, Н.Лейтес, В.Петровський, О.Савєнков).

Мислення – вища форма пізнавальної діяльності, центральний психічний процес – це встановлений наукою факт. Головна суперечність у поглядах науковців полягає в тому, чи є мислення виключно продуктивним, чи містить крім продуктивних і репродуктивні елементи. На думку С.Рубінштейна, Г.Мінської, Л.Путляєвої, мислення виробляє обов’язково новий продукт – ідею, нове рішення, інші додають до нього і репродуктивні етапи (П.Гальперін, Д.Ельконін, Г.Костюк, Г.Люблінська). В умовах дослідницького навчання дитина завжди відкриває для себе нове в результаті самостійної мисленнєвої діяльності. Вчені вбачають у самостійній пошуково-дослідницькій діяльності реалізацію моделі саморозвитку дитини. Процес розвитку мислення традиційно розглядається як рух від незнання до знання, від незрозумілого до зрозумілого. Сучасне розуміння цього процесу представляє не лише прямий, а й зворотній рух – від знання – до незнання. І це, на думку М.Поддьякова, природній і справжній процес мислення. Дана наукова позиція підтверджена низкою досліджень (А.Говоркова, С.Ніколаєва, Л.Обухова, Л.Парамонова, С. Фабрі).

Процес мислення аналогічний до структури дослідницької діяльності: а) виокремлення протиріччя; б) усвідомлення проблеми і виникнення бажання її розв’язати; в) пошук рішення, тобто висування гіпотез; г) момент знаходження рішення; ґ) перевірка рішення. Така схожість уможливлює використання пошуково-дослідницької діяльності як ефективного засобу розвитку мислення.

Останнім часом активні наукові розвідки ведуться навколо питань організації пошуково-дослідницької діяльності дошкільників (О.Савєнков, О.Поддьяков, І.Стеценко). Виокремлена М.Поддьяковим як проблема організації дитячого експериментування, вона набула деталізації у питаннях методики ознайомлення дітей із природою (М.Манєвцова, Л.Олветисян, І.Фрейдкін), екологічного виховання (О.Білан, Н.Лисенко, С.Ніколаєва, Н.Рижова, З.Плохій).

Аналіз стану практики в дошкільних закладах засвідчує, що педагоги переважно не обізнані з дослідницькими методами навчання дітей, обмежують самостійність й ініціативу дітей, застосовують інформаційно-рецептурні методи пізнавальної діяльності, а дитяче самостійне експериментування підміняють проведенням демонстраційних дослідів.

Метою нашого дослідження було обґрунтування й апробація методики ефективного розвитку мислення старших дошкільників дослідницькими методами навчання. Умовами розвитку мислення дослідницькими методами стали такі: – створення спеціальних або використання реальних суперечливих (проблемних) ситуацій, які виступають спонукою до мисленнєвого акту; – створення позитивного емоційного тла пошукової діяльності, в якій би діти відчували ситуацію успіху і радість відкриття нових знань; – ознайомлення дітей зі структурою дослідницької діяльності та пошуковими методами, які забезпечують свідоме, дисципліноване метою мислення.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка