Том Педагогічні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка6/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.81 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

ЛІТЕРАТУРА

  1. Гобова Л.Ю. Психологічний супровід школяра // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – №7. – С. 15-21.

  2. Головей Л.А. Развитие личности ребенка от 6 до 11. – Екатеринбург: У-Фактория, 2006. – С. 34-47, 174-235.

  3. Зеленова М. Адаптация к начальной школе // Психолог. – 2004. – №11. – С. 10-23.



Маргарита Попова,

НУПЧЕ І курс, Факултет по педагогика,

Научен ръководител: доц. Л.Тодорова

(ЮЗУ “Неофит Рилски” – Благоевград, Република България)



НОВИТЕ ТЕХНОЛОГИИ И ОБРАЗОВАНИЕТО В НАЧАЛНИТЕ КЛАСОВЕ
Живеем във време, в което с всеки изминал ден, новите технологии се променят – те стават все по-малки, а ние все по-зависими от тях. Свидетели сме на това, че нашите деца “знаят” повече от нас с помощта на компютрите и интернет. Във всяка европейска държава кабинетите с компютри са задължителни в училищата. Да не говорим, че има страни, в които децата се обучават по всички предмети пред компютъра. В нашата страна все още има места, в които компютърни кабинети липсват, но това са тези с намаляващо и застаряващо население, в които едно училище се посещава от деца от няколко съседни селища. Използването на компютъра става необходимост, ето защо почти във всеки дом се открива такъв. Нашите деца имат достъп до тях не само вкъщи, но и в интернет клубовете, където играят на електронни игри, чрез компютъра имат достъп до информация и нови знания. Влизането в киберпространството им дава възможност да се запознаят с деца от различни точки на света и да общуват с тях. Те бързо и лесно усвояват работата с новите технологии. Компютърът се превръща в тяхно ежедневие и в много от случаите те го използват, за да общуват. За съжаление, напрегнатият начин на живот кара дори и децата да търсят нов тип комуникация и интернет предлага точно това.

Безспорно технологиите дават възможност за улесняване работата в училищата. Създадени са програми, които способстват за онагледяване на материалите от учебните програми и тъй като са привлекателни за децата, те изместват работата на преподавателя. Все повече навлизат форми като дистанционно или индивидуално обучение, които се провеждат пред домашния компютър. Ето защо един важен въпрос изниква на преден план – учителят или новите технологии (в частност – началният учител или електронното обучение)? Възможно ли е компютърът да измести връзката учител – ученик, преподаването лице в лице и обучението такова, каквото ни е познатото до сега?

Факт е, че новите технологии дават нови възможности за търсене на информация и общуване, правят света значително по-малко пространство и съответно много по-лесно се глобализира. Ролята на началния учител трябва да е насочена към усвояването на новите информационни практики и начините за тяхното използване [2, с.227]. От друга страна самите ученици чрез компютърното обучение имат възможност да развиват и своите творчески способности, уменията си за общуване и информационната си култура.

Училището и живият контакт с учителите обаче не може да бъде заменено с нищо, дори и с компютъра. Началното образование се извършва в период от живота на човека, в който той започва да се формира като личност, да натрупва познания, опит и да се докосва до нови непознати за него области, да разширява своя светоглед, да се обогатява [1, с.107]. Образованието не е само обучение, то е възпитание на личността. Именно тази важна задача е отредена на учителя. Той е човекът, даващ знания, но и възпитаващ, обучаващ, но и показващ на децата как да живеят в този нов свят, как да общуват помежду си. Той е основният сътрудник на родителите в областта на възпитанието на детето им и в същото време помага за развитието на ума, сърцето и ръката на един ученик. Примерът, който дава учителят, съветите и напътствията му, са част от цялостната картина. С негова помощ децата могат да се научат на правилно общуване, правилно писане, а също така и на използване на новите технологии.

И така, ако днес машините са тези, които ни хранят, които поддържат живота ни, които го правят много по-лесен, можем ли да оставим на тях и изграждането на бъдещите хора като личности? Ако компютрите са тези, които отчитат правописните грешки, смятат по-бързо от нас и ни показват природата по съвсем реален начин, можем ли да им се доверим, че ще направят от едно малко дете истински човек? Учителят има своето място и то е да предотврати превръщането на децата в машини, да им помогне да станат хора с богата душевност, умеещи да виждат красотата в общуването.
LITERATURE

1. Холанди, Р. (2002): Information and communication technologies and young language learners, В: Годишник на филологическия факултет. Благоевград, т.1, стр. 107-111

2. Тодорова, Л. (2004): Начална училищна педагогика, Унив. Изд.”Неофит Рилски” Бл-д,2006.

3. http://tearcher.bg



Марина Шелудько,

3 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. А.М.Крамаренко


ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА
На сучасному етапі складних і динамічних відносин суспільства з довкіллям бережливе ставлення до природи має складати невід’ємну частину загального світогляду кожного громадянина України, яка є однією з найбільш неблагополучних в екологічному плані країн Європи. Саме тому питання екологічної культури особистості, гармонії її відносин із природою є пріоритетними напрями реформування виховання, що відображено в Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепції екологічної освіти, Концепції національного виховання та в інших документах.

Виходячи з того, що вплив на природу залежить від рівня розвитку суспільства, а значить і від рівня культури, знань і вихованості кожного з нас, школа покликана усвідомити те, що охорона природи і раціональне використання її ресурсів стає віднині невід’ємним особистим і суспільним обов’язком [2, с.17].

Основу для становлення і розвитку відповідального ставлення до природи, формування екологічної культури молодших школярів становить зміст навчального предмету початкової школи – “Я і Україна”. Цей предмет є початковою сходинкою в збагаченні людини знаннями про природне і соціальне оточення, ознайомлення із загальною цілісною картиною світу і формування науково обґрунтованого морального і естетичного ставлення до природи.

У розвитку теорій та практики екологічного виховання учнів початкових класів значна роль належить О.Біді, Є.Гріньовій, Н.Коваль, Л.Нарочній, Л.Салєєвій та іншим вченим.

Метою нашого дослідження є вивчення теоретичного аспекту екологічної культури молодших школярів та практичних напрямів її реалізації.

Із результатів обстежень виявлено (молодші школярі ЗОШ №2, №6, №20), що найвищий рівень сформованості екологічної культури спостерігається на першому році навчання. Із роками показник стає нижчим від недостатньої уваги до проблеми із боку вчителів. Причина такого стану, на наш погляд, полягає насамперед у тому, що в учнів перших і других класів домінують емоційно-естетичні мотиви стосовно довкілля. Отже, основна маса школярів має середній рівень сформованості екологічної культури. Починати виховання у дітей екологічної культури потрібно із формування уявлень про природу рідного краю, потреби спілкування з нею, розкриття зв’язків між різноманітними її об’єктами, взаємовпливу природи і людини [1, с.5].

Доцільно зазначити, що дидактичні засоби роботи вчителя з учнями у даному процесі теж мають змінюватися, пристосовуючись до вимог і специфіки змісту кожного окремого навчального предмета. У своїх висновках ми виходили з того, що не можна зводити духовний світ молодших школярів до такого навчання, в якому основна увага приділяється розумовому розвиткові й удосконаленню пам’яті, що є основною причиною недооцінки морально-етичних почуттів, неадекватності самооцінки особистості.

Слід додати, що технологією уроків, виховних заходів екологічної спрямованості передбачається використання проблемних ситуацій, екологічних задач, спрямованих на засвоєння та розвиток у молодших школярів норм загальнолюдської моралі, культури поведінки серед природи, активності у проведенні природоохоронної роботи.

На наш погляд, для підвищення рівня екологічної культури молодших школярів може бути ефективним за таких педагогічних умов: якщо зміст матеріалу буде впливати на інтелектуальний, емоційний, практично-дійовий компонент екологічної культури; при вивченні програмового матеріалу будуть застосовуватися форми, методи, прийоми роботи, що сприяють накопиченню емоційно-чутливого досвіду спілкування з природою (уроки екскурсії, казки, легенди); розвитку виконавчих та організаційних умінь по перетворенню довкілля, власного бачення навколишнього світу (“хвилинки-цікавинки”, ребуси, кросворди тощо).

У результаті реалізації даної системи під час проведення нами формуючого експерименту рівень екологічної культури молодших школярів позитивно змінився. Наше дослідження не вичерпує всіх аспектів даної проблеми. Зокрема, слід більше приділяти уваги проведенню уроків-екскурсій.


ЛІТЕРАТУРА

    1. Кучерейко К. Вміння любити природу // Початкова освіта. – 2006. – №14. – С. 3-7.

    2. Лобановська О. Вчити розуміти природу // Початкова школа. – 1998. – №6. – С. 16-18.



Ольга Шумова,

4 курс педагогический факультет.

Научный руководитель: к.пед.н., доц. Г.Б.Барышникова

(Ярославский государственный педагогический университет им. К.Д.Ушинского)


ФОРМИРОВАНИЕ ЗДОРОВОГО ОБРАЗА ЖИЗНИ В МЛАДШЕМ ШКОЛЬНОМ ВОЗРАСТЕ
Здоровье человека – тема для разговора достаточно актуальная для всех времен и народов, а в XXI веке она становится первостепенной

Многочисленные исследования последних лет показывают, что около 25-30% детей, приходящих в первый класс, имеют те или иные отклонения в состоянии здоровья. За период обучения в школе число здоровых детей уменьшается в четыре раза.

Среди важнейших социальных задач, которые сегодня стоят перед государством, а в частности и перед образованием – забота о здоровье, физическом воспитании и развитии учащихся.

Таким образом, одной из актуальных задач школы является создание комфортной, психологически здоровой образовательной среды для учащихся.

Как воспитание нравственности и патриотизма, так и воспитание уважительного отношения к своему здоровью необходимо начинать с раннего детства. Здоровье ребенка должно быть базовым критерием личностно-ориентированной педагогики. Медики должны быть полноправными участниками образовательного процесса, а школа – местом обучения навыкам безопасного поведения и проведения оздоровительных, профилактических мероприятий.

Цель исследования – выявление особенностей формирования здорового образа жизни в младшем школьном возрасте и разработка рекомендаций учителям и родителям по охране здоровья младшего школьника.

Объект исследования: здоровый образ жизни.

Предмет исследования: условия и средства формирования здорового образа жизни в младшем школьном возрасте

Методы исследования: теоретические методы (анализ, синтез, обобщение, сравнение, работа с научными источниками); эмпирические методы (педагогические наблюдения, анкетирование, экспертная оценка, изучение и обобщение педагогического опыта, ранжирование, анализ детских сочинений и рисунков).

В теоретическом исследовании рассматриваются: понятие “здоровье” как основополагающее в характеристике здорового образа жизни: психическое, физическое, социальное, духовное, нравственное [3, с.27]; выявлены актуальные проблемы формирование здорового образа жизни, при этом делается акцент на психические особенности младшего школьника [4, с.34]; формирование культуры здорового образа жизни в младшем школьном возрасте. Особое внимание в теоретическом исследовании уделяется проблеме использования здоровьсберегающих технологий в начальной школе, основными компонентами которых являются: аксиологический (ценность здоровья), гносеологический (приобретение знаний и умений для процесса здоровьясбережения); эмоционально-волевой; экологический (осознание себя в единстве с биосферой); физкультурно-оздоровительный (повышение двигательной активности) [6, с.123].

В практической части исследования совместно с учителями и медиками было проведено анкетирование и тестирование родителей и учеников. В результате было выявлено: большинство детей уже состоят на диспансерном учете; половины детей после полугода обучения ухудшилось самочувствие; у трети детей наблюдалась чрезмерная подвижность, неуправляемость, пренебрежение учебными занятиями, плохая дисциплина; также у трети детей были выявлены какие-либо страхи, в частности темноты; у большинства учеников повышенная утомляемость при умственной нагрузке.

На основе экспериментального исследования были даны рекомендации родителям по формированию здорового образа жизни ребенка в семье; составлена тематика родительских собраний; составлен план индивидуальных консультаций родителям.


ЛИТЕРАТУРА

1. Ишмухаметов М.Г. Нетрадиционные средства оздоровления детей // Начальная школа. – 2005. – №1. – С. 91.

2. Карасева Т.В. Современные аспекты реализации здоровьесберегающих технологий // Начальная школа. – 2005. – №11. – С. 75.

3. Ковалько В.И. Здоровьесберегающие технологии. – М.: ВАКО. – 2004.

4. Митина Е.П. Здоровьесберегающие технологии сегодня и завтра // Начальная школа. – 2006. – №6. – С. 56.

5 Науменко Ю.В. Здоровьесберегающая деятельность школы // Педагогика. – 2005. – №6. – С. 37-44.

6. Севрук А.И. Здоровьесберегающий урок / А.И.Севрук, Е.А.Юнина // Школьные технологии. – 2004. – №2. – С. 200-207.

Ірина Падалка,

6 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Н.А.Кот
ВПЛИВ РИТМІЧНОЇ ГІМНАСТИКИ НА РОЗВИТОК

ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ ДІТЕЙ 6-7 РОКІВ
На сучасному етапі стало популярним використання в процесі фізичного виховання дітей різноманітних оздоровчих систем. Значної популярності набула й ритмічна гімнастика, яку впроваджують як форму роботи зі старшими дошкільниками. Змістом ритмічної гімнастики є різноманітні прості за технікою виконання вправи, що виконуються під емоційну ритмічну музику. Виходячи з недостатнього вивчення проблеми використання ритмічної гімнастики та потреб практики, ми визначили предметом нашого дослідження вплив ритмічної гімнастики на розвиток фізичних якостей дітей 6-7 років.

Експериментальна робота проводилась на базі ЗОШ №15 в класах шестирічок, де був організований гурток із ритмічної гімнастики. Ми мали на меті з’ясувати – наскільки діти 6-7 років фізично підготовлені до занять ритмікою, та як ця робота вплине на розвиток фізичних якостей.

На основі аналізу науково-методичної літератури, кращих здобутків практики нами було розроблено програму занять ритмічною гімнастикою, яка була спрямована на вирішення як загальних педагогічних завдань (гармонійний розвиток дитини, формування фізичного і духовного здоров’я), так і окремих: активізація сприйняття музичних образів та формування вмінь виражати їх рухом, узгоджувати рухи з характером музики та найбільш яскравими засобами музичної виразності; підвищення рухової активності дітей, розумової та фізичної працездатності, розвиток фізичних якостей – спритності, витривалості, сили, вміння орієнтуватися в просторі; розвиток культури рухів, формування гарної осанки, виразні та пластичні рухів, координації; оволодіння танцювальними рухами, танцювальним етикетом, вміннями погоджувати свої дії із партнером і з колективом, виробляючи тим самим навички культурного спілкування; розвивати уяву та творчість, уміння вигадувати “свій” ігровий образ, персонаж, “свій” танок, комбінуючи елементи вивчених рухів.

Відомо, що для розвитку кожної психічної функції у дитячому віці є свій сенситивний період, своєчасне врахування якого суттєво впливає на рівень досягнень. Рівень розвитку функціональних можливостей дітей 6-го року життя уповільнюється в цілому. Однак завдяки удосконаленню функцій нервової системи, дитина більш чітко диференціює силові напруження і координує рухи, що помітно впливає на прояви спритності, швидкості, сили, окоміра та інших фізичних якостей. Виходячи з цього, в зміст програми було включено різні види вправ: фізичні (стройові, загальнорозвивальні вправи, основні рухи, рухливі ігри), хореографічні (елементи класичного, бального, народного, сучасного танців), а також елементи пантоміми та психогімнастики.

Для вирішення завдань розвитку фізичних якостей та координаційних здібностей, ми використовували різні варіанти поєднань цих рухів, змінювали просторові та часові характеристики (зміна вихідного положення, місця виконання, атрибутів), добір музичних творів різного ритму та темпу. Заняття ритмічною гімнастикою проводились 2 рази на тиждень у другу половину дня по 30 хвилин, тому що вправи досить інтенсивні, виконуються під музику без великих пауз для відпочинку.

За своєю структурою заняття поділяється на три частини: підготовчу (різні види ходьби, бігу, танцювальних кроків); основну, де йде інтенсивне навантаження на певні групи м’язів за рахунок виконання танцювальних вправ; заключну, яка спрямована на приведення організму в спокійний стан (елементи психогімнастики, музичних та рухливих ігор).

Нами добирались також комплекси ігрового та сюжетному характеру, всі вправи які носили образний характер та вимагали вмінь виражати рухом різні музичні образи. Включена в діяльність фантазія, відчуття та рухи, завдяки механізму функціональної єдності, допомагали дитині виконувати вправу точно, а також швидко її запам’ятовувати та відтворювати.

Порівняння показників розвитку фізичних якостей на етапі контрольного експерименту дає можливість зробити висновок відносно ефективності занять ритмікою: кількість дітей з високим рівнем збільшилась у двічі. Однак спостерігаються деякі відмінності у приростах показників хлопчиків та дівчаток: гнучкість, спритність, координація рухів краще розвинені в дівчаток, а сила, витривалість та окомір – у хлопчиків.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Жак-Далькроз Еміль. Ритм. Його виховне значення для життя і мистецтва. 6 лекцій. – М.: Театр та мистецтво, 1922. – 156 с.

  2. Давиденко Д. Основи здорового образу життя. – СПб.: Вісник Балтійської Академії, 1990. – 324 с.

  3. Громбах С., Юрко Г. Про функціональні можливості дітей дошкільного віку // Дошкільне виховання. – 1992. – №9. – С. 32-36.



Олена Кучерова,

6 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.В.Малицька


ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ В ПРОЦЕСІ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ
У низці психологічних і педагогічних досліджень вивчається проблема розвитку творчої особистості засобами мистецтва, яке має значний розвиваючий і виховний потенціал і активно впливає на сферу інтелекту, почуттів і здібностей людини [2; 4; 5; 6]. Педагогічний аспект художньо-творчого розвитку молодших школярів засобами мистецтва розглядається в сучасних дослідженнях Б.Юсова, Б.Неменського, Л.Масол, Г.Шевченко, Т.Очеретяної, В.Кардашова.

Метою нашого дослідження є визначення умов, що сприяють ефективному розвитку творчої активності молодших школярів у процесі естетичного виховання.

Інтеграція мистецтв в сучасній психолого-педагогічній науці розуміється як сполучення певних видів мистецтв, що сприяє вирішенню тих або інших завдань розвитку творчої активності й естетичного виховання особистості школяра.

У результаті теоретичного аналізу досліджень у галузі філософії (В.Зінківський); педагогіки (А.Макаренко, В.Сухомлинський, К.Ушинський); теорії й методики естетичного виховання (Є.Квятковський, Б.Ліхачов, Л.Школяр, Б.Нєменський, О.Мєлік-Пашаєв, Б.Юсов) нами були виділені такі базові положення дослідження: 1) естетичне виховання трактується в дослідженнях як важливий фактор розвитку особистості; 2) мета естетичного виховання еволюціонувала залежно від епохи, конкретних соціально-економічних відносин, рівня розвитку філософської й педагогічної думки; 3) творчість у різних її проявах є неодмінним атрибутом існування земної цивілізації.

У процесі теоретичного дослідження нами визначено педагогічні умови, за умови дотримання яких буде ефективно здійснюватися розвиток творчої активності дітей молодшого шкільного віку в процесі естетичного виховання: побудова художньо-творчої діяльності на основі суб’єктивного досвіду дітей; організація взаємодії дітей і дорослих на основі гуманістичного спілкування в спільній діяльності; організація естетичної діяльності дітей на основі інтеграції мистецтв, що створюють реальні можливості для розвитку інтересу, активізації активності дитини в оволодінні досвідом творчої діяльності; створення обстановки емоційного благополуччя на заняттях; здійснення регіонального підходу до відбору змісту творчої діяльності.

Нами також було виявлені оптимально шляхи й засоби реалізації цих умов: поетапний характер організації дитячої творчості; широкий спектр творчих завдань і їхнє варіювання; раціональне сполучення індивідуальних, групових, колективних форм творчої діяльності; збагачення культури слухового й зорового сприйняття; опора на суміжні види мистецтва; стимулювання уяви; проблемно-ігрові методи навчання дітей; педагогічний такт у керівництві й оцінці творчої активності дітей.

Теоретичне дослідження даної проблеми дозволило зробити такі висновки: 1) педагогічні умови, що забезпечують ефективність розвитку творчої активності дітей молодшого шкільного віку, включають ознайомлення з різноманітними видами естетичної діяльності, організованої на основі взаємодії образотворчої, музичної, художньо-мовної, святково-розважальної діяльності; 2) процес розвитку творчої активності дітей на основі взаємодії мистецтв вимагає наявності емоційно-естетичного сприйняття художніх творів, знань про їх жанрову специфіку, образний характер; 3) сутністю творчої активності дітей молодшого шкільного віку є реалізація потреби в нових знаннях й одержанні від них позитивних емоцій, а також здатність перетворювати, видозмінювати наявні знання й виражати власне ставлення до них у різних видах художньо-творчої діяльності.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Венгер Л.А., Пилюгина Э.Г., Венгер Н.Б. Воспитание сенсорной культуры ребенка. – М.: Просвещение, 1988. – 121 с.

  2. Выготский Л.С. Психология искусства. – М.: Просвещение, 1985. – 379 с.

  3. Игнатьев Е.И. Психологические особенности изобразительной деятельности младшего школьника // Психология младшего школьника. – М.,1960. – 298 с.

  4. Кардашов В.М. Теоретичні та методичні засади художньо-творчого розвитку школярів: Монографія Під ред. Н.А.Кушаєва. – Бердянськ: ТОВ “Будинок техніки плюс”, 2000. – 160 с.

  5. Масол Л.М. Методика навчання мистецтва у початковій школі: Посібник для вчителів. – Х.: Веста: “Ранок”, 2006. – 256 с.



Виктория Прядко,

5 курс факультета педагогики

и методики начального образования.

Научн. руководитель: д.филол.н., проф.



Г.Г.Инфантова

(Таганрогский государственный

педагогический институт)
ФРАГМЕНТ РЕЧЕВОЙ КАРТИНЫ МИРА МЛАДШИХ ШКОЛЬНИКОВ: КОНЦЕПТ “ЗАПАХ”
В последние десятилетия XX в. в науке, в том числе и в лингвистике, системоцентрический подход к объектам изучения начинает уступать антропоцентрическому подходу. Таким образом, все больший интерес начинает представлять и то, что касается функционирования языка, процесса становления речевых способностей человека. Антропоцентрическая парадигма включает в себя лингвокультурологическую и когнитивную лингвистику, одним из базовых понятий которых является концепт. “Концепт – это как бы сгусток культуры в сознании человека; то, в виде чего культура входит в ментальный мир человека” [4, с.40]. Концепт – это “оперативная единица памяти, ментального лексикона, концептуальной системы языка мозга (linqua mentalis), всей картины мира, отраженной в человеческой психике” [1, с.90].

Объектом изучения в данном исследовании является концепт “запах”, функционирующий в речи младших школьников. Концепт этот изучен пока еще недостаточно; анализ же его использования на материале речи детей определенного возраста (7-10 лет) позволяет внести свой вклад в такую проблему, как изучение речи в онтогенезе, которая привлекает в настоящее время большее внимание лингвистов. Всё это свидетельствует об актуальности данного исследования

Цель исследования заключается в том, чтобы вскрыть специфику реализации концепта “запах” в речи младших школьников, т.е. в период, который очень важен для становления речевых способностей человека, и сформировать соответствующий фрагмент речевой картины мира детей 7-10 лет.

Методы исследования: наблюдение, описание, сопоставление, эксперимент.

В основу исследования было положено сопоставление того, как отражен концепт “запах” в языке (в данном случае в словарях и учебниках для начальной школы), с тем, как он функционирует в речи младших школьников (по результатам эксперимента).

Анализ результатов реализации концепта “запах” в языке и в речи младших школьников, сопоставление этих результатов осуществлялось по разным параметрам. Основные параметры: оценка запаха как приятного/ неприятного (хороший/ плохой аромат, благоухание/вонь, душок, смрад); как привычного/ непривычного (знакомый/необычный); характеристика запаха по степени проявления (резкий/легкий, нежный), по источникам (запах коры, лимона, клубники), по средствам выражения: переносные значения слов, эпитеты, синонимы, антонимы.

Установлена качественная и/или количественная специфика реализации концепта “запах” в речи младших школьников по всем проанализированным параметрам. Это касается, например, очень характерных для детей случаев типа пыльный запах (вместо запах пыли), грязный запах (вместо запах грязи), апельсиновый запах (вместо запах апельсина). Но наиболее яркая специфика детской речи заключается в отчетливо выраженной синестезии – в синтезе ощущений, который основан на синкретизме восприятия и ассоциаций чувственных ощущений [3, с.8]. Для младших школьников оказалось типичным сближение обонятельных ощущений с ощущениями вкусовыми и зрительными, например: вкусный запах розы; пахнет природой; я резал апельсин и пахло сладостью; пахнет улыбками детей; я проходила мимо и увидела запах роз и весны.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка