Том Педагогічні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка7/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.81 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21

ЛИТЕРАТУРА

  1. Кубрякова Е.С., Демьянков В.З., Панкрац Ю.Г., Лузина Л.Г. Краткий словарь когнитивных терминов. – М., 1996.

  2. Репкин В. В. Учебный словарь русского языка. – М., 1995.

  3. Секачева С.Б. Синестезия как средство поэтики в прозе А.П.Чехова. АКД. – Таганрог, 2007.

  4. Степанов Ю. С. Словарь русской культуры. Опыт исследования. – М., 1997.


Ніна Єрохіна,

5 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Т.Ф.Потоцька


CУЧАСНИЙ МЕТОДИЧНИЙ ПІДХІД ДО РОБОТИ З ЛІТЕРАТУРНИМ ТВОРОМ НА УРОКАХ ЧИТАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
Курс “Читання” є органічною складовою освітньої галузі “Мови і літератури”. Його мету визначають як формування в молодших школярів першооснов самостійної читацької діяльності, розвиток і виховання особистості учня засобами художнього слова [2; 5]. Відомий дидакт і методист О.Савченко зазначає, що сьогодні змінилася функція предмета “Читання”. Вона полягає у вихованні читача, який сприймає зміст прочитаного насамперед як художній твір, помічає його художні, образні особливості [6].

Сучасна методика читання спирається на дані літературознавчої науки (тема, ідея твору, сюжет і композиція, літературний персонаж, мова художнього твору, жанро-видові особливості творів тощо). Також для успішного розв’язання комплексу завдань предмета “Читання” вчителеві необхідно чітко усвідомлювати психологічні особливості читання як одного з видів мовленнєвої діяльності. Вони ґрунтовно досліджені такими відомими вченими-психологами, як Б.Баєв, Т.Єгоров, О.Никифорова, А.Соколов та ін.

Досить цінними для методики читання є думки науковців щодо специфіки сприйняття молодшими школярами художньої літератури. Так, для них характерним є наївно-реалістичне сприйняття твору. Отже, завдання педагога допомогти учням зберегти безпосередність, емоційність, яскравість сприйняття конкретного змісту, але навчити їх розуміти більш глибокий смисл твору, втілений автором за допомогою образних засобів художньої літератури.

Аналіз наукової літератури (І.Гудзик, О.Коваленко, М.Оморокова, О.Савченко, Н.Скрипченко, М.Явоненко та ін.) дозволяє зробити висновок про роль різних психічних процесів у розумінні тексту літературного твору. Йдеться про уяву, пам’ять, здатність дитини встановлювати різноманітні зв’язки під час сприймання тексту тощо.

Отже, базисними для методики читання виступають літературознавство, педагогіка і психологія. Спираючись на концепції, провідні положення, понятійний апарат цих наукових дисциплін, методика розробляє теорію літературної освіти молодших школярів, сучасний підхід до опрацювання творів художньої літератури. Так, сьогодні цей підхід ґрунтується на таких методичних положеннях: 1) аналіз змісту твору і формування в учнів повноцінної навички читання мають зливатися в єдиний процес; 2) робота над ідейно-тематичною основою літературного твору, його образами, сюжетною лінією, композицією і мовними засобами має спрямовуватись як на загальний розвиток дитячої особистості, так і на розвиток мовлення молодших школярів; 3) передумовою свідомого сприйняття змісту твору і його правильного аналізу є опора на життєвий досвід учнів; 4) під час аналізу літературний твір не повинен втрачати своєї художньої краси; його логічний аналіз має поєднуватись з емоційно-художнім аналізом.

У початковій школі практикується аналіз твору, оснований на повторному прочитанні й осмисленні найважливіших ідейно значущих епізодів. У такий спосіб учні усвідомлюють задум твору. Спостереження за уроками читання, проведеними вчителями початкових класів низки бердянських шкіл, дають підстави стверджувати, що молодші школярі не готові аналізувати літературний твір під кутом зору проблем, які порушує автор. Проблема – це складне, важливе й актуальне питання людського буття, яке вимагає осмислення, розв’язання, дослідження. Для проблемного аналізу тексту учням 3-4 класів бракує життєвого досвіду. Програмою з читання передбачено ознайомлення учнів з творами різних родів і жанрів. Епічні, ліричні і драматичні твори мають свої особливості, які необхідно враховувати у процесі їх аналізу. Було б грубою методичною помилкою вивчати казку так, як оповідання, чи аналізувати твори навіть одного й того ж жанру за однією схемою.

Виробити в учнів звичку аналізувати художній твір з урахуванням його особливостей, навчити їх бачити жанрове розмаїття, художню неповторність літературних творів – одне з найважливіших завдань учителя, неодмінна умова вивчення твору в єдності змісту і форми.
ЛІТЕРАТУРА

1. Гудзик І.П. Чи треба вчити молодших школярів читати невідомий текст? // Початкова школа. – 1991. – №3. – С. 12-16.

2. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. – 2006. – №2. – С. 14-19.

3. Коваленко О. Навчання дітей читати. Психолого-педагогічні засади // Початкова освіта. – №18 – С. 5-7.

4. Никифорова О.И. Психология восприятия художественной литературы. – М., 1972. – 234 с.

5. Програми для середньої загальноосвітньої школи. – К., 2006. – 326 с.

6. Савченко О. Етапи опрацювання художніх творів на уроках читання // Початкова школа. – 2005. – №9. – С. 11-13.

7. Светловская Н.Н. Теория методики обучения чтению. – М.: Мегатрон. – 1998. – 265 с.



Елена Левченко,

5 курс факультета педагогики и

методики начального обучения.

Научн. руководитель: к.пед.наук, доц. И.А.Терских

(Таганрогский государственный

педагогический институт)


ВЗАИМОСВЯЗЬ ЭМОЦИОНАЛЬНОГО И ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО КОМПОНЕНТОВ В ПРОЦЕССЕ ОБУЧЕНИЯ МЛАДШИХ ШКОЛЬНИКОВ
Актуальность исследования обусловлена рядом обстоятельств. С одной стороны, современное общество предъявляет более высокие требования к обучению и воспитанию учащихся, развитию и формированию их личности. С другой стороны, именно школа как один из социальных институтов общества должна способствовать становлению творческих качеств личности. Одним из направлений, решающих эту задачу является осуществление взаимосвязи эмоционального и интеллектуального компонентов в учебно-познавательной деятельности младших школьников.

Устойчивый познавательный интерес может и должен формироваться средствами, имеющими эмоциональную основу.

Анализ теоретических источников показал, что многие проблемы взаимосвязи эмоционального и интеллектуального компонентов в обучении младших школьников уже решены: определены сущности и роли эмоций в учебно-познавательной деятельности школьника, характеристика общего развития интеллекта и эмоций в младшем школьном возрасте и др. Вместе с тем целый ряд вопросов даже не назван в порядке принципиальной постановки и в первую очередь вопрос о взаимосвязи эмоционального и интеллектуального компонентов в учебно-познавательной деятельности младшего школьника. Публикуются лишь отдельные статьи о связи интеллекта и эмоций (преимущественно психологами), а вопросы эмоциональной регуляции учебно-познавательной деятельности рассматриваются по старшим и средним классам школы (С.Батракова [1], Г.Бреслав [2, с.15-17]). Что касается начальных классов, то эти вопросы не нашли должного освещения.

Проанализировав передовой педагогический опыт, можно отметить, что он содержит богатейший материал висследуемых нами направлениях (особенно в трудах К.Ушинского, В.Сухомлинского, педагогов-новаторов Ш.Амонашвили, С.Лысенковой и др.).

Целый ряд приемов воздействия учителя на эмоциональную и интеллектуальную сферы учащихся еще недостаточно вычленены в педагогических исследованиях и возможно, поэтому слабо используются в массовой школьной практике.

В этой связи наш поиск был направлен на изыскание путей одновременного воздействия на интеллект и эмоции учащихся с целью повышения качества учебно-познавательной деятельности младшего школьника и определения педагогических условий их реализации.

Нами установлено, что начальным, исходным условием реализации взаимосвязи эмоционального и интеллектуального компонентов в обучении является диагностика уровней взаимосвязи эмоционального и интеллектуального компонентов у детей, которых в настоящее время учитель учит. Только в этом случае может быть правильно осуществлен индивидуальный подход к отдельным учащимся, групповое и коллективное обучение.

Условиями, обеспечивающими реализацию взаимосвязи эмоционального и интеллектуального компонентов в процессе обучения младших школьников, как показало наше исследование, являются: нестандартность подхода, занимательность и проблемность обучения; эмоциональное насыщение изучаемого учебного материала; наличие творческого рабочего самочувствия у учителя на уроке. В реализации указанного подхода к содержанию и организации учебно-познавательной деятельности младшего школьника значительна роль нестандартных заданий.

Наша опытно-экспериментальная работа, которая проводилась в течение двух лет на базе школы-гимназии №2 им. А.Чехова г. Таганрога, в 3 Б классе, учитель С.Налесная, показала эффективность нестандартных заданий занимательного, проблемного, межпредметного характера, которые возбуждают и эмоциональную, и интеллектуальную сферы учащихся и тем самым совершенствуют учебно-познавательную деятельность детей. Она подтвердила правильность выдвинутой нами в начале исследования гипотезы.
ЛИТЕРАТУРА

1. Батракова С.Н. Педагогические приёмы эмоционального воздействия на учащихся в процессе усвоения знаний. – Ярославль, 1989.

2. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: норма и отклонения. – М.: Педагогика, 1990.

Олена Журавльова,

6 курс факультету підготовки вчителів початкових класів.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Т.С. Мандрикіна
СИТУАЦІЯ УСПІХУ” ЯК ОДИН ІЗ МЕТОДІВ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З ПЕДАГОГІЧНО ЗАНЕДБАНИМИ УЧНЯМИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
Аналіз вивчення досвіду роботи педагогічних колективів шкіл підтвердив, що для успішного попередження анти суспільних проявів дітей молодшого шкільного віку важливу роль відіграє організація педагогічно доцільної системи діяльності та стосунків у навчальний та позаурочний час. Широке коло досліджень у галузі виховання педагогічно занедбаних дітей проводилися педагогами, юристами, соціологами, медиками (Б.Анан’євим, Г.Бочкарьовою, Т.Драгуновою, А.Кочетовим, І.Дьоміною, М.Фіцулою, В.Слюсаренком та ін.)

Пошук найефективніших заходів ранньої профілактики правопорушень неповнолітніх став головною метою триєдиного соціального інституту (школи, сім'ї, громадськості). Особливу увагу слід приділити роботі з учнями молодшого шкільного віку, яка, на думку, багатьох психологів (Я.Коломинського та ін.), відіграє винятково важливу роль в адаптації до соціальних умов взагалі і до шкільного життя безпосередньо.

Отже, пошук ефективних шляхів подолання педагогічної занедбаності дітей молодшого шкільного віку є досить актуальним і лежить у площині нових технологій виховання

На нашу думку, дуже важливо створити ситуацію успіху в навчальному процесі. Вміння вчителя терпляче, настійливо та послідовно вести від успіху до успіху – одна з найдієвіших сучасних технологій перевиховання [4, с.12]. Навчання є для учнів основною працею, тому невдачі в цьому виді діяльності звичайно відображується на загальному емоційному настрої, на стосунках із дорослими та однолітками.

Атмосферу успіху для пізнавальної діяльності учнів створюють різноманітні ітерактивні методи: “мікрофон”, “мозковий штурм”, “Броунівський рух”, “Коло ідей”, “Продовж речення” та психогімнастичні вправи.

Досвід роботи ряду шкіл показує, що допомога товаришів по класу стає більш ефективною, якщо відносини взаємодопомоги будуються не за логікою: встигаючий допомагає невстигаючому, а на основі іншої логічної посилки: консультант, який цікавиться даним предметом та глибше знаючий його, читаючий та вивчаючий щось додатково, допомагає всім іншим, як встигаючим, так і невстигаючим, а з іншого предмету, цей консультант вже стає, тим, кого консультують. При такій організації взаємодопомоги саме звернення по допомогу не є чимось принизливим для дитини.

Зміна негативного ставлення дитини до пізнавальної діяльності сприяє створення “ситуації успіху” хоча б із одного навчального предмету. Подібну ситуацію успіху учня, як правило, можна створити, авансуючи довіру, підкреслюючи найменші успіхи.

Закріпити навчальні успіхи педагогічно занедбаного молодшого школяра можливо тільки ускладнюючи його пізнавальну діяльність, підвищуючи рівень вимог до нього, тому що як тільки просування вперед у пізнавальному процесі у важковиховуваного учня припинилось, то в нього може знову настати зрив [2].

Щоб не ставити відстаючого в навчанні в хибне або особливе становище, краще спочатку взагалі не оцінювати його роботу, підбадьорюючи його наполегливість та успіхи лише невеликими письмовими рецензіями та усними зауваженнями (В.Сухомлинський).

У роботі з відстаючими можна використовувати такий метод, як випереджаюче навчання, під час якого дітям дають додому вивчити матеріал, який ще не проходили, а потім вони ще раз опрацьовують його разом із класом. Даний метод сприяє більш глибокому засвоєнню навчального матеріалу, відновленню інтересу до навчання, надбанню навичок самостійної роботи, що веде учня до певних успіхів у навчанні.

Вчитель має вміти створювати ситуації, в яких би педагогічно занедбаний учень зміг показати власні позитивні риси. Можливості школяра слід завжди стимулювати в досяжних для нього видах діяльності. Такий підхід до системного вирішення проблеми, який складається з наведеної ситуації успіху, є одним з найбільш придатних у роботі з перевиховання педагогічно занедбаних молодших школярів
ЛІТЕРАТУРА


  1. Антонець Н.Я. В.О. Сухомлинський і оновлення змісту шкільної освіти // Педагогіка і психологія. – 2(11)'96. – С. 12-15

  2. Баженов В.П. Воспитание педагогически запущенных подростков – К.: Рад. шк., 1986. – 130 с.

  3. Крижко В.В. Теорія та практика менеджменту в освіті. – К.: Освіта України, 2005. – 256 с.


Юлія Сичова,

2 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: к.пед.н, доц. О.І. Шиман


РОЗВИТОК ДИТИНИ ЗАСОБАМИ ПК
Ні для кого не секрет, що на сьогодні в учнів спостерігається слабка мотивація до навчання, діти не зацікавлені в ньому. Причин для цього досить багато: і перевантаженість шкільних програм, і відірваність навчального матеріалу від життя, від здібностей і потреб учнів, і багато чого іншого. Тому одна з основних цілей педагога – підтримувати інтерес дітей до навчання. Крім того, перед кожним учителем постають певні педагогічні задачі, зокрема пошук ефективних методик і технологій навчання.

Комп’ютер надає нові можливості, дозволяє разом із учнями отримувати задоволення від захоплюючого процесу пізнання за допомогою новітніх технологій – комп’ютера, поринати в яскравий барвистий світ.

Мета нашого дослідження – намітити прийоми розвитку уваги, пам’яті, мислення учнів, спираючись на вікові особливості дітей, використовуючи програмний матеріал.

Будь-який урок має починатися з визначення його мети і завдань, бо мета мобілізує увагу.

Виконання вправ на комп’ютері пов’язано з постановкою мети. Це відбувається в процесі мислення.

Здатність організувати увагу – головна умова здійснення пізнавального процесу, тому зміст дослідження, в основному, націлено на розвиток уваги. У дітей молодшого шкільного віку, насамперед, необхідно формувати стійку увагу (тому що тривалість зосередження в них невелика), розвивати розподіл уваги, обсяг уваги; сприяти включенню мимовільної уваги за допомогою наочності, емоційності, подачі матеріалу. Контроль за увагою потрібно довести до автоматизму, тому що на основі уваги розвиваються пам’ять і мислення. Необхідно поступово розвивати в учнів навмисну увагу [1].

Життєвий досвід людини існує завдяки пам’яті. Без пам’яті не можливо здобувати знання, розвивати мислення й мову. Як же розвити й поліпшити пам’ять? Виконувати поради й практичні вправи при чотирьох обов’язкових умовах: постійній зацікавленості; вірі в успішність тренувань; переконаності в необхідності поліпшення пам’яті; умінні самостійно працювати й творчо використовувати кращі особливості пам’яті.

При поясненні дітям нового матеріалу необхідно враховувати, що при сприйнятті має значення загальне число елементарних блоків інформації, а не їх зміст.

Варто якнайбільше використовувати наочні засоби навчання, особливо комп’ютерно-орієнтовані, тому що учні молодшого шкільного віку краще запам’ятовують наочний матеріал.

Необхідно використовувати різні прийоми мотивації, це сприяє розвитку пам’яті.

Багато комп’ютерних завдань, пошуково-творчих вправ сприяють формуванню загальної здатності шукати й знаходити нові рішення в рамках творчої діяльності учнів. Наприклад вправи: “Буквоїд” (відгадай перші літери), “Мікрон” (вставте пропущені літери), “Силует” (збери комп’ютерну мозаїку) розвивають спрямованість, розподіл і зосередженість уваги; “Плюсик” (розв’яжіть задачу), “Слово” (запиши слова до теми …) – розвиває логічну та вербальну пам’ять [2].

Робота на комп’ютері вимагає застосування прийомів управління діяльністю, самоконтролю. Це відбувається із застосуванням аналізу своєї діяльності (з яких елементів складається завдання, яка будова тексту й т.д.). Таким чином розвивається рефлексія.

Отже, впровадження інформаційних технологій – це оптимальна стратегія педагогів дошкільних та шкільних закладів. При цьому комп’ютер розглядається як засіб удосконалення навчально-виховного процесу. Так, практика роботи ще раз підтверджує думку, що комп’ютер – найпотужніше джерело розвитку не лише пізнавальної активності дитини, а й прагнення до знань.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Вороніна В.В., Кокурина В.В., Зуєва Є.В. Сучасні інформаційні технології на уроках в початковій школі // Інформатика в школі: Додаток до журналу “Інформатика й освіта”. – 2005. – №4. – С. 3-4.

  2. Дерябіна І.Г. Викладання інформатики в початковій школі із застосуванням особистісно-орієнтованої технології // Інформатика в школі: Додаток до журналу “Інформатика й освіта”. – 2005. – №4. – С. 40-68.



Арміне Саакян,

2 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: к.п.н, доц. О.І. Шиман


ОЗНАЙОМЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

ІЗ ПОНЯТТЯМ “ІНФОРМАЦІЯ”
Поняття інформації – одне із самих фундаментальних у сучасній науці. У пропедевтичному курсі інформатики в початковій школі цьому поняттю слід приділяти багато уваги, пояснюючи його на доречно підібраних прикладах, демонструючи його мінливість, поширення, перетворення за допомогою інформаційних процесів [1].

Інформацію людина починає сприймати з народження. Отримуючи інформацію, вона вчиться розмовляти, гратися, читати. Питання, відповіді, прохання, сміх і сльози – все це інформація. Спілкування людей один з одним удома, у школі, на вулиці, на роботі пов’язано з одержанням інформації. Будь-яка спільна діяльність людей (робота, гра, навчання, спорт) неможлива без обміну інформацією. Інформацію ми також одержуємо, коли читаємо книги, слухаємо радіо, дивимося передачі по телевізору, спілкуємося з вчителями, батьками, товаришами. Інформація, звичайно, стосується якихось предметів або нас самих і пов’язана з подіями, які відбуваються в довкіллі.

Отже, інформація – це відомості про кого або про щось, передані за допомогою знаків, звуків або сигналів.

Людина здатна сприймати інформацію з навколишнього середовища за допомогою 5 органів відчуття.



  1. Зір – візуально сприймаються кольори, відтінки, форма.

  2. Слух – до звукової інформації належать мова, музика, звукові сигнали, шум.

  3. Нюх – за допомогою носа людина одержує інформацію про запахи навколишнього світу.

  4. Смак – рецептори язика дають інформацію про смакові якості тих чи інших речовин — гіркий, солоний, солодкий або кислий.

  5. Дотик – кінчиками пальців, шкірою отримується інформація про те, який предмет на дотик – теплий або холодний, гладкий або шорсткий.

Дітям можна продемонструвати класифікацію інформації за способома сприйняття на прикладах українських прикмет:

  1. Зір – “Червонувате сяйво навколо місяця – на погіршення погоди”, “Калина рано зачервоніла – на ранню й люту зиму”.

  2. Слух – “Голуби розтуркотілися – буде хороша погода”, “Сова кричить до холоду”.

  3. Нюх – “Зі ставка пахне свіжою рибою – цього ж дня піде дощ”, “Квіти пахнуть здалека – на вітер”.

  4. Дотик – “Відсиріло підсохле сіно – збереться на дощ”, “Чим дрібніші краплинки дощу, тим довше він ітиме”.

За допомогою знаків або сигналів можна виражати різну інформацію: тексти, малюнки, фотографії, звукові, електричні сигнали, магнітні записи і т.д.

Здавна люди вигадали різні способи кодування інформації.

У древніх рукописах зустрічалися руни – букви древнього алфавіту, які зображувалися кутастими значками. Саме слово “руна” означає “таємниця”. Людина, що вміла вирізати руни й читати їх, користувалася великою повагою. Вважалося, що вони можуть передавати інформацію про минуле й майбутнє людини. За допомогою рунів записувалася секретна інформація, рецепти древніх лікарів, різні пророцтва [2].

Із виникненням писемності інформація стала передаватися людьми не тільки усно а й за допомогою жестів. На письмі для позначення звуків використовують букви. Можна сказати що букви є кодом звуків. Текст кодується за допомогою букв та розділових знаків. При цьому одна й та сама інформація може бути закодована по-різному: українською, англійською, грецькою, арабською мовами. Китайські та японські ієрогліфи є символами, якими кодується ціле слово або поняття.

Діяльність людини постійно пов’язана з передачею інформації.

У стародавні часи інформацію люди передавали за допомогою наскальних малюнків, карбів на деревах, які вказували шлях, через гінців, поштових голубів тощо. Наші славетні предки, українські козаки, запалювали вогнища на сторожових курганах. Так вони сповіщали про наближення ворога.

Із розвитком мови спілкування люди змогли передавати інформацію, використовуючи усну розповідь. Наприклад, легенди, народні казки, перекази – це усна народна творчість, яка передає накопичену століттями інформацію прийдешньому поколінню.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Жалдак М.І., Морзе Н.В. Інформатика-7. Експериментальний навчальний посібник для учнів 7 класу загальноосвітньої школи. – К.: ТОВ “ТВ “ДДС”, 2001. – 208 с.

  2. Форощук О.О. Математика для початкових класів: Навч. посіб. – К., А.С.К., 2002. – 384 с.



Яна Яковлєва,

6 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Л.І.Зайцева
НАСТУПНІСТЬ У МАТЕМАТИЧНОМУ РОЗВИТКУ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ТА МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
У час освітянських реформ сьогодення проблема забезпечення наступності навчальної діяльності особливо гостро постала в зв’язку з прийняттям Закону, згідно з яким діти мають іти до школи в шестирічному віці. Для вирішення цього питання необхідно з’ясувати суть, особливості та умови забезпечення наступності в організації навчальної діяльності старших дошкільників і першокласників. Вимагає оновлення змісту програм для дітей шостого року життя.

Важливі аспекти проблеми наступності в згаданому віковому діапазоні відображені у дослідженнях Л.Артемової, А.Богуш, З.Борисової, О.Запорожця, О.Кононко, З.Плохій, О.Проскури, О.Савченко та ін. Досліджуючи проблему наступності як педагогічної категорії, можемо з упевненістю стверджувати, що єдиного погляду на її розв’язання немає. Сутність та значення наступності визначено з декількох позицій, які доповнюють одна одну і характеризують низку умов забезпечення категорії. Ці позиції можна виділити у два напрямки, згідно з якими досліджувана проблема має зовнішній і внутрішній боки. Зовнішній бік характеризується організацією роботи, а внутрішній – її змістом.

Наступність навчальної діяльності являє собою взаємозв’язок та узгодженість змісту, ступенів та етапів навчального процесу, методів, прийомів та форм його організації. Це забезпечує формування знань, умінь і навичок у такій послідовності, при якій попередній елемент навчального матеріалу взаємопов’язується з наступним і є підґрунтям для засвоєння нового. Одним із шляхів вирішення проблеми наступності у навчальній діяльності дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку є пошук оптимальних засобів, форм і методів навчання.

Основними завданнями нашого експериментального дослідження було визначено: виявити рівень реалізації наступності форм, методів навчання математики старших дошкільників і молодших школярів; дослідити рівень наявності принципу наступності в змісті навчальних завдань із математики для старших дошкільників і молодших школярів; визначити рівень готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання математики в школі.

Результати констатуючого експерименту засвідчили недостатню реалізацію наступності. Причиною цього стали недодержання узгодження форм, методів та засобів організації навчальної роботи; непідготовленість педагогів до вирішення зазначеної проблеми наступності. Реалізація наступності в математичному розвитку дітей, як показали результати опитування педагогів, здійснюється, у більшості випадків, завдяки безпосередньому спілкуванню дітей: при відвідуванні уроків, на спільних прогулянках, у різноманітних іграх. У змісті освітньої роботи дітей вихователі надають перевагу словесним та наочним методам навчання, що відбувається переважно під час занять у приміщенні.

Зазначені причини негативно вплинули на рівневі показники готовності до навчання математики дітей у школі. Спостерігалася перевага низького рівня над середнім і достатнім у старших дошкільників та першокласників із досліджуваного розділу освітніх програм. Аналіз знань, умінь та навичок дітей, що відповідають завданням освітніх програм із формування елементарних математичних уявлень показав недостатнє оволодіння дошкільниками й школярами визначеним обсягом навчального матеріалу та досліджуваними показниками готовності до навчальної діяльності.

Одержані результати дослідження дають можливість виділити організаційні та змістові умови, завдяки яким проблема наступності буде вирішеною: узгодження форм, методів та засобів навчання дошкільників та молодших школярів математики; єдина цільова спрямованість співпраці педагогів дошкільних і шкільних освітніх закладів у розв’язанні досліджуваної проблеми.

Розробка та забезпечення цих умов слугували основою подальшого дослідження та вирішення проблеми наступності в математичному розвитку старших дошкільників і молодших школярів.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка