Том Педагогічні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка9/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.81 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бардин К.В. Как научить детей учиться. – М., 1987. – 270 с.

  2. Бойко Н.О. Формування в учнів потреби в знаннях, як основи їх пізнавального інтересу // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. – Х.: ХДПУ ім. Г.С.Сковороди, 1998. – С. 126-131.



Надія Русанова,

5 курс фізико-математичного факультету.

Наук. керівник: ст. викл. В.В.Мацюк
ТЕСТУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ УСПІШНОСТІ

ТА РОЗВИТКУ УЧНІВ

Сьогодні якість освіти безпосередньо пов’язують з системою оцінювання навчальних досягнень учня, ефективністю роботи вчителя і навчального закладу в цілому. Чим об’єктивнішою вона буде, тим якіснішою стане освіта. У цьому зацікавлені всі. Учні, – щоб мати впевненість, що успіхи в школі відкривають їм дорогу до життєвого успіху. Батьки, – щоб розуміти, у чому дитині треба допомогти і на які реалії після закінчення школи її орієнтувати. Учителі, – щоб ефективніше планувати й удосконалювати свою професіональну діяльність. Усе суспільство, – бо лише якісна освіта готує професійно компетентних фахівців, здатних удосконалювати суспільне життя. Отже, необхідний пошук сучасних методів, методик і засобів обліку й оцінювання знань та вмінь учнів.

У практиці сучасної загальноосвітньої школи дедалі частіше використовують тестування, що є одним із способів отримання педагогічної інформації. Порівняно з традиційними формами контролю знань, такими, як перевірочні та контрольні роботи, іспити тощо, воно нерідко виявляється більш ефективним.

Слово “тест” англійського походження, це стандартизоване завдання, за результатами якого роблять висновок про знання, вміння та навички того, кого випробовують [3, с.55].

З історії розвитку тестових технологій відомо, що вивченням даного питання займалися провідні науковці, такі як, Дж.Фішер (1864 р.), Ф.Гальтон (1883 р.), Г.Анастазі (1982 р.), І.Якіманська (1991 р.). Так, вченими були визначені зміст і завдання тестового контролю, його функції у процесі навчання; проаналізовані та описані особливості організації контролю різних видів навчальної діяльності; створена класифікація тестових завдань. В Україні першими почали використовувати тестові технології вищі навчальні заклади для об’єктивного оцінювання абітурієнтів [4, с.124].

У сучасній теорії та практиці тестового контролю знань налічується понад 20 різновидів тестів: залежно від мети, характеру та функцій контролю, форми відповіді і т. ін. Зрозуміло, що вчителі мають певні утруднення в їх розробці та правильному застосуванні. Таким чином, можна констатувати, що потрібні відповідні рекомендації. Мета даного дослідження і полягає в тому, щоб виявити недоліки та труднощі при розгляданні даної проблеми та знайти можливі шляхи їх розв’язання, а також підвищити ефективність перевірки рівня навчальних досягнень учнів за допомогою системи тестування.

Методи дослідження: аналіз наукової та методичної літератури, теоретичне моделювання при вивченні об’єкта, предмета та гіпотези; виявлення, відбір, класифікація, систематизація та узагальнення фактів з теми дослідження; аналіз та узагальнення досвіду роботи вчителів; педагогічне спостереження за процесом навчання математики, проведення педагогічного експерименту.

На основі теоретичних досліджень проблем тестування в роботі розглядається низка питань пов’язаних з правилами створення тестів, основними вимогами та критеріями, що висуваються до них, способами перевірки й оцінювання виконання тестових завдань. Практична значимість роботи полягає в тому, що результати проведеного дослідження можуть бути використані при організації та плануванні навчально-виховного процесу з математики в школі.

Тобто ми вважаємо, що впровадження тестування в навчальний процес є інструментарієм, що допомагає значно покращити роботу школи в цілому. Водночас ми особливо підкреслюємо, що тестування - не педагогічна “панацея” та альтернатива традиційним формам контролю рівня навчальних досягнень учнів, а є вдалим доповненням до них. Уміле їх поєднання дає змогу значно розширити можливості вчителя. Саме поєднанням ефективного управління пізнавальним процесом і систематичним тестуванням знань учнів досягається підвищення якості навчального процесу.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Аванесов В.С. Теоретические основы разработки заданий в тестовой форме. – М., 1995.

  2. Олейник Н.М. Учебное пособие по спецкурсу “Тест как инструмент измерения уровней знаний и трудности заданий в современной технологи обучения”. – Донецк: ДонГУ, 1991. – С. 66.

  3. Педагогическая диагностика: Пер. с нем. – М.: Педагогика, 1991.

  4. Слєпкань З.І. Методика навчання математики: Підручник. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К.: Вища школа, 2006. – 582 с.

  5. Система тестування учнів у середній школі // Завуч. – червень 2007. – №16-18. – С. 76.



Світлана Лисенко,

4 курс Інституту філології.

Наук. керівник: ст. викл. Л.В.Чемоніна
ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯЯК ЗАСІБ УДОСКОНАЛЕННЯ

СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ
Здійснення переходу на дванадцятирічний термін навчання сприяє вдосконаленню класно-урочної системи, що зорієнтована переважно на середнього школяра. Не можна не погодитись із думкою сучасних науковців (Н.Мойсеюк, М.Пентилюк, М.Фіцула), що одним із кроків у цьому напрямку є організація інтерактивного навчання. Його підґрунтям є активізація пізнавальної діяльності школярів за допомогою активного спілкування: учня з учнем, учня з групою учнів, учня з учителем, учителя з представником групи, учителя з групою учнів, учителя з класом тощо [6; 7].

Термін “інтерактивні методи” було введено в 1975 році німецьким дослідником Г.Фріцем. Сьогодні інтерактивність у навчанні пояснюють як здатність до взаємодії, перебування в режимі діалогу, дії. Відповідно використання такої педагогічної технології створює умови, за яких школяр є учасником, який щось здійснює, моделює, пише, малює. Таким чином, учень виступає не тільки в ролі слухача, а й бере участь у тому, що відбувається, отже, стає активним учасником навчального процесу [6].

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчання організовується на засадах постійної активної взаємодії усіх дітей у класі та педагога, а саме: співнавчання і взаємонавчання, де вчитель і школяр є рівноправними суб’єктами навчання. За таких умов педагог виступає в ролі організатора, консультанта, який не “замикає” на собі навчальний процес.

Серед умов, які забезпечують успішне інтерактивне навчання, можна виділити такі: чіткий план дій; конкретні завдання для вчителя та школярів; співпраця між учнями класу, між учнем і вчителем. Засобами досягнення позитивних результатів такого навчання є взаємні зусилля учасників навчального процесу його чітка організація, що передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації тощо.

Використання інтерактивних технологій сприяє інтенсифікації й оптимізації навчального процесу і дає змогу: 1) полегшити процес засвоєння програмового матеріалу; 2) активізувати навчальну діяльність учнів; 3)формулювати власну думку, правильно її висловлювати, аргументувати та дискутувати; 4) вчитися слухати іншу людину, поважати альтернативну думку, прагнути до діалогу; 5) налагоджувати конструктивні стосунки в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів; 6) знаходити раціональні шляхи розв’язання проблем, формувати навички самостійної роботи.

Зазначений підхід до навчання дозволяє уникнути механічного перенесення форм і методів організації навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи, внести істотні зміни в організацію уроку, на якому досягаються максимально можливі позитивні результати роботи з учнями різних рівнів навчальних досягнень.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології. – К.: Академвидав, 2004.

  2. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. – К., 2001.

  3. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К., 2001.

  4. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр “Просвіта”; Пошукво-видавниче агентство “Книга Пам’яті України”, 2000.

  5. Освітні технології: Навчально-методичний посібник / О.М.Пєхота, А.З.Кіктенко, О.М.Любарська та ін. – К.: А.С.К., 2001.

  6. Пентилюк М.І. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах: Підручник для студентів філологічний факультетів. – К.: Ленвіт, 2005.

  7. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. – К., 2002.

  8. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Академія, 2007.


Федор Гура,

4 курс факультета социальной педагогики.

Научн. руководитель: к.пед.н., доц. С.Ю.Шалова

(Таганрогский государственный

педагогический институт)
ВЛИЯНИЕ МЕДИАСРЕДСТВ НА ФОРМИРОВАНИЕ ПАТРИОТИЗМА

У МОЛОДЕЖИ
История становления и развития нашего Отечества указывает на то, что важнейшим средством формирования гражданского общества является патриотическое воспитания граждан. Однако распад Советского Союза, происшедший в России и других странах СНГ изменения, вызванные переходом из одной экономической формации в другую, привели к деградации сложившейся прежде системы патриотического и интернационального воспитания.

Задача нашего исследования состоит в изучении влияния медиасредств на формирование патриотизма у молодежи.

Анализ психолого-педагогической литературы показал, что в условиях социальной нестабильности весьма сложно разработать концепцию, которая бы позволила педагогам определить, какими качествами должен обладать гражданин-патриот. В результате распространение получили различные воззрения националистического, шовинистического и даже фашистского толка с неадекватным толкованием понятий “Отечество”, “гражданство”, “патриотизм”, “интернационализм”, “национализм”, “шовинизм”, “фашизм”, “антисемитизм”, “космополитизм” и т.д.

В этой ситуации происходит отход граждан России от прежнего советского патриотизма и постепенное формирование нового – российского патриотизма, в котором должны гармонически сочетаться традиции героического прошлого и сегодняшние реалии жизни с учетом перспектив развития социума в обозримом будущем [1].

В российском патриотизме должны найти сочетание идеи народов России с общенациональной, общероссийской идеей, которая воспринимается гражданами многонациональной страны как ценностный стержень, как смысл жизни. В российском патриотизме должно также сочетаться личное, присущее каждому гражданину (независимо от национальной и религиозной принадлежности) и общественное, связанное с развитием могущества страны, ее прогрессом и укреплением Федерации.

Ценностные ориентиры, составляющие понимание Родины, находят отражение в программах различных медиасредств таких, как радио, телевидение, Интернет, которые охватывают основную часть населения страны, в том числе и молодежь.

Попытаемся очертить границы содержания самого понятия медиасредства. А.Федоров отождествляет медиа и средства массовой коммуникации, определяя их как “комплексное средство освоения человеком окружающего мира (в его социальных, моральных, психологических, художественных, интеллектуальных аспектах)” [3, с.6].

З.Гасанов указывает, что самой общей характеристикой медийной системы является ее информационнокодовый характер. Для получателя закодированной информации принципиально соблюдение нескольких условий. Во-первых, он должен обладать возможностью декодировать получаемый сигнал (владеть соответствующим языком). Во-вторых, ему должна быть неизвестна принимаемая последовательность знаков. В противном случае информационная составляющая сообщения будет равна нулю. Отсюда следует еще одно условие: поступающая информация должна располагаться в сфере возможных ожиданий получателя, иначе она является всего лишь шумом [2].

Мы полагаем, что медиасредства оказывают разнонаправленное влияние на формирование патриотизма у молодежи. Одним из направлений является формирование отношения к службе в армии.

Чтобы подтвердить это предположение, было проведено диагностическое исследование в общеобразовательных школах г. Таганрога. В исследовании приняли участие юноши 10 – 11 классов. Были использованы специально разработанные методики: опросник, включающий 10 вопросов, и методика незаконченных предложений.

На основе анализа результатов опроса можно сделать вывод, что из всех медиасреств наибольшее влияние оказывает телевидение, в основном художественные и документальные фильмы. Причем телевидение вызывает не только отрицательные эмоции, но и положительные, это чаще связывается с художественными фильмами. Так на вопрос, “Какие образы военных из отечественных фильмов вам понравились?” 80% респондентов ответили, что это прапорщик Шматко из сериала “Солдаты”, хотя этот образ скорее комический, чем героический. Но, судя по ответам респондентов, им нравится смотреть фильмы и сериалы о службе в армии, так как там показывают именно с положительной, а не с отрицательной стороны службу. Исходя из этого, можно предположить, что художественные фильмы и сериалы именно о службе в армии, а не о войне, положительно влияют на молодёжь, т.к. фильмы о войне подсознательно внушают страх.
ЛИТЕРАТУРА

1. Гасанов З.Т. Принципы патриотического воспитания граждан. – Режим доступа: http://www.ebiblioteka.ru/sources/article.jsp?id=8324085.

2. Куренной В. Медиа: средства в поисках целей //электронный ресурс: http://www.strana-oz.ru/?numid=13&article=577.

3. Федоров А.В. Медиаобразование: история, теория и методика. – Ростов-на-Дону, 2001.




Елена Закова, Ива Георгиева,

1 курс ПОТТ.

Научен ръководител: доц. Д.Теодорина

(ЮЗУ “Неофит Рилски” – Благоевград, Република България)


ЕКИПНАТА ДЕЙНОСТ, ПРЕДСТАВЕНА ЧРЕЗ МЕТОДА SWOT-АНАЛИЗ
Екипната организация на учебната дейност е все още неизползван резерв за оптимизирането на учебно-възпитателния процес в училище във връзка с придобиването на знания, умения и навици на учениците, усъвършенстване на взаимоотношенията на равнище ‘‘учител-ученик” и ‘‘ученик-учител” на субект-субектна основа, формирането на социално значими личностни качества. Освен за решаването на тези важни задачи, работата в екипи се вписва добре в най-новите световни обществени и образователни тенденции. Въпросът за екипната организация на учебната дейност е перманентно актуален. Той присъства както в най-важните тенденции и идеи, в европейските и световните стандарти, така и в нормативните документи за съдържание на образованието в нашата страна.

Приноси за разработване на съвременната теория за груповата форма на обучение в чужбина и у нас имат автори като:

1) в социално-психологически аспект (Г.Андреева, В.Давидов, К.Волков, В.Котов, В.Волков, В.Рубцов, Р.Кричевски, Я.Коломински, Л.Буева, Л.Десев, П.Николов, М.Андреев и др.);

2) в педагогически ( дидактически) аспект (Х.Лийметс, И.Первин, М.Виноградова, Г.Цукерман, М. П.Романеева, И.Чередов, В.Дяченко, И.Журавльов, В.Окон, З.Фабиан, Я.Яноушек, Х.Клайн, Е.Рауш, Е.Дрефенщет, У.Древс, Р.Пантанела, П.Петров, Ст. Минкова, Р.Радев, В.Каландаров, Д.Тодорина и др.) ;

3) в методически аспект (В.Ляудис, Р.Утеева, Н.Исакова, Т.Владимирова, Н.Ковачева, Л.Найденова, У.Валман, Х.Щал, Р.Райс, А.Манова, Ев.Динева, Г.Христозова и др.) [1].

Опит за SWOT- анализ на екипната учебна дейност:



Силни страни:

Екипът от ученици, които работят заедно могат:

да постигнат по-добри резултати, отколкото самостоятелните;

да се мотивират взаимно;

да родят повече идеи;

да поемат повече рискове;

да имат доверие един към друг;

да потушават конфликтите помежду си;

Постига се психическо развитие на учениците;

Формиране навици за социална перцепция;

Сплотеност на групата;

Формиране на навици за колективна дейност;

Оптимизиране на учебно-възпитателния процес;

Формиране на познавателни интереси;



Възможности:

Свършване на по-голям обем работа;

Осъществяване на връзката човек-човек;

Въздействие върху личността;

Помага за индивидуалното развитие на ученика;

Умения за работа в колектив;




Слаби страни:

Не винаги има равностойно участие на всички;

Губене на време за обсъждане на предишни резултати;

Конфликти между членовете;

Не винаги могат да се определят индивидуалните постижения и пропуски на учениците;

Нарушаване да училищната дисциплина;



Ограничения:

Възможност за разпадане на групата;

Нападки или потискане на отделни личности;

Неправилно организиране и разпределение на работата;

Пасивност на някои от учениците, най-вече на изоставащите ученици;




LITERATURE

  1. Тодорина, Д. „Ефективност на екипната организация на учебната дейност”, Благоевград 2000.



Диана Костова,

2 курс, ПНУП, Факултет по педагогика.

Научен ръководител: д-р Красимира Марулевска

(ЮЗУ “Неофит Рилски” – Благоевград, Република България)


РОЛЯТА НА ИЗКУСТВОТО В ЦЯЛОСТНИЯ ПРОЦЕС НА ВЪЗПИТАНИЕ
Изкуството е преди всичко духовно извисяване, субектно отъждествяване, субективно преживяване на света като цялост от Истината и Неистината, Доброто и Недоброто, Красотата и Некрасотата. Освен съдържателно изкуство ни е необходимо още методическо и технологично. Причината е, че изкуството е парадигмалната основа на възпитателната дейност. Независимо дали възпитаваме в час по математика,история или музика,ние трябва задължително,да използваме във възпитателните си методи и технологии художествени образи, художествен език, епитети и сравнения. Изкуството ни е необходимо не само като образователно съдържание, чрез което постигаме относително равновесие в цялостното формиране на личността на образоващите се. То ни е необходимо и като образователен инструмент, чрез който да творим градивна вътрешна мотивация за учене и усет към естетическото,за създаваме благородници на духа. Ето защо, колкото повече се разширява и задълбочава светогледът на човека, толкова по-голяма ще е потребността от използване на други образователни организационни форми. Такива компенсационни форми за общообразователно училище, с много традиции у нас,са извънкласната и извънучилищната дейност. Например в учрежденията, в които се провеждат извънучилищната дейност съществува ефект на новото, непознатото, енигма, както и атмосфера за създаване на нови приятелства. Децата преживяват по-интензивно своята воля, освободени са от елементите на принуда, които присъстват в училище, няма ги травмите при оценяването. Могат спокойно да изразяват своето творческо мнение и своите творчески умения във всяка една област. Другата форма за образование по изкуство, а именно извънкласната дейност може да се осъществи под формите на групи за СИП, кръжоци, екскурзии, проекти и др. Изключително голямо предимство на този вид дейност е, че се формират групи от образоващи се, които имат общи интереси, общи цели, отговорности, права и задължения в контекста на училището, където се учат. Очевидно за образованието по изкуство е препоръчително да има както извънучилищни учреждения, където се очаква специализацията да е на по-високо ниво и материалната база да е концентрирана предимно за целите на образователния процес в изкуството, така и форми за извънкласна работа, където доминиращата образователна дейност е да се образова предимно чрез изкуство. Музиката и изобразителното изкуство са естествена последица от закономерната биологично-психична организация на човека. Ето защо учебните предмети по музика и изобразително изкуство заслужават достойно място в предметната система на избраната от нас класно-урочна организация. В никакъв случай не бива да се пренебрегват другите видове изкуства в училище като словесното изкуство, танцът, театърът, киното, операта, балетът и т.н са също част от изкуството. Тук съвсем непринудено бих искала да вмъкна, факта, че киноизкуството също крие в себе си всички други видове изкуства, като гореспоменатите. Киното е едно от най-синтетичните изкуства. То позволява развиване на художествените възможности във всички сфери на творческата изява. Изучаването на киното в образованието,в случай че стане и чрез ''правене на кино'',може да подпомогне не само ценностното,но още и познавателното, и актабилното формиране на образоващите се. В обединени образователни общности могат да се разгърнат дарбите на образоващите се музиканти, художници, актьори, дизайнери, режисьори, танцьори, сценаристи, фотографи и др., необходими за създаването, утвърждаването, рекламирането и разпространението на филмова творба.

Наясно съм, че с написаното до тук едва ли ще променя нещата, но би ми се искало нашите управленци да намерят повече време и да почувстват поне малко любов към българското дете. То заслужава радост в училище в името на цялостния,интегралния, хармоничния негов духовен и физически растеж. Нека го получи, нека почувства радостта от учебния процес.




Румяна Стойчева,

3 курс НУПЧЕ, Факултет по педагогіка.

Научен ръководител: доц. д-р Добринка Тодорина

(ЮЗУ “Неофит Рилски” – Благоевград, Република България)


Повишаване културата на педагогическо общуване
Педагогическата култура на общуване се изразява в притежаването на добра професионална подготовка на учителите, да познават добре функциите и характерните особености на педагогическото общуване, всички видове, средства и форми на общуване, еталони на поведение. За успешното осъществяване на педагогическата дейност е много важна добрата комуникативна култура на учителя и учениците. Необходимо е целенасочено да се работи за изграждане на култура на педагогическо общуване при учители и ученици. И двата субекта в учебно-възпитателния процес (учители и ученици) трябва да овладеят някои техники за усъвършенстване на общуването, а именно: овладяване на разнообразни вербални и невербални изразни средства; умение да се поставят на мястото на другия, да чувстват с неговите чувства, да мислят с неговите мисли; умение да представят точно и ясно себе си пред другите, да му покажеш твоето мнение, твоето виждане за нещата, твоя характер; точен анализ на възникващите проблемни ситуации в процеса на междуличностно общуване [3, с.99-110].

Учителят е човекът, който трябва непрекъснато да усъвършенства комуникативната си култура. Важно е педагогът да се саморазвива и самовъзпитава. За да бъде добър пример пред учениците, педагогът трябва да умее да общува пълноценно. Общителността е важна черта на комуникативната култура. Учителят трябва да изпитва удоволствие от процеса на общуване, удоволствие да намира себе си сред групата хора, с които общува, да умее да пренася себе си в света на другия. Педагогическата общителност е основно професионално качество на учителя. Ако не го притежава, не би бил способен да изпълнява професионалните си задължения като учител. Важно е педагогът да се съобразява с индивидуалните особености на учениците, да съпреживява чувствата и мислите на децата, да умее да изслушва и да бъде изслушван. Много е важно да се осъществява взаимодействие между учители и ученици в учебно-възпитателната практика. Известно ни е, че субект-обектните отношения между учители и ученици трябва да прераснат в субект-субектни.

Комуникативната култура на педагога предполага овладяване на добри комуникативни умения и успешно развитие на комуникативните способности. Да проявява инициатива в общуването, управление на своите емоции, наблюдателност, разбиране на психологичното състояние на учениците, умения за осъществяване на успешна комуникация. Високото развитие на комуникативна култура на педагога предполага наличие на експресивни и перцептивни способности.

Важна роля за успешното развитие на комуникацията на учителя е и културата на речта. Трябва да притежава богата култура, дълбочина на мисленето. Необходимо е непрекъснато учителят да обогатява речниковия си запас, да използва ясен, точен и лаконичен език, да отбелязва начина на говорене пред учениците, да ги насочва към правилно и точно изразяване.

Важно е и изграждане на комуникативна култура у учениците. Усвояването на знания и умения за общуване се осъществяват не само чрез непосредствено общуване, но и чрез целенасочена възпитателна дейност. Ръководно лице на учебно-възпитателния процес е учителят. Целенасочената възпитателна дейност играе важна роля за подготовката на учениците за пълноценно общуване и повишаване на тяхната култура. Важна роля за повишаване равнището на комуникация у учениците се отдава и на взаимоотношенията в семейството, на личния опит на детето да общува. Сериозен акцент е поставен и за изграждане на усет за хармония и умения за сътрудничество. За успешното общуване на ученика е необходимо притежаване на възпитаност, формиране на личностни качества в общуването с околните, за спазване на културно поведение, формиране на необходими нагласи за творчество.

Благоприятни възможности за усъвършенстване културата на общуване на равнище “учител-ученик” създава екипната организация. Необходимо е възпитаването у учениковата личност на социално значими качества като хуманност, организираност, отговорност и др. Чрез повишаване на вътрешната и външна комуникативна култура неминуемо ще се повиши и качеството на учебния процес, културата педагогическо общуване на учениците и равнището на тяхната възпитаност.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка