Традиційні та народознавчі свята у школі І ступеня



Сторінка1/11
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.17 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


Відділ освіти Баришівської районної державної адміністрації Районний методичний кабінет Баришівської районної ради Баришівський навчально-виховний комплекс «гімназія - середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів»

Летяк В.Г.



Традиційні та народознавчі свята у школі І ступеня

(Посібник для вчителів початкових класів, вихователів

групи подовженого дня та педагогів-організаторів)

Баришівка

Рекомендовано науково-методичною радою Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (протокол № 05 від 27 травня 2010 року)

Традиційні та народознавчі свята у школі І ступеня. Посібник для учителів початкових класів, вихователів груп продовженого дня та педагогів-організаторів.

Автор: Летяк Валентина Григорівна, вчитель початкових класів Баришівського НВК «гімназія – середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів».

Рецензенти: Дишлева Ірина Миколаївна, методист навчально-методичного кабінету початкової освіти КОІПОПК; Боярчук Ольга Іллівна, завідуюча навчально-методичним кабінетом виховної роботи КОІПОПК.

Посібник розрахований для використання в роботі з учнями початкових класів. Матеріали посібника сприяють вихованню високоморального підростаючого покоління, формуванню в нього українського менталітету на основі відродження національних традицій, розвитку таланту, розумових і фізичних здібностей, організації змістовного дозвілля дітей молодшого шкільного віку.

Летяк В.Г., 2011

РМК, 2011

Зміст


І. Вступ…………………………………………………………………………3

ІІ. Традиційні шкільні свята

2.1. Буду я навчатись мови золотої…………………………………………..5

2.2. Книжку читай – розуму набувай………………………………………..28

2.3. Новорічні пригоди……………………………………………………….46

2.4. Поле чудес………………………………………………………………..65

2.5. Свято птахів……………………………………………………………...78

2.6. Шевченкове слово……………………………………………………….91

ІІІ. Народознавчі свята

3.1. Варт пошани сивий волос………………………………………………101

3.2. Його величність – хліб………………………………………………….123

3.3. Казковий ярмарок……………………………………………………….141

3.4. Квітчаста хусточка……………………………………………………...153

3.5. Українські вечорниці…………………………………………………...169

3.6. Щедрий вечір, добрий вечір…………………………………………....187

IV. Використана література………………………………………………....203



Вступ

Головне спрямування діяльності початкової школи полягає у формуванні особистості, громадянина країни, якому були б притаманні висока культура, широкий кругозір, творчі здібності, високі моральні ідеали. Шкільні свята – це одна з найважливіших форм виховної роботи для досягнення цих цілей. А для молодших школярів свято має особливе значення. Діти цього віку дуже емоційні, вразливі, їм притаманні яскравість та гострота сприйняття, прагнення до самовираження, реалізації своїх здібностей. В організації та проведенні свят, як правило, бере участь весь колектив класу, вчителі, батьки маленьких школяриків. Така співпраця є чудовою нагодою для неформального спілкування дітей і дорослих, батьків. Кожен учасник святкового дійства може проявити себе і як виконавець і як організатор. У дітей розвиваються творчі здібності, стимулюється впевненість у собі та ініціатива, укріплюються міжособистісні зв’язки, реалізується потрібність у спілкуванні. Крім того, цікава спільна праця створює сприятливі умови для росту дружнього дитячого колективу. Ніяке свято не можливе без проведення ігор. Адже гра – найбільш доступний, природний та улюблений вид дитячої діяльності, універсальний спосіб переробки отриманих від навколишнього світу вражень, що дозволяє дитині виявити особливості мислення й уявлення, її емоційність, активність, розвиває потребу в спілкуванні. Граючи діти вчаться застосовувати свої знання й уміння на практиці, користуватися ними в різних ситуаціях. Гра – чарівний ключ, що відкриває двері в нове, дотепер невідоме. Головними завданнями своєї діяльності є виховання високоморального підростаючого покоління, формування в нього українського менталітету на основі відродження національних традицій свого народу, розвиток таланту, розумових і фізичних здібностей, формування в них високої пізнавальної культури та організація змістовного дозвілля. Запропонований збірник має на меті допомогти в організації і проведенні традиційних шкільних та календарних свят. Використання запропонованих сценаріїв має бути творчим. Чим більше фантазії та позитивної енергетики вкладе організатор у свято, тим більш яскравішим воно буде. Будь-який сценарій можна використати повністю або фрагментарно, але обов’язково з урахуванням традицій школи. Під час підготовки урочистості доцільно порадитися як із колегами, батьками учнів, так і з самими школярами, врахувати їх побажання та цікаві задумки. Дуже важливо знайти однодумців серед дітей та дорослих, адже організувати цікаве свято без помічників неможливо. Після проведення святкового заходу необхідно надати школярам можливість поділитися враженнями. Це не лише стане чудовим завершенням спільної творчої роботи, але й заохотить дітей до активної участі в нових святкових проектах. Підібраний матеріал передбачає виховання в учнів любові до рідного слова, рідної мови, природи рідного краю,формування національної самосвідомості дітей. Сценарії виховних заходів написані колоритною українською мовою, включають музичний супровід пісень, які доречно вплітаються в канву сценарію і поєднуються з прозою та віршами різних жанрів. Вони доступні за формою викладу дітям молодшого шкільного віку, відображають їхні інтереси, нахили, формують світогляд та збагачують життєвий досвід. Сподіваюсь, що робота з цим збірником допоможе вчителям організувати для дітей незабутнє яскраве свято.

БУДУ Я НАВЧАТИСЬ МОВИ ЗОЛОТОЇ…

Для учнів 4-их класів (колективне свято)


Мета: Поглиблювати знання учнів відомостями про виникнення писемності, про історію та розвиток рідної мови, показати її красу і багатство, розкрити її необхідність у житті людини. Розвивати комунікативну компетентність учнів з даної теми, вміння та навички виразного читання творів різних жанрів. Виховувати почуття власної гідності, прищеплювати любов до українського слова, бажання ним досконало володіти і пропагувати серед ровесників та старших людей.

Оформлення зали: Діти в українському одязі. Виставка книжок: загадок, скоромовок, прислів’їв, приказок, народні ігри. Спечений коровай на вишитій скатертині на столі. Хлопчик і дівчинка тримають коровай на рушнику. Плакати з написами про мову : ” Не питай, що за людина, а послухай її мову “, ” Пізнаєш з мови, хто якої голови “, ” Мова – сховище думки “, ” Говори мало, слухай багато, а думай ще більше “

ХІД СВЯТА

Учень:

Добрий день вам, милі люди!

Хай вам щастя – доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий, довгий вік!

Учениця:

Починаймо наше свято!

Людей зібралося багато,

Щоб веселитись і співати,

І рідну мову прославляти!

Разом: Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо хлібом, любов’ю і миром.



Діти вклоняються і віддають коровай присутнім батькам.

Учень:

Звуків дуже є багато,

У природі все звучить.

Свище вітер, грім завзято

В темнім небі стукотить.

Учениця:

Навесні співає пташка,

І струмочок жебонить

Джміль гуде, дзвенить комашка,

Все по – своєму звучить.

Учень:

Звуки всі пізнати можна,

Хоч багато в світі їх.

Розбере дитина кожна,

Де тривога, сум чи сміх.

Учениця:

Але звуки ці не мовні6

Стукіт, грюкіт, шелест, свист.

Хоч приблизно та умовно

Ними скаже щось артист.

Учень: А чи завжди люди вміли розмовляти? Чи спілкувались вони між собою за допомогою мови?

Учениця: Про це можна довідатись, заглянувши в наше далеке – далеке минуле.

Учень: Наша мова сягає своїм корінням у глибоке минуле. Коли завітали у Києві до Державного історичного архіву, то можна переконатись у тому, що в ХV – XVII ст. судове й державне листування велося українською мовою, за доби середньовіччя користувались нею і в Румунії.

Учениця: Збереглися збірники з українськими піснями і в Югославії. Навіть володар Великого Литовського князівства Август ІІ добре розмовляв і писав українською мовою. Нею він писав листи до матері – італійки королеви Бони.

Учень: Сьогодні викладання української мови здійснюється в малій семінарії святого Йосафата у Прудентополісі (Бразилія) майже при всіх українських церквах працюють суботні курси українознавства.

Учениця: Українську мову можна почути в Канаді, Великобританії, Мексиці, США, Німеччині, Аргентині, Венесуелі, Парагваї, Греції, Китаї, близько 40 країн світу.

Учень: Історію, географію, літературу та мову України вивчають у 28 коледжах та університетах США. В штаті Парана діє єдиний у Південній Америці університет, де викладають українську мову, літературу й історію.

Учениця: А в Парагваї деякі місцевості мають суто українські назви: нова Україна, Нова Волинь, Тарасівка. В столиці Парагваю Монтевідео та в столиці Венесуели Каракас і є вулиці під назвою «Україна»

Учень: Наше слов’янське письмо пройшло довжелезний шлях, поки дійшло до нас. Поклав початок цьому один дуже давній і беручкий народ – фінікійці, які жили за 30 століть до нас. На нашу землю ця азбука прийшла 1000 років тому, весь час змінюючись і вдосконалюючись.

Учениця: Наша мова належить до високорозвинених мов світу. Багато зробили для вдосконалення мови представники народу – письменники, вчені, видавці книг.

Учень: І спитай себе, дитино, хто ти є,

І в серці обізветься рідна мова

І в голосі яснім ім’я твоє

Просяє, наче зірка світанкова.
З родинного гнізда, немов пташенята,

Ти полетиш де світу далечина,

Та в рідній мові буде вся душа

І вся твоя дорога, вся Вітчизна.


У просторах, яким немає меж,

Не згубишся, як на вітрах полова

Моря перелетиш і не впадеш

Допоки в серці буде рідна мова.



Звучить пісня «На калині мене мати колихала» музика В. Верменича, слова А. М’ястківського.

Інсценізація легенди про виникнення писемності.

Учень: Жило на землі плем’я розумних людей. Вміли вони полювати, готувати їжу на вогнищі. А всі ці знання зберігали в пам’яті, діти вчилися у батьків, спостерігаючи за ними.

Учениця: І жила в цьому племені сім’я: мама, тато і донька Ая. Одного разу пішли тато з Аєю до лісу і вистежили здоровенного ведмедя. Тато хотів вполювати звіра та списа забув удома. Взяв він тоді шматок кори і намалював листа дружині (писати тоді вміли тільки так)

Учень: Мама прочитала листа і закричала. Збіглися всі родичі племені. А жінка їм пояснила, що її чоловіка хоче ведмідь з’їсти і показала кожному листа.

Учениця: Всі схопили зброю і кинулись на допомогу. А мисливець, побачивши озброєних родичів, подумав, що його хочуть вбити і почав тікати. Бігав доки не потрапив по дорозі на старця – мудреця. Почав просити у нього захисту.

Учень: Коли все з’ясувалось, то люди племені іще довго сміялися. Та старійшини задумались, щоб не було плутанини, вирішили придумати інше письмо, щоб легше було тлумачити написане. І придумали літери.

Учениця: Не знали, як назвати всі ці літери, а тут перед ними дівчинка гралась на ім’я Ая. Отож, вирішили, що першу літеру назвуть А, а останньою буде Я. Згодом були названі всі літери.

Учень: Так виникло письмо. З того часу люди почали користуватися не лише усними, а й письмовим мовленням.



Учитель: Зараз вам може бути смішно, але одного разу до моїх рук потрапили рукописи грецького історика Геродота, який жив ще у V столітті. Він писав, що скіфи направили персам лист, який складався з жаби, миші, птаха та п’яти справжніх стріл. Як на вашу думку, щоб він міг означати?

Відповіді глядачів.

Цей лист означав: « Якщо ви, перси, не навчитеся стрибати по болотах, як жаба, ховатися в норах, як миша і літати, як птах то ви будете засипані нашими стрілами, як тільки ступите на нашу землю.



Учень:

Знайте всі, мої шановні,

Не забудьте це, бува:

У людей є звуки мовні,

Що складаються в слова.

Учениця:

Звуки, зібрані у слово,

Ще в далеку давнину

Утворили рідну мову,

Українську, чарівну.



Учень:

А, щоб ми все розуміли,

Щоб могли багато знать,

Звуки – букви нам створили,

Щоб писати і читать.

Учениця:

Їх взяли пошикували,

Щоб нікого не згубить

Та Абеткою назвали –

Ось її нам треба вчить!

Звучить пісня «Рідна мова», музика А. Мігай, слова Ю. Косинської.

Вчитель: 21 лютого 2000 року в штаб – квартирі ЮНЕСКО в Парижі вперше відзначили міжнародний день рідної мови, аби привернути увагу світової спільноти до того факту, що з 6000 мов, які зараз існують, більшість перебуває під загрозою зникнення у найближчому десятилітті. В Україні свято рідної мови запровадили у 2002 році.

Учень: Мова моя українська – батьківська, материнська

Я тебе знаю не вивчену – просту, домашню, звичну.

Не з – за морів прикликану , не з словників насмикану.

Ти у мене із кореня – полем мені наговорена.



Учениця: Дзвоном коси прокована, в чистій воді смакована.

Болем очей продивлена, смутком багать продимлена.

З хлібом у душу всмоктана, в поті людськім намокнута,

З кров’ю моєю змішана і аж до скону залишена.



Разом: В серці моїм.

Учень:

Рідна мова в рідній школі! Що бринить нам чарівніш?

Що нам ближче і миліш, і дорожче в час недолі?

Рідна мова! Рідна мова! Що в єдине нас злива,-

Перші матері слова, перша пісня колискова.
Учениця:

Як розлучимось з тобою, як забудем голос твій,

І в Вітчизні дорогій говоритимем чужою?

Краще нам німими стати, легше гори нам нести,

Ніж тебе розіп’ясти , наша мово, наша мати!

Учень:

Ні! В кім думка прагне, хто в майбутнім хоче жить,

Той всім серцем закричать: в рідній школі рідна мова,

І спасе того в недолі наша мрія золота,

Наші гасло і мета: рідна мова в рідній школі!

Разом: Мова рідна, слово рідне! Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько, тільки камінь має.


Учениця:

Як ту мову можна забути, котрою учила

Нас всіх ненька говорити, ненька наша мила?

От тому плекайте, діти рідну нашу мову,

І учіться говорити своїм рідним словом.

Звучить пісня «Мова України; музика С. Козака, слова С. Когут.

Учень:

Впала з неба в землю сонячна краплина,

Із краплини та виросла калина,

Стали до калини завертать дівчата.

Білим цвітом коси почали квітчати.

Учениця:

Солов’ї змостили гнізда на калині,

І з тих пір по світу диво – пісня лине,

Солов’їна пісня мова калинова.

А від них і наша українська мова.

Учень:

Мовонько моя ти калинова,

Звита з любові й тепла.

Ти матусі щира колискова –

Первоцвітом в полі розцвіла.

Учениця:

Ти тополі тихая розмова,

В сонячному просторі луна,

Ніжна, як сопілонька вербова,

Музика в століттях чарівна.

Учень:

Ти – привітна пісня журавлина,

Срібне щебетання солов’я.

Ти від серця і до серця линеш.



Мовонько, пораднице моя!

Учениця: Та не завжди мова могла вільно звучати і розвиватися в Україні.
«Дівочі вечорниці» - інсценізація

Дівчина 1: Дівчата, а ходімо на пагорб на вечорниці, я покажу вам, що купив батько.

Дівчина 2: Добре тобі, Оксано, батько й до школи віддав і книги такі гарні купує. А я хоч і хочу, та немає за що вчитися.

Дівчина 3: Не сумуй. Не одна ти ж вмієш читати і писати. Та що вдієш, що батьки наші бідні, ледь хліба та каші вистачає на зиму, та й пан погано гроші платить.

Дівчина 4: А в мене не те, що книг, чобіт на зиму немає. Буду сидіти в хаті, бо як же босій по снігу ходить.

Дівчина 5: Давайте краще заведемо нашої української, доки наглядач не побачив, що ми без роботи сидимо, а сонце ще не сіло.

Звучить українська народна пісня «Ой у полі криниченька»

Наглядач: А што ето ви здєсь бєздєльнічаєте. Ану, бистро рабо тать, а то не защітаю день. Разоралісь своїми холопськими пєснями. Лучше би наш благородний язик учілі, панській.

Учень: Історія кожного народу має героїчні й трагічні, щасливі й нещасні сторінки. На долю України випали великі поневіряння: турецько – татарські орди, польські феодали, російський царизм хотіли поневолити наш люд.

Учениця: Забороняли мати власну історію, культуру, мову. Ось кілька сторінок «Скорботного календаря української мови».

Учень: 1720 рік – російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

Учениця: 1757 рік – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

Учень: 1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.

Учениця: 1876 рік – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

Учениця: 1884 рік – закрито всі українські театри.

Учень: 1908 рік – вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.

Учениця: 1914 рік – російський цар Микола ліквідовує українську пресу – газети й журнали.

Учень: 1938 рік – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

Учениця: 1983 рік – видано постанову про так зване посилення вивчення російської мови в школах, що привело до нехтування рідної мовою навіть багатьма українцями.

Учень: 1989 рік – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову, як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні…

Учениця: Зневажати мову мамину – біда,

Котра пустими зробить наші душі.

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калини сушить.



Учень: Зневажати мову – зрадити себе,

А зрадників хто може поважати?

І стане чорним небо голубе.

Вмиратиме у муках рідна мати.



Учениця: О, не згуби свого народу,

Безсмертна мово рідна і терпка.

Ти є душа співучого народу,

Що був і є і буде у віках.



Звучить пісня «У рідному краї» муз. М.Ведмедері, слова Л.Малахової

Інсценізація «Рідна мова»

На сцені «дрімучий ліс». Хлопчики сидять на пеньках викривлених, їх обступили дерева найрізноманітнішої форми. Хлопці тяжко зітхаючи, розмовляють.

Гриць: Як же це трапилось з нами. Як ми опинились в такому неприродному лісі?

Іванко: Все тут таке страшне, недоладне, криве, скручене, скарлючене. Скільки блукаємо, а вибратись не можемо.

Олесь: Все це тому, що не слухали свою вчительку. Пам’ятаєш як вона говорила, що ми у словарному суржику заблудились, як у зачарованому лісі і не можемо з нього вибратись.

Гриць: Так, пам’ятаю.

Олесь: А я ще сказав, що якби справді так було, то був би клас.

Іванко: А я підхопив, що було б здорово, бо я люблю мандрувати, а тим більш у зачарованому лісі. Бо там же самі дива.

Гриць: Ідеш, а дерева сходяться і розходяться – ні пролізти, ні пройти.

Олесь: А все навколо дивовижне, страшне, незвичайного стільки – жах!

Іванко: А вчителька мовила, що якби наші слова – суржики перетворилися і справді на страшні дерева та ще на страшних звірів, то хотіла б вона бачити, які ми герої?

Гриць: А далі що було?

Олесь: А далі я сказав, що якби вона могла зробити так, як каже, щоб ми опинилися у зачарованому лісі, а то тільки лякає, а сама не може.

Іванко: Так, бо немає такої сили в світі, щоб людину у ліс такий закинула, та й лісу такого нема!

Гриць: А далі що було?

Олесь: А далі вона усміхнулась і махнула рукою. Все навкруги завертілось, закрутилось і ми кудись полетіли і з нами щось трапилось.

Іванко: Ясно і опинились ми тут, у цьому клятому лісі з якого ніяк не можемо вибратись. Може вона на нас туман якийсь наслала, бо справді такого не буває, ми ж грамотні, знаємо.

Гриць: Давай подумаємо, як вибратись, може придумаємо щось.

Олесь: Я догадуюсь – це гіпноз. Вона нас загіпнотизувала. Все що з нами діється – неправда, це нам уявляється, тільки й усього. Давайте попробуємо звільнитись від цієї напасті.

Іванко: Як спробуємо? Хто нас розгіпнотизує

Гриць: Самі себе. Це просто робиться. Думай про руки і кажи: це мої руки, я ними махаю вліво, вправо, вниз, вгору, я звільняюсь від цієї мани, яку на нас наслали.

Олесь: А про ноги теж так: це мої ноги, я ними роблю кроки, я можу йти куди захочу. О, бачиш класно. Виходить. Ми йдемо!

Іванко: Куди ми йдемо? Ти бачиш, що дерева обступили нас ще сильніше!

Гриць: Ні! Пацани це поляна, просто кльово! Супер! Круто! Все для нас готово!

Олесь: Мухомор стоїть він зараз ляже.

Геть іди отсюда, нафіг з пляжа! (збиває гриба)



Іванко: Блін! Чого це пугало не втихне. (відмахується від сороки)

Гляньте за пеньком уже хтось дрихне.



Гриць: Дай пінка сороці тій і баста,

Проломи башку, хай склеїть ласти (сорока з криком втікає)



Олесь: пацики, тут добре кухарити.

Тіпа, що тут можна ще зробити?



Іванко: Воруши батонами і свалюєш отсюда,

Без базара, блін, бо гірше буде!



Учень: А про що вони кричали? Якою мовою спілкувалися?

Сорока: Ти такий наївний, такий наївний, хіба це можна назвати спілкуванням7

Учень: Як мені хочеться їх насварити.

Сорока: А я б за такі слова їх розірвала на маленькі блискучі шматочки.

Учень: Бідні, бідні діти.

З’являється Лісовичок.

Лісовичок: Ну досить сердитись і співчувати, час братися за діло та викликати наші лісові сили на допомогу.

Шелест, шурхіт, підіймись

Та по лісу пронесись.

Силам всім зійтися час.

Блуд Лісний, іди до нас!

Іде Лісовий Блуд, одягнений у сірий одяг.

Блуд: Ви мене гукали? Ви мене чекали?

Мрію лісом поводити, заблудити, заблудити,

Сплутати шляхи за якісь гріхи.

То скажіть же, що робити,

Хлопчаків тих заблудити?

Я готовий, я іду, їх у хащі заведу..



Лісовичок: Ну, що ж, Блуд свою роботу добре знає.

Блуд водить дітей, вони за ними ходять між деревами, як сновиди, блукають, то сходяться, то розходяться.

Гриць: А тут вже були разів зо три,

Що не базар і що не говори.



Олесь: Ми заблудилися, і нам кранти, Куди тепер нам, пацани іти?

Іванко: Ну, круто Блуд у хащі нас завів.

А, тіпа, як він, блін, посмів?



Лісовичок: А ви, хлоп’ята, наче зажурились,

Можливо ви з дороги збились?

Присядьте, поговоримо тихенько.

Та й розійдемось згодом помаленьку.



Гриць: Ти хто, старий, базар кінчай

Й права свої тут не качай.

Як стежку знаєш – покажи.

Й за дурнів нас тут - не держи.



Лісовичок: Стежок у лісі є багато,

Кожна з них веде до хати.

А ви, хлоп’ята, загордились.

Тож із своєї стежки збились.

Тому вам, хлопці, не зашкодить,

Як Блуд вас трішки ще поводить.



Дерева все дужче підступають до хлопчиків.

Гриць: Олесику! Що робити? Я боюсь!

Іванко: І я боюсь.

Олесь: Це вже не гіпноз, не сон і не казка, вже не до сміху. Давайте кричати, може хтось почує.

Хлопці кричать: ау – ау..

Гриць: Мабуть, не те ми кричимо, а може тихо?

Олесь: А мені вже страшно, що можна вмерти! Мама!

Іванко: Мамо, Мамочко, рятуй.

Дерева розступаються і на галявину виходить бабуся в українському національному одязі.

Бабуся: Чого це ви так кричите? Наче белени об’їлися?

Хлопці: Нам так страшно, ми не можемо вийти з цього заклятого лісу.

Бабуся: Ліс, діти, і справді заклятий, це правда. Багато віків люди засмічували рідну мову: то модним словечком, яке нічого спільного з рідною мовою не мало, то вживали надмірно російські слова на український лад, бо ліньки було свою відшукати, а рідним словом нехтували, цурались його. Часто не задумуються люди над тим, як говорять. А мова жива. От вона і заросла тим бур’яном, через який ви не можете пробитись. То не казка і не сон. Погляньте на ці кривенькі деревця, вони вам подобаються?

Хлопці: Ні!

Бабуся: А це ж не просто деревця, це ті слова, які ви щоденно говорите. Це перекручена ваша мова. А в цьому лісі вона стала деревами, які ви насадили.

Гриць: Бабусю, ми не садимо цього лісу.

Хлопці: Правда, ми не садили.

Бабуся: Ні, діти, цей ліс посадили ви і ваші друзі, які теж так розмовляють, як і ви. Бо з зернятка виростає дерево, а з дерев утворюється ліс. А ви щодня сієте зернятка – слова і не задумуєтесь над тим, що з того виростає. А виріс ось такий ліс. Бо наша покручена, засмічена, бачите яка?

Гриць: А що ж нам, бабусю, тепер зробити? Як нам вибратись з цього лісу? Ми весь день блукаємо, а стежки не бачимо.

Бабуся непомітно ховається за деревами і тихо промовляє, зникаючи.

Бабуся: Допоможе вам лише Дороговказ.

Блуд знову веде дітей між деревами, виводить на галявину, а там сидить Баба Яга.

Баба Яга: Блуде, ти хіба здурів,

Нащо їх сюди привів?

Це ж перевертні не діти.

Що не вміють говорити.

Нічогісінько не знають.

Рідну мову не вивчають.

Тож хіба ти їх не чув?

Їх бридкі слова забув?


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка