Традиційні та народознавчі свята у школі І ступеня



Сторінка7/11
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Гра «Впізнай на дотик»

Онуки впізнають бабусь по руках, а бабуся онуків по вушках.

Учениця:

Вже срібні роки заплітаються в коси

Вже діти дорослі, онуки ростуть.

І серце таке молоде іще й досі.

І руки спочину ніяк не знайдуть.

Учень:

Пахнуть руки її паляницями,

Кропом, стравами і пшеницею.

Пахнуть рученьки м’ятою – рутою

Пахнуть хатою незабутою.
Учениця:

Пахнуть руки її огірочками

Свіжовипраними сорочками

Пахнуть рученьки ніжною ласкою.

Непомічені, вкрай натруджені

Не відзначені , хоч заслужені.



Виконують пісню «Бабуся – сонечко» (сл. Г. Мороз, муз. Л Кудінової)

Учень: Моя бабуся знає секрет випікання дуже смачного хліба. Люба бабусе, розкажіть нашим діткам, хто навчив вас такий хліб пекти?

Розповідь бабусі про випікання хліба і пригощає усіх присутніх ним.

Учениця: А моя бабуся найкраще за всіх вишиває. Бабусенько, розкажіть про своє захоплення.

Бабуся розповідає і демонструє свої вироби. Запрошує бажаючих навчитися її ремесла.

Учень:

Свою бабусю знаю я з давніх – давніх пір.

Її обличчя любе, її ласкавий зір.

Учениця:

Замилиться бабуся, зажуриться на мить

Знов дивись сміється, ласкаво гомонить.

Учень:

Та над усе найбільше сподобались мені

Її ласкаві руки умілі та міцні.

Учениця:

Оцій руці хорошій робота не важка

Бо в’яже, варить, пише бабусина рука.

Учень:

Буває щось пошиє, ви скажете – краса.

Вона робити вміє ну, просто чудеса.

Учениця:

І я бабусі руки цілую залюбки

Вони немов співають, розказують казки.

Учень:

Я слухаю бабусю, я весь мов уві сні

Розумні, ніжні руки, умілі ті міцні.

Вчитель: Кожна бабуся особлива і любима своїми онуками. А щоб дізнатися як і за що онуки вас люблять, послухайте магнітофонний запис. А ви впізнайте голос свого онука.

Магнітофонний запис дітей «За що я люблю свою бабусю»

Учень:

Коли поруч бабуся, нам нічого не страшно, адже будь – яке горе, всяку біду вона розведе своїми руками.



Учениця:

Не бійся, онучко, нічого не бійся,

Бо бабця тримає за рученьку міцно.

Бо бабця те лихо не пустить додому.

Не бійся, онучко, колючу тернину,

Бабця вселить під ноги шовкову хустину.



Вчитель: Подивімося у бабусині очі. Які вони ласкаві та люблячі. В них не побачиш ні лукавості, ні хитрощів. Ясні очі від яких сонячними промінчиками розбігаються дрібні зморшки.

Учень:

Бабусині очі – то чисті озерця,

Глибокі мов думка, правдиві, як серце,

Всміхаються ласкою так до онуків..



Учениця:

Як птахи, в бабусі натруджені руки,

До тебе злітають вони полохливо

Тоді серденько б’ється спокійно й щасливо.



Учень:

А скільки ж уміють робити ці руки:

Варити, пекти, доглядати онуків.

І шити, і прати, хліби випікати

Голубити інших, чепурити хату..

Учениця:

Бабусині руки – святі та прекрасні.

А усмішка – сонце журливе та ясне.

Коханою ласкою зцілює душу..

Я їй до землі поклонитися мушу!

Учень:

Бабуся, мов горлиця, казку туркоче –

В онуків тоді сяють радісно очі.

Й шепочуть іздавна літа світло – русі,

Святе і прекрасне це слово – бабуся..

Гра «Чи знає бабуся свого онука, онучку»

Бабуся і онук стають спинами і на питання ведучого відповідають кивком голови.

1.Чи любить онук мити руки?

2. Їсти цукерки?

3. Кататися на велосипеді?

4. Прибирати ліжко?

5. Робити уроки?

6. Дивитися телевізор?

7. Вчити напам’ять вірші?

8. Чистити зуби?

9. Їсти молочну кашу?

10. Прибирати в кімнаті?

11. Помагати по господарству?

12. Чи любить бабусю?

Учень:

Бабуся моя дорогенька

Матуся моєї матусі

Присядь коло мене близенько

Я ніжно отак пригорнуся.

Учениця:

Накину тобі я на плечі

Хустинку тепленьку пухову

Як гарно з тобою малечі.

Бабусю, завжди будь здорова!

Учень:

На руки твої подивлюся

Що ніжно голівку ласкали,

Ці руки стареньку бабусі

В колисці мене колихали.

Учениця:

Вони хоч стареньку та вправні,

Все вміють ці руки робити.

Хустиночки вишити гарні,

Сніданки й обіди варити.

Учень:

За все найкраще у житі

За ваші руки золоті,

За ваші лагідні серця



Всі: Внучата вдячні без кінця.

Учениця:

Заспівай, бабусю рідна, пісню колискову

Як співала і навчала свою рідну мову.

Учень: Любі бабусі, заспівайте, будь ласка, нам пісень. Які ви співали своїм онучатам.

Бабусі виконують пісню “Світанковий сон ” сл. А. Бортник, муз. М. Ведмедері

Учениця:

Моя бабуся люба, гарна, мила

Вона найкраща від усіх людей.

Хоч вона вже трохи посивіла

Але так щиро любить нас – дітей.

Учень: Бабуся мене так любить, що навіть і домашні завдання допомагає виконувати. У тата і мами завжди якісь невідкладні справи.

Учениця: Давайте перевіримо знання бабусь. А оцінимо – ми, їхні рідненьку онуки.

Учень: Що можна бачити з закритими очима? (сон)

Учениця: Як називається одне з найпопулярніших в Іспанії видовищ бій людини з биком?(корида)

Учень: Чим закінчується день і починається ніч (буквою ен)

Учениця: Що називають чорним золотом? (нафту)

Учень: Як називається морська подорож? (Круїз)

Учениця: Який великий поет України був кріпаком? (Шевченко)

Учень: Як написати слово мишоловка 5-ма буквами? (Кішка)

Учениця: Як написати слово «суха трава» 4-ма буквами (Сіно)
Учень: Хто назве людину, чиє прізвище стало найвідомішою премією світу (Нобель)

Вчитель: Молодці. Яку оцінку поставимо бабусям?

Діти: Відмінно!

Вчитель: Шановні бабусі! А тепер уявіть, що ви вперше прийшли на виставку картин своїх онуків. Спробуйте знайти свій портрет, а підказкою до нього може бути твір ваших онуків.

Конкурс «Впізнай себе на портреті»

Учень:

Наймиліші, найрідніші, дуже любимо ми вас,

Тож прийміть у подарунок гарну пісеньку від нас.

Виконують українську народну пісню про бабусю.

Задумала бабусенька та й розбагатіти Ой сиділа куріпочка й висиділа троє

Посадила курочку, щоб вивела діток Дід веселий, баба рада тішаться обоє

Кво, кво, кво, кво, кво, кво, Ціп, ціп, ціп, ціп, ціп, ціп,

Кво, кво, кво, кво, кво, кво. Ціп, ціп, ціп, ціп, ціп, ціп.

Ой погнала бабусенька курчаточок пасти Ой хмариться, туманиться став дощ накрапати

Сама сіла під вербою кужілочку прясти Та й почала бабусенька курчаток збирати

Дир, дир, дир, дир, дир, дир. Ціп, ціп, ціп, ціп, ціп, ціп,

Дир, дир, дир, дир, дир, дир. Ціп, ціп, ціп, ціп, ціп, ціп,

Заганяла, заганяла одне розтоптала.

На друге спіткнулася, а на третє впала.

Ой, ой, ой, ой, ой, ой.

Ой, ой, ой, ой, ой, ой.
Вчитель: Діти немає на Землі нічого вічного. Не вічні і наші рідні.. Приходить час, і ми прощаємося з ними. «На все Божа воля» - кажуть у народі. Але як часто не вистачає онукам ніжної, теплої бабусиної руки. Як не вистачає їхнім матерям мудрої поради. І не гоїться в серці рана. Лише притупляється біль. Є в нашому класі діти, бабусі яких уже померли. Діти принесли з собою їхні фотографії. Поглянемо всі на ці світлини і пом’янемо покійних добрим словом.
Учениця:

В серці не гоїться рана, душу біда напекла.

Бабцю, чого ж ти так рано з дому навіки пішла?

Учень:

В гості поїдеш в неділю, гляну – бабусі нема.

Двір наш неначе спустілий, хата неначе німа.

Учениця:

Йду за село де калина, в ноги вклоняюсь тобі.

Спогад за спогадом лине, я коло тебе в журбі.

Учень:

Ласкою серце ти гріла, гріла і душу мою

І в узголів’ї сиділа тихо, поки не засну.

Учениця:

Ти ж мене, бабцю, любила, більш ніж себе берегла

Словом, слізьми освятила шлях мій в життя від села.

Вчитель: Пом’янемо померлих бабусь хвилиною мовчання.. але життя продовжується, і як говорять у народі «Живі думають про живе», отож повертаємося до наших любих онучат.

Учениця:

Багато в бабусі турбот - не злічить

Одній всю роботу не легко зробить.

І хочеться вам милі таке усім сказати:



Разом: Ми будемо бабусі завжди допомагати.

Учень:

Дуже нездужає наша бабуся.

Я за недужу бабусю боюся.

Каже бабуся: «Уже я стара».

Каже бабуся: «Вмирати пора»

Учениця:

Що ти, бабусенько, ти молоденька

Тільки натруджена, тільки сивенька.

Учень:

Бабусю, дай ручку твою поцілую,

За шийку тебе обніму.

І щічку погладжу

Ти знаєш, бабусю, як дуже тебе я люблю.
Учениця:

І ти мене любиш, хоч я неслухняна,

Частенько і шкоду роблю.

Та ти все пробачиш, мене поцілуєш

Я тебе дуже люблю.

Учень:

А моя бабусенька приїхала здаля,

Ще й гостинці привезла з рідного села.

Я до неї серцем любо пригорнуся,

Хай сіяє сонце, як моя бабуся.

Вчитель: Дорогі бабусі! За щоденними турботами ми не маємо часу подякувати за добро, яке ви зробили для дітей, онуків, правнуків. Ніжні і щирі слова говорили вам онуки. А зараз надаємо слово вашим дітям.

Виступ мами учениці класу.

Милі наші матусі!

Ми вам шану складаєм,

І признатися мусим,

Що без вас нас немає.

Ви нас, рідні, зростили,

Нам життя дарували

І безмежно любили

Від біди захищали.

Тож сьогодні я хочу вам спасибі сказати

За неспані ночі, за тривоги багаті,

За натруджені руки, що не знають утоми

За хвилини розлуки, як не ладиться в домі.

Ви завжди у роботі, на вас кинуті діти,

Повсякденні турботи, нема часу й хворіти.

Густі зморшки покрили ваше добре лице.

І все менше в вас сили – пам’ятати б про це.

Ми Вас любимо щиро, люблять вас і онуки.

Всім здоров’я вам миру , і цілуєм вам руки.

Дарують квіти бабусям.

Батьки виконують пісню «Смерекова хата» сл. М. Бакая, муз. П. Двірського)

Учениця:

Ой заграйте, музики,

Маю гарні черевики

Починайте скоріш грати

Бо хочеться танцювати.

Учні виконують український народний танок.

Учень:

У тата і мами також є матуся –

Це лагідна наша рідненька бабуся.

Бабусю свою дуже я люблю

Нехай відпочине – я все пороблю.

Учениця:

Я поратись буду цілісінький ранок

Зготую на кухні чудовий сніданок.

Начищу картоплі, наріжу цибулі,

Зроблю вихідний для своєї бабулі.

Учень:

Я своїй бабусі пісню заспіваю

Вона для мене сонечко й краса.

Подібної до неї я не знаю

Коли б зшукав всю землю й небеса.

Дівчатка виконують частівки

А моя бабуся мила. Ми твої слова розважні

Це вона мене зростила. Пам’ятати будемо

Вчить мене усе робити, Життя твого науку

Щоб на світі легше жити Понесемо в люди
Хай тебе в своїй опіці Ми бабусі помагаєм

Бог не покидає Посуд миємо під краном

Хай тобі міцне здоров’я Витираєм тарілки

Й силу посилає. І збираєм черепки.


Ой, бабусенько, рідненька. Я своїй бабусі милі

Чарівниченько любенька, Завжди помагаю,

Твої руки золоті Усі чашки перемила,

У невсипущому труді Миски починаю.


В мене бабця ще бадьора Ми концерт підготували

І працює цілі дні В нього душу свою вклали

А в зимову мені пору Як сподобалося вам,

Галушки варить смачні. То плещіть завзято нам!



Вчитель: Закінчується наше свято. Бабусі брали активну участь у ньому. Тож настав час визначити: хто був сьогодні найкращою бабусею? Як ви думаєте чия бабуся сьогодні була найкращою?

Діти: Моя! Моя!

Вчитель: Отже за рішенням онуків нашого класу медаллю: «Найкраща бабуся» нагороджуються всі бабусі нашого класу!

Діти вручають бабусям медалі.

Вчитель: Скажіть, чим славиться народ України, яке основне багатство та скарб? Є така легенда.

Наділяв Господь людей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики. А що ж дісталось Україні? Так неоціненний дар України, який славить її на цілий світ – це пісня. І ми радо послухаємо пісню у виконанні бабусі і її доньки.



Виконання пісні бабусі і доньки.

Вчитель: А зараз діти починають молитву до Богородиці за наших бабусь.

Богородице – мати! Я молюся до тебе

Пречистая Діво! За матусю і неньку -

Тобі дяку складати Зачинательку роду

Я беруся несміло За бабусю рідненьку.
Даруй, матінко Божа Хай ніколи бабуся

Їй життя довге й миле. Наша горя не знає

Кожна днина пригожа Поможи їй молюся

Дає хай її сили. Преподібна, благаю.


Любов наша до неї Побажаєм вам сто років жити

Завжди світла і чиста Без горя, сліз і без журби!

Молю серцем, душею: Хай з вами буде щастя і здоров’я

Будь же з нею, Пречиста. На многії літа і назавжди.



Заключне слово вчителя.

Дорогі, діти! Шановні батьки! Бережімо бабусю, як фіалку в росі бережімо! Щоб не сипались сльози так щедро, щоб не в’яла вона.


Бережімо з любов’ю, усім серцем: і зримо й незримо,

Усією душею бережім; бо бабуся – одна.

Не згинаймо своїми турботами нижче землі.

Не обтяжуймо плечі розкриленим сміхом малечі

Огорнімо їх щиро піснями дзвінких журавлів.

Бережімо бабусю і бабусині стомлені руки,

Вони теплі й шорсткі, ніби тільки – но спечений хліб.

Хай ще довго ці руки колихають кирпатих онуків.

Тільки їх бережімо.. Бо в бабусі вони золоті.

Бережімо бабусю і бабусині стоптані ноги,

Скільки сходжено ними по важких крутоярих стежках.

Для дітей вони стали за широку життєву дорогу.

І бабусині ноги вже онукам протоптують шлях.

Бережімо бабусю і очей її чисті озерця,

Дві цілющі криниці, два глибоку, ясні джерела.

Бережімо бабусю, бережімо бабусине серце,

Щоб бабуся ще довго, щоб ще довго із нами жила.

ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ ХЛІБ

Для учнів 3-4 класів



Мета: узагальнити і систематизувати знання учнів про історію хліба, про етапи достатку і голоду в житі українського народу, в житті кожної сім’ї , його роль в українських звичаях і обрядах; виховувати любов, повагу, шанобливе ставлення до хліба, до людей, які його вирощують.

Оформлення зали: колоски, пшеничний сніп, серпи, коси, діжа з тістом, хлібна лопата, плакати з написами про хліб:” Хліб – це кров життя, политий рясно хліборобським потом“ ”Хліб – батько, вода – мати “, ”На чорній землі білий хліб родить “, ” Без солі й без хліба немає обіда “,” Хочеш їсти калачі – не сиди на печі “.

Дійові особи:

Чумак

Лоцман

Човняр

Пастух

Козак-пасічник

Хлопчик

Батько

Мати

Дівчинка

Жнець

Жниця

Женці

Господар

Господиня

Учень

Учениця

ХІД СВЯТА.

Учень:

А чому так радість сяє

У очах малих?

Бо сьогодні – день врожаю,

Коровай гостює в них
Учениця:

Він шишкатий і рум’яний,

Ліг на шитий рушничок.

А на тому короваї –

Солі білої дрібок.

Учень:

І калини грона повні

Червоніють без прикрас..

Короваю, гість шановний,

Звідкіля прийшов до нас?

Учениця:

Коровай прийшов із поля

Коровай під сонцем ріс.

Пахне сонечком він красним, пахне полем, колосками

Цей хороший коровай.

Учень:

У стінах храмів і колиб

Сіяє нам святково

Як сонце випечений хліб

І виплекане слово.

Учениця:

І люблять люди з давнини,

Як сонце не згасне

Свій духмяний хліб ясний,

І рідне слово красне.

Учень:

Бо як запахне людям хліб,

Їм тихо дзвонить колос,

І золотом сіяє сніп

Під жайворонка голос.

Учениця:

І, мабуть, тому кожну мить

Бешкетнику – харцизі

Їх слово батьківське звучить

Як заповідь у книзі.

Учень:

Цей сплав чудесний, золотий

З яристих зерен літер;

«Не кидайсь хлібом, він – святий.

Не кидай слів на вітер!»

Вчитель:

Хліб! Яке щастя, яке добро, що є хліб на світі! Спочатку він у землі, потім у борошні, нарешті ми його бачимо на столі. Хліб, народжений працею, зарум’янений , пахучий, вірний наш годувальник. Споконвіку називали хліб святим. Ще з давніх – давен люди складали на честь хліба радісні пісні, де з любов’ю говорилось про святість хліба, про його велич. Прославляйте хліб та людей, які його вирощують.



Театралізоване дійство

Учень:

Йде чумак співаючи пісню.

Над річкою, бережком

Ішов чумак з батіжком

Гей, з Дону додому, гей.

З плечима свитина.

Ще й латаная торбина.

Гей, дочумакувався, гей.

Мені шляху не питать

Далі степом мандрувать.

Гей, долю доганяти, гей!

Ой втомився чумакувати!



Чумак:

Нарешті знайомі місця. Рідня й товариші будуть раді. Що повернувся живим і здоровим, та ще й повен віз товару доставив: риба, сіль, олія. Що то значить чумак! Нема козака кращого від чумака.



Лоцман:

Е –е – е , не скажи, брате, чумаче! Ти степом мандруєш і героєм чуєшся, а я човни веду по батькові – Дніпрові через пороги. Нема козака кращого за лоцмана!



Човняр: А то б подолав ти ті пороги, аби я човна доброго не зробив? То ж моя Чайка між порогами неслася. Нема козака кращого за човняра!

Пастух:

Ач, розумні які! Бо повернулися з походу, чи з чумакування, а вам все подадуть. Добре на ситий живіт героями бути! Нема козаків кращих за пастухів!



Старий козак – пасічник:

А про мене старого й забули? А як м’яса, каші наїстеся, то тоді будете кричати:»Де ж бо мед?» То, мабуть, я хоч і старий, та найголовніший. Але я так просто про себе не скажу, бо знаю, що є хтось головніший і за мене і за вас!



Чумак:

То мабуть, курінний!



Пасічник:

Ні! Ні! Бери вище!



Лоцман:

Ну, тоді, кошовий!



Пасічник:

І знову не те, є ще головніший.



Човняр:

Головнішого, ніж гетьман, в Україні немає!



Пасічник:

Може, може! Сідайте краще зо обід. Їжте куліш, м'ясо, ласуйте медом.



Всі сідають навколо казана, беруть ложки.

Всі:

А хліб де?



Пасічник:

Отож і воно! Без хліба не до обіда. Коли є хліба край – то під вербою стіл і рай. А як хліба ні куска, то і в палаці тоска, і любов гине, і бесіда суха, і рибка бридка. Так хто ж найголовніший? Здогадались? Звичайно, хліб!



Всі козаки, крім пасічника сходять зі сцени. Виходить хлопчик.

Хлопчик:

Я згоден з тобою, мудрий козаче, славний мій прадіде! Я знаю з самих малих літ, що хліб – всьому голова, що хліб, то найбільше багатство людей, хліб – це сила і слава країни.



Пасічник: Я радий, хлопче, що і в ваш час цінують хліб так, як шанували його ми – запорізькі козаки. Козаки – майстрові люди: вони і чумаки, і човнярі, і лоцмани, і кожум’яки. Але всі вони однаково поважали, шанували працю хліборобську, бо знали – вище хліба немає нічого! А чи знаєш ти, хлопче, що в історії хліба були сторінки світлі, як поле пшеничне, були чорні, як випалена земля, червоні, як кров людська.

Учень:

Маяло житечко, маяло, як у полі стояло.

А тепер не буде маяти, а буде у стодолі лежати.

Учениця:

До межі, женчики, до межі

Бо мої пиріжечки у діжі.

До краю, женчики, до краю.

А коровай вам покраю.

Сцена випікання хліба.

Учень:

Нелегка робота пекти хліб. Недаремно казали:»І дурень каші наварить, а хліба – не всяк розумний спече».



Учениця:

Випікання хліба було священним дійством. Діти допомагали матері висадити паляниці у піч. Виходили з хати, щоб хліб не злякати, поки він буде рости.



Мати:

Звівсь хлібець на ніжки, та мерщій із діжки.

Печу, печу хлібчик дітям на обидчик.

Беру, беру папку, кладу на лопатку, шусть у піч.

Коли діти чули запах спеченого хліба, то стукали у двері.

Діти:

Дозвольте, мамо, до хати увійти

Хліба з печі вийняти допомогти.
Мати:

Заходьте, діти будемо хліб виймати, на рушник його викладати.

Без ніг, без суставів хліб на ніжки став із діжки.

Мати дає дитині хліб, та кладе хлібину на чистий рушник. Мати прикриває хліб рушником примовляючи: «Хай хліб відпочине та господаря діждеться».Заходить батько, миє руки, сідає до столу.

Батько:

Що то на столі лежить, ще й квітами вкрита?



Мати:

То, батьку, хліб спочиває, господаря з поля чекає.



Батько:

То треба його дітям дати!



Мати:

Господаря просимо!



Батько:

Мати у хаті – господар при хаті.

Без матері – хата сирота, без батька – вдова.

То ж тоді, мати, хліб брати, дітям слово казати.



Мати перекидає рушник з хліба через ліве плече, бере хліб у праву руку – ніж, відрізає скибочку і говорить.

Мати:

Оце тобі, донечко, наша рідна. Гарною зростаєш, батькам допомагаєш. Хай не обходить тебе щастя й доля. Щоб тебе люди шанували, а хлопці – цілували – ось тобі цілушечка.

А це тобі Іванку. Рано синок встає, всьому лад дає. Рости здоровим та дужим.

Дівчинка відкушує шматочок і кладе на стіл.

Дівчинка:

Фе, Який поганий!



Мати:

Так ніколи не можна говорити про хліб . Хліб треба поважати.



Дівчинка показує на Іванка.

Дівчинка:

Іванко теж не шанує хліба. Не доїв на дворі шматочок і кинув на землю.


Мати:

Ой, як погано. Топтати хліб не можна. Хліб дає людям життя.



Дівчинка:

Я більше ніколи не буду так робити й нікому не дозволю.



Мати:

Не кидайсь хлібом, він святий, -

В суворості ласкавий,

Бувало каже дід старий,

Малечі кучерявій.

Не грайся хлібом, то ж бо гріх! –

Іще до немовляти,

Щасливий стримуючи сміх,

Бувало каже мати.

Бо красен труд, хоч рясен піт,

Бо жита дух медовий

Життя несе у людський світ

І людські ріднить мови.
Виконують «Пісню про хліб» (музика в. Вітлена, слова П. Коганової)

Навесні посію зерна в полі чистім,

Хай над нами світить сонце променисте
На веселім вітрі зашумить колосся,

Стане золотою урожайна осінь


А коли помелють, борошном назветься

На заводі пекар хліб спече з любов’ю,

Скаже:“ Любі діти, їжте на здоров’я.”
Учень: Ой, як стало темно. Ця сторіночка історії чорна, як ніч.

Учениця: Дійсно ніч, страшна довжелезна ніч лягла на землю України. Чорне вороння зграями ширяло над чорними селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

Учень: Тягнулась довга ніч голодомору в Україні.

Учениця: Свійських тварин в селі вже не було, не було й собак і кішок. Горобці й ті з острахом з’являлись на вулицях.

Учень: Все було з’їдене. Їли живе й неживе. Варили шкіряне взуття, тирсу й полову. На полях, після того, як розтанув сніг, виловлювали ховрашків, кротів, мишей та інших гризунів – все з’їдали.

Учениця: А вночі сниться і сниться нав’язливий сон. Білий хліб. Ось такий хліб.

Шматочок хліба кладуть біля снопика пшениці.

Учень: А моя бабуся – живий свідок тих страшних років. Ось такий шматочок хліба міг би зупинити трагедію.

Розповідь бабусі про голодомор в Україні.

Учень:

На скибку хліба я дивлюся,

Рум’яну, білу, запашну,

На скибку хліба я молюся,

До неї руку протягну.

Учениця:

Молюсь за тих, хто скибки тої

Не дочекавсь, заснув навік.

Зими голодної, лихої

В той чорний, тридцять третій рік.

Учень:

Молюсь за нас дорослі й діти

Щоб не зазнали бід отих

Нехай поняття хліб, життя і жити

Завжди належить до святих.

Учениця: Запахло в селах свіжоспеченим хлібом. Зазолотіли пишні паляниці на білих вишитих рушниках, зазвучали радісні пісні.

Учень: Хліб був присутній у всіх українських обрядах. Коли народжувалася дитина, то провідувати її йшли з хлібом, щоб дитина була красивою, багатою.

Учениця: Сватати дівчину теж ішли з хлібом. Благословляли на шлюб дитину теж хлібом на рушниках.

Учень: Коли мати проводжала сина у далеку дорогу, то давала йому хліб у рушнику.

Вчитель: У гості теж йдуть з хлібом. В останню дорогу проводжають людину – теж кладуть хліб з сіллю на віко. Є і обрядовий хліб. На щедрий вечір – пекли пироги, а на Великдень – Паску. На 40 святих пекли жайворонків із тіста, з якими діти закликали весну, на свято Маковея пекли шулики, на свято Андрія – круглі коржики – калиту.

Хліб дає нам життя – так кажуть у народі.



Обряд обжинок.

Учень:

Літо, літо, літечко!

Вже достигло житечко,

І пшениця, і ячмінь,

Золотіє далечінь.

Звертається до хлопчика - колоска

Учениця:

Колосочку, колосе, мудра голова:

Розкажи нам, колосе, чи скоро жнива?

Учень – колосок:

Вже не за горами золоті жнива.

Вже до землі хилюся я, повнісінький зерна.

Діти збирають розкидані колосочки, роблять букет.

Колосок до колосочка, мов стіна,

Золота стоїть пшениця наливна.

1-й жнець: У неділю поранесенько, найняв женців Ковалесенько.

2-й жнець: А женці ті все добірнії, хлопці та дівчата молодії.

3-й жнець: Завів їх на нивоньку, на яру пшениченьку.

Коваленко: Жніть женчики не вгинайтеся, назад себе не оглядайтеся.

Виконують пісню «Ой на горі жита много». Виходять косарі з косами, обігрують пісню «Вийшли в поле косарі»

1-й жнець співає: Ой жни, дівча, пшениченьку

Та й не думай собі.

Буде тая пшениченька

На коровай тобі.



2-й жнець співає: Ти, дівчино, чорнявая, ти, дівчино, біла.

Чи ти в полі не робила, що не загоріла?



1-а жниця співає: А я в полі, легінику, жала і в’язала.

Але своє біле личко хусткою вкривала.



2-а жниця витирає чоло: Ой жала я жито, жала

І дуже пильнувала.

У день по три копи нажинала.

Я ж думала, що три копи,

Оглянулась – аж три снопи.

1-а жниця: Ой жали ми нивку із гори в долинку

Від кінця до кінця вижали за сонця.



Виконують пісню «Кругом женчики, кругом»

3-й жнець: Золотії серпики бряжчали

Поки сього жита дождали.



4-й жнець: Тепер уже не будуть бряжчати, а будуть у коморі лежати.

Вчитель: Коли закінчувались жнива, люди квітчали останній сніп, як і ми зробим це з вами.

Разом усі прикрашають сніп.

Вчитель: Останній сніп – це «оселедець» або «дід». Колись його урочисто несли в село, віддавали господареві, а він ставив його на покуті. Це означало, що в цього господаря вже жнива закінчились й у хаті є достаток і хліб. А на полі залишали жменю невижатих колосків. ЇХ теж прикрашали стрічками, називали «бородою» або «козою», «перепілкою». Колосся заламували до землі, зерно з них висипали, клали хлібину, сіль, воду. Примовляли при цьому: «Оце тобі, борода, хліб, сіль і вода».

Діти прикрашають «бороду»

Жнець: А коли закінчувалися жнива, то женці качались по стерні, щоб спина не боліла й легко було жати наступного року.

Жниця: Ми на тобі жили, силоньку положили.

Женці: Бувай здорова, ниво, що сто кіп

Жита вродила, ще й пшеницю та й овес.

Буде ситий рід увесь!

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка