Традиційні та народознавчі свята у школі І ступеня



Сторінка9/11
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Господиня.

Ой і молодці, ой і загад­ки відгадують.



З’являється циганка підходить до діда.

  • Позолоти, дорогоцінний рученьку!

  • Всю правду скажу, сім міхів гречаної вовни набрешу,

  • Скажу про те, як на вербі груші ростуть, а дід з бабою на печі гречку сіяли та решетом воду возили. Не маєте золотого, дайте срібного, бо мідяків уже ніде ховати. Повнісінька торба!

Циганка бере діда за руку

  • Закрий очі, я пошепчу, щоб грошики до тебе прийшли

Щось шепоче. Витягає в діда з кишені гаманець.

Циганка підходить до господині.

Циганка.

Я циганка молода,

Спритна та завзята,

Я вам карти розкладу,

Чи на щастя, чи біду.
Будеш гарно працювати —

Значить з того будеш мати,

Якщо будеш ти ледача,

То не буде тобі вдачі.


Кохання, бачу, в тебе є,

Воно покою не дає.

Твоє кохання надто щире,

Живіть ви в спокої і мирі.


Гей, подруги, всі сюди,

Давайте затанцюємо,

Господині і гостям

Усмішки подаруємо.



Діти виконують циганський танець.
Господиня.

А ще купила я чудові

Собі дві ложки кольорові.

В дитинстві гратись ми любили,

Картоплю ложкою носили.

І, в решті, той перемагав,

Хто з нею швидше прибігав,

Скоріш картоплю в глечик клав,

І ложку друзям віддавав.

Гра «Поклади у глек картоплю».

Хлопці.

Ой щось нам їсти за­хотілось,

Чи є щось у вас їстівного?

Діти виконують українська народна пісня «Наші хлопці вареників хочуть».

Наші хлопці вареників хочуть (2р.)

Навари милая (2 р.)

Навари у-ха-ха, мила чорнобривая.

А я дров не маю, ви мої хороші,

А я дров не маю, хлопці мої гожі.

Нарубай милая (2 р.)

Нарубай, у-ха-ха, мила чорнобривая.


Я рубать не вмію, ви мої миленькі,

Я рубать не вмію, мої соловейки.

Научись милая (2 р.)

Научись у-ха-ха, моя чорнобривая.

А я сил не маю, ви мої хороші,

А я сил не маю, хлопці мої гожі.

Не балуй, милая, навари милая.

Пирогами пригости, мила чорнобривая.



Дівчатка.

Щоб вареників вхопити,

Треба вам їх заробити.

Хлопці.

Нумо, хлопці-молодці,

Давайте затанцюємо.

І дівчатам, й господині

Танок подаруємо.

Учні виконують танок-запрошення.

Українська народна мелодія в обробці Т. Потапенко

Господиня.

Ох і хлопці, ох і жваві,

Сміливі, хитрі і лукаві.

Ну що ж, вареники приготували,

І на вас усіх чекали.

їжте і ви, гості, просимо щиро,

Вареники наші з картоплею і сиром,

Вареники не погані.

Вареники у сметані.

Діти виконують танець з варениками під супровід пісні «Зелене жито»

Господиня.

Вже сонце сідає і бджілки гудуть,

Вітерець повіває, хмарки пливуть,

І квіточка легко голівку гойдає,

І тиха музика в серці лунає.

Та музика — радість, надія, кохання

До неба, до краю, до щастя бажання,

Співати від серця і танцювати,

Щоб радість собі і навкруг дарувати.
КВІТЧАСТА ХУСТКА

Для учнів 3-іх класів (колективне свято)



Мета: Ознайомити дітей з традицією українських жінок носити гарні різноманітні хустки на голові; вчити шанувати українські народні традиції; збагачувати словниковий запас учнів новими словами; виховувати почуття гордості за рідний край; бажання знати і оберігати духовне надбання народу.

Оформлення зали: Хустки з різноманітними орнаментами; зал прикрашений, як світлиця, плакати з написами «українському роду нема переводу», «Два кольори мої два кольори», «квітчаста хустка – то вічний дарунок на щастя, на спомин тобі»; квіти в вазонах, в букетах.
ХІД СВЯТА.

Дівчатка, бабусі, мами в українському вбранні з хустинами на плечах.

Бабуся вишиває рушник і тихесенько наспівує. Дівчинка виконує домашні завдання.

Учень:

Гарна, велика країна моя,

Є в ній озера, річки і моря.

Гори високі, степи і ліси, -



Скільки багатства, скільки краси!

Учениця: Погляньмо навкруг! Природа постає в усій красі. Навколишній світ святкує свою молодість – весну. Буйним цвітінням квітів, дерев, трав, багатоголоссям пташиного хору.

Учень: Квіти, квіти. Вони біля нас завжди і в горі, і в радості.

Учениця: Я бачила багато квітів на лузі; у лісі; на клумбах парку; на вулицях нашого містечка; у нашій кімнаті – живі квіти.

Учень: А ще квіти малюють, вишивають на скатертинах, фіранках, квітами розмальовують посуд.

Учениця: Колись у селах розмальовували печі, стіни в хаті. Моя бабуся тримає сухі квіти за образами.

Учень: А ще квітами вишивали наш український одяг: сорочки, фартухи, рушники.

Учениця: Дівчата плели віночки з квітів, а висушені квіти використовували як ліки.

Дівчинка складає все в портфелик, підходить до бабусі, обнімає її, показує малюнок з квітами, говорить: А ще квіти дуже гарно малювати. Поглянь, бабусенько, які чудові намалювала! Правда ж красиві!

Бабуся: Так, онучко. Ну що, все вже виконала?

Дівчинка: Та мабуть, все крім твору.

Бабуся: А що за твір?

Дівчинка: Та, треба написати твір на тему «Хустка, хустина, хусточка2

Бабуся: Ой яка гарна тема!

Дівчинка: Що в ній гарного7 та зараз в хустках ніхто не ходить, окрім старих. Та й баба Пріська як накрутить собі кучерики, та губи підфарбує, то їй і хустка не потрібна.

Бабуся: Е, не кажи такого. Ти не права.

Дівчинка: Що там не права. Що про цю хустку напишеш? Нічого особливого – звичайна хустка – чотирикутний шмат тканини і все.

Бабуся: Оце ти так гадаєш?

Дівчинка: Та не лише я, а всі учні нашого класу в цьому впевнені.

Бабуся: Невже.

Дівчинка: Так.

Заходить мама з сумками, дівча підбігає до неї і цілує.

Мати: Що тут у вас за голосні розмови?

Бабуся: Та каже твоя дитина, що хустка – це шмат тканини і все.

Мати: Наталочко, хустка – це оберіг жіночої вроди.

Наталка: Ой, яка там врода? Ти ось яка красива, а як напнешся отим великим платком, то неначе ота стара баба Химка.

Мати: Можливо, можливо. Але в ній тепло. Доню, побіжи до своїх однокласників і сусідських дітей та запроси до нас на чашечку чаю.

Наталка: А ти, що тістечок купила?

Мати: Купила, купила, ну то біжи!

Наталка: Я зараз, миттю!

Дівчинка вибігає.

Бабуся: Доню, ти щось придумала?

Мати виймає пакунки з сумки.

Наталка:Авжеж!

Я зараз побіжу до Марії Федорівни, до Катерини Пилипівни і ще до когось, нехай вони прийдуть до нас у своїх найкращих хустках. А ви, мамо, дістаньте зі скрині вузлик з нашими найкращими хустками, розвісьте по хаті, зробіть ніби виставку, добре? То нашим діткам і розкажемо, що хустка – супутниця всього нашого життя. Ну я побігла, я швидко повернуся.



Бабуся: Біжи, біжи, доню. Я все зроблю.

Бабуся піднімається, відкладає вишивання, дістає вузлик зі скрині, розкладає хустки та співає пісню «Твої рушники»

Задрімали на калині золоті жар птиці,

Заглядали зорі сині у вікно світлиці.

Тільки ти не помічала, як горіли зорі –

Вишивала, вишивала золоту узори.



Чується стукіт у двері.

Бабуся: Заходьте, відчинено.

Заходить дівчинка пов’язана білою хусткою.

Юля: Добридень. Дозвольте, бубуню?

Бабуся: Звичайно, звичайно. Заходь Юлечко.

Юля: Що тут трапилося? Забігала Наталка, як вихор, нічого не сказавши, крикнула з порогу: «Біжи швиденько до мене». Я думала що з вами щось трапилося? Прибігла, навіть хустку не зняла.

Хоче зняти хустку.

Бабуся: Ні, ні не треба. Не знімай, хай буде так. Допоможи мені розвішувати хустки.

Юля: А для чого?

Бабуся: Та, так треба.

Юля: Ой, яка гарна хустка, а ця ще краща.

Бабуся: А ти, яка тобі сподобалася – на плечі накинь.

Чується стукіт, до світлиці заходять молодиці й бабусі з малими дітьми. Мати проводить всіх до хати, запрошуючи.

Мати: проходьте, проходьте. Ми вчасно, їх ще немає. А, Юлечка, добридень.

Юля: Здрастуйте.

Мати: Займайте свої місця.

Баба Ганна: Та я ненадовго, бо оцих маляток треба спати вкладати (показує на онучат). Вони в мене, як реп’яхи, куди голка, туди й нитка, куди я, туди й вони.

Бабуся: От і добре. Дитяча пам'ять то велика річ. Виростуть, будуть розповідати свої спогади онукам. Можливо, запам’ятають і сьогоднішню зустріч. Правда, діти?

Дітлахи кивають голівками, в цей час чується гомін, стукіт у двері, заходять однокласники Наталки.



Учні: Доброго вам здоров’я!

Дорослі відповідають на вітання.

Мати: Здрастуйте, здрастуйте! Проходьте, ми вас чекаємо, без вас нічого не починаємо. У нас для кожного з вас знайдеться місце і слівце.

Всі сідають, Наталка заходить у хату останньою.

Наталка: Оце тобі й на, як наша світлиця розквітла. А хусток скільки, де ви їх назбирали?

Мати: Почекай, почекай! Почнемо все по черзі.

У цей час до Наталки підбігає дівчинка Віта у віночку, кланяється тричі, вдає з себе молоду, всі сміються крім Наталки.

Віта: Просили мама, просили тато і я прошу, щоб ви приходили до мене на весілля.

Наталка роздратована: Ти ще, дівча, підрости. Ба, яка молода знайшлася.

Дівчинка пхикає, схиляє голову і має намір іти до своєї бабусі, але її переймає Наталчина бабуся Орина.

Бабуся: Ну що ти, Наталочко, вона ж в молодої грається, як це колись було. Правда, Віточко? Спасибі твоїм батькам і тобі, неодмінно прийдемо до тебе на весілля. А ще дозволь хусткою тебе перев’язати.

Віта: Перев’язуйте, перев’язуйте.

Бабуся: Оце тобі хустина, щоб у тебе була хороша дитина. Так говорять, коли перев’язують молоду.

Віта: Спасибі1

Мати: А можна і мені, Віточка, тебе перев’язати?

Віта: Так, звичайно.

Мати: А ще говорять: Оце тобі платок, щоб перший був синок.

Віта: спасибі. Тепер у мене аж три хустки, а як буду заміж виходити , то в мене буде аж багато хусток, правда, бабусю?

Підходить до своєї бабусі.

Баба Ганна: Так, так, а тепер тихесенько посидь та послухай

Дівча не вгамовується

Віта: А я як у Іванка була на весіллі світилкою, перев’язували мене і світильними хустками.

Бабуся: Правильно, Віточко, ти маленька, а бач, більше нашої Наталки знаєш.

Учениця: А можна я ще додам?

Бабуся: Так.

Учениця: Молоду на весіллі за молодикували, так розповідала мені мама. Покривали її хусткою.

Бабуся: Ану, шановні господині, покажіть і ви, свої весільні хустки, якими Вам свекруха покривала голову. То подивіться, які барвистокрилі українські хустки. Вони ніби несуть у собі осяйні мелодії наших квітів. Це справжнє диво.

Учениця: покривання голови молодої наміткою, або хусткою означає перехід її під владу чоловіка, та те, що дівчина відтепер стає заміжньою жінкою, господинею цього дому.

Учні демонструють обряд покривання голови молодої.

Учень: хустка, якою покривали молоду, зберігалася все життя. На весіллі молодого й молоду, як виводять з-за столу, тримають не за руку, а за хустину, бо голою рукою не можна брати, щоб молоді не були все життя бідними.

Бабуся: Я вам зараз покажу.

Обводить Віточку і хлопчика кругом столу, як молодих.

Виконують пісню «Квітчаста хустка» музика В. Кононенка, слова В. Юхимовича.

Учениця: А я знаю, що колись весілля були гучні. І в суботу, кожну дружку перев’язували хусткою. А боярів у молодого перев’язували руку носовими хустинками.

Учень: А в неділю всіх гостей батьки молодих перев’язували хустками і рушниками в знак вдячності, що прийшли відзначити щасливу мить молодого подружжя.

Учениця: Два рушники – старостам,

Третій – молодому,

Іще йому подарую хусточку шовкову.

Подивлюсь на молодого,

Йому усміхнуся,

Та з Василем молоденьким

На вік заручуся.

Мати: Маю хустку вишивану

На чотири кінці

Кого люблю, поцілую

Стану на колінця.



Учень: І тоді козак звертався до коханої.

Дай же, дівчино, хустину

Може я в бою загину.

Закриють очі темної ночі, легше в могилі спочину.



Учениця: І помандрувала світом разом із козацькою піснею і славою українська хустка. А носив її козак завжди біля серця, була вона йому оберегом не лише від ворожої кулі, тяжкого полону чи товаришевої зради, а й від забуття матері – України.

Учень: якщо козак гинув у бою, тією хустиною прикривали козакові обличчя, щоб хижі птахи очей козацьких не клювали.

Учениця: Якщо козака хоронили з військовими почестями, тіло його вкривали червоною китайкою, а вишиту хустину клали на сідло його коневі, якого вели за домовиною.

Учень: А я чув, як бабуся читала Шевченка поему «Хустинка».

Ой, хустино, хустиночко,

Мережана, шита.

Тільки й слави козацької –

Сіделечко вкрити.

Ведуть коня вороного,

Розбиті копита.

А на ньому сіделечко

Хустиною вкрите.

Бабуся: Давайте заспіваємо пісню про червону хустину.

Виконують пісню «Червона хустина» музика з. Остапенко, слова А. Малишка.

Учениця: Зараз і в поминальний день вішають хустки на хрестах. А для чого це?

Бабуся: Це день в знак пошани і скорботи перед померлими.

Наталка: Бабусю, а чому в цей день ви напинаєте чорну хустку?

Бабуся: Чорну хустку напинають не лише в цей день, а і тоді. Коли помирає людина. Близькі в знак скорботи пов’язують чорну хустку.

Мати: А можна мені розповісти історію про хустку тернову?

Бабуся: Звичайно. А ти знаєш, яка вона, ота хустка тернова?

Мати: Так. Показує і починає розповідати.

Слово до слова - хустка тернова.

Квітка до квітки – весна.

Слухає вечір нашу розмову.

Ту, що на світі – одна.

Доня питає – серденько крає:

- Чом називається так?

Відповідаю, ніби зітхаю:

- Долі тернової знак –

Доня сміється. Очі – як зорі.

Доня не знає про те,

Скільки тернові бачили горя,

Як безнадійно терен цвіте.

Учениця: Мамо, можна я продовжу.

Рік тридцять третій клятий. Холодний.

З голоду пухне село…

Вже моя мати встати не годна:

Смерть опустила крило…

Бабця не плачуть – тихо зітхають.

Хустку – єдине добро –

У Могильово – Подільськім зміняють

(Боже, як було) на жита відро.

Потім робили – хустку купили.

Та почалася війна.

Й разу на свята її не наділи

В скрині лежала вона.
Учень:

Рік сорок шостий – жити не просто

Після такої тяжкої війни.

Ходить і ходить непрошеним гостем –

Батько убитий у мамині сни.

Бабця не плачуть – тихо зітхають.

Хустку не стануть носить.

Знову на трави якісь поміняють

(Боже, як бабці на обмін щастить).

Потім робили – хустку купили.

Я пам’ятаю той день:

Бабця – купили, мама – наділи,

Я доторкнувся лишень.

Мати:

Доня сміється. Очі – як зорі!

Світ мій від цього ожив,

Доня кепкує: Довго говориш!

Значення слова скажи!


  • Вибач. Згадалось все при нагоді,

Відповідь іншу не жди:

У нашому роді, у нашім народі,

Так повелося завжди.

Наталка: Щось ви таке сумне розповідаєте, он, які красиві хустки у вас, а ви.

Баба Ганна: Справді, Орино, давай краще хай дітвора побачить для чого ще потрібна хустка. Ану робіть швиденько коло. Присідайте. Граємо в гру «Хустинка»

Дівчинка ходить по колу і під час руху говорить, комусь в той час підкладаючи її.

Дівчинка: Я хустинку ношу, кому схочу покладу,
Я хустинку ношу, в коло жабку виводжу.

Гра продовжується кілька разів, поки не набереться 4 – 5 «жабок».



  • Ну досить, досить! Судіть жабок. Хто буде люстерком? Юрко?

  • Що першій «жабці» зробити?

  • Пошукати під оплески хустину.

  • Що другій «жабці» зробити?

  • Проспівати пісню про хустинку

  • Що третій «жабці» зробити?

  • Затанцювати таночок з хустинко.

  • Що четвертій?

  • Зав’язати по різному дівчат хустинкою.

  • Що п’ятій зробити?

  • А п’ятій зав’язати очі і пограти в «Панаса»

Мати: Що ж. Перша «жабко», виконуй завдання. Ти хустинку пошукай, де сховали – відгадай.

Дівчинка шукає під оплески хустинку.

Мати: Друга «жабка» виконує пісню. А яку?

Дівчинка: Пісня «Хустинка». Музика Філіпченка, слова Крищенка.

Добрий звичай мрійним птахом лине

І

І не стомить пружного крила,



Мов голубить бережно хустина

Вроду українського села.



Приспів:

Хустина, хустина, чи білі, чи синя

Мені ти миліша усяких обнов

Хустина, хустина, як ласка родинна

Як вірності пісня про щиру любов.

ІІ

Гріє серце образ той єдиний,



Що рідніший од усіх людей.

Вийшла мати у новій хустині

Вийшла зустрічать своїх дітей.

Мати: Ну, а тепер таночок.

Дівчата танцюють таночок з хусткою.

Мати: А ви, які чепурні, мов мотрійки, як же вас гарно пов’язали. А тепер п’ята «жабка» буде Панасом.

Діти грають у гру «Панас»

Учень: Хустка рятувала від смерті засудженого до смертної кари, мені розповідала про це прабабуся. Коли дівчина чи жінка здіймала з себе хустку чи кидала на голову смертнику, тоді цього небіжчика звільняли від кари, якщо він погоджувався одружитися саме з цією рятівницею.

Учениця: А мені моя мама розповідали, як їй дарували хустку, коли я народилася.

Бабуся: Так, дітки, так. Свекруха вітала невістку словами: «Вітаю з донечкою, щоб здоровою росла, ввічливою, доброю була, бо твоя донечка – то моя онучка» І співали колискову.

Мати співає.

Ой ну, люлі, люлі прилинули гулі

Сіли на колисці в маленькій хустинці.

А –а – а – а – а.

Стали думать і гадать, чим дитинку пеленать

Чи хустиною, чи шарфом, чи косинкою, чи платком.

А –а – а – а – а.

Стали думать і гадать, чим дитинку пеленать?

Пеленать в три хустини, щоб дрімалось дитині.

А –а – а – а – а.

В одну хустку – сонливую, в другу – дрімливую,

А в третю – щасливую, а в третю – щасливую.

А –а – а – а – а.

Учениця: А я теж знаю пісеньку про хустинку. Її склали поет Крищенко і композитор Уманець.

Бабуся: Ти нам, Оксаночко, заспівай.

Дівчинка співає.

Мама вишила мені квітами хустинку.

Квіти гарні, осяйні: На, носи , Маринко.

Нитка в нитку – кожна з них ніжністю зігріта.

Синя квітка – із весни, а червона з літа.

Цю хустиночку люблю, вишиту нитками

Щось пошию, щось зроблю для своєї мами.

Вчитель: Наші любі діти приготували мамам, бабусям, сестричкам гарні, власноруч оздоблені хустинки. Хоч і невеличкі вони, але дуже дорогі для вас.

Під музику діти вручають подарунки.

Учениця: Хустка в Україні була головним жіночим убором. Незаміжні дівчата не одягали хустки, а були у віночку, тільки взимку поверх стрічки та холодну пору одягали гарну хустку. Хустка була показником смаку й достатку господині.

Учень: Заможні жінки носили очіпки – шапочки, які на потиличному боці мали розтини для шнурівки. Поверх очіпка часто пов’язувалась хустка. Так одягались на Подніпров’ї.

Учениця: А на Львівщині хустку одягали поверх бавниці – тканої червоної стрічки, що обрамлювала чоло.

Учень: На Лівобережжі згорнутою хусткою обвивали голову так, щоб тім’я залишалось відкритим. Кінці з’єднувались у вузли попереду і стирчали ріжками. Іноді зверху накладалась ще одна хустина. Хустка з ріжками до вподоби і жінкам Центральної України.

Учениця: А погляньте на цей головний убір. (Хустка запнута навколо шиї і зав’язана на тім’ї у вузол)

Учень: Подивіться, а які гарні ось ці хустки. Так, саме червоні хустки шанують у Карпатах. (Хустка зав’язана на потилиці і має вигляд двокутників, розправлених з обох боків обличчя, зав’язана ззаду).

Учениця: А ось так модно було на Півдні України (обмотувати одним кінцем шию, а інший звисав на грудях.

Учень запнутий хусткою: А так сьогодні вив’язують хустки дівчата.

Дівчата сміються і знімають хустку.

Учень: Ну годі вже, я краще загадку загадаю.

Спочатку оралося,

Потім в землю клалося,

Тоді проростало,

Під сонцем достигало.

Коли скосили.

Та ще й побили.

Почали сукати,

А потім ткати.

Рівнесенько пошматували,

Малюночок наткали

В магазин послали

А ми гроші заробили

Сестрі й матінці купили,

Та на голівки їм наділи. Що це?

Діти відгадують.

Учениця: А в мене ось яка загадка.

Чотири кінця, два черевця, одне яскраве, друге тускляве.



Діти: Звичайно, це хустина.

Учень: А мою загадку відгадаєте?

Птиця вгору злітала,

Два крила опускала,

А як їх опускала,

Когось накривала.



Бабуся: Бач, Наталочко, а ти казала, що про хустку нічого не скажеш. А скільки загадок знають. А може і прислів’я знаєте про хустку7

Учень: Аякже. Яка родина, така й дитина, яка тканина, така й хустина.

Учениця: красивій дівці чудово і в хустинці

Учень: Яка хустина, така й господиня.

Бабуся: Це ти вірно підмітив, як хустка зім’ята та брудна то господиня нечепура.

Учень: А можна я розповім небилицю про кицю. Я буду вдвох із сестричкою розповідати

Бабуся: Розкажи, щоб всі почули.

Учень: Ти куди мандруєш, кицю?

Та до хлопчика, до Гриця.

Попросив маленький Гриць

Розповісти небилиць.

Та які ж то ти для Гриця

Знаєш, кицю, небилиці?

Ой йому я розкажу

Як я в хусточці ходжу.

А коли ти накриваєш, як на дворі з кимсь гуляєш?

Не гуляю, а літаю,

Лапки вгору піднімаю.

Укриваюся платком

І кручуся я клубком.

А клубочок не простий.

Ніби місяць золотий.

Покотився на поріг.

Опинився біля ніг.

У своїй хустині,

Прямо на перині.

Мати: А ось, яка казка розповідається в нашім краї про чудову хустку.

Колись у нашому селі покохали один одного дівчина й парубок. Та нещасливе було кохання, бо були вони бідні. Дівчина була наймичкою у панському будинку, а хлопця забрали в рекрути (на службу). На прощання кохана подарувала хустину, вишиту своїми руками, таку гарну, що їй ціни не було. Дівчина була майстринею вишивки, через що пани тримали її при дворі, щоб найкращі вироби були у барському домі, не в простих хатах. Як тільки юнак відправився у військо, пани зібрались виїжджати за кордон, до Франції і забрали з собою Галину. Галина зажурилася, бо вже ніколи не зустрінеться з коханим. Та гора з горою не сходиться, а людина з людиною все – таки зустрічаються. Так сталося і з нашими коханими. В одному з боїв Василя було поранено і взято в полон до франції. Коли він одужав, піднявся на ноги та відбув свій полон, то зібрався вертатися на Батьківщину. Зайшов в одну крамницю, там… А там продавалися серветки, підзорними, простирадла, рушники, скатертини, кофтини. Серденько йокнуло в грудях, шалено забилося: «Вона, вона, вона! – вистукувало гучно, ніби всі це чули. Запитав продавця: «хто майстер цієї вишивки?» Той розповів, що тут є багатий з України і їхня підопічна все це вишивала. Якою солодкою була їхня зустріч ! Хвалити Бога, пани дали Галині вільну і молоді люди побралися і повернулися на свою рідну Україну. Вишита хустка, подарована колись Василеві, висіла у них на покуті, бо саме завдяки їй вони знайшли один одного.



Учениця: А я лічилочку про хусточки знаю. Зробіть коло, я полічу, на кому зупинюся, той пропонує якусь гру.

Всі стають в коло. Дівчинка лічить.

Нашій Іринці зробили гостинці,

Всі по хустинці та ще й у торбинці.

Одна від ріпки, друга від суріпки,

Третя від дядька, четверта від тітки.

Де подіти Іринці подаровані гостинці?

Повісити у торбинці, чи роздати всім по хустинці

Одну Галинці, другу Маринці.

Третю Даринці, а четверту Полінці,

А торбинку хай візьме Іринка,

Ати йди гру проведи.

На кого припадає рахунок, той проводить гру «Музична хустинка». Під музику передається хусточка по колу із рук в руки. Коли мелодія припиняється – в кого хустинка, той виходить з гри, гра продовжується доти, поки не з’ясується переможець.



Мати: Взагалі явище «хустка» унікальне. Жодну річ не використовують так широко, як її.

Учень: Хустку використовували, як вузлик, щоб принести їжу на полі, як серветку. Йдучи до церкви обов’язково треба голову пов’язати хусткою.

Учениця: хустки для всього потрібні. Вони бувають різні: і великі, і малі, і прості, і золотисті, і ситцеві, і шовкові, і шерстяні, і пухові.

Учень: Бувають квітчасті й однотонні, різнокольорові, з орнаментами, з різними візерунками, пейзажами.

Учениця: Хустки бувають різних форматів, тому назва їх різна: шалі, шарфи, косинки, носові хустинки.

Учень: Хустки ще й такі назви мають: турецькі, білокрайки, китайки, кощапки, шотландки. Їх одягати можна по-різному: чалмою, фатою, шляпкою, коронкою, пов’язать під шию, або на потилицю, чи зробити вузлик на лобі, або ріжки.

Учениця: Хустка, якою жінки покривали голову все ж залишала відкритим обличчя, що свідчить і про волелюбність українок.

Учень: Згадаймо головні убори мусульманок. Паранджа затіняла дівчині не лише обличчя – весь світ. Її віддавали заміж, не питаючи згоди.

Учениця: в Україні ж був час, коли дівчата самі сваталися до хлопців.

Учень: Мабуть і пісні про хустину закінчилися

Учениця: Ні, я хочу заспівати.

Дівчинка співає. «Галя по садочку ходила»

Галя по садочку ходила

Хусточку біленьку згубила.

Ходить по садочку, блукає,

Хусточку біленьку шукає.

Не журися, Галю, рідненька,

Ми знайшли хустинку біленьку.

У садочку біля малини,

Під зеленим листям тернини.

Мати:

Наталочко, а прочитай вірш, хай всі послухають.

Спи, моя мамо,

Нехай тобі сниться

В нашому полі висока пшениця,

А за пшеницею там у долині

Льон розквітає, мов оченьки сині.

Ти будеш спати, а я за годину,

Кінчу тобі вишивати хустину.

Трохи зеленої м’яти , що в квітнику біля хати.

А завтра, як прийде світання до хати,

Будем тебе ми зі святом вітати.

Вдвох привітаємо з татом.

З Восьмого березня святом.

Дав я тобі в ту хвилину,

Вишиту шовком хустину.



Бабуся: Який віршик гарний і хустинка красива, що ти подарувала. Безліч поетичних і таких знайомих картин та образів спливають в пам’яті у нас при теплому слові – хустка.

То ж хочеться, щоб вона була не просто модною деталлю на деякий час, а й предметом благоговіння перед одним із національних символів – оберег.



Мати: погляньте на наші крамниці, супермаркети. Де ж вона, ота хустка, щедро оспівана в народних піснях, іграх?

Учениця: В Україні всього була одна фабрика, яка виготовляла традиційні українські вибивні чисто вовняні хустки. І ця одна єдина фабрика заснована в Києві у 1959 році; на ній виконували художники більш як 1400 малюнків – ескізів хусток.

Учень: А які поетичні назви у цих хусток «Біла акація», «Київський каштан», «південна ніч», «Вечір», «Обереги». Наша хустка має промовляти хустками.

Учениця: Наш народ уміє не лише читати символи – квіти, а й звертатися до них при заклинаннях.

Учень: Пижмою прижмися, любистком прилюбися, ласкавим слівцем приласкайся.

Мати: Отож всі хочуть, щоб на наших хустках жили і буяли квіти, цвіла радість, надія, усмішка нареченої, щаслива материнська сльоза…

І завжди віриться: наші українські хустки будуть до лиця кожній жінці.

Ну що, діти, тепер напишете твір «Хустинка, хустина, хусточка».

Діти: Звичайно. Дякуємо вам.

Бабуся: А тепер давайте заспіваємо пісню таку ж красиву, як хустинка в кожного з нас.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка