Трудові справи під час краєзнавчо-трудової діяльності



Скачати 382.77 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації28.03.2016
Розмір382.77 Kb.
  1   2   3
Трудові справи під час краєзнавчо-трудової

діяльності

Освітня лінія Базового компонента дошкільної освіти «Дитина у світі культури» націлює на досягнення дитиною предметно-практичної компетенції як результату освітньої роботи, яка передбачає сформованість у старших дошкільників елементарної обізнаності з працею дорослих, інтересу та поваги до професій, ціннісного ставлення до результатів людської праці, бажання долучатися до посильної предметно-практичної діяльності й творчого ставлення до неї, базових умінь і навичок у різних видах діяльності, а також поєднує дитину із світом природи.

Саме через туристичну діяльність діти знайомляться з історичними подіями, які відбувалися в нашому місті, пам’ятними місцями, видатними діячами, а також з природою рідного краю, що спонукає їх до догляду за ними.

Практика показує, що під час туристичної діяльності можна впроваджувати трудові справи. Адже спілкування з природою і, звичайно, праця в ній допомагають розв’язати завдання трудового виховання дошкільників. Будь-яка трудова справа стимулює самодіяльність вихованців, їхню ініціативність, кмітливість, фантазію.

Правильна організація трудової діяльності завжди викликає у дитини потребу виявляти свої почуття.

Прагнення прищепити вихованцям свідоме ставлення до праці, діти відчувають радість від докладання зусиль, від одержаних зусиль, від одержання результатів.

Активне залучення до різних видів праці допомагає виховувати у малят колективізм і товариськість, гордість за свої трудові успіхи та успіхи друзів.

Підбиваючи підсумки праці дітей, треба акцентувати їхню увагу на те, що робота виконана ретельно, якісно. Через такий спосіб формує у дошкільнят розуміння того, що сумлінно виконана робота не лише приносить користь, а й піднімає настрій як самим, так і іншим людям.

Від успішного здійснення екологічного виховання, формування нового екологічного мислення залежить наше майбутнє, майбутнє наших дітей і, зрештою, - нашої держави.

Чим більше формуєте у дітей до трудової діяльності, тим краще усвідомлюєте себе як вихователя, котрий вдивляючись у відкриті очі малят засіваєте у їх серця красиве і корисне, що колись проросте щирою людяністю.

Отже, краєзнавчо-туристична діяльність у дошкільних закладах – не тільки цікава форма організації довкілля, а й ефективний засіб розв’язання фізично-оздоровчих, природоохоронних, пізнавальних, екологічних, трудових завдань виховання.



Хай на землі панує чистота
Кожний період еволюційно-історичного розвитку світу формує свої вимоги до вдосконалення людини і людства, визначає шляхи подальшого руху буття у світі. На сьогодні природа поставила людство перед жорстоким вибором: або радикально переглянути систему своїх взаємовідносин з нею та собі подібними, або зникнути з лиця планети.

Людині важко усвідомити те, що про природу вона знає дуже мало, що вона не цар природи, а лише її складова частинка, яка не творить прав і законів, а змушена їм підкорятися, пізнавати, творчо перетворювати у межах розумного.

Сьогодні можна стверджувати: екологічне світорозуміння формується в процесі засвоєння екологічної культури суспільства, яка відображає досвід взаємодії людини і природи. Засвоюючи елементи екологічної культури, особистість стає екологічно вихованою. Це нова якість особистості, яка виявляється в системі особистісних утворень, у свідомості, діяльності, в емоціях і почуттях.

Настав час, коли основну мету екологічної освіти слід вбачати у сприянні формування доцільної культури поведінки у довкіллі і громадської відповідальності за його збереження, а також уміння приймати правильні рішення розв’язання екологічних проблем.

Провідна роль тут належить батькам і педагогам. Саме вони мають подбати про створення оточення, у якому на особистому прикладі демонструватимуть дітям правильне ставлення до довкілля, разом піклуватимуться про нього.

На думку багатьох педагогів-дослідників, зокрема В. Фокіної, Н. Лисенко, З. Плохій, Н. Яришевої та ін., у дошкільному віці слід комплексно реалізувати завдання екологічного виховання, а саме:

* виховувати гуманне ставлення до природи;

* формувати систему екологічних знань та уявлень про природу;

* учити бачити і відчувати красу, привабливість кожного елемента довкілля;

* залучати до посильної екологічно-зорієнтованої діяльності.


Вирішення цих завдань забезпечить активне спілкування дошкільнят з природним довкіллям і сприятиме їх соціалізації.

Дошкільний заклад – не «трамплін перед школою», а місток між сім’єю і великим світом, з його проблемами, зокрема, екологічними.

Природа з гармонією звуків, фарб, форм, динамікою змін впливає на емоційно-соціальний розвиток малечі. Діти вчаться радіти, захоплюватися красою явищ природи.

Дорослі мають пам’ятати, що саме у спілкуванні з довкіллям виявляється індивідуальність дитини. Саме у нього домінує власна активність дитини: вона має вибір за чим спостерігати, кому і як допомогти. Саме в природному довкіллі дорослі і діти навчаються бути разом: дитина є такою, якою вона є, вона може не погоджуватися, а дорослий вчиться до цього пристосовуватися.

Перебування у природному довкіллі забезпечує психологічний комфорт дитини: знімає напруження, краса довкілля викликає посмішку. А це в свою чергу сприяє формуванню життєздатної особи, яка має опікуватись станом довкілля.

Перебуваючи у рідному довкіллі, і діти, і дорослі мають дотримуватися правил природокористування, знати і усвідомлювати їх:

* оберігати рослини, тварин, не брати їх з місця існування;

* дбайливо ставитися до землі, води, повітря – це середовище, де мешкають живі істоти;

* перебуваючи у лісі, на луці, річці, необхідно пам’ятати: там постійно живуть комахи, риби, звірі, для яких це рідна домівка. Тому поводитися слід як у гостях: не смітити, не кричати, не знищувати рослин, комах.

Зрозуміти і усвідомити правила природокористування зможе дитина, яка вміє спостерігати довкілля, відчувати єдність з ним. Тому що вивчення довкілля – це спостереження за станом рослин і тварин у різні пори року, у різну погоду. Спостереження за поведінкою комах, пташок, риб викликає поглиблений інтерес до особливостей їхнього життя. Бажано, щоб у дорослих і дітей був улюблений куточок саду, парку. Споглядання протягом кількох хвилин кожного дня сповнить радістю душу і дорослого, і дитини. Важливо не тільки показати і називати окремі ознаки, а й обов’язково словесно описувати те, що сприймає дитина: відтінки неба, різноманітні форми і забарвлення хмарок, гармонію форм і барв квітів.

Але не тільки красу мають сприймати діти. Наслідки недбалого ставлення до середовища, рослин, тварин, трапляються постійно. Тому у своїй розповіді-скарзі від того чи іншого «страждальця» дорослі можуть звернутися до дітей, викликати у них співчуття і прагнення допомогти. «Страждальцями» можуть бути квіти, зірвані і кинуті під кущ, дерево або кущ з обламаними гілками, зрубане дерево, кімнатна рослина, про яку забули, струмочок або ставок, який засмічують люди.

У кожній сім’ї повинна панувати атмосфера доброзичливості. Саме колективне почуття доброзичливості виступає тією величезною силою, що сприяє успішній реалізації завдань екологічного виховання дошкільників. Дитину не можна логічно переконати, її можна упевнити лише особистим емоційним досвідом. Тому так важливо, щоб дорослі відчували себе добрими друзями природного довкілля. Діти зацікавлено відповідають на запитання «Чим тобі подобається?» тому дорослий повинен прагнути з’ясувати – чим приваблива природа для дітей, як про неї можна красиво сказати. Бажано змагатися з дітьми у підборі красивих слів-компліментів. Красивим словом вони навчаються висловлювати свої почуття.

В.О. Сухомлинський радив пропонувати дітям замальовувати побачене, а потім складати казки. Екологічна казка, як одна з форм спілкування дітей з природою. Дитина, навчаючись висловлювати совами свої думки, переконання, розуміє стан довкілля і виявляє особисте ставлення до нього. Дуже важливо привчати дітей турбуватися про чистоту довкілля. Це прибирання території, посадка дерев, прополка квітників, збір насіння квітів, висаджування квітів, розсади рослин.

Діти мають відчути, що виявлення турботи потребує значних зусиль, терпінні і знань. Отримавши навіть незначні результати, слід хвалити дітей, порадіти разом, помилуватися змінами, що відбулися.

Батьки можуть сфотографувати роботу дітей під час екологічних десантів і оформити «Книгу добрих справ». Усі добрі справи слід робити не для того, щоб дізналися всі, а для самоповаги, самоусвідомлення себе людиною.

Усі разом ми повинні навчитися діяти відповідно до гасла Грінпіс: «Діяти локально, мислити глобально!» Пам’ятайте, що світло зі швидкістю 300 тис. км за секунду проходить з кінця в кінець лише видимого Всесвіту за 10 млрд років. Що за ними – людство не знає. Земля ж – тільки піщинка, а людина – грудочка живої матерії на ній.

Тож бережімо самі та вчімо дітей берегти, любити і поважати те, що забезпечує наше існування – довкілля.
Культурно-гігієнічні навички в сімї
Виховання культурно-гігієнічних навичок є важливою ланкою не тільки в системі фізичного виховання, а й у загальній системі формування особистості. Гігієнічні навички є однією з основ загальної культури поведінки.

Засвоєні і закріплені вправами способи дії називаються навичками. Про навичку говорять, коли людина вміє що-небудь робити, а звичка полягає не тільки в умінні, а й у прагненні, у створеній потребі виконувати ті чи інші дії.

Якщо дитина вміє досить спритно самостійно мити руки, то ми говоримо, що в неї утворилась відповідна навичка. Якщо вона не тільки вміє це робити, а й прагне щоразу перед їдою вимити руки, не чекаючи нагадування дорослих, це означає, що в неї виробилися не тільки навички, а й звичка.

Вироблення корисних навичок і звичок відіграє важливу роль у розвитку дитини і повинно бути предметом постійного піклування дорослих. Разом з тим, слід боротися з шкідливими звичками, що дезорганізовують діяльність і перешкоджають нормальному психічному розвитку дитини.

У дітей дошкільного віку формуються навички особистої гігієни (умивання, догляд за носоглоткою), навички і звички культурної їди, самостійного одягання і роздягання, бережного ставлення до одягу, взуття, іграшок, речей, до підтримування чистоти і порядку в навколишньому середовищі.

Формування навичок відбувається в певній послідовності. Для утворення і зміцнення навичок і звичок важливо створити належні умови і не допускати порушення. Так, коли в умивальнику протягом одного-двох днів немає мила, діти перестають ним користуватися; при відсутності серветок вони починають витирати рот руками.

Перелічені навички і звички слід виконувати з самого раннього віку. Чим раніше починається їх формування, тим швидше вони утворюються.

Одним з провідних факторів, що сприяють формуванню навичок, є властиве дітям наслідування. Тому для їх формування поведінка, приклад вихователів і батьків мають винятково велике значення.

Для маленьких дітей найдоступнішою навичкою самостійного підтримання охайності є вмивання. Привчаючи дітей правильно мити руки, дорослий пояснює, як і в якій послідовності це робити: засукати рукави, намилити долоні рук, добро розмилити мило навколо кисті, поки не з’явиться піна, змити мило, а потім, щоб вода стекла, стиснути кисті рук і насухо витерти рушником.

Молодші діти потребують більшої допомоги дорослих: їм треба допомогти намилити руки і з них змити мило, насухо витерти їх.

Взагалі процес умивання дітям подобається, але вони нерідко перетворюють його в гру з водою. Це відвертає їх увагу, порушує цілеспрямованість їх дій. Ураховуючи інтерес дітей до гри з водою, можна повністю задовольнити їх бажання гратися з водою під час ігор, після цього в них не буде потреби гратися під час умивання.

Швидкому засвоєнню маленькими дітьми процесу вмивання сприяють ігри, що імітують відповідні рухи.

При вмиванні обличчя дітям слід показати, як лити воду в напівзігнуті притиснуті одна до одної долоні («в човнички»), донести воду до обличчя і вимити його все, а не лише губи і підборіддя, як це вони часто роблять.

З 5 років діти миють обличчя, шию. Вуха не тільки водою, як це роблять молодші, а й користуються при цьому милом.

Щоб витерти обличчя, діти повинні розгорнути рушник і покласти його на обидві долоні.

Показуючи прийоми вмивання, не обов’язково змочувати і намилювати собі руки. Показати можна і сухими руками, відтворюючи послідовність рухів. Треба привчати дітей умиватися на ніч (мити руки, обличчя, шию, чистити зуби, а молодших – полоскати рот).

Вранці після сну діти миють руки, обличчя, полощуть рот. Полоскати рот треба і після обіду.

Незалежно від пори року дітям на ніч треба мити ноги теплою водою з милом. Старші діти миють самостійно, молодшим миють дорослі.

Дуже важливо привчити дитину користуватися носовою хустинкою. Слід пам’ятати, що носова порожнина дуже впливає на дихання, харчування, збудження апетиту. Тому треба привчати дітей тримати ніс у порядку, користуючись хустинкою. Їм треба кілька разів протягом дня нагадувати про це. А молодшим допомагати і показувати, як це робити.

У кожної дитини повинно бути 2 носові хустинки – в пальті. В кімнатному одязі. Змінювати їх треба якомога частіше, а ще краще щодня. Діти з хронічною нежиттю потребують спеціального лікування.

Дітей дошкільного віку слід коротко підстригати, щоб вони самі могли тримати зачіску в порядку. Кожна дитина повинна мати гребінець, яким вона користується кілька разів на день: ранком, вдень після сну, після прогулянки. Один раз на тиждень гребінець треба мити з милом; старші діти роблять самі.

У туалетній кімнаті повинен бути туалетний папір, яким користуються старші діти.

Призначення одягу – полегшити організму процес терморегуляції, захистити його від несприятливих впливів середовища: холоду, дощу. Вітру, жари, перегрівання. Крім того, одяг і взуття захищають організм дитини від пошкоджень.

Одяг повинен відповідати зросту дитини, порі року, погоді, виду діяльності; велике значення має характер тканини, її колір, малюнок. Особливі вимоги ставлять до крою одягу, фасону; одяг повинен відповідати гігієнічним та естетичним вимогам. У правильному пошитому одязі ніщо не повинно ускладнювати рухи. В одязі, підібраному не за зростом, дитина почуває себе незручно, рухи її стають незграбними, невпевненими. Одяг дітям міняють дуже часто – молодшим дітям майже щодня. Тому важливо, щоб крій дитячого одягу був простим, без зайвих складок, бантиків, рюшиків, які ускладнюють прання і прасування.

Чистять взуття діти старшого віку. Найзручніше це робити перед вечірнім туалетом. Для цього треба мати низьку стійку лавку (заввишки 18-20 см), на яку дитина почергово ставить ноги, крем, маленькі щітки для намащування взуття, невеличку щітку і сукняну рукавичку для чищення взуття до блиску. Старшим дітям користуватися кремом для чищення взуття можна раз на тиждень, проте чистити взуття сухою щіткою треба щодня ввечері.

Дорослі повинні стежити, щоб дитина, що входить у приміщення, витирала ноги об килимок біля входу. Улітку можна користуватися підставкою з щіткою, об яку зручно очищати пил. Узимку для обмітання одягу і взуття від снігу повинні бути віники.

Батьки повинні терплячістю, схваленням і ласкою домагатися того, щоб дитина була охайною, додержувала в усьому порядку, тим самим виховуючи в ній характер, волю, дисциплінованість, прагнення послідовності у своїх діях. Таке виховання готує дитину до сприйняття трудових навичок і формує в ній естетичні засади. Малюк швидко засвоює, що брудне, неохайне не може бути гарним і приємним. Привчаючи дитину стежити за чистотою рук, волосся, зубів, тіла, одягу, за порядком у своєму куточку, а потім і в кімнаті, домі, батьки виховують любов і прагнення до краси.

Прищепити малому навички охайності буде значно легше, якщо всі пов’язані з цим дії даватимуть їх задоволення: у ночвах чи у ванні плаває яскрава, гарна іграшка, вода тепла, ласкава, шампунь не їсть очі, зубна паста духмяна і залишає приємний присмак у роті. Комфортні почуття при купанні, чищенні зубів, митті рук і ніг закріплюють потребу в чистоті. Вже до 3-років можна привчати малят самостійно мити личко і ручки. Користуватися носовичком, одягатися і роздягатися, справлятися з ґудзиками і «блискавками», зав’язувати шнурки, правильно користуватися ложкою.

Зміцнюючи набуті навички, поступово ускладнюють завдання, щоразу викликаючи в дитини інтерес до подолання нових труднощів і задоволення від виконання завдання.


Прилучати до екологічної культури
Входження дитини у світ природи у навчальному і виховному аспектах починається з перших днів її перебування у дитячому садку. Дошкільнята ознайомлюються з представниками рослинного і тваринного світу, з явищами неживої природи, сезонними змінами у ній. Переважній більшості дошкільнят бракує належних уявлень про те, що природа не є невичерпним джерелом нашого добробуту і що люди користуються її багатствами часто не розумно. Не поповнюючи й не оберігаючи їх.

Базова програма «Я у світі» визначає завдання: розширювати, уточнювати, систематизувати й узагальнювати уявлення про рослини, тварин, виховувати любов і бережливе ставлення до природи; вчити дітей культурно поводитись у природному оточенні, не смітити, зайве не рвати квіти, переступати через мурашині стежки тощо. Треба не тільки подавати певну інформацію, а й підводити її до усвідомлення того, що людина і природа не можуть існувати відокремлено, вчити не лише милуватися, а й робити свій посильний внесок у збереження природного середовища. І якщо діти зрозуміють: рідну природу маємо любити і берегти, як рідну матір, тоді можна бути спокійним за наш завтрашній день.

Завдання дорослих – сформувати у дітей позитивне ставлення до природи і діяльності людини у ній, природоохоронне ставлення, пов’язуючи це з патріотичним, моральним, естетичним, розумовим і трудовим вихованням.

Можливо говорити і про кілька етапів прилучення до екологічної кільтури, закладання її основ: 1) екскурсії, спостереження, набуття дітьми теоретичних знань; 2) бесіди, у ході яких дошкільники з допомогою дорослих висловлюють свої думки, обґрунтовують їх, спираючись на наявні знання, враження, досвід; 3)праця дітей у природі – висаджування дерев, кущів і квітів, догляд за ними, підгодівля птахів та ін..; 4) читання творів художньої літератури і бесіди за змістом творів.

Головна ідея про внесок на користь природи: дбайливе ставлення до природи формується лише тоді, коли дитина поліпшує навколишнє середовище своєю працею. Тоді сприймання краси природи органічно поєднується з розвитком моральних, громадянських почуттів. Пояснювати дітям, що краса рідних полів, лісів, річок западає в душу людини, полишає глибокі враження на все життя. Щоб не зашкодити природі й не зменшувати багатства зеленого світу, треба оберігати їх, не вирубувати дерева просто так, а лише відібрані для цього, і обов’язково треба постійно висаджувати й доглядати нові.

При вмілому й активному використанні добрим помічником в екологічному вихованні стає науково-пізнавальна й художня література. Хороша книга сприяє формуванню у дітей уявлення про те, що природа справжній друг людини, але вона й сама потребує повсякденної уваги і турботи.

Від рівня екологічного мислення людини значною мірою залежить загальний стан природного середовища. У вихованців дошкільних закладів також мають бути сформовані уявлення про те, що доки на землі цвістимуть сади, співатимуть птахи, тектимуть ріки, наше життя триватиме.

Здійснення екологічного виховання дітей дошкільного віку сьогодні не можливе без тісної інтеграції діяльності педагогічного колективу, сім’ї та громадськості. Сім’я є тим ланцюжком, який з’єднує здобуті дитиною у дитячому садку початкові уявлення про світ природи з її практичним і соціальним досвідом у повсякденному житті, розширює, поглиблює педагогічний вплив на особистість, яка формується. Безпосередня зацікавленість батьків у позитивному вирішенні нинішньої екологічної ситуації як однієї з найпроблематичніших дає змогу здійснювати співпрацю з сім’єю у різних формах.



Природолюб – не споглядач
Сумно, але факт: нині ми опинилися в стані не лише економічної, а й екологічної кризи, яка загрожує всій нашій планеті. І щоб вийти з неї, щоб не допустити можливої катастрофи, потрібні негайні рішучі заходи, злагоджені спільні дії мільйонів свідомих громадян, усього суспільства.

Та чи всі це усвідомлюють? На жаль, маємо досить підстав твердити протилежне. І часто-густо це не провина людей, а їхня біда. Бо ж не навчили їх розуміти нерозривність і взаємозалежність складових природи, своє місце в природному середовищі, не прищепили елементарних навичок спілкування з усім живим і неживим, що нас оточує.

Що ж можуть зробити дорослі, щоб їхня дитина не просто вміла бачити красу квітки, окремого дерева або куща, не тільки милувалася мальовничими пейзажами, а й була здатна співчувати кожній зламаній гілці, знівеченому кущу, щиро бажало допомогти їм? Найперше – якомога більше бувати з малюком на лоні природи показувати йому, яке чудове будь-яке її творіння – від каменя до тварин, від хмарки до придорожньої травиці. Розповідати, як живе все на землі й під землею, у воді й повітрі: добре, коли у злагоді і взаємозв’язку; гірше. Коли якась із ланок нерозривного ланцюжків пошкоджене; зовсім кепсько, коли через з чиюсь необачність або злу волю єдність природного середовища нищиться.

Навіть 5-6-річна дитина здатна зрозуміти (коли її, звичайно, поступово підведуть до цього), що, скажімо, на твердій, сухій, не скопаній землі нічого не можна виростити; що коли повирубувати дерева, ніде буде жити птахам, то ніхто не захистить садок від гусені, а значить, не яблука й сливи немає чого й чекати; а якщо перед зимовими холодами не вкрити або не перенести в приміщення квіти, то вони загинуть від холоду.

У маленьких «чомучок» кожне повідомлення викликає справді ланцюгову реакцію допитливості; тож батьки мають добре знати рідну природу, цікавитися історією свого краю, народними прикметами й звичаями, завжди тісно пов’язаними з життям природи, щоб точно і водночас дохідливо розповідати про це дітям, відповідати на їхні запитання.

Не менш важливо, щоб дитина бачила особистий приклад рідних у ставленні до природи. Наприклад, скільки разів чує від мами або тата під час прогулянки в парку чи сквері: «Не бігай по траві» не рви квіти! Не ламай кущик! « а вона не розуміє чому, бо ж минулої неділі в лісі їй не тільки не забороняли все це робити, а й самі дорослі нарвали цілий оберемок квітів (а потім на пероні викинули їх), ламали гілки, щоб відмахуватися від комашок… чому ж тепер не можна?

«Бо в парку все це люди посадили», - терпляче пояснює мама. Значить, коли люди зробили – не можна, а коли саме виросло – будь ласка! Один раз, другий, третій, а там , диви, й вирішить: мама з татом усе знають, все правильно роблять, тож і я так робитиму. А за кілька років батьки щиро дивуватимуться: звідки в їхньому дитяті така черствість до всього живого? – так само щиро забувши свої власні вчинки, які справляють значно більший вплив, аніж найкращі, найправильніші слова.

Значно далекоглядніші ті дорослі, які. Збираючись з малим на природу, наперед продумують нюанси прогулянки, щоб вона була приємною і корисною для всіх членів сім’ї, а для наймолодшого – особливо. Милуються разом з ним чудовими краєвидами, розглядають рослини і при цьому неодмінно підкреслюють: «Ось цю квіточку ніколи не зривай – вона занесена до Червоної книги», - ще й розкажуть про інші рослини з цієї сумної енциклопедії. Якщо трапиться зламаний кущ або деревце, їх обов’язково «полікують», а наступного разу не забудуть навідатися.

Ще більше можна зробити , прилучаючи дітей до посильної праці у природі. Нехай малюк відчуває відповідальність за стан доручених йому рослин. Ні в якому разі не можна виконувати за нього роботу, але й лаяти, якщо він забув, скажімо, вчасно полити або розпушити землю в горщику, - з дітьми це трапляється, - теж не варто. Краще тактовно нагадати, поспівчувати спраглій рослині.

Дуже важливий емоційний стан малого, коли він спостерігає за змінами в рослині. Не відмахуйтесь від дитини, коли вона в захваті тягтиме вас до неї. Відкладіть свої найтерміновіші справи на п’ять хвилин, подивіться на першу бруньку чи новонароджений паросток, аніж десяток бесід взагалі!

Частіше читайте дітям вірші й оповідання про природу – їх і в українській, і в російській літературі дуже багато, - а потім привертайте увагу малят до того, як точно, образно описано в багатьох із них рослин, тварин, інші природні об’єкти наділені людськими якостями: це тому, що в народі споконвіку живе внутрішнє відчуття своєї єдності з навколишнім світом.

Вдумливі батьки під час прогулянок з дітьми не втомлюються повторювати їм, що обов’язок людини – збагачувати природу, охороняти й захищати її. А це значить – берегти не щось взагалі, а кожну рослину, кожну живу істоту. В багатьох сім’ях змалку привчають дітей не проходити повз жодну пошкоджену рослину. Коли малюк ще не може сам допомогти їй, він повідомить старшим, упевнений, що його рідні не полишать у біді живе.

Давньою доброю традицією у нас є садіння дерев з нагоди важливих родинних подій. Шкода, що тепер цей чудовий звичай дещо забутий. Чи не варто його відродити? Адже це теж неабияк сприятиме формуванню поваги й любові до природи.

Постійні контакти батьків з вихователями дошкільного закладу допоможуть узгодити дії садка і сім’ї, спрямовані на тисячоліття, до якого не так уже й далеко, наша Земля зустріне у відродженій красі й, оточене любовним піклуванням наших нащадків, ставатиме дедалі прекраснішою і щедрішою.



  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка