«У світі завжди була чума…» (Зображення пошесті чуми у творах Альбера Камю та Джованні Боккаччо)



Скачати 119.25 Kb.
Дата конвертації11.03.2016
Розмір119.25 Kb.
Урок №5
Тема: «У світі завжди була чума…» (Зображення пошесті чуми у творах Альбера Камю та Джованні Боккаччо)

Мета уроку: - визначити особливості зображення пошесті чуми у європейському мистецтві; порівняти зображення чуми у творах Боккаччо та Камю, зробити компаративний аналіз деяких мотивів роману «Чума» та збірки «Декамерон»;

- розвивати навички компаративного аналізу творів;

- формувати моральні компетентності учнів, виховувати інтерес до історії мистецтва.

Тип уроку: комбінований урок (урок компаративного аналізу творів).

Обладнання: тексти роману Камю «Чума» та збірки «Декамерон» Бокаччо; комп’ютер та мультимедійний проектор; презентація до уроку.
Хід уроку
І. Організаційна частина
Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Вступне слово вчителя (Слайд 1)
В європейському мистецтві відображення теми епідемій чуми має давню і багату традицію. На сьогоднішньому уроці ми спробуємо розібратися, чому митці, починаючи з XIV століття і до наших днів, звертаються до цієї теми, порівняємо зображення чуми у творах Боккаччо і Камю і зробимо висновки щодо еволюції цього образу у світовій літературі і його значення.
ІІ. Актуалізація опорних знань

Завдання: Поясніть пряме, алегоричне та символічне значення роману А. Камю. (Інфекційна хвороба; «коричнева чума» – фашизм; світове зло у будь-якому з його проявів).

Запитання: До якого жанрового різновиду можна віднести роман «Чума»? (Роман-притча; поліфонічний роман; роман-міф; роман-хроніка(!))

Коментар учителя

Чума як явище по традиції асоціюється у читача із далекими часами Середньовіччя і Відродження, а роман Альбера Камю чимось нагадує хроніки тієї епохи: «Цікаві події, що взято сюжетом цієї хроніки, відбулися 194... року в Орані».

Є у цієї хроніки і оповідач-літописець, спочатку безіменний, який розчиняється у масі мешканців Орану. Він так і пише: «ми, наше», тому що змальовує ситуацію, з якою знайомий безпосередньо, учасником якої є сам, змальовує її зсередини, з точки зору тих, кого спіткала біда. Така безособовість властива авторам середньовічних хронік, це дозволяє сконцентрувати увагу майбутнього читача не на оповідачеві і його інтерпретації подій, а безпосередньо на самих подіях.

Також анонімність в деякій мірі обумовлює об’єктивність, безпристрасність, фактичну достовірність зображення.

«Факти ці одним здадуться вірогідними, іншим, навпаки, неймовірними. Проте хроніст не може зважати на такі суперечності. Його завдання лише сказати: «Так було», якщо він знає, що так воно й було насправді, якщо випадки безпосередньо торкнулися життя всієї людності і, отже, є тисячі свідків, котрі поцінують у душі правдивість його розповіді» [Ч. 1].

Однак епідемія чуми вибухнула не в середньовічному місті, а в сучасному (194… рік), і це надає їй якісно нових рис, ще страшніших тому, що сама можливість існування у ХХ столітті чуми вважалася майже нереальною.

Доктор Кастель так і каже: «…Один колега мені сказав: «Це річ незбагненна, всім відомо, що на Заході вона зовсім щезла». Знати всі знали, крім тих, хто від неї загинув. Та й ви, Ріє, знаєте це не гірше за мене».

Таке нещастя, як чума, не могло не залишити слід на сторінках написаних людиною книг.

«Декамерон» Боккаччо – це теж своєрідна хроніка подолання гніту чуми, бича Божого, що розповідає про те, як боролися зі страхом смерті люди того часу.

У них був вибір: або передати себе у руки Господа і сподіватися на Його милість, або прагнути поборотись із напастю власними силами – протиставляючи відчаю веселе, повне надій життєлюбство.

Ключове поняття роману «Чума» – місто. Цікаво, що твір розпочинається з докладного опису Орана.

«Найзручніший спосіб познайомитися з містом – це придивитись, як тут працюють, як тут кохаються і як тут умирають» [Ч. 1].

Звичайно в художньому творі місто – це всього лише декорація, на тлі якої виявляють себе люди, умовне «місто дії». (Місто як дійова особа). В романі Камю це не так. Місто поволі підкоряє собі життя тих, хто оселився у ньому: диктує їм, якими звичками вони мають обзавестись, щоб почувати себе комфортно у межах міських мурів; як працювати, як відпочивати і розважатись; і, найголовніше, як хворіти і як вмирати.

Місто,в яке прийшла чума, – це перш за все тісна (тісніша, ніж звичайно) спільнота людей, тому що хвороба ця така, що не робить виключень ні для кого, і кожен, хто опинився у зачумленому місті, ризикує однаково зі всіма. Чума максимально знеособлює смертних.

До того ж, як тільки в Орані вводиться карантин, місто стає тюрмою, адже віднині світ чітко розділяється на дві нерівні частини: уражене епідемією місто і все інше людство. Це ще щільніше зминає жителів Орану у єдину масу уражених смертю і страхом.

У зачумленого міста не може не з’явитися власних легенд про те, як вмирали і як рятувалися від смерті. В Орані легендарними стали поховання, які автор змальовує зі скрупульозністю офіційного звіту.

Все, що могла запропонувати людям цивілізація у боротьбі із чумою на певному етапі – це нові, більш дієві методи звільнення від уражених мерців, що накопичувалися надзвичайно швидко. І, можливо, однією із найяскравіших картин лиха була згадка про те, що «…якийсь службовець з мерії значно полегшив завдання адміністрації, порадивши використовувати для перевозки трупів трамваї…»
ІІІ. Основна частина уроку
1. Чума у європейському мистецтві (Слайди 2-11)
Лекція вчителя або повідомлення з презентацією підготовленого учня

В історії світової літератури не лише А. Камю звертався до зображення епідемії чуми або, як її іноді ще називали, «Чорної смерті». Ось лише кілька прикладів творів, де зображено цю страшну хворобу:

Джованні Боккаччо «Декамерон» (1350-1353);

Даніель Дефо «Щоденник чумного міста» (1722);

Джон Вільсон «Зачумлене місто» (1816);

Олександр Пушкін «Бенкет під час чуми» (1830);

Алессандро Мандзоні «Заручені» (1821-1842);

Едгар По «Маска Червоної Смерті» (1842);

Джек Лондон «Червона чума» (1912);

Карен Мейтленд «Маскарад брехунів» (2008);

Енн Бенсон «Чумні історії» (2007), «Вогняна дорога» (2008), «Щоденник чорної смерті» (2010).

У цьому ряду можна також згадати і англійського чиновника морського відомства Семюеля Піпса (1633-1703), який дружив із Ісааком Ньютоном. З 1660 по 1669 роки Піпс вів щоденник, у якому, окрім опису особистого життя, відтворив найважливіші події тієї доби: природні катастрофи, війни, політичні колізії, придворні чвари. Докладно змальована у «Щоденнику» і Велика лондонська чума 1665 року.

По-різному підходили автори до зображення цього лиха. Наприклад, оповідь Д. Дефо систематична і детальна, написана у безпристрасному стилі, а італійський письменник А. Мандзоні прагнув відтворити загальну атмосферу ураженого чумою Мілану, аналізуючи індивідуальну реакцію на чуму з властивою йому поетичною чуттєвістю.

З наведених прикладів можна зробити висновок, що чума є головним мотивом і у творчості деяких сучасних письменників. Але саме в романі «Камю» чума набула особливого символічного значення і як окремих небезпечних ідеологій (наприклад, фашизму), і як світового Зла взагалі.

Зверталися до зображення чуми і представники живопису, наприклад: Пітер Брейгель Старший «Тріумф Смерті» (1562), Ніколя Пуссен «Чума в Ашдоді» (1630), Орас Верне «Чума в Барселоні» (1822), Арнольд Бьоклін «Чума» (1898) та багато інших.

Історик Жан Делюмо зазначав, що «Чорна смерть» і подальші епідемії повернули європейське мистецтво «до жорстокості, страждань, садизму, безумству і мракобісся». Страх перед чумою знайшов відображення в сюжетах «Танку Смерті», «Тріумфу Смерті», «Трьох мертвих і трьох живих».

«Танок смерті» – це традиційний сюжет європейського мистецтва, який представляє танець кістяків, з віршованим коментарем. Виникнення цього сюжету як реакції на епідемію чуми відносять до середини XIV століття. У наступних століттях також простежувався зв’язок «Танку смерті» і чуми.

З чумою пов’язаний любекський «Танок смерті» 1463 року, коли хвороба вразила північ Німеччини. Німецький художник Бернт Нотке зобразив «Танок смерті» в Маріенкірхе, яка була зруйнована британськими бомбардувальниками у 1942 році.

Отримав розповсюдження сюжет, у якому образ чуми представлений у вигляді стріл, що вражають людей. Так, на фресці Беноццо Гоццолі в Сан-Джиміньяно (1464) зображений Бог-отець, який, незважаючи на прохання Христа і Марії, кидає отруєну стрілу на місто. Диптих Мартіна Шаффнера (1510-1514) зображує ангелів, які стріляють в грішників, благаючих про пощаду; а Христос на прохання святих-захисників від чуми жестом захищає місто, і стріли не потрапляють в нього. На фресці в римській церкві Сан-П’єтро-ін-Вінколі скелет крилатого демона пускає стрілу у жителів міста.

У сюжетах про чуму відзначалися раптовість і швидкоплинність хвороби. Голландські гравюри з музею ван Столька в Роттердамі зображують похорони, на яких падають люди, що несуть труну.

У чому ж причини такої «популярності» чуми у мистецтві? Справа в тому, що, починаючи з часів Середньовіччя, епідемія чуми багаторазово охоплювала європейські країни; масові спалахи хвороби продовжувалися до XVIII ст. У XIV ст. (1347-1352 рр.) Європа була уражена пандемією чуми, яка отримала назву «Чорна смерть».

Медицина того часу не могла пояснити причини виникнення і розповсюдження хвороби, а також запропонувати ефективне лікування. Чума сприймалася як покарання, яке послав розгніваний Бог. Папа Климент VI у своєму посланні від 26 вересня 1348 року назвав чуму «таємним судом Божим» і хворобою, «якою Бог уразив християнський народ за гріхи його».


Запитання: Як традиційні аспекти зображення чуми у європейському мистецтві наявні у романі А. Камю?

Очікувані відповіді:

- Прагнення відтворити загальну атмосферу, яка панує в суспільстві під час епідемії.

- Прагнення відтворити індивідуальну реакцію на чуму.

- Показ людських страждань.

- Відтворення мракобісся і забобонності людей.

- Зображення образу чуми у вигляді стріл, що вражають людей (проповідь отця Панлю).

- Сприйняття чуми як покарання за гріхи (проповідь отця Панлю).

- Зображення процесу похорон померлих.

- Також відгомоном стародавніх середньовічних переказів стали пацюки, які принесли в Оран чуму.

2. Компаративний аналіз «Декамерона» і роману «Чума» (робота з цитатним матеріалом); заповнення таблиці «Зображення пошесті чуми у творах Альбера Камю та Джованні Боккаччо» (Слайд 12)


Аспект порівняння

«Декамерон» (обрамлення)

«Чума»

Образ оповідача

Про чуму розповідає автор, який був очевидцем подій (хоча у творі наявні ще десятеро персонажів-оповідачів).

Розповідь ведеться від імені одного із героїв – доктора Бернара Ріє.

Хронотоп

1348 р.; Флоренція

194…; Оран

Причини спалаху

«…Чи то вже була така дія планет небесних чи Господь за діла наші неправеднії напуст такий напустив на смертних…»

Отець Панлю: «Від самого початку історії людства ця кара Божа приборкує сліпих і сповнених гордині».

Оповідач ніяк не пояснює причин пошесті.



Прояви хвороби

Пухлини (бубони), чорні або сині плями, гарячка; смерть.

Пухлини (бубони), лихоманка, марення, прискорене дихання, мокротиння, кровохаркання; смерть

Боротьба з чумою, захист від чуми

Карантинні заходи, «усім давалися поради, як шанувати здоров’я», «смиренні молитви».

Карантинні заходи; розробка сироватки; діяльність санітарних дружин; молитви; всіляки забобони (амулети тощо)

Поведінка людей

Одні намагалися не контактувати з недужими; інші – жити помірковано невеличкою громадкою; треті жили розпусно, ні в чому собі не відмовляючи, займалися мародерством. Деякі ж трималися середини або жили, як і до пошесті.

Деякі намагалися покинути місто, полишивши власні оселі.



Одні завзято боролися з епідемією, інші намагалися залишити місто. Були випадки мародерства, контрабандисти наживалися на нестачі продуктів. Багато хто прагнув розваг, щоб забути на якийсь час про лихо.

Іноді люди навіть підпалювали власні будинки, сподіваючись знищити бацили чуми.



Стосунки між людьми

Часто чума руйнувала зв’язки між найближчими людьми – родичі сахалися один одного, боячись захворіти.

Чума стала причиною розлуки багатьох людей. Часто родичі та близькі хворих намагалися бути разом з ними, не дивлячись на небезпеку зараження.

Суспільна нерівність

Біднякам приходилося сутужніше, ніж багатіям.

З одного боку, чума зрівняла оранців перед обличчям смерті, а з іншого, все одно, в бідних районах чума почала лютувати раніше, від нестачі продуктів більше страждали бідняки.

Процес похорон

Ритуал спростився, похорони проходили швидко, часто без участі близьких; братські могили, де ховали померлих у декілька шарів.

Ритуал спростився, похорони проходили швидко, майже без участі близьких; братські могили, де ховали померлих у декілька шарів; спалення мерців у сміттєспалювальних печах; перевозка трупів трамваями.

Наслідки для економіки

Занепад сільського господарства.

Занепад торгівлі, нестача продуктів, зростання цін.

Смертність

Більше, ніж сто тисяч душ.

Наводиться приблизна статистика смертності по тижнях (наприклад, близько семисот жертв за тиждень у кінці червня).


ІV. Підведення підсумків
1. Слово вчителя

Отже, можна зробити висновок, що у зображенні пошесті чуми Альбер Камю багато у чому продовжує традиції європейського мистецтва, і це доводить співставлення його роману із обрамленням збірки «Декамерон». І Боккаччо, і Камю – письменники-гуманісти, які у своїй творчості утверджували цінність саме земного життя людини. У романі Камю чумі протистоять борці з нею; десятеро персонажів-оповідачів «Декамерона», утворивши своєрідну «ідеальну» спільноту, теж, певною мірою, чинять опір чумі. Але все ж таки є головна відмінність у розумінні чуми Камю, з одного боку, та митців попередніх епох, включаючи і Боккаччо, з іншого.



2. Запитання: Що ж нового привніс Камю у традицію зображення чуми в європейському мистецтві?

Очікувана відповідь: У творах, де йдеться про епідемію чуми, можна побачити поступове поглиблення її символічного значення. Буде великою натяжкою стверджувати, що чума у Боккаччо означає щось більше, ніж просто хвороба. У Камю ж, як ми вже зазначали, чума – це і фашизм (та інші небезпечні ідеології), і світове зло взагалі.
3. Підсумкове запитання: Як ви розумієте фінальне речення роману? Чому саме цими словами Камю завершує твір? Чи згодні ви з таким пророцтвом? (Визначення головної ідеї роману). (Слайд 13)

Варіанти відповідей:

- Люди доброї волі можуть перемогти конкретне зло, але їм ніколи не досягнути перемоги над злом у світобудові.

- Так, остаточна перемога над злом недосяжна, але це не має паралізувати розум і волю людей, їхньої готовності боротися з чумою.

- Чума (світове зло) нездоланна, попри це людина повинна чинити їй опір.

- Зло ніколи не зникне остаточно, однак неможливість подолати його не звільняє людину від необхідності боротьби. У цьому і полягає сенс трагічного стоїцизму Камю.

- Боротися зі злом треба, яким могутнім воно б не було чи не здавалося, – такою є авторська позиція.

- Зло нездоланно, але персонажі роману виступають у боротьбу з ним. Причому таку позицію людини оповідач (один із борців) тлумачить не як подвиг, а як норму, як звичайний спосіб життя.
Запитання: У чому сенс такої боротьби, коли немає шансів на остаточну перемогу?

Очікувана відповідь: Людина у вирішальні моменти життя стає перед вибором, і в залежності від свого вибору – вона стає Людиною, або ні. Саме існування зла змушує людину робити вибір (можна згадати поняття діалектики добра і зла; слова Воланда до Левія Матвія у романі «Майстер і Маргарита»).
V. Домашнє завдання

Підготуватися до написання твору за романом А. Камю «Чума»: дібрати цитатний матеріал, епіграфи.



Додаток

Презентація до уроку

Слайд 1

01.jpg

Слайд 2

02.jpg

Слайд 3

03.jpg

Слайд 4

04.jpg

Слайд 5

05.jpg

Слайд 6

06.jpg

Слайд 7

07.jpg

Слайд 8

08.jpg




Слайд 9

09.jpg

Слайд 10

10.jpg

Слайд 11

11.jpg

Слайд 12

12.jpg

Слайд 13

13.jpg





База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка