Учитель: Бондар Тетяна Анатоліївна



Скачати 487.06 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації22.03.2016
Розмір487.06 Kb.
  1   2   3
Солодовидченко Світлана,

учениця Солоницівської гімназії №3

Дергачівської районної ради
Учитель: Бондар Тетяна Анатоліївна
«Заповіт» Шевченка – заклик до дії, щоб звільнити батьківщину з неволі. Так вважає польський письменник Єжи Єнджеєвич.

Цей вірш – революція, у ньому відбито наростаючий протест, який спрямовано проти кріпацького устрою, панщини, неволі. Я вважаю, що вільна Україна, нове, справедливе суспільство, в якому не буде гнобителів – головна мета і мрія великого поета, і про це мріяв також поневолений народ. Тому Тарас Григорович заповідав, по-перше, створити власну незалежну державу, бути справжніми патріотами, любити рідну землю:

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть…

Вічне прагнення до свободи відображено і в «Заповіті»:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Я звернула увагу, що навіть у такій напруженій частині твору немає знаку оклику. На мою думку, це був уже не наказ, а прохання, бо лише народ може визволити себе:

Хто визволиться сам,

Той буде вільний.

Хто визволить кого –

В неволю візьме, – писала Леся Українка. І це справді так.

По-друге, Шевченко заповідав берегти рідну мову, звичаї, культуру, історію, а також бути морально чистими.

По-третє, він хотів, щоб народ був об’єднаний, панувала злагода, згода.

Я вважаю, що перші чотири рядки побудовані за принципом поетичної градації. Спочатку уявляється труна, потім могила, далі – степ, і ще потім – образ всієї неосяжної України. Усе звучить спокійно, ніби зажурено. Але нотки суму перекриває гордість за прийдешнє:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Тарас Шевченко розуміє, що Батьківщина звільниться лише тоді, як «понесе з України кров ворожу». «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…» – це і є заклик до дії.

Отже, я погоджуюсь із трактуванням польського письменника: за волю треба боротися, не терпіти пригноблення і рвати кайдани рабства, якими б вони не були важкими!

Ковшова Ольга,

учениця Харківської

гімназії №6 «Маріїнська гімназія»і
Учитель: Ляшенко Марія Іванівна
Великий письменник Тарас Григорович Шевченко в історичному та літературному розвитку України – явище незвичайне! Та на мою думку, у духовному відродженні нашого народу, у войовничому русі проти зла – явище неоціненне! Бо він не тільки змалював тяжке становище безправних кріпаків, але й закликав до боротьби за волю та права! Я цілком згодна з висловом польського письменника Єжи Єнджеєвича, що Тарас Григорович вказує на конкретну мету – звільнення Батьківщини з неволі. Він розумів, що треба активно діяти, робити все можливе, а не чекати милості від самодержавства! У рядках «Заповіту» звучить справді могутній заклик до дії, до бою за волю та правду:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте…

Вплив віршів Тараса мали тутешні державці, які розуміли, що недалеко вже той час, коли народ розірве кайдани кріпацтва та знищить лихе поле!

Закінчується поезія такими рядками:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Справдилися слова поета! Україна стала великою сім’єю, державою зі щасливим майбутнім!



Оспеннікова Олена,

учениця Харківської гімназії №152
Учитель: Толкачова Світлана Іванівна
Брехнею, бач вийдеш всюди, а не вийдеш в люде

Т. Шевченко


Дійові особи:

Поля, Дарина – випускниці;

Тарас Семенович – батько Дарини;

Екзаменатор.

Дія перша

Кімната Дарини. Канапа, вкрита білою ковдрою, деревяний стілець, тумбочка, на тумбочці магнітофон. Лунає музика. У кімнаті ввімкнений телевізор. На канапі лежить румяна дівчина, у руках вона тримає підручник з української літератури.

Дарина (читає вголос):

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя.

А то залізете на небо:

І ми – не ми, і я – не я…

–Яка ж нудна ця література! І хто тільки вигадав ці рядки! Нічого не розумію у цих віршах... (продовжує читати):

Брехнею, бач, вийдеш всюди,

а не вийдеш в люде.

–Яка дурна порада! Неможливо прожити життя і жодного разу не набрехати, виходить, на землі немає жодної справжньої людини?!

І взагалі, як можна підготуватися до незалежного тестування з такою літературою? Не хочу нічого вчити, краще відпочину і подивлюся телевізор



(кидає підручник на підлогу і сідає на стілець біля монітора).

Роздається стукіт у двері.

Дарина: Одну хвилинку! (Вимикає магнітофон і телевізор, хапає підручник і сідає на канапу.) Заходьте!

У кімнату заходить батько Дарини.

Батько: Доброго ранку, моє серденько! Все готуєшся до іспитів?

Дарина: Привіт, тату. Готуюся все, вчу-вчу, а результату ніякого. Здається, мені треба відпочити.

Батько: Дуже гарна ідея. Зайди до своєї подруги Полі, дізнайся, як у неї справи, заодно і розвієшся трішки. Та перед тим, як підеш, хочу зробити тобі невеличкий сюрприз.

Дарина: Сюрприз? Який? (Встає з канапи і підбігає до батька). Ну, кажи вже, і так заінтригував.

Батько: Дядько Дмитро прислав тобі з Японії невеличкий подарунок. Я хотів тобі його після екзаменів подарувати, але, мені здається, зараз буде доречніше (протягує дочці пакунок). Розгортай, подивимось, що там.

Дарина бере коробочку, розкриває її і дістає маленький електронний годинник.

Дарина: Нічого собі! Та це ж нова модель кишенькового міні-комп’ютера! (Убік) Тепер я точно здам усі екзамени (лукава посмішка).
Дія друга
Кімната Полі. Усюди прибрано і затишно. Посеред кімнати стоїть великий стіл, на якому лежить купа різноманітних книжок, зошитів і довідників. За столом сидить дівчина і читає.

Заходить Дарина.

Дарина: Привіт, Полю! Як справи?

Поля: О, привіт, Даринко! Дуже добре, що ти до мене завітала, проте я зараз трохи зайнята – готуюся до тестування.

Дарина: Усе вчиш? Тобі не набридло?

Поля: Ні, мені дуже цікаво. До того ж, до екзамену залишилося два дні. А ти чого не готуєшся? Уже все вивчила?

Дарина: Нічого я не вчила і не збираюсь.

Поля: Оце так! (Здивовано). А як ти будеш іспити складати?

Дарина: Можна, я тобі щось покажу. (Протягує Полі руку). Дивись!

Поля: На годинник?

Дарина: Це не годинник, а сучасний міні-комп’ютер. У нього я можу вкласти всю потрібну інформацію, а на екзамені списати.

Поля: Але це ж не чесно! (Осудливо). Чула колись вислів: «Брехнею, бач, вийдеш всюди, а не вийдеш в люде».

Дарина: Так, чула. Якийсь Кобзар написав (легковажно).

Поля: Не «Якийсь Кобзар», а Тарас Шевченко – велика людина, до порад якої треба прислухатися.

Дарина: Ні до кого не хочу я прислухатися! А ти просто заздриш, що тобі доведеться все вчити, а я і так поступити зможу.

Поля: Неправда! Я просто хочу, щоб все було чесно, щоб кожен мав той результат, на який він заслуговує, і хочу вступити до університету зі своїми власними знаннями.

Дарина: Ну тоді продовжуй учити, зубрити і читати, а я піду розважатися!

Дія третя


Іспит. В аудиторії сидить декілька абітурієнтів і екзаменатор. Серед них за останньою партою сидить Дарина. На лівій руці електронний годинник.

Екзаменатор: (Роздає кожному завдання). Прошу вас зосередитись, не поспішайте. Часу достатньо для виконання всього завдання. Через чотири години я проходжу і в кожного забираю роботу. Нагадую, що використання додаткової літератури, підручників, телефонів і інших пристроїв заборонено, інакше ваша робота буде анульована.

Екзамен розпочався. Дарина весь час дивиться на годинник і списує завдання. Це помічає екзаменатор. Він підходить до дівчини.

Екзаменатор: Шановна абітурієнтко, чому ви весь час дивитесь на годинник?

Дарина: Мені треба знати точний час, аби встигнути все виконати (Червоніє від сорому).

Екзаменатор: Але ж над дошкою є великий годинник, який також показує точний час.

Дарина, не знаючи, що відповісти, червоніє ще більше.

Екзаменатор: Можна подивитися на Ваш годинник?

Знімає комп’ютер з руки дівчини. Дарина намагається його вимкнути. Раптово пристрій починає мерехтіти, з динаміка лунає голос: «Шановна абітурієнтко! Вашу роботу анульовано у зв’язку з тим, що ви намагалися списати!».

Дія четверта


Минуло декілька місяців. Прийшла осінь. Жовті листочки кружляють у парку, падаючи під ноги мило усміхненої дівчини, що йде стежиною додому. Це Поля. Вона помічає іншу дівчину, що йде їй назустріч, і впізнає Дарину.

Поля: Дарино! Привіт! Як Давно ми не бачились!

Дарина: Привіт, Полю. Як ти змінилася! Розповідай, як у тебе справи (засмучено).

Поля: У мене все добре. Я – студентка престижного університету, вчуся добре, навіть стипендію отримую. А ти як? Вступила, куди хотіла?

Дарина: Ні, мою роботу анулювали за списування. Як я шкодую, що не послухала тебе! Тепер на все життя запам’ятаю мудрий вислів: «Брехнею, бач, вийдеш всюди, а не вийдеш в люде». Шкода, що я раніше не прислухалась до цієї поради…

Дудко Ірина,

учениця Харківської

гімназії № 6 «Маріїнської гімназії»
Учитель: Мундур Валентина Броніславівна
Мій улюблений вірш Т.Г. Шевченка

Тарас Шевченко писав багато віршів. Усі вони мені подобаються, але найулюбленіший у мене уривок із поеми «Сон» – «Світає, край неба палає…». Я знаю, що ще частина з твору, у якому описане життя українських селян-кріпаків. Мені досі не віриться, що цей уривок, у якому розповідається про прекрасний схід сонця, є початком поеми про жахливі події. Читаючи його, я згадую свою малу батьківщину – Слобожанщину – і уявляю, яка вона прекрасна. Бачу, як зеленіють поля і луки, як прозорі, наче скло, струмки напувають землю і впадають у ріки, як соловейко в темнім гаї сонце зустрічає. Тоді мені стає так радісно, що хочеться співати.

Я думаю, що не одній мені подобається цей уривок, а й інші люди залюбки його читають.

Мусійко Світлана,

учениця Гутянської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів Богодухівської районної ради
Учитель: Тютюнник Лариса Григорівна
Діалог із письменником про його дитинство

– Добридень! Для мене велика честь. Тарасе Григоровичу, розкажіть, будь-ласка, про Ваше дитинство.

– Ще дитиною я став сиротою, спочатку померла мама, а згодом і тато. Я залишився без батьків.


  • А Вас підтримували брати і сестри?

  • Так, але мені не вистачало маминої ласки і татової любові до мене. Я знайшов втіху у віршах і малюванні. Пам’ятаю один випадок. Одного разу моя сестра повернулася додому і не впізнала рідної хати. Я повністю розмалював її візерунками і українськими розписами.

  • Вас за це посварили?

  • Зовсім ні, їй навіть сподобалася моя робота.

  • Скажіть, будучи дитиною, Ви впадали у відчай?

  • Спочатку так, але потім я передавав свій душевний біль, свої почуття і емоції у віршах і малюнках.

  • У Вас були знайомі, яким подобалася Ваша творчість?

  • Так, це маленьке коло людей, але завдяки їм я став тим, ким я є.

  • Спасибі за душевну розмову, до побачення.

  • І тобі щасти.


Чому Т.Г. Шевченка називають Кобзарем

Кобзар в образі Т.Г. Шевченка – це розумна, задумлива, трішки мрійлива і талановита людина.

Шевченка називали Кобзарем за його геніальність. Спочатку він пережив смерть матері, потім тата. Почав писати вірші, малював. Щоб хоч чомгось навчитись, ще маленький Тарасик сидів під дверима і записував вуглинкою кожне слово вчителя. Щоб навчитися малювати, він пішов до дяка. Згодом дізнався, що його вчитель – п’яниця. А як багато перетерпів, поки був прислугою. І все ж таки досяг свого – навчився малювати, став художником. Скільки сил треба було Тарасові Григоровичу, щоб пережити всі падіння і невдачі, провали і розчарування і врешті стати великим поетом.

Сьогодні Т.Г. Шевченка знає кожний – і великий, і малий. Хто не читав його оповідання, не вчив його вірші про думку і про зажуреного кобзаря? Іноді Тарас Григорович уявляв себе такою людиною, як Кобзар, і у своїх віршах писав про почуття Кобзарів, бо ті почуття були близькі йому і його душі. Чому люди називають Шевченка Кобзарем? Тому що він був патріотом. Людиною з великої літери.



Омельченко Наталія,

учениця Борівської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів № 1
Діалог із Тарасом Шевченком

– Доброго дня, Тарасе Григоровичу!

– Доброго дня!

– Тарасе Григоровичу, а ви не могли б мені розповісти про Ваше дитинство?

– А що саме ти хочеш від мене почути?

– Наприклад, як Вам жилося в дитячі роки.

– Жилося нам дуже тяжко. Батьки мої завжди були на роботі.

Зранку до вечора вони працювали, а мене залишали з сестрою Катрусею. Одного разу їй захотілося сходити до подружок погратися, а мене попросила зачекати її. Загралася вона, а про мене забула. Прибігла, а я стою голодний, блідий, заплаканий (бо ще малий був). Вона пригорнула мене і лаяла себе, за те, що про мене забула.

Одного разу пішов я гуляти до гаю, а там травичка висока-висока, ліг я, на небо дивлюся, хороше мені отак лежати. Ось лежу я, вже вечоріє, а додому не хочеться, аж дивлюся, чумаки їдуть. Побачили мене, до себе на воза запросили. Їду я з чумаками. Ось вже моя домівка. Мати, як мене побачила, обійняла і подякувала чумакам. Вона дуже переживала за мене, бо була вже ніч. Багато пригод ще траплялося зі мною…

– Дякую, Тарасе Григоровичу! До побачення!



Чому Т.Г. Шевченка називають Кобзарем

Тараса Григоровича дуже часто називають Кобзарем. На мою думку, це пов’язано з книжкою, яку він написав – «Кобзар». У цій книжці зібрані найкращі його вірші. Тарасу Григоровичу дуже підходить ім’я Кобзар, бо від нього віє мужністю, силою, а Шевченко був саме такою людиною. Його життя було тяжким. Тарас Шевченко дуже хотів навчатися, але він був із бідної сім’ї, а навчалися тоді тільки ті, у кого були гроші. Шевченко дуже любив свою Україну. Навіть тоді, коли забороняли жити в Україні, Тарас не забував свого рідного краю. Кобзарю заборонялося писати вірші, але він писав і ховав їх. Шевченка у наш час дуже люблять і поважають. Його вірші дуже гарні та сповнені любові до України. Отже, Кобзар – це гордість нашої країни!



Авдєєва Олена,

учениця Чугуївської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №1
Учитель: Фурсова Тетяна Сергіївна
Диалог с Т.Г. Шевченко

Я жила во времена Т.Г. Шевченко, и мне выпала возможность встретить его. Увидев писателя, я подошла и поздоровалась.

– Здравствуйте.

– Здравствуйте, – приветно ответил мне он.

– Тарас Григорьевич, не могли бы вы рассказать о своем детстве и учебе?

– Конечно, могу, – ответил он, и, немного подумав, продолжил. – Одно могу сказать точно – учеба очень важна для человека, который хочет всего добиться. В детстве я был не вольным человеком, мне нельзя было ходить в школу. Но я понимал, как знания пригодятся мне в жизни, и я подслушивал под дверями класса все слова учителя. Так я получил образование, – закончил он, – извини, но мне пора.

– До свиданья! – сказала я ему вслед, и он скрылся за горизонтом.
Почему Т.Г. Шевченка называют Кобзарем?

Я согласна с тем, что Т.Г. Шевченко является Кобзарем.

Я так считаю потому, что кобзари в своих песнях славят Украину, украинский народ, хороший характер и честную совесть. Т.Г. Шевченко делает то же самое в своих поэмах и повестях. Его произведения легко читаются и поются, их содержание запоминается надолго, а ритм строк звучит, как мелодия.

Когда кобзарь запевает думу и начинает играть на кобзе, сразу представляется картина происходящего. Читая поэмы Т.Г. Шевченко, ты чувствуешь на себе все происходящее, благодаря правильно подобранным фразам.

Т.Г. Шевченко – настоящий Кобзарь. Это может подтвердить любой.
Смоленцева Анастасія,

учениця Лозівської гімназії
Учитель: Гаража Катерина Вікторівна
Особливості долі Тараса Шевченка

Тарас Шевченко є невід’ємною частиною українського народу. Шевченко – це Україна, Україна – це Шевченко. З ним пов’язані всі наші мрії, надії та сподівання.

Нелегка доля була в Тараса. В одинадцять років залишився повним сиротою, бо «… матір ще молодою у могилу нужда та праця положила». Зазнав він і «ласки» мачухи … Довелося йому пережити і часи кріпацтва, неволі, знущань. Неодноразово Кобзар бував і на засланні. Але він вистояв.

Я вважаю, що коли б Тарас Шевченко жив у наш час, у нього була б щаслива доля. Він би мав світове визнання, його б поважали всі і всюди. Ім’я великого Кобзаря навіки вкарбувалося б золотими літерами на сторінки української історії. На мою думку, Шевченко зміг би пробудити людей від вічного сну, навчив би бути справжнім патріотом своєї країни, таким, як він.

Впевнена, доля Тараса склалася б зовсім інакше. У нього була б і сім’я, і багато справжніх друзів. Збулися б мрії Шевченка, все було б так, як він і хотів:

І на оновленій землі

Врага не буде супостата.

А буде син і буде мати.

І будуть люде на землі.
Мужній Іван Підкова

Одного дня Сергійко вирішив прочитати якусь книжку. Він підійшов до книжкової шафи і подивився на книжки. Їх було багато.

Сергійко взяв одну, другу, покрутив у руках і поставив на місце. Йому не сподобалися такі книжки: товсті, з дуже яскравими малюнками. Але раптом його очі потрапили на невеличку книжку з цікавою назвою «Кобзар». Хлопчик узяв її до рук. Вона одразу йому сподобалась. Сергійко сів у крісло й почав читати. Твори виявилися дуже цікавими. Легкі, зрозумілі кожному слова, за допомогою яких автор розповідав про найголовніше, запали Сергійкові в душу.

Хлопчикові дуже сподобалася поема «Іван Підкова». Тому, закінчивши її читати, він одразу ж підійшов до татуся і попрохав:

– Тату, розкажи про Івана Підкову.

– Добре, – погодився тато. – Сідай, розповім.

І почав свою розповідь:

«Про Івана Підкову я дізнався ще від мого дідуся. Він розповідав, що це був козацький ватажок, тобто отаман. Він умів добре володіти зброєю, водити коня, а його походи завжди закінчувалися перемогою.

Підкова був козак хоч куди та й неабиякий мастак проходити Дніпровські пороги. Козаки дуже любили свого командира. А Іван завжди вмів переконати козаків, довести щось, дати слушну пораду.

До нас дійшла історія про те, як Іван Підкова зі своїми друзями-козаками воював з татарами. Багато козаків полягло в цій битві, але Іван Підкова вижив. Залишилися й декілька його друзів.

Козаків було менше двадцяти, а татар ще було багато.


  • Наші сили не рівні. Ми не зможемо перемогти у битві. Пропоную здатися, – висловив свою думку один із козаків. Його підтримали ще декілька осіб.

  • Ні, хлопці! Так не можна! – обурився Іван Підкова. – Справжні козаки ніколи не здаються! Ми підемо у бій, хоч нас і менше! Навіть не думайте, здаватися! Усі разом ми переможемо будь-якого ворога!

З такими словами отаман ударив коня по боках і крикнув:

  • У бій!

За ним поскакали й інші запорожці. Так спільними силами козаки подолали ворога».

  • Мені сподобалось те, що ти розповів, тату, – сказав Сергійко. – Іван Підкова справді був дуже відважним. Я вважаю, що він – патріот нашої України.

  • Так, – мовив тато. – Іван Підкова – взірець сили і мужності. Такі люди народжуються рідко, але вони – гордість нашої країни.

Солодовиченко Світлана,

учениця Солоницівської гімназії №3

Дергачівської районної ради
Учитель: Бондар Тетяна Анатоліївна
Діла добрих оновляться,

Діла злих загинуть (Т.Г. Шевченко)
У наш нелегкий та бурхливий час не так уже й рідко панує жорстокість і зло… Саме тому важливо кожній людині зберегти свою духовну чистоту, пронести світлий і теплий вогник доброти крізь усе життя в серці.

Усі ми залишаємо після себе на світі діла – як лихі, так і добрі. Який слід зоставимо – такими й були наші душі. І нащадки про нас так і згадуватимуть за погані справи, дякуватимуть – за хороші.

Не лише в казках добро може перемогти зло. Це буває і в реальності. За благородство, людяність, милосердя, щирість подарують любов, а лихих рано чи пізно стануть ненавидіти. «Діла добрих оновляться, діла злих загинуть», – сказав наш Тарас Шевченко, а його слова пророчі.

Допоки хоч одна людина переконана в тому, що добро буде жити й витіснить усі чорні справи, залишатиметься маленьке зернятко віри, любові й надії. Та настануть часи, я сподіваюся, що воно дасть паросток. Ми оновимося душею. Прийде довгоочікуване щастя – хороші справи творити будемо ж!

На жаль, поки що це лишається мрією… Але вона швидше справдиться, коли оновлюватимемо на Землі добрі діла. Я особисто чекаю її здійснення!
Шевченкове слово

На вулиці сіяв дрібний дощик. Осінні тумани та мжичка в похмурому Петербурзі навіювали смуток…

Але Тарас прийшов на літературний вечір веселий. Привітав знайомих, підійшов до свого друга Євгена Гребінки, сів поруч із ним. Одразу приятелі завели розмову про останню поему Шевченка – «Катерину»:

– То розкажи мені, Тарасе, що сталося із твоєю Катериною?

– Жила вона з батьком і матір’ю. Зустріла й покохала…, – почав поет, але до товаришів повернувся обличчям інший письменник:

– Що ви шепочете про свої вірші, невже ховається? Прочитайте нам усім! – усміхнувся.

– Справді, – говорить Гребінка. – Вставай, Тарасе, читай, ми тебе слухаємо!

Шевченко відсунув стілець, підійшов до вікна, розгорнув альбом… Тихо було в кімнаті, усі зачаровано мовчали, крім молодого поета, чиї слова викликали таке захоплення, увагу, переживання і співчуття до героїні поеми. А потім – буря аплодисментів і чиїсь сльози на очах… Саме Тарас Григорович аж розчулився від свого твору, але скромно сів на своє місце.

– Друже, ти знаєш, що ти зробив і хто ти? – радісно спитав Гребінка Шевченка.

– Ой, та не треба… – без усіляких гордощів промовив поет.

– Ти – геній!!! І написав дивовижну поему!

То був день слави Тараса. Шевченкове слово сколихнуло душі слухачів.

Але ніхто не чув, не знав, не бачив, як уже відомий митець страждав од невимовного жалю. Уявляв-бо, як живеться людям на далекій Батьківщині, які кривди терплять, що навіть у віршах описати важко… Скільки несправедливості зазнають, горя! Не лише над гіркою долею Катерини він журився… І забута була така незвичайна, несподівана радість перед літературними читаннями від зустрічі з друзями.

Подольська Анастасія,

учениця Балаклійської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №1 ім. О.А. Тризни
Учитель: Харченко Тетяна Миколаївна

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка