Учителя української мови



Сторінка1/5
Дата конвертації19.02.2016
Розмір0.75 Mb.
  1   2   3   4   5



Відділ освіти Вишгородської районної державної адміністрації

Районний методичний кабінет


РОЗВИТОК

ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ НА УРОКАХ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

З досвіду роботи



учителя

української мови

та літератури

Димерської гімназії

Ласкавої Тетяни

Миколаївни
2012 рік

ЗМІСТ

1. Опис досвіду з реалізації проблеми «Розвиток життєвих компетентностей учнів на уроках української мови та літератури» ………………………………3-7

2. Педагогічна скарбничка вчителя. Розробки уроків з теми

«Вивчення творчості Івана Багряного»

2.1. Урок 1 Іван Багряний. Основні віхи життя

і творчості митця…..................................................................................9-17

2.2. Урок 2 «Тигролови» Івана Багряного

як пригодницький і водночас антирежимний

політичний роман.…………….............................................................18-30

2.3. Урок 3 І.Багряний «Тигролови». Григорій Многогрішний –

сильний тип української людини ..........................................................31-41

2.4. Урок 4 І.Багряний «Тигролови».

Ідея перемоги добра над злом.................................................................42-52

2.5. Тестові завдання до теми «Вивчення

творчості Івана Багряного»,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,53-56

3. Матеріали з досвіду роботи гімназійного етнографічного музею «Бабусина світлиця»

3.1. Матеріали для проведення екскурсії у музеї «Бабусина світлиця»…...…………………………………………………......................57-64

4. Література.................................................................................................................65


В труді прийде натхнення раз у рік,
Але коли - не знає чоловік.
Щоб тих щасливих днів не загубити,
Потрібно працювати цілий вік.
Дмитро Павличко


У «Стратегії реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики» як стратегічний напрямок зазначено: «Сьогодні актуальності набуває поняття компетентностей, що пов’язано з багатьма чинниками, оскільки компетентності є тими індикаторами, які дозволяють визначити готовність учня, випускника до життя, його подальшого розвитку й активної участі в житті суспільства».


Сьогодні в умовах гуманізації навчання особистісно орієнтований підхід до навчання та виховання трансформується у компетентнісний підхід. Але у центрі уваги, як завжди, залишається особистість учня.

Оновленому суспільству потрібні люди, які можуть самостійно мислити, здатні до самореалізації на основі об’єктивної самооцінки.

Моє педагогічне кредо: поважати будь-яку особистість, не залишати поза увагою жодного дитячого обдарування, готувати кожного учня до життя.

Метою моєї роботи є формування ключових компетентностей учнів за допомогою рефлексій їхніх дій, так як саме набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливість орієнтуватись у сучасному суспільстві, сприяє формуванню в особистості здатності швидко реагувати на запити часу.

Структура життєвої компетентності має такі складові:

Когнітивна компетенція — це система здатностей, які визначають спроможність особистості щодо адекватного й глибокого пізнання оточуючого світу (природного та соціального середовища, самої себе). Вона охоплює когнітивні, інтелектуальні здібності, знання та досвід особистості, риси характеру (допитливість, уважність), мотивацію.

Емоційно-вольова компетенція — це сукупність здатностей, які визначають спроможність людини керувати власними емоціями та активністю. Змістом компетенції є здатності до осмислення власних емоційних станів, конструктивного прояву емоцій, уникнення та усунення негативних емоцій, самостійного формування та зміни мотивів, визначення оптимального мотиву діяльності.

Творча компетенція — це сукупність здатностей, які визначають спроможність людини до творчості, успішність творчої діяльності, наявність її результатів.

Життєтворча компетенція — одна з найважливіших компетенцій особистості, вона забезпечує здатність самостійно, свідомо і творчо визначати (проектувати) і здійснювати власне життя. Найвищим рівнем розвитку життєтворчої компетенції та життєвої компетентності є духовна компетентність.

Духовна компетенція — це сукупність духовних здатностей людини, які:



  • обумовлюють її спроможність до самопізнання, саморозвитку, самореалізації та самоконтролю;

  • виражають її мораль (сукупність прийнятих нею моральних норм) та моральність (здатність до власного морального пошуку), спроможність шукати сенс свого життя, формувати свої життєві принципи та цінності.

Для формування життєвих компетентностей учнів практикую традиційні та інноваційні технології організації навчальної діяльності.

Одним із кращих прикладів формування та розвитку життєвих компетентностей є використання інтерактивних методик, які я застосовую на уроках української літератури. Користуючись цими методиками, розвиваю в учнів принципи рефлексії, партнерство, неординарність, креативність, толерантність.

У своїй роботі перевагу надаю особистісно зорієнтованому навчанню, основи якого висвітлені у дидактичних працях І.С. Якиманської, методичних посібниках А. Фасолі, який наводить основні шляхи його реалізації і вважає, що ключовим компонентом є розуміння і пошанування загальнолюдських і національних цінностей, формування компетентності гімназиста, дотримання принципів компетентнісного навчання .

На своїх уроках я намагаюсь навчити учня читати, працювати з додатковою літературою, мислити, говорити, аргументувати, висловлювати думки з приводу побаченого чи почутого. Зараз, коли йде пошук основних духовних орієнтирів, проблема розвитку творчих здібностей, які удосконалюють особистість, є особливо актуальною. Учні на уроках готують інсценізації, створюють декорації та костюми (І.Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я», І. Карпенко-Карий «Хазяїн», «Сто тисяч»). Саме тут і виявляється творчість учнів, їхні вміння і навички виразного читання, дотримання інтонаційних характеристик. У процесі інсценізації епізодів твору утверджую цінності національної етики засобами комічного. Це не лише допомагає виявити акторські здібності учнів, а й дає їм можливість пережити події разом із героями, дослідити психологічний стан.

Під час реалізації ідеї особлива увага на уроках приділяється формуванню ключових компетентностей: соціальної, мотиваційної і функціональної.

Основні елементи педагогічної діяльності реалізую на таких етапах: прогнозування, змістовно-пошуковому, моніторингу.

Учень є суб’єктом пізнання. Для цього необхідно, щоб кожен усвідомив місце і значимість основних етапів навчальної діяльності, як-от: мотивація (цілеутворення і планування) — організація навчальної діяльності — реалізація завдань — рефлексія — контроль і оцінювання.

Важливою умовою навчання компетентності учня є внутрішня мотивація (самомотивація).

Дотримуюся таких вимог:


  • намагаюся не нав’язувати навчальну мету «зверху»;

  • стежу, щоб завдання відповідали віковим особливостям дитини;

  • диференційний підхід до учня з вибору навчального завдання.

Для успішного осмислення художнього твору, крім традиційної мотивації, потрібно, щоб у гімназистів спрацювала віра у власні можливості. На допомогу приходять елементи сугестивної технології, застосування нетрадиційного дидактичного принципу — читання власних творів.

Такий прийом було, наприклад, використано під час вивчення теми «Пісенна творчість А.Малишка» (10 кл.).

Завжди бажаним і цікавим для дітей є бінарний урок. При вивченні драми Л.Українки «Бояриня» я запрошую на урок учителя історії; під час вивчення поезій Т.Шевченка «Думи мої, думи мої…», «Тополя» вчитель музики ознайомлює з музичними творами Г.Верьовки та українською народною піснею «Думи мої, думи мої…». Я думаю, що саме музика будить у свідомості гімназиста відчуттєву реальність, сприяє розвитку емоційно-естетичних переконань.

Люблять діти інтегровані уроки. Вивчаючи у шостому класі тему «Усна народна творчість. Обрядові пісні», проводжу інтегрований урок «українська література-українознавство», адже це прекрасна тема, щоб відкрити духовні острови у вирі сучасної бездуховності, звернутись до тих вічних джерел, з яких черпав наснагу та мудрість наш народ. І поетикою, і мелодикою, і сюжетами народні твори здатні прищепити почуття прекрасного кожній дитині.

Важливим для мене, як вчителя словесності, є принцип активності учня. Його знання, розумовий, духовний та культурний розвиток повинні спиратися на власні зусилля. Особливу цінність для учня має шлях, яким він пройде, розв’язуючи поставлену перед ним проблему. Тому ефективним на уроці є проблемне навчання. Ось кілька проблемних питань, над якими була організована робота на уроках:


  • Чому радянська влада так нещадно знищувала українську інтелігенцію? (І.Багряний «Тигролови»)

  • Що указує на генетичну спорідненість Григорія Многогрішного та його далекого предка? (І.Багряний «Тигролови»)

  • Чи справді Мині Мазайлові через його українське прізвище не поталанило в житті? (М.Куліш «Мина Мазайло»)

Важливе місце в моїй практиці займає ігрова технологія – один із найефективніших засобів навчання, який дозволяє використовувати зайву активність учнів, спрямовуючи її в корисне русло, формує навички взаємодії з іншими учнями, уміння чітко формулювати і обґрунтовувати свою точку зору, вести дискусію й знаходити компромісні варіанти рішень (гра «Дзвінок у студію», «Рекламна пауза», «Створити квітку щастя», «Колядники», «Театр одного актора»). Це допомагає створити на уроці атмосферу активної зацікавленості, пожвавлює процес засвоєння, закріплення й узагальнення знань, умінь і навичок. Ігрові моменти мають зазвичай прикладний характер, що сприяє розвитку основних життєвих компетентностей учнів.

На своїх уроках застосовую метод проектів. Під час роботи над проектами гімназисти моделюють власну стратегію, і кожна молода людина прагне у своєму індивідуальному житті втілити свій проект, свою життєву програму, але складену за таким алгоритмом, який веде до гідного людини життєздійснення.

Метод проектів напряму пов’язаний з реаліями життя. Аналізуючи літературний твір, учні відкривають для себе те, «що зачіпає інтереси кожного». Літературна компетенція стає основою формування життєвої компетентності особистості дитини (І.Багряний «Тигролови»).

Логічним продовженням навчальної роботи стає організація позакласної діяльності учнів — проведення літературних вечорів: «Жінки в творчості Тараса Шевченка», «Стежками поезії Лесі Українки»; загальногімназійного свята «Гімназія у вишиванці», «Шевченко в серці моїм», а також залучення дітей до участі у різних конкурсах учнівської творчості, літературних екскурсіях «Шляхами творчості письменників», роботі етнографічного музею «Бабусина світлиця»: підготовка та проведення усних журналів до свят народного календаря, тематичних лінійок, екскурсій по музею «Бабусина світлиця». Вже став традиційним протягом 10 останніх років виступ членів ради музею з Різдвяним вертепом перед жителями селища.

Мої випускники навчаються на філологічних факультетах педагогічних вузів, працюють учителями.

Я вважаю, що філологічна освіта дійсно покликана зробити вагомий внесок у формування компетентностей учнів, що базуються на знаннях, досвіді, здібностях, які набуто завдяки активному навчанню.



Розробки уроків

із теми

«Вивчення творчості Івана Багряного»



Урок 1


Тема: Іван Багряний. Основні віхи життя і творчості митця.

Мета: ознайомити та зацікавити учнів особистістю та творчістю І.Багряного; розширити коло знань учнів про трагічну долю письменника-емігранта; вчити дітей самостійно опрацьовувати нову інформацію, виділяти найголовніше; розвивати комунікативну, соціальну, полікультурну, інформаційну компетенції; виховувати ціннісне ставлення до себе, до ближніх, до держави.

Тип уроку: інтерактивний урок засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет письменника, його твори, матеріали дослідницьких робіт учнів, мультимедійна презентація.

Хід уроку

  1. Організаційна частина

  2. Повідомлення теми, мети та завдань уроку

Учитель. Прокоментуйте слова О.Олеся «Свої серця нам виривали, чужі тесали нам хрести».

  1. Мотивація навчальної діяльності

  • Вступне слово вчителя

«Сміливі завжди мають щастя», - переконана одна з героїнь твору І.Багряного «Тигролови». Мабуть, це правда. Письменник, про якого ми сьогодні говоритимемо, дійсно сміливий, адже пройшов через неймовірно складні випробування й зробив усе, щоб змінити свою долю, не пропасти безвісти. Правда й те, що щастя його дуже важке – любити Батьківщину, хоч і на віддалі, творити для свого народу, його майбутнього (слайди 1-3).

До уроку ви готувались заздалегідь у групах, кожна з яких мала окреме завдання (слайд 3).

Група №1 – дитинство, шкільні та юнацькі роки.

Група №2 – огляд творчості І.Багряного.

Група №3 – арешт письменника.

Група №4 – життя і літературна діяльність І.Багряного в еміграції. Останні роки життя.



Учитель. На уроці ми маємо завдання створити «життєвий проект письменника».

Для цього необхідно:



  • попрацювати в своїх групах;

  • обмінятися здобутою інформацією по даній темі;

  • обрати представників своїх груп, котрі могли б узагальнити підготовлений матеріал;

  • дати відповіді на питання, які є перед кожним учасником уроку на папері: хто він? який він? чого б я навчився у І. Лозов’ягіна?

  • відповіді ми узагальнимо наприкінці уроку; бажаючі можуть зробити доповнення (слайд 4,5).

  1. Захист власних проектів

Учитель. Виступи представників груп (решта дітей занотовують найголовніше з почутого).

Представник від групи №1 «Дитинство, шкільні та юнацькі роки».

Сьогодні я готовий поділитися своїми відкриттями у дослідженні дитячих, шкільних та юнацьких років Івана Павловича Лозов’ягіна. І. Багряний (справжнє прізвище - Лозов’ягін) народився 2 жовтня 1906 року в селищі Куземин на Полтавщині в родині робітника-муляра Павла Лозов’ягіна.

Змалечку бачив кривду й горе. До кінця своїх літ не міг забути одного сонячного дня 1920 року, коли гостюючи на пасіці у свого однорукого дев’яносторічного діда, бачив на власні очі розправу чекістів над невинними людьми: чекісти «закатували його діда та дядька за приналежність до армії Симона Петлюри. Згодом на Соловки загнали й другого дядька, звідки той не вернувся. У ту ніч було вимордовано в селі всіх стареньких господарів й священиків».

Іван Павлович згадує, що замучили його діда за те, що був заможний український селянин, бо мав сорок десятин землі, і був проти «комуни», а дядька за те, що був за часів національно-визвольної боротьби в 1917-1918 роках вояком національної армії УНР. Другого дядька, що вирятувався тоді від смерті втечею, пізніше заарештували і без суду заслали на Соловки на 10 років, де він і загинув.

Ще змалечку мати навчила Івана розмовляти і рахувати українською мовою.

Навчався Іван Багряний спочатку в церковно-приходській школі в Охтирці, до якої пішов шестирічним і, оскільки вже вмів рахувати по-українськи, в російській церковно-приходській школі хлопчикові приклеїли тавро «мазепинець». Але це прізвисько не вибило з колії козацького нащадка; своїми духовними учителями вибрав собі Шевченка і Глібова.

З 1916 по 1918 рік навчається у початковій школі. У 14-річному віці безневинна смерть діда і дядька дуже вразила хлопця.

З 1920 року навчався в Краснопільській художньо-керамічній школі, яку закінчив 1922 року і, рятуючись від голоду в Наддніпрянщині, вирушив на Донбас. З 1922 по 1926 рік займався різними справами: викладав малювання, працював на шахтах Донбасу, а 1924 року вступив до Охтирської філії організації селянських письменників «Плуг». Учителював, заробляючи на прожиток. Писав вірші. Побував у Криму, на Кубані, в Кам’янці-Подільському, де редагував місцеву газету. З 1926 по 1930 рік учився у Київському художньому інституті, але диплома так і не отримав, бо виявив себе «політично неблагонадійним», бо мав ще інший фах – літературу, в якій проявив свої антирежимні, антикомуністичні настрої.

І.Багряний був всебічно обдарованою людиною: гарно малював, писав ще зі школи вірші, прозу, міг запальним словом повести людей за собою (слайди 6-8).

Представник від групи №2 «Огляд творчості І. Багряного».

Літературою Іван Павлович почав займатися дуже рано, якщо мати за літературну працю дитяче писання віршів. Вірші він почав писати ще в російській церковно-приходській школі. Почав їх писати з протесту проти вчителя і вчительки, які його злісно називали «мазепинцем», бо він рахував в арифметиці не так, як вони веліли. І от під впливом байок Глібова і «Катерини» Шевченка, які він дістав нелегально, почав писати войовничі вірші в другому класі, восьмирічним хлоп’ям, в 1915 році.

У 1916 – 1919 роках був редактором шкільного журналу «Надія», що виходив українською мовою у місті Охтирка, де він продовжував освіту у Вищій початковій школі.

Перші твори письменника з’явилися 1926 року в журналах «Глобус» та «Життя й революція», де вперше виринає псевдонім Іван Багряний. У київському журналі «Глобус» було видрукувано його перший вірш «В місто». У цей час пориває з «ПЛУГом» і вступає до «МАРСу», до якої входили письменники «непролетарські». Його приятелями були М.Хвильовий, О.Вишня, М.Куліш, М.Яловий, П.Христовий, О.Досвітній.

Згодом вийшли збірка віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» і «Аве Марія». У поемі «Монголія» він показав жалюгідне становище далекої східної країни у контрасті з її величним минулим. «Аве Марія» - це гімн бунтарству і заперечення духовного рабства. У вступі, написаної «самовидавним» способом поеми «Аве Марія», І.Багряний безкомпромісно висловив своє кредо письменника – громадянина: «Не іменуй мене поетом, друже мій, бо поети нині – це категорія злочинців, до якої не належав і не хочу належати. Не іменуй же мене поетом, бо слово «поет» скорочено стало визначати – хамелеон, спекулянт, ледар…». Обидві поеми містили досить прозорі натяки на тогочасну дійсність, і саме неординарний характер творчості молодого поета, як і його незалежна вдача та належність до запідозреної в нелояльності літературної спілки «МАРС», привернули увагу чекістів. А в тім, під підозрою була вся українська інтелігенція.

1928 – 1930 роки – це зоряний час Багряного-письменника: виходять друком поеми «Батіг», «Вандея», «Собачий бенкет», «Гутенгберг», епопея «Калита», виразно заявляє він про себе й у царині прози: журнал «Всесвіт» опублікував два його оповідання «В сутінках» та «З оповідань старого рибалки».

І.Багряного сприймаємо як опозиціонера від літератури, його поезія – емоційно розкута, експресивна, напоєна народним мелосом, «заправлена» їдкою іронією й сарказмом. Письменник залишив чималий доробок у різних жанрах, але найбільшу популярність здобув своїми романами.

Першим великим твором були «Тигролови». В основу роману покладено події, що сталися під час відбування автором заслання на Далекому Сході. Для І. Багряного головне переконати читача в тому, що за будь-яких обставин особистість може й повинна бути Людиною з великої літери, не втрачати людських рис, не полишати боротьбу за волю й завжди прагнути бути незалежною.

Роман «Сад Гетсиманський» І.Багряного називають «великим, вопіющим і страшним документом» радянської дійсності. Багато що з пережитого описано в романі, який можна вважати автобіографічним. «Всі прізвища в цій книзі, як-то прізвища всіх без винятку змальованих тут працівників НКВД та тюремної адміністрації, а також всі прізвища в’язнів (за винятком лише кількох змінених), є правдиві», - такими словами починає автор свій твір. Головний герой роману – Андрій Чумак, але все, що витримав у в’язниці Чумак, пережив сам автор.

(Підготовлений учень читає уривок з роману «Сад Гетсиманський» - частина друга, розділи I-III).

На думку І.Багряного «Людина – це найвеличніша з істот. Людина – найнещадніша з істот. Людина – найпідліша з істот». Але за будь-яких обставин він не показує людину жертвою. Особистість – завжди непереможний герой, що уособлює у собі весь вільнолюбивий український народ.

У 1953 році письменник пише роман «Огненне коло» про трагедію української молоді, яка воювала під Бродами в складі дивізії «Галичина».

1965 році вийшов друком роман «Людина біжить над прірвою» (про події другої світової війни), присвячений другій дружині Галині Єлизарівні, українці, родом з містечка Здолбунів, дівоче прізвище Тригуб, з котрою ростив двох обдарованих дітей – Нестора і Роксолану. Сина Бориса Від першого шлюбу на батьківщині влада примусила звернутися до батька з викривальним радіовиступом, що для нього обернулося глибоким нервовим струсом, а для батька – критичним станом здоров’я. І.Багряний весь час пам’ятав про покинутих у Союзі дітей і заповідав молодшому синові Нестору «… знайти свого брата Бориса Івановича і сестру Наталку Іванівну, що десь «там», і допомогти їм, якщо будуть у біді» (слайди 9,10).


Представник від групи №3 «Арешт письменника»

У 1930 році харківське видавництво «Книгоспілка» видало роман у віршах «Скелька». Волелюбний пафос твору привернув увагу офіційної критики – «Скельку» було конфісковано. Наступного року з’явилась стаття О.Правдюка «Куркульським шляхом», яка свідчила про наміри влади щодо бунтівливого, ідеологічно невпокореного І.Багряного. Після цієї статті твори письменника було вилучено з бібліотек і книжкових крамниць.

У 1932 році І.Багряний був заарештований у Харкові в присутності колег В.Поліщука і О.Слісаренка «за політичний самостійницький український ухил в літературі й політиці…», засуджений на 5 років концтаборів БАМЛагу (Байкало-амурский лагерь).

Його звинувачували в тому, що він хотів, насамперед, працювати для української культури, критикував національну політику СРСР, закликав українців орієнтуватися у своєму культурному розвитку на Європу, а не на Москву.

Арешт і засудження не паралізували вольової вдачі І.Багряного. Він не став заляканою безмовною жертвою, а вів ідеологічний і психологічний двобій зі слугами Системи.

У 1936 році І.Багряний утік, переховувався між українцями Зеленого Клину на Далекому Сході (враження від цього періоду життя відбито в романі «Тигролови»). (Учень читає уривок з роману «Тигролови», де йдеться про Зелений Клин).Через два роки письменник повернувся додому, був повторно заарештований, сидів у харківській в’язниці два роки й сім місяців.

З початком війни – нові випробування. Опинившись на окупованій території, письменник намагається віддатися національно-культурній роботі, але, пересвідчившись, що фашистське «визволення» - це геноцид українського народу, пробує знайти своє місце в УПА серед бандерівців.

1940 року з відбитими легенями й нирками був звільнений під нагляд. Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у місцевому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини», після початку війни потрапив до народного ополчення, працював в ОУН: малював листівки, плакати, складав пісні, виступав перед воїнами УПА.

Згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції 1942 року мав бути розстріляний, але випадково врятувався (слайди 11-13).

Представник від групи №4 «Життя й літературна діяльність І.Багряного в еміграції. Останні роки життя.»

У 1944 році І.Багряний розійшовся у поглядах із керівництвом УПА і сам, без родини, емігрував до Словаччини, а згодом – до Німеччини. Новий Ульм стає місцем його постійного перебування в еміграції. З 1946 року переходить на легальне становище, живе у таборі для переміщених осіб, а далі наймає приватне житло у місці Новий Ульм. Завдяки І.Багряному це місце перетворюється на центр українського культурного відродження, демократично-визвольного руху.

І.Багряний веде в цей час активне творче і політичне життя: заснував газету «Українські вісті», яка, за його словами, була «трибуною нової з-підрадянської робітничо-селянської еміграції, бідної матеріально, але сильної духом» (це видання залишається й досі однією з найкомпетентніших газет діаспори, організував МУР) став ініціатором створення, а згодом лідером Української Революційно-Демократичної Партії.

При газеті «Українські вісті» почали діяти кілька видавництв, зокрема «Україна», «Прометей», у яких з’являються заборонені в СРСР книжки українських письменників, переклади зарубіжної літератури українською мовою.

Емігрувавши на захід, письменник не міг забрати сім’ю, яка залишилася в Радянському Союзі. У Німеччині він після війни одружується вдруге, з українкою Галиною Тригуб, яка стала йому доброю порадницею, найвірнішою опорою «в цій страшній людській пустелі». Сім’я ростила двох обдарованих дітей – Нестора та Роксолану.

Життя не милувало письменника і в еміграції. У Німеччині його не розуміли українці-емігранти, звинувачували в комуністичних переконаннях, бо у своїх статтях Багряний писав, що у боротьбі за незалежну демократичну Україну треба орієнтуватися не на розхитування режиму ззовні, а на трудові та національно-свідомі елементи в самій УРСР. Основною силою визвольного руху в Україні він вважав робітників і селян, трудову інтелігенцію.

У памфлеті «Чому я не хочу вертати до СРСР?» (1946) І.Багряний виклав вражаючу правду про істинне становище людини в СРСР. Цим самим він привернув увагу світової громадськості, урятувавши від репатріації не одного нещасного.

У Радянському Союзі проти І.Багряного плели інтриги енкаведисти. З часом до туберкульозу, який І.Багряний нажив у радянській тюрмі, додалися цукровий діабет і серцева недостатність. З 1948 року він часто хворів, але, прикутий до ліжка, написав свої кращі прозові твори, зокрема «Сад Гетсиманський» - перший твір емігранта з СРСР, який розповів правду про жахливий катівський механізм влади. Роман Багряного «Сад Гетсиманський» і «Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина разюче схожі, та твір І.Багряного було видано у 1950 році, на 20 років раніше від роману «Архіпелаг ГУЛАГ».

Помер І.Багряний 25 серпня 1963 року в лікарні за роботою над черговим рукописом. Тихий Новий Ульм ще ніколи не бачив стільки траурних вінків і скорботних очей.

1991 року І.Багряного посмертно реабілітовано, відтоді почала перевидаватися його творча спадщина.

В Україні про роман «Тигролови» не знали майже 30 років.

Не зламало сповнене небезпек і пригод життя віри І.Багряного в перемогу добра над силами зла, розбрату. І це він довів своєю творчістю (слайди 14-17).



  1. Закріплення вивченого матеріалу

Учитель.

  1. Представники груп зачитають ваші відповіді на зазначені питання на аркушах, і ми спробуємо уявити письменника до і після знайомства з ним.

  2. Групи обмінюються запитаннями.

Творча робота

На основі почутого змалювати портрет І. Багряного.



  1. Підсумок уроку

  1. Інтерактивна вправа «Рефлексія».

  • Що вдалося в реалізації проекту, а що ні чи не зовсім?

  • Що здалося найцікавішим?

  • Що ви «здобули» для себе в пізнавальному, моральному, естетичному плані для розвитку власних умінь та навичок?

  1. Повернемось до нашого епіграфу уроку. То чому О.Олесь писав: «Свої серця нам виривали, чужі тесали нам хрести?».

  1. Домашнє завдання та його інструктаж.

  1. Вивчити біографію І.Багряного.

  2. Написати конспект у зошит із почутого та занотованого під час уроку.

  3. Працювати над змістом роману «Тигролови».

  1. Оцінювання навчальних досягнень учнів.

Урок 2


  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка