Учителя української мови



Сторінка5/5
Дата конвертації19.02.2016
Розмір0.75 Mb.
1   2   3   4   5

Екскурсовод 2. Кожна оселя починається з порогу. Поріг – символ початку і закінчення хати, дому. Порогові віддають шану, йдучи до вінця і вирушаючи в останню путь (стукання труною об поріг). В Україні також поширене повір’я, якщо підмітати до порога, то все добро вийде з хати. Тому старші люди підмітають від порога в хату, щоб “все добре залишилося в хаті”.

Екскурсовод 3. Внутрішнє планування хати обов'язково включало в себе піч. Це був центр життя, його душа. Вважалося — де тепло, там і добро, там злагода в сім'ї та забезпеченість родини.

Жінки постійно підмазували і білили піч, бо на цій чистоті тримався авторитет господині. У нашій світлиці праворуч від входу – піч. Її розмальовували чудовими візерунками. Вважалося, що нечиста сила, задивившись на цей розпис, забуває про своє лихе діло. У прадавні віки, коли не було церкви, сім’я молилася біля родинного вівтаря, яким була піч. У ній палало багаття, їй приносилися жертви: зерно з нового врожаю, ритуальні напої.





Екскурсовод 4. За давніми віруваннями за піччю живе Домовик – добрий дух сім’ї. Якщо до нього добре ставляться, він допомагає всій родині, приносить щастя, а якщо ображають, він шкодить.

Коли родина переселялася до нової оселі, обов’язково брали із собою із старої печі жарину і вносили її у нову хату, щоб запалити нове вогнище в новій оселі. А також кликали свого Домовика на нове помешкання.



Уздовж причілкової стіни (з одним, двома вікнами) ставили стіл. Біля нього попід тильною стіною — довгу дерев'яну лаву, маленький ослінчик. Зліва знаходилась скриня для домашнього скарбу. Між піччю та причілковою стіною будували дерев'яний настил — піл, де спала родина.

Екскурсовод 1. У хаті встановлювали лави, які прикрашали у свята ряднинами й килимами. Біля дверей (чи над ними) робили дерев'яні полички (мисник, судень), жердки-перекладини для плетення рогож, личаків; жердка для підвішування кросен ткацьких верстатів і жердки-сушилки.

Екскурсовод 3. Для спання в Україні здавна використовували дерев’яні ліжка, лави, полики. Піл або полик – це дерев’яний настил, який встановлюють від печі або лежанки до протилежної стіни. Вдень він служить для різних побутових речей та домашніх робіт, а вночі на ньому сплять. Піл, як і лави, українки застеляють кольоровими ряднами або килимками, що створює особливий затишок у хаті. Ліжко було зазвичай дерев’яне, зроблене хазяїном власноруч. Лава – теж дерев’яна, на ній не тільки сиділи, на ній і тісто замішували, і спали, з неї в останню путь проводжали. У нашій світлиці стоїть ліжко, яке музею подарувала родина Решетників.

Екскурсовод 4. Зверніть увагу на скриню. Скриня – традиційний для українців вид меблів, у яких зберігали одяг, коштовні речі, прикраси, полотно. Скриня належала жінці. Дівчині на віддані батьки купували скриню, яку вона разом з батьками поступово наповнювала різними речами: вишитими рушниками, хустками, сорочками, стрічками, полотном.

Екскурсовод 1. Скриня була частиною дівочого посагу: чим більша й красивіша скриня, тим багатша наречена. Щоб полотно й одяг не псувався від довгого зберігання, в неї клали вузлик тютюну (від молі). Дівчина не дозволяла чужим заглядати в свою скриню, то була її таємниця. Та й узагалі, заглядати до чужої скрині вважалося великим нахабством і невихованістю. Народною етикою це засуджувалося.

Екскурсовод 2. Покуть – священне місце в хаті. Тут перебувають хатні боги, тут садовлять найпочеснішого гостя, тут сидять наречені, тут стоїть ритуальний сніп жита (Дідух), тут були божниці, прикрашені вишитими рушниками.

Екскурсовод 3. Особливу роль у хаті відігравав стіл: за столом на обід чи вечерю збиралася уся сім’я, а на свята – велика рідня; почесне місце за столом займали найстарші: батько чи дід, як глава роду. На столі, застеленому скатертиною (з полотна в буденні дні, вишитою – у свята), завжди лежав хліб, накритий рушником.

Екскурсовод 4. Стіл також має магічну силу, символізує достаток родини. Його першим заносять до нової хати. На стіл гріх сідати, класти шапку. Назва стіл походить від стародавнього звичаю стелити рушник, а пізніше – скатертину, щоб на нього класти їжу. Незастелений стіл – символ бідності або скупості господарів.

Екскурсовод 1. Обід чи банкет за одним столом об’єднував людей і встановлював добрі стосунки. Тому їжа за одним столом з ворогом вважається приниженням людської гідності.

Екскурсовод 2. Мисник був у кожній хаті і знаходився навпроти печі. Хоч стояв там і буденний посуд, але святковий яснів поливою, візерунками, притягував погляд. Посуд господиня купувала на ярмарку, найчастіше – перед святами. Треба було вміти вибирати горщик чи макітру, чи глечик: стукаючи горщик об горщик, прислухалися: якщо передзвін чистий – то горщик можна купувати, він прослужить багато років.

Екскурсовод 3. Зверніть увагу на підлогу! У нашій світлиці підлога дерев’яна, а раніше долівка українського житла аж до початку XX ст. була переважно глиняною. Збивали її переважно з червоної глини. Щосуботи і перед святами «землю» змащували спеціальним розчином і, коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав'ям: татарським зіллям, м'ятою, чебрецем тощо, і в оселі завжди стояв приємний запах трав. Для освітлення слугували посвіти, лучинки, світики, які встановлювалися навпроти печі.

За давніми уявленнями українців червоний колір «забирав» негативну енергію, що йшла із землі. Саме тому і призьба, і долівка мастились рудою глиною. Нашим предкам було відомо, що білий колір благотворно впливає на людський організм, тому і стіни, і одяг були білими.



Екскурсовод 4. Долівка в хаті відігравала особливу роль; була вона, як правило, земляною. Щосуботи і напередодні свят її змащували червоною глиною, а коли висихала – застилали пахучими травами – м’ятою, чебрецем, татарським зіллям. В оселі завжди стояв приємний запах літа… (До речі, зверніть увагу: у нас теж підлога встелена пахучим різнотрав’ям).
Екскурсовод 1. А ось пікна діжа. Багато чого можна було позичити у сусідів, а от пікну діжу ніколи не виносили з хати, вона вважалася святою, недоторканою, бо в ній зароджувалося найголовніше – хліб. Існував звичай: як заселяли нову хату, то першим вносили пікну діжу і стіл, а якщо люди вирушали в далекі краї, то обов’язково брали із собою і пікну діжу.



Екскурсовод 2. А як обійтися в господарстві без кошиків для грибів чи ягід, без корзин для картоплі та овочів, які виплітали з лози? Плетені вироби були також з кори берези чи липи. А з лика плели личаки – взуття, яке носили на Поліссі, також виплітали з лика маленькі кошики для лісових дарунків.

Екскурсовод 3. Хата без рушника — що сім'я без дітей, говорили в народі. І в кожній оселі їх було багато. Любі діти, пригадайте, які звичаї, пов'язані з рушниками, збереглися до нашого часу? Рушник на стіні – то наш давній український звичай. Якою б не була хата – тісною чи просторою, бідної вдови чи заможної родини – всюди милували око рушники.

При взятті шлюбу молоді стають на рушник щастя, вперше, коли немовлятко купають, його загортають у вишитий рушник, він — символ святковості на урочистостях, прийомах, концертах, ним піднімають перший сволок, коли будують хату, ним опускають небіжчика у похоронну яму. Рушником накривають хліб на столі, паску і крашанки, які несуть до церкви, хлібну діжу...



Екскурсовод 4. Два рази на рік – на Різдво й Великдень – господиня прикрашала хату рушниками. Кожна оселя славилась своїми візерунками для рушників, були вони не схожі на інші, бо рушник був не лише окрасою хати, а й мав ритуальне значення. Візерунок на рушнику ніс у собі певну інформацію – це був і своєрідний календар, і книга родоводу. Вимережуючи хрестиком орнаменти, жінка вкладала в них свої заклинання від злих сил, просила здоров’я, удачі і щедрої долі для тих, кому рушники призначалися.

Екскурсовод 1. Рушник був обличчям оселі: ніщо так не говорило про жіночу майстерність, вправність, працьовитість, як вимережані хрестиком, гладдю рушники. Рушник створював настрій, сприяв естетичному вихованню молодого покоління, він був взірцем працьовитості. А які різні були рушники за своїм призначенням! Утирач – для рук і обличчя; стирок (або стирач) – для посуду, лави, столу; плечовий – для пов’язування сватів; подарунковий вручали і на весіллі, і на родинах, і на новосіллі.

Екскурсовод 2. Майже в кожній хаті нашого селища можна зайти й побачити портрет Т.Г. Шевченка. Тарас Шевченко був святим для кожного українця. Колись люди мали одну святу книгу – Євангеліє, або Біблію, або Псалтир, і в неділю збиралися гуртом, щоб її читати. Але коли з’явився в Україні Шевченків «Кобзар», він перевершив усі святі книги. Це була книга про людей, їхнє горе, в ній було все: і сльози, й надія. Є портрет Тараса Шевсенка і в нашій світлиці. Його вишила, а потім подарувала музею бабуся учениці 7А класу Дудченко Катерини.

Екскурсовод 3. Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину і від негоди, і від ворожих сил. Я розповім вам легенду про сорочку.

Давно це було, тисячу років тому. У нашому краї народила мати синочка і почала вишивати йому сорочку-оберіг, щоб до шістнадцяти років зробити синові подарунок. Сорочка повинна була оберігати сина від гострого меча, ворожої стріли. Бо вороги мешкали зовсім поруч, по той бік річки Берди, і часто робили набіги на наші села.



Екскурсовод 4. І вибрала мати дуже міцні конопляні волокна, пряла місячними ночами, тому і нитки були срібними і блискучими. Вишивала поволі, посилаючи за кожним стібком думки-благання до Бога: хай син мій буде розумним, хай син мій буде сильним і непереможним, хай серце його повниться любов'ю до людей, хай принесе він волю і славу землі рідній. Не одну сльозу втерла мати... Прийшло повноліття. Син став дорослим. Мати раділа його веселій вдачі, працелюбності, силі.

Екскурсовод 1. Та прийшли вороги, засумувало село. Збирала мати свого сина на війну. Лук, стріли і коня син вибрав сам, а мати сорочку скропила водою із цілющого джерела і подарувала синові. Одягнув хлопець її і відчув себе богатирем...

Зійшлися війська, дві грізні сили чекали сходу сонця, щоб розпочати бій. Як тільки зійшло сонечко, побачили татари хлопця незвичайного — воїна в срібній сорочці, вишитій яскравими нитками і оздобленій дорогоцінним камінням, у ворогів засліпило очі й випали з рук луки зі стрілами.

Так з'явилася сорочка воїна. Іноді її називають кольчугою.

Екскурсовод 2. Гордістю нашого навчального закладу є не лише етнографічний музей, а і колекція українських народних костюмів, яку можуть побачити і гості гімназії, і жителі селища, бо ми демонструємо свою колекцію не лише у гімназії, а й беремо активну участь у різноманітних заходах Димера.


Екскурсовод 1. Поліська хата... Батьківська хата...

Ти стоїш, небагата й не пишна,

Виглядаючи з саду в луг,

Рясний цвіт обтрусили вишні

На солом’яний твій капелюх...

Ти була мені, наче мати,

Ти служила мені, як могла,

Кожна кроквочка, кожна лата,

Не жаліла для нас тепла

(В. Симоненко)


Список використаної літератури



  1. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: Метод. Посібник. – К. – 2002.

  2. Казаков Е.И., Тряпицына А.П. Диалог на лестнице успеха. – СПб., 1997. – 158 с.

  3. Когут О.І. Інноваційні технології навчання української мови і літератури. – Тернопіль: Астон, 2005. – 203с.

  4. Мистецтво життєтворчості особистості. Науково – методичний посібник.: У 2-х ч. – К.: ІЗМН, 1997.

  5. Сиротенко Г.О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання. – Х.: Видав. гр. «Основа», 2003. – 78 с.

  6. Унт И.Э. Индивидуализация и дифференциация обучения. – М.: Педагогика, 1990.

  7. Формування особистості в умовах державності // Освіта. – 1999. – 20 грудня.

  8. Шулдик В.І. Педагогічний аспект диференційованого підходу до учнів у навчальному процесі: Навч.- метод. пос. – К.: ІЗМН, 1997.

  9. Скляр С.С., Нечволод Л.І. Нетрадиційні уроки з української літератури. %-11 класи. – Харків: Торсінг, 2004.

  10. Бутрин Л.В. Ігрові технології навчання на уроках української мови та літератури. 45-11 класи. – Тернопіль – Харків: Ранок, 2010


1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка